Спочатку завітаємо на Вознесенський узвіз (за радянських часів - вул. Смирнова-Ласточкіна),
що простягається від вулиці Січових Стрільців до вулиці Глибочицької.
Історична місцевість Києва в районі сучасних вулиці Кудрявської, Вознесенського узвозу, Несторівського та Киянівського провулків має назву Копирів кінець. За часів Київської Русі це було західне торгово-ремісниче передмістя стародавнього Києва, що мало самостійні укріплення. Археологічними дослідженнями різних часів тут виявлено залишки чотирьох давніх споруд - мурованних церков XI-XII-XIII століть.
Вознесенський узвіз відомий з XVIII століття. Назва пов'язана з Вознесенською церквою, що стояла тут у 1718-1879 роках.
Сначала заглянем на Вознесенский спуск (в советское время - ул. Смирнова-Ласточкина), который пролегает от улицы Сечевых Стрельцов до улицы Глубочицкой.
Историческая местность Киева в районе современных улиц Кудрявской, Вознесенского спуска, Несторовского и Кияновского переулков носит название Копирив конец. Во времена Киевской Руси это было западное торгово-ремесленное предместье древнего Киева, имевшее самостоятельные укрепления. Археологическими исследованиями разных времен здесь обнаружены остатки четырех давних сооружений - каменных церквей XI-XII-XIII веков.
Вознесенский спуск известен с XVIII века. Название связано с Вознесенской церковью, которая стояла здесь в 1718-1879 годах.
Історична місцевість Києва в районі сучасних вулиці Кудрявської, Вознесенського узвозу, Несторівського та Киянівського провулків має назву Копирів кінець. За часів Київської Русі це було західне торгово-ремісниче передмістя стародавнього Києва, що мало самостійні укріплення. Археологічними дослідженнями різних часів тут виявлено залишки чотирьох давніх споруд - мурованних церков XI-XII-XIII століть.
Вознесенський узвіз відомий з XVIII століття. Назва пов'язана з Вознесенською церквою, що стояла тут у 1718-1879 роках.
Сначала заглянем на Вознесенский спуск (в советское время - ул. Смирнова-Ласточкина), который пролегает от улицы Сечевых Стрельцов до улицы Глубочицкой.
Историческая местность Киева в районе современных улиц Кудрявской, Вознесенского спуска, Несторовского и Кияновского переулков носит название Копирив конец. Во времена Киевской Руси это было западное торгово-ремесленное предместье древнего Киева, имевшее самостоятельные укрепления. Археологическими исследованиями разных времен здесь обнаружены остатки четырех давних сооружений - каменных церквей XI-XII-XIII веков.
Вознесенский спуск известен с XVIII века. Название связано с Вознесенской церковью, которая стояла здесь в 1718-1879 годах.
Фото серпня 2019 року. |
Фото травня 2008 року. |
Фото травня 2008 року. |
Храм Святого Василя Великого чину Василіан (Вознесенський узвіз, 7).
Храм Святого Василия Великого чина Василиан (Вознесенский спуск, 7). |
Храм належить Українській Греко-Католицькій церкві.
Його було відкрито у 2000 році. Архітектор - Лариса Скорик.
25 червня 2001 року храм освятив Папа Римський Іван Павло II.
2003 року на базі храму було створено однойменний монастир.
Храм принадлежит Украинской Греко-Католической церкви. Он был открыт в 2000 году. Архитектор - Лариса Скорик. 25 июня 2001 года храм освятил Папа Римский Иван Павел II. В 2003 году на базе храма был создан одноименный монастырь.
Храм принадлежит Украинской Греко-Католической церкви. Он был открыт в 2000 году. Архитектор - Лариса Скорик. 25 июня 2001 года храм освятил Папа Римский Иван Павел II. В 2003 году на базе храма был создан одноименный монастырь.
Фото серпня 2019 року. |
Фото серпня 2019 року. |
Найстаріший (із тих, що збереглися) міст Києва поруч із Храмом Святого Василя Великого.
Цей місток-віадук сполучає вулицю Кудрявська з Вознесенським узвозом. Його було збудовано 1897 року над вулицею Вознесенський Яр (нині вулиця Петрівська) за проектом цивільного інженера Володимира Безсмертного. Призначався для спрощення проїзду до погребів «Казенного винного складу», відкритого на рік раніше на Кудрявській вулиці. Старейший (из сохранившихся) мост Киева рядом с Храмом Святого Василия Великого. Этот мостик-виадук соединяет улицу Кудрявская с Вознесенским спуском. Он был построен в 1897 году над улицей Вознесенский Яр (ныне улица Петровская) по проекту гражданского инженера Владимира Бессмертного. Предназначался для упрощения проезда к погребам «Казённого винного склада», открытого на год раньше на Кудрявской улице. |
Фото серпня 2019 року. |
Фото серпня 2019 року. |
Найстаріший (із тих, що збереглися) міст Києва поруч із Храмом Святого Василя Великого.
Має довжину 10 метрів і ширину 4 метри. Особливістю віадуку є те, що його прогони виклали з цегли. Тримаються вони на металевих балках із заклепками. З 2001 року цей міст має статус аварійного. Старейший (из сохранившихся) мост Киева рядом с Храмом Святого Василия Великого. Имеет длину 10 метров и ширину 4 метра. Особенностью виадука является то, что его прогоны выложили из кирпича. Держатся они на металлических балках с заклёпками. С 2001 года этот мост имеет статус аварийного. |
Фото травня 2008 року.
Пам'ятна дошка Іполиту Владиславовичу Моргілевському (Вознесенський узвіз № 13).
Напис на дошці сповіщає:
Мемориальная доска Ипполиту Владиславовичу Моргилевскому (Вознесенский спуск № 13).
Надпись на доске информирует (на Украинском языке):
Напис на дошці сповіщає:
«У цьому будинку в 1925-1942 роках жив і працював
видатний дослідник давньоруської архітектури,
член-кореспондент Академії Архітектури СРСР,
професор Іполит Владиславович Моргілевський
(1889-1942)»
Мемориальная доска Ипполиту Владиславовичу Моргилевскому (Вознесенский спуск № 13).
Надпись на доске информирует (на Украинском языке):
«В этом доме в 1925-1942 годах жил и работал
выдающийся исследователь древнерусской архитектуры
член-корреспондент Академии Архитектуры СССР
профессор Ипполит Владиславович Моргилевский
(1889-1942)»
Фото травня 2008 року.
Пам'ятник художникам - жертвам репресій перед Національною академією образотворчого мистецтва і архітектури.
На бронзовій дошці - імена репресованих митців:
Аделаїда Артюхова (1902-1936), Михайло Бойчук (1882-1937),
Михайло Гаврилко (1882-1922), Володимир Гагенмейстер (1887-1938),
Сергій Гиляров (1887-1946), Алла Горська (1929-1970), Ольга Деконська (1885-1937),
Дмитро Дяченко (1887-1942), Федір Ернст (1891-1942),
Микола Івасюк (1865-1937), Микола Касперович (1885-1938), Григорій Коваленко (1868-1937),
Наталя Коцюбинська (1896-1939), Іван Крашановський (1884-1939),
Кость Кржемінський (1893-1937), Георгій Крушевський (1863-1938), Євген Кузьмін (1871-1942),
Петро Лапін (1887-1937), Іван Липківський (1892-1937), Микола Макаренко (1877-1938),
Олексій Макаренков (1886-1942), Юхим Михайлів (1885-1935), Олександр Мурашко (1875-1919),
Софія Налепінська-Бойчук (1884-1937), Леонід Обозненко (1884-1937), Никанор Онацький (1874-1937),
Іван Падалка (1894-1937), Борис Пилипенко (1892-1937),
Гаврило Пустовійт (1900-1947), Яків Риженко (1892-1974), Вячеслав Розвадовський (1875-1943),
Олександр Рубан (1900-1943), Василь Седляр (1889-1937), Євген Ситнянський (1907-1937),
Кость Сліпко-Москальців (1901-?), Євгенія Спаська (1891-1980), Яків Струхманчук (1884-1937),
Микола Філянський (1873-1938), Василь Хмурий /Бутенко/ (1896-1940),
Федір Шміт (1877-1937), Ілля Шульга (1878-1938).
Памятник художникам - жертвам репрессий перед Национальной академией изобразительного искусства и архитектуры.
На бронзовой доске - имена репрессированных художников.
