Фото червня 2012 року. |
Фото червня 2012 року. |
Дніпрові схили: вид на Печерські кручі з моста Патона.
Печерськ - історична місцевість у центрі сучасного Києва. Розташована між Липками, Кловом, Звіринцем і Дніпровими схилами. Проте, фактично Липки, Звіринець та Клов вже давно стали частиною Печерську (тобто Печерського району) і будь-які, навіть умовні, межі цих історичних місцевостей (урочищ) стерті. Днепровские склоны: вид на Печерские кручи с моста Патона. Печерск - историческая местность в центре современного Киева. Расположена между Липками, Кловом, Зверинцем и Днепровскими склонами. Однако, фактически Липки, Зверинец и Клов, уже давно стали частью Печерска (то есть Печерского района) и любые, даже условные, границы этих исторических местностей (урочищ) стерты. |
Назва Печерськ пов’язана з печерами, що існували тут з найдавніших часів, ще до заснування Києва.
Наприкінці XII століття тут, на місці колишнього селища Берестове,
утворилося селище Печерське, що у XVI-XVII століттях мало назву Печерське містечко.
Після спорудження у XVIII столітті Старої Печерської фортеці та Маріїнського палацу, Печерськ став (до 30-40-х років XIX століття) адміністративним центром Києва.
На Печерську збереглися унікальні пам’ятки архітектури часів Київської Русі та наступних століть. Печерськ славиться чудовими парками на Дніпровських схилах. На схилах Дніпра розташована також Києво-Печерська Лавра - одна з найбільших святинь православного світу. Наразі Верхня Лавра є національним музеєм-заповідником, а нижня Лавра - діючим монастирем. На Печерську розташовано багато адміністративних будівель, в яких, зокрема, розміщено Адміністрацію Президента України, Верховну Раду, Уряд України та багато міністерств.
Название Печерск связано с пещерами, которые существовали здесь с самых давних времен, еще до основания Киева. В конце XII века здесь, на месте бывшего поселка Берестов, образовался поселок Печерское, который в XVI-XVII веках назывался Печерским местечком.
После сооружения в XVIII веке Старой Печерской крепости и Мариинского дворца, Печерск стал (до 30-40-х годов XIX века) административным центром Киева.
На Печерске сохранились уникальные памятники архитектуры времен Киевской Руси и последующих веков. Печерск славится замечательными парками на Днепровских склонах. На склонах Днепра расположена также Киево-Печерская Лавра - одна из наибольших святынь православного мира. Ныне Верхняя Лавра является национальным музеем-заповедником, а нижняя Лавра - действующим монастырем. На Печерске расположено много административных зданий, в которых, в частности, размещены Администрация Президента Украины, Верховная Рада, Правительство Украины и много министерств.
Після спорудження у XVIII столітті Старої Печерської фортеці та Маріїнського палацу, Печерськ став (до 30-40-х років XIX століття) адміністративним центром Києва.
На Печерську збереглися унікальні пам’ятки архітектури часів Київської Русі та наступних століть. Печерськ славиться чудовими парками на Дніпровських схилах. На схилах Дніпра розташована також Києво-Печерська Лавра - одна з найбільших святинь православного світу. Наразі Верхня Лавра є національним музеєм-заповідником, а нижня Лавра - діючим монастирем. На Печерську розташовано багато адміністративних будівель, в яких, зокрема, розміщено Адміністрацію Президента України, Верховну Раду, Уряд України та багато міністерств.
Название Печерск связано с пещерами, которые существовали здесь с самых давних времен, еще до основания Киева. В конце XII века здесь, на месте бывшего поселка Берестов, образовался поселок Печерское, который в XVI-XVII веках назывался Печерским местечком.
После сооружения в XVIII веке Старой Печерской крепости и Мариинского дворца, Печерск стал (до 30-40-х годов XIX века) административным центром Киева.
На Печерске сохранились уникальные памятники архитектуры времен Киевской Руси и последующих веков. Печерск славится замечательными парками на Днепровских склонах. На склонах Днепра расположена также Киево-Печерская Лавра - одна из наибольших святынь православного мира. Ныне Верхняя Лавра является национальным музеем-заповедником, а нижняя Лавра - действующим монастырем. На Печерске расположено много административных зданий, в которых, в частности, размещены Администрация Президента Украины, Верховная Рада, Правительство Украины и много министерств.
Фото травня 2005 року. |
Фото липня 2017 року. |
Пам'ятний знак на честь заснування Києва в Наводницькому парку (колишньому на і'мя В. М. Примакова).
