Місто Вишгород Київської області
розташоване на Дніпрі, приблизно за 10 км від
Києва.
Вишгород уперше згадується в літопису 946 року як "Ольжін град". Княгиня Ольга, яка хрестилася у Візантії, мала у Вишгороді свою резиденцію і подовгу жила тут. Її онук Володимир, що хрестив Київську Русь, спорудив тут церкву, названу ім'ям св. Василя. Під час князювання Ярослава Мудрого у Вишгороді відбувся з'їзд князів, на якому була прийнята «правда Ярослава», що увійшла до складу «Руської правди». Тут же, у Вишгороді, Ярослав Мудрий закінчив свій життєвий шлях Стародавнє місто, за переказами, спочатку називалося Хоревицею, на честь свого засновника Хорива - молодшого брата Кия. Це був великий феодальний замок, фортеця давньої Русі, визначний ремісничий центр. З середини X століття Вишгород був відомий Візантії і візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у своєму творі «Про управління імперією» згадує його як важливий торговельний центр, куди збирались кораблі русів перед відбуттям у далеку подорож до Візантії. Стародавній Вишгород було збудовано на 120-гектарному узвишші Дніпровського правобережжя, що являє собою природне укріплення, подібного до якого не було в усьому Подніпров’ї. Зі сходу це узвишшя захищали наддніпрянські кручі, окремі виступи яких місцеві жителі називали горами, та Дніпро, що протікав біля самого міста. З півночі на захід це узвишшя оперізували Північна та Західна яруги, що починались з верхнього грязьового болота, а з півдня - болото торф’яне, яке з великими розривами простягалося аж туди, де тепер починається Київській Поділ. Подальше зростання Вишгорода почалося із заселення Сель-гори. Спочатку тут виникло невеличке місто, площею всього 1,5 га. Навкруги нього було споруджено так званий Верхній, або Старий вал завдовжки 500 м. Згодом на схід та південь від укріплення було забудовано посад, а укріплена частина перетворилася на цитадель і дістала назву двору Владики, а згодом Княж-двору. Для попередження міста про небезпеку встановили п’ять сторожових башт: одна на так званому Балитані Сель-гори, друга - на виступі Люб-гори, а ще три інших - на штучних пагорбах Надвір’я, Острожище і Безіменний. Город Вышгород Киевской области расположен на Днепре, приблизительно в 10 км от Киева. Вышгород впервые упоминается у летописи за 946 год как "Ольжин град". Княгиня Ольга, которая крестилась в Византии, имела в Вышгороде свою резиденцию и подолгу жила здесь. Ее внук Владимир, крестивший Киевскую Русь, построил тут церковь, названную именем св. Василия. Во время княжения Ярослава Мудрого в Вышгороде состоялся съезд князей, на котором была принята «правда Ярослава», вошедшая в состав «Русской правды». Здесь же, в Вышгороде, Ярослав Мудрый закончил свой жизненный путь. Древний город, по преданиям, назывался сначала Хоривицей, в честь своего основателя Хорива - младшего брата Кия. Это был большой феодальный замок, крепость давней Руси, значительный ремесленный центр. С середины X века Вышгород был известен Византии и византийский император Константин VII Багрянородный в своем произведении «Об управлении империей» упоминает его как важный торговый центр, куда собирались корабли русичей перед отбытием в далекое путешествие в Византию. Древний Вышгород был построен на 120-гектарной возвышенности Днепровского правобережья, являющейся естественным укреплением, подобного которому не было во всем Поднепровье. С востока это возвышение защищали кручи Надднепрянщины, отдельные выступы которых местные жители называли горами, и Днепр, протекавший возле самого города. С севера на запад это возвышение опоясывали Северная и Западная балки, которые начинались от верхнего грязевого болота, а с юга - болото торфяное, которое с большими разрывами тянулось аж туда, где теперь начинается Киевской Подол. Последующий рост Вышгорода начался из заселения Сель-горы. Сначала здесь возник небольшой город, площадью всего 1,5 га. Вокруг него был построен так называемый Верхний, или Старый вал длиной 500 м. Впоследствии к востоку и югу от укрепления был застроен посад, а укрепленная часть превратилась в цитадель и получила название двора Владыки, а впоследствии Княж-двора. Для предупреждения города об опасности установили пять сторожевых башен: одна на так называемом Балитане Сель-горы, вторая - на выступе Люб-горы, а еще три других - на искусственных холмах Надворье, Острожище и Безымянный. |
|||||
|
|||||
Вишгород ріс, вже ставало тісно міській знаті та дружині на території Княж-двору,
і тому до нього приєдналися з півдня - Боярка, із заходу - поселення Гості, зі сходу - Старшина,
загальна площа яких становила 1,5 га. Старшина і поселення Гості традиційно були укріплені валами
завдовжки 100 і 250 м. Із двох сторін багатої Боярки виросли мури завдовжки 150 і 130 м.