Памятник художникам - жертвам репрессий перед Национальной академией изобразительного искусства и архитектуры.
На бронзовой доске - имена репрессированных художников.
Фото травня 2008 року.
Колишня Київська духовна семінарія (Вознесенський узвіз № 20), пам'ятка архітектури.
Будинок споруджено 1888 року за проектом архітектора Євгена Ф. Єрмакова.
Зараз тут міститься Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури - єдиний в Україні багатопрофільний вищий навчальний заклад художньої освіти, що має академічне спрямування і готує фахівців живопису, скульптури, графіки, театрально-декораційного мистецтва, архітектури, реставрації творів мистецтва, мистецтвознавства та артменеджменту.
Бывшая Киевская духовная семинария (Вознесенский спуск № 20), памятник архитектуры.
Здание построено в 1888 году по проекту архитектора Евгения Ф. Ермакова.
Сейчас здесь размещена Национальная академия изобразительного искусства и архитектуры - единственное в Украине многопрофильное высшее учебное заведение художественного образования, которое имеет академическое направление и готовит специалистов живописи, скульптуры, графики, театрально-декорационного искусства, архитектуры, реставрации произведений искусства, искусствоведения, и артменеджмента.
Будинок споруджено 1888 року за проектом архітектора Євгена Ф. Єрмакова.
Зараз тут міститься Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури - єдиний в Україні багатопрофільний вищий навчальний заклад художньої освіти, що має академічне спрямування і готує фахівців живопису, скульптури, графіки, театрально-декораційного мистецтва, архітектури, реставрації творів мистецтва, мистецтвознавства та артменеджменту.
Бывшая Киевская духовная семинария (Вознесенский спуск № 20), памятник архитектуры.
Здание построено в 1888 году по проекту архитектора Евгения Ф. Ермакова.
Сейчас здесь размещена Национальная академия изобразительного искусства и архитектуры - единственное в Украине многопрофильное высшее учебное заведение художественного образования, которое имеет академическое направление и готовит специалистов живописи, скульптуры, графики, театрально-декорационного искусства, архитектуры, реставрации произведений искусства, искусствоведения, и артменеджмента.
Фото травня 2008 року.
Пам'ятна дошка засновникам академії мистецтва України (Вознесенський узвіз № 20).
Українську академію мистецтва було створено 18 грудня 1917 року з ініціативи видатних діячів культури, науки і мистецтва України: першого Президента України, академіка Михайла Грушевського, вчених Дмитра Антоновича і Григорія Павлуцького, художників Василя Кричевського, Федора Кричевського, Вадима Меллера, Михайла Бойчука, Олександра Мурашка, Георгія Нарбута, Миколи Бурачека, Михайла Жука, Абрама Маневича.
Мемориальная доска основателям академии искусства Украины (Вознесенский спуск № 20).
Украинская академия искусства была создана 18 декабря 1917 года по инициативе выдающихся деятелей культуры, науки и искусства Украины: первого Президента Украины, академика Михаила Грушевского, ученых Дмитрия Антоновича и Григория Павлуцкого, художников Василия Кричевского, Федора Кричевского, Вадима Меллера, Михаила Бойчука, Александра Мурашко, Георгия Нарбута, Николая Бурачека, Михаила Жука, Абрама Маневича.
Українську академію мистецтва було створено 18 грудня 1917 року з ініціативи видатних діячів культури, науки і мистецтва України: першого Президента України, академіка Михайла Грушевського, вчених Дмитра Антоновича і Григорія Павлуцького, художників Василя Кричевського, Федора Кричевського, Вадима Меллера, Михайла Бойчука, Олександра Мурашка, Георгія Нарбута, Миколи Бурачека, Михайла Жука, Абрама Маневича.
Мемориальная доска основателям академии искусства Украины (Вознесенский спуск № 20).
Украинская академия искусства была создана 18 декабря 1917 года по инициативе выдающихся деятелей культуры, науки и искусства Украины: первого Президента Украины, академика Михаила Грушевского, ученых Дмитрия Антоновича и Григория Павлуцкого, художников Василия Кричевского, Федора Кричевского, Вадима Меллера, Михаила Бойчука, Александра Мурашко, Георгия Нарбута, Николая Бурачека, Михаила Жука, Абрама Маневича.
Фото травня 2008 року. |
Фото травня 2008 року. |
Погруддя Тараса Шевченка та пам'ятник Святому преподобному Алипію, іконописцю Печерському.
На території Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури встановлено погруддя Тараса Шевченка (скульптор Михайло Лисенко), статую Лесі Українки (скульптор Володимир Прядка), статую колишнього студента інституту Я. Приходька, який загинув під час війни 1941-1945 (скульптор М. Ю. Карбовська) та меморіальний комплекс зі стелою, на якій викарбувано імена студентів і викладачів навчального закладу, які полягли в роки війни. Бюст Тараса Шевченко и памятник Святому преподобному Алипию, иконописцу Печерскому. На территории Национальной академии изобразительного искусства и архитектуры установлены бюст Тараса Шевченко (скульптор Михаил Лисенко), статуя Леси Украинки (скульптор Владимир Прядка), статуя бывшего студента института Я. Приходько, который погиб во время войны 1941-1945 (скульптор М. Ю. Карбовска) и мемориальный комплекс со стеллой, на которой вычеканены имена студентов и преподавателей учебного заведения, которые пали в годы войны. |
Вулиця Січових Стрільців, колишня Львівська (у 1926-2015 роках - Артема)
пролягає від
Львівської площі
до Лук'янівської площі (Шевченківський район).
Почала заселятися як основна частина Лук'янівки в середині XIX століття.
До 1869 була частиною вулиці Житомирська.
У 1869 відрізок між Львівською та Лук'янівською площами було названо вулицею Львівська.
У 1926 вулиця отримала назву за ім'ям професійного революціонера,
радянського партійного та державного діяча Артема (Сергєєва) Федора Андрійовича (1883-1921).
У 90-х роках XIX - на початку XX століття вулиця інтенсивно забудовувалася. У 1897 нею проклали трамвайну лінію. У будинку № 10 жив український учений-філолог, член-коресподент Петербурзької АН, педагог П. І. Житецький (викладав у колегії Павла Галагана та Володимирському кадетському корпусі, про що згадується в книзі «50 років у строю» А. А. Ігнат'єва). У П. Житецкого під час відвідин Києва бував І. Я. Франко.
На вулиці розташована книжкова фабрика «Жовтень» (№ 23). На будинку № 24 встановлено меморіальну дошку Штабу Київського укріпленого району (містився тут під час Київської оборони 1941). У шпиталі, що розміщувався в будівлі нинішньої середньої школи № 138 (будинок № 27), 15.IV 1944 помер командувач Першого Українського фронту, генерал армії М. Ф. Ватутін. У будинку № 33 жив художник В. Н. Пальмов, у будинку № 40 - цивільний інженер Н. А. Даміловський, у будинку № 41 (не зберігся) в 1911 - український письменник І. С. Нечуй-Левицький (будинок належав лікареві-окулістові В. К. Думітрашко - синові поета К. Д. Думітрашко - автора жартівливої поеми «Жабоми-шедраковка»); тут же жив академік живопису І. Ф. Селезньов. У будинку № 42 жив архітектор-художник В. А. Фельдман. У будинку № 45 розміщався перший у колишній Російській імперії риборозвідник акваріумних риб (створений у 1910); у будинку № 48 жив народний артист УРСР, співак-бас А. І. Кікоть, у будинку № 50 - український письменник С. В. Васильченко; у будинку № 53 - академік АН УРСР, мовознавець М. Я. Калікович; академік АН УРСР, хімік А. К. Бабко; у будинку № 87 - гідролог, академік АН УРСР і ВАСХНІЛ Є. О. Оппоков. У будинку № 75 розміщувалася Києво-Лук'янівська жіноча гімназія Групи (Ради) батьків. У садибі між №№ 44-48 стояла Вознесенська церква (не збереглася), на цвинтарі якої було поховано українську письменницю Грицько Григоренко (А. Є. Судовщикова-Косач), поета В. М. Отроковського. У 1982 на вулиці було відкрито кінотеатр «Київська Русь» (№ 93).
У вересні 2015 року вулицю було офіційно перейменовано на вулицю Січових Стрільців - на честь військових підрозділів Наддніпрянської Армії УНР та збройних сил Української Держави.
