Фото травня 2008 року.
Краєвид (~120°) частини Подолу
та Дніпра з Печерських круч
(з Міського парку). Будується новий міст через Дніпро...
Панорама (~120°) части Подола
и Днепра с Печерских круч
(из Городского парка). Строится новый мост через Днепр...
Фото червня 2005 року. |
Фото 24 серпня 2015 року. |
Вид частини Подолу з Печерських круч і з Володимирської гірки.
Поділ - історичний район Києва, один з найдавніших у місті. Є частиною сучасного Подільського району. Розташований у правобережній низині між гирлом річки Почайни і схилами Старокиївської гори, Замкової гори та гір Хоревиця й Щекавиця. Звідси й пішла назва: від українського (і старослов’янського) «по долу», тобто низинна місцевість, «Поділля». Перші поселення людини на території Подолу датуються періодом пізнього палеоліту. 1893 року археолог В. В. Хвойка на вул. Кирилівській (вул. Фрунзе) № 59-61 виявив стародавню стоянку («Кирилівська стоянка»). Вид части Подола с Печерских круч и с Владимирской горки. Подол - исторический район Киева, один из древнейших в городе. Является частью современного Подольского района. Расположен на правобережной низине между устьем реки Почайны и склонами Старокиевской горы, Замковой горы и гор Хоревица и Щекавица. Отсюда и произошло название: от украинского (и старославянского) «по долу», т. е. низменная местность, «Поділля». Первые поселения человека на территории Подола относятся к периоду позднего палеолита. В 1893 году археолог В. В. Хвойка на ул. Кирилловской (ул. Фрунзе) № 59-61 обнаружил древнюю стоянку («Кирилловская стоянка»). |
На Контрактовій площі під час будівництва метрополітену знайдені зруби X століття.
Біля підніжжя Замкової гори в 1973 розкопано цілий міський квартал і дерев'яні кладки - тротуари IX-XI століть.
Відомості про Поділ і його муровані споруди (церква Іллі, Турова Божниця, церква Богородиці Пирогощі,
Кирилівська церква) зустрічаються в стародавніх літописах, в «Слові о полку Ігоревім».
Стародавність Подолу підтверджують і назви вулиць - Щекавицька, Хорива, Борисоглібська, Ігорівська, Братська,
Волоська. За часів Київської Русі Поділ і його квартали: Гончарі, Дігтярі, Кожум'яки, а також Торжище
(на місці нинішньої Контрактової площі) були торгово-ремісничим центром міста.
Гирло річки Почайни було гаванню на Дніпрі - одній з найважливіших трас шляху «із варяг в греки».
Поділ мав свою лінію укріплень, що проходила вздовж річки Глибочиця (нині вулиці Верхній Вал і Нижній Вал).
У середині XIII століття в зв'язку із зруйнуванням верхнього міста під час навали орд Батия, Поділ фактично став
головним районом Києва. Наприкінці XV - початку XVI століть на Подолі існували різні ремісничі цехи.
На початку XII століття на Подолі за ініціативою Іова Борецького було відкрито приходську школу.
(Іов Борецький: з 1610 - священик у Києві, один із організаторів Київської братської школи,
з 1620 - її перший ректор, київський митрополит; був настоятелем Воскресенської церкви,
яка знаходилася на місці нинішнього будинку № 9 по вулиці Спаська.)
Згодом на Подолі розташовувалися магістрат (ратуша), Київське братство, Київська академія. З кінця XVII століття розвернулася інтенсивна забудова Подолу. З 1797 на Подолі відбувалися щорічні контрактові ярмарки. До пожежі 1811 Поділ був найнаселенішим районом міста (тут знаходилося 2068 з 3672 житлових будинків Києва). Після пожежі, що знищила більшість споруд, Поділ було заново сплановано (прокладені тоді вулиці здебільшого збереглися й понині), почалося його відновлення за проектом архітекторів В. І. Гесте й А. І. Меленського. Було споруджено Гостинний двір, новий корпус Київської академії, Контрактовий будинок й інші будівлі. У 1960-1970-х роках було проведено великі роботи по виявленню та вивченню історичного минулого Подолу. Було проведено інвентаризацію історичних, культурних і архітектурних пам'ятників району Поштової та Контрактової площ, вулиць Набережно-Хрещатицька, Андріївська, Покровська, Григорія Сковороди, Спаська, Хорива, Петра Сагайдачного та ін. Було обстежено понад 3 тисячі споруд. Окрім 46 пам'ятників, вже взятих на той час під охорону державою, було виявлено ще 180 споруд великої історико-культурної цінності, 431 ансамблеву будову з ознаками архітектурного стилю, 99 меморіальних будівель.
На Контрактовой площади во время строительства метрополитена найдены срубы X века. У подножия Замковой горы в 1973 раскопаны целый городской квартал и деревянные кладки - тротуары IX-XI веков. Сведения о Подоле и его каменных сооружениях (церковь Ильи, Турова Божница, церковь Богородицы Пирогощи, Кирилловская церковь) содержатся в древних летописях, в «Слове о полку Игореве». Древность Подола подтверждают и названия улиц - Щекавицкая, Хорива, Борисоглебская, Игоревская, Братская, Волошская. Во времена Киевской Руси Подол и его кварталы: Гончары, Дегтяри, Кожемяки, а также Торжище (на месте нынешней Контрактовой площади) были торгово-ремесленным центром города. Устье реки Почайны служило гаванью на Днепре - одной из основных трасс пути «из варяг в греки». Подол располагал линией укреплений, проходившей по реке Глубочице (ныне улицы Верхний Вал и Нижний Вал). В середине XIII века в связи с разрушением верхнего города во время нашествия орд Батыя, Подол фактически стал главным районом Киева. В конце XV - начале XVI веков на Подоле существовали различные ремесленные цехи. В начале XII века на Подоле по инициативе Иова Борецкого была открыта приходская школа. (Иов Борецкий: с 1610 - священник в Киеве, один из организаторов Киевской братской школы, с 1620 - её первый ректор, киевский митрополит; был настоятелем Воскресенской церкви, которая находилась на месте нынешнего дома № 9 по улице Спасская.)
Впоследствии на Подоле размещались магистрат (ратуша), Киевское братство, Киевская академия. С конца XVII века развернулась интенсивная застройка Подола. С 1797 на Подоле происходили ежегодные контрактовые ярмарки. До пожара 1811 Подол был наиболее населенным районом города (здесь находилось 2068 из 3672 жилых домов Киева). После пожара, уничтожившего большинство строений, Подол был заново спланирован (проложенные тогда улицы в основном сохранились и поныне), началось его восстановление по проекту архитекторов В. И. Гесте и А. И. Меленского. Были сооружены Гостинный двор, новый корпус Киевской академии, Контрактовый дом и другие здания. В 1960-1970-х годах были проведены большие работы по выявлению и изучению исторического прошлого Подола. Была проведена инвентаризация исторических, культурных и архитектурных памятников в районе Почтовой и Контрактовой площадей, улиц Набережно-Крещатикская, Андреевская, Покровская, Сковороды Григория, Спасская, Хорива, Петра Сагайдачного и др. Обследовано свыше 3 тысяч сооружений. Кроме 46 памятников, уже взятых к тому времени государством под охрану, было обнаружено ещё 180 сооружений большой историко-культурной ценности, 431 ансамблевое строение с признаками архитектурного стиля, 99 мемориальных зданий.
Згодом на Подолі розташовувалися магістрат (ратуша), Київське братство, Київська академія. З кінця XVII століття розвернулася інтенсивна забудова Подолу. З 1797 на Подолі відбувалися щорічні контрактові ярмарки. До пожежі 1811 Поділ був найнаселенішим районом міста (тут знаходилося 2068 з 3672 житлових будинків Києва). Після пожежі, що знищила більшість споруд, Поділ було заново сплановано (прокладені тоді вулиці здебільшого збереглися й понині), почалося його відновлення за проектом архітекторів В. І. Гесте й А. І. Меленського. Було споруджено Гостинний двір, новий корпус Київської академії, Контрактовий будинок й інші будівлі. У 1960-1970-х роках було проведено великі роботи по виявленню та вивченню історичного минулого Подолу. Було проведено інвентаризацію історичних, культурних і архітектурних пам'ятників району Поштової та Контрактової площ, вулиць Набережно-Хрещатицька, Андріївська, Покровська, Григорія Сковороди, Спаська, Хорива, Петра Сагайдачного та ін. Було обстежено понад 3 тисячі споруд. Окрім 46 пам'ятників, вже взятих на той час під охорону державою, було виявлено ще 180 споруд великої історико-культурної цінності, 431 ансамблеву будову з ознаками архітектурного стилю, 99 меморіальних будівель.
На Контрактовой площади во время строительства метрополитена найдены срубы X века. У подножия Замковой горы в 1973 раскопаны целый городской квартал и деревянные кладки - тротуары IX-XI веков. Сведения о Подоле и его каменных сооружениях (церковь Ильи, Турова Божница, церковь Богородицы Пирогощи, Кирилловская церковь) содержатся в древних летописях, в «Слове о полку Игореве». Древность Подола подтверждают и названия улиц - Щекавицкая, Хорива, Борисоглебская, Игоревская, Братская, Волошская. Во времена Киевской Руси Подол и его кварталы: Гончары, Дегтяри, Кожемяки, а также Торжище (на месте нынешней Контрактовой площади) были торгово-ремесленным центром города. Устье реки Почайны служило гаванью на Днепре - одной из основных трасс пути «из варяг в греки». Подол располагал линией укреплений, проходившей по реке Глубочице (ныне улицы Верхний Вал и Нижний Вал). В середине XIII века в связи с разрушением верхнего города во время нашествия орд Батыя, Подол фактически стал главным районом Киева. В конце XV - начале XVI веков на Подоле существовали различные ремесленные цехи. В начале XII века на Подоле по инициативе Иова Борецкого была открыта приходская школа. (Иов Борецкий: с 1610 - священник в Киеве, один из организаторов Киевской братской школы, с 1620 - её первый ректор, киевский митрополит; был настоятелем Воскресенской церкви, которая находилась на месте нынешнего дома № 9 по улице Спасская.)
Впоследствии на Подоле размещались магистрат (ратуша), Киевское братство, Киевская академия. С конца XVII века развернулась интенсивная застройка Подола. С 1797 на Подоле происходили ежегодные контрактовые ярмарки. До пожара 1811 Подол был наиболее населенным районом города (здесь находилось 2068 из 3672 жилых домов Киева). После пожара, уничтожившего большинство строений, Подол был заново спланирован (проложенные тогда улицы в основном сохранились и поныне), началось его восстановление по проекту архитекторов В. И. Гесте и А. И. Меленского. Были сооружены Гостинный двор, новый корпус Киевской академии, Контрактовый дом и другие здания. В 1960-1970-х годах были проведены большие работы по выявлению и изучению исторического прошлого Подола. Была проведена инвентаризация исторических, культурных и архитектурных памятников в районе Почтовой и Контрактовой площадей, улиц Набережно-Крещатикская, Андреевская, Покровская, Сковороды Григория, Спасская, Хорива, Петра Сагайдачного и др. Обследовано свыше 3 тысяч сооружений. Кроме 46 памятников, уже взятых к тому времени государством под охрану, было обнаружено ещё 180 сооружений большой историко-культурной ценности, 431 ансамблевое строение с признаками архитектурного стиля, 99 мемориальных зданий.
Фото червня 2005 року.
Володимирським узвозом
на Поштову площу та Поділ.
Поштова площа розташована між вулицями Петра Сагайдачного, Набережно-Хрещатицькою, Набережним шосе, Володимирським узвозом і Боричевим узвозом. Територія сучасної Поштової площі почала заселятися ще в IV столітті. У XVII - 1-й половині XIX століття ця площа називалася Хрещатиком (за назвою джерела). Сучасна назва пов'язана з Поштовою станцією, спорудженою тут у 50-х роках XIX століття. На розі Поштової площі та вул. Петра Сагайдачного знаходилася церква Різдва Христового (1810-1814, архітектор А. І. Меленський). Поблизу церкви стояв будинок українського композитора А. Л. Веделя. На Поштовій площі розташовані річковий вокзал, ст. метро «Поштова площа», нижня станція фунікулеру, пам'ятник морякам Дніпровської військової флотилії. Під час реконструкції 1977-1979 тут було побудовано оригінальну транспортну розв'язку - пішохідний міст (архітектор А. В. Ільяшенко), що проходить над площею. Цей міст було демонтовано під час реконструкції Поштової площі у 2012-му році.
С Владимирского спуска на Почтовую площадь и Подол.
Почтовая площадь расположена между улицами Петра Сагайдачного, Набережно-Крещатикской, Набережным шоссе, Владимирским спуском и Боричевым спуском. Территория нынешней Почтовой площади начала заселяться ещё в IV веке. В XVII - 1-й половине XIX века эта площадь называлась Крещатиком (от наименования источника). Современное название связано с Почтовой станцией, построенной здесь в 50-х годах XIX века. На углу Почтовой площади и ул. Петра Сагайдачного находилась церковь Рождества Христового (1810-1814, архитектор А. И. Меленский). Вблизи церкви стоял дом украинского композитора А. Л. Веделя. На Почтовой площади расположены речной вокзал, ст. метро «Почтовая площадь», нижняя станция фуникулёра, памятник морякам Днепровской военной флотилии. В ходе реконструкции 1977-1979 здесь была построена оригинальная транспортная развязка - пешеходный мост (архитектор А. В. Ильяшенко), проходящий над площадью. Этот мост был демонтован в процессе реконструкции Почтовой площади в 2012-му году.
Поштова площа розташована між вулицями Петра Сагайдачного, Набережно-Хрещатицькою, Набережним шосе, Володимирським узвозом і Боричевим узвозом. Територія сучасної Поштової площі почала заселятися ще в IV столітті. У XVII - 1-й половині XIX століття ця площа називалася Хрещатиком (за назвою джерела). Сучасна назва пов'язана з Поштовою станцією, спорудженою тут у 50-х роках XIX століття. На розі Поштової площі та вул. Петра Сагайдачного знаходилася церква Різдва Христового (1810-1814, архітектор А. І. Меленський). Поблизу церкви стояв будинок українського композитора А. Л. Веделя. На Поштовій площі розташовані річковий вокзал, ст. метро «Поштова площа», нижня станція фунікулеру, пам'ятник морякам Дніпровської військової флотилії. Під час реконструкції 1977-1979 тут було побудовано оригінальну транспортну розв'язку - пішохідний міст (архітектор А. В. Ільяшенко), що проходить над площею. Цей міст було демонтовано під час реконструкції Поштової площі у 2012-му році.
С Владимирского спуска на Почтовую площадь и Подол.
Почтовая площадь расположена между улицами Петра Сагайдачного, Набережно-Крещатикской, Набережным шоссе, Владимирским спуском и Боричевым спуском. Территория нынешней Почтовой площади начала заселяться ещё в IV веке. В XVII - 1-й половине XIX века эта площадь называлась Крещатиком (от наименования источника). Современное название связано с Почтовой станцией, построенной здесь в 50-х годах XIX века. На углу Почтовой площади и ул. Петра Сагайдачного находилась церковь Рождества Христового (1810-1814, архитектор А. И. Меленский). Вблизи церкви стоял дом украинского композитора А. Л. Веделя. На Почтовой площади расположены речной вокзал, ст. метро «Почтовая площадь», нижняя станция фуникулёра, памятник морякам Днепровской военной флотилии. В ходе реконструкции 1977-1979 здесь была построена оригинальная транспортная развязка - пешеходный мост (архитектор А. В. Ильяшенко), проходящий над площадью. Этот мост был демонтован в процессе реконструкции Почтовой площади в 2012-му году.
Фото червня 2005 року.
Відтворена церква Різдва Христового на Поштовій площі,
вид від Володимирського узвозу.
Храм Різдва Христового було побудовано в 1643 році на місці однойменної церкви, спорудженої ще за часів Володимира Святославича (на розі нинішньої вулиці Петра Сагайдачного та Поштової площі). У 1810-14 роках на тому ж місці за проектом архітектора А. І. Меленського було зведено муровану церкву Різдва Христового в стилі класицизму.
Цю будівлю, як і багато інших, було зруйновано в 30-і роки XX століття під час боротьби з «опіумом для народу». Церкву було відтворено кілька років тому.
Воссозданная церковь Рождества Христового на Почтовой площади, вид от Владимирского спуска.
Храм Рождества Христового был построен в 1643 году на месте одноименной церкви, воздвигнутой во времена Владимира Святославича (на углу нынешней улицы Петра Сагайдачного и Почтовой площади). В 1810-14 годах на том же месте по проекту архитектора А. И. Меленского была возведена каменная церковь Рождества Христового в стиле классицизма.
Это здание, как и многие другие, было разрушено в 30-е годы XX века во время борьбы с «опиумом для народа». Церковь была отстроена заново несколько лет назад.
Храм Різдва Христового було побудовано в 1643 році на місці однойменної церкви, спорудженої ще за часів Володимира Святославича (на розі нинішньої вулиці Петра Сагайдачного та Поштової площі). У 1810-14 роках на тому ж місці за проектом архітектора А. І. Меленського було зведено муровану церкву Різдва Христового в стилі класицизму.
Цю будівлю, як і багато інших, було зруйновано в 30-і роки XX століття під час боротьби з «опіумом для народу». Церкву було відтворено кілька років тому.
Воссозданная церковь Рождества Христового на Почтовой площади, вид от Владимирского спуска.
Храм Рождества Христового был построен в 1643 году на месте одноименной церкви, воздвигнутой во времена Владимира Святославича (на углу нынешней улицы Петра Сагайдачного и Почтовой площади). В 1810-14 годах на том же месте по проекту архитектора А. И. Меленского была возведена каменная церковь Рождества Христового в стиле классицизма.
Это здание, как и многие другие, было разрушено в 30-е годы XX века во время борьбы с «опиумом для народа». Церковь была отстроена заново несколько лет назад.
Фото червня 2005 року. |
Фото березня 2007 року. |
Відтворена церква Різдва Христового, вид з Поштової площі.
У церкві Різдва Христового 18-19 (6-7 за старим стилем) травня 1861 року було встановлено труну з прахом Тараса Шевченка (під час перевезення його з Петербургу до Канева) та було відправлено панахиду за спокій його душі. 19 (7) травня біля церкви зібралася безліч киян, щоб віддати останню шану великому Кобзарю. На відтвореній церкві Різдва Христового встановлено пам'ятну дошку з написом:
«У церкві Різдва Христового 18-19 (6-7 за ст. стилем) травня 1861 року стояла домовина
з тілом Тараса Шевченка і було відправлено панахиду за спокій його душі.»
Воссозданная церковь Рождества Христового, вид с Почтовой площади. В церкви Рождества Христового 18-19 (6-7 по старому стилю) мая 1861 года был установлен гроб с прахом Тараса Шевченко (во время перевозки его из Петербурга в Канев) и была отправлена панихида за покой его души. 19 (7) мая у церкви собралось множество киевлян, чтобы отдать последний долг великому Кобзарю. На воссозданной церкви Рождества Христового установлена мемориальная доска с надписью (на Украинском языке):
«В церкви Рождества Христового 18-19 (6-7 по ст. стилю) мая 1861 года стоял гроб
с телом Тараса Шевченко и была отправлена панихида за упокой его души.»
|
Фото червня 2005 року.
Головна будівля Поштової станції, пам'ятник архітектури 1846 р. Споруджено в стилі класицизму.
Поштову станцію було споруджено в 50-х годах XIX века. Виконувала поштові операції та здійснювала міжміські перевезення пасажирів диліжансами. До комплексу Поштової станції належали: головна поштова будівля, готель, каретні ряди та стайні, телеграфний флігель (споруджено пізніше). Поштова станція діяла до 1919 року. З нею пов'язані імена видатних людей, що приїжджали до Києва. Будівлю реставровано 1982 року.
Главное здание Почтовой станции, памятник архитектуры 1846 г. Построено в стиле классицизма.
Почтовая станция была построена в 50-х годах XIX века. Производила почтовые операции и осуществляла междугородные перевозки пассажиров на дилижансах. В комплекс Почтовой станции входили: главное почтовое здание, гостиница, каретные ряды и конюшни, телеграфный флигель (построен позднее). Почтовая станция действовала до 1919 года. С ней связаны имена выдающихся людей, приезжавших в Киев. Здание реставрировано в 1982 году.
Поштову станцію було споруджено в 50-х годах XIX века. Виконувала поштові операції та здійснювала міжміські перевезення пасажирів диліжансами. До комплексу Поштової станції належали: головна поштова будівля, готель, каретні ряди та стайні, телеграфний флігель (споруджено пізніше). Поштова станція діяла до 1919 року. З нею пов'язані імена видатних людей, що приїжджали до Києва. Будівлю реставровано 1982 року.
Главное здание Почтовой станции, памятник архитектуры 1846 г. Построено в стиле классицизма.
Почтовая станция была построена в 50-х годах XIX века. Производила почтовые операции и осуществляла междугородные перевозки пассажиров на дилижансах. В комплекс Почтовой станции входили: главное почтовое здание, гостиница, каретные ряды и конюшни, телеграфный флигель (построен позднее). Почтовая станция действовала до 1919 года. С ней связаны имена выдающихся людей, приезжавших в Киев. Здание реставрировано в 1982 году.
Фото лютого 2006 року. |
Поділ, Поштова площа, нижня станція
Фунікулеру.
Подол, Почтовая площадь, нижняя станция Фуникулера. Kyiv, lower station of Funicular railway at the Poshtova Square. |
Фото 24 серпня 2015 року. |
Фото червня 2016 року. |
Поділ, Поштова площа. Київський річковий вокзал - головний річковий порт Києва, розташований на правому березі Дніпра на Подолі.