Пам'ятний знак споруджено 1982 року на ознаменування 1500-річчя міста Київ. Скульптурну композицію виконано з кованої міді у вигляді плоского човна, на якому встановлено фігури легендарних засновників Києва, - братів Кия, Щека та Хорива і їхньої сестри Либеді. Біля підніжжя гранітного постаменту - басейн. Довжина човна - 9 м; висота фігур: братів - 4,3 м, Либеді - 3,8 м. Скульптор В. 3. Бородай, архітектор Н. М. Фещенко. Перед пам'ятним знаком - гранітний камінь з цитатою «Повісті минулих літ» (див. збільшене фото). Monument to the Founders of Kyiv is a statue located on the banks of the river Dnipro in Navodnytskyi Park. |
Фото червня 2021 року. |
Фото червня 2021 року. |
У Наводницькому парку.
Пам'ятний камінь, що закладений з нагоди відкриття Алеї ООН у Києві до відзначення 60-річчя заснування ООН, 24.10.2005. Navodnytskyi Park. Memorial stone laid on the occasion of the opening of the UN Alley in Kyiv to celebrate the 60th anniversary of the founding of the UN, 10/24/2005. |
Фото жовтня 2015 року. |
Фото жовтня 2015 року. |
Печерський ландшафтний парк було створено 1981 року як продовження смуги міських парків на схилах Дніпра
під час будівництва меморіального комплексу Національного музею історії України у Другій світовій війні.
Печерский ландшафтный парк был создан в 1981 году как продолжение полосы городских парков на склонах Днепра во время строительства мемориального комплекса Национального музея истории Украины во Второй мировой войне. Kyiv. Pechersk Landscape Garden. |
Фото жовтня 2015 року. |
Фото жовтня 2015 року. |
Печерський ландшафтний парк.
У центральній частині парку наприкінці 1980-х років було збудовано Співоче поле і каскад сходинок до Дніпровської набережної.
Печерский ландшафтный парк. В центральной части парка в конце 1980-х годов было построено Певческое поле и каскад лестниц к Днепровской набережной. Kyiv. Pechersk Landscape Garden. |
Фото жовтня 2015 року. |
Фото жовтня 2015 року. |
Печерський ландшафтний парк.
V фестиваль «Пори року в хризантемах».
З початку 1990-х років Печерський ландшафтний парк є традиційним місцем проведення виставок квітів, зокрема щорічної міської виставки квітів. Печерский ландшафтный парк. V фестиваль «Времена года в хризантемах». С начала 1990-х годов Печерский ландшафтный парк является традиционным местом проведения выставок цветов, в частности ежегодной городской выставки цветов. |
Фото жовтня 2015 року. |
Фото жовтня 2015 року. |
Печерський ландшафтний парк.
V фестиваль «Пори року в хризантемах».
Печерский ландшафтный парк. V фестиваль «Времена года в хризантемах». Kyiv. Pechersk Landscape Garden. |
Фото жовтня 2015 року. |
Печерський ландшафтний парк.
V фестиваль «Пори року в хризантемах».
Печерский ландшафтный парк. V фестиваль «Времена года в хризантемах». Kyiv. Pechersk Landscape Garden. |
Фото жовтня 2015 року. |
Фото жовтня 2015 року. |
Меморіальний комплекс «Національний музей історії України у Другій світовій війні», види на Дніпро та Лівобережжя.
Мемориальный комплекс «Национальный музей истории Украины во Второй мировой войне» виды на Днепр и Левобережье. Kyiv. National Museum of the History of Ukraine in World War II. |
Фото жовтня 2015 року. |
Фото жовтня 2015 року. |
Меморіальний комплекс «Національний музей історії України у Другій світовій війні».
Монумент «Батьківщина-Мати» та скульптурна композиція «Форсування Дніпра». Мемориальный комплекс «Национальный музей истории Украины во Второй мировой войне». Монумент «Родина-Мать» и скульптурная композиция «Форсирование Днепра». Kyiv. National Museum of the History of Ukraine in World War II. The Motherland Monument & the monument "Crossing of the Dnieper River". |
Фото квітня 2013 року. |
Фото 2003 року. |
Фото квітня 2013 року. |
Парк Вічної Слави.
Розташований на верхній придніпровській терасі, на перетині алеї Героїв Крут з вулицею Івана Мазепи. Площа - 9,5 га.
1895 року на цьому місці було закладено Аносовській (Комендантський) сквер (назва по прізвищу коменданта Печерської фортеці А. В. Аносова).
Після реконструкції скверу на його території 1957 року було споруджено меморіал із пам'ятником Вічної Слави на могилі Невідомого солдата.
Парк Вечной Славы. Расположен на верхней приднепровской террасе, на пересечении аллеи Героев Крут с улицей Ивана Мазепы. Площадь - 9,5 га. В 1895 году на этом месте был заложен Аносовский (Комендантский) сквер (название по фамилии коменданта Печерской крепости А. В. Аносова). После реконструкции сквера на его территории в 1957 году был сооружён мемориал с памятником Вечной Славы на могиле Неизвестного солдата. |
Пам'ятник Вічної Слави на могилі Невідомого солдата.