Улица Сечевых Стрельцов, бывшая Львовская (в 1926-2015 годах - Артёма) пролегает от Львовской площади до Лукьяновской площади (Шевченковский район). Начала заселяться как основная часть Лукьяновки в середине XIX века. До 1869 была частью улицы Житомирская. В 1869 отрезок между Львовской и Лукьяновской площадями был назван улицей Львовская. В 1926 улица получила название по имени профессионального революционера, советского партийного и государственного деятеля Артёма (Сергеева) Фёдора Андреевича (1883-1921).
В 90-х годах XIX - начале XX века улица интенсивно застраивалась. В 1897 по ней проложили трамвайную линию. В доме № 10 жил украинский учёный-филолог, член-корресподент Петербуржской АН, педагог П. И. Житецкий (преподавал в коллегии Павла Галагана и Владимирском кадетском корпусе, о чём упомянуто в книге «50 лет в строю» А. А. Игнатьева). У П. Житецкого во время посещения Киева бывал И. Я. Франко.
На улице расположена книжная фабрика «Октябрь» (№ 23). На доме № 24 установлена мемориальная доска Штабу Киевского укреплённого района (находился здесь во время Киевской обороны 1941). В госпитале, размещавшемся в здании нынешней средней школы № 138 (дом № 27), 15.IV 1944 скончался командующий Первым Украинским фронтом, генерал армии Н. Ф. Ватутин. В доме № 33 жил художник В. Н. Пальмов, в доме № 40 - гражданский инженер Н. А. Дамиловский, в доме № 41 (не сохранился) в 1911 - украинский писатель И. С. Нечуй-Левицкий (дом принадлежал врачу-окулисту В. К. Думитрашко - сыну поэта К. Д. Думитрашко - автора шуточной поэмы «Жабомы-шедраковка»); здесь же жил академик живописи И. Ф. Селезнёв. В доме № 42 жил архитектор-художник В. А. Фельдман. В доме № 45 помещался первый в бывшей Российской империи рыборазводник аквариумных рыб (создан в 1910); в доме № 48 жил народый артист УССР, певец-бас А. И. Кикоть, в доме № 50 - украинский писатель С. В. Васильченко; в доме № 53 - академик АН УССР, языковед М. Я. Каликович; академик АН УССР, химик А. К. Бабко; в доме № 87 - гидролог, академик АН УССР и ВАСХНИЛ Е. О. Оппоков. В доме № 75 помещалась Киево-Лукьяновская женская гимназия Группы (Совета) родителей. В усадьбе между №№ 44-48 стояла Вознесенская церковь (не сохранилась), на погосте которой были похоронены украинская писательница Грицько Григоренко (А. Е. Судовщикова-Косач), поэт В. М. Отроковский. В 1982 на улице был открыт кинотеатр «Киевская Русь» (№ 93).
В сентябре 2015 года улица была официально переименована в улицу Сечевых Стрельцов - в честь воинских подразделений Надднепрянской Армии УНР и вооруженных сил Украинской Державы.
У 90-х роках XIX - на початку XX століття вулиця інтенсивно забудовувалася. У 1897 нею проклали трамвайну лінію. У будинку № 10 жив український учений-філолог, член-коресподент Петербурзької АН, педагог П. І. Житецький (викладав у колегії Павла Галагана та Володимирському кадетському корпусі, про що згадується в книзі «50 років у строю» А. А. Ігнат'єва). У П. Житецкого під час відвідин Києва бував І. Я. Франко.
На вулиці розташована книжкова фабрика «Жовтень» (№ 23). На будинку № 24 встановлено меморіальну дошку Штабу Київського укріпленого району (містився тут під час Київської оборони 1941). У шпиталі, що розміщувався в будівлі нинішньої середньої школи № 138 (будинок № 27), 15.IV 1944 помер командувач Першого Українського фронту, генерал армії М. Ф. Ватутін. У будинку № 33 жив художник В. Н. Пальмов, у будинку № 40 - цивільний інженер Н. А. Даміловський, у будинку № 41 (не зберігся) в 1911 - український письменник І. С. Нечуй-Левицький (будинок належав лікареві-окулістові В. К. Думітрашко - синові поета К. Д. Думітрашко - автора жартівливої поеми «Жабоми-шедраковка»); тут же жив академік живопису І. Ф. Селезньов. У будинку № 42 жив архітектор-художник В. А. Фельдман. У будинку № 45 розміщався перший у колишній Російській імперії риборозвідник акваріумних риб (створений у 1910); у будинку № 48 жив народний артист УРСР, співак-бас А. І. Кікоть, у будинку № 50 - український письменник С. В. Васильченко; у будинку № 53 - академік АН УРСР, мовознавець М. Я. Калікович; академік АН УРСР, хімік А. К. Бабко; у будинку № 87 - гідролог, академік АН УРСР і ВАСХНІЛ Є. О. Оппоков. У будинку № 75 розміщувалася Києво-Лук'янівська жіноча гімназія Групи (Ради) батьків. У садибі між №№ 44-48 стояла Вознесенська церква (не збереглася), на цвинтарі якої було поховано українську письменницю Грицько Григоренко (А. Є. Судовщикова-Косач), поета В. М. Отроковського. У 1982 на вулиці було відкрито кінотеатр «Київська Русь» (№ 93).
У вересні 2015 року вулицю було офіційно перейменовано на вулицю Січових Стрільців - на честь військових підрозділів Наддніпрянської Армії УНР та збройних сил Української Держави.
Улица Сечевых Стрельцов, бывшая Львовская (в 1926-2015 годах - Артёма) пролегает от Львовской площади до Лукьяновской площади (Шевченковский район). Начала заселяться как основная часть Лукьяновки в середине XIX века. До 1869 была частью улицы Житомирская. В 1869 отрезок между Львовской и Лукьяновской площадями был назван улицей Львовская. В 1926 улица получила название по имени профессионального революционера, советского партийного и государственного деятеля Артёма (Сергеева) Фёдора Андреевича (1883-1921).
В 90-х годах XIX - начале XX века улица интенсивно застраивалась. В 1897 по ней проложили трамвайную линию. В доме № 10 жил украинский учёный-филолог, член-корресподент Петербуржской АН, педагог П. И. Житецкий (преподавал в коллегии Павла Галагана и Владимирском кадетском корпусе, о чём упомянуто в книге «50 лет в строю» А. А. Игнатьева). У П. Житецкого во время посещения Киева бывал И. Я. Франко.
На улице расположена книжная фабрика «Октябрь» (№ 23). На доме № 24 установлена мемориальная доска Штабу Киевского укреплённого района (находился здесь во время Киевской обороны 1941). В госпитале, размещавшемся в здании нынешней средней школы № 138 (дом № 27), 15.IV 1944 скончался командующий Первым Украинским фронтом, генерал армии Н. Ф. Ватутин. В доме № 33 жил художник В. Н. Пальмов, в доме № 40 - гражданский инженер Н. А. Дамиловский, в доме № 41 (не сохранился) в 1911 - украинский писатель И. С. Нечуй-Левицкий (дом принадлежал врачу-окулисту В. К. Думитрашко - сыну поэта К. Д. Думитрашко - автора шуточной поэмы «Жабомы-шедраковка»); здесь же жил академик живописи И. Ф. Селезнёв. В доме № 42 жил архитектор-художник В. А. Фельдман. В доме № 45 помещался первый в бывшей Российской империи рыборазводник аквариумных рыб (создан в 1910); в доме № 48 жил народый артист УССР, певец-бас А. И. Кикоть, в доме № 50 - украинский писатель С. В. Васильченко; в доме № 53 - академик АН УССР, языковед М. Я. Каликович; академик АН УССР, химик А. К. Бабко; в доме № 87 - гидролог, академик АН УССР и ВАСХНИЛ Е. О. Оппоков. В доме № 75 помещалась Киево-Лукьяновская женская гимназия Группы (Совета) родителей. В усадьбе между №№ 44-48 стояла Вознесенская церковь (не сохранилась), на погосте которой были похоронены украинская писательница Грицько Григоренко (А. Е. Судовщикова-Косач), поэт В. М. Отроковский. В 1982 на улице был открыт кинотеатр «Киевская Русь» (№ 93).
В сентябре 2015 года улица была официально переименована в улицу Сечевых Стрельцов - в честь воинских подразделений Надднепрянской Армии УНР и вооруженных сил Украинской Державы.
Фото серпня 2007 року.
Пам'ятник Косіору С. В. - радянському партійному та державному діячеві.
