|
|||||
На початку XIX століття Володимирський узвіз був єдиною мощеною вулицею в Києві,
через що його називали Мостовою вулицею. Пізніше одержав назву Олександрівського узвозу;
сучасна назва - з 50-х років XX століття. У 60-80 роки XIX століття на Володимирському узвозі
(в районі нинішньої філармонії) знаходився популярний в Києві «заклад штучних мінеральних вод».
У одному з його павільйонів, зокрема, виступали український театр, трупи П. К. Саксаганського та Н. К. Садовського.
8 травня 1892 по Володимирському узвозу було пущено перший у Києві й у всій Російській імперії електричний трамвай
(колію було знято в 1978). Володимирський узвіз сполучений із набережною Дніпра широкими сходами, що ведуть до
пам'ятника на честь повернення Києву Магдебурзького права й до
Паркового моста через Дніпро.
Напроти сходів колись був вузький узвіз (колишній Дмитрієвський, Хрещатицький),
який у минулому був однією з доріг у верхню частину Києва. У 40-х роках XIX століття спуск засипали.
Уздовж Володимирського узвозу простягається один із наймальовничіших парків міста - Володимирська гірка.
У верхній частині Володимирського узвозу знаходиться Міський парк.
У 1984 проведено реконструкцію проїжджої частини Володимирського узвозу.
В начале XIX века Владимирский спуск был единственной мощёной улицей в Киеве, из-за чего назывался Мостовой улицей. Позднее получил название Александровского спуска; современное название - с 50-х годов XX века. В 60-80 годы XIX века на Владимирском спуске (в районе нынешней филармонии) находилось популярное в Киеве «заведение искусственных минеральных вод». В одном из его павильонов, в частности, выступали украинский театр, труппы П. К. Саксаганского и Н. К. Садовского. 8 мая 1892 по Владимирскому спуску был пущен первый в Киеве и во всей Российской империи электрический трамвай (колея была снята в 1978). Владимирский спуск соединён с набережной Днепра широкой лестницей, ведущей к памятнику в честь возвращения Киеву Магдебургского права и Парковому мосту через Днепр. Против лестницы размещался узкий спуск (бывший Дмитриевский, Крещатикский), который в прошлом был одной из дорог в верхнюю часть Киева. В 40-х годах XIX века спуск засыпали. Вдоль Владимирского спуска протянулся один из наиболее живописных парков города - Владимирская горка. В верхней части Владимирского спуска находится Городской парк. В 1984 произведена реконструкция проезжей части Владимирского спуска. |
|||||
|
|||||
Володимирська гірка - парк, що було закладено в середині XIX століття. Площа - 10,6 га.
Розташований на верхній і середній придніпровських терасах київських пагорбів.
У давнину Володимирська гірка називалася Михайлівською горою.
Тут був розташований Михайлівський Золотоверхий монастир.
Впорядкування та планування схилів Володимирської гірки розпочалося в 30-40-х роках XIX століття.
Близько 1900 на Володимирській гірці було споруджено панораму «Голгофа».
Композиційний центр парку - пам'ятник князеві Володимиру.
У північній частині парку 1905 року було пущено
фунікулер.
На верхній терасі парку проводились виставки квітів.
Тут розташована пам'ятка архітектури XVIII століття -
трапезна Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Владимирская горка - парк, заложенный в середине XIX века. Площадь - 10,6 га. Расположен на верхней и средней приднепровских террасах киевских холмов. В древности Владимирская горка называлась Михайловской горой. Здесь размещался Михайловский Златоверхий монастырь. Упорядочение, планировка склонов Владимирской горки начались в 30-40-х годах XIX века. Около 1900 на Владимирской горке была сооружена панорама «Голгофа». Композиционный центр парка - памятник князю Владимиру. В северной части парка в 1905 году был пущен фуникулёр. На верхней террасе парка проходили выставки цветов. Здесь находится памятник архитектуры XVIII века - трапезная Михайловского Златоверхого монастыря. |
|||||
Краєвид Володимирської гірки, частини Подолу
та Дніпра з Печерських круч
(з Міського парку). Панорама ~180°.
Панорама Владимирской горки, части Подола
и Днепра с Печерских круч
(из Городского парка). Панорама ~180°.
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
Колишній інформаційний щит на вході до парку «Володимирська гірка» з боку вулиці Трьохсвятительська.
Якщо викласти людською мовою те, що написала тут напівписьменна тодішня «Адміністрація»
(явно вихопили кілька фрагментів з якогось закону чи постанови, й не спромоглися навіть відмінки зв'язати),
то йдеться про таке:
«Пам'ятка садово-паркового мистецтва "Володимирська гірка".
І далі - «Правила поведінки»... Також, на жаль, - з помилками...
Призначення: збереження, охорона та використання з естетичною, виховною, природоохоронною, науковою та оздоровчою метою найвизначніших та найцінніших зразків паркового будівництва. Загальна характеристика: створений згідно постанови Ради Міністрів УРСР від 20.01.1960 року за № 1052. Споруджено 1895 року. Загальна площа: 14,96 га». Бывший информационный щит на входе в парк «Владимирская горка» со стороны улицы Трехсвятительская. Если изложить человеческим языком то, что написала тут полуграмотная тогдашняя «Администрация» (явно выхватили несколько фрагментов из какого-то закона или постановления, и не удосужились даже падежи связать), то речь идет о следующем:
«Памятник садово-паркового искусства "Владимирская горка".
И дальше - «Правила поведения»... Также, к сожалению, - с ошибками...
Назначение: сохранение, охрана и использование в эстетических, воспитательных, природоохранных, научных и оздоровительных целях наиболее выдающихся и ценных образцов паркового строительства. Общая характеристика: создан согласно постановления Совета Министров УССР от 20.01.1960 года № 1052. Построен в 1895 году. Общая площадь: 14,96 га». |
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
Будинок № 5 по вулиці Трьохсвятительська (на розі з Костьольною).
Автор фото - Елла Клименко. Дом № 5 по улице Трехсвятительская (на углу с Костельной). Автор фото - Элла Клименко. |
|||||
|
|||||
Будівництво костьолу розпочалося 1817 року за проектом архітектора Пілера, але близько 1830 року роботи припинилися через брак коштів.
Згодом їх відновили, але вже за більш ощадливим проектом професора архітектури університету Франца Меховича.
Будівлю було завершено 1838 року, але оздоблення тривало ще майже 10 років.
1842 року губернське дворянство знову вдалося до збирання грошей серед поміщиків, не тільки католиків, але й усіх віросповідань.
Було вирішено, що кожен повіт Київської губернії має внести по 1200 рублів. Хтось давав, а хтось з-поміж православних відмовлявся.
Найбільші пожертви зробили шляхтичі Антон Совецький та Дарій і Август Понятовські. Костьол було закінчено 1847 року.
Споруда - в стилі класицизму, квадратна в плані, з куполом, двома баштами та портиком головного входу.
Ставлення сучасників до Олександрівського костьолу було різним. Багато хто вважав його невдалим.