Встановлено 1957 в парку Вічної Слави
(архітектори А. М. Мілецкий, В. В. Бакланов і Л. В. Новіков).
27-метровий обеліск; біля його підніжжя - могила Невідомого солдата, над якою горить Вічний вогонь.
До монументу веде широка алея,
по обох сторонах якої - 34 могили воїнів, що загибли в боях за Батьківщину, серед них - герої битви за Київ.
Тут поховані командуючий Південно-західним фронтом Герой Радянського Союзу генерал-полковник М. П. Кирпонос,
Герой Радянського Союзу, Народний Герой Югославії гвардії генерал-майор авіації А. Н. Вітрук,
Герой Радянського Союзу гвардії генерал-лейтенант артилерії Д. І. Турбін, Герої Радянського Союзу
полковник С. А. Малигін, підполковник С. Ф. Проценко, майори І. Д. Леонов, М. С. Мончак, П. В. Луста,
капітан Н. Д. Авдєєв, старший лейтенант Ю. М. Должанський, старшини Н. І. Гогичаїшвілі, М. Н. Шолуденко;
гвардії генерал-майори М. А. Громагин, М. І. Лавриненко, полковники І. І. Колотушкин, В. В. Чернів,
інженер-полковник Л. В. Захаров, підполковник М. Ф. Малярів, капітан Ю. В. Новіков, молодший лейтенант Н. П. Ломакин;
комісар держ. безпеки А. А. Жуков, генерал-майори А. В. Бабін, А. П. Пилипенко, В. М. Сербін, С. Ф. Скляров,
В. І. Тупіков, Н. Г. Чернишев,
полковники І. Г. Єлисєєв, І. Е. Зубарєв, І. Ф. Ромашенко, Н. С. Ситников, Ю. І. Фомін,
підполковник С. М. Фрідман, лейтенант М. У. Мадюдя.
У 1984 було проведено реконструкцію меморіалу.
Памятник Вечной Славы на могиле Неизвестного солдата. Установлен в 1957 в парке Вечной Славы (архитекторы А. М. Милецкий, В. В. Бакланов и Л. В. Новиков). Представляет собой 27-метровый обелиск; у его подножия - могила Неизвестного солдата, над которой горит Вечный огонь. К монументу ведёт широкая аллея, по обеим сторонам которой - 34 могилы воинов, погибших в боях за Родину, среди них - герои битвы за Киев. Здесь похоронены командующий Юго-Западным фронтом Герой Советского Союза генерал-полковник М. П. Кирпонос, Герой Советского Союза, Народный Герой Югославии гвардии генерал-майор авиации А. Н. Витрук, Герой Советского Союза гвардии генерал-лейтенант артиллерии Д. И. Турбин, Герои Советского Союза полковник С. А. Малыгин, подполковник С. Ф. Проценко, майоры И. Д. Леонов, М. С. Мончак, П. В. Луста, капитан Н. Д. Авдеев, старший лейтенант Ю. М. Должанский, старшины Н. И. Гогичаишвили, Н. Н. Шолуденко; гвардии генерал-майоры М. А. Громагин, М. И. Лавриненко, полковники И. И. Колотушкин, В. В. Чернев, инженер-полковник Л. В. Захаров, подполковник М. Ф. Маляров, капитан Ю. В. Новиков, младший лейтенант Н. П. Ломакин; комиссар гос. безопасности А. А. Жуков, генерал-майоры А. В. Бабин, А. П. Пилипенко, В. М. Сербин, С. Ф. Скляров, В. И. Тупиков, Н. Г. Чернышёв, полковники И. Г. Елисеев, И. Е. Зубарев, И. Ф. Ромашенко, Н. С. Сытников, Ю. И. Фомин, подполковник С. М. Фридман, лейтенант М. У. Мадюдя. В 1984 была проведена реконструкция мемориала.
Памятник Вечной Славы на могиле Неизвестного солдата. Установлен в 1957 в парке Вечной Славы (архитекторы А. М. Милецкий, В. В. Бакланов и Л. В. Новиков). Представляет собой 27-метровый обелиск; у его подножия - могила Неизвестного солдата, над которой горит Вечный огонь. К монументу ведёт широкая аллея, по обеим сторонам которой - 34 могилы воинов, погибших в боях за Родину, среди них - герои битвы за Киев. Здесь похоронены командующий Юго-Западным фронтом Герой Советского Союза генерал-полковник М. П. Кирпонос, Герой Советского Союза, Народный Герой Югославии гвардии генерал-майор авиации А. Н. Витрук, Герой Советского Союза гвардии генерал-лейтенант артиллерии Д. И. Турбин, Герои Советского Союза полковник С. А. Малыгин, подполковник С. Ф. Проценко, майоры И. Д. Леонов, М. С. Мончак, П. В. Луста, капитан Н. Д. Авдеев, старший лейтенант Ю. М. Должанский, старшины Н. И. Гогичаишвили, Н. Н. Шолуденко; гвардии генерал-майоры М. А. Громагин, М. И. Лавриненко, полковники И. И. Колотушкин, В. В. Чернев, инженер-полковник Л. В. Захаров, подполковник М. Ф. Маляров, капитан Ю. В. Новиков, младший лейтенант Н. П. Ломакин; комиссар гос. безопасности А. А. Жуков, генерал-майоры А. В. Бабин, А. П. Пилипенко, В. М. Сербин, С. Ф. Скляров, В. И. Тупиков, Н. Г. Чернышёв, полковники И. Г. Елисеев, И. Е. Зубарев, И. Ф. Ромашенко, Н. С. Сытников, Ю. И. Фомин, подполковник С. М. Фридман, лейтенант М. У. Мадюдя. В 1984 была проведена реконструкция мемориала.