Вони сходилися під гострим кутом саме там, де насипано штучний пагорб.
Щоб краще захистити цей пагорб, сторожову башту мабуть знесли, або ж добудували, створивши тим самим укріплення,
яке очевидно, за своєю формою називалося Острогом (звідси назва пагорба Острожище).
Все було побудовано з цегли, виробництво якої було налагоджено у Вишгороді.
Разом із кварталами міської знаті ріс і посад. У північній, найбільш неприступній для ворога частині Старого посаду,
селилася переважно реміснича аристократія: ливарники, латники, шоломники, мідники, златники.
Південну частину посаду займала реміснича біднота: покрівельники, муляри, каменярі, цегельники,
пічники, гончарі, деревообробники, бондарі, ткалі, в’язальники, теслі.
Спочатку ця частина посаду майже не була захищена, та згодом тут прокопали рів завдовжки 200 м,
який нині називають південним, і побудували 250 м валу. Водночас було укріплена 100-метровим валом і Вип’ять,
яка приймала на себе перші удари нападників, а також і Замковище. Це була перша черга забудови
стародавнього Вишгорода (разом 300 м валів, 280 м міських мурів, 200-метровий рів, п’ять сторожових башт).
Друга черга забудови Вишгорода почалася зі створення Середнього валу.
Він був довжиною 800 м і мав захищати місто з півночі, заходу та південного заходу.
Цей вал починався від верхнього, огинав так звану «Вічну землю», закінчувався біля поселення Гості.
На «Вічній землі» заборонялося орати, сіяти, насаджувати, будувати.
Мабуть, на цій відкритій площі колись збиралося народне віче.
З кінця XI - початку XII століття Вишгород став значним економічним центром Середньої Наддніпрянщини, де швидко розвивалися гончарне, залізоробне та ювелірне виробництво. Місто стало об’єктом дарування, але тоді ще не перетворилося на окреме удільне князівство, а залишалося передмістям Києва. У Вишгороді перебували ставленики Великого князя Київського на правах воєвод: Ярополк Ізяславович, Всеволод Мстиславович, В’ячеслав Володимирович, Андрій Юрійович та інші. Була тут і своя посадська влада - тисяцький, який здійснював і поєднував адміністративне керівництво, поліцейські функції та функції визиску. Та із середини XII століття роль Вишгорода поступово почала знижуватися. Юрій Долгорукий посадив у Вишгороді свого сина, та 1155 року Андрій Юрійович Боголюбський самовільно таємно втік звідси до Суздаля, прихопивши з собою різні коштовності, а серед них - і славнозвісну Вишгородську ікону Богородиці, що стала основною святинею Володимира-на-Клязьмі, а згодом - і Москви. Вышгород рос, уже становилось тесно городской знати и дружине на территории Княж-двора, и поэтому к нему присоединились с юга - Боярка, с запада - поселение Гости, с востока - Старшина, общая площадь которых составляла 1,5 га. Старшина и поселение Гости традиционно были укреплены валами длиной 100 и 250 м. С двух сторон богатой Боярки выросли стены длиной 150 и 130 м. Они сходились под острым углом именно там, где насыпан искусственный холм. Чтобы лучше защитить этот холм, по-видимому, снесли или достроили сторожевую башню, создав тем самым укрепление, которое очевидно, по своей форме называлось Острогом (отсюда название холма Острожище). Все было построено из кирпича, производство которого было налажено в Вышгороде. Вместе с кварталами городской знати рос и посад. В северной, наиболее неприступной для врага части Старого посада, селилась преимущественно ремесленная аристократия: литейщики, латники, шлемники, медники, златники. Южную часть посада занимала ремесленная беднота: кровельщики, кладчики, каменщики, кирпичники, печники, гончары, дереводелы, бондари, ткачи, вязальщики, плотники. Сначала эта часть посада почти не была защищена, но впоследствии здесь прокопали ров длиной 200 м, который ныне называют южным, и построили 250 м вала. В то же время была укреплена 100-метровым валом и Выпять, которая принимала на себя первые удары захватчиков, а также и Замковище. Это была первая очередь застройки древнего Вышгорода (всего 300 м валов, 280 м городских стен, 200-метровый ров, пять сторожевых башен). Вторая очередь застройки Вышгорода началась с создания Среднего вала. Он был длиной 800 м и должен был защищать город с севера, запада и юго-запада. Этот вал начинался от верхнего, огибал так называемую «Вечную землю», заканчивался возле поселения Гости. На «Вечной