Будівлю річкового вокзалу було споруджено у 1957-1961 роках за проектом архітекторів Вадима Гопкало, Вадима Ладного, Григорія Слуцького та інших. Подол, Почтовая площадь. Киевский речной вокзал - главный речной порт Киева, расположенный на правом берегу Днепра на Подоле. Здание речного вокзала было построено в 1957-1961 годах по проекту архитекторов Вадима Гопкало, Вадима Ладного, Григория Слуцкого и других. The Kyiv River Port passenger terminal. |
З боку Дніпра будівля Київського річкового вокзалу має чотири поверхи, з боку Поштової площі - два поверхи.
У центральній частині будівлі - кругла вежа, де встановлена спеціальна апаратура зв'язку, сигналізації, огляду фарватеру.
На перших двох поверхах - адміністративно-господарські служби,
касовий зал, камери схову та інші приміщення, на третьому і четвертому - пошта, ресторан, кав'ярні.
Оздоблення інтер'єрів виконали художники Е. Котков, В. Ламах, І. Литовченко.
Со стороны Днепра здание Киевского речного вокзала имеет четыре этажа, со стороны Почтовой площади - два этажа. В центральной части здания - круглая башня, где установлена специальная аппаратура связи, сигнализации, обзора фарватера. На первых двух этажах - административно-хозяйственные службы, кассовый зал, камеры хранения и другие помещения, на третьем и четвертом - почта, ресторан, кафе. Отделку интерьеров выполнили художники Э. Котков, В. Ламах, И. Литовченко.
Со стороны Днепра здание Киевского речного вокзала имеет четыре этажа, со стороны Почтовой площади - два этажа. В центральной части здания - круглая башня, где установлена специальная аппаратура связи, сигнализации, обзора фарватера. На первых двух этажах - административно-хозяйственные службы, кассовый зал, камеры хранения и другие помещения, на третьем и четвертом - почта, ресторан, кафе. Отделку интерьеров выполнили художники Э. Котков, В. Ламах, И. Литовченко.
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Поштова площа перед Київським річковим вокзалом.
Почтовая площадь перед Киевским речным вокзалом. Poshtova Square in front of Kyiv River Port passenger terminal. |
Фото червня 2016 року. |
Фото червня 2016 року. |
Поділ, Поштова площа. Київський річковий вокзал.
Фонтан перед Київським річковим вокзалом. Подол, Почтовая площадь. Киевский речной вокзал. Фонтан перед Киевским речным вокзалом. The Kyiv River Port passenger terminal at the Poshtova Square. |
Фото травня 2019 року. |
Фото червня 2017 року. |
Скульптурна композиція, що символізує
легендарних засновників Києва -
Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь - у дитинстві.
Цю скульптурну композицію авторства київського митця Володимира Журавля було відкрито 6 травня 2017 року на верхній частині пішохідної зони реконструйованої Поштової площі. Вона символізує легендарних засновників Києва в дитинстві; діти граються на мапі міста, запускають паперові кораблики Дніпром. Скульптурная композиция, символизирущая легендарных основателей Киева - Кия, Щека, Хорива и их сестру Лыбедь - в детстве. Эта скульптурная композиция авторства киевского художника Владимира Журавля была открыта 6 мая 2017 года на верхней части пешеходной зоны реконструированной Почтовой площади. Она символизирует легендарных основателей Киева в детстве; дети играются на карте города, запускают бумажные кораблики по Днепру. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Скульптурна композиція, що символізує
легендарних засновників Києва -
Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь - у дитинстві.
Тут на мапі Києва позначено цікаві для туристів місця: церкви, парки, пам’ятники тощо. По периметру можна прочитати українською й англійською мовами фрагмент із «Повісті минулих літ» Нестора-літописця про заснування Києва. Скульптурная композиция, символизирущая легендарных основателей Киева - Кия, Щека, Хорива и их сестру Лыбедь - в детстве. Тут на карте Киева обозначены интересные для туристов места: церкви, парки, памятники и тому подобное. По периметру можно прочитать на украинском и английском языках фрагмент из «Повести временних лет» Нестора-летописца об основании Киева. |
Фото червня 2016 року.
Панорама (~180°) Дніпра та Дніпровської набережної від будівлі Київського річкового вокзалу.
Панорама (~180°) Днепра и Днепровской набережной от здания Киевского речного вокзала.
Фото червня 2016 року. |
Фото червня 2016 року. |
Поділ. Види на Набережне шосе від Поштової площі.
Подол. Виды на Набережное шоссе от Почтовой площади. Kyiv, Poshtova Square. Embankment highway views. |
Фото червня 2005 року. |
Фото червня 2005 року. |
Пам'ятник морякам Дніпровської військової флотилії.
Споруджено на набережній Дніпра поблизу річкового вокзалу, відкрито 6 жовтня 1979. Являє собою тригранний гранітний обеліск, навколо якого - бронзові фігури моряків. Загальна висота - 14,5 м. На гранях - назви бойових кораблів, що відзначилися під час Громадянської та Другої світової воєн: «Більшовик», «Смольний», «Пролетар», «Железняков», «Героїчний» та інші. Автори: скульптори М. К. Вронський і О. П. Скобликов, архітектор І. С. Ланько. Під час реконструкції Поштової площі в 2012 році пам’ятник було демонтовано й перенесено на Рибальський острів до Парку моряків, де його знову відкрили 8 травня 2013 року. Памятник морякам Днепровской военной флотилии. Установлен на набережной Днепра близ речного вокзала, открыт 6 октября 1979. Представляет собой трёхгранный гранитный обелиск, вокруг которого - бронзовые фигуры моряков. Общая высота - 14,5 м. На гранях - названия боевых кораблей, отличившихся во время Гражданской и Второй мировой войн: «Большевик», «Смольный», «Пролетарий», «Железняков», «Геройский» и другие. Авторы: скульпторы М. К. Вронский и А. П. Скобликов, архитектор И. С. Ланько. В ходе реконструкции Почтовой площади в 2012 году памятник был демонтирован и перенесен на Рыбальский остров в Парк моряков, где вновь открыт 8 мая 2013 года. |
Фото червня 2012 року. |
Фото червня 2012 року. |
Фото квітня 2005 року. |
Андріївська церква -
пам'ятка архітектури 1747-1762 рр. (вид з Подолу).
Андреевская церковь - памятник архитектуры 1747-1762 гг. (вид с Подола). St. Andrew church, 1747-1762. |
Фото квітня 2005 року.
Старий (перший) контрактовий будинок - пам'ятка архітектури 1800 р. (вул. Покровська № 4).
Було споруджено в 1800-1801 за проектом архітектора А. Єльдезіна. Спочатку будівля була двоповерховою з дерев'яним другим поверхом. Окрім контрактів, в залах Контрактового будинку відбувалися судові засідання, концерти, маскаради і банкети. Другий дерев'яний поверх будинку згорів під час пожежі 1811. У 1819 будівлю було відновлено за проектом архітектора А. І. Меленського в стилі класицизму. До 1835 в ньому розміщувалася Київська реміснича управа магістратських цехів. Після відміни в Києві магдебурзького права та його самоврядування, будинок передали Міській Думі. З 1871 тут розміщувалася Подільська жіноча гімназія (1904-1907 у ній викладав композитор К. Г. Стеценко). У 1878 відбудували другий поверх будівлі, в 1901 - третій. Після 1917 гімназію спочатку реформували в трудову школу № 19, а згодом - в середню школу № 100 (описана в творах А. І. Копиленко «Дуже добре» і «Десятикласники»).
Старый (первый) контрактовый дом - памятник архитектуры 1800 г. (ул. Покровская № 4).
Был построен в 1800-1801 по проекту архитектора А. Ельдезина. Первоначально здание было двухэтажным с деревянным верхним этажом. Кроме контрактов, в залах Контрактового дома происходили судебные заседания, концерты, маскарады и банкеты. Второй деревянный этаж дома сгорел во время пожара 1811. В 1819 здание было восстановлено по проекту архитектора А. И. Меленского в стиле классицизма. До 1835 в нём помещалась Киевская ремесленная управа магистратских цехов. После отмены в Киеве магдебургского права и его самоуправления, дом передали Городской Думе. С 1871 здесь помещалась Подольская женская гимназия (в 1904-07 в ней преподавал композитор К. Г. Стеценко). В 1878 отстроили второй этаж здания, в 1901 - третий. После 1917 гимназию вначале реформировали в трудовую школу № 19, а впоследствии - в среднюю школу № 100 (описана в произведениях А. И. Копыленко «Очень хорошо» и «Десятиклассники»).
Було споруджено в 1800-1801 за проектом архітектора А. Єльдезіна. Спочатку будівля була двоповерховою з дерев'яним другим поверхом. Окрім контрактів, в залах Контрактового будинку відбувалися судові засідання, концерти, маскаради і банкети. Другий дерев'яний поверх будинку згорів під час пожежі 1811. У 1819 будівлю було відновлено за проектом архітектора А. І. Меленського в стилі класицизму. До 1835 в ньому розміщувалася Київська реміснича управа магістратських цехів. Після відміни в Києві магдебурзького права та його самоврядування, будинок передали Міській Думі. З 1871 тут розміщувалася Подільська жіноча гімназія (1904-1907 у ній викладав композитор К. Г. Стеценко). У 1878 відбудували другий поверх будівлі, в 1901 - третій. Після 1917 гімназію спочатку реформували в трудову школу № 19, а згодом - в середню школу № 100 (описана в творах А. І. Копиленко «Дуже добре» і «Десятикласники»).
Старый (первый) контрактовый дом - памятник архитектуры 1800 г. (ул. Покровская № 4).
Был построен в 1800-1801 по проекту архитектора А. Ельдезина. Первоначально здание было двухэтажным с деревянным верхним этажом. Кроме контрактов, в залах Контрактового дома происходили судебные заседания, концерты, маскарады и банкеты. Второй деревянный этаж дома сгорел во время пожара 1811. В 1819 здание было восстановлено по проекту архитектора А. И. Меленского в стиле классицизма. До 1835 в нём помещалась Киевская ремесленная управа магистратских цехов. После отмены в Киеве магдебургского права и его самоуправления, дом передали Городской Думе. С 1871 здесь помещалась Подольская женская гимназия (в 1904-07 в ней преподавал композитор К. Г. Стеценко). В 1878 отстроили второй этаж здания, в 1901 - третий. После 1917 гимназию вначале реформировали в трудовую школу № 19, а впоследствии - в среднюю школу № 100 (описана в произведениях А. И. Копыленко «Очень хорошо» и «Десятиклассники»).
Фото травня 2005 року.
Будинок Стрельбицького С. І. - пам'ятка архітектури, споруджений 1808 в стилі класицизму (вул. Покровська № 5).
Належав діячу магістрату і відомому майстру золотих справ Стрельбицькому Самсону Івановичу. У народі його прозвали «діамантником», оскільки він був видатним майстром художніх виробів із діамантів, що стали гордістю скарбниці Києво-Печерської лаври. Із виробів С. І. Стрельбицького збереглися лише потир і велике срібне блюдо (знаходяться в Історичному музеї в Києві). У 2-й половині XIX століття в будинку поміщався шпиталь.
Дом Стрельбицкого С. И. - памятник архитектуры, построен в 1808 в стиле классицизма (ул. Покровская № 5).
Принадлежал деятелю магистрата и известному золотых дел мастеру Стрельбицкому Самсону Ивановичу. В народе его прозвали «бриллиантщиком», поскольку он был выдающимся мастером художественных изделий из бриллиантов, ставших гордостью сокровищницы Киево-Печерской лавры. Из изделий С. И. Стрельбицкого сохранились до настоящего времени лишь потир и большое серебряное блюдо (находятся в Историческом музее в Киеве). Во 2-й половине XIX века в доме помещался госпиталь.
Належав діячу магістрату і відомому майстру золотих справ Стрельбицькому Самсону Івановичу. У народі його прозвали «діамантником», оскільки він був видатним майстром художніх виробів із діамантів, що стали гордістю скарбниці Києво-Печерської лаври. Із виробів С. І. Стрельбицького збереглися лише потир і велике срібне блюдо (знаходяться в Історичному музеї в Києві). У 2-й половині XIX століття в будинку поміщався шпиталь.
Дом Стрельбицкого С. И. - памятник архитектуры, построен в 1808 в стиле классицизма (ул. Покровская № 5).
Принадлежал деятелю магистрата и известному золотых дел мастеру Стрельбицкому Самсону Ивановичу. В народе его прозвали «бриллиантщиком», поскольку он был выдающимся мастером художественных изделий из бриллиантов, ставших гордостью сокровищницы Киево-Печерской лавры. Из изделий С. И. Стрельбицкого сохранились до настоящего времени лишь потир и большое серебряное блюдо (находятся в Историческом музее в Киеве). Во 2-й половине XIX века в доме помещался госпиталь.
Фото травня 2005 року.
Покровська церква - пам'ятка архітектури XVIII ст. (вул. Покровська № 7/3).
Покровську церкву було споруджено в 1766 за проектом архітектора І. Г. Григоровича-Барського в стилі українського бароко. Храм - продовгуватий у плані, з високими напівкруглими виступами з трьох боків і трьома куполами. Пожежа 1811 та пізніші перебудови змінили первинний вигляд Покровської церкви. Іконостас церкви виконаний у середині XIX століття архітектором І. В. Штромом. У 1981-1982 Покровську церкву було реставровано.
Покровская церковь - памятник архитектуры XVIII века (ул. Покровская № 7/3).
Покровская церковь была построена в 1766 по проекту архитектора И. Г. Григоровича-Барского в стиле украинского барокко. Храм - продолговатый в плане, с высокими полукруглыми выступами с трёх сторон и тремя куполами. Пожар 1811 и более поздние перестройки изменили первоначальный облик Покровской церкви. Иконостас церкви выполнен в середине XIX в. архитектором И. В. Штромом. В 1981-1982 Покровскую церковь реставрировали.
Покровську церкву було споруджено в 1766 за проектом архітектора І. Г. Григоровича-Барського в стилі українського бароко. Храм - продовгуватий у плані, з високими напівкруглими виступами з трьох боків і трьома куполами. Пожежа 1811 та пізніші перебудови змінили первинний вигляд Покровської церкви. Іконостас церкви виконаний у середині XIX століття архітектором І. В. Штромом. У 1981-1982 Покровську церкву було реставровано.
Покровская церковь - памятник архитектуры XVIII века (ул. Покровская № 7/3).
Покровская церковь была построена в 1766 по проекту архитектора И. Г. Григоровича-Барского в стиле украинского барокко. Храм - продолговатый в плане, с высокими полукруглыми выступами с трёх сторон и тремя куполами. Пожар 1811 и более поздние перестройки изменили первоначальный облик Покровской церкви. Иконостас церкви выполнен в середине XIX в. архитектором И. В. Штромом. В 1981-1982 Покровскую церковь реставрировали.
Фото квітня 2005 року.
Дзвіниця Покровської церкви - пам'ятка архітектури (вул. Покровська № 7/3).
Дзвіницю було споруджено в XVIII столітті та перебудовано в XIX ст.
Колокольня Покровской церкви - памятник архитектуры (ул. Покровская № 7/3).
Колокольня была построена XVIII веке и перестроена в XIX в.
Дзвіницю було споруджено в XVIII столітті та перебудовано в XIX ст.
Колокольня Покровской церкви - памятник архитектуры (ул. Покровская № 7/3).
Колокольня была построена XVIII веке и перестроена в XIX в.
Фото квітня 2005 року. |
Фото квітня 2005 року. |
Дзвіниця церкви Миколи Доброго (1716; перебудована в 1781 і 1807) -
пам'ятка архітектури (вул. Покровська № 10).
Дерев'яну церкву Миколи була споруджено тут наприкінці XVI століття на кошти гетьмана Війська Запорізького Матвія Кушки на місці попередньої (також дерев'яної) церкви, що згоріла. У 1716 поряд із церквою спорудили дзвіницю, яку в 1781 перебудував архітектор І. Г. Григорович-Барський. У 1800-1807 за проектом архітектора А. І. Меленського на місці дерев'яної церкви Миколи Доброго було споруджено нову церкву (не збереглася). У XVIII столітті при церкві була богадільня (звідси й назва церкви). У квітні 1913 в церкві Миколи Доброго вінчався письменник М. А. Булгаков. Колокольня церкви Николы Доброго (1716; перестроена в 1781 и 1807) - памятник архитектуры (ул. Покровская № 10). Деревянная церковь Николы была построена здесь в конце XVI века на средства гетмана Войска Запорожского Матвея Кушки на месте ранее сгоревшей церкви (также деревянной). В 1716 рядом с ней воздвигли колокольню, которую в 1781 перестроил архитектор И. Г. Григорович-Барский. В 1800-1807 по проекту архитектора А. И. Меленского на месте деревянной церкви Николы Доброго была сооружена новая церковь (не сохранилась). В XVIII века при церкви находилась богадельня (отсюда и название церкви). В апреле 1913 в церкви Николы Доброго венчался писатель М. А. Булгаков. |
Покровська вулиця пролягає від Андріївської вулиці до Контрактової площі. Вулиця відома з середини XV століття під назвою Гнила.
У XVI-XVII століттях на ній розміщувалася торгова вірменська колонія з церквою (згоріла в 1651). В 1766 було побудовано Покровську церкву (№ 7).
У 1799-1800 тут споруджено перший Контрактовий будинок (нині д. № 4), в якому до 1811 здійснювалися ділові операції.
Після пожежі 1811 вулицю перейменували в Покровську. Окрім перелічених вище, збереглися архітектурні пам'ятки різних епох:
будинок С. І. Стрельбицького (№ 5, в стилі ампір, 1808), будинок Сухоти Назарія, будівлі під № 3 та № 11
(прибутковий будинок 1-а пол. XIX століття), дзвіниця церкви Миколи Доброго (1716; перебудовано в 1781 і 1807).
У другій половині XX століття вулицю було перейменовано на вулицю «академіка Зелінського» на честь Зелінського Миколи Дмитровича (1861-1953) - радянського хіміка, академіка АН СРСР (з 1929). Нині вулиці повернуто її історичну назву.
Покровская улица пролегает от Андреевской улицы до Контрактовой площади. Улица известна с середины XV века под названием Гнилой. В XVI-XVII веках на ней размещалась торговая армянская колония с церковью (сгорела в 1651). В 1766 была построена Покровская церковь (№ 7). В 1799-1800 здесь сооружён первый Контрактовый дом (ныне д. № 4), в котором до 1811 осуществлялись деловые операции. После пожара 1811 улицу переименовали в Покровскую. Кроме перечисленных выше, сохранились архитектурные памятники различных эпох: дом С. И. Стрельбицкого (№ 5, в стиле ампир, 1808), дом Сухоты Назария, здания под № 3 и № 11 (доходный дом 1-й пол. XIX века), колокольня церкви Николы Доброго (1716; перестроена в 1781 и 1807).
Во второй половине XX века улица была переименована в улицу «академика Зелинского» в честь Зелинского Николая Дмитриевича (1861-1953) - советского химика, академика АН СССР (с 1929). Ныне улице возвращено ее историческое название.
У другій половині XX століття вулицю було перейменовано на вулицю «академіка Зелінського» на честь Зелінського Миколи Дмитровича (1861-1953) - радянського хіміка, академіка АН СРСР (з 1929). Нині вулиці повернуто її історичну назву.
Покровская улица пролегает от Андреевской улицы до Контрактовой площади. Улица известна с середины XV века под названием Гнилой. В XVI-XVII веках на ней размещалась торговая армянская колония с церковью (сгорела в 1651). В 1766 была построена Покровская церковь (№ 7). В 1799-1800 здесь сооружён первый Контрактовый дом (ныне д. № 4), в котором до 1811 осуществлялись деловые операции. После пожара 1811 улицу переименовали в Покровскую. Кроме перечисленных выше, сохранились архитектурные памятники различных эпох: дом С. И. Стрельбицкого (№ 5, в стиле ампир, 1808), дом Сухоты Назария, здания под № 3 и № 11 (доходный дом 1-й пол. XIX века), колокольня церкви Николы Доброго (1716; перестроена в 1781 и 1807).
Во второй половине XX века улица была переименована в улицу «академика Зелинского» в честь Зелинского Николая Дмитриевича (1861-1953) - советского химика, академика АН СССР (с 1929). Ныне улице возвращено ее историческое название.
Фото квітня 2005 року.
Фото квітня 2005 року.
Жилий будинок - пам'ятка архітектури кін. XVIII-поч. XX ст.
на перетині вул. Покровська та Контрактової площі (№ 12).
Будинок Сухоти Назарія (пам'ятник архітектури), споруджено 1804 для київського підприємця та купця Назарія Сухоти, що утримував тут лавку та австерію (ресторан), а при садибі - кінну пошту. Після катастрофічної пожежі 1811 на Подолі, в цю будівлю в 1838 було переведено магістрат і один із портиків будинку прикрасив стародавній герб Києва. Після відміни в Києві магдебурзького права тут розміщувалася перша Міська Дума. У 1878 був надбудований третій поверх (архітектор А. Н. Казанський), і сюди було переведено 3-ю гімназію. У 1920 у будівлі відкрили трудову школу № 20, що згодом була перетворена на середню школу. З 1981 тут було розміщено Будинок піонерів Подільського району м. Києва. Зараз це - Будинок дитячої творчості Подільського району м. Києва.
Жилой дом - памятник архитектури кон. XVIII-нач. XX вв. на пересечении ул. Покровская и Контрактовой площади (№ 12).
Дом Сухоты Назария (памятник архитектуры), сооружён в 1804 для киевского предпринимателя и купца Назария Сухоты, содержавшего здесь лавку и австерию (ресторан), а при усадьбе - конную почту. После катастрофического пожара 1811 на Подоле, в это здание в 1838 был переведён магистрат и один из портиков дома украсил древний герб Киева. После отмены в Киеве магдебургского права здесь размещалась первая Городская Дума. В 1878 был надстроен третий этаж (архитектор А. Н. Казанский), и сюда была переведена 3-я гимназия. В 1920 в здании открыли трудовую школу № 20, преобразованную впоследствии в среднюю школу. С 1981 здесь был размещён Дом пионеров Подольского района г. Киева. Сейчас это - Дом детского творчества Подольского района г. Киева.