Фото січня 2013 року. |
Фото січня 2013 року. |
Фото січня 2013 року. |
Національний музей «Меморіал пам'яті жертв Голодомору».
Головний вхід до меморіалу зі скорботними янголами та Площа Пам'яті, оточена жорнами. Национальный музей «Мемориал памяти жертв Голодомора». Главный вход в мемориал со скорбящими ангелами и Площадь Памяти, окружённая жерновами. Memorial in Commemoration of Famines Victims. Main entrance to the Memorial, the Angels of Sorrow. |
Голодомор 1932-1933 років - акт геноциду українського народу,
здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду,
що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані,
переважну більшість населення якої становили українці.
За даними офіційної науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору 1932-1933 років в Україні становила 3 мільйони 941 тисяча осіб (за іншими оцінками - близько 4,5 млн осіб). За рік між урожаями 1932 і 1933 років загинуло у два рази більше українців, ніж в середньому за один рік бойових дій у 1941-1945 роках під час Другої світової війни. Розрахункові втрати українського етносу внаслідок Голодомору в частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.
Голодомор 1932-1933 годов - акт геноцида украинского народа, осуществленный руководством ВКП(б) и правительством СССР в 1932-1933 годах, путём организации искусственного массового голода, приведшего к многомиллионным человеческим потерям в сельской местности на территории Украинской ССР и Кубани, подавляющее большинство населения которой составляли украинцы.
По данным официальной научно-демографической экспертизы общее количество человеческих потерь от Голодомора 1932-1933 годов в Украине составила 3 миллиона 941 тысяча человек (по другим оценкам - около 4,5 млн человек). За год между урожаями 1932 и 1933 годов погибло в два раза больше украинцев, чем в среднем за один год боевых действий в 1941-1945 годах во время Второй мировой войны. Расчётные потери украинского этноса в результате Голодомора в части нерождённых составляют 6 миллионов 122 тысячи человек.
За даними офіційної науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору 1932-1933 років в Україні становила 3 мільйони 941 тисяча осіб (за іншими оцінками - близько 4,5 млн осіб). За рік між урожаями 1932 і 1933 років загинуло у два рази більше українців, ніж в середньому за один рік бойових дій у 1941-1945 роках під час Другої світової війни. Розрахункові втрати українського етносу внаслідок Голодомору в частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.
Голодомор 1932-1933 годов - акт геноцида украинского народа, осуществленный руководством ВКП(б) и правительством СССР в 1932-1933 годах, путём организации искусственного массового голода, приведшего к многомиллионным человеческим потерям в сельской местности на территории Украинской ССР и Кубани, подавляющее большинство населения которой составляли украинцы.
По данным официальной научно-демографической экспертизы общее количество человеческих потерь от Голодомора 1932-1933 годов в Украине составила 3 миллиона 941 тысяча человек (по другим оценкам - около 4,5 млн человек). За год между урожаями 1932 и 1933 годов погибло в два раза больше украинцев, чем в среднем за один год боевых действий в 1941-1945 годах во время Второй мировой войны. Расчётные потери украинского этноса в результате Голодомора в части нерождённых составляют 6 миллионов 122 тысячи человек.
Фото січня 2013 року. |
Фото квітня 2013 року. |
Національний музей «Меморіал пам'яті жертв Голодомору» було засновано у 2008-2009 роках.
Скульптура дівчинки з колосками в руках на Площі Пам'яті, оточеній жорнами. Национальный музей «Мемориал памяти жертв Голодомора» был основан в 2008-2009 годах. Скульптура девочки с колосками в руках на Площади Памяти, окружённой жерновами. Memorial in Commemoration of Famines Victims. Statue of a young girl clutching a handful of wheat stands is in the middle of the alley. |
Фото січня 2013 року. |
Фото квітня 2013 року. |
Фото квітня 2013 року. |
Національний музей «Меморіал пам'яті жертв Голодомору».