Усередині храм просторий і світлий, прикрашений ліпленням та розписами.
1937 року костьол закрили, згодом пристосували під гуртожиток.
З січня 1952 року тут був планетарій, а також розмістилася частина фондів Історичної бібліотеки.
В жовтні 1990 року костьол повернуто католицькій громаді.
Розташований по вулиці Костьольній № 17 (на розі з Трьохсвятительською).
Строительство костела началось в 1817 году по проекту архитектора Пилера, но около 1830 года работы прекратились из-за нехватки средств. Впоследствии их возобновили, но уже по более экономному проекту профессора архитектуры университета Франца Меховича. Здание было завершено в 1838 году, но отделочные работы продолжались еще почти 10 лет. В 1842 году губернское дворянство снова прибегло к сбору денег среди помещиков, не только католиков, но и всех вероисповеданий. Было решено, что каждый уезд Киевской губернии должен внести по 1200 рублей. Кто-то давал, а кто-то среди православных отказывался. Наибольшие пожертвования сделали шляхтичи Антон Совецкий и Дарий и Август Понятовские. Костел был закончен в 1847 году. Сооружение - в стиле классицизма, квадратное в плане, с куполом, двумя башнями и портиком главного входа. Отношение современников к Александровскому костелу было различным. Многие считали его неудачным. Внутри храм просторен и светел, украшен лепкой и росписями. В 1937 году костел закрыли, впоследствии приспособили под общежитие. С января 1952 года тут был планетарий, а также размещалась часть фондов Исторической библиотеки. В октябре 1990 года костел был возвращен католической общине. Расположен по улице Костельной № 17 (на углу с Трехсвятительской). |
|||||
|
|||||
Михайлівський Золотоверхий Собор було споруджено у 1108-1113 роках
за часів правління онука Ярослава Мудрого,
київського князя Святополка Ізяславича.
Собор збудовано з каміння та цегли-плінфи на вапняно-цем’янковому розчині технікою «мішаної кладки» з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки і фрески. У 1934-1935 роках собор було зруйновано за рішенням тодішньої влади. Частина фресок і мозаїк зберігалася в Софійському соборі («Євхаристія», «Степан та Фадей» - фрагменти фігур святих, фрески - сцени з «Благовіщення», фігура святого Захарія тощо). Частина ж безцінних історичних реліквій було вивезено до Росії і вони досі знаходиться у Третьяковській галереї (зокрема - мозаїка «Дмитро Солунський» 1108-1113 років та дві шиферні плити кінця XI століття з рельєфним зображенням вершників) та Російському музеї у Санкт-Петербурзі (верхня частина фрескової фігури Самуіла). 1999 року Михайлівський Золотоверхий Собор було відбудовано. Михайловский Златоверхий Собор был сооружен в 1108-1113 годах во время правления внука Ярослава Мудрого, киевского князя Святополка Изяславича. Собор построен из камня и кирпича-плинфы на известково-цементном растворе техникой «смешанной кладки» с использованием голосников в пазухах сводов. Стены собора украшали мозаики и фрески. В 1934-1935 годах собор был разрушен по решению тогдашней власти. Часть фресок и мозаик сохранялась в Софийском соборе («Евхарастия», «Степан и Фаддей» - фрагменты фигур святых, фрески - сцены из «Благовещения», фигура святого Захария и другие). Часть же бесценных исторических реликвий была вывезена в Россию и они доныне находятся в Третьяковской галерее (в частности, - мозаика «Дмитрий Солунский» 1108-1113 годов и две шиферные плиты конца XI века с рельефным изображением всадников) и Русском музее в Санкт-Петербурге (верхняя часть фресковой фигуры Самуила). В 1999 году Михайловский Златоверхий Собор был отстроен заново. |
|||||
|
|||||
«Стіна Пам'яті загиблих за Єдність України».
На мурах Михайлівського Золотоверхого монастиря вздовж вулиці Трьохсвятительська розміщено великі конструкції (кожна - 7 м завдовжки), з фотографіями та біографіями військовослужбовців, правоохоронців та добровольців, які загинули під час протистояння на Півдні України та у Війні на Донбасі у 2014-2015 роках. На кожній з конструкцій - інформація приблизно про 270 героїв. Першу частину «Стіни пам'яті» було відкрито 30 травня 2015 року. На ній розміщено дані про загиблих до 23 серпня 2014 року. Відкриття другої частини «Стіни пам'яті» (загиблі після 23 серпня і до кінця 2014 року) планується 24 серпня 2015 року. Станом на 27 травня 2015 року загинуло та померло внаслідок участі у бойових діях 2490 військовослужбовців, правоохоронців і добровольців. «Стена Памяти погибших за Единство Украины». На стенах Михайловского Златоверхого монастыря вдоль улицы Трёхсвятительская размещены большие конструкции (каждая - 7 м длиной), с фотографиями и биографиями военнослужащих, стражей порядка и добровольцев, которые погибли во время противостояния на Юге Украины и в Войне на Донбассе в 2014-2015 годах. На каждой из конструкций - информация приблизительно о 270 героях. Первая часть «Стены Памяти» была открыта 30 мая 2015 года. На ней размещены данные о погибших до 23 августа 2014 года. Открытие второй части «Стены Памяти» (погибшие после 23 августа и до конца 2014 года) планируется 24 августа 2015 года. По состоянию на 27 мая 2015 года погибло и умерло в результате участия в боевых действиях 2490 военнослужащих, стражей порядка и добровольцев. |
|||||
Пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932-1933 рр. (Михайлівська площа).
Голодомор 1932-1933 років - акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932-1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. За даними офіційної науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору 1932-1933 років в Україні становила 3 мільйони 941 тисяча осіб (за іншими оцінками - близько 4,5 млн осіб). За рік між урожаями 1932 і 1933 років загинуло у два рази більше українців, ніж в середньому за один рік бойових дій у 1941-1945 роках під час Другої світової війни. Розрахункові втрати українського етносу внаслідок Голодомору в частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб. Памятный знак жертвам Голодомора 1932-1933 гг. (Михайловская площадь). Голодомор 1932-1933 годов - акт геноцида украинского народа, осуществленный руководством ВКП(б) и правительством СССР в 1932-1933 годах, путём организации искусственного массового голода, приведшего к многомиллионным человеческим потерям в сельской местности на территории Украинской ССР и Кубани, подавляющее большинство населения которой составляли украинцы. По данным официальной научно-демографической экспертизы общее количество человеческих потерь от Голодомора 1932-1933 годов в Украине составила 3 миллиона 941 тысяча человек (по другим оценкам - около 4,5 млн человек). За год между урожаями 1932 и 1933 годов погибло в два раза больше украинцев, чем в среднем за один год боевых действий в 1941-1945 годах во время Второй мировой войны. Расчётные потери украинского этноса в результате Голодомора в части нерождённых составляют 6 миллионов 122 тысячи человек. |
|||||
|
|||||
Проект видатного скульптора, режисера та драматурга І. П. Кавалерідзе (1887-1978) -
«українського Мікеланджело XX століття», як називали його мистецтвознавці.