Будинок Сухоти Назарія (пам'ятник архітектури), споруджено 1804 для київського підприємця та купця Назарія Сухоти, що утримував тут лавку та австерію (ресторан), а при садибі - кінну пошту. Після катастрофічної пожежі 1811 на Подолі, в цю будівлю в 1838 було переведено магістрат і один із портиків будинку прикрасив стародавній герб Києва. Після відміни в Києві магдебурзького права тут розміщувалася перша Міська Дума. У 1878 був надбудований третій поверх (архітектор А. Н. Казанський), і сюди було переведено 3-ю гімназію. У 1920 у будівлі відкрили трудову школу № 20, що згодом була перетворена на середню школу. З 1981 тут було розміщено Будинок піонерів Подільського району м. Києва. Зараз це - Будинок дитячої творчості Подільського району м. Києва.
Жилой дом - памятник архитектури кон. XVIII-нач. XX вв. на пересечении ул. Покровская и Контрактовой площади (№ 12).
Дом Сухоты Назария (памятник архитектуры), сооружён в 1804 для киевского предпринимателя и купца Назария Сухоты, содержавшего здесь лавку и австерию (ресторан), а при усадьбе - конную почту. После катастрофического пожара 1811 на Подоле, в это здание в 1838 был переведён магистрат и один из портиков дома украсил древний герб Киева. После отмены в Киеве магдебургского права здесь размещалась первая Городская Дума. В 1878 был надстроен третий этаж (архитектор А. Н. Казанский), и сюда была переведена 3-я гимназия. В 1920 в здании открыли трудовую школу № 20, преобразованную впоследствии в среднюю школу. С 1981 здесь был размещён Дом пионеров Подольского района г. Киева. Сейчас это - Дом детского творчества Подольского района г. Киева.
Фото квітня 2005 року.
Прибутковий будинок 1911 р. та житловий будинок (Контрактова площа № 10).
Доходный дом 1911 г. и жилой дом (Контрактовая площадь № 10).
Доходный дом 1911 г. и жилой дом (Контрактовая площадь № 10).
Фото квітня 2005 року.
Пам'ятна таблиця гетьманові Петру Конашевичу-Сагайдачному
на будинку по вул. Петра Сагайдачного № 41 (на перетині з Контрактовою площею).
Гетьман України Петро Конашевич-Сагайдачний (1570-1622) - визначний політичний діяч, козацький полководець, один із фундаторів Київського Братства.
Мемориальная доска гетману Петру Конашевичу-Сагайдачному на доме по ул. Петра Сагайдачного № 41 (на пересечении с Контрактовой площадью).
Гетман Украины Петр Конашевич-Сагайдачный (1570-1622) - выдающийся политический деятель, казацкий полководец, один из основателей Киевского Братства.
Гетьман України Петро Конашевич-Сагайдачний (1570-1622) - визначний політичний діяч, козацький полководець, один із фундаторів Київського Братства.
Мемориальная доска гетману Петру Конашевичу-Сагайдачному на доме по ул. Петра Сагайдачного № 41 (на пересечении с Контрактовой площадью).
Гетман Украины Петр Конашевич-Сагайдачный (1570-1622) - выдающийся политический деятель, казацкий полководец, один из основателей Киевского Братства.
Фото травня 2005 року.
Бронзовим козаку та кобзарю затишно на вулиці,
яку названо на честь славетного гетьмана Петра Сагайдачного.
Бронзовым казаку и кобзарю уютно на улице, названной в честь славного гетмана Петра Сагайдачного.
Бронзовым казаку и кобзарю уютно на улице, названной в честь славного гетмана Петра Сагайдачного.
Фото квітня 2005 року.
Пам’ятник гетьманові Петру Конашевичу Сагайдачному відкрито в травні 2001 року (Контрактова площа).
Архітектори: Жаріков М. Л. та Кухаренко Р. І., скульптор Швецов В. В.
за участю скульпторів Кунцевича Є. М., Крилова Б., Сидорука О. та архітектора Лосицького Ю. Г.
На спорудження пам’ятника використані благодійні кошти підприємств та громадян міста Києва,
а також мешканців села Кульчиці Самбірського району Львівської області.
Памятник гетману Петру Конашевичу Сагайдачному открыт в мае 2001 года (Контрактовая площадь). Архитекторы: Жариков М. Л. и Кухаренко Р. И., скульптор Швецов В. В. при участии скульпторов Кунцевича Е. М., Крылова Б., Сидорука О. и архитектора Лосицкого Ю. Г. На сооружение памятника использованы благотворительные средства предприятий и граждан города Киева, а также жителей села Кульчицы Самбирского района Львовской области.
Monument to P. Sahaidachnyi in Podil in front of Kyiv-Mohyla Academy.
Памятник гетману Петру Конашевичу Сагайдачному открыт в мае 2001 года (Контрактовая площадь). Архитекторы: Жариков М. Л. и Кухаренко Р. И., скульптор Швецов В. В. при участии скульпторов Кунцевича Е. М., Крылова Б., Сидорука О. и архитектора Лосицкого Ю. Г. На сооружение памятника использованы благотворительные средства предприятий и граждан города Киева, а также жителей села Кульчицы Самбирского района Львовской области.
Monument to P. Sahaidachnyi in Podil in front of Kyiv-Mohyla Academy.
Фото квітня 2005 року.
Гостинний двір - пам'ятка архітектури 1809-1828 рр.
Розташований посеред Контрактової площі на Подолі. Побудовано 1809 (архітектор А. І. Руска) замість старого Гостиного двору (60-і рр. XVIII століття, архітектор І. Г. Григорович-Барський). Спроектований у стилі класицизму. Тоді було споруджено лише перший поверх; пожежа 1811 та війна 1812 перешкодили київському магістрату закінчити будівництво. Гостиний двір - монументальний торгівельний комплекс у вигляді замкнутого прямокутника з внутрішнім службовим приміщенням, до якого вели шість воріт. Зовнішні сторони Гостиного двору були оточені арочними галереями. Жовто-білі фасади (південний і північний - завдовжки 100 м; східний і західний - 60 м) прикрашено пілястрами.
Гостинный двор - памятник архитектуры 1809-1828 гг.
Расположен посреди Контрактовой площади на Подоле. Построен в 1809 (архитектор А. И. Руска) вместо старого Гостиного двора (60-е гг. XVIII века, архитектор И. Г. Григорович-Барский). Спроектирован в стиле классицизма. В то время был сооружён только первый этаж; пожар 1811 и война 1812 помешали киевскому магистрату окончить строительство. Гостиный двор - монументальный торговый комплекс в виде замкнутого прямоугольника с внутренним служебным помещением, к которому вели шесть ворот. Внешние стороны Гостиного двора были окружены арочными галереями. Жёлто-белые фасады (южный и северный - длиной 100 м; восточный и западный - 60 м) украшены пилястрами.
Розташований посеред Контрактової площі на Подолі. Побудовано 1809 (архітектор А. І. Руска) замість старого Гостиного двору (60-і рр. XVIII століття, архітектор І. Г. Григорович-Барський). Спроектований у стилі класицизму. Тоді було споруджено лише перший поверх; пожежа 1811 та війна 1812 перешкодили київському магістрату закінчити будівництво. Гостиний двір - монументальний торгівельний комплекс у вигляді замкнутого прямокутника з внутрішнім службовим приміщенням, до якого вели шість воріт. Зовнішні сторони Гостиного двору були оточені арочними галереями. Жовто-білі фасади (південний і північний - завдовжки 100 м; східний і західний - 60 м) прикрашено пілястрами.
Гостинный двор - памятник архитектуры 1809-1828 гг.
Расположен посреди Контрактовой площади на Подоле. Построен в 1809 (архитектор А. И. Руска) вместо старого Гостиного двора (60-е гг. XVIII века, архитектор И. Г. Григорович-Барский). Спроектирован в стиле классицизма. В то время был сооружён только первый этаж; пожар 1811 и война 1812 помешали киевскому магистрату окончить строительство. Гостиный двор - монументальный торговый комплекс в виде замкнутого прямоугольника с внутренним служебным помещением, к которому вели шесть ворот. Внешние стороны Гостиного двора были окружены арочными галереями. Жёлто-белые фасады (южный и северный - длиной 100 м; восточный и западный - 60 м) украшены пилястрами.
Гостиний двір вміщав більше 50 магазинів, згрупованих в ряди - залізний, шовковий, суконний, хутряний тощо.
Кожен магазин мав власний підземний склад, зовнішній і внутрішній входи. Тут знаходилися й магазини магістрату.
Пошкоджений пожежею Гостиний двір в 1828 відновив і частково перебудував архітектор А. І. Меленський. В 2-й половині XIX століття Гостиний двір знову перебудували (було замурованоі арочні галереї, довільно пробито отвори).
На початку 80-х років XX століття було проведено реставрацію Гостиного двору згідно первинного проекту. Проект реставрації розробила архітектор В. П. Шевченко.
Гостиный двор вмещал более 50 магазинов, сгруппированных в ряды - железный, шёлковый, суконный, меховой и т. п. Каждый магазин имел собственный подземный склад, наружный и внутренний входы. Здесь находились и магазины магистрата.
Повреждённый пожаром Гостиный двор в 1828 восстановил и частично перестроил архитектор А. И. Меленский. Во 2-й половине XIX века Гостиный двор вновь перестроили (были замурованы арочные галереи, произвольно пробиты проёмы).
В начале 80-х годов XX века была произведена реставрация Гостиного двора согласно первоначальному проекту. Проект реставрации разработала архитектор В. П. Шевченко.
Пошкоджений пожежею Гостиний двір в 1828 відновив і частково перебудував архітектор А. І. Меленський. В 2-й половині XIX століття Гостиний двір знову перебудували (було замурованоі арочні галереї, довільно пробито отвори).
На початку 80-х років XX століття було проведено реставрацію Гостиного двору згідно первинного проекту. Проект реставрації розробила архітектор В. П. Шевченко.
Гостиный двор вмещал более 50 магазинов, сгруппированных в ряды - железный, шёлковый, суконный, меховой и т. п. Каждый магазин имел собственный подземный склад, наружный и внутренний входы. Здесь находились и магазины магистрата.
Повреждённый пожаром Гостиный двор в 1828 восстановил и частично перестроил архитектор А. И. Меленский. Во 2-й половине XIX века Гостиный двор вновь перестроили (были замурованы арочные галереи, произвольно пробиты проёмы).
В начале 80-х годов XX века была произведена реставрация Гостиного двора согласно первоначальному проекту. Проект реставрации разработала архитектор В. П. Шевченко.
Фото червня 2015 року. |
Панорама частини Контрактової площі
та споруди колишнього Грецького монастиря св. Катерини. Панорама части Контрактовой площади и строения бывшего Греческого монастыря св. Екатерины. |
Фото березня 2007 року.
Споруди колишнього Грецького монастиря св. Катерини (Контрактова площа №№ 2а, 2б).
Грецький монастир, Катерининський монастир. Заснований у 1748 році грецькими колоністами. Був розташований на Подолі в районі нинішньої Контрактової площі. На території Грецького монастиря в 1739-1741 було споруджено кам'яну церкву в стилі бароко. У 1748 перейменовано на монастир св. Катерини. У 2-ій половині XVIII століття на території монастиря споруджено житлові корпуси і дзвіницю (архітектор І. Г. Григорович-Барський). У 1915 було споруджено нову дзвіницю в стилі класицизму (за проектом архітектора Л. Ейснера) і корпуси (архітектор Ф. І. Лідваль) між нинішніми вулицями Братською, Іллінською та гетьмана Сагайдачного. Частина споруд не збереглася.
Строения бывшего Греческого монастыря св. Екатерины (Контрактовая площадь №№ 2а, 2б).
Греческий монастырь, Екатерининский монастырь. Основан в 1748 году греческими колонистами. Размещался на Подоле в районе нынешней Контрактовой площади. На территории Греческого монастыря в 1739-1741 сооружена каменная церковь в стиле барокко. В 1748 переименован в Екатерининский монастырь. Во 2-й половине XVIII века на территории монастыря построены жилые корпуса и колокольня (архитектор И. Г. Григорович-Барский). В 1915 были воздвигнуты новые колокольня в стиле классицизма (по проекту архитектора Л. Эйснера) и корпуса (архитектор Ф. И. Лидваль) между нынешними улицами Братской, Ильинской и гетмана Сагайдачного. Часть построек не сохранилась.
Грецький монастир, Катерининський монастир. Заснований у 1748 році грецькими колоністами. Був розташований на Подолі в районі нинішньої Контрактової площі. На території Грецького монастиря в 1739-1741 було споруджено кам'яну церкву в стилі бароко. У 1748 перейменовано на монастир св. Катерини. У 2-ій половині XVIII століття на території монастиря споруджено житлові корпуси і дзвіницю (архітектор І. Г. Григорович-Барський). У 1915 було споруджено нову дзвіницю в стилі класицизму (за проектом архітектора Л. Ейснера) і корпуси (архітектор Ф. І. Лідваль) між нинішніми вулицями Братською, Іллінською та гетьмана Сагайдачного. Частина споруд не збереглася.
Строения бывшего Греческого монастыря св. Екатерины (Контрактовая площадь №№ 2а, 2б).
Греческий монастырь, Екатерининский монастырь. Основан в 1748 году греческими колонистами. Размещался на Подоле в районе нынешней Контрактовой площади. На территории Греческого монастыря в 1739-1741 сооружена каменная церковь в стиле барокко. В 1748 переименован в Екатерининский монастырь. Во 2-й половине XVIII века на территории монастыря построены жилые корпуса и колокольня (архитектор И. Г. Григорович-Барский). В 1915 были воздвигнуты новые колокольня в стиле классицизма (по проекту архитектора Л. Эйснера) и корпуса (архитектор Ф. И. Лидваль) между нынешними улицами Братской, Ильинской и гетмана Сагайдачного. Часть построек не сохранилась.
Фото березня 2007 року. |
Панорама частини Контрактової площі та новий учбовий корпус Київської академії.
Панорама части Контрактовой площади и новый учебный корпус Киевской академии. |
Фото квітня 2005 року.
Старий учбовий корпус Київської академії (надвірний фасад) - пам'ятка архітектури 1703-1740 рр.
Староакадемічний, або «Мазепин» корпус - історична будова Києво-Могилянської академії в стилі українського бароко. Він розташований на розі Контрактової площі з вулицею Григорія Сковороди, пам'ятник якому стоїть у сквері навпроти.
Старый учебный корпус Киевской академии (надворный фасад) - памятник архитектуры 1703-1740 гг.
Староакадемический, или «Мазепин» корпус - историческое строение Киево-Могилянской академии в стиле украинского барокко. Он расположен на пересечении Контрактовой площади с улицей Григория Сковороды, памятник которому стоит в сквере напротив.
Староакадемічний, або «Мазепин» корпус - історична будова Києво-Могилянської академії в стилі українського бароко. Він розташований на розі Контрактової площі з вулицею Григорія Сковороди, пам'ятник якому стоїть у сквері навпроти.
Старый учебный корпус Киевской академии (надворный фасад) - памятник архитектуры 1703-1740 гг.
Староакадемический, или «Мазепин» корпус - историческое строение Киево-Могилянской академии в стиле украинского барокко. Он расположен на пересечении Контрактовой площади с улицей Григория Сковороды, памятник которому стоит в сквере напротив.
Київська Академія була першим університетом України й усієї Східної Європи.
Її започаткування асоціюється передусім із іменем Петра Могили, котрий 1615 року заснував Братську школу при Братському монастирі.
До речі, головний храм монастиря, Богоявленський собор, зводив на кошти гетьмана Мазепи у 1690-1693 роках московський зодчий Осип Старцев.
Храм знесли державні атеїсти в 30-тих роках XX століття. А це ж був чудовий зразок українського бароко!
В 1632 київську Братську школу бути об'єднано з Лаврською школою і вона стала йменуватися Києво-Могилянською колегією. Тут викладали відомі просвітники - Йов Борецький, Мелетій Смотрицький, Сильвестр Косів, Інокентій Гізель та чимало інших професорів. Київській колегії надавав матеріальну підтримку гетьман Б. Хмельницький (універсали від 11.1.1651 і 9.1.1656).
З 80-х рр. XVII століття колегія набула всіх рис вищого учбового закладу, проте юридичні права й титул академії вона отримала лише 1701 року. А будівництво самого навчального корпусу розпочалося 1704 року. Він був закладений гетьманом Іваном Мазепою, що відомий своїми щедрими пожертвами на храми та учбові заклади. Будова так і значилася в документах: «Корпус Мазепин». Первісний проект будівлі, ймовірно, належав московському архітектору О. Д. Старцеву. Цей проект зокрема зображений на гравюрі славетного майстра, вихованця Академії Івана Щирського. Цей витвір мистецтва, в якому групу студеїв та лицаря у повному обладунку зображено на тлі двоповерхової будівлі з галереєю та колонадою, було подаровано Прокопію Калачинському, тодішньому ректорові (1697-1701). Але таким, на жаль, корпус звести не вдалося: на ту пору цар Петро І заборонив будувати в Україні кам'яні споруди. Камінь і цегла йшли на будівництво Петербурга та, хіба що, - Печерської фортеці в Києві. Фактично вибудували тільки перший поверх: таким корпус зображено на іншій гравюрі - Івана Мигури (1713). Будівля мала 6 класів і троє сіней. Вікна кожного класу виходили на відкриту галерею, яку утворювали 6 арок. По центру - типовий бароковий фронтон. Трохи пізніше, в 1732-1740, над корпусом попрацював відомий київський архітектор Йоган-Готфрид Шедель. Він добудував другий поверх та увінчав бароковим куполом академічну Благовіщенську церкву (в наш час її відновлено; до речі, тут чудовий хор).
1868 надвірний фасад будівлі було значною мірою змінено, коли замурували лоджію й галерею з подвійними колонами. В 1822-25 у південній частині садиби архітектор А. І. Меленськиій за проектом архітектора Л. І. Шарлеманя побудував новий - триповерховий корпус. Збереглися й інші будівлі - колишня трапезна (побудовано в 40-х рр. XVII століття; описана в 1653 арабським мандрівником Павлом Халебським), двоповерхова трапезна (початок XVIII століття; перебудовано в 1824-26 і в 1863-64), архієрейські палати, сонячний годинник (кінець XVIII століття, за проектом викладача математики француза Брульона).
Киевская Академия была первым университетом в Украине и в Восточной Европе. Ее учреждение ассоциируется прежде всего с именем Петра Могилы, который 1615 году учредил Братскую школу при Братском монастыре. Кстати, главный храм монастыря, Богоявленский собор, возводил на средства гетмана Мазепы в 1690-1693 годах московский зодчий Осип Старцев. Храм снесли государственные атеисты в 30-тех годах XX века. А это же был чудесный образец украинского барокко!
В 1632 киевская Братская школа была объединена с Лаврской школой, и она стала называться Киево-Могилянской коллегией. Здесь преподавали известные просветители - Йов Борецкий, Мелетий Смотрицкий, Сильвестр Косив, Иннокентий Гизель и многие другие профессора. Киевской коллегии оказывал материальную поддержку гетман Б. Хмельницкий (универсалы от 11.1.1651 и 9.1.1656).
С 80-х гг. XVII века коллегия приобрела все черты высшего учебного заведения, но юридические права и титул академии получила лишь в 1701. А строительство самого учебного корпуса началось в 1703 году. Он был заложен гетманом Иваном Мазепой, который известен своими щедрыми пожертвованиями на храмы и учебные заведения. Строение так и значилось в документах: «Корпус Мазепин». Первоначальный проект здания, вероятно, принадлежал московскому архитектору О. Д. Старцеву. Этот проект в частности изображен на гравюре славного мастера, воспитанника Академии Ивана Щирского. Это произведение искусства, в котором группа студиев и рыцарь в полном облачении изображены на фоне двухэтажного здания с галереей и колоннадой, было подарено Прокопию Калачинскому, тогдашнему ректору (1697-1701). Но таким, к сожалению, корпус возвести не удалось: в ту пору царь Петр I запретил строить в Украине каменные сооружения. Камень и кирпич шли на строительство Петербурга и, разве что, - Печерской крепости в Киеве. Фактически выстроили только первый этаж: таким корпус изображен на другой гравюре - Ивана Мигуры (1713). Здание имело 6 классов и трое сеней. Окна каждого класса выходили на открытую галерею, которую образовывали 6 арок. По центру - типичный барокковий фронтон. Немного позже, в 1732-1740, над корпусом поработал известный киевский архитектор Йоган-Готфрид Шедель. Он надстроил второй этаж и увенчал барокковим куполом академическую Благовищенскую церковь (в наше время она восстановлена; кстати, здесь прекрасный хор).
В 1868 надворный фасад здания был в значительной мере изменён, когда замуровали лоджию и галерею с двойными колоннами. В 1822-25 в южной части усадьбы архитектор А. И. Меленский по проекту архитектора Л. И. Шарлеманя построил новый - трёхэтажный корпус. Сохранились и другие здания - бывшая трапезная (построена в 40-х гг. XVII века; описана в 1653 арабским путешественником Павлом Халебским), двухэтажная трапезная (начало XVIII века; перестроена в 1824-26 и в 1863-64), архиерейские палаты, солнечные часы (конец XVIII века, по проекту преподавателя математики француза Брульона).