земле» запрещалось пахать, сеять, сажать, строить. По-видимому, на этой открытой площади некогда собиралось народное вече. С конца XI - начала XII века Вышгород стал значительным экономическим центром Среднего Приднепровья, где быстро развивались гончарное, металлургическое и ювелирное производство. Город стал объектом пожалования, но тогда еще не превратился в отдельное удельное княжество, а оставался предместьям Киева. В Вышгороде находились ставленники Великого князя Киевского на правах воевод: Ярополк Изяславович, Всеволод Мстиславович, Вячеслав Владимирович, Андрей Юревич и другие. Была здесь и своя посадская власть - тысяцкий, осуществлявший и совмещавший административное руководство, полицейские функции и функции налоговой службы. Однако с середины XII века роль Вышгорода постепенно начала снижаться. Юрий Долгорукий посадил в Вышгороде своего сына, но в 1155 году Андрей Юрьевич Боголюбский самовольно тайно удрал отсюда в Суздаль, прихватив с собой различные драгоценности, а среди них - и знаменитую Вышгородскую икону Богородицы, которая стала основной святыней Владимира-на-Клязьме, а впоследствии - и Москвы. |
|||||
|
|||||
Вишгород, собор святих мучеників Бориса й Гліба збудований у 1861 році.
Давньоруський кам'яний храм-усипальня (1077-1112 роки) святих мучеників і перших православних святих Бориса та Гліба був одним з найвеличніших в Київській Русі. Імена цих святих, похованих на дитінці Вишгороду, тісно пов'язані з історією самого міста. Вышгород, собор святых мучеников Бориса и Глеба построенный в 1861 году. Древнерусский каменный храм-усыпальница (1077-1112 годы) святых мучеников и первых православных святых Бориса и Глеба был одним из самых величественных в Киевской Руси. Имена этих святых, похороненных на детинце Вышгорода, тесно связаны с историей самого города. |
|||||
За часів Ярослава Мудрого Вишгород став значним духовним і релігійним центром Русі.
З 1020 року у Вишгороді перебували останки святих мучеників Бориса і Гліба.
Імена цих святих, похованих на дитинці Вишгорода, були тісно пов’язані з історією самого міста.
Роль Вишгорода як значного духовного і релігійного центра підтримувалась авторитетом як митрополитів,
так і світською владою, особливо Великими князями князівств "метрополії" Русі
(в межах давньоукраїнської етномовної території) -
Київського,
Чернігівського та
Переяславського.
За часів Ярославовичів, у 1072, у Вишгороді було збудовано дерев’яний храм Св. Бориса й Гліба.
А онуки Ярослава Мудрого - Святополк, Володимир Мономах та чернігівський князь Олег Святославович –
побудували в 1115 році великий мурований собор-мавзолей та оздобили поховання князів золотом і коштовностями.
Цей храм був одним із найвеличніших на Русі, а за розмірами - найбільшим на той час.
До речі, у тому ж 1115 році Володимир Мономах побудував під Вишгородом перший міст через Дніпро.
Останки перших канонізованих церквою русичів були доступні для поклоніння до 1240 року. Під час монголо-татарської навали храм було знищено, а святі мощі зникли. Напевно, їх переховали, та так добре, що не можуть знайти до цього часу. І лише в 1861 році на тому ж місці вознісся надзвичайної краси храм Св. Бориса й Гліба, збудований за проектом архітектора Костянтина Тона. У свою чергу цей храм було зруйновано радянськими військами 1943 року під час форсування Дніпра і церква стояла напівзруйнованою майже до кінця XX сторіччя. Наприкінці 90-х XX століття приходський священик отець Дмитро очолив роботи по реставрації церкви. Минулу велич собору відтворити не вдалося через нестачу коштів, та храм, що височіє над всім Вишгородом, справляє сильне враження. У цьому храмі, що тепер діє, зберігається список ікони Вишгородської (Володимирської) Божої Матері. Во времена Ярослава Мудрого Вышгород стал значительным духовным и религиозным центром Руси. С 1020 года в Вышгороде находились останки святых мучеников Бориса и Глеба. Имена этих святых, похороненных на детинце Вышгорода, были тесно связаны с историей самого города. Роль Вышгорода как значительного духовного и религиозного центра поддерживалась авторитетом как митрополитов, так и светской властью, особенно Великими князьями княжеств "метрополии" Руси (в пределах древнеукраинской этноязычной территории) - Киевского, Черниговского и Переяславского. Во времена Ярославовичей, в 1072 году, в