Співавтори проекту - Ф. П. Балавенський, Сниткін та Риков.
Пам`ятник тоді проіснував не довго. 1919 року статую Ольги скинули з п’єдесталу,
у березні 1923 зняли статуї апостола та просвітників, а у 1926 демонтували постамент.
На його місті розташували клумбу, під якою була закопана статуя княгині Ольги, розбита на безліч шматків.
Пам'ятник було відновлено у 1995-1996 роках скульпторами Віталієм Сівко, Миколою Білик
(фігури Кирила і Мефодія, фігура княгині Ольги) та Віталієм Шишовим (фігура Андрія Первозванного).
Відкрито 25 травня 1996 року.
Проект выдающегося скульптора, режиссера и драматурга И. П. Кавалеридзе (1887-1978) - «украинского Микеланджело XX столетия», как называли его искусствоведы. Соавторы проекта - Ф. П. Балавенский, Сныткин и Рыков). Памятник тогда просуществовал не долго. В 1919 году статую Ольги сбросили с пьедестала, в марте 1923 сняли статуи апостола и просветителей, а в 1926 демонтировали постамент. На его месте разбили клумбу, под которой была закопана статуя княгини Ольги, разбитая на множество кусков. Памятник был восстановлен в 1995-1996 годах скульпторами Виталием Сивко, Николаем Билык (фигуры Кирилла и Мефодия, фигура княгини Ольги) и Виталием Шишовым (фигура Андрея Первозванного). Открыт 25 мая 1996 года. |
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
Пам’ятник захисникам кордонів Вітчизни всіх поколінь.
Скульптори Валерій Медведєв, Олександр Родіонов, Юрій Багалік та архітектор Юрій Лосицький. Відкрито 26 травня 2004 року. Виготовлено з граніту та бронзи. Висота монумента - 7,5 метри. Вага пілону, на якому стоїть пам’ятник, - 14 тонн. Розташований неподалік Золотих воріт, на майданчику біля будівлі Державної прикордонної служби України, в районі перетину вулиць Золотоворітська, Рейтарська та Георгіївського провулку. Памятник защитникам границ Отечества всех поколений. Скульпторы Валерий Медведив, Александр Родионов, Юрий Багалик и архитектор Юрий Лосицкий. Открыт 26 мая 2004 года. Изготовлен из гранита и бронзы. Высота монумента - 7,5 метра. Вес пилона, на котором стоит памятник, - 14 тонн. Памятник установлен вблизи Золотых ворот, на площадке возле здания Государственной пограничной службы Украины, в районе пересечения улиц Золотоворотская, Рейтарская и Георгиевского переулка. |
|||||
Головна будівля Служби безпеки України (вул. Володимирська, № 33).
Ця будівлю було споруджено в 1913-1914 роках як Земську управу на розі вулиць Ірининська та Володимирська, на місці, де колись була Ірининська церква XI століття. У 1934-1938 роках в цій будівлі містився ЦК КП(б)У. Після переїзду ЦК на Михайлівську площу, будівлю передали органам держбезпеки. Тут розташовувалася штаб-квартира НКВС УРСР. Під час окупації Києва військами Третього Рейху тут розмістилося управління німецької Таємної державної поліції (Гестапо). По війні сюди повернувся НКВС/КДБ УРСР. У внутрішніх підвалах будівлі в радянські часи були камери для утримання підслідних. У дворі також була внутрішня в'язниця КДБ/СБУ (тепер ізолятор тимчасового тримання міститься в комплексі будівель Головного управління СБУ в місті Києві та Київській області. Главное здание Службы безопасности Украины (ул. Владимирская, № 33). Эта здание было построено в 1913-1914 годах как Земскую управу на углу улиц Ирининская и Владимирская, на месте, где когда-то была Ирининская церковь XI века. В 1934-1938 годах в этом здании находился ЦК КП(б)У. После переезда ЦК на Михайловскую площадь, здание передали органам госбезопасности. Здесь располагалась штаб-квартира НКВД УССР. Во время оккупации Киева войсками Третьего Рейха здесь находилось управление немецкой Тайной государственной полиции (Гестапо). После войны сюда вернулся НКВД/КГБ УССР. Во внутренних подвалах здания в советские времена были камеры для содержания подследственных. Во дворе также была внутренняя тюрьма КГБ/СБУ (теперь изолятор временного держания находится в комплексе зданий Главного управления СБУ в городе Киеве и Киевской области. |
|||||
|
|||||
Цю скульптурну композицію встановлено біля головної будівлі Служби безпеки України (вул. Володимирська, № 33).
Її присвячено захисникам Незалежності України - учасникам АТО (24.08.2015р).
Эта скульптурная композиция установлена около главного здания Службы безопасности Украины (ул. Владимирская, № 33). Она посвящена защитникам Независимости Украины - участникам АТО (24.08.2015г). |
|||||
|
|||||
Це - колишній дохідний будинок (вул. Прорізна № 24/39).
Вишукану будівлю на розі вулиць Володимирська та Прорізна
було споруджено 1900 року (архітектор В. Н. Ніколаєв).
Багатьом киянам цей будинок відомий тим, що там були готель і ресторан «Лейпциг».
У 2009 році тут планували ввести в дію 5-зірковий готельний комплекс «Лейпциг» на 209 номерів. У червні 2015 року бачимо, що цю будівлю знову ремонтують. Однак, тепер над нею - великий напис «Renaissance»... Это - бывший доходный дом (ул. Прорезная № 24/39). Изысканное здание на углу улиц Владимирская и Прорезная было построено в 1900 году (архитектор В. Н. Николаев). Многим киевлянам этот дом известен тем, что там были гостиница и ресторан «Лейпциг». В 2009 году здесь планировали ввести в строй 5-звездочный гостиничный комплекс «Лейпциг» на 209 номеров. В июне 2015 года видим, что это здание опять ремонтируют. Однако, теперь над ним - большая надпись «Renaissance»... |
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
За часів Ярослава Мудрого було значно розширено межі столиці - Києва, насипано нові оборонні вали,
збудовано Золоті Ворота, Георгіївський та Іринінський собори, Софійський собор.
Тоді ж було складено "Руську правду" - зведення законів давньоруського феодального права.
Згідно літопису, князь опікувався перекладом багатьох грецьких книг, які склали основу бібліотеки, що була створена ним у храмі Софії Київської.