В 1632 київську Братську школу бути об'єднано з Лаврською школою і вона стала йменуватися Києво-Могилянською колегією. Тут викладали відомі просвітники - Йов Борецький, Мелетій Смотрицький, Сильвестр Косів, Інокентій Гізель та чимало інших професорів. Київській колегії надавав матеріальну підтримку гетьман Б. Хмельницький (універсали від 11.1.1651 і 9.1.1656).
З 80-х рр. XVII століття колегія набула всіх рис вищого учбового закладу, проте юридичні права й титул академії вона отримала лише 1701 року. А будівництво самого навчального корпусу розпочалося 1704 року. Він був закладений гетьманом Іваном Мазепою, що відомий своїми щедрими пожертвами на храми та учбові заклади. Будова так і значилася в документах: «Корпус Мазепин». Первісний проект будівлі, ймовірно, належав московському архітектору О. Д. Старцеву. Цей проект зокрема зображений на гравюрі славетного майстра, вихованця Академії Івана Щирського. Цей витвір мистецтва, в якому групу студеїв та лицаря у повному обладунку зображено на тлі двоповерхової будівлі з галереєю та колонадою, було подаровано Прокопію Калачинському, тодішньому ректорові (1697-1701). Але таким, на жаль, корпус звести не вдалося: на ту пору цар Петро І заборонив будувати в Україні кам'яні споруди. Камінь і цегла йшли на будівництво Петербурга та, хіба що, - Печерської фортеці в Києві. Фактично вибудували тільки перший поверх: таким корпус зображено на іншій гравюрі - Івана Мигури (1713). Будівля мала 6 класів і троє сіней. Вікна кожного класу виходили на відкриту галерею, яку утворювали 6 арок. По центру - типовий бароковий фронтон. Трохи пізніше, в 1732-1740, над корпусом попрацював відомий київський архітектор Йоган-Готфрид Шедель. Він добудував другий поверх та увінчав бароковим куполом академічну Благовіщенську церкву (в наш час її відновлено; до речі, тут чудовий хор).
1868 надвірний фасад будівлі було значною мірою змінено, коли замурували лоджію й галерею з подвійними колонами. В 1822-25 у південній частині садиби архітектор А. І. Меленськиій за проектом архітектора Л. І. Шарлеманя побудував новий - триповерховий корпус. Збереглися й інші будівлі - колишня трапезна (побудовано в 40-х рр. XVII століття; описана в 1653 арабським мандрівником Павлом Халебським), двоповерхова трапезна (початок XVIII століття; перебудовано в 1824-26 і в 1863-64), архієрейські палати, сонячний годинник (кінець XVIII століття, за проектом викладача математики француза Брульона).
Киевская Академия была первым университетом в Украине и в Восточной Европе. Ее учреждение ассоциируется прежде всего с именем Петра Могилы, который 1615 году учредил Братскую школу при Братском монастыре. Кстати, главный храм монастыря, Богоявленский собор, возводил на средства гетмана Мазепы в 1690-1693 годах московский зодчий Осип Старцев. Храм снесли государственные атеисты в 30-тех годах XX века. А это же был чудесный образец украинского барокко!
В 1632 киевская Братская школа была объединена с Лаврской школой, и она стала называться Киево-Могилянской коллегией. Здесь преподавали известные просветители - Йов Борецкий, Мелетий Смотрицкий, Сильвестр Косив, Иннокентий Гизель и многие другие профессора. Киевской коллегии оказывал материальную поддержку гетман Б. Хмельницкий (универсалы от 11.1.1651 и 9.1.1656).
С 80-х гг. XVII века коллегия приобрела все черты высшего учебного заведения, но юридические права и титул академии получила лишь в 1701. А строительство самого учебного корпуса началось в 1703 году. Он был заложен гетманом Иваном Мазепой, который известен своими щедрыми пожертвованиями на храмы и учебные заведения. Строение так и значилось в документах: «Корпус Мазепин». Первоначальный проект здания, вероятно, принадлежал московскому архитектору О. Д. Старцеву. Этот проект в частности изображен на гравюре славного мастера, воспитанника Академии Ивана Щирского. Это произведение искусства, в котором группа студиев и рыцарь в полном облачении изображены на фоне двухэтажного здания с галереей и колоннадой, было подарено Прокопию Калачинскому, тогдашнему ректору (1697-1701). Но таким, к сожалению, корпус возвести не удалось: в ту пору царь Петр I запретил строить в Украине каменные сооружения. Камень и кирпич шли на строительство Петербурга и, разве что, - Печерской крепости в Киеве. Фактически выстроили только первый этаж: таким корпус изображен на другой гравюре - Ивана Мигуры (1713). Здание имело 6 классов и трое сеней. Окна каждого класса выходили на открытую галерею, которую образовывали 6 арок. По центру - типичный барокковий фронтон. Немного позже, в 1732-1740, над корпусом поработал известный киевский архитектор Йоган-Готфрид Шедель. Он надстроил второй этаж и увенчал барокковим куполом академическую Благовищенскую церковь (в наше время она восстановлена; кстати, здесь прекрасный хор).
В 1868 надворный фасад здания был в значительной мере изменён, когда замуровали лоджию и галерею с двойными колоннами. В 1822-25 в южной части усадьбы архитектор А. И. Меленский по проекту архитектора Л. И. Шарлеманя построил новый - трёхэтажный корпус. Сохранились и другие здания - бывшая трапезная (построена в 40-х гг. XVII века; описана в 1653 арабским путешественником Павлом Халебским), двухэтажная трапезная (начало XVIII века; перестроена в 1824-26 и в 1863-64), архиерейские палаты, солнечные часы (конец XVIII века, по проекту преподавателя математики француза Брульона).
Фото квітня 2005 року.
Старий учбовий корпус Київської академії, Благовіщенська церква - пам'ятка архітектури 1703-1740 рр. (Контрактова площа).
Київська академія складалася з 8 класів, а курс навчання тривав 12 років. При ній існувала бурса. В академію приймали молодь всіх верств, проте переважно тут вчилися діти козацької старшини, шляхти, духівництва та заможних міщан. Більшість слухачів Київської академії (до 2000 чоловік) діставала різносторонню світську вищу освіту. Студенти вивчали слов'яно-руську (літературна українська мова того часу), церковнослов'янську, польську, латинську, грецьку, староєврейську, німецьку та французьку мови, історію, географію, математику, астрономію, катехізис, піїтику, риторику та діалектику (вміння виголошувати промови й вести диспути), філософію та богослов’я (для студентів, що готувалися стати служителями культу). Наприкінці XVIII - початку XIX ст. у Київській академії викладали також природознавство й медицину.
Старый учебный корпус Киевской академии, Благовищенская церковь - памятник архитектуры 1703-1740 гг. (Контрактовая площадь).
Киевская академия состояла из 8 классов, курс обучения продолжался 12 лет. При ней имелась бурса. В академию принимали молодёжь всех сословий, но учились здесь преимущественно дети казацкой старшины, шляхты, духовенства и зажиточных мещан. Большинство слушателей Киевской академии (до 2000 человек) получали разностороннее светское высшее образование. Студенты изучали славяно-русский (литературный украинский язык того времени), церковнославянский, польский, латинский, греческий, древнееврейский, немецкий и французский языки, историю, географию, математику, астрономию, катехизис, пиитику, риторику и диалектику (умение произносить речи и вести диспуты), философию и богословие (для студентов, готовившихся стать служителями культа). В конце XVIII - начале XIX вв. в Киевской академии преподавали также естествознание и медицину.
Київська академія складалася з 8 класів, а курс навчання тривав 12 років. При ній існувала бурса. В академію приймали молодь всіх верств, проте переважно тут вчилися діти козацької старшини, шляхти, духівництва та заможних міщан. Більшість слухачів Київської академії (до 2000 чоловік) діставала різносторонню світську вищу освіту. Студенти вивчали слов'яно-руську (літературна українська мова того часу), церковнослов'янську, польську, латинську, грецьку, староєврейську, німецьку та французьку мови, історію, географію, математику, астрономію, катехізис, піїтику, риторику та діалектику (вміння виголошувати промови й вести диспути), філософію та богослов’я (для студентів, що готувалися стати служителями культу). Наприкінці XVIII - початку XIX ст. у Київській академії викладали також природознавство й медицину.
Старый учебный корпус Киевской академии, Благовищенская церковь - памятник архитектуры 1703-1740 гг. (Контрактовая площадь).
Киевская академия состояла из 8 классов, курс обучения продолжался 12 лет. При ней имелась бурса. В академию принимали молодёжь всех сословий, но учились здесь преимущественно дети казацкой старшины, шляхты, духовенства и зажиточных мещан. Большинство слушателей Киевской академии (до 2000 человек) получали разностороннее светское высшее образование. Студенты изучали славяно-русский (литературный украинский язык того времени), церковнославянский, польский, латинский, греческий, древнееврейский, немецкий и французский языки, историю, географию, математику, астрономию, катехизис, пиитику, риторику и диалектику (умение произносить речи и вести диспуты), философию и богословие (для студентов, готовившихся стать служителями культа). В конце XVIII - начале XIX вв. в Киевской академии преподавали также естествознание и медицину.
Київська академія об'єднала
навколо себе відомих культурно-просвітницьких діячів, вчених, літераторів. Її ректорами в різні часи були І. Трофимович-Козловський,
І. Кононович-Горбацький, І. Гизель, Л. Баранович, І. Галятовський, М. Дзик, В. Ясинський, Ф. Прокопович Перший, П. Подлузський,
Ф. Прокопович Другий, І. Левицький. Р. Заборовський, А. Дубневич, С. Кулябко, С. Ляскоронський, Т. Щербацький, Р. Конисський, М. Максимович
та ін. Вихованцями, а згодом - викладачами Київської академії були письменники, освітні й церковні діячі А. Горленко, М. Довгалевський,
М. Козачинський, І. Козлович, К. Крижанівський, В. Лащевський, Іг. Максимович, Ів. Максимович, А. Ставицький, С. Стрілецький, С. Тодорський,
Д. Туптало (Димитрій Ростовський). Розвиток філософської думки в Україні пов'язаний із діяльністю професорів Київської академії
С. Калиновського, Т. Щербацького, випускників академії Г. Сковороди, В. Аршенівського, Д. Велланського, С. Гамалеї, І. Хмелевського
(Хмельницького) та ін. В розвиток історичної науки зробили значний внесок Н. Бантиш-Каменський, М. Берлинський, С. Лукомський, М. Маркевич,
Я. Маркович, В. Рубан, П. Симонівський та ін. В розвиток математики - І. Запольський, B. Сербжинський та І. Фальковський.
Вихованцями Київської академії були учений-енциклопедист, один із засновників вітчизняного акушерства, ботаніки й фітотерапії
Н. Амбодик-Максимович, перший вітчизняний професор ветеринарних і медичних наук І. Андрієвський, офтальмолог і терапевт
І. Каменський-Галіта, лікар і культурно-освітній діяч М. Парпура, перший вітчизняний професор анатомії, фізіології та хірургії К. Щепин.
Значний внесок в медичну науку зробили І. Андрієвський, Н. Згурський, П. Погорецький, І. Полетика, Д. Понирка, Д. Самойлович,
М. Тереховський, Ф. Тихорський, А. Шумлянський, П. Шумлянський, питання філології розробляли К. Крижанівський, Г. Линцевський,
І. Тимковський, Н. Мотоніс. Багато вихованців Київської академії стали згодом: письменниками - М. Базилевич, Г. Бужинський,
П. Величковський, а також Л. Горка, П. Гулак-Артемовський, Є. Дяківський, А. Заруцький, В. Капніст, Г. Козицький, П. Любарський,
С. Ляскоронський, А. Мигура, Ф. Мочульськнй, І. Некрашевич, І. Нерунович, Г. Полетика, А. Радивіловський, К. Сакович, А. Стаховський,
І. Тимковський, І. Турчиновський та ін.; композиторами - М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель; художниками - К. Гловачевський,
3. Голубовський, М. Карновський, Г. Левицький; відомими граверами - І. Мігура, Л. Тарасевич, І. Щирський; архітекторами -
І. Григорович-Барський, І. Зарудний; мандрівником-сходознавцем і письменником - В. Григорович-Барський; бібліографом, перекладачем
і видавцем - В. Анастасевич; державними та політичними діячами - А. Безбородько, П. Завадовський, А. Італійський, А. Милорадович,
С. Мужиловський, С. Палій, І. Самойлович, Д. Трощинський, А. Сомко, Ю. Хмельницький; освітніми й церковними діячами - А. Горленко,
Л. Конашевич, І. Рогалевський та ін. В 1765-1769 в Київській академії вчився П. Ф. Чайка (Чайковський) - дід композитора П. І. Чайковського.
Ще до відкриття Московського університету (1755) Київська академія підготувала цілу плеяду освічених людей для Росії та Білорусі.
Наприкінці 40-х рр. XVII століття в Київській академії вчилися росіяни Л. Голосів, А. Суханов, Т. Топоров, пізніше - П. Зеркальников,
І. Озеров, К. Істомін, І. Об'едовський, К. Зотов, А. Ромодановський. Б. Шереметев; у 1721-31 - І. Каратаєв, Г. Лозин, А. та С. Молчанови.
В 1734 у Київській академії вчився М. Ломоносов. Тут діставали освіту студенти з Болгарії, Валахії, Греції, Молдови, Сербії,
Польщі та інших країн. У Київській академії були створені історичний твір «Синопсис» (1674), історична хроніка Ф. Сафоновича.
Велика заслуга Київської академії й у становленні українського театру. Вона славилася своїм хором (понад 300 чоловік);
багато співаків з нього запрошували в хорові капели Росії. Оркестр Київської академії налічував близько 100 музикантів.
В Київській академії були зроблені перші художні обробки українських народних пісень. При ній існували спеціальні художні школи.
Київська академія сприяла створенню в 1687 Слов'яно-греко-латинської академії в Москві. Більшість викладачів і студентів останньої,
а також всіх духовних семінарій Росії в XVII столітті складали колишні вихованці та викладачі Київської академії.
Це ж стосується й перших контингентів петербурзької Медико-хірургічної академії. С. Полоцький, Є. Славинецький, А. Сатановський,
Р. Краснопольський, І. Туробойський, А. Соколовський, Г. Гошкевиіч, А. Стрешовський, М. Канський та інші, коли переселися до Москви,
займалися там педагогічною та літературною діяльністю. Українські вчені брали активну участь у культурному житті Росії, сприяючи посиленню
взаємозв'язків двох культур, а також здійсненню політичних реформ у Росії (Ст. Яворськиій, Ф. Прокопович, Д. Туптало /Ростовський/).
Вихованці академії М. Козачинський, В. Крижанівський, І. Ластовецкий, П. Михайлівський, П. Падуновський, Т. Климовський, Г. Шумиляк,
Т. Левандовський, І. Минацький працювали в Сербії, С. Пчельський - в Трансільванії, С. Тодорський - в Угорщині.
Киевская академия объединила вокруг себя известных культурно-просветительских деятелей, учёных, литераторов. Её ректорами в разное время были И. Трофимович-Козловский, И. Кононович-Горбацкий, И. Гизель, Л. Баранович, И. Галятовский, М. Дзик, В. Ясинский, Ф. Прокопович Первый, П. Подлузский, Ф. Прокопович Второй, И. Левицкий. Р. Заборовский, А. Дубневич, С. Кулябко, С. Ляскоронский, Т. Щербацкий, Г. Конисский, М. Максимович и др. Воспитанниками, а затем - преподавателями Киевской академии были писатели, просветительные и церковные деятели A. Горленко, М. Довгалевский, М. Козачинский, И. Козлович, К. Крыжановский, В. Лащевский, Иг. Максимович, Ив. Максимович, А. Ставицкий, С. Стрелецкий, С. Тодорский, Д. Туптало (Димитрий Ростовский). Развитие философской мысли в Украине связано с деятельностью профессоров Киевской академии С. Калиновского, Т. Щербацкого, выпускников академии Г. Сковороды, В. Аршеневского, Д. Велланского, С. Гамалеи, И. Хмелевского (Хмельницкого) и др. В развитие исторической науки внесли значительный вклад Н. Бантыш-Каменский, М. Берлинский, С. Лукомский, М. Маркевич, Я. Маркович, В. Рубан, П. Симоновский и др. В развитие математики - И. Запольский, B. Сербжинский и И. Фальковский. Воспитанниками Киевской академии были учёный-энциклопедист, один из основоположников отечественного акушерства, ботаники и фитотерапии Н. Амбодик-Максимович, первый отечественный профессор ветеринарных и медицинских наук И. Андриевский, офтальмолог и терапевт И. Каменский-Галита, врач и культурно-просветительный деятель М. Парпура, первый отечественный профессор анатомии, физиологии и хирургии К. Щепин. Значительный вклад в медицинскую науку внесли И. Андриевский, Н. Згурский, П. Погорецкий, И. Полетика, Д. Понырка, Д. Самойлович, М. Тереховский, Ф. Тихорский, А. Шумлянский, П. Шумлянский, вопросы филологии разрабатывали К. Крыжановский, Г. Линцевский, И. Тимковский, Н. Мотонис. Многие воспитанники Киевской академии стали впоследствии: писателями - М. Базилевич, Г. Бужинский, П. Величковский, а также Л. Горка, П. Гулак-Артемовский, Е. Дяковский, А. Заруцкий, В. Капнист, Г. Козицкий, П. Любарский, С. Ляскоронский, А. Мигура, Ф. Мочульскнй, И. Некрашевич, И. Нерунович, Г. Полетика, А. Радивиловский, К. Сакович, А. Стаховский, И. Тимковский, И. Турчиновский и др.; композиторами - М. Березовский, Д. Бортнянский, А. Ведель; художниками - К. Гловачевский, 3. Голубовский, М. Карновский, Г. Левицкий; известными гравёрами - И. Мигура, Л. Тарасевич, И. Щирский; архитекторами - И. Григорович-Барский, И. Зарудный; путешественником-востоковедом и писателем - В. Григорович-Барский; библиографом, переводчиком и издателем - В. Анастасевич; государственными и политическими деятелями - А. Безбородко, П. Завадовский, А. Италийский, А. Милорадович, С. Мужиловский, С. Палий, И. Самойлович, Д. Трощинский, А. Сомко, Ю. Хмельницкий; просветительными и церковными деятелями - А. Горленко, Л. Конашевич, И. Рогалевский и др. В 1765-69 в Киевской академии учился П. Ф. Чайка (Чайковский) - дед композитора П. И. Чайковского. Ещё до открытия Московского университета (1755) Киевская академия подготовила целую плеяду образованных людей для России и Белоруссии. В кон. 40-х гг. XVII века в Киевской академии учились россияне Л. Голосов, А. Суханов, Т. Топоров, позднее - П. Зеркальников, И. Озеров, К. Истомин, И. Объедовский, К. Зотов, А. Ромодановский. Б. Шереметев; в 1721-31 - И. Каратаев, Г. Лозин, А. и С. Молчановы. В 1734 в Киевской академии учился М. Ломоносов. Здесь получали образование студенты из Болгарии, Валахии, Греции, Молдовы, Сербии, Польши и других стран. В Киевской академии были созданы историческое произведение «Синопсис» (1674), историческая хроника Ф. Сафоновича. Велика заслуга Киевской академии и в становлении украинского театра. Она славилась своим хором (свыше 300 человек); многих певцов из него приглашали в хоровые капеллы России. Оркестр Киевской академии насчитывал около 100 музыкантов. В Киевской академии были сделаны первые художественные обработки украинских народных песен. При ней существовали специальные художественные школы. Киевская академия содействовала созданию в 1687 Славяно-греко-латинской академии в Москве. Большинство преподавателей и студентов последней, а также всех духовных семинарий России в XVII веке составляли бывшие воспитанники и преподаватели Киевской академии. Это же касается и первых контингентов петербуржской Медико-хирургической академии. С. Полоцкий, Е. Славинецкий, А. Сатановский, Р. Краснопольский, И. Туробойский, А. Соколовский, Г. Гошкевич, А. Стрешовский, М. Канский и другие, переселившись в Москву, занимались там педагогической и литературной деятельностью. Украинские учёные принимали активное участие в культурной жизни России, способствуя усилению взаимосвязей двух культур, а также осуществлению политических реформ в России (Ст. Яворский, Ф. Прокопович, Д. Туптало /Ростовский/). Воспитанники академии М. Козачинский, В. Крыжановский, И. Ластовецкий, П. Михайловский, П. Падуновский, Т. Климовский, Г. Шумиляк, Т. Левандовский, И. Минацкий работали в Сербии, С. Пчельский - в Трансильвании, С. Тодорский - в Венгрии.