Пам'ятник було відкрито 1970 (бюст і постамент із сірого граніту; висота 5,7 м).
1984 року на тому ж постаменті було встановлено бюст з бронзи; скульптор І. В. Макогін, архітектори Е. П. Вересов, М. Т. Катернога.
Пам'ятник було встановлено в сквері на розі вулиць Січових Стрільців та Глибочицька (Шевченківський район).
На постаменті пам’ятника накреслено:
Памятник Косиору С. В. - советскому партийному и государственному деятелю.
Памятник был открыт в 1970 (бюст и постамент из серого гранита; высота 5,7 м).
В 1984 году на том же постаменте был установлен бюст из бронзы; скульптор И. В. Макогон, архитекторы Е. П. Вересов, М. Т. Катернога.
Памятник был установлен в сквере на углу улиц Сечевых Стрельцов и Глубочицкая (Шевченковский район).
На постаменте памятника начертано (на Украинском языке):
Пам'ятник було відкрито 1970 (бюст і постамент із сірого граніту; висота 5,7 м).
1984 року на тому ж постаменті було встановлено бюст з бронзи; скульптор І. В. Макогін, архітектори Е. П. Вересов, М. Т. Катернога.
Пам'ятник було встановлено в сквері на розі вулиць Січових Стрільців та Глибочицька (Шевченківський район).
На постаменті пам’ятника накреслено:
«Видатний діяч Коммунічтичної партії і Радянської держави
Станіслав Вікентійович Косіор 1889-1939»
Вночі 20 листопада 2008 року цей пам’ятник було демонтовано.
Станіслав Вікентійович Косіор 1889-1939»
Памятник Косиору С. В. - советскому партийному и государственному деятелю.
Памятник был открыт в 1970 (бюст и постамент из серого гранита; высота 5,7 м).
В 1984 году на том же постаменте был установлен бюст из бронзы; скульптор И. В. Макогон, архитекторы Е. П. Вересов, М. Т. Катернога.
Памятник был установлен в сквере на углу улиц Сечевых Стрельцов и Глубочицкая (Шевченковский район).
На постаменте памятника начертано (на Украинском языке):
«Выдающийся деятель Коммуничтичной партии и Советского государства
Станислав Викентиевич Косиор 1889-1939»
Ночью 20 ноября 2008 года этот памятник был демонтирован.
Станислав Викентиевич Косиор 1889-1939»
Покровський жіночий монастир -
православний жіночий монастир у Києві, на Кудрявці.
Варіанти найменування: Києво-Покровський монастир, монастир Покрова Божої Матері.
Заснований 1889 року.
Розташований у глибині кварталу, що утворений вулицями Січових Стрільців, Миколи Пимоненка, Глибочицькою та Кудрявським узвозом. До головної брами монастиря веде Бехтеревський провулок.
Покровский женский монастырь - православный женский монастырь в Киеве, на Кудрявке. Варианты наименования: Киево-Покровский монастырь, монастырь Покрова Божией Матери. Основан в 1889 году.
Расположен в глубине квартала, образованного улицами Сечевых Стрельцов, Николая Пимоненко, Глыбочицкой и Кудрявским спуском. К главным воротам монастыря ведет Бехтеревський переулок.
Розташований у глибині кварталу, що утворений вулицями Січових Стрільців, Миколи Пимоненка, Глибочицькою та Кудрявським узвозом. До головної брами монастиря веде Бехтеревський провулок.
Покровский женский монастырь - православный женский монастырь в Киеве, на Кудрявке. Варианты наименования: Киево-Покровский монастырь, монастырь Покрова Божией Матери. Основан в 1889 году.
Расположен в глубине квартала, образованного улицами Сечевых Стрельцов, Николая Пимоненко, Глыбочицкой и Кудрявским спуском. К главным воротам монастыря ведет Бехтеревський переулок.
Фото серпня 2019 року. |
Фото серпня 2019 року. |
На території Покровського жіночого монастиря.
Покровська церква. На территории Покровского женского монастиря. Покровская церковь. |
Фото серпня 2019 року. |
Фото серпня 2019 року. |
На території Покровського жіночого монастиря.
Покровська церква з житловою прибудовою. На территории Покровского женского монастиря. Покровская церковь с жилой пристройкой. |
Фото серпня 2019 року. |
Фото серпня 2019 року. |
Фото серпня 2019 року. |
На території Покровського жіночого монастиря.
Миколаївський собор (1896-1911 роки). На территории Покровского женского монастиря. Никольский собор (1896-1911 годы). |
Фото серпня 2019 року. |
Фото серпня 2019 року. |
Покровський жіночий монастир.
Миколаївський собор (1896-1911 роки). Покровский женский монастырь. Никольский собор (1896-1911 годы). |
Вулиця Юрія Іллєнка (колишня Велика Дорогожицька) пролягає від Лук'янівської площі до вулиці Олени Теліги (Шевченківський район, Лук'янівка).
У період 1923-1944 та 1957-2018 років мала назву вулиця Мельникова
на честь Мельникова Ювеналія Дмитровича (1868-1900) - одного з організаторів марксистських гуртків у Києві.
Вулицю було прокладено в 2-ій половині XIX століття як продовження Львівської вулиці (нині вулиця Січових Стрільців). 1869 року вулиця отримала назву від історичної місцевості Дорогожичі. На вулиці розташовані інститут Медичних проблем фізичної культури (№ 53), видавництво «Веселка» і Будинок дитячої книги (№ 63), інші організації, Лук'янівський ринок, Лук'янівське військове кладовище, телевізійна вежа (380 м). На цій вулиці в будинку № 45 жив і працював академік АН УРСР Н. Ф. Кащенко (будинок не зберігся), під № 84 знаходився Акліматизаційний сад АН УРСР, заснований ним у 1913 (територію було забудовано в 1970-1980-і роки). На будинку № 81 встановлено меморіальну дошку письменникові С. В. Васильченко. У будівлі Медичного училища № 1 (№ 14) в 1941 формувався санітарний потяг № 1078. У сквері між вулицею Іллєнка та вулицею Герцена встановлено пам'ятник І. П. Котляревському. Наприкінці вулиці в колишньому урочищі Бабин яр споруджено пам'ятник громадянам міста Києва і військовополоненим, розстріляним німецько-фашистськими загарбниками в Бабиному яру.
Улица Юрия Ильенко (бывшая Большая Дорогожицкая) пролегает от Лукьяновской площади до улицы Олены Телигы (Шевченковский район, Лукьяновка). В период 1923-1944 и 1957-2018 годов имела название улица Мельникова в честь Мельникова Ювеналия Дмитриевича (1868-1900) - одного из организаторов марксистских кружков в Киеве.
Улица проложена во 2-й половине XIX века как продолжение Львовской улицы (ныне улица Сечевых Стрельцов). В 1869 она получила название от исторической местности Дорогожичи. На улице находятся институт Медицинских проблем физической культуры (№ 53), издательство «Веселка» и Дом детской книги (№ 63), другие организации, Лукьяновский рынок, Лукьяновское воинское кладбище, телевизионная вышка (380 м). На этой улице в доме № 45 жил и работал академик АН УССР Н. Ф. Кащенко (дом не сохранился), под № 84 находился Акклиматизационный сад АН УССР, основанный им в 1913 (территория застроена в 1970-1980-е годы). На доме № 81 установлена мемориальная доска писателю С. В. Васильченко. В здании Медицинского училища № 1 (№ 14) в 1941 формировался санитарный поезд № 1078. В сквере между улицей Юрия Ильенко и улицей Герцена установлен памятник И. П. Котляревскому. В конце улицы в бывшем урочище Бабий яр сооружён памятник гражданам города Киева и военнопленным, расстрелянным немецко-фашистскими захватчиками в Бабьем яру.
Вулицю було прокладено в 2-ій половині XIX століття як продовження Львівської вулиці (нині вулиця Січових Стрільців). 1869 року вулиця отримала назву від історичної місцевості Дорогожичі. На вулиці розташовані інститут Медичних проблем фізичної культури (№ 53), видавництво «Веселка» і Будинок дитячої книги (№ 63), інші організації, Лук'янівський ринок, Лук'янівське військове кладовище, телевізійна вежа (380 м). На цій вулиці в будинку № 45 жив і працював академік АН УРСР Н. Ф. Кащенко (будинок не зберігся), під № 84 знаходився Акліматизаційний сад АН УРСР, заснований ним у 1913 (територію було забудовано в 1970-1980-і роки). На будинку № 81 встановлено меморіальну дошку письменникові С. В. Васильченко. У будівлі Медичного училища № 1 (№ 14) в 1941 формувався санітарний потяг № 1078. У сквері між вулицею Іллєнка та вулицею Герцена встановлено пам'ятник І. П. Котляревському. Наприкінці вулиці в колишньому урочищі Бабин яр споруджено пам'ятник громадянам міста Києва і військовополоненим, розстріляним німецько-фашистськими загарбниками в Бабиному яру.