Ярослав, добиваючись укріплення міжнародного авторитету давньоруської держави, налагоджував зв’язки Русі з державами Європи. Сам він одружився шведською королівною Інгігердою (в хрещенні - Ірина) - донькою короля Оляфана. Сестри Ярослава були дружинами членів королівських сімей Польщі та Чехії; його сини були одружені з візантійською та німецькою королівнами. Одна з його дочок, Ганна, стала дружиною короля Франції Генріха; вона пережила свого чоловіка (се була друга його жінка), жила потім при сині своїм, королі Пилипі, брала участь в державних справах, і на однім документі залишившя її власноручний підпис, кириличними буквами "Ана ргина", тобто "Анна регіна". Друга дочка Ярослава стала дружиною короля Угорщини, а третя, Єлизавета, - норвезького королевича (згодом - короля) Гаральда "Сміливого". Скандинавська сага про Гаральда Сміливого повідає, нібито Ярослав на сватання Гаральдове сказав, що такий королевич як він, без земель і без скарбів, мусить чимось прославити себе, аби сей шлюб не здавався нерівним. Гаральд пустився в світ, шукаючи слави, і в сих подорожах склав пісню про Ярославну з 16 строф, в кожній з яких Гаральд описував свої подвиги, славу тощо і в кінці повторював: "а про те руська дівчина в золотому намисті мене не хоче". Помер Ярослав Мудрий у Вишгороді 20 лютого 1054 року. Перед смертю Ярослав заповідав київський престол старшому із синів, що залишились живими, - князеві Ізяславу, наказуючи всім синам жити в мирі. Ярослава Мудрого та його дружину Ірину (Інгігерду; ? - 1050) було поховано у саркофазі в Софійському соборі. При Ярославе Мудром были значительно расширены границы столицы - Киева, насыпаны новые оборонительные валы, построены Золотые Ворота, Георгиевский и Ирининский соборы, Софиевский собор. Тогда же была составлена "Руська правда" - свод законов древнерусского феодального права. По свидетельству летописи, князь позаботился о переводе многих греческих книг, которые составили основу библиотеки, созданной им в храме Софии Киевской. Ярослав, добиваясь укрепления международного авторитета древнерусского государства, налаживал связи Руси с государствами Европы. Сам он женился на шведской принцессе Ингигерде (в крещении - Ирина) - дочери короля Олава. Сестры Ярослава были женами членов королевских семей Польши и Чехии; его сыновья были женаты на византийской и немецкой принцессах. Одна из его дочерей, Анна, стала женой короля Франции Генриха; она пережила своего супруга (это была вторая его жена), жила потом при своем сыне, короле Филиппе, участвовала в государственных делах, и на одном документе осталась ее собственноручная подпись, кирилличными буквами "Ана ргина", то есть "Анна регентша". Вторая дочь Ярослава стала супругой короля Венгрии, а третья, Елизавета, - норвежского принца (впоследствии - короля) Гарольда "Смелого". Скандинавская сага о Гарольде Смелом сообщает, будто Ярослав на сватание Гарольда сказал, что такой королевич как он, без земель и без богатств, должен чем-то прославить себя, чтобы этот брак не выглядел неравным. Гарольд пустился в мир искать славу, и в этих странствиях сложил песню о Ярославне из 16 строф, в каждой из которых Гарольд описывал свои подвиги и славу, а в конце повторял: "однако руська девушка в золотом ожерелье не хочет меня". Умер Ярослав Мудрый в Вышгороде 20 февраля 1054 года. Перед смертью Ярослав завещал киевский престол старшему из оставшихся в живых сыновей, князю Изяславу, наказывая всем сыновьям жить в мире. Ярослав Мудрый и его супруга Ирина (Ингигерда; ? - 1050) были похоронены в саркофаге в Софиевском соборе. |
|||||
|
|||||
У початковому варіанті на постаменті поряд із котом була пташка, та після того, як її кілька разів
спилювали охочі до сувенірів туристи, кота було вирішено залишити насамоті.
Пантюша користується величезним успіхом у гостей міста; відбою від охочих сфотографуватися немає,
отож вуха і хвіст кота сяють золотом відполірованої міді.
В первоначальном варианте на постаменте рядом с котом была птичка, но после того, как ее несколько раз спиливали охочие к сувенирам туристы, было решено оставить кота а одиночестве. Бронзовый Пантюша пользуется огромным успехом у гостей города; нет отбоя от любителей сфотографироваться, поэтому уши и хвост кота сияют золотом отполированной меди. |
|||||
Пам’ятник М. В. Лисенку поруч із Національною оперою України (Театральна площа).
Скульптор А. А. Ковальов, архітектор В. Г. Гнезділов. Пам'ятник відкрито 29 грудня 1965. Монументальну бронзову фігуру М.В.Лисенко встановлено на постаменті із сірого полірованого граніту. Загальна висота пам'ятника - 7 м. Памятник Н. В. Лысенко рядом с Национальной оперой Украины (Театральная площадь). Скульптор А. А. Ковалёв, архитектор В. Г. Гнездилов. Памятник открыт 29 декабря 1965. Монументальная бронзовая фигура Н. В. Лысенко установлена на постаменте из серого полированного гранита. Общая высота памятника - 7 м. |
|||||
Лисенко Микола Віталійович (1842-1912) - український композитор, диригент, педагог, фольклорист, засновник національної музичної школи.
Життя і творчість М.В.Лисенка тісно пов'язані з Києвом. Тут він вчився: з 1852 - в пансіоні С.Л.Вейля, пізніше - в пансіоні П.І.Гедуена (в Липках). Тоді ж він написав і опублікував у Києві свій перший твір - польку для фортепіано. З 1860 Лисенко постійно жив у Києві; вчився в Київському університеті (закінчив фізико-математичний факультет у 1864, захистив дисертацію на ступінь кандидата природничих наук у 1865). В 1888-94 Лисенко жив і працював в будинку № 19 по вулиці Рейтарській. Тут у 1891 відбулася його зустріч з П.І.Чайковським, який ознайомився з оперою «Тарас Бульба». В цьому ж будинку була поставлена опера Лисенко «Коза-дереза» за участю Лесі Українки. Лисенко постійно займався величезною творчою, музично-громадською, та диригентсько-хоровою діяльністю, зокрема приймав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики та співу», «Гуртку любителів музики» Я.Н.Спіглазова, в організації недільної школи для юнаків-селян, пізніше - в підготовці «Словника української мови», в переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділення Російського географічного товариства тощо. Виступав як піаніст у концертах Київського відділення Російського музичного товариства, на вечорах літературно-артистичного товариства, членом правління якого він був, у щомісячних публічних концертах в залі Народної аудиторії. Організовував щорічні Шевченківські концерти, урочистий концерт до 100-річчя з дня народження М.І.