Киевская академия объединила вокруг себя известных культурно-просветительских деятелей, учёных, литераторов. Её ректорами в разное время были И. Трофимович-Козловский, И. Кононович-Горбацкий, И. Гизель, Л. Баранович, И. Галятовский, М. Дзик, В. Ясинский, Ф. Прокопович Первый, П. Подлузский, Ф. Прокопович Второй, И. Левицкий. Р. Заборовский, А. Дубневич, С. Кулябко, С. Ляскоронский, Т. Щербацкий, Г. Конисский, М. Максимович и др. Воспитанниками, а затем - преподавателями Киевской академии были писатели, просветительные и церковные деятели A. Горленко, М. Довгалевский, М. Козачинский, И. Козлович, К. Крыжановский, В. Лащевский, Иг. Максимович, Ив. Максимович, А. Ставицкий, С. Стрелецкий, С. Тодорский, Д. Туптало (Димитрий Ростовский). Развитие философской мысли в Украине связано с деятельностью профессоров Киевской академии С. Калиновского, Т. Щербацкого, выпускников академии Г. Сковороды, В. Аршеневского, Д. Велланского, С. Гамалеи, И. Хмелевского (Хмельницкого) и др. В развитие исторической науки внесли значительный вклад Н. Бантыш-Каменский, М. Берлинский, С. Лукомский, М. Маркевич, Я. Маркович, В. Рубан, П. Симоновский и др. В развитие математики - И. Запольский, B. Сербжинский и И. Фальковский. Воспитанниками Киевской академии были учёный-энциклопедист, один из основоположников отечественного акушерства, ботаники и фитотерапии Н. Амбодик-Максимович, первый отечественный профессор ветеринарных и медицинских наук И. Андриевский, офтальмолог и терапевт И. Каменский-Галита, врач и культурно-просветительный деятель М. Парпура, первый отечественный профессор анатомии, физиологии и хирургии К. Щепин. Значительный вклад в медицинскую науку внесли И. Андриевский, Н. Згурский, П. Погорецкий, И. Полетика, Д. Понырка, Д. Самойлович, М. Тереховский, Ф. Тихорский, А. Шумлянский, П. Шумлянский, вопросы филологии разрабатывали К. Крыжановский, Г. Линцевский, И. Тимковский, Н. Мотонис. Многие воспитанники Киевской академии стали впоследствии: писателями - М. Базилевич, Г. Бужинский, П. Величковский, а также Л. Горка, П. Гулак-Артемовский, Е. Дяковский, А. Заруцкий, В. Капнист, Г. Козицкий, П. Любарский, С. Ляскоронский, А. Мигура, Ф. Мочульскнй, И. Некрашевич, И. Нерунович, Г. Полетика, А. Радивиловский, К. Сакович, А. Стаховский, И. Тимковский, И. Турчиновский и др.; композиторами - М. Березовский, Д. Бортнянский, А. Ведель; художниками - К. Гловачевский, 3. Голубовский, М. Карновский, Г. Левицкий; известными гравёрами - И. Мигура, Л. Тарасевич, И. Щирский; архитекторами - И. Григорович-Барский, И. Зарудный; путешественником-востоковедом и писателем - В. Григорович-Барский; библиографом, переводчиком и издателем - В. Анастасевич; государственными и политическими деятелями - А. Безбородко, П. Завадовский, А. Италийский, А. Милорадович, С. Мужиловский, С. Палий, И. Самойлович, Д. Трощинский, А. Сомко, Ю. Хмельницкий; просветительными и церковными деятелями - А. Горленко, Л. Конашевич, И. Рогалевский и др. В 1765-69 в Киевской академии учился П. Ф. Чайка (Чайковский) - дед композитора П. И. Чайковского. Ещё до открытия Московского университета (1755) Киевская академия подготовила целую плеяду образованных людей для России и Белоруссии. В кон. 40-х гг. XVII века в Киевской академии учились россияне Л. Голосов, А. Суханов, Т. Топоров, позднее - П. Зеркальников, И. Озеров, К. Истомин, И. Объедовский, К. Зотов, А. Ромодановский. Б. Шереметев; в 1721-31 - И. Каратаев, Г. Лозин, А. и С. Молчановы. В 1734 в Киевской академии учился М. Ломоносов. Здесь получали образование студенты из Болгарии, Валахии, Греции, Молдовы, Сербии, Польши и других стран. В Киевской академии были созданы историческое произведение «Синопсис» (1674), историческая хроника Ф. Сафоновича. Велика заслуга Киевской академии и в становлении украинского театра. Она славилась своим хором (свыше 300 человек); многих певцов из него приглашали в хоровые капеллы России. Оркестр Киевской академии насчитывал около 100 музыкантов. В Киевской академии были сделаны первые художественные обработки украинских народных песен. При ней существовали специальные художественные школы. Киевская академия содействовала созданию в 1687 Славяно-греко-латинской академии в Москве. Большинство преподавателей и студентов последней, а также всех духовных семинарий России в XVII веке составляли бывшие воспитанники и преподаватели Киевской академии. Это же касается и первых контингентов петербуржской Медико-хирургической академии. С. Полоцкий, Е. Славинецкий, А. Сатановский, Р. Краснопольский, И. Туробойский, А. Соколовский, Г. Гошкевич, А. Стрешовский, М. Канский и другие, переселившись в Москву, занимались там педагогической и литературной деятельностью. Украинские учёные принимали активное участие в культурной жизни России, способствуя усилению взаимосвязей двух культур, а также осуществлению политических реформ в России (Ст. Яворский, Ф. Прокопович, Д. Туптало /Ростовский/). Воспитанники академии М. Козачинский, В. Крыжановский, И. Ластовецкий, П. Михайловский, П. Падуновский, Т. Климовский, Г. Шумиляк, Т. Левандовский, И. Минацкий работали в Сербии, С. Пчельский - в Трансильвании, С. Тодорский - в Венгрии.
Фото квітня 2005 року.
Старий учбовий корпус Київської академії
- пам'ятка архітектури 1703-1740 рр. (зовнішній фасад; вул. Григорія Сковороди № 2).
У 1817 Київську академію було закрито. Того ж року в її приміщенні було відкрито духовну семінарію, реорганізовану 1819 в Духовну академію. У 2-й половині XX століття в приміщенні Київської академії розміщувався філіал Центральної наукової бібліотеки АН УРСР.
Старый учебный корпус Киевской академии - памятник архитектуры 1703-1740 гг. (внешний фасад; ул. Григория Сковороды № 2).
В 1817 Киевская академия была закрыта. В том же году в её помещении была открыта духовная семинария, реорганизованная в 1819 в Духовную академию. Во 2-й половине XX века в помещении Киевской академии размещался филиал Центральной научной библиотеки АН УССР.
У 1817 Київську академію було закрито. Того ж року в її приміщенні було відкрито духовну семінарію, реорганізовану 1819 в Духовну академію. У 2-й половині XX століття в приміщенні Київської академії розміщувався філіал Центральної наукової бібліотеки АН УРСР.
Старый учебный корпус Киевской академии - памятник архитектуры 1703-1740 гг. (внешний фасад; ул. Григория Сковороды № 2).
В 1817 Киевская академия была закрыта. В том же году в её помещении была открыта духовная семинария, реорганизованная в 1819 в Духовную академию. Во 2-й половине XX века в помещении Киевской академии размещался филиал Центральной научной библиотеки АН УССР.
З відновленням незалежності України в цих стінах відродили функціонування вищого навчального закладу.
Повна його назва - Національний університет «Києво-Могилянська академія». В новому ВУЗі намагаються дотримуватися давніх традицій;
зокрема особливо урочисті події тут відзначають у так званій конгрегаційній залі «Мазепиного» корпусу.
На території Київської академії було поховано В. Г. Григоровича-Барського (1747), гетьмана П. Сагайдачного (1622). На стіні будови з боку Контрактової площі - чотири меморіальні дошки. Одна з них нагадує про неоціненний внесок київської шляхтянки Галшки Гулевичівни в заснування Братської школи, під яку вона віддала свою землю й кошти. Друга увічнює образ Петра Могили. Третя засвідчує, що тут набирався вишколу поморський росіянин Михайло Ломоносов, четверту встановлено на честь Григорія Савича Сковороди.
С восстановлением независимости Украины в этих стенах возродили функционирование высшего учебного заведения. Полное его название - Национальный университет «Киево-Могилянская академия». В новом ВУЗе пытаются придерживаться давних традиций; в частности, особенно торжественные события здесь отмечают в так называемом конгрегационном зале «Мазепиного» корпуса.
На территории Киевской академии были похоронены В. Г. Григорович-Барский (1747), гетман П. Сагайдачный (1622). На стене «Мазепиного» корпуса академии со стороны Контрактовой площади - четыре мемориальные доски. Одна из них напоминает о неоценимом вкладе киевской дворянки Галшки Гулевичевны в создание Братской школы, под которую она отдала свою землю и доходы. Другая увековечивает образ Петра Могилы. Третья свидетельствует, что здесь набирался выучки поморский россиянин Михаил Ломоносов, четвертая установлена в честь Григория Савича Сковороды.
На території Київської академії було поховано В. Г. Григоровича-Барського (1747), гетьмана П. Сагайдачного (1622). На стіні будови з боку Контрактової площі - чотири меморіальні дошки. Одна з них нагадує про неоціненний внесок київської шляхтянки Галшки Гулевичівни в заснування Братської школи, під яку вона віддала свою землю й кошти. Друга увічнює образ Петра Могили. Третя засвідчує, що тут набирався вишколу поморський росіянин Михайло Ломоносов, четверту встановлено на честь Григорія Савича Сковороди.
С восстановлением независимости Украины в этих стенах возродили функционирование высшего учебного заведения. Полное его название - Национальный университет «Киево-Могилянская академия». В новом ВУЗе пытаются придерживаться давних традиций; в частности, особенно торжественные события здесь отмечают в так называемом конгрегационном зале «Мазепиного» корпуса.
На территории Киевской академии были похоронены В. Г. Григорович-Барский (1747), гетман П. Сагайдачный (1622). На стене «Мазепиного» корпуса академии со стороны Контрактовой площади - четыре мемориальные доски. Одна из них напоминает о неоценимом вкладе киевской дворянки Галшки Гулевичевны в создание Братской школы, под которую она отдала свою землю и доходы. Другая увековечивает образ Петра Могилы. Третья свидетельствует, что здесь набирался выучки поморский россиянин Михаил Ломоносов, четвертая установлена в честь Григория Савича Сковороды.
Фото квітня 2005 року.
Меморіальні дошки на Старому учбовому корпусі Київської академії.
На меморіальній дошці Петру Могилі - напис:
На меморіальній дошці Петру Могилі - напис:
"Митрополит Київський і всієї Руси
Петро Могила
1596-1647
Великий освітній та церковний діяч, один з фундаторів Києво-Могилянської академії - визначного осередку вищої освіти, науки та християнського благочестя України і всієї Східної Європи XVII-XVIII століть."
На меморіальній дошці М. В. Ломоносову - напис:
Великий освітній та церковний діяч, один з фундаторів Києво-Могилянської академії - визначного осередку вищої освіти, науки та християнського благочестя України і всієї Східної Європи XVII-XVIII століть."
"Тут у колишній
Київській Академії,
восени 1734 року працював
великий російський вчений
Михайло Васильович
Ломоносов
/1711-1765/"
На меморіальній дошці Г. С. Сковороді - напис:
"Тут, у будинку колишньої
Київської Академії,
в 1744-1750 рр. навчався
видатний український
філософ і поет
Григорій Савич
Сковорода
/1722-1794 рр./"
На меморіальній дошці Галшці Гулевичівні - напис:
"На відзнаку відродження
Києво-Могилянської академії.
Галшка Гулевичівна"
Фото травня 2005 року.
Мемориальные доски на Старом учебном корпусе Киевской академии.
На мемориальной доске Петру Могиле - надпись (на украинском языке):
На мемориальной доске Петру Могиле - надпись (на украинском языке):
"Митрополит Киевский и всей Руси Петр Могила.
1596-1647
Великий деятель просвещения и церкви, один из основателей Киево-Могилянской академии - выдающегося центра высшего образования, науки и христианского благочестия Украины и всей Восточной Европы XVII-XVIII веков."
На мемориальной доске М. В. Ломоносову - надпись (на украинском языке):
Великий деятель просвещения и церкви, один из основателей Киево-Могилянской академии - выдающегося центра высшего образования, науки и христианского благочестия Украины и всей Восточной Европы XVII-XVIII веков."
"Тут в бывшей
Киевской Академии,
осенью 1734 года работал
великий российский ученый
Михаил Васильевич
Ломоносов
/1711-1765/"
На мемориальной доске Г. С. Сковороде - надпись (на украинском языке):
"Тут, в здании бывшей
Киевской Академии,
в 1744-1750 гг. учился
выдающийся украинский
философ и поэт
Григорий Саввич
Сковорода
/1722-1794 гг./"
На мемориальной доске Галшке Гулевичевне - надпись (на украинском языке):
"В честь возрождения
Киево-Могилянской академии.
Галшка Гулевичевна"
Who was Petro Mohyla? His Academy was the best in all Eastern Europe and shared science in all Slavic and Orthodox world.
However, money for that Academy was given by Galshka Gulevychivna - well-educated woman
(good education was typical for women at that time) and she wasn’t a noble lady - she was a rich merchant (“mishchanka”).
When some former ukrainian nobles were polonize and turn to be enemies of their people, Ukrainians organized so called “Bratstva” (Brotherhoods).
Those very influential and mass organizations developed ukrainian culture, education.
They protected Orthodox church (as well as
Zaporizhian Cossacks did).
Ukrainian nation did not depend on it’s nobles (like Polacks) at all.
Always we were free people (“cossaks spirit”) created great folklore and folk culture.
Фото травня 2005 року.
Поварня з келіями Братського монастиря
- пам'ятка архітектури 1652-1826 рр. (вул. Григорія Сковороди № 2).
Поварня с кельями Братского монастыря - памятник архитектуры 1652-1826 гг. (ул. Григория Сковороды № 2).
Поварня с кельями Братского монастыря - памятник архитектуры 1652-1826 гг. (ул. Григория Сковороды № 2).
Фото квітня 2005 року.
Контрактовий будинок - пам'ятка архітектури 1815-1817 р.р. (Контрактова площа).
Новий (другий) Контрактовий будинок споруджено 1815-17 за проектом англійського архітектора В. І. Гесте за участю українського архітектора А. І. Меленського на Контрактовій площі як центр київських контрактових ярмарків. Контрактовий будинок побудовано в формах класицизму; фасади оформлено портиками. На другому поверсі Контрактового будинку знаходився зал для концертів. Тут виступали видатні артисти - угорський композитор і піаніст Ф. Ліст (січень 1847), польські музиканти брати Г. і Ю. Венявські, скрипаль К.Ліпиньський (неодноразово), бельгійський віолончеліст А. Серве (автор музичної п'єси «Згадка про Київ»), італійська співачка А. Каталані (1823), російський скрипаль Г. А. Рачинській (у 20-х рр.), італійська опера, балетні трупи з Мадриду, Варшави, музичні капели з кріпаків, польські, українські та російські театральні трупи. В 90-х рр. XIX століття тут ставилися спектаклі, що організовувало Київське драматургічне суспільство. На контрактах бували М. В. Гоголь, Т. Г. Шевченко, О. С. Пушкин, Д. В. Давидов, французький письменник Оноре де Бальзак.
Контрактовый дом - памятник архитектуры 1815-1817 г.г. (Контрактовая площадь).
Новый (второй) Контрактовый дом сооружён в 1815-17 по проекту английского архитектора В. И. Гесте при участии украинского архитектора А. И. Меленского на Контрактовой площади как центр киевских контрактовых ярмарок. Контрактовый дом построен в формах классицизма; фасады оформлены портиками. На втором этаже Контрактового дома находился зал для концертов. Здесь выступали выдающиеся артисты - венгерский композитор и пианист Ф. Лист (январь 1847), польские музыканты братья Г. и Ю. Венявские, скрипач К.Липиньский (неоднократно), бельгийский виолончелист А. Серве (автор музыкальной пьесы «Воспоминание о Киеве»), итальянская певица А. Каталани (1823), русский скрипач Г. А. Рачинский (в 20-х гг.), итальянская опера, балетные труппы из Мадрида, Варшавы, музыкальные капеллы из крепостных, польские, украинские и русские театральные труппы. В 90-х гг. XIX века здесь ставились спектакли, организованные Киевским драматургическим обществом. На контрактах бывали Н. В. Гоголь, Т. Г. Шевченко, А. С. Пушкин, Д. В. Давыдов, французский писатель Оноре де Бальзак.
Новий (другий) Контрактовий будинок споруджено 1815-17 за проектом англійського архітектора В. І. Гесте за участю українського архітектора А. І. Меленського на Контрактовій площі як центр київських контрактових ярмарків. Контрактовий будинок побудовано в формах класицизму; фасади оформлено портиками. На другому поверсі Контрактового будинку знаходився зал для концертів. Тут виступали видатні артисти - угорський композитор і піаніст Ф. Ліст (січень 1847), польські музиканти брати Г. і Ю. Венявські, скрипаль К.Ліпиньський (неодноразово), бельгійський віолончеліст А. Серве (автор музичної п'єси «Згадка про Київ»), італійська співачка А. Каталані (1823), російський скрипаль Г. А. Рачинській (у 20-х рр.), італійська опера, балетні трупи з Мадриду, Варшави, музичні капели з кріпаків, польські, українські та російські театральні трупи. В 90-х рр. XIX століття тут ставилися спектаклі, що організовувало Київське драматургічне суспільство. На контрактах бували М. В. Гоголь, Т. Г. Шевченко, О. С. Пушкин, Д. В. Давидов, французький письменник Оноре де Бальзак.
Контрактовый дом - памятник архитектуры 1815-1817 г.г. (Контрактовая площадь).
Новый (второй) Контрактовый дом сооружён в 1815-17 по проекту английского архитектора В. И. Гесте при участии украинского архитектора А. И. Меленского на Контрактовой площади как центр киевских контрактовых ярмарок. Контрактовый дом построен в формах классицизма; фасады оформлены портиками. На втором этаже Контрактового дома находился зал для концертов. Здесь выступали выдающиеся артисты - венгерский композитор и пианист Ф. Лист (январь 1847), польские музыканты братья Г. и Ю. Венявские, скрипач К.Липиньский (неоднократно), бельгийский виолончелист А. Серве (автор музыкальной пьесы «Воспоминание о Киеве»), итальянская певица А. Каталани (1823), русский скрипач Г. А. Рачинский (в 20-х гг.), итальянская опера, балетные труппы из Мадрида, Варшавы, музыкальные капеллы из крепостных, польские, украинские и русские театральные труппы. В 90-х гг. XIX века здесь ставились спектакли, организованные Киевским драматургическим обществом. На контрактах бывали Н. В. Гоголь, Т. Г. Шевченко, А. С. Пушкин, Д. В. Давыдов, французский писатель Оноре де Бальзак.
Фото квітня 2005 року.
Меморіальна дошка на пам'ять 150-річчя концертів Ференца Ліста в Києві на фасаді Контрактового будинку.
На меморіальній дошці - напис (угорською та українською мовами):
Мемориальная доска в память 150-летия концертов Ференца Листа в Киеве на фасаде Контрактового дома.
На мемориальной доске - надпись (на венгерском и украинском языках):
На меморіальній дошці - напис (угорською та українською мовами):
"LISZT FERENC KIJEVI HANGVERSENYEINEK 150. ÉVFORDULÓJÁRA
1847-1997
ДО 150-РІЧЧЯ КОНЦЕРТІВ в м. КИЄВІ ФЕРЕНЦА ЛІСТА".
1847-1997
ДО 150-РІЧЧЯ КОНЦЕРТІВ в м. КИЄВІ ФЕРЕНЦА ЛІСТА".
Мемориальная доска в память 150-летия концертов Ференца Листа в Киеве на фасаде Контрактового дома.
На мемориальной доске - надпись (на венгерском и украинском языках):
"LISZT FERENC KIJEVI HANGVERSENYEINEK 150. ÉVFORDULÓJÁRA
1847-1997
ДО 150-РІЧЧЯ КОНЦЕРТІВ в м. КИЄВІ ФЕРЕНЦА ЛІСТА".
1847-1997
ДО 150-РІЧЧЯ КОНЦЕРТІВ в м. КИЄВІ ФЕРЕНЦА ЛІСТА".
Фото березня 2007 року.
Меморіальна дошка Гетьману Вадиму Петровичу на фасаді Контрактового будинку.
На меморіальній дошці - напис:
Мемориальная доска Гетьману Вадиму Петровичу на фасаде Контрактового дома.
На мемориальной доске - надпись (на Украинском языке):
На меморіальній дошці - напис:
"Гетьман Вадим Петрович
Голова біржового комітету УМВБ
1993-1998"
Голова біржового комітету УМВБ
1993-1998"
Мемориальная доска Гетьману Вадиму Петровичу на фасаде Контрактового дома.
На мемориальной доске - надпись (на Украинском языке):
"Гетьман Вадим Петрович
Председатель биржевого комітету УМВБ
1993-1998"
Председатель биржевого комітету УМВБ
1993-1998"
Фото квітня 2005 року.
Пам’ятник Г. С. Сковороді в сквері між Гостинним двором та Контрактовим будинком.
Пам'ятник відкрито в 1976 у сквері на Контрактовій площі, навпроти будівлі колишньої Київської академії. Бронзову статую Г. С. Сковороди (вис. - 5,4 м) встановлено на низькому постаменті з чорного граніту. Скульптор І. П. Кавалерідзе, архітектор В. Г. Гнезділов.
Сковорода Григорій Савович (1722-1794) - український просвітитель-гуманіст, філософ і поет. Навчався в Київській академії. Бував у Києві в серпні - вересні 1764 зі своїм приятелем М. І. Ковалинським; у 1770 жив у родича в Китаєві (на той час - передмістя Києва).
Памятник Г. С. Сковороде в сквере между Гостинным двором и Контрактовым домом.
Памятник открыт в 1976 в сквере на Контрактовой площади, напротив здания бывшей Киевской академии. Бронзовая статуя Г. С. Сковороды (выс. - 5,4 м) установлена на низком постаменте из чёрного гранита. Скульптор И. П. Кавалеридзе, архитектор В. Г. Гнездилов.
Сковорода Григорий Саввич (1722-1794) - украинский просветитель-гуманист, философ и поэт. Учился в Киевской академии. Бывал в Киеве в августе - сентябре 1764 со своим приятелем М. И. Ковалинским; в 1770 жил у родственника в Китаеве (в то время - пригород Киева).
Пам'ятник відкрито в 1976 у сквері на Контрактовій площі, навпроти будівлі колишньої Київської академії. Бронзову статую Г. С. Сковороди (вис. - 5,4 м) встановлено на низькому постаменті з чорного граніту. Скульптор І. П. Кавалерідзе, архітектор В. Г. Гнезділов.
Сковорода Григорій Савович (1722-1794) - український просвітитель-гуманіст, філософ і поет. Навчався в Київській академії. Бував у Києві в серпні - вересні 1764 зі своїм приятелем М. І. Ковалинським; у 1770 жив у родича в Китаєві (на той час - передмістя Києва).