Каплиця-пам'ятник «Свіча Пам'яті». Национальный музей «Мемориал памяти жертв Голодомора». Часовня-памятник «Свеча Памяти». Memorial in Commemoration of Famines Victims. Memorial chapel «The Candle of Memory». |
Фото січня 2013 року. |
Фото січня 2013 року. |
Фото січня 2013 року. |
Національний музей «Меморіал пам'яті жертв Голодомору».
Каплиця-пам'ятник «Свіча Пам'яті». Свіча пам'яті - це 32-х метрова бетонна каплиця у формі білої свічки з позолоченим ажурним полум'ям. Грані свічки прикрашено орнаментом з віконець, що нагадують українську вишивку. Ці висічені хрестики-віконця символізують душі українців, що загинули від Голоду. Автор проекту - художник Анатолій Гайдамака. Национальный музей «Мемориал памяти жертв Голодомора». Часовня-памятник «Свеча Памяти». Свеча памяти - это 32-х метровая бетонная часовня в форме белой свечи с позолоченным ажурным пламенем. Грани свечи украшены орнаментом из окошек, напоминающих украинскую вышивку. Эти высеченные крестики-окошки символизируют души украинцев, погибших от Голода. Автор проекта - художник Анатолий Гайдамака. Memorial in Commemoration of Famines Victims. Memorial chapel «The Candle of Memory». |
Фото січня 2013 року. |
Фото січня 2013 року. |
Національний музей «Меморіал пам'яті жертв Голодомору».
Вхід до Зали Пам'яті з боку головного входу до меморіалу. Зала Пам'яті та каплиця-пам'ятник «Свіча Пам'яті». У Залі Пам'яті представлено предмети домашнього вжитку селянства 1920-1930-х років, зібрані у селах, що постраждали від голодомору. Тут експонується Національна Книга Пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років - найповніший нині мартиролог, що містить інформацію про майже 900000 померлих у 1932-1933 роках. У Книзі Пам'яті також містяться численні документальні матеріали, що розповідають про голодомор 1932-1933 років. Безперервно демонструється відеоінсталяція, що мовою документів, фотографій та кінокадрів розповідає про причини, характер і наслідки голодомору. Национальный музей «Мемориал памяти жертв Голодомора». Вход в Зал Памяти со второны главного входа в мемориал. Зал Памяти и часовня-памятник «Свеча Памяти». В Зале Памяти представлены предметы домашнего обихода крестьянства 1920-1930-х годов, собранные в селах, которые пострадали от голодомора. Здесь экспонируется Национальная Книга Памяти жертв голодомора 1932-1933 годов - самый полный ныне мартиролог, содержащий информацию о почти 900000 умерших в 1932-1933 годах. В Книге Памяти также содержатся многочисленные документальные материалы, рассказывающие о голодоморе 1932-1933 годов. Непрерывно демонстрируется видеоинсталляция, которая языком документов, фотографий и кинокадров рассказывает о причинах, характере и последствиях голодомора. |
Фото червня 2021 року.
Будівництво другої черги Національного музею «Меморіал пам'яті жертв Голодомору».
Строительство второй очереди Национального музея «Мемориал памяти жертв Голодомора».
Строительство второй очереди Национального музея «Мемориал памяти жертв Голодомора».
Фото червня 2014 року. |
Фото квітня 2013 року. |
Фото квітня 2013 року. |
|
Парк Вічної Слави та Національний музей «Меморіал пам'яті жертв Голодомору» на фоні
Святої Успенської Києво-Печерської Лаври.
Парк Вечной Славы и Национальный музей «Мемориал памяти жертв Голодомора» на фоне
Святой Успенской Киево-Печерской Лавры.
Eternal Glory Park and Memorial in Commemoration of Famines Victims.
The
Kyiv (Kiev) St. Lavra Pechersk (Cave) Monastery of the Assumption is in the background.
Фото січня 2013 року. |
Зимовий краєвид Лівобережжя з парку Вічної Слави.
Панорама ~90°. Зимний вид на Левобережье с парка Вечной Славы. Панорама ~90°. The winter view of Left-bank Kyiv from the Pechersk. Panorama ~90°. |
Фото червня 2014 року.
План-схема дендропарку загального користування між Алеєю Героїв Крут і Дніпровським узвозом.
План-схема дендропарка общего пользования между Аллеей Героев Крут и Днепровским спуском.
На схемі умовно позначено:
1 - церква Андрія Первозванного;
2 - туалет;
3 - дитячий майданчик;
4 - скульптура-пам’ятник Л. Бикову.
План-схема дендропарка общего пользования между Аллеей Героев Крут и Днепровским спуском.
На схеме условно обозначены:
1 - церковь Андрея Первозванного;
2 - туалет;
3 - детская площадка;
4 - скульптура-памятник Л. Быкову.
Фото червня 2014 року. |
Фото червня 2014 року. |
Пам’ятний камінь-жорно та дерев’яний хрест на початку Калинового гаю пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років.