Глінки (1904). Разом з А.А.Кошицем був організатором музичного товариства «Боян» (1905). У 1908-12 - голова ради правління «Українського клубу». Опери Лисенка «Чорноморці» (1872), «Різдвяна ніч» (1873), «Утоплениця» (1883), «Наталка Полтавка» (1889) ставилися в театрах Н.К.Садовського, Бергоньє, в Лукьянівському народному домі тощо. Лисенко - автор опер «Тарас Бульба» (1890), «Енеїда» (1910), понад 80 вокальних, а також - фортепіанних і інших творів. В 1873 М.В.Лисенко виступив у Києві на 3-у археологічному з'їзді з рефератом про пісні і думи, виконані О.Вересаєм. В 1903 громадськість міста відзначила 35-річчя творчої діяльності Лисенка (в приміщеннях Міського театру, Театру Бергоньє, залі Купецьких зборів). З ім'ям М.В.Лисенка пов'язаний розвиток музичної освіти в Києві. З 1869 він викладав у приватних музичних школах, музичному училищі, в Інституті шляхетних дівчат. В 1904 на зібрані громадськістю кошти було відкрито музично-драматичну школу М.В.Лисенка. Помер композитор у Києві в будинку № 95-б по вулиці Саксаганського. Поховано його на Байковому кладовищі. Ім'ям М.В.Лисенко названо Колонний зал Київської філармонії, струнний квартет і ін. Лысенко Николай Витальевич (1842-1912) - украинский композитор, дирижёр, педагог, фольклорист, основоположник национальной музыкальной школы. Жизнь и творчество Н.В.Лысенко тесно связаны с Киевом. Здесь он учился: с 1852 - в пансионе С.Л.Вейля, позднее - в пансионе П.И.Гедуэна (в Липках). Тогда же он написал и опубликовал в Киеве своё первое произведение - польку для фортепьяно. С 1860 Лысенко постоянно жил в Киеве; учился в Киевском университете (окончил физико-математический факультет в 1864, защитил диссертацию на степень кандидата естественных наук в 1865). В 1888-94 Н.В.Лысенко жил и работал в доме № 19 по улице Рейтарской. Здесь в 1891 состоялась его встреча с П.И.Чайковским, который ознакомился с оперой «Тарас Бульба». В этом же доме была поставлена опера Лысенко «Коза-дереза» при участии Леси Украинки. Лысенко постоянно занимался обширной творческой, музыкально-общественной, и дирижёрско-хоровой деятельностью, в частности принимал участие в «Филармоническом обществе любителей музыки и пения», «Кружке любителей музыки» Я.Н.Спиглазова, в организации воскресной школы для юношей-крестьян, позднее - в подготовке «Словаря украинского языка», в переписи населения Киева, в работе Юго-Западного отделения Российского географического общества и др. Выступал как пианист в концертах Киевского отделения Русского музыкального общества, на вечерах Литературно-артистического общества, членом правления которого он состоял, в ежемесячных публичных концертах в зале Народной аудитории. Организовывал ежегодные Шевченковские концерты, торжественный концерт к 100-летию со дня рождения М.И.Глинки (1904). Вместе с А.А.Кошицем был организатором музыкального общества «Боян» (1905). В 1908-12 - председатель совета правления «Українського клубу». Оперы Лысенко «Черноморцы» (1872), «Рождественская ночь» (1873), «Утопленница» (1883), «Наталка Полтавка» (1889) ставились в театрах Н.К.Садовского, Бергонье, в Лукьяновском народном доме и т.д. Лысенко - автор опер «Тарас Бульба» (1890), «Энеида» (1910), свыше 80 вокальных, а также - фортепьянных и других произведений. В 1873 Н.В.Лысенко выступил в Киеве на 3-м археологическом съезде с рефератом о песнях и думах, исполненных О.Вересаем. В 1903 общественность города отметила 35-летие творческой деятельности Н.В.Лысенко (в помещениях Городского театра, Театра Бергонье, зале Купеческого собрания). С именем Н.В.Лысенко связано развитие музыкального образования в Киеве. С 1869 он преподавал в частных музыкальных школах, музыкальном училище, в Институте благородных девиц. В 1904 на собранные общественностью средства была открыта Музыкально-драматическая школа Н.В.Лысенко. Умер композитор в Киеве в доме № 95-б по улице Саксаганского. Похоронен на Байковом кладбище. Именем Н.В.Лысенко названы Колонный зал Киевской филармонии, струнный квартет и др. |
|||||
Національна опера України ім. Т. Г. Шевченка (вул. Володимирська № 50).
Будівлю театру споруджено в 1901 у формах французького ренесансу (архітектор В.А.Шретер); зал розрахований на 1628 місць. Див. також статтю «Академічний театр опери і балету ім. Т.Г.Шевченка» про історію трупи театру. Национальная опера Украины им. Т. Г. Шевченко (ул. Владимирская № 50). Здание театра построено в 1901 в формах французского ренессанса (архитектор В.А.Шретер); зал рассчитан на 1628 мест. См. также статью «Академический театр оперы и балета им. Т.Г.Шевченко» об истории труппы театра. |
|||||
Міський Будинок Учителя (вул. Володимирська № 57).
Цю чудову будівлю в стилі неокласицизму було зведено в 1910-1912 за проектом тоді ще молодого архітектора Павла Альошина спеціально для Педагогічного музею. На фронтоні - ряд композицій із символічним зображенням різних наук. На будівлі напис - «На благу просвіту руського народу». Кошти на будівництво зібрала педагогічна громадськість Києва, яку підтримав відомий тоді меценат Семен Могилевцев. Городской Дом Учителя (ул. Владимирская № 57). Это прекрасное здание в стиле неоклассицизма было сведено в 1910-1912 по проекту тогда еще молодого архитектора Павла Алешина специально для Педагогического музея. На фронтоне - ряд композиций с символическим изображением различных наук. На здании надпись - «На благое просветительство русского народа». Средства на строительство собрала педагогическая общественность Киева, которую поддержал известный тогда меценат Семен Могилевцев. |
|||||
Сам Педагогічний музей (перший у світі!) було створено в Києві в 1901. Спочатку він розміщувався в приміщенні Троїцького народного будинку (зараз - Театр оперети),
Вищих жіночих курсів на вул. Фундуклеївській № 51 (зараз - вул. Хмельницького). Першим директором музею був професор педагогіки Київського університету Музиченко.
Слід пам’ятати, що перші школи та перший вищий навчальний заклад на Русі виникли саме в Києві, це й зумовило місце для створення музею.
Задуманий раніше Музей педагогіки в Петербурзі так і не перетворився на справжній музей: він став місцем проведення виставок з новинок у освіті.
Натомість Київський Педагогічний музей було створено з метою пропаганди сучасного педагогічного досвіду та історичної спадщини в цій галузі.
Навіть сьогодні в світі дуже мало музеїв такого типу: музей дитинства у Франції, музеї дидактичної (розвиваючої) іграшки в Росії та в Англії, педагогічні музеї у Вільнюсі, у Тбілісі та в Софії (Болгарія).