Памятник Г. С. Сковороде в сквере между Гостинным двором и Контрактовым домом.
Памятник открыт в 1976 в сквере на Контрактовой площади, напротив здания бывшей Киевской академии. Бронзовая статуя Г. С. Сковороды (выс. - 5,4 м) установлена на низком постаменте из чёрного гранита. Скульптор И. П. Кавалеридзе, архитектор В. Г. Гнездилов.
Сковорода Григорий Саввич (1722-1794) - украинский просветитель-гуманист, философ и поэт. Учился в Киевской академии. Бывал в Киеве в августе - сентябре 1764 со своим приятелем М. И. Ковалинским; в 1770 жил у родственника в Китаеве (в то время - пригород Киева).
Фото квітня 2005 року.
Фонтан "Самсон" (або «Лев») - пам'ятка архітектури та гідротехнічного мистецтва 1748-1749 рр.
Було споруджено архітектором І. Г. Григоровичем-Барським на Контрактовій площі. Він був центральною частиною першого в Києві водогону. Це - арочний, круглий в плані павільйон, що носив назву «Феліциан», перекритий куполом у стилі бароко з мідною позолоченою статуєю апостола Андрія нагорі. Стовпи з фасадної сторони прикрашені подвійними колонами Коринфа. У 1780-х роках викладач Київської академії Брульон встановив на фронтонах сонячні годинники. На початку XIX століття всередині павільйону встановили дерев'яну скульптурну композицію «Самсон роздирає пащу лева». З фонтаном пов'язано багато переказів (зокрема вважалося, що той, хто вип'є води «з лева», залишиться жити в Києві). У 1982 павільйон відновлено за первинним проектом (автор - архітектор В. П. Шевченко).
Фонтан "Самсон" (или «Лев») - памятник архитектуры и гидротехнического искусства 1748-1749 гг.
Построен архитектором И. Г. Григоровичем-Барским на Контрактовой площади. Являлся центральной частью первого в Киеве водопровода. Представлял собой арочный, круглый в плане павильон, носивший название «Фелициан», перекрытый куполом в стиле барокко с медной позолоченной статуей апостола Андрея наверху. Столбы с фасадной стороны украшены двойными коринфскими колоннами. В 1780-х годах преподаватель Киевской академии Брульон установил на фронтонах солнечные часы. В начале XIX века внутри павильона установили деревянную скульптурную композицию «Самсон раздирает пасть льва». С фонтаном связано много преданий (считалось, в частности, что тот, кто выпьет воды «из льва», останется жить в Киеве). В 1982 павильон восстановлен по первоначальному проекту (автор - архитектор В. П. Шевченко).
Було споруджено архітектором І. Г. Григоровичем-Барським на Контрактовій площі. Він був центральною частиною першого в Києві водогону. Це - арочний, круглий в плані павільйон, що носив назву «Феліциан», перекритий куполом у стилі бароко з мідною позолоченою статуєю апостола Андрія нагорі. Стовпи з фасадної сторони прикрашені подвійними колонами Коринфа. У 1780-х роках викладач Київської академії Брульон встановив на фронтонах сонячні годинники. На початку XIX століття всередині павільйону встановили дерев'яну скульптурну композицію «Самсон роздирає пащу лева». З фонтаном пов'язано багато переказів (зокрема вважалося, що той, хто вип'є води «з лева», залишиться жити в Києві). У 1982 павільйон відновлено за первинним проектом (автор - архітектор В. П. Шевченко).
Фонтан "Самсон" (или «Лев») - памятник архитектуры и гидротехнического искусства 1748-1749 гг.
Построен архитектором И. Г. Григоровичем-Барским на Контрактовой площади. Являлся центральной частью первого в Киеве водопровода. Представлял собой арочный, круглый в плане павильон, носивший название «Фелициан», перекрытый куполом в стиле барокко с медной позолоченной статуей апостола Андрея наверху. Столбы с фасадной стороны украшены двойными коринфскими колоннами. В 1780-х годах преподаватель Киевской академии Брульон установил на фронтонах солнечные часы. В начале XIX века внутри павильона установили деревянную скульптурную композицию «Самсон раздирает пасть льва». С фонтаном связано много преданий (считалось, в частности, что тот, кто выпьет воды «из льва», останется жить в Киеве). В 1982 павильон восстановлен по первоначальному проекту (автор - архитектор В. П. Шевченко).
Фото квітня 2005 року.
Фонтан "Самсон", скульптурна композиція "Самсон роздирає пащу леву".
Про Подільський водогін XVIII ст. За відомостями М. Берлинського, 1818 року в Києві було лише 54 колодязі та один фонтан «Самсон» на Подолі. Отже, велику кількість питної води перевозили по місту на колесах і добування чи купівля її становили значний клопіт для багатьох городян. Особливо допікали ці проблеми мешканцям Печерська. Воду на «Форштат» носили й возили по Наводницькій дорозі (тепер Старонаводницька вулиця), а до самої Печерської фортеці - через Московські ворота, які ще наприкінці XVIII ст. називались «водяними». Шлях водоносів був довгий, а де-не-де й тяжкий. «Через високі береги, - писав у своєму щоденнику лікар Й. Лерхе, - дуже важко носити воду з Дніпра, і бажаючі мають дуже далеко униз під фортецю посилати за нею».
Фонтан "Самсон", скульптурная композиция "Самсон раздирает пасть льва".
О Подольском водопроводе XVIII в. По сведениям М. Берлинского, в 1818 году в Киеве было лишь 54 колодца и один фонтан «Самсон» на Подоле. Поэтому большое количество питьевой воды перевозили по городу на колесах и что добывание или покупка ее составляли значительные хлопоты для многих горожан. Особенно допекали эти проблемы жителям Печерска. Воду на «Форштат» носили и возили по Наводницкий дороге (ныне Старонаводницкая улица), а к самой Печерской крепости - через Московские ворота, которые еще в конце XVIII века назывались «водяными». Путь водоносов был длинный, а кое-где и тяжелый. «Из-за высоких берегов, - писал в своем дневнике врач И. Лерхе, - очень трудно носить воду из Днепра, и желающие должны очень далеко вниз под крепость посылать за ней».
Про Подільський водогін XVIII ст. За відомостями М. Берлинського, 1818 року в Києві було лише 54 колодязі та один фонтан «Самсон» на Подолі. Отже, велику кількість питної води перевозили по місту на колесах і добування чи купівля її становили значний клопіт для багатьох городян. Особливо допікали ці проблеми мешканцям Печерська. Воду на «Форштат» носили й возили по Наводницькій дорозі (тепер Старонаводницька вулиця), а до самої Печерської фортеці - через Московські ворота, які ще наприкінці XVIII ст. називались «водяними». Шлях водоносів був довгий, а де-не-де й тяжкий. «Через високі береги, - писав у своєму щоденнику лікар Й. Лерхе, - дуже важко носити воду з Дніпра, і бажаючі мають дуже далеко униз під фортецю посилати за нею».
Фонтан "Самсон", скульптурная композиция "Самсон раздирает пасть льва".
О Подольском водопроводе XVIII в. По сведениям М. Берлинского, в 1818 году в Киеве было лишь 54 колодца и один фонтан «Самсон» на Подоле. Поэтому большое количество питьевой воды перевозили по городу на колесах и что добывание или покупка ее составляли значительные хлопоты для многих горожан. Особенно допекали эти проблемы жителям Печерска. Воду на «Форштат» носили и возили по Наводницкий дороге (ныне Старонаводницкая улица), а к самой Печерской крепости - через Московские ворота, которые еще в конце XVIII века назывались «водяными». Путь водоносов был длинный, а кое-где и тяжелый. «Из-за высоких берегов, - писал в своем дневнике врач И. Лерхе, - очень трудно носить воду из Днепра, и желающие должны очень далеко вниз под крепость посылать за ней».
Перші й досі не зовсім з'ясовані спроби прокласти в місті водогін було зроблено ще 1637 року.
У 1749 році архітектор І. Григорович-Барський реконструював і розширив водогінну мережу Подолу.
Напроти Магістрату виник розкішний бароковий павільйон над центральним фонтаном «Самсон».
Залишки дерев'яних труб київського водогону XVIII століття були виявлені на вул. Борисоглебській.
Припускають, що лінія водогону завершувалась у садибі Академії великим резервуаром питної води.
Деякі дослідники вважають, що вода на Поділ надходила по трубах із легендарного Йорданського озера,
яке в старому Києві вважали святим, бо воно нібито якимось таємничим чином поєднувалося з євангельською річкою Йордан,
де хрестився сам Христос. Завдяки цій обставині вода подільського водогону вважалася в народі святою.
Дехто з прочан і досі пам'ятає про це, і тому на п'єдесталі скульптури «Самсон»
можна побачити іноді то паперову іконку, то воскову свічечку.
Інші дослідники категорично заперечують оболонське походження подільської води, посилаючись на те,
що дерев'яні труби водогону ніколи ще не знаходили далі Нижнього Валу.
Перший же централізований водопровід у центральній частині міста було споруджено лише в 1872; його протяжність складала 24 км і потужність - 2700 куб. м. води на добу.
Первые и до сих пор не совсем выясненные попытки проложить в городе водопровод были сделаны еще 1637 году. В 1749 году архитектор И. Григорович-Барский реконструировал и расширил водопроводную сеть Подола. Против Магистрата возник роскошный павильон в стиле барокко над центральным фонтаном «Самсон». Остатки деревянных труб киевского водопровода XVIII века были обнаружены на ул. Борисоглебской. Предполагают, что линия водопровода завершалась в усадьбе Академии большим резервуаром питьевой воды. Одни исследователи считают, что вода на Подол поступала по трубам из легендарного Иорданского озера, которое в старом Киеве считали святым, потому что оно якобы каким-то таинственным образом соединялось с евангельской рекой Иордан, где крестился сам Христос. Благодаря этому обстоятельству вода Подольского водопровода считалась в народе святой. Кое-кто из паломников и до сих пор помнит об этом, и поэтому на пьедестале скульптуры «Самсон» можно увидеть иногда то бумажную иконку, то восковую свечечку. Другие исследователи категорически отрицают оболонское происхождение подольской воды, ссылаясь на то, что деревянные трубы водопровода никогда еще не находили дальше Нижнего Вала.
Первый же централизованный водопровод в центральной части города был сооружён лишь в 1872; его протяжённость составляла 24 км и мощность - 2700 куб. м. воды в сутки.
Перший же централізований водопровід у центральній частині міста було споруджено лише в 1872; його протяжність складала 24 км і потужність - 2700 куб. м. води на добу.
Первые и до сих пор не совсем выясненные попытки проложить в городе водопровод были сделаны еще 1637 году. В 1749 году архитектор И. Григорович-Барский реконструировал и расширил водопроводную сеть Подола. Против Магистрата возник роскошный павильон в стиле барокко над центральным фонтаном «Самсон». Остатки деревянных труб киевского водопровода XVIII века были обнаружены на ул. Борисоглебской. Предполагают, что линия водопровода завершалась в усадьбе Академии большим резервуаром питьевой воды. Одни исследователи считают, что вода на Подол поступала по трубам из легендарного Иорданского озера, которое в старом Киеве считали святым, потому что оно якобы каким-то таинственным образом соединялось с евангельской рекой Иордан, где крестился сам Христос. Благодаря этому обстоятельству вода Подольского водопровода считалась в народе святой. Кое-кто из паломников и до сих пор помнит об этом, и поэтому на пьедестале скульптуры «Самсон» можно увидеть иногда то бумажную иконку, то восковую свечечку. Другие исследователи категорически отрицают оболонское происхождение подольской воды, ссылаясь на то, что деревянные трубы водопровода никогда еще не находили дальше Нижнего Вала.
Первый же централизованный водопровод в центральной части города был сооружён лишь в 1872; его протяжённость составляла 24 км и мощность - 2700 куб. м. воды в сутки.
Фото квітня 2005 року.
Церква Успіння Богородиці Пирогощої, збудована 1132-35 роках, зруйнована 1935 року,
відбудована коштом міста Києва 1998 року.
Нині - Храм Успіння Пресвятої Богородиці (Пирогощі), Українська провославна церква, Київський патріархат.
Церковь Успения Богородицы Пирогощи, построена в 1132-35 годах, разрушена в 1935 году, отстроена на средства города Киева в 1998 году.
Ныне - Храм Успения Пресвятой Богородицы (Пирогощи), Украинская провославная церковь, Киевский патриархат.
Нині - Храм Успіння Пресвятої Богородиці (Пирогощі), Українська провославна церква, Київський патріархат.
Церковь Успения Богородицы Пирогощи, построена в 1132-35 годах, разрушена в 1935 году, отстроена на средства города Киева в 1998 году.
Ныне - Храм Успения Пресвятой Богородицы (Пирогощи), Украинская провославная церковь, Киевский патриархат.
Церква Успіння Богородиці Пирогощої була однією з найдавніших мурованих споруд Києва.
Побудована в 1132-36, при княжінні сина Володимира Мономаха - Мстислава, на Подолі, біля підніжжя Замкової гори
(в районі нинішньої Контрактової площі; на розі вулиць Покровська, Костянтинівська та Притисько-Микільська).
Згадується в «Слові о полку Ігоревім» у зв'язку з поверненням до Києва з половецького полону героя цього твору
князя Ігоря Святославовича. Церква є невеликим тринефним храмом, котрий увінчано куполом.
Стіни склепіння було прикрашено фресками, підлогу - глазурованими та мозаїчними плитами.
Храм кілька разів реконструювалася; у 1613-14 - італійським архітектором З. Брачі;
в 70-х рр. XVIII століття - в формах українського бароко - архітектором І. Г. Григоровичем-Барським
(очевидно, його тут й поховано); в XIX столітті - з елементами класицизму - архітектором А. І. Меленським.
Перед фасадом церкви в XIX столітті було споруджено дзвіницю.
Церква Успіння Богородиці Пирогощої в період середньовіччя була громадським центром киян.
При ній функціонували школа, сирітський притулок і лікарня для незаможних, міський архів.
Поблизу церкви відбувалися урочисті церемоніали Київського братства.
В 1613-33, коли Софійський собор перебував у руках уніатів, Церква Успіння Богородиці Пирогощої була
одним із центрів київської митрополії.
Церкву було зруйновано в 1935 році під час державної атеїстичної істерії 30-х років. В 2-й половині 70-х рр. XX століття було проведено археологічні розкопки підвалин храму. Їх глибина сягала 4 м; складні вони були з будівельного матеріалу, взятого з ранішої споруди.
В 1998 році Успіння Богородиці Пирогощої було відбудовано заново на кошти міста Києва.
Церковь Успения Богородицы Пирогощи была одним из древнейших каменных сооружений Киева. Построена в 1132-36, при княжении сына Владимира Мономаха - Мстислава, на Подоле, у подножия Замковой горы (в районе нынешней Контрактовой площади; на пересечении улиц Покровская, Константиновская и Притисско-Никольская). Упоминается в «Слове о полку Игореве» в связи с возвращением в Киев из половецкого плена героя этого произведения князя Игоря Святославовича. Церковь представляет собой небольшой трёхнефный храм, увенчанный куполом. Стены свода были украшены фресками, пол - глазурованными и мозаичными плитами. Несколько раз реконструировалась; в 1613-14 - итальянским архитектором С. Брачи; в 70-х гг. XVIII века - в формах украинского барокко - архитектором И. Г. Григоровичем-Барским (очевидно, он здесь был похоронен); в XIX веке - с элементами классицизма - архитектором А. И. Меленским. Перед фасадом церкви в XIX веке была сооружена колокольня. Церковь Успения Богородицы Пирогощи в период средневековья служила общественным центром киевлян. При ней функционировали школа, сиротский приют и больница для неимущих, городской архив. Близ церкви происходили торжественные церемониалы Киевского братства. В 1613-33, когда Софийский собор находился в руках униатов, Церковь Успения Богородицы Пирогощи являлась одним из центров киевской митрополии.
Церковь была разрушена в 1935 году во время государственной атеистической истерии 30-х годов. Во 2-й половине 70-х гг. XX века были проведены археологические раскопки фундамента храма. Его глубина достигала 4 м; сложен из строительного материала, взятого из более раннего сооружения.
В 1998 году Церковь Успения Богородицы Пирогощи была отстроена заново на средства города Киева.
Церкву було зруйновано в 1935 році під час державної атеїстичної істерії 30-х років. В 2-й половині 70-х рр. XX століття було проведено археологічні розкопки підвалин храму. Їх глибина сягала 4 м; складні вони були з будівельного матеріалу, взятого з ранішої споруди.
В 1998 році Успіння Богородиці Пирогощої було відбудовано заново на кошти міста Києва.
Церковь Успения Богородицы Пирогощи была одним из древнейших каменных сооружений Киева. Построена в 1132-36, при княжении сына Владимира Мономаха - Мстислава, на Подоле, у подножия Замковой горы (в районе нынешней Контрактовой площади; на пересечении улиц Покровская, Константиновская и Притисско-Никольская). Упоминается в «Слове о полку Игореве» в связи с возвращением в Киев из половецкого плена героя этого произведения князя Игоря Святославовича. Церковь представляет собой небольшой трёхнефный храм, увенчанный куполом. Стены свода были украшены фресками, пол - глазурованными и мозаичными плитами. Несколько раз реконструировалась; в 1613-14 - итальянским архитектором С. Брачи; в 70-х гг. XVIII века - в формах украинского барокко - архитектором И. Г. Григоровичем-Барским (очевидно, он здесь был похоронен); в XIX веке - с элементами классицизма - архитектором А. И. Меленским. Перед фасадом церкви в XIX веке была сооружена колокольня. Церковь Успения Богородицы Пирогощи в период средневековья служила общественным центром киевлян. При ней функционировали школа, сиротский приют и больница для неимущих, городской архив. Близ церкви происходили торжественные церемониалы Киевского братства. В 1613-33, когда Софийский собор находился в руках униатов, Церковь Успения Богородицы Пирогощи являлась одним из центров киевской митрополии.
Церковь была разрушена в 1935 году во время государственной атеистической истерии 30-х годов. Во 2-й половине 70-х гг. XX века были проведены археологические раскопки фундамента храма. Его глубина достигала 4 м; сложен из строительного материала, взятого из более раннего сооружения.
В 1998 году Церковь Успения Богородицы Пирогощи была отстроена заново на средства города Киева.
Фото квітня 2005 року.
Дзвіниця Флорівського (Фролівського) монастиря - пам'ятка архітектури 1740-1821 р.р. (вул. Притисько-Микільська № 5).
Монастир (жіночий) відомий з XV століття. У 1710 його об'єднали із Вознесенським монастирем, котрий було переведено з Печерська в зв'язку з будівництвом Старої Печерської фортеці. Після пожежі 1811 відновленням Флорівського монастиря керував архітектор А. І. Меленський.
Дзвіниця (1740; перебудована в 1824) - прямокутна триярусна споруда (1-й ярус - проїзд, 2-й - із двохколонним портиком тосканського ордера, 3-й ярус - купол на барабані із високим шпилем).
Колокольня Флоровского (Фроловского) монастыря - памятник архитектуры 1740-1821 гг. (ул. Притисско-Никольская № 5).
Монастырь (женский) известен с XV века. В 1710 его объединили с Вознесенским монастырём, переведённым с Печерска в связи со строительством Старой Печерской крепости. После пожара 1811 восстановлением Флоровского монастыря руководил архитектор А. И. Меленский.
Колокольня (1740; перестроена в 1824) - прямоугольное трёхъярусное сооружение (1-й ярус - проезд, 2-й - с двухколонным портиком тосканского ордера, 3-й ярус - купол на барабане с высоким шпилем).
Монастир (жіночий) відомий з XV століття. У 1710 його об'єднали із Вознесенським монастирем, котрий було переведено з Печерська в зв'язку з будівництвом Старої Печерської фортеці. Після пожежі 1811 відновленням Флорівського монастиря керував архітектор А. І. Меленський.
Дзвіниця (1740; перебудована в 1824) - прямокутна триярусна споруда (1-й ярус - проїзд, 2-й - із двохколонним портиком тосканського ордера, 3-й ярус - купол на барабані із високим шпилем).
Колокольня Флоровского (Фроловского) монастыря - памятник архитектуры 1740-1821 гг. (ул. Притисско-Никольская № 5).
Монастырь (женский) известен с XV века. В 1710 его объединили с Вознесенским монастырём, переведённым с Печерска в связи со строительством Старой Печерской крепости. После пожара 1811 восстановлением Флоровского монастыря руководил архитектор А. И. Меленский.
Колокольня (1740; перестроена в 1824) - прямоугольное трёхъярусное сооружение (1-й ярус - проезд, 2-й - с двухколонным портиком тосканского ордера, 3-й ярус - купол на барабане с высоким шпилем).
Фото квітня 2005 року. |
Фото квітня 2005 року. |
Вознесенська церква Флорівського (Фролівського) монастиря - пам'ятка архітектури 1732 р.
Головний храм монастиря - шестистовпна триапсидна споруда, зведена в 1722-1732 роках. Вознесенская церковь Флоровского (Фроловского) монастыря - памятник архитектуры 1732 г. Главный храм монастыря - шестистолпное трёхапсидное сооружение, возведенное в 1722-1732 годах. |
Фото квітня 2005 року.
Трапезна Флорівського (Фролівського) монастиря.
Двоповерхова трапезна - зал із церквою та господарськими приміщеннями - розташована на захід від головного храму.
Трапезная Флоровского (Фроловского) монастыря.
Двухэтажная трапезная - зал с церковью и хозяйственными помещениями - расположена к западу от главного храма.
Двоповерхова трапезна - зал із церквою та господарськими приміщеннями - розташована на захід від головного храму.