Калиновий гай пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років було закладено з ініціативи Президента України Віктора Ющенка 26 листопада 2005 року. Памятный камень-жёрнов и деревянный крест в начале Калиновой рощи памяти жертв голодомора 1932-1933 годов. Калиновая роща памяти жертв голодомора 1932-1933 годов была заложена по инициативе Президента Украины Виктора Ющенко 26 ноября 2005 года. |
Фото червня 2014 року. |
Фото червня 2014 року. |
У дендропарку загального користування між Алеєю Героїв Крут і Дніпровським узвозом.
В дендропарке общего пользования между Аллеей Героев Крут и Днепровским спуском. |
Фото вересня 2011 року. |
Краєвид Лівобережжя з алеї Героїв Крут.
Вид на Левобережье с аллеи Героев Крут. The view of Left-bank Kyiv from the Pechersk. Kyiv located on the picturesque banks of the Dnipro River. Kyiv is one of the greenest cities of the world. |
Фото червня 2014 року.
Краєвид Лівобережжя з алеї Героїв Крут. Панорама ~240°.
Вид на Левобережье с аллеи Героев Крут. Панорама ~240°.
The view of Left-bank Kyiv from the Pechersk. Panorama ~240°.
Фото 2003 року. |
Фото червня 2014 року. |
Краєвид Лівобережжя з алеї Героїв Крут.
Вид на Левобережье с аллеи Героев Крут. The view of Left-bank Kyiv from the Pechersk. |
Фото травня 2004 року. |
Фото червня 2014 року. |
Пам’ятник Військовим Льотчикам Великої Вітчизняної війни
(алея Героїв Крут, трохи нижче парку Вічної Слави).
Узагальненим образом повітряним асам став знаменитий «маестро» - командир «співаючої» ескадрильї льотчиків-винищувачів капітан Титаренко з кінофільму «В бій йдуть одні "старики"» - Народний артист України Леонід Биков, видатний актор і кінорежисер. Пам’ятник відкрито 4 листопада 2001 року. Скульптори - Володимир Щур і Віталій Сівко. В. Щур та В. Сівко також подарували Києву скульптури героїв комедії «За двома зайцями», Паніковського та видатного архітектора Владислава Городецького в Пасажі. Памятник Военным Летчикам Великой Отечественной войны (аллея Героев Крут, немного ниже парка Вечной Славы). Обобщенным образом воздушным ассам стал знаменитый «маэстро» - командир «поющей» эскадрильи летчиков-истребителей капитан Титаренко из кинофильма «В бой идут одни "старики"» - Народный артист Украины Леонид Быков, выдающийся актер и кинорежиссер. Памятник открыт 4 ноября 2001 года. Скульпторы - Владимир Щур и Виталий Сивко. В. Щур и В. Сивко также подарили Киеву скульптуры героев комедии «За двумя зайцами», Паниковского и выдающегося архитектора Владислава Городецкого в Пассаже. |
Фото вересня 2011 року.
Алея Героїв Крут.
Пролягає від площі Слави до площі Андрія Первозванного. До 2001 року була частиною давнього Дніпровського узвозу. Згідно з рішенням Київради від 24 травня 2001 року частину Дніпровського узвозу від площі Слави до Аскольдової могили було виокремлено у окрему вулицю - Алею Героїв Крут.
Аллея Героев Крут.
Пролегает от площади Славы до площади Андрея Первозванного. До 2001 года была частью давнего Днепровского спуска. Согласно решения Киевсовета от 24 мая 2001 года часть Днепровского спуска от площади Славы до Аскольдовой могилы была выделена в отдельную улицу - Аллею Героев Крут.
Пролягає від площі Слави до площі Андрія Первозванного. До 2001 року була частиною давнього Дніпровського узвозу. Згідно з рішенням Київради від 24 травня 2001 року частину Дніпровського узвозу від площі Слави до Аскольдової могили було виокремлено у окрему вулицю - Алею Героїв Крут.
Аллея Героев Крут.
Пролегает от площади Славы до площади Андрея Первозванного. До 2001 года была частью давнего Днепровского спуска. Согласно решения Киевсовета от 24 мая 2001 года часть Днепровского спуска от площади Славы до Аскольдовой могилы была выделена в отдельную улицу - Аллею Героев Крут.
Фото 2003 року. |
Фото червня 2014 року. |
Каплиця на честь Святого апостола Андрія Первозванного
біля Аскольдової Могили, на розi Паркової дороги та алеї Героїв Крут.