1917 року в приміщенні Музею педагогіки розміщувалася Центральна Рада. Саме тут були ухвалені історичні Універсали Центральної Ради, зокрема 4-й Універсал, що проголосив створення Української Народної Республіки. Однак уряд Української Народної Республіки (УНР) не зазіхав на будівлю музею; він займав там лише кілька кімнат(!) на умовах оренди(!!!). Педагогічний музей весь цей час продовжував працювати. Працювали й школи, навіть відкривалися нові. В Києві було відкрито першу українську гімназію, засновано Педагогічну академію. В приміщенні музею навесні та восени 1917 року було проведено перші два з’їзди вчителів України. Під час громадянської війни Київ неодноразово переходив з рук до рук, і протягом цих трьох років музей не мав можливості працювати стабільно. В місті не було опалення, люди голодували, а в музеї розташовувалася то школа льотчиків, то якась добровільна білогвардійська дружина, то ще якісь організації. Однак експонати музею при такій частій зміні господарів зберігалися в повному порядку. Але коли в Києві остаточно встановилася Радянська влада, то, кажуть, у дворі музею запалали багаття з книг... Цю будівлю зайняв Пролетарський музей, потім Музей революції та історії партії, Київська філія Центрального музею В. І. Леніна... Лише у квітні 1982 ріку, після переїзду Музею Леніна до нової будівлі, вчителям Києва було повернуто їхню власність для «Будинку вчителя». Музей педагогіки також повернувся до свого дому, але зайняв у ньому лише декілька кімнат... Сам Педагогический музей (первый в мире!) был создан в Киеве в 1901. Сначала он размещался в помещении Троицкого народного дома (сейчас - Театр оперетты), Высших женских курсов на ул. Фундуклеевской № 51 (ныне - ул. Хмельницкого). Первым директором музея был профессор педагогики Киевского университета Музыченко. Следует помнить, что первые школы и первое высшее учебное заведение на Руси возникли именно в Киеве, это и обусловило место для создания музея. Задуманный ранее Музей педагогики в Петербурге так и не превратился в настоящий музей: он стал местом проведения выставок новинок в образовании. Киевский же Педагогический музей был создан с целью пропаганды современного педагогического опыта и исторического наследия в этой отрасли. Даже сейчас в мире очень мало музеев такого типа: музей детства во Франции, музеи дидактической (развивающей) игрушки в России и в Англии, педагогические музеи в Вильнюсе, в Тбилиси и в Софии (Болгария). В 1917 году в помещении Музея педагогики размещалась Центральная Рада. Именно здесь были приняты исторические Универсалы Центрального Совета, в частности - 4-й Универсал, который провозгласил создание Украинской Народной Республики. Однако правительство Украинской Народной Республики (УНР) не позарилось на здание музея; оно занимало там лишь несколько комнат(!) на условиях аренды(!!!). Педагогический музей все это время продолжал работать. Работали и школы, даже открывались новые. В Киеве была открыта первая украинская гимназия, основана Педагогическая академия. В помещении музея весной и осенью 1917 года были проведены первые два съезда учителей Украины. Во время гражданской войны Киев неоднократно переходил из рук в руки, и на протяжении этих трех лет музей не имел возможности работать стабильно. В городе не было отопления, люди голодали, а в музее располагалась то школа летчиков, то какая-то добровольная белогвардейская дружина, то еще какие-то организации. Однако экспонаты музея при столь частой смене хозяев хранились в полном порядке. Но когда в Киеве окончательно установилась Советская власть, то, говорят, во дворе музея запылали костры из книг... Это здание занял Пролетарский музей, потом Музей революции и истории партии, Киевский филиал Центрального музея В. И. Ленина... Лишь в апреле 1982 реку, после переезда Музея Ленина в новое здание, учителям Киева была возвращена их собственность для «Дома учителя». Музей педагогики также вернулся в свой дом, но занял в нем лишь несколько комнат... |
|||||
Пам’ятник видатному державному і громадському діячеві, українському історику Михайлові Грушевському
(скульптор - В. Чепелик, архітектор - М. Кислий)
поруч із міським Будинком Учителя, біля
будинку колишньої Першої гімназії
(на розі бульвару Шевченка та вулиці Володимирська).
Пам'ятник збудовано коштом міста Києва; відкрито 1 грудня 1998 року.
Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934) - видатний український історик і політичний діяч, академік ВУАН (з 1924) та АН СРСР (з 1929). Автор праць «Історія України-Руси» (в 10 томах), «Ілюстрована Історія України», «Історія української літератури» та інших. В 1890 закінчив Київський університет, був членом "Київської громади". В 1908-1919 і 1924-1930 працював у Києві, зокрема, в 1917-1918 очолював Центральну Раду (містилася в будівлі Педагогічного музею на вул. Володимирський № 57), яка 29 квітня 1918 обрала його першим президентом Української Народної Республіки (УНР). В 1919-1924 перебував у еміграції, після повернення працював у Києві в історичній секції ВУАН. В 1930-1934 - у Москві. Похований у Києві на Байковому кладовищі. Памятник выдающемуся государственному и общественному деятелю, украинскому историку Михаилу Грушевскому (скульптор - В. Чепелик, архитектор - М. Кислый) рядом с городским Домом Учителя, возле здания бывшей Первой гимназии (на углу бульвара Шевченко и улицы Владимирская). Памятник воздвигнут на средства города Киева; открыт 1 декабря 1998 года. Грушевский Михаил Сергеевич (1866-1934) - выдающийся украинский историк и политический деятель, академик ВУАН (с 1924) и АН СССР (с 1929). Автор трудов «История Украины-Руси» (в 10 томах), «Иллюстрированная История Украины», «История украинской литературы» и других. В 1890 закончил Киевский университет, был членом "Киевского общества". В 1908-1919 и 1924-1930 работал в Киеве, в частности, в 1917-1918 возглавлял Центральную Раду (размещалась в здании Педагогического музея на ул. Владимирской № 57), которая 29 апреля 1918 избрала его первым президентом Украинской Народной Республики (УНР). В 1919-1924 пребывал в эмиграции, после возвращения работал в Киеве в исторической секции ВУАН. В 1930-1934 - в Москве. Похоронен в Киеве на Байковом кладбище. |
|||||
|
|||||
Памятник Тарасу Шевченко - выдающемуся украинскому поэту и художнику.
Памятник расположен в парке Т. Г. Шевченко в Киеве, напротив красного корпуса Киевского национального университета, который тоже носит имя выдающегося украинца. Монумент был открыт 6 марта 1939 года к 125-летию со дня рождения поэта. Ныне этот памятник является одним из символов современного Киева. На постаменте надпись: «Т. Г. Шевченко. 1814-1861», ниже - слова из его «Заповіту» («Завещания»). Авторы памятника: скульптор М. Г. Манизер, архитектор Е. А. Левинсон). Бронзовая фигура Т. Г. Шевченко (высота - 6,45 м; отлита на Ленинградском заводе художественного литья) установлена на постаменте из красного гранита (высота - 7,3 м). См. также статью «Канев, Чернеча гора (Тарасова Гора)». Taras Shevchenko Monument is a monument to great Ukrainian poet and painter Taras Shevchenko. It located in Shevchenko Park, opposite the Red building of the Kyiv University. The monument has set up in 1939 by the 125th anniversary of the poet. It is one of the symbols of modern Kyiv. |
|||||
|
|||||
|
|||||
Головний ("Червоний") корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(вул. Володимирська № 60) - «Alma mater». Цю будівлю - пам'ятник архітектури в стилі класицизму - було споруджено в 1837-42 архітектором В.І.Беретті. Стіни будівлі пофарбовано в червоний колір, чавунні бази і капітелі колон - чорні. Це відповідає кольорам стрічок ордену св. Володимира (орден було засновано в 1782; його девіз: «Користь, честь і слава»). Главный ("Красный") корпус Киевского национального университета имени Тараса Шевченко (ул. Владимирская № 60) - «Alma mater». Это здание - памятник архитектуры в стиле классицизма - было построено в 1837-42 архитектором В.И.Беретти. Стены здания окрашены в красный цвет, чугунные базы и капители колонн - чёрные. Это соответствует цветам лент ордена св. Владимира (орден был учреждён в 1782; его девиз: «Польза, честь и слава»). Main ('Red') corps of the National Taras Shevchenko University of the Kyiv. 60, Volodymyrska street, Kyiv (Kiev). |
|||||
Київський університет було засновано 1834 року в складі філософського факультету з двома відділеннями - історико-філологічним і фізико-математичним.