Вышгороде был построен деревянный храм Св. Бориса и Глеба. А внуки Ярослава Мудрого - Святополк, Владимир Мономах и черниговский князь Олег Святославович – построили в 1115 году большой каменный собор-мавзолей и отделали захоронение князей золотом и драгоценностями. Этот храм был одним из самых величественных на Руси, а по размерам – самым большим на то время. К слову, в том же 1115 году Владимир Мономах построил под Вышгородом первый мост через Днепр. Останки канонизированных церковью русичей были доступны для поклонения до 1240 года. Во время монголо-татарского нашествия храм был уничтожен, а святые мощи исчезли. По всей видимости, их перепрятали, да так хорошо, что не могут найти по сей день. И лишь в 1861 году на том же месте вознесся необычайной красоты храм Св. Бориса и Глеба, выполненный по проекту архитектора Константина Тона. В свою очередь этот храм был разрушен советскими войсками в 1943 году во время форсирования Днепра и церковь стояла полуразрушенной почти до конца XX столетия. В конце 90-х XX века приходский священник отец Дмитрий возглавил работы по реставрации церкви. Былое величие храма воссоздать не удалось из-за недостатка средств, но храм, возвышающийся над всем Вышгородом, производит сильное впечатление. В ныне действующем храме сохраняется список иконы Вышгородской (Владимирской) Божьей Матери. |
|||||
Вишгород, «Клюквин дім» (зараз - приміщення історико-культурного музею; вул. Шкільна 58).
Сучасне місто виникло завдяки будівництву Київської ГЕС: спочатку Вишгород став києво-комсомольским селищем енергетиків, а потім і містом, центром Вишгородського району. Та місто відоме не лише Київською ГЕС, мальовничими краєвидами й цікавими туристичними маршрутами - місцевий історико-культурний заповідник є унікальною в Україні історичною пам’яткою. Історія музею довга й заплутана. Ще в XIX столітті, коли знайти старовинні речі було просто, хазяїн цього будинку на прізвисько Клюква почав збирати пам’ятки. I хоча минуло вже більше століття, приміщення музею досі називають «Клюквин дім». Директором першого офіційного заповідника у Вишгороді 1935 року став Іван Марчук, який сам й опікувався наповненням музею. Проте скоро Марчука було заарештовано й упродовж 56 років «Клюквин дім» устиг побути й сільрадою, й школою, й студентським гуртожитком. Однак увесь цей час розкопки на території Вишгорода тривали. Учені буквально з-під землі дістали чимало безцінних знахідок: зібрання монет часів Iвана Грозного, прикраси, знаряддя праці й предмети домашнього вжитку щонайменше часів трипільської культури. Вышгород, «Клюквин дом» (сейчас - помещение историко-культурного музея; ул. Школьная 58). Современый город возник благодаря строительству Киевской ГЭС: сначала Вышгород стал києво-комсомольским поселком энергетиков, а затем и городом, центром Вышгородского района. Но город известен не только Киевской ГЭС, живописными пейзажами и интересными туристическими маршрутами - местный историко-культурный заповедник является уникальной в Украине исторической достопримечательностью. История музея длинная и запутанная. Еще в XIX веке, когда найти старинные вещи было просто, хозяин этого дома по прозвищу Клюква начал собирать достопримечательности. I хотя минуло уже больше века, помещение музея до сих пор называют «Клюквин дом». Директором первого официального заповедника в Вышгороде в 1935 году стал Иван Марчук, который сам и заботился о наполнении музея. Однако вскоре Марчук было арестован и на протяжении 56 лет «Клюквин дом» успел побыть и сельсоветом, и школой, и студенческим общежитием. Но все это время раскопки на территории Вышгорода продолжались. Ученые буквально из-под земли достали немало бесценных находок: собрание монет времен Ивана Грозного, украшения, орудия труда и предметы домашнего потребления, по меньшей мере, времен трипольской культуры. |
|||||
Вишгород, біля музею.
Слова із заповіту Ярослава Мудрого (помер у Вишгороді 20 лютого 1054 року):
«Да єщє будєте в любови мєжи собою,
Богь будєт в вас и будє мирно живущє. А ще ли будєтє нєнавистно живуща, то погинєтє сами и землю отєць своих и дєдь своих, ижє приобрєташа трудом своим вєликим». Вышгород, около музея. Слова из завещания Ярослава Мудрого (умер в Вышгороде 20 февраля 1054 года). |
|||||
Вишгород, схема досліджень гончарного центру у Вишгороді у 1990-2004 рр.