Каплицю й пам'ятний знак спроектовано і споруджено за ідеєю вертикальної домінанти: невелика за основою (6х6 м.) каплиця рине у висоту (висота 18 м.). Тим самим створюється неповторний колорит як самої споруди, так і всієї площі. Враховуючи близькість до Лаври, каплицю виконано у традиційних архітектурних формах культових споруд, що характерні Києву. Тому за особливостями стилю та територіальною приналежністю каплиця, безперечно, увійшла до Лаврського комплексу. Часовня в честь Святого апостола Андрея Первозванного возле Аскольдовой Могилы, на пересечении Парковой дороги и аллеи Героев Крут. Часовня и памятный знак спроектованы и сооружены с использованием идеи вертикальной доминанты: небольшая в основании (6х6 м.) часовня стремится в высоту (высота 18 м.). Тем самым создается неповторимый колорит как самого сооружения, так и всей площади. С учетом близости к Лавре, часовня выполнена в традиционных архитектурных формах культовых сооружений, характерных для Києва. Поэтому по особенностям стиля и территориальнй принадлежности часовня, безусловно, вошла в Лаврский комплекс. |
Головний архітектор проекту - М. Жаріков.
Каплицю побудовано у стилі українського бароко, але з елементами новітньої його трактовки.
Зовнішні ікони каплиці виконано за технікою керамічного живопису (автор - Л. Мешкова).
Споруджено коштами громадського фонду Святого Андрія Первозванного.
Освячення та встановлення хреста на каплицю відбулося 13.12.2000.
Главный архитектор проекта - Н. Жариков. Часовня построена в стиле украинского бароеко, но с элементами его современной трактовки. Внешние иконы часовни виполнены в технике керамической живописи (автор - Л. Мешкова). Сооружена на средства общественного фонда Святого Андрея Первозванного. Освящение и водружение креста на часовню состоялось 13.12.2000.
Главный архитектор проекта - Н. Жариков. Часовня построена в стиле украинского бароеко, но с элементами его современной трактовки. Внешние иконы часовни виполнены в технике керамической живописи (автор - Л. Мешкова). Сооружена на средства общественного фонда Святого Андрея Первозванного. Освящение и водружение креста на часовню состоялось 13.12.2000.
Фото 2003 року. |
Фото червня 2014 року. |
Пам’ятний знак Святому апостолові Андрію Первозванному на площі Андрія Первозванного;
біля Аскольдової Могили, на розi Паркової дороги та алеї Героїв Крут.
Майже дві тисячі років тому учень Христа, Святий апостол Андрій Первозванний, під час своєї третьої подорожі з християнською проповіддю в землі скіфів, благословив схили Дніпра, де згодом виник Київ, і передрік славу і велич «Єрусалиму землі руської»: «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє Благодать Божа, і місто велике має бути тут, і церков багато Бог поставить». Ці слова апостола, сказані ним своїм учням, були донесені до сучасників ченцем Києво-Печерської лаври Нестором-Літописцем у «Повісті минулих літ». Памятный знак Святому апостолу Андрею Первозванному на площади Андрея Первозванного; возле Аскольдовой Могилы, на пересечении Парковой дороги и аллеи Героев Крут. Почти две тысячи лет назад ученик Христа, Святой апостол Андрей Первозванный, во время свого третьего путешествия с христианской проповедью в земли скифов, благословил гористый берег Днепра, на котором затем возник Киев, и предрек славу и величие «Ерусалима земли руськой»: «Видите ли горы сия? Яко на сих горах возсияет Благодать Божия, и град велик имать быти, и церкви многи имать Бог воздвигнути». Эти слова апостола, сказанные им своим ученикам, донес до современников монах Киево-Печерской лавры Нестор-Летописец в «Повести временных лет». |
Архітектор пам’ятного знаку М. Жаріков, скульптор - В. Швецов.
Скульптуру виготовлено з цільного гранітного блоку, що привезено з уманського кар'єру.
Постамент пам'ятника у верхній частині стилізовано під хмари, що символізує святість Апостола.
Споруджено коштом громадського фонду Святого Андрія Первозванного. Відкрито 13.12.2000.
Архитектор памятного знака Н. Жариков, скульптор - В. Швецов. Скульптура изготовлена из цельного гранитного блока, привезенного с уманского карьера. Постамент памятника верхней части стилизован под тучи, символизируя святость Апостола. Сооружен на средства общественного фонда Святого Андрея Первозванного. Открыт 13.12.2000.
Архитектор памятного знака Н. Жариков, скульптор - В. Швецов. Скульптура изготовлена из цельного гранитного блока, привезенного с уманского карьера. Постамент памятника верхней части стилизован под тучи, символизируя святость Апостола. Сооружен на средства общественного фонда Святого Андрея Первозванного. Открыт 13.12.2000.
Фото 2003 року. |
Фото червня 2014 року. |
Церква св. Миколая Чудотворця на "Аскольдовій Могилі" (Дніпровський узвіз).