Влітку 1834 року університет прийняв перших 62 студенти. В 1835 було відкрито юридичний факультет, у 1841 - медичний.
Університету було присвоєно ім'я святого Володимира і спершу він розміщувався в приватних будинках на Печерську.
Із середини XIX століття університет став одним із центрів розвитку науки та формування національної свідомості в Україні. У різні часи тут працювали та викладали відомі вчені (деякі з них самі були випускниками Київського університету): математики Б.Н.Делоне, Д.О.Граве, Н.А. і А.А.Дьяченко, Б.Я.Букреєв, В.П.Єрмаков, М.М.Боголюбов; фізики Й.Й.Косоногов, М.П.Авенаріус, М.М.Шіллер; зоологи К.Ф.Кеслер, О.О.Ковалевський, О.М.Северцов, О.О.Коротнєв, ботаніки І.Ф.Шмальгаузен, С.Г.Навашин, К.А.Пурієвич, О.В.Фомін, М.Г.Холодний; історики і філософи М.О.Максимович (перший ректор університету), М.І.Костомаров, В.Б.Антонович, М.В.Довнар-Запольський, В.С.Іконников, М.П.Драгоманов, І.В.Лучицький, Ю.А.Кулаковський, О.І.Білецький, А.Ю.Кримськьй, Є.В.Тарле; літературознавці Н.П.Дашкевич і В.Н.Перетц; юристи К.О.Неволін, М.Д.Іванишев, М.Ф.Владимирський-Буданов, О.Ф.Кистяківський; економісти М.І.Зібер, С.І.Богородський, Н.X.Бунге, І.В.Вернадський (батько першого президента АН УРСР, академіка В.І.Вернадського); хіміки С.М.Реформатський, Н.А.Бунге, А.К.Бабко, А.М.Голуб, А.Т.Пилипенко, А.У.Кіпріяно; біохімік О.В.Палладін; механіки І.І.Рахманінов, Г.К.Суслов, П.В.Воронець; геологи К.М.Феофілактов, В.М.Чирвинський, М.І.Андрусов; медики В.О.Бец, Н.А.Хржонщевський, М.С.Скліфосовський, Г.Н.Мінх, В.В.Підвисоцький, Ю.К.Шимановський, В.К.Високович, В.А.Караваєв, В.П.Образцов, Н.М.Волкович; архітектор В.І.Беретті та інші. У 1845-1847 роках в Археографічній комісії при університеті працював Т. Г. Шевченко. У Київському університеті навчалися видатні вчені та діячі культури: мікробіолог і епідеміолог Д.К.Заболотний, математики Н.Г.Чеботарьов і О.Ю.Шмідт, терапевт Ф.Г.Яновський, мовознавець К.П.Михальчук, геолог П.А.Тутківський, винахідник у галузі зварювання Н.Н.Бенардос, мистецтвознавець Н.Ф.Беляшевський, вчені-медики Н.Д.Стражеско, В.Н.Іванов, фізик О.П.Александров (з 1975 - президент АН СРСР), письменники М.П.Старицький, А.П.Свідницький, В.І.Самійленко, Я.Івашкевич, М.А.Булгаков, А.Є.Корнійчук, К.Г.Паустовський і М.Ф.Рильський, композитори М.В.Лисенко, Л.Н.Ревуцький, М.А.Завадський, художники Н.Н.Ге, Н.Бурачек, академіки А.Н.Бах і А.А.Богомолець, грузинський актор А.Хораваї, члени Кирило-Мефодіївського братства В.М.Білозерський, Г.Л.Андрузський та інші. За часів Української Народної Республіки, в 1917-му, Університет святого Володимира було реформовано на Національний університет. Ім'я Т. Г. Шевченка було присвоєно Київському університету в 1939. Під час другої Світової війни університету було завдано значних руйнацій (висаджено в повітря головний корпус, знищено кабінети, бібліотеку); частину колективу університету було евакуйовано до м. Кзил-Орда (Казахстан). У січні 1944 університет відновив свою діяльність у Києві. Зараз в університеті на 13 факультетах і в 6 Інститутах навчається близько 20 тисяч студентів, їм викладають майже дві тисячі викладачів. Киевский университет был основан в 1834 году в составе философского факультета с двумя отделениями - историко-филологическим и физико-математическим. Летом 1834 года университет принял первых 62 студента. В 1835 был открыт юридический факультет, в 1841 - медицинский. Университету было присвоено имя святого Владимира и вначале он размещался в частных домах на Печерске. С середины XIX в. университет стал одним из центров развития науки и формирования национального сознания в Украине. В разное время здесь работали и преподавали известные учёные (некоторые из них сами были выпускниками Киевского университета): математики Б.Н.Делоне, Д.А.Граве, Н.А. и А.А.Дьяченко, Б.Я.Букреев, В.П.Ермаков, Н.Н.Боголюбов; физики И.И.Косоногов, М.П.Авенариус, М.М.Шиллер; зоологи К.Ф.Кеслер, А.О.Ковалевский, А.Н.Северцов, А.А.Коротнев, ботаники И.Ф.Шмальгаузен, С.Г.Навашин, К.А.Пуриевич, О.В.Фомин, М.Г.Холодный; историки и философы М.А.Максимович (первый ректор университета), М.И.Костомаров, В.Б.Антонович, М.В.Довнар-Запольский, В.С.Иконников, М.П.Драгоманов, И.В.Лучицкий, Ю.А.Кулаковский, О.И.Билецкий, А.Ю.Крымский, Е.В.Тарле; литературоведы Н.П.Дашкевич и В.Н.Перетц; юристы К.А.Неволин, Н.Д.Иванишев, М.Ф.Владимирський-Буданов, А.Ф.Кистяковский; экономисты Н.И.Зибер, С.И.Богородский, Н.X.Бунге, И.В.Вернадский (отец первого президента АН УССР, академика В.И.Вернадского); химики С.Н.Реформатский, Н.А.Бунге, А.К.Бабко, А.М.Голуб, А.Т.Пилипенко, А.У.Киприяно; биохимик О.В.Палладин; механики И.И.Рахманинов, Г.К.Суслов, П.В.Воронец; геологи К.М.Феофилактов, В.М.Чирвинский, Н.И.Андрусов; медики В.А.Бец, Н.А.Хржонщевский, Н.В.Склифосовский, Г.Н.Минх, В.В.Подвысоцкий, Ю.К.Шимановский, В.К.Высокович, В.А.Караваев, В.П.Образцов, Н.М.Волкович; архитектор В.И.Беретти и другие. В 1845-47 в Археографической комиссии при университете работал Т.Г.Шевченко. В Киевском университете учились выдающиеся учёные и деятели культуры: микробиолог и эпидемиолог Д.К.Заболотный, математики Н.Г.Чеботарёв и О.Ю.Шмидт, терапевт Ф.Г.Яновский, языковед К.П.Михальчук, геолог П.А.Тутковский, изобретатель в области сварки Н.