(Хрестами на цій схемі позначено знищені на цей цас гончарні горни.) З післявоєнним відродженням у Вишгороді розпочалося масове інтенсивне будівництво. У середині ХХ століття археологи знайшли 18 гончарних горнів - їх розчистили, сфотографували й... знищили. Така ж доля спіткала й багато інших цінних знахідок: на місці кінотеатру «Мир» знайшли захоронення, під заводом «Карат» нині поховані залишки металургійного та металообробного виробництв. Більшість віднайдених у радянський час експонатів або втрачено, або розкидано по музеях колишнього Радянського Союзу - працівники музею мріють їх позбирати, однак на це не мають ні часу, ні коштів, ні зв’язків. Вышгород, схема исследований гончарного центра в Вышгороде в 1990-2004 гг. (Крестами на этой схеме обозначены уничтоженные к настоящему времени гончарные горны.) С послевоенным возрождением в Вышгороде началось массовое интенсивное строительство. В середине ХХ века археологи нашли 18 гончарных горнов - их расчистили, сфотографировали и... уничтожили. Такая же судьба постигла и многие другие ценные находки: на месте кинотеатра «Мир» нашли захоронения, под заводом «Карат» в настоящее время похоронены остатки металлургического и металлообрабатывающего производств. Большинство обнаруженных в советское время экспонатов или потеряно, или разбросано по музеям бывшего Советского Союза - работники музея мечтают их собрать, однако на это не имеют ни времени, ни средств, ни связей. |
|||||
Сучасний Вишгородський історико-культурний заповідник було відновлено і відкрито згідно
указу Президента 1994 року. З того часу його очолює Ірина В’ячеславівна Пироженко.
Під її проводом і за рахунок ентузіазму працівників музей витримав усі економічні негаразди останнього десятиліття і навіть почав потрохи розвиватися.
Вже проведено повний ремонт краєзнавчого музею, започатковано унікальний музей гончарства на території давньої
гончарської вулиці (нині вул. Межигірського Спасу), де було знайдено і законсервовано ще один гончарний горн.
Серед планів - встановлення меж заповідника, впорядкування оглядових валів,
проведення розкопок на території колишнього дитинця й посаду.
Нині в трьох залах краєзнавчого музею представлено близько тисячі експонатів - від скребків і пряслиць
трипільської культури до цегли з місцевих заводів XVIII-XIX століть.
У стрілах, сокирах, ножах, ножицях, цвяхах, підковах, монетах повз відвідувача проходить чи не вся історія людства -
із кості, каменю, міді, бронзи й, урешті, скла. Окремо стоять складені зі шматочків величезні візантійські амфори -
адже саме через Вишгород свого часу ходили «із варяг у греки».
Про релігійні переконання русичів свідчать предмети з поховання священика, кам’яне пасхальне яйце,
обручки, натільні хрести й хрести-енколпіони - спеціальні обереги, в яких носили мощі святих.
На чільному місці - копія ікони Вишгородської Богоматері. За переказами, її образ з’явився на столі, за яким вона обідала.
Утім, сама ікона була вивезена до міста Володимир, і зараз належить до експозиції московської
Третьяковської галереї.
До експозиції додаються й фотографії знищених експонатів, старовинні карти
(Вишгород позначений на них уже з Х століття!), схеми давнього міста й околиць тощо.
Современный Вышгородский историко-культурный заповедник был восстановлен и открыт в соответствии с указом Президента от 1994 года. С того времени его возглавляет Ирина Вячеславовна Пироженко. Под ее руководством и за счет энтузиазма сотрудников музей выдержал все экономические неурядицы последнего десятилетия и даже начал понемногу развиваться. Уже произведен полный ремонт краеведческого музея, организован уникальный музей гончарства на территории давней гончарской улицы (в настоящее время ул. Межигорского Спаса), где был обнаружен и законсервирован еще один гончарный горн. В планах - установление границ заповедника, благоустройство обзорных валов, проведение раскопок на территории бывших детинца и посада. В настоящее время в трех залах краеведческого музея представлено около тысячи экспонатов - от скребков и пряслиц трипольской культуры до кирпича местных заводов XVIII-XIX веков. В стрелах, топорах, ножах, ножницах, гвоздях, подковах, монетах перед посетителем проходит чуть ли не вся история человечества - из кости, камню, меди, бронзы и, наконец, стекла. Отдельно стоят собранные из кусочков огромные византийские амфоры - ведь именно через Вышгород в свое время ходили «из варяг в греки». О религиозных убеждениях русичей свидетельствуют предметы из захоронения священника, каменное пасхальное яйцо, обручальные кольца, нательные кресты и кресты-энколпионы - специальные обереги, в которых носили мощи святых. На видном месте - копия иконы Вышгородской Богоматери. По преданию, ее образ появился на столе, за которым она обедала. Впрочем, сама икона была вывезена в город Владимир, и в настоящий момент входит в экспозицию московской Третьяковской галереи. В экспозицию входят и фотографии уничтоженных экспонатов, старинные карты (Вышгород обозначен на них уже с Х века!), схемы древнего города и околиц и т.д. |
|||||
|
|||||
Вишгород, музей гончарства на території давньої гончарської вулиці (нині вул. Межигірського Спасу).