Трапезная Флоровского (Фроловского) монастыря.
Двухэтажная трапезная - зал с церковью и хозяйственными помещениями - расположена к западу от главного храма.
Фото квітня 2005 року.
Воскресенська церква Флорівського (Фролівського) монастиря - пам'ятка архітектури 1824 р.
Воскресенська церква - кругла ротонда в стилі класицизму, фасад якої прикрашений колонадою іонічного ордена.
Крім описаних споруд, на території монастиря зберігся будинок ігумені - невелика прямокутна в плані будівля, вхід до якої декорований двохколонним іонічним портиком (1822).
Воскресенская церковь Флоровского (Фроловского) монастыря - памятник архитектуры 1824 г.
Воскресенская церковь - круглая ротонда в стиле классицизма, фасад которой украшен колоннадой ионического ордена.
Помимо описанных строений, на территории монастыря сохранился дом игуменьи - небольшое прямоугольное в плане здание, вход которого декорирован двухколонным ионическим портиком (1822).
Воскресенська церква - кругла ротонда в стилі класицизму, фасад якої прикрашений колонадою іонічного ордена.
Крім описаних споруд, на території монастиря зберігся будинок ігумені - невелика прямокутна в плані будівля, вхід до якої декорований двохколонним іонічним портиком (1822).
Воскресенская церковь Флоровского (Фроловского) монастыря - памятник архитектуры 1824 г.
Воскресенская церковь - круглая ротонда в стиле классицизма, фасад которой украшен колоннадой ионического ордена.
Помимо описанных строений, на территории монастыря сохранился дом игуменьи - небольшое прямоугольное в плане здание, вход которого декорирован двухколонным ионическим портиком (1822).
Фото квітня 2005 року. |
Фото березня 2016 року. |
Церква Миколи Притиска - пам'ятка архітектури 1631 року (на розі вул. Хорива та Притисько-Микільська).
Зараз - Храм св. Миколая (Притиска), Українська провославна церква, Київський патріархат.
У цьому храмі 1935 року мешкав і священнодіяв предстоятель УАПЦ митрополит Іван Павловський.
Цю церкву споруджено 1631 (за іншими даними - наприкінці XVII століття) на кошти київського міщанина Петра
(на прізвисько Залізний Гріш) на місці однойменної дерев'яної церкви (середини XVI століття).
Церковь Николы Притиска - памятник архитектуры 1631 года (на пересечении ул. Хорива и Притисско-Никольская). Ныне - Храм св. Николы (Притиска), Украинская провославная церковь, Киевский патриархат. В этом храме в 1935 году жил и священнодействовал предстоятель УАПЦ митрополит Иван Павловский. Эта церковь сооружена в 1631 (по другим данным - в конце XVII века) на средства киевского мещанина Петра по прозвищу Железный Грош на месте одноименной деревянной церкви (середины XVI века). |
Назва церкви, згідно однієї з версій, походить від дерев'яної церкви Миколи (Миколи на «притиці»),
що стояла раніше у «притики» - причалу на Дніпрі для човнів і торгових судів.
Згідно іншої легенди, назва виникла нібито від того, що в церкві св. Микола притиснув лиходія, що намагався пограбувати храм.
Церква Миколи Притиска - хрестоподібна в плані споруда в формах українського бароко.
Кілька разів перебудовувалася.
1868 року до храму було прибудовано каплицю.
1984 року було проведено реставраційні роботи.
Название церкви, согласно одной из версий, связано с деревянной церковью Николы (Николы на «притыке»), которая стояла прежде у «притыки» - причала на Днепре для лодок и торговых судов. Согласно другой легенде, название возникло якобы от того, что в церкви св. Никола притиснул (прижал) злодея, пытавшегося ограбить храм. Церковь Николы Притиска - крестообразное в плане сооружение в формах украинского барокко. Несколько раз перестраивалась. В 1868 году к храму пристроена часовня. В 1984 были проведены реставрационные работы.
Название церкви, согласно одной из версий, связано с деревянной церковью Николы (Николы на «притыке»), которая стояла прежде у «притыки» - причала на Днепре для лодок и торговых судов. Согласно другой легенде, название возникло якобы от того, что в церкви св. Никола притиснул (прижал) злодея, пытавшегося ограбить храм. Церковь Николы Притиска - крестообразное в плане сооружение в формах украинского барокко. Несколько раз перестраивалась. В 1868 году к храму пристроена часовня. В 1984 были проведены реставрационные работы.
Фото квітня 2005 року.
Хресто-Воздвиженська церква - пам'ятка архітектури 1811-1841 рр. (вул. Воздвиженська № 1).
Нині - Хресто-Воздвиженська українська провославна церква.
Цю споруду в стилі класицизму зведено в 1811-1841 роках на місці однойменної дерев'яної церкви, що була побудована в 1748 на кошти мешканців Кожум'як, чий ремісничий цех входив до Київського братства. Розписував Хресто-Воздвиженську церкву український художник Р. П. Светлицкий (тут же він і вінчався). В Хресто-Воздвиженськый церкві був хрещений письменник М. А. Булгаков (1891). В 1984 Хресто-Воздвиженську церкву було реставровано.
Кресто-Воздвиженская церковь - памятник архитектуры 1811-1841 гг. (ул. Воздвиженская № 1).
Ныне - Кресто-Воздвиженская украинская провославная церковь.
Это сооружение в стиле классицизма возведено в 1811-1841 годах на месте одноимённой деревянной церкви, построенной в 1748 на средства жителей Кожемяк, чей ремесленный цех входил в Киевское братство. Расписывал Кресто-Воздвиженскую церковь украинский художник Г. П. Светлицкий (в ней же он и венчался). В Кресто-Воздвиженской церкви был крещён писатель М. А. Булгаков (1891). В 1984 Кресто-Воздвиженская церковь была реставрирована.
Нині - Хресто-Воздвиженська українська провославна церква.
Цю споруду в стилі класицизму зведено в 1811-1841 роках на місці однойменної дерев'яної церкви, що була побудована в 1748 на кошти мешканців Кожум'як, чий ремісничий цех входив до Київського братства. Розписував Хресто-Воздвиженську церкву український художник Р. П. Светлицкий (тут же він і вінчався). В Хресто-Воздвиженськый церкві був хрещений письменник М. А. Булгаков (1891). В 1984 Хресто-Воздвиженську церкву було реставровано.
Кресто-Воздвиженская церковь - памятник архитектуры 1811-1841 гг. (ул. Воздвиженская № 1).
Ныне - Кресто-Воздвиженская украинская провославная церковь.
Это сооружение в стиле классицизма возведено в 1811-1841 годах на месте одноимённой деревянной церкви, построенной в 1748 на средства жителей Кожемяк, чей ремесленный цех входил в Киевское братство. Расписывал Кресто-Воздвиженскую церковь украинский художник Г. П. Светлицкий (в ней же он и венчался). В Кресто-Воздвиженской церкви был крещён писатель М. А. Булгаков (1891). В 1984 Кресто-Воздвиженская церковь была реставрирована.
Від Хресто-Воздвиженської церкви
вулицею Воздвиженська
можна потрапити спочатку до
урочища Гончари-Кожум'яки («Воздвиженка»),
а далі - на
Андріївський узвіз.
От Кресто-Воздвиженской церкви по улице Воздвиженская можно попасть сначала в урочище Гончары-Кожемяки («Воздвиженка»), а дальше - на Андреевский спуск.
От Кресто-Воздвиженской церкви по улице Воздвиженская можно попасть сначала в урочище Гончары-Кожемяки («Воздвиженка»), а дальше - на Андреевский спуск.
Фото 24 серпня 2018 року. |
Фото 24 серпня 2018 року. |
Новітня забудова урочища Гончари-Кожум'яки - «Воздвиженка».
Новая застройка урочища Гончары-Кожемяки - «Воздвиженка». |
Фото липня 2019 року. |
Фото липня 2019 року. |
Фото 24 серпня 2018 року. |
Новітня забудова урочища Гончари-Кожум'яки - «Воздвиженка».
Новая застройка урочища Гончары-Кожемяки - «Воздвиженка». |
Фото липня 2019 року. |
Фото липня 2019 року. |
Мініатюрний пам'ятник «Київська плінфа» (проект «Шукай!»).
Встановлено на вежі житлового комплексу «Подол Градъ» (вулиця Дегтярна № 6). Скульптор Сергій Галенко. Миниатюрный памятник «Киевская плинфа» (проект «Шукай!»). Установлен на башне жилого комплекса «Подол Градъ» (улица Дегтярная № 6). Скульптор Сергей Галенко. «Plinth brick» (project «Shukai!»). Sculptor Serhii Halenko. |
Фото 24 серпня 2018 року. |
Фото 24 серпня 2018 року. |
Фото 24 серпня 2018 року. |
Новітня забудова урочища Гончари-Кожум'яки - «Воздвиженка».
Новая застройка урочища Гончары-Кожемяки - «Воздвиженка». |
Фото квітня 2005 року.
Т.з. "Будинок Петра I" - пам'ятка цивільної архітектури кінця XVII - початку XVIII cтоліття
(вул. Костянтинівська № 6/8, на розі з вул. Хорива).
Точна дата спорудження будинку невідома; перебудований був близько 40-х років XVIII століття.
Належав, ймовірно, заможним київським міщанам. Незвичне розташування будинку - під кутом до лінії
забудови нинішніх вулиць - свідчить про їх напрям до пожежі 1811 року.
На фасаді будинку встановлено меморіальну дошку, що нагадує про те, що під час перебування в Києві в 1706-1707 роках
тут зупинявся російський цар Петро I.
У 2-й половині XVIII століття тут розміщувалася лікувальна установа, на початку XIX століття -
Києво-подільська народна початкова школа, пізніше - міська дитяча установа.
У 1976-1981 роках в будинку "Петра I" містився Музей історії Києва.
Т.н. "Дом Петра I" - памятник гражданской архитектуры конца XVII - начала XVIII века (ул. Константиновская № 6/8, на пересечении с ул. Хорива). Точная дата постройки дома неизвестна; перестроен был около 40-х годов XVIII века. Принадлежал, вероятно, зажиточным киевским мещанам. Необычное расположение дома - под углом к линии застройки нынешних улиц - свидетельствует об их направлении до пожара 1811 года. На фасаде дома установлена мемориальная доска, напоминающая о том, что во время пребывания в Киеве в 1706-1707 годах здесь останавливался российский царь Пётр I. Во 2-й половине XVIII века здесь размещалось лечебное учреждение, в начале XIX века - Киево-подольская народная начальная школа, позднее - городское детское учреждение. В 1976-1981 годах в доме "Петра I" находился Музей истории Киева.
Т.н. "Дом Петра I" - памятник гражданской архитектуры конца XVII - начала XVIII века (ул. Константиновская № 6/8, на пересечении с ул. Хорива). Точная дата постройки дома неизвестна; перестроен был около 40-х годов XVIII века. Принадлежал, вероятно, зажиточным киевским мещанам. Необычное расположение дома - под углом к линии застройки нынешних улиц - свидетельствует об их направлении до пожара 1811 года. На фасаде дома установлена мемориальная доска, напоминающая о том, что во время пребывания в Киеве в 1706-1707 годах здесь останавливался российский царь Пётр I. Во 2-й половине XVIII века здесь размещалось лечебное учреждение, в начале XIX века - Киево-подольская народная начальная школа, позднее - городское детское учреждение. В 1976-1981 годах в доме "Петра I" находился Музей истории Киева.
Фото травня 2005 року.
Церква святого Миколи Набережного (вул. Почайнинська № 2) - пам'ятка архітектури національного значення.
Споруджена у стилі Українського бароко за проектом архітектора І. Г. Григоровича-Барського у 1772-1775 роках.
Є діючим храмом Української Автокефальної Православної Церкви.
Ліворуч - дзвіниця церкви Миколи Набережного із церквою Благовіщення (трапезний храм «Святих новомучеників українських»), пам'ятка архітектури 1861-1863 років.
Церковь святого Николы Набережного (ул. Почайнинская № 2) - памятник архитектуры нациолального значения. Сооружёна в стиле Украинское барокко по проекту архитектора И. Г. Григоровича-Барского в 1772-1775 годах. Является действующим храмом Украинской Автокефальной Православной Церкви.
Слева - колокольня церкви Николы Набережного с тёплой церковью Благовещенья (трапезный храм «Святых новомучеников украинских»), памятник архитектуры 1861-1863 годов.
Ліворуч - дзвіниця церкви Миколи Набережного із церквою Благовіщення (трапезний храм «Святих новомучеників українських»), пам'ятка архітектури 1861-1863 років.
Церковь святого Николы Набережного (ул. Почайнинская № 2) - памятник архитектуры нациолального значения. Сооружёна в стиле Украинское барокко по проекту архитектора И. Г. Григоровича-Барского в 1772-1775 годах. Является действующим храмом Украинской Автокефальной Православной Церкви.
Слева - колокольня церкви Николы Набережного с тёплой церковью Благовещенья (трапезный храм «Святых новомучеников украинских»), памятник архитектуры 1861-1863 годов.
Фото червня 2015 року. |
Фото червня 2015 року. |
Фото червня 2015 року. |
Сквер біля церкви Миколи Набережного, на розі вулиць Почайнинська та Григорія Сковороди (т. зв. «Парк морячків»).
Пам’ятник загиблим та померлим від поранень воїнам-афганцям Подільського району м. Києв. Було встановлено 2 серпня 2008 року. У ніч на 16 травня 2011 року пам’ятник було зруйновано невідомими вандалами. Відновлено 3 листопада 2011 року. Сквер возле церкви Миколи Набережного, на углу улиц Почайнинская и Григория Сковороды (т. н. «Парк морячкив»). Памятник погибшим и умершим от ранений воинам-афганцам Подольского района м. Киева. Был установлен 2 августа 2008 года. В ночь на 16 мая 2011 года памятник был разрушен неизвестными вандалами. Восстановлен 3 ноября 2011 года. |
Фото травня 2005 року.
Свято-Іллінська церква - пам'ятка архітектури 1692 р. (вул. Почайнинська № 2).
Церква на честь Святого пророка Іллі розташована на місці першої християнської церкви Київської Русі (дерев'яної). Вперше вона згадується в договорі 945 року київського князя Ігоря Рюриковича із Візантійським імператором Романом. У зв'язку із цим відомо, що дружинники-християни присягали на вірність договору в церкві Святого Іллі. Згідно переказів на цьому місці в 988 році у річці Почайна здійснилося хрещення киян. У плані Іллінська церква повторює свою попередницю. Це хрестова в плані споруда із одним куполом.
У XVIII столітті поряд із церквою споруджено невелику дзвіницю із шатровим верхом, а також ворота в стилі бароко. У 1-й половині XIX століття біля входу в церкву прибудовано притвор із класичним портиком і праву прибудову. 1957 року під нашаруваннями живопису XIX і XX століть було виявлено фрагменти розпису XVIII століття. Ансамбль Іллінської церкви входить до складу Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ».
Свято-Ильинская церковь - памятник архитектуры 1692 г. (ул. Почайнинская № 2).
Церковь в честь Святого пророка Ильи расположена на месте первой христианской церкви Киевской Руси (деревянной). Впервые она упоминается в договоре 945 года киевского князя Игоря Рюриковича с Византийским императором Романом. В связи с этим известно, что дружинники-христиане присягали на верность договору в церкви Святого Ильи. Согласно преданию на этом месте в 988 году в речке Почайна совершилось крещение киевлян. В плане Ильинская церковь повторяет свою предшественницу. Это крестовое в плане сооружение с одним куполом.
В XVIII веке рядом с церковью построена небольшая колокольня с шатровым верхом, а также ворота в стиле барокко. В 1-й половине XIX века у входа в церковь пристроены притвор с классическим портиком и правый придел. В 1957 году под наслоениями живописи XIX и XX веков были обнаружены фрагменты росписи XVIII века. Ансамбль Ильинской церкви входит в состав Государственного историко-архитектурного заповедника «Древний Киев».
Церква на честь Святого пророка Іллі розташована на місці першої християнської церкви Київської Русі (дерев'яної). Вперше вона згадується в договорі 945 року київського князя Ігоря Рюриковича із Візантійським імператором Романом. У зв'язку із цим відомо, що дружинники-християни присягали на вірність договору в церкві Святого Іллі. Згідно переказів на цьому місці в 988 році у річці Почайна здійснилося хрещення киян. У плані Іллінська церква повторює свою попередницю. Це хрестова в плані споруда із одним куполом.
У XVIII столітті поряд із церквою споруджено невелику дзвіницю із шатровим верхом, а також ворота в стилі бароко. У 1-й половині XIX століття біля входу в церкву прибудовано притвор із класичним портиком і праву прибудову. 1957 року під нашаруваннями живопису XIX і XX століть було виявлено фрагменти розпису XVIII століття. Ансамбль Іллінської церкви входить до складу Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ».
Свято-Ильинская церковь - памятник архитектуры 1692 г. (ул. Почайнинская № 2).
Церковь в честь Святого пророка Ильи расположена на месте первой христианской церкви Киевской Руси (деревянной). Впервые она упоминается в договоре 945 года киевского князя Игоря Рюриковича с Византийским императором Романом. В связи с этим известно, что дружинники-христиане присягали на верность договору в церкви Святого Ильи. Согласно преданию на этом месте в 988 году в речке Почайна совершилось крещение киевлян. В плане Ильинская церковь повторяет свою предшественницу. Это крестовое в плане сооружение с одним куполом.
В XVIII веке рядом с церковью построена небольшая колокольня с шатровым верхом, а также ворота в стиле барокко. В 1-й половине XIX века у входа в церковь пристроены притвор с классическим портиком и правый придел. В 1957 году под наслоениями живописи XIX и XX веков были обнаружены фрагменты росписи XVIII века. Ансамбль Ильинской церкви входит в состав Государственного историко-архитектурного заповедника «Древний Киев».
Фото червня 2005 року.
Храм Миколи Чудотворця (вул. Набережно-Хрещатицька, 8а) - перша церква в Україні, що побудована на воді.
Освячення храму відбулося 7 липня 2004. Храм стоїть на опорах у Дніпрі, його висота становить 23 метри. Побудовано храм на кошти компанії "Укррічфлот".
Один із авторів проекту храму Юрій Лосицький так пояснив мотиви розміщення храму саме у воді: «Ми запропонували винести сучасну церкву за лінію існуючої забудови в акваторію Дніпра, щоб вона проглядалася чудово з будь-якого боку й навіть, якщо у майбутньому на суходолі з’являться інші будівлі, храм буде гарно видно на їх фоні». Церква має три входи: один спрямований прямо на місток, що з’єднує храм із вулицею Набережно-Хрещатицька, а два інші виходять на балкон, що нависає над водами Дніпра. Баню та інші деталі покрито листами нержавіючої сталі, на поверхню яких нанесено напилення нітриту титану, що має колір золота. Фундаментну частину храму облицьовано сірим гранітом, як і дніпровську набережну.
Храм Николы Чудотворца (ул. Набережно-Крещатикская, 8а) - первая церковь в Украине, построенная на воде.
Освящение храма состоялось 7 июля 2004. Храм стоит на опорах в Днепре, его высота составляет 23 метра. Построен храм на средства компании "Укрречфлот".
Один из авторов проекта храма Юрий Лосицкий так объяснил мотивы размещения храма именно в воде: «Мы предложили вынести современную церковь за линию существующей застройки в акваторию Днепра, чтобы она прекрасно просматривалась с любой стороны и даже, если в будущем на суше появятся другие здания, храм будет красиво смотреться на их фоне». Церковь имеет три входа: один направлен прямо на мостик, соединяющий храм с улицей Набережно-Крещатикская, а два другие выходят на балкон, нависающий над водами Днепра. Баня и другие детали покрыты листами нержавеющей стали, на поверхность которых нанесено напыление нитрита титана, имеющего цвет золота. Фундаментная часть храма облицована серым гранитом, как и днепровская набережная.
Kyiv, Podil. The Mykolayivska (holy father, Nicholas, wonderworker) Church on the water.
Освячення храму відбулося 7 липня 2004. Храм стоїть на опорах у Дніпрі, його висота становить 23 метри. Побудовано храм на кошти компанії "Укррічфлот".
Один із авторів проекту храму Юрій Лосицький так пояснив мотиви розміщення храму саме у воді: «Ми запропонували винести сучасну церкву за лінію існуючої забудови в акваторію Дніпра, щоб вона проглядалася чудово з будь-якого боку й навіть, якщо у майбутньому на суходолі з’являться інші будівлі, храм буде гарно видно на їх фоні». Церква має три входи: один спрямований прямо на місток, що з’єднує храм із вулицею Набережно-Хрещатицька, а два інші виходять на балкон, що нависає над водами Дніпра. Баню та інші деталі покрито листами нержавіючої сталі, на поверхню яких нанесено напилення нітриту титану, що має колір золота. Фундаментну частину храму облицьовано сірим гранітом, як і дніпровську набережну.
Храм Николы Чудотворца (ул. Набережно-Крещатикская, 8а) - первая церковь в Украине, построенная на воде.
Освящение храма состоялось 7 июля 2004. Храм стоит на опорах в Днепре, его высота составляет 23 метра. Построен храм на средства компании "Укрречфлот".
Один из авторов проекта храма Юрий Лосицкий так объяснил мотивы размещения храма именно в воде: «Мы предложили вынести современную церковь за линию существующей застройки в акваторию Днепра, чтобы она прекрасно просматривалась с любой стороны и даже, если в будущем на суше появятся другие здания, храм будет красиво смотреться на их фоне». Церковь имеет три входа: один направлен прямо на мостик, соединяющий храм с улицей Набережно-Крещатикская, а два другие выходят на балкон, нависающий над водами Днепра. Баня и другие детали покрыты листами нержавеющей стали, на поверхность которых нанесено напыление нитрита титана, имеющего цвет золота. Фундаментная часть храма облицована серым гранитом, как и днепровская набережная.