Н.Бенардос, искусствовед Н.Ф.Беляшевский, учёные-медики Н.Д.Стражеско, В.Н.Иванов, физик А.П.Александров (с 1975 - президент АН СССР), писатели М.П.Старицкий, А.П.Свидницкий, В.И.Самийленко, Я.Ивашкевич, М.А.Булгаков, А.Е.Корнейчук, К.Г.Паустовский и М.Ф.Рыльский, композиторы Н.В.Лысенко, Л.Н.Ревуцкий, М.А.Завадский, художники Н.Н.Ге, Н.Бурачек, академики А.Н.Бах и А.А.Богомолец, грузинский актёр А.Хораваи, члены Кирилло-Мефодиевского братства В.М.Белозерский, Г.Л.Андрузский и другие. Во времена Украинской Народной Республики, в 1917-м, Университет святого Владимира был реформирован в Национальный университет. Имя Т. Г. Шевченко было присвоено Киевскому университету в 1939. Во время второй Мировой войны университету был нанесен значительный ущерб (взорван главный корпус, уничтожены кабинеты, библиотека); часть коллектива университета была эвакуирована в г. Кзыл-Орда (Казахстан). В январе 1944 университет возобновил свою деятельность в Киеве. Ныне в университете на 13 факультетах и в 6 Институтах учится около 20 тысяч студентов, им преподают почти две тысячи преподавателей. The first 62 students started their studies at Kyiv University in 1834, in the one-and-only Faculty of Philosophy, which had two Departments: The Department of History and Philology and The Department of Physics and Mathematics. Faculty members, scholars and scientists of Kyiv University have made a worthy contribution to the development of science and social-political thinking in Ukraine. The list is long and comprises, among others: prominent historians and philologists: M. Maxymovych, M. Kostomarov, V. Antonovych, I. Luchytskiy, M. Drahomanov, V. Perets, O. Beletskiy, A. Krymskiy, Ye. Tarle; lawyers K. Nevolin, M. Ivanishev, M. Vladimirskiy-Budanov, O. Kystyakovskiy; the economist M. Ziber; mathematicians V. Yermakov, D. Grave, M. Bohomolov; specialists in mechanics I. Rakhmaninov, H. Suslov, P. Voronets; physicists M. Avenarius, M. Shiller, Y. Kossohonov, E. Lashkariov; chemists A. Babko, A. Holub, A. Kipriakov, S. Reformatskiy; geologists K. Feofilaktov, V. Chirvinskiy, M. Andrusov, P. Tutkovskiy; botanists I. Shmalhausen, S. Navashyn, K. Purievych, O. Fomin, M. Kholodniy; zoologists K. Kesler, O. Kovalevskiy, O. Severtsov, O. Korotnev; the biochemist O. Palladin; specialists in medicine V. Bets, M. Sklifosofskiy, F. Yanovskiy, V. Obraztsov, M. Strazhesko, to name but a few. Among the graduates of Kyiv University one finds a considerable number of prominent figures of the Ukrainian arts: the playwright Mykhailo Starytskiy, the poet Maxym Rylskiy, the composer Mykola Lysenko and other. At present the student body of Kyiv University totals about 20 000 students. |
|||||
Бульваром Тараса Шевченка. Володимирський Собор (бульвар Тараса Шевченка № 20).
Автор фото - Елла Клименко. Побудовано 1862-1886 у так званому псевдовізантійському стилі. Собор у плані - традиційний давньоруський шестистовпний триапсидний храм, але увінчаний 7 банями. У проектуванні та будівництві собору взяли участь відомі київські архітектори: Іван Штром, П. Спарро, Олександр Беретті, Володимир Ніколаєв. Значну художню цінність мають внутрішні настінні розписи (російські художники В. М. Васнецов, М. В. Нестеров, М. О. Врубель; українські - В. Д. Замирайло, С. П. Костенко, М. К. Пимоненко; польські - П. О. Сведомський, В. О. Котарбінський; загальне керівництво професора А. В. Прахова). Більш докладно про Володимирський собор - в серії «Бульваром Тараса Шевченка». По бульвару Тараса Шевченко. Владимирский Собор (бульвар Тараса Шевченко № 20). Автор фото - Элла Клименко. Построен в 1862-1886 в так называемом псевдовизантийском стиле. Собор в плане - традиционный древнерусский шестистолпный трехапсидный храм, но увенчан 7 банями. В проектировании и сооружении собора принимали участие известные киевские архитекторы Иван Шторм, П. Спарро, Александр Беретти, Владимир Николаев. Значительную художественную ценность представляют внутренние настенные росписи (русские художники В. М. Васнецов, М. В. Нестеров, М. А. Врубель; украинские - В. Д. Замирайло, С. П. Костенко, Н. К. Пимоненко; польские - П. А. Сведомский, В. А. Котарбинский; общее руководство профессора А. В. Прахова). Более подробно о Владимирском Соборе - в серии «По бульвару Тараса Шевченко». |
|||||
Першоджерела:
# “Київ. Енциклопедичний довідник”, Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
# “Печерськ сьогодні. Довідник”, видавництво “Довіра", Київ-1999. # “Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985. # “Київ 10-13 століть. Карта - реконструкція”, О.І. Кутовой, В.А. Розенберг, видавництво “Мистецтво”, Київ-1988. # Сайт «WWW Енциклопедія Києва». # Сайт «MyKiev». # "Киевские Ведомости" №83 (2888), 16 квітня 2003. # "Кіевскій Телеграфъ" №22 (115), 17 - 23 червня 2002. # "День" № 71, 16 квітня 1998. # "День" № 38, 28 лютого 2003. # "Хрещатик" №75 (2478), 27 травня 2004. # "Подробности" 26 травня 2004. # Вікіпедія. # Wikipedia. |
|||||
Пропоную мої інші тематичні колекції про Київ: |
Цей розділ неодмінно розширюватиметься та періодично поповнюватиметься. Заходьте! Этот раздел обязательно будет расширяться и периодически пополняться. Заходите! |
|
Усі права застережено. © 2003-2023 Сергій Клименко |
|
|
|
|