Експозиція музею, присвячена колишньому господарю будинку, в якому розташований музей, знаному гончару. Вышгород, музей гончарства на территории древней гончарной улицы (в настоящее время ул. Межигорского Спаса). Экспозиция музея, посвященная бывшему хозяину дома, в котором расположен музей, известному гончару. |
|||||
Вишгород, музей гончарства.
Експозиція, присвячена розвитку гончарного виробництва з VI-II тис. до н.е.
У X-XII століттях Вишгород був визначним центром гончарства й освіти - про це свідчить велика кількість уламків горщиків, таць, світильників. Однак найстаріші світильники й чаші сягають II-III століть н.е. Вышгород, музей гончарства. Экспозиция, посвященная развитию гончарного производства из VI-II тыс. до н.э. В X-XII веках Вышгород был значительным центром гончарства и образования - об этом свидетельствует большое количество обломков горшков, блюд, светильников. Однако самые старые светильники и чаши достигают II-III веков н.э. |
|||||
Вишгород, музей гончарства.
Експозиція музею: складений зі шматочків піфос. Вышгород, музей гончарства. Экспозиция музея: сложенный из кусочков пифос. |
|||||
Вишгород, музей гончарства.
Експозиція музею. Вышгород, музей гончарства. Экспозиция музея. |
|||||
|
|||||
Вишгород, музей гончарства.
Експозиція, присвячена тавруванню давньоруського посуду.
Таврування посуду в Київській Русі не має точного визначення стосовно свого призначення. Клейма вишгородського походження знайдені у Києві, що опосередковано свідчить про великий збут гончарів. Вышгород, музей гончарства. Экспозиция, посвященная клеймению древнерусской посуды. Клеймение посуды в Киевской Руси не имеет точного определения относительно своего назначения. Клейма вышгородского происхождения найдены в Киеве, что опосредствованно свидетельствует о большом сбыте гончаров. |
|||||
Вишгород, музей гончарства.
Експозиція, присвячена часам, коли містечко Вишгород було володінням панів Гойскіх (з 1607 року). Вышгород, музей гончарства. Экспозиция, посвященная временам, когда местечко Вышгород было владением господ Гойских (с 1607 года). |
|||||
|
|||||
Вишгород, музей гончарства.
Ця чудово розмальована українська пічка - теж експонат музею. Вышгород, музей гончарства. Эта прекрасно разрисованная украинская печь - также экспонат музея. |
|||||
Вишгород, одна із сучасних церков.
Вышгород, одна из современных церквей. |
|||||
Ще одна колиска православ'я - величний Києво-Межигірський Спасо-Преображенський монастир був розташований за
10 кілометрів від Києва і всього у трьох кілометрах на північ від стародавнього Вишгороду на правому березі Дніпра.
Цей монастир разом із київськими церквами та монастирськими комплексами користувався у богомольців великою популярністю.