Kyiv, Podil. The Mykolayivska (holy father, Nicholas, wonderworker) Church on the water.
Фото березня 2016 року. |
Фото червня 2016 року. |
На вулицях Верхній Вал і Нижній Вал.
На улицах Верхний Вал и Нижний Вал. |
Фото серпня 2019 року. |
Фото серпня 2019 року. |
Мініатюрний пам'ятник «Київський Самсон» (проект «Шукай!»).
Встановлено на подвір'ї «Astarta Organic Business Centre» (вулиця Ярославська № 58). Скульптор Дар'я Вовк. Миниатюрный памятник «Киевский Самсон» (проект «Шукай!»). Установлен во дворе «Astarta Organic Business Centre» (улица Ярославская № 58). Скульптор Дарья Вовк. «Kyiv Samson» (project «Shukai!»). Sculptor Daria Vovk. |
Фото серпня 2020 року.
Будівля за адресою вулиця Верхній Вал № 68 (на розі з вулицею Набережно-Хрещатицька).
Здание по адресу улица Верхний Вал № 68 (на углу с улицей Набережно-Крещатикская).
Здание по адресу улица Верхний Вал № 68 (на углу с улицей Набережно-Крещатикская).
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
До цієї позначки піднявся рівень води на Дніпрі під час історичної повені навесні 1931 року.
Цю пам'ятну табличку встановлено на фасаді будинку за адресою вулиця Юрківська № 34а. The water level of the Dnipro River rose to this mark during the historic flood in the spring of 1931. This commemorative plaque was installed on the facade of the building at Yurkivska Street No. 34a. |
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Колишні цегельня та броварня Михайла Ріхерта (Нижньо-юрківська, 2 / Кирилівська, 35).
The former brickyard and brewery of Mykhailo Richert. |
Фото травня 2008 року.
Панорама (~180°) Київської гавані зі старого Рибальського вантового мосту. Будується новий міст над гаванню...
Панорама (~180°) Киевской гавани со старого Рыбальского вантового моста. Строится новый мост над гаванью...
За часів Київської Русі за гавань Києву правило гирло річки Почайна, яка тоді протікала поруч зі Старокиївською горою паралельно Дніпру,
відокремлювалася від нього піщаною косою, і зливалася з Дніпром нижче урочища Хрещатик (і сучасної Поштової площі).
У гирлі Почайни було влаштовано дерев'яні кліті, до яких причалювали («притикали») баржі, тому це місце називали «Притика».
Пристань була однією з найважливіших на водному шляху «з варяг у греки».
Близько 1712 року в косі між Почайною та Дніпром прямо до «Притики» було прокопано судноплавний канал, що мав скоротити шлях суден навкруги цієї коси. Згодом цей канал розмило, і піщану косу врешті-решт було знесено Дніпром під час повені 1829 року.
У листопаді 1896 року Міською думою і правлінням Київського округу шляхів сполучення було прийнято рішення організувати в Олександрівській гавані пароплавні ремонтні майстерні та елінги (нині - «Київський суднобудівно-судноремонтний завод»).
У 1897-1899 роках за проектом інженера Миколи Максимовича в середній частині русла Почайни, що тоді являла собою невелику затоку (навпроти вулиць Нижній Вал і Верхній Вал), було проведено масштабні гідротехнічні роботи з влаштування нової гавані Київського річкового порту. Її довжина сягала двох кілометрів, ширина - від 180 до 240 метрів.
У радянські часи почалося розширення Гавані в бік Оболоні. Було підсипано та укріплено береги Рибальського острова. Наприкінці 1930-х років було реконструйовано верфі заводу «Кузня на Рибальському» (тодішня назва - «Ленінська кузня»).
Во времена Киевской Руси гаванью Киеву служило устье реки Почайна, которая тогда протекала рядом со Старокиевской горой параллельно Днепру, отделялась от него песчаной косой, и сливалась с Днепром ниже урочища Крещатик (и современной Почтовой площади). В устье Почайны были устроены деревянные клети, к которым причаливали («притыкали») баржи, потому это место называли «Притыка». Пристань была одной из важнейших на водном пути «из варяг в греки».
Около 1712 года в косе между Почайной и Днепром прямо к «Притыке» был прокопан судоходный канал, который должен был сократить путь судов вокруг этой косы. Впоследствии этот канал размыло, и песчаная коса в конце концов была снесена Днепром во время разлива 1829 года.
В ноябре 1896 года Городской думой и правлением Киевского округа путей сообщения было принято решение организовать в Александровской гавани пароходные ремонтные мастерские и эллинги (ныне - «Киевский судостроительно-судоремонтный завод»).
В 1897-1899 годах по проекту инженера Николая Максимовича в средней части русла Почайны, которая тогда представляла из себя небольшой залив (напротив улиц Нижний Вал и Верхний Вал), были проведены масштабные гидротехнические работы по оборудованию новой гавани Киевского речного порта. Её длина достигала двух километров, ширина - от 180 до 240 метров.
В советские времена началось расширение Гавани в сторону Оболони. Были подсыпаны и укреплены берега Рыбальского острова. В конце 1930-х годов были реконструированы верфи завода «Кузница на Рыбальском» (в то время - «Ленинская кузница»).
Близько 1712 року в косі між Почайною та Дніпром прямо до «Притики» було прокопано судноплавний канал, що мав скоротити шлях суден навкруги цієї коси. Згодом цей канал розмило, і піщану косу врешті-решт було знесено Дніпром під час повені 1829 року.
У листопаді 1896 року Міською думою і правлінням Київського округу шляхів сполучення було прийнято рішення організувати в Олександрівській гавані пароплавні ремонтні майстерні та елінги (нині - «Київський суднобудівно-судноремонтний завод»).
У 1897-1899 роках за проектом інженера Миколи Максимовича в середній частині русла Почайни, що тоді являла собою невелику затоку (навпроти вулиць Нижній Вал і Верхній Вал), було проведено масштабні гідротехнічні роботи з влаштування нової гавані Київського річкового порту. Її довжина сягала двох кілометрів, ширина - від 180 до 240 метрів.
У радянські часи почалося розширення Гавані в бік Оболоні. Було підсипано та укріплено береги Рибальського острова. Наприкінці 1930-х років було реконструйовано верфі заводу «Кузня на Рибальському» (тодішня назва - «Ленінська кузня»).
Во времена Киевской Руси гаванью Киеву служило устье реки Почайна, которая тогда протекала рядом со Старокиевской горой параллельно Днепру, отделялась от него песчаной косой, и сливалась с Днепром ниже урочища Крещатик (и современной Почтовой площади). В устье Почайны были устроены деревянные клети, к которым причаливали («притыкали») баржи, потому это место называли «Притыка». Пристань была одной из важнейших на водном пути «из варяг в греки».
Около 1712 года в косе между Почайной и Днепром прямо к «Притыке» был прокопан судоходный канал, который должен был сократить путь судов вокруг этой косы. Впоследствии этот канал размыло, и песчаная коса в конце концов была снесена Днепром во время разлива 1829 года.
В ноябре 1896 года Городской думой и правлением Киевского округа путей сообщения было принято решение организовать в Александровской гавани пароходные ремонтные мастерские и эллинги (ныне - «Киевский судостроительно-судоремонтный завод»).
В 1897-1899 годах по проекту инженера Николая Максимовича в средней части русла Почайны, которая тогда представляла из себя небольшой залив (напротив улиц Нижний Вал и Верхний Вал), были проведены масштабные гидротехнические работы по оборудованию новой гавани Киевского речного порта. Её длина достигала двух километров, ширина - от 180 до 240 метров.
В советские времена началось расширение Гавани в сторону Оболони. Были подсыпаны и укреплены берега Рыбальского острова. В конце 1930-х годов были реконструированы верфи завода «Кузница на Рыбальском» (в то время - «Ленинская кузница»).
Фото серпня 2019 року.
Вид Київської гавані та старого Рибальського вантового мосту з нового Гаванського мосту.
23 вересня 1963 року через Гавань було відкрито Рибальський вантовий міст, котрий забезпечив прямий автомобільний і пішохідний рух між Рибальським островом і Подолом (до вулиць Нижній Вал і Верхній Вал).
Через аварійний стан конструкцій цього мосту на початку 1990-х років ним було припинено автомобільний рух, і міст став винятково пішохідним. 2 лютого 2009 року Рибальський вантовий міст було взагалі закрито.
Вид Киевской гавани и старого Рыбальского вантового моста с нового Гаванского моста.
23 сентября 1963 года через Гавань был открыт Рыбальский вантовый мост, который обеспечил прямое автомобильное и пешеходное движение между Рыбальским островом и Подолом (к улицам Нижний Вал и Верхний Вал).
Из-за аварийного состояния конструкций этого моста в начале 1990-х годов по нему было прекращено автомобильное движение, и мост стал исключительно пешеходным. 2 февраля 2009 года Рыбальский вантовый мост был вообще закрыт.
23 вересня 1963 року через Гавань було відкрито Рибальський вантовий міст, котрий забезпечив прямий автомобільний і пішохідний рух між Рибальським островом і Подолом (до вулиць Нижній Вал і Верхній Вал).
Через аварійний стан конструкцій цього мосту на початку 1990-х років ним було припинено автомобільний рух, і міст став винятково пішохідним. 2 лютого 2009 року Рибальський вантовий міст було взагалі закрито.
Вид Киевской гавани и старого Рыбальского вантового моста с нового Гаванского моста.
23 сентября 1963 года через Гавань был открыт Рыбальский вантовый мост, который обеспечил прямое автомобильное и пешеходное движение между Рыбальским островом и Подолом (к улицам Нижний Вал и Верхний Вал).
Из-за аварийного состояния конструкций этого моста в начале 1990-х годов по нему было прекращено автомобильное движение, и мост стал исключительно пешеходным. 2 февраля 2009 года Рыбальский вантовый мост был вообще закрыт.
Фото серпня 2020 року. |
Фото серпня 2020 року. |
Уздовж старого Рибальського вантового мосту будується заїзд на новий Подільський міст від вулиці Верхній Вал.
Вдоль старого Рыбальского вантового моста строится заезд на новый Подольский мост от улицы Верхний Вал. |
Фото березня 2021 року. |
Фото березня 2021 року. |
Уздовж старого Рибальського вантового мосту будується заїзд на новий Подільський міст від вулиці Верхній Вал.
Вдоль старого Рыбальского вантового моста строится заезд на новый Подольский мост от улицы Верхний Вал. |
Фото грудня 2015 року. |
Фото грудня 2015 року. |
Вид Київської гавані зі старого Рибальського вантового мосту.
Опори нового мосту над гаванню простоюють... Вид Киевской гавани со старого Рыбальского вантового моста. Опоры нового моста над гаванью простаивают... |
Фото серпня 2020 року. |
Фото серпня 2020 року. |
Вид Київської гавані від старого Рибальського вантового мосту.
Опори нового мосту над гаванню досі простоюють... Вид Киевской гавани от старого Рыбальского вантового моста. Опоры нового моста над гаванью до сих пор простаивают... |
Фото грудня 2015 року. |
Вид на новий Гаванський міст зі старого Рибальського вантового мосту.
Вид на новый Гаванский мост со старого Рыбальского вантового моста. |
2005 року в місці, де Гавань сполучається з Дніпром, почали будувати новий Гаванський міст,
що мав з'єднати Набережно-Хрещатицьку вулицю (на Подолі) з Набережно-Рибальською дорогою (на Рибальському острові).
Здавали в експлуатацію цей міст у дві черги.
17 грудня 2007 року було відкрито першу чергу, що забезпечила односторонній рух транспорту з Подолу в напрямку Оболоні.
Далі протягом 2008-2010 років звели естакаду на Набережно-Хрещатицькій вулиці,
котра уможливила рух транспорту з боку Рибальського острова в напрямку Поштової площі на Подолі.
Нарешті, 23 жовтня 2010 року було відкрито естакаду на Набережно-Хрещатицькій вулиці та двосторонній рух автотранспорту по Гаванському мосту.
В 2005 году в месте, где Гавань соединяется с Днепром, начали строить новый Гаванский мост, который должен был соединить Набережно-Хрещатицкую улицу (на Подоле) с Набережно-Рыбальской дорогой (на Рыбальском острове). Сдавали в эксплуатацию этот мост в две очереди. 17 декабря 2007 года была открыта первая очередь, которая обеспечила одностороннее движение транспорта с Подола в направлении Оболони. Далее в течение 2008-2010 годов соорудили эстакаду на Набережно-Хрещатицкой улице, сделавшую возможным движение транспорта со стороны Рыбальского острова в направлении Почтовой площади на Подоле. Наконец, 23 октября 2010 года были открыты эстакада на Набережно-Хрещатицкой улице и двустороннее движение автотранспорта по Гаванскому мосту.
В 2005 году в месте, где Гавань соединяется с Днепром, начали строить новый Гаванский мост, который должен был соединить Набережно-Хрещатицкую улицу (на Подоле) с Набережно-Рыбальской дорогой (на Рыбальском острове). Сдавали в эксплуатацию этот мост в две очереди. 17 декабря 2007 года была открыта первая очередь, которая обеспечила одностороннее движение транспорта с Подола в направлении Оболони. Далее в течение 2008-2010 годов соорудили эстакаду на Набережно-Хрещатицкой улице, сделавшую возможным движение транспорта со стороны Рыбальского острова в направлении Почтовой площади на Подоле. Наконец, 23 октября 2010 года были открыты эстакада на Набережно-Хрещатицкой улице и двустороннее движение автотранспорта по Гаванскому мосту.
Фото червня 2012 року. |
Панорама (~90°) Дніпра та частини Подолу з нового Гаванського мосту.
Панорама (~90°) Днепра и части Подола с нового Гаванского моста. |
Фото червня 2012 року.
Ранок. Над Дніпром сходить Сонце.
Будується новий Подільський міст через Дніпро.
Утро. Над Днепром всходит Солнце.
Строится новый Подольский мост через Днепр.
Будується новий Подільський міст через Дніпро.
Утро. Над Днепром всходит Солнце.
Строится новый Подольский мост через Днепр.
Фото серпня 2019 року. |
Фото серпня 2019 року. |
Триває спорудження нового Подільського мосту через Дніпро.
Певні зрушення помітні, та занадто це будівництво затягнулося... Ліворуч - майбутній з'їзд від нового Подільського мосту на вулицю Набережно-Рибальська. Продолжается сооружение нового Подольского моста через Днепр. Определенные сдвиги заметны, но слишком уж это строительство затянулось... Слева - будущий съезд с нового Подольского моста на улицу Набережно-Рыбальская. |
Фото серпня 2019 року. |
Фото серпня 2019 року. |
Мініатюрний пам'ятник «Київський богатир Кирило Кожум'яка» (проект «Шукай!»).
Встановлено на стіні біля входу до клубу здорових задоволень «5 елемент» (вулиця Електриків № 29а). Скульптор Марко Галенко. Миниатюрный памятник «Киевский богатырь Кирило Кожумяка» (проект «Шукай!»). Установлен на стене возле входа в клуб здоровых удовольствий «5 элемент» (улица Электриков № 29а). Скульптор Марко Галенко. «Kyiv legendary hero Kyrylo Kozhumiaka» (project «Shukai!»). Sculptor Marko Galenko. |
Фото лютого 2016 року. |
Вид на Дніпро та Московський міст з парку «Наталка» (Оболонська набережна).
Парк «Наталка» розташований вздовж правого берега Дніпра в Оболонському районі Києва. Центральну частину парку частково упорядкували ще наприкінці 1970-х років. Він є логічним продовженням архітектурного ансамблю Оболонської набережної, збудованої у 2000-2007 роках, а також скверу «Сад каменів» (2009-2010). У 2013-2018 роках відбулася масштабна комплексна реконструкція ландшафтного простору, внаслідок якої ця раніше занедбана територія стала одним із найкращих парків столиці. Вид на Днепр и Московский мост от парка «Наталка» (Оболонская набережная). |
Фото серпня 2021 року. |
Оболонь, схема частини парку «Наталка».
На цій схемі позначені:
# Вхідна група.
# Дитячий майданчик. # Альтанки. # Романтична біла лавочка з великим ажурним серцем. # Громадська вбиральня та підсобні приміщення служби експлуатації. Контейнери для сміття. # Пандус для людей з обмеженими можливостями та візочків. # Поле для мініфутболу та майданчик «work-out». # Велосипедна доріжка. Kyiv, Obolon. Scheme of the park “Natalka”. |
Фото серпня 2019 року. |
Фото серпня 2019 року. |
«Сад Каменів» і оновлений парк «Наталка» (Оболонська набережна).
«Сад Камней» и обновленный парк «Наталка» (Оболонская набережная). Kyiv, Obolon. |
Фото серпня 2021 року. |
Арт-об’єкт «Променад» у парку «Наталка» (50°29'28.75"N, 30°31'45.75"E).
Ця кована скульптура пари, що прогулюється, прикрасила територію парку в червні 2018 року. Композиція розташована на виході із «Саду Каменів», на початку алеї до найпівденнішої з альтанок на березі Дніпра. Kyiv, Obolon. Art object “Promenade” in the park “Natalka” (50°29'28.75"N, 30°31'45.75"E). |
Фото серпня 2019 року. |
Фото серпня 2019 року. |
У оновленому парку «Наталка» (Оболонська набережна).
В обновлённом парке «Наталка» (Оболонская набережная). Kyiv, Obolon. |
Фото лютого 2016 року. |
Кесон «Сталінського метро» («Титул №12») в парку «Наталка» (50°29'56"N, 30°31'27"E).
Цей кесон заввишки 17 м і завдовжки 52 м - майже все, що збереглося донині від недобудованого Північного тунельного переходу так званого «Сталінського метро» під річищем Дніпра (інші назви: «Підруслова залізниця в районі Києва», «Об'єкт № 1», «Будівництво НКПС № 1»). Будівництво тої величезної інженерної споруди було розпочато 1936 року. Будівельно-монтажні роботи тривали до вересня 1941 року, коли їх було перервано німецькими бомбардуваннями та загрозою захоплення Києва. Кессон «Сталинского метро» («Титул №12») в парке «Наталка» (50°29'56"N, 30°31'27"E). Этот кессон высотой 17 м и длиной 52 м - почти все, что сохранилось доныне от недостроенного Северного тоннельного перехода так называемого «Сталинского метро» под руслом Днепра (другие названия: «Подрусловая железная дорога в районе Киева», «Объект № 1», «Стройка НКПС № 1»). Строительство этого огромного инженерного сооружения было начато в 1936 году. Строительно-монтажные работы длились до сентября 1941 года, когда они были прерваны немецкими бомбардировками и угрозой захвата Киева. Kyiv, Obolon. Stalin's tunnels (Object #1). Noth tunnel's caisson (50°29'56"N, 30°31'27"E). |
Фото лютого 2016 року. |
Фото лютого 2016 року. |
Кесон «Сталінського метро» в парку «Наталка» (50°29'56"N, 30°31'27"E).
Кессон «Сталинского метро» в парке «Наталка» (50°29'56"N, 30°31'27"E). Kyiv, Obolon. Stalin's tunnels (Object #1). Noth tunnel's caisson (50°29'56"N, 30°31'27"E). |
Фото лютого 2016 року. |
Фото лютого 2016 року. |
Кесон «Сталінського метро» в парку «Наталка» (50°29'56"N, 30°31'27"E).
Кессон «Сталинского метро» в парке «Наталка» (50°29'56"N, 30°31'27"E). Kyiv, Obolon. Stalin's tunnels (Object #1). Noth tunnel's caisson (50°29'56"N, 30°31'27"E). |
Фото серпня 2019 року. |
Фото серпня 2019 року. |
У оновленому парку «Наталка» (Оболонська набережна).
«Зелений лабіринт». В обновлённом парке «Наталка» (Оболонская набережная). «Зелёный лабиринт». Kyiv, Obolon. “Natalka” Park. “Green maze”. |
Фото червня 2022 року. |
Арт-об’єкт у парку «Наталка» (50°29'56.25"N, 30°31'16.75"E).
Ця кована скульптура панянки за кавовим столиком прикрасила територію парку в грудні 2019 року. Kyiv, Obolon. An art object in the park “Natalka” (50°29'56.25"N, 30°31'16.75"E). |
Фото березня 2021 року. |
Фото березня 2021 року. |
Фото березня 2021 року. |
Алея між вулицею Прирічна та проспектом Героїв Сталінграду.
Затока Собаче Гирло (затока «Наталка»). Аллея между улицей Приречная и проспектом Героев Сталинграда. Залив Собачье Устье (залив «Наталка»). |
Першоджерела:
# «Київ. Енциклопедичний довідник», Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
# «Киев. Энциклопедический справочник», Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Стаття «15 коп. за бочку води», Анатолій Макаров, газета «Вечірній Київ» за 10.12.2003.
# Стаття «Корпус Мазепи», Людмила Таран, газета «Вечірній Київ» за 20.01.2005.
# Стаття «І виріс храм на... воді», М. Кравченко, газета «Київська правда» за 10.06.2004.
# Інформаційні таблиці відповідних об'єктів.
# Вікіпедія.
# Wikipedia.
# «Київ. Енциклопедичний довідник», Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
# «Киев. Энциклопедический справочник», Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Стаття «15 коп. за бочку води», Анатолій Макаров, газета «Вечірній Київ» за 10.12.2003.
# Стаття «Корпус Мазепи», Людмила Таран, газета «Вечірній Київ» за 20.01.2005.
# Стаття «І виріс храм на... воді», М. Кравченко, газета «Київська правда» за 10.06.2004.
# Інформаційні таблиці відповідних об'єктів.
# Вікіпедія.
# Wikipedia.
Пропоную мої інші тематичні колекції про Київ:
До розділу "Як тебе не любити, Києве мій!"