Улица Юрия Ильенко (бывшая Большая Дорогожицкая) пролегает от Лукьяновской площади до улицы Олены Телигы (Шевченковский район, Лукьяновка). В период 1923-1944 и 1957-2018 годов имела название улица Мельникова в честь Мельникова Ювеналия Дмитриевича (1868-1900) - одного из организаторов марксистских кружков в Киеве.
Улица проложена во 2-й половине XIX века как продолжение Львовской улицы (ныне улица Сечевых Стрельцов). В 1869 она получила название от исторической местности Дорогожичи. На улице находятся институт Медицинских проблем физической культуры (№ 53), издательство «Веселка» и Дом детской книги (№ 63), другие организации, Лукьяновский рынок, Лукьяновское воинское кладбище, телевизионная вышка (380 м). На этой улице в доме № 45 жил и работал академик АН УССР Н. Ф. Кащенко (дом не сохранился), под № 84 находился Акклиматизационный сад АН УССР, основанный им в 1913 (территория застроена в 1970-1980-е годы). На доме № 81 установлена мемориальная доска писателю С. В. Васильченко. В здании Медицинского училища № 1 (№ 14) в 1941 формировался санитарный поезд № 1078. В сквере между улицей Юрия Ильенко и улицей Герцена установлен памятник И. П. Котляревскому. В конце улицы в бывшем урочище Бабий яр сооружён памятник гражданам города Киева и военнопленным, расстрелянным немецко-фашистскими захватчиками в Бабьем яру.
Фото червня 2007 року.
Пам’ятник Івану Петровичу Котляревському.
Встановлено на честь Котляревського Івана Петровича (1769-1838) - видатного українського письменника, першого класика нової української літератури. Автор поеми «Енеїда» (1798), п'єс «Наталка Полтавка» (1838), «Солдат-чародій» (1841).
Пам'ятник - бронзовий бюст письменника; відлито разом з постаментом-колоною, прикрашеною тематичними рельєфами за мотивами творів І. П. Котляревського. Встановлено на стилобаті з червоного граніту. Загальна висота пам'ятника - 5,5 м. Скульптор Г. Н. Кальченко, архітектор А. Ф. Ігнащенко. Відкрито 1975 у сквері на розі вулиць Мельникова та Герцена.
На постаменті пам’ятника накреслено:
Памятник Ивану Петровичу Котляревскому.
Установлен в честь Котляревского Ивана Петровича (1769-1838) - выдающегося украинского писателя, первого классика новой украинской литературы. Автор поэмы «Энеида» (1798), пьес «Наталка Полтавка» (1838), «Солдат-чародей» (1841).
Памятник - бронзовый бюст писателя; отлит вместе с постаментом-колонной, украшенной тематическими рельефами по мотивам произведений И. П. Котляревского. Установлен на стилобате из красного гранита. Общая высота памятника - 5,5 м. Скульптор Г. Н. Кальченко, архитектор А. Ф. Игнащенко. Открыт в 1975 в сквере на углу улиц Мельникова и Герцена.
На постаменте памятника начертано (на Украинском языке):
Встановлено на честь Котляревського Івана Петровича (1769-1838) - видатного українського письменника, першого класика нової української літератури. Автор поеми «Енеїда» (1798), п'єс «Наталка Полтавка» (1838), «Солдат-чародій» (1841).
Пам'ятник - бронзовий бюст письменника; відлито разом з постаментом-колоною, прикрашеною тематичними рельєфами за мотивами творів І. П. Котляревського. Встановлено на стилобаті з червоного граніту. Загальна висота пам'ятника - 5,5 м. Скульптор Г. Н. Кальченко, архітектор А. Ф. Ігнащенко. Відкрито 1975 у сквері на розі вулиць Мельникова та Герцена.
На постаменті пам’ятника накреслено:
«Іван Петрович Котляревський 1769-1838»
Памятник Ивану Петровичу Котляревскому.
Установлен в честь Котляревского Ивана Петровича (1769-1838) - выдающегося украинского писателя, первого классика новой украинской литературы. Автор поэмы «Энеида» (1798), пьес «Наталка Полтавка» (1838), «Солдат-чародей» (1841).
Памятник - бронзовый бюст писателя; отлит вместе с постаментом-колонной, украшенной тематическими рельефами по мотивам произведений И. П. Котляревского. Установлен на стилобате из красного гранита. Общая высота памятника - 5,5 м. Скульптор Г. Н. Кальченко, архитектор А. Ф. Игнащенко. Открыт в 1975 в сквере на углу улиц Мельникова и Герцена.
На постаменте памятника начертано (на Украинском языке):
«Иван Петрович Котляревский 1769-1838»
Вулиця Герцена (до 1939 року - Осіївська вулиця, до 1912 року - вулиці Малодорогожицька + Осіївська)
пролягає від вулиці Мельникова до кінця забудови і далі - між урочищами Кирилівський гай і
Бабин Яр -
майже до
Кирилівської церкви.
Цікавою пам'яткою історії та архітектури на початку вулиці Герцена є колишня садиба Октавіана Більського (Бєльського), за радянських часів - дача М. С. Хрущова, нині - парк Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України (ІПАГ).
У 1889 році аптекарський помічник Октавіан Більський (Бєльський) придбав у Кмитовім Яру ділянку під будівництво. У 1893 році тут розпочалося будівництво садиби за проектом архітектора М. Казанського. Будинок мав дев'ять вікон по фасаду, з двома ризалітами по краях, які переходили у вежоподібні об'єми, увінчані банями зі шпилем. Фасад було декоровано в стилі неоренесансу. Пізніше Більський, ставши вже власником аптеки, придбав сусідню ділянку і спорудив на ній другий особняк, який здавав у оренду. Обидва будинки, оточені парком, склали відокремлену від іншої забудови садибу. У 1920-х роках ці особняки було націоналізовано, а парк став місцем громадського відпочинку. Згодом садибу було перетворено на режимний об'єкт. Спочатку тут мешкав у 1934-1937 роках народний комісар внутрішніх справ УРСР В. А. Балицький. За його наказом ліве крило особняка розбудували, а в парку спорудили численні малі архітектурні форми - містки, альтанки, статуї тощо. Перед війною 1941-1945 років вся садиба використовувалася як піонерський табір для дітей співробітників НКВС. Наприкінці 1943 року сюди переїхав член Військової ради I-го Українського фронту М. С. Хрущов, який мешкав тут до 1949 року. Коли Хрущов переїхав до Москви, садиба продовжувала бути резиденцією перших секретарів ЦК КП УРСР. Останнім тут мешкав П. Ю. Шелест. Його наступник, В. В. Щербицький, передав особняк НДІ педіатрії, акушерства і гінекології.
На жаль, зараз парк та всі паркові споруди перебувають у досить занедбаному стані.
Улица Герцена (до 1939 года - Осиевская улица, до 1912 года - улицы Малодорогожицка + Осиевская) пролегает от улицы Мельникова до конца застройки и дальше - между урочищами Кирилловская роща и Бабий Яр - почти до Кирилловской церкви.
Интересным памятником истории и архитектуры в начале улицы Герцена является бывшая усадьба Октавиана Бельского, в советское время - дача Н. С. Хрущова, ныне - парк Института педиатрии, акушерства и гинекологии АМН Украины (ИПАГ).