Під час Визвольної війни монастир підтримував Богдана Хмельницького, тому універсалом гетьмана від 21 травня 1656 року йому передали Вишгород і навколишні села з рудокопальнями, садибами і угіддями. Розпочалася епоха розквіту монастиря. У той час він включав 5 церков: 2 кам'яних і 3 дерев'яних, мав велику бібліотеку. Ці місця пов'язані з багатьма історичними особистостями: гетьманами Дорошенко, Калнишевським, Мазепою, Сірко, великим художником і поетом Тарасом Шевченком. У Межигір’ї Тарас Шевченко зробив декілька малюнків: вид гори з церквою над широким розливом Дніпра, споруди Межигірського монастиря з Петропавловською надбрамною церквою і Спасо-Преображенським собором. У квітні 1787 року імператриця Катерина II, перебуваючи в Києві, забажала відвідати Межигір’я, звідки їй привозили джерельну воду. Та візиту не судилося відбутися. Напередодні монастир спалахнув. Скоріш за все нього підпалили самі ченці аби помститися цариці за ліквідацію Січі. Проте народна поголоска приписує пожежу самій Катерині II. Пізніше храмові споруди, що згоріли, було відбудовано заново, і до кінця 20-х років XX століття їх стан особливого занепокоєння не викликав. На жаль, багато що було втрачено в антирелігійній війні. Петропавловську церкву очистили від іконостасу, церковні дзвони віддали на переплавку. Межигірське урочище вирішено було використовувати під дачі для вищих урядових персон. А у них "попівство" було не в пошані... У 1934 році пам'ятники Межигір’я сфотографували... Через кілька місяців увесь монастирський комплекс висили в повітря... Територія Межигірського урочища до цього часу є територією, що закрита для простих смертних: "слуги народу" не збираються розлучатися зі своїми дачами. Еще одна колыбель православия - величественный Киево-Межигорский Спасо-Преображенский монастырь находился в 10 километрах от Киева и всего в трех километрах к северу от древнего Вышгорода на правом берегу Днепра. Этот монастырь наряду с киевскими церквями и монастырскими комплексами пользовался у богомольцев большой популярностью. Во время Освободительной войны монастырь поддерживал Богдана Хмельницкого, поэтому универсалом гетмана от 21 мая 1656 года ему передали Вышгород и окрестные села с рудниками, усадьбами и угодьями. Началась эпоха расцвета монастыря. В то время он включал в себя 5 церквей: 2 каменных и 3 деревянных, имел большую библиотеку. Эти места связаны со многими историческими личностями: гетманами Дорошенко, Калнышевским, Мазепой, Сирко, великим художником и поэтом Тарасом Шевченко. В Межигорье Тарас Шевченко сделал несколько рисунков: вид горы с церковью над широким разливом Днепра, строения Межигорского монастыря с Петропавловской брамной церковью и Спасо-Преображенским собором. В апреле 1787 года императрица Екатерина II, будучи в Киеве, пожелала посетить Межигорье, откуда ей привозили родниковую воду. Но визиту не суждено было состояться. Накануне монастырь вспыхнул. Скорей всего его подожгли сами иноки, чтоб отомстить царице за ликвидацию Сечи. Однако народная молва приписывает пожар самой Екатерине II. Позже сгоревшие храмовые сооружения были отстроены заново, и к концу 20-х годов XX века их состояние особенного беспокойства не вызывало. К сожалению, многое было утрачено в антирелигиозной войне. Петропавловскую церковь очистили от иконостаса, церковные колокола отдали на переплавку. Межигорское урочище решено было использовать под дачи для высших правительственных особ. А у них "поповство" было не в чести... В 1934 году памятники Межигорья сфотографировали... Спустя несколько месяцев весь монастырский комплекс был взорван... Территория Межигорского урочища до сих пор является территорией, закрытой для простых смертных: "слуги народа" не собираются расставаться со своими дачами. |
|||||
Від Києва на Вишгород та Нові Петрівці. Мапа маршруту.
А ще за кілька кілометрів від Києва, в селі Нові Петрівці, серед соснового лісу височіє велетень-воїн - державний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році». Заповідною ця територія стала ще 20 березня 1945 року за постановою Ради народних комісарів УРСР №425. Ось уже 26 років цей музей очолює Іван Петрович Вікован. Зараз музей-заповідник налічує більше десяти тисяч експонатів. Експозиція музею-заповідника розповідає про події осені 1943 року - форсування Дніпра й створення Лютізького плацдарму, хід Київської наступальної операції з визволення столиці України. В експозиції музею є археологічні, етнографічні, нумізматичні збірки - карти, фронтові листи, медалі, шинелі; твори живопису й скульптури, а також фото й документи часів другої Світової війни, зразки тогочасної зброї і військової техніки. Ще одна прикмета музею - єдина в Україні виставка «Уніформа й озброєння», зібрана по клаптиках із приватних колекцій, зокрема - іноземних. От Киева на Вышгород и Новые Петровцы. Схема маршрута. А еще на несколько километров дальше от Киева, в селе Новые Петривцы, среди соснового леса высится великан-воин - государственный музей-заповедник «Битва за Киев в 1943 году». Заповедной эта территория стала еще 20 марта 1945 года по постановлению Совета народных комиссаров УССР №425. Вот уже 26 лет этот музей возглавляет Иван Петрович Викован. В настоящий момент музей-заповедник насчитывает более десяти тысяч экспонатов. Экспозиция музея-заповедника рассказывает о событиях осени 1943 года - форсировании Днепра и создании Лютежского плацдарма, ходе Киевской наступательной операции по освобождению столицы Украины. В экспозиции музея есть археологические, этнографические, нумизматические собрания - карты, фронтовые письма, медали, шинели; произведения живописи и скульптуры, а также фото и документы времен второй Мировой войны, образцы вооружения и военной техники того времени. Еще одна достопримечательность музея - единственная в Украине выставка «Униформа и вооружение», собранная по крупицам из частных коллекций, в частности - иностранных. |
|||||
Нові Петрівці, державний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році».