Розташована у природно-архітектурному парку "Аскольдова Могила", на правому березі Дніпра. За літописом, на цьому місці новгородський князь Олег у 882 році підступно вбив київських князів Аскольда і Діра. Церковь св. Николая Чудотворца на "Аскольдовой Могиле" (Днепровский спуск). Находится в природно-архитектурном парке "Аскольдова Могила", на правом берегу Днепра. Согласно летописи, на этом месте новгородский князь Олег в 882 году подло убил киевских князей Аскольда и Дира. |
Літописець оповідає, що в 882 р. Олег, попечитель малолітнього Ігоря, сина Рюрикового,
приплив до висот київських і причалив свою флотилію напроти виступу Печерської височини, сховавши воїнів у лодіях.
На той час Києвом володіли Аскольд і Дір, витязі з дружини Рюрика.
Назвавшись купцем варязьким, що прямує з Новгорода до Греції, Олег домігся аудієнції в князів. Аскольд і Дір вийшли до нього на виступ Печерської гори, і Олег, показавши їм малолітнього Ігоря, мовив: «Ви не князі й не знатного роду, але я князь, а це - син Рюрика!», і за його велінням Аскольда й Діра умертвили. Тіло Аскольда було поховане на місці його мученицької смерті, а тіло Діра віднесли, як засвідчує літописець Нестор, до Ірининського монастиря.
Відомо, що Аскольд і Дір в Константинополі прийняли святе хрещення, й Аскольда було наречено Миколаєм. Це був перший руський князь-християнин. Від часу поховання Аскольда місцевість та й називається «Аскольдовою могилою». На могилі Аскольда, через 50 років після його загибелі, велика княгиня Ольга побудувала церкву (дерев’яну) в ім'я св. Миколая.
Згодом на цьому місці був жіночий монастир, а з XII ст. - чоловічий. З'явився й монастирський цвинтар, що наприкінці XVIII ст. став міським.
1810 року за проектом архітектора Андрія Меленського (Келенського?) побудували муровану церкву-ротонду в стилі ампір. Гроші на її спорудження дав воронезький купець Самуїл Мещеряков, дружина якого за два роки перед тим прийшла до Києва на прощу, померла й похована на Аскольдовій могилі. Церква являла собою великий склеп, у якому було 77 окремих склепів, кожен для однієї труни.
З 1919 року на Аскольдовій могилі дозволялися лише підховання біля родичів, а 23 грудня 1934 р. президія міськради ухвалила: «Аскольдову могилу як кладовище ліквідувати, церкву, що є на цьому кладовищі, закрити, надмогильні пам'ятники використати як матеріал». Церкву було перероблено на парковий павільйон, а в 1935 р. за проектом архітектора П. Г. Юрченка було надбудовано другий поверх. Усі поховання, окрім деяких, перенесених на інші кладовища, було знищено.
1998 р. церква св. Миколи відродилася: її було реконструйовано й перебудовано і 22 травня освятили. Тепер вона належить греко-католицькій громаді.
Летописец повествует, что в 882 г. Олег, попечитель малолетнего Игоря, сына Рюрика, приплыл к высотам киевским и причалил свою флотилию против выступа Печерской возвышенности, спрятав воинов в ладьях. В то время Киевом владели Аскольд и Дир, витязи из дружины Рюрика.
Назвавшись купцом варяжским, направляющимся из Новгорода в Грецию, Олег добился аудиенции у князей. Аскольд и Дир вышли к нему на выступ Печерской горы, и Олег, показав им малолетнего Игоря, молвил: «Вы не князья и не знатного рода, но я князь, а это - сын Рюрика!», и по его повелению Аскольда и Дира умертвили. Тело Аскольда было похоронено на месте его мученической смерти, а тело Дира отнесли, как свидетельствует летописец Нестор, в Ирининский монастырь.
Известно, что Аскольд и Дир в Константинополе приняли святое крещение, и Аскольд был назван Николаем. Это был первый руський князь-христианин. Со времени погребения Аскольда местность эта и называется «Аскольдовой могилой». На могиле Аскольда, через 50 лет после его гибели, великая княгиня Ольга построила церковь (деревянную) во имя св. Николая.
Впоследствии на этом месте был женский монастырь, а с XII ст. - мужской. Появилось и монастырское кладбище, которое в конце XVIII ст. стало городским.
В 1810 году по проекту архитектора Андрея Меленского (Келенского?) построили каменную церковь-ротонду в стиле ампир. Деньги на ее сооружение дал воронежский купец Самуил Мещеряков, жена которого за два года перед тем пришла в Киев на богомолье, умерла и была похоронена на Аскольдовой могиле. Церковь представляла собой большой склеп, в котором было 77 отдельных склепов, каждый для одного гроба.
С 1919 года на Аскольдовой могиле разрешалось только подхоронение возле родственников, а 23 декабря 1934 г. президиум горсовета постановил: «Аскольдову могилу как кладбище ликвидировать, церковь, существующую на этом кладбище, закрыть, надмогильные памятники использовать как материал». Церковь была переделана