В 1889 году аптекарский помощник Октавиан Бельский приобрел в Кмитовом Яру участок под строительство. В 1893 году здесь началось строительство усадьбы по проекту архитектора Н. Казанского. Дом имел девять окон по фасаду, с двумя ризалитами по краям, которые переходили в башнеподобные объемы, увенчанные банями со шпилем. Фасад был декорирован в стиле неоренессанса. Позже Бельский, став уже владельцем аптеки, приобрел соседний участок и построил на ней второй особняк, который сдавал в аренду. Оба дома, окружённые парком, составили отделенную от другой застройки усадьбу. В 1920-х годах эти особняки были национализированы, а парк стал местом общественного отдыха. Впоследствии усадьба была преобразована в режимный объект. Сначала здесь жил в 1934-1937 годах народный комиссар внутренних дел УССР В. А. Балицкий. По его приказу левое крыло особняка перестроили, а в парке построили многочисленные малые архитектурные формы - мостики, беседки, статуи и тому подобное. Перед войной 1941-1945 годов вся усадьба использовалась в качестве пионерского лагеря для детей сотрудников НКВД. В конце 1943 года сюда переехал член Военного совета I-го Украинского фронта Н. С. Хрущов, который жил здесь до 1949 года. Когда Хрущов переехал в Москву, усадьба продолжала быть резиденцией первых секретарей ЦК КП УССР. Последним здесь жил П. Ю. Шелест. Его преемник, В. В. Щербицкий, передал особняк НИИ педиатрии, акушерства и гинекологии.
К сожалению, в настоящий момент парк и все парковые сооружения находятся в достаточно запущенном состоянии.
Цікавою пам'яткою історії та архітектури на початку вулиці Герцена є колишня садиба Октавіана Більського (Бєльського), за радянських часів - дача М. С. Хрущова, нині - парк Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України (ІПАГ).
У 1889 році аптекарський помічник Октавіан Більський (Бєльський) придбав у Кмитовім Яру ділянку під будівництво. У 1893 році тут розпочалося будівництво садиби за проектом архітектора М. Казанського. Будинок мав дев'ять вікон по фасаду, з двома ризалітами по краях, які переходили у вежоподібні об'єми, увінчані банями зі шпилем. Фасад було декоровано в стилі неоренесансу. Пізніше Більський, ставши вже власником аптеки, придбав сусідню ділянку і спорудив на ній другий особняк, який здавав у оренду. Обидва будинки, оточені парком, склали відокремлену від іншої забудови садибу. У 1920-х роках ці особняки було націоналізовано, а парк став місцем громадського відпочинку. Згодом садибу було перетворено на режимний об'єкт. Спочатку тут мешкав у 1934-1937 роках народний комісар внутрішніх справ УРСР В. А. Балицький. За його наказом ліве крило особняка розбудували, а в парку спорудили численні малі архітектурні форми - містки, альтанки, статуї тощо. Перед війною 1941-1945 років вся садиба використовувалася як піонерський табір для дітей співробітників НКВС. Наприкінці 1943 року сюди переїхав член Військової ради I-го Українського фронту М. С. Хрущов, який мешкав тут до 1949 року. Коли Хрущов переїхав до Москви, садиба продовжувала бути резиденцією перших секретарів ЦК КП УРСР. Останнім тут мешкав П. Ю. Шелест. Його наступник, В. В. Щербицький, передав особняк НДІ педіатрії, акушерства і гінекології.
На жаль, зараз парк та всі паркові споруди перебувають у досить занедбаному стані.
Улица Герцена (до 1939 года - Осиевская улица, до 1912 года - улицы Малодорогожицка + Осиевская) пролегает от улицы Мельникова до конца застройки и дальше - между урочищами Кирилловская роща и Бабий Яр - почти до Кирилловской церкви.
Интересным памятником истории и архитектуры в начале улицы Герцена является бывшая усадьба Октавиана Бельского, в советское время - дача Н. С. Хрущова, ныне - парк Института педиатрии, акушерства и гинекологии АМН Украины (ИПАГ).
В 1889 году аптекарский помощник Октавиан Бельский приобрел в Кмитовом Яру участок под строительство. В 1893 году здесь началось строительство усадьбы по проекту архитектора Н. Казанского. Дом имел девять окон по фасаду, с двумя ризалитами по краям, которые переходили в башнеподобные объемы, увенчанные банями со шпилем. Фасад был декорирован в стиле неоренессанса. Позже Бельский, став уже владельцем аптеки, приобрел соседний участок и построил на ней второй особняк, который сдавал в аренду. Оба дома, окружённые парком, составили отделенную от другой застройки усадьбу. В 1920-х годах эти особняки были национализированы, а парк стал местом общественного отдыха. Впоследствии усадьба была преобразована в режимный объект. Сначала здесь жил в 1934-1937 годах народный комиссар внутренних дел УССР В. А. Балицкий. По его приказу левое крыло особняка перестроили, а в парке построили многочисленные малые архитектурные формы - мостики, беседки, статуи и тому подобное. Перед войной 1941-1945 годов вся усадьба использовалась в качестве пионерского лагеря для детей сотрудников НКВД. В конце 1943 года сюда переехал член Военного совета I-го Украинского фронта Н. С. Хрущов, который жил здесь до 1949 года. Когда Хрущов переехал в Москву, усадьба продолжала быть резиденцией первых секретарей ЦК КП УССР. Последним здесь жил П. Ю. Шелест. Его преемник, В. В. Щербицкий, передал особняк НИИ педиатрии, акушерства и гинекологии.
К сожалению, в настоящий момент парк и все парковые сооружения находятся в достаточно запущенном состоянии.
Фото квітня 2014 року. |
Фото квітня 2014 року. |
Колишня садиба Октавіана Більського (Бєльського),
за радянських часів - дача М. С. Хрущова,
нині - парк Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України (ІПАГ).
Паркові містки, ярочки та ставки. Бывшая усадьба Октавиана Бельского, в советское время - дача Н. С. Хрущова, ныне - парк Института педиатрии, акушерства и гинекологии АМН Украины (ИПАГ). Парковые мостики, овражки и пруды. |
Фото квітня 2014 року. |
Фото квітня 2014 року. |
Колишня садиба Октавіана Більського (Бєльського),
за радянських часів - дача М. С. Хрущова,
нині - парк Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України (ІПАГ).
Крижень (качур та самиця) на ставку. Бывшая усадьба Октавиана Бельского, в советское время - дача Н. С. Хрущова, ныне - парк Института педиатрии, акушерства и гинекологии АМН Украины (ИПАГ). Кряква (селезень и самка) на пруде. |
Крижень, або дика качка (Anas platyrhynchos).
Царство: Тварини - Metazoa.
Тип: Хордові - Chordata.
Клас: Птахи - Aves.
Ряд: Гусеподібні - Anseriformes.
Родина: Качкові - Anatidae.
Рід: Качка - Anas.
Вид: Крижень - Anas platyrhynchos.
Зріст: 51-63 см. Вага: 0,8-2 кг. Тривалість життя: до 10 років. Характерні ознаки: добре виявлений статевий диморфізм, в самців у весняному оперенні голова та передня частина шиї зелена, з металевим блиском; задня частина шиї та спина бурі, з поперечною сірою смугастістю; на шиї біле кільце; дзьоб зеленуватий, ноги жовті або червоні; самки і самці у літньому оперенні та молоді птахи - зверху бурі, плямисті, знизу глинясто-руді; дзьоб і ноги жовті. Харчування: живляться залежно від сезону та характеру водойми рослинною і тваринною їжею; поїдають насіння, вегетативні частини водяних рослин та личинок водяних комах. Розмноження: гніздо вимощують м'якими стеблами, мохом, листям і власним пухом; повна кладка з 6-17 світло-зелених яєць, на початку квітня і пізніше, до середини травня; насиджування яєць триває 26-28 діб. Біотоп: оселяються по берегах прісноводних зарослих водойм. Спосіб життя: полігами; розмірами, характерним польотом і хриплим, гучним кряканням добре відрізняються від інших видів річкових качок; взимку збираються у великі зграї. Мешкає: поширені майже по всій Європі, крім Крайньої Півночі, в помірній смузі Азії, у Північній Америці, Північній Африці; зимують у південних районах; в Україні гніздяться по всій території, крім гірських районів Криму і Карпат.
Кряква, или дикая утка (Anas platyrhynchos). Царство: Животные - Metazoa. Тип: Хордовые - Chordata. Класс: Птицы - Aves. Отряд: Гусеобразные - Anseriformes. Семейство: Утиные - Anatidae. Род: Речные утки - Anas. Вид: Кряква - Anas platyrhynchos.