Щороку до Дня Перемоги й Дня визволення Києва на території музею-заповідника проходять театралізовані дійства, що відтворюють бої за Київ. За час існування музею-заповідника його відвідали більше десяти мільйонів людей - представники 85 держав світу. Новые Петривцы, государственный музей-заповедник «Битва за Киев в 1943 году». Ежегодно ко Дню Победы и Дню освобождения Киева на территории музея-заповедника проходят театрализованные действа, которые воспроизводят бои за Киев. За время существования музея-заповедника его посетили больше десяти миллионов человек - представителей 85 держав мира. |
|||||
|
|||||
Нові Петрівці, музей-діорама «Битва за Київ. Лютізький плацдарм. 1943 р.».
Особливою гордістю музею є його діорами. Найбільшу - «Битва за Київ. Лютізький плацдарм. 1943 р.», заввишки 8 м і завдовжки 30 м - було відкрито 1980 року і понад десятиліття це полотно експонувалося в сільській Покровській церкві. Новые Петривцы, музей-диорама «Битва за Киев. Лютежский плацдарм. 1943 г.». Особой гордостью музея являются его диорамы. Наибольшая - «Битва за Киев. Лютежский плацдарм. 1943 г.», высотой 8 м и длиной 30 м - была открыта в 1980 году и свыше десятилетия это полотно экспонировалось в сельской Покровский церкви. |
|||||
Нові Петрівці, державний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році». Алея Героїв.
Алея Героїв посаджена на честь 40-річчя Перемого учасниками всесоюзної Вахти Пам’яті 26.04.1985. Новые Петривцы, государственный музей-заповедник «Битва за Киев в 1943 году». Аллея Героев. Аллея Героев посажена в честь 40-летия Победы участниками всесоюзной Вахты Памяти 26.04.1985. |
|||||
Нові Петрівці, державний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році».
Заповідникові належить територія площею більше дев’яти гектарів, на якій було збережено польові оборонні споруди: 650 м ходів сполучення, бліндажі й командно-спостережні пункти командувача Першого Українського фронту генерала армії М. Ватутіна, командувача 38-ї армії генерал-полковника К. Москаленка, члена Військової ради фронту генерал-лейтенанта танкових військ П. Рибалка тощо. Новые Петривцы, государственный музей-заповедник «Битва за Киев в 1943 году». Заповеднику принадлежит территория площадью больше девяти гектаров, на которой были сохранены полевые оборонительные сооружения: 650 м ходов сообщения, блиндажи и командно-наблюдательные пункты командующего Первого Украинского фронта генерала армии Н. Ватутина, командующего 38-й армии генерал-полковника К. Москаленко, члена Военного совета фронта генерал-лейтенанта танковых войск П. Рыбалко и другие. |
|||||
|
|||||
|
|||||
Нові Петрівці, державний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році».
Командно-спостережний пункт командувача 3-ї гвардійської танкової армії генерал-лейтенанта танкових військ П. С. Рибалка. Новые Петривцы, государственный музей-заповедник «Битва за Киев в 1943 году». Командно-наблюдательный пункт командующего 3-й гвардейской танковой армией генерал-лейтенанта танковых войск П. С. Рыбалко. |
|||||
Нові Петрівці, державний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році».
Місце майбутнього будівництва Каплиці Пам’яті. В травні 2006 року на цьому місці було закладено перший камінь будівництва ще одного святого місця - Каплиці Пам’яті, присвяченій героїчному подвигу захисників Вітчизни в роки другої Світової війни в 1941-1945 рр. Новые Петривцы, государственный музей-заповедник «Битва за Киев в 1943 году». Место будущего строительства Часовни Памяти. В мае 2006 года на этом месте был заложен первый камень строительства еще одного святого места - Часовни Памяти, посвященной героическому подвигу защитников Отчизны в годы второй Мировой войны в 1941-1945 гг. |
|||||
Першоджерела:
# Інформація, викладена співробітниками Вишгородського історико-культурного заповідника.
# “Київ. Енциклопедичний довідник”, Головна редакція УРЕ, Київ-1981. # “Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985. # Стаття «Почути звуки того бою», Ольга Покотило, газета «День» від 18.05.2006. # Сайт «Асоціація міст України» # Сайт «Офіційна сторінка міста Вишгород» # Портал «TourUA.com» |
|||||
Усі права застережено. © 2003-2011 Сергій Клименко |
|
|
|
|