Рост: 51-63 см. Вес: 0,8-2 кг. Продолжительность жизни: до 10 лет. Характерные признаки: хорошо проявляется половой диморфизм, у самцов в весеннем оперении голова и передняя часть шеи зеленые, с металлическим блеском; задняя часть шеи и спина бурые, с поперечной серой полосатостью; на шее белое кольцо; клюв зеленоватый, ноги желтые или красные; самки и самцы в летнем оперении и молодые птицы - сверху бурый, пятнистые, снизу глинисто-рыжие; клюв и ноги желтые. Питание: питаются в зависимости от сезона и характера водоема растительной и животной едой; поедают семена, вегетативные части водяных растений и личинок водяных насекомых. Размножение: гнездо вымащивают мягкими стеблями, мхом, листьями и собственным пухом; полная кладка из 6-17 светло-зелёных яиц, в начале апреля и позже, до середины мая; насиживание яиц длится 26-28 суток. Биотоп: поселяются по берегам пресноводных заросших водоемов. Образ жизни: полигамы; размерами, характерным полетом и хриплым, громким кряканием, хорошо отличаются от других видов речных уток; зимой собираются в большие стаи. Живёт: распространены почти по всей Европе, кроме Крайнего Севера, в умеренной полосе Азии, в Северной Америке, Северной Африке; зимуют в южных районах; в Украине гнездятся по всей территории, кроме горных районов Крыма и Карпат.
Зріст: 51-63 см. Вага: 0,8-2 кг. Тривалість життя: до 10 років. Характерні ознаки: добре виявлений статевий диморфізм, в самців у весняному оперенні голова та передня частина шиї зелена, з металевим блиском; задня частина шиї та спина бурі, з поперечною сірою смугастістю; на шиї біле кільце; дзьоб зеленуватий, ноги жовті або червоні; самки і самці у літньому оперенні та молоді птахи - зверху бурі, плямисті, знизу глинясто-руді; дзьоб і ноги жовті. Харчування: живляться залежно від сезону та характеру водойми рослинною і тваринною їжею; поїдають насіння, вегетативні частини водяних рослин та личинок водяних комах. Розмноження: гніздо вимощують м'якими стеблами, мохом, листям і власним пухом; повна кладка з 6-17 світло-зелених яєць, на початку квітня і пізніше, до середини травня; насиджування яєць триває 26-28 діб. Біотоп: оселяються по берегах прісноводних зарослих водойм. Спосіб життя: полігами; розмірами, характерним польотом і хриплим, гучним кряканням добре відрізняються від інших видів річкових качок; взимку збираються у великі зграї. Мешкає: поширені майже по всій Європі, крім Крайньої Півночі, в помірній смузі Азії, у Північній Америці, Північній Африці; зимують у південних районах; в Україні гніздяться по всій території, крім гірських районів Криму і Карпат.
Кряква, или дикая утка (Anas platyrhynchos). Царство: Животные - Metazoa. Тип: Хордовые - Chordata. Класс: Птицы - Aves. Отряд: Гусеобразные - Anseriformes. Семейство: Утиные - Anatidae. Род: Речные утки - Anas. Вид: Кряква - Anas platyrhynchos.
Рост: 51-63 см. Вес: 0,8-2 кг. Продолжительность жизни: до 10 лет. Характерные признаки: хорошо проявляется половой диморфизм, у самцов в весеннем оперении голова и передняя часть шеи зеленые, с металлическим блеском; задняя часть шеи и спина бурые, с поперечной серой полосатостью; на шее белое кольцо; клюв зеленоватый, ноги желтые или красные; самки и самцы в летнем оперении и молодые птицы - сверху бурый, пятнистые, снизу глинисто-рыжие; клюв и ноги желтые. Питание: питаются в зависимости от сезона и характера водоема растительной и животной едой; поедают семена, вегетативные части водяных растений и личинок водяных насекомых. Размножение: гнездо вымащивают мягкими стеблями, мхом, листьями и собственным пухом; полная кладка из 6-17 светло-зелёных яиц, в начале апреля и позже, до середины мая; насиживание яиц длится 26-28 суток. Биотоп: поселяются по берегам пресноводных заросших водоемов. Образ жизни: полигамы; размерами, характерным полетом и хриплым, громким кряканием, хорошо отличаются от других видов речных уток; зимой собираются в большие стаи. Живёт: распространены почти по всей Европе, кроме Крайнего Севера, в умеренной полосе Азии, в Северной Америке, Северной Африке; зимуют в южных районах; в Украине гнездятся по всей территории, кроме горных районов Крыма и Карпат.
Фото квітня 2014 року. |
Фото квітня 2014 року. |
Фото квітня 2014 року. |
Колишня садиба Октавіана Більського (Бєльського),
за радянських часів - дача М. С. Хрущова,
нині - парк Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України (ІПАГ).
Якась дивна споруда та сходи до неї. Бывшая усадьба Октавиана Бельского, в советское время - дача Н. С. Хрущова, ныне - парк Института педиатрии, акушерства и гинекологии АМН Украины (ИПАГ). Какое-то странное сооружение и лестница к нему. |
Фото квітня 2014 року. |
Фото квітня 2014 року. |
Колишня садиба Октавіана Більського (Бєльського),
за радянських часів - дача М. С. Хрущова,
нині - парк Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України (ІПАГ).
Паркові містки, ярочки, сходи та арки. Бывшая усадьба Октавиана Бельского, в советское время - дача Н. С. Хрущова, ныне - парк Института педиатрии, акушерства и гинекологии АМН Украины (ИПАГ). Парковые мостики, овражки, лестницы и арки. |
Фото квітня 2014 року. |
Фото квітня 2014 року. |
Колишня садиба Октавіана Більського (Бєльського),
за радянських часів - дача М. С. Хрущова,
нині - парк Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України (ІПАГ).
Паркові містки, ярочки та ставки. Бывшая усадьба Октавиана Бельского, в советское время - дача Н. С. Хрущова, ныне - парк Института педиатрии, акушерства и гинекологии АМН Украины (ИПАГ). Парковые мостики, овражки и пруды. |
Фото квітня 2014 року. |
Фото квітня 2014 року. |
Фото квітня 2014 року. |
Парк Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України.
Паркові містки. Парк Института педиатрии, акушерства и гинекологии АМН Украины. Парковые мостики. |
Фото квітня 2014 року. |
Фото квітня 2014 року. |
Фото квітня 2014 року. |
Парк Інституту педіатрії, акушерства і гінекології.
Парковий місток з левом. Парк Института педиатрии, акушерства и гинекологии. Парковый мостик со львом. |
Фото квітня 2014 року. |
Фото квітня 2014 року. |
Колишня садиба Октавіана Більського (Бєльського),
за радянських часів - дача М. С. Хрущова,
нині - парк Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України (ІПАГ).
Перший особняк (1893 рік) за проектом архітектора М. Казанського. Будинок з двома ризалітами по краях, які переходять у вежоподібні об'єми, увінчані банями зі шпилем. Фасад декоровано в стилі неоренесансу. Бывшая усадьба Октавиана Бельского, в советское время - дача Н. С. Хрущова, ныне - парк Института педиатрии, акушерства и гинекологии АМН Украины (ИПАГ). Первый особняк (1893 год) по проекту архитектора Н. Казанского. Дом с двумя ризалитами по краям, которые переходят в башнеподобные объемы, увенчанные банями со шпилем. Фасад декорирован в стиле неоренессанса. |
Фото квітня 2014 року. |
Фото квітня 2014 року. |
Колишня садиба Октавіана Більського (Бєльського),
за радянських часів - дача М. С. Хрущова,
нині - парк Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України (ІПАГ).
Перший особняк (1893 рік). Бывшая усадьба Октавиана Бельского, в советское время - дача Н. С. Хрущова, ныне - парк Института педиатрии, акушерства и гинекологии АМН Украины (ИПАГ). Первый особняк (1893 год). |
Фото квітня 2014 року. |
Фото квітня 2014 року. |
Колишня садиба Октавіана Більського (Бєльського),
за радянських часів - дача М. С. Хрущова,
нині - парк Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України (ІПАГ).
Другий особняк. Другий поверх цієї будівлі було надбудовано 1948 року. Бывшая усадьба Октавиана Бельского, в советское время - дача Н. С. Хрущова, ныне - парк Института педиатрии, акушерства и гинекологии АМН Украины (ИПАГ). Второй особняк. Второй этаж этого здания был надстроен в 1948 году. |
Фото квітня 2014 року. |
Фото квітня 2014 року. |
Колишня садиба Октавіана Більського (Бєльського),
за радянських часів - дача М. С. Хрущова,
нині - парк Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України (ІПАГ).
Другий особняк. Бывшая усадьба Октавиана Бельского, в советское время - дача Н. С. Хрущова, ныне - парк Института педиатрии, акушерства и гинекологии АМН Украины (ИПАГ). Второй особняк. |
Фото квітня 2014 року. |
Фото квітня 2014 року. |
Колишня садиба Октавіана Більського (Бєльського),
за радянських часів - дача М. С. Хрущова,
нині - парк Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України (ІПАГ).
Паркова скульптура. Бывшая усадьба Октавиана Бельского, в советское время - дача Н. С. Хрущова, ныне - парк Института педиатрии, акушерства и гинекологии АМН Украины (ИПАГ). Парковая скульптура. |
Фото квітня 2012 року. |
Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Мельникова, 36/1).
Загальний вид. Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко (ул. Мельникова, 36/1). Общий вид. |
Фото квітня 2012 року. |
Фото квітня 2012 року. |
Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У головному холі інституту. Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. В главном холле института. |
Дорогожичі - історична місцевість у сучасному Шевченківському районі Києва.
У XI-XIII століттях - урочище на північній околиці Києва, куди сходилися шляхи з
Вишгороду,
Чернігова,
Новгорода, Смоленську
та інших міст, зокрема шлях, що вів до північної брами Києва - т. зв. Дорогожище (звідси й назва місцевості).
Як свідчить літопис, Дорогожичі знаходилися «під святим Кирилом», тобто біля Дніпра, нижче
Кирилівського монастиря.
Дорогожичі неодноразово були місцем битв між князями, що ворогували (980, 1146, 1169).
Нині пам'ять про Дорогожичі зберігається в назві Дорогожицької вулиці, станції
метро «Дорогожичі» тощо.
До 1923 року нинішня вулиця Мельникова називалася Великою Дорогожицькою.
Дорогожичи - историческая местность в современном Шевченковском районе Киева. В XI-XIII веках - урочище на северной окраине Киева, куда сходились пути из Вышгорода, Чернигова, Новгорода, Смоленска и других городов, в частности путь, который вёл к северным воротам Киева - т. наз. Дорогожище (отсюда название местности). Как свидетельствует летопись, Дорогожичи находились «под святым Кириллом», т. е. возле Днепра, ниже Кирилловского монастыря. Дорогожичи неоднократно являлись местом сражений между враждовавшими князьями (980, 1146, 1169). Ныне память о Дорогожичах сохраняется в названии Дорогожицкой улицы, станции метро «Дорогожичи» и др. До 1923 года нынешняя улица Мельникова называлась Большой Дорогожицкой.
Дорогожичи - историческая местность в современном Шевченковском районе Киева. В XI-XIII веках - урочище на северной окраине Киева, куда сходились пути из Вышгорода, Чернигова, Новгорода, Смоленска и других городов, в частности путь, который вёл к северным воротам Киева - т. наз. Дорогожище (отсюда название местности). Как свидетельствует летопись, Дорогожичи находились «под святым Кириллом», т. е. возле Днепра, ниже Кирилловского монастыря. Дорогожичи неоднократно являлись местом сражений между враждовавшими князьями (980, 1146, 1169). Ныне память о Дорогожичах сохраняется в названии Дорогожицкой улицы, станции метро «Дорогожичи» и др. До 1923 года нынешняя улица Мельникова называлась Большой Дорогожицкой.
Фото лютого 2017 року. |
Фото січня 2005 року.
|
Пам'ятник громадянам міста Києва і військовополоненим, розстріляним німецько-фашистськими загарбниками в Бабиному Яру.
Відкрито 2.VII 1976 (скульптори М. Г. Лисенко, А. П. Вітрик і В. В. Сухенко,
архітектори А. Ф. Ігнащенко, Н. К. Іванченко і В. Н. Іванченков). Являє собою
багатофігурну композицію з бронзи. Встановлено в парку на Сирці.
Загальна висота пам'ятника з боку вул. Дорогожицької - 10 м, з боку вул. Мельникова - 14 м.
Перед пам'ятником - бронзові плити з написами (трьома мовами: українською, російською та іврит) «Тут у 1941-1943 роках німецько-фашистськими загарбниками було розстріляно понад СТО ТИСЯЧ громадян міста Києва і військовополонених». Памятник гражданам города Киева и военнопленным, расстрелянным немецко-фашистскими захватчиками в Бабьем Яру. Открыт 2.VII 1976 (скульпторы М. Г. Лысенко, А. П. Витрик и В. В. Сухенко, архитекторы А. Ф. Игнащенко, Н. К. Иванченко и В. Н. Иванченков). Представляет собой многофигурную композицию из бронзы. Установлен в парке на Сырце. Общая высота памятника со стороны ул. Дорогожицкой - 10 м, со стороны ул. Мельникова - 14 м. Перед памятником - бронзовые плиты с надписями (на трех языках: украинском, русском и иврит) «Здесь в 1941-1943 годах немецко-фашистскими захватчиками были расстреляны свыше СТА ТЫСЯЧ граждан города Киева и военнопленных». |
Бабин Яр - урочище в нинішньому Шевченківському районі,
між вулицями Дорогожицька, Мельникова, Коротченко та Дем’яна Бідного.
До забудови Бабиного Яру тут був один з найбільших на території Києва
ярів (довжина - близько 2,5 км, глибина - понад 50 м).
У період тимчасової німецько-фашистської окупації Києва в 1941-1943 - місце
масового знищення гітлерівцями мирного населення міста Києва та військовополонених.
Всього в Бабиному Яру загинуло понад 100 тисяч людей.
Бабий Яр - урочище в нынешнем Шевченковском районе, между улицами Дорогожицкой, Мельникова, Коротченко и Демьяна Бедного. До застройки Бабьего Яра здесь был один из самых больших на территории Киева оврагов (длина - около 2,5 км, глубина - свыше 50 м). В период временной немецко-фашистской оккупации Киева в 1941-1943 - место массового уничтожения гитлеровцами мирного населения города Киева и военнопленных. Всего в Бабьем Яру погибло свыше 100 тысяч человек.
Бабий Яр - урочище в нынешнем Шевченковском районе, между улицами Дорогожицкой, Мельникова, Коротченко и Демьяна Бедного. До застройки Бабьего Яра здесь был один из самых больших на территории Киева оврагов (длина - около 2,5 км, глубина - свыше 50 м). В период временной немецко-фашистской оккупации Киева в 1941-1943 - место массового уничтожения гитлеровцами мирного населения города Киева и военнопленных. Всего в Бабьем Яру погибло свыше 100 тысяч человек.
Фото березня 2014 року. |
Фото березня 2014 року. |
Пам'ятник дітям, яких було знищено в Бабиному Яру в 1941 році під час Другої світової війни.
Встановлено 30 вересня 2001 року біля входу до станції метрополітену «Дорогожичі». Автори: скульптор Валерій Медведєв, архітектори Руслан Кухаренко та Юрій Мельничука. За оцінками вчених України, в Бабиному Яру було розстріляно біля 150 тисяч євреїв (жителів Києва, а також інших міст України), але ця кількість не включає малолітніх дітей до трьох років, яких теж вбивали, та не рахували. Памятник детям, уничтоженным в Бабьем Яру в 1941 году во время Второй мировой войны. Установлен 30 сентября 2001 года у входа в станцию метрополитена «Дорогожичи». Авторы: скульптор Валерий Медведев, архитекторы Руслан Кухаренко и Юрий Мельничук. По оценкам ученых Украины, в Бабьем Яру было расстреляно около 150 тысяч евреев (жителей Киева, а также других городов Украины), но это количество не включает малолетних детей до трёх лет, которых тоже убивали, но не считали. |
Фото лютого 2017 року. |
Бабин Яр. Пам'ятник Тетяні Маркус (1921-1943), Героєві України, видатній київській підпільниці.
Цей пам'ятник було створено скульптором В. Медведєвим і архітектором Є. Костіним. Урочисто відкрито на території Бабиного Яру 1 грудня 2009 року. Бабий Яр. Памятник Татьяне Маркус (1921-1943), Герою Украины, выдающейся киевской подпольщице. Этот памятник был создан скульптором В. Медведевым и архитектором Е. Костиным. Торжественно открыт на территории Бабьего Яра 1 декабря 2009 года. |
Першоджерела:
# “Київ. Енциклопедичний довідник”, Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
# “Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Вікіпедія.
# “Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Вікіпедія.
Пропоную мої інші тематичні колекції про Київ:
До розділу "Як тебе не любити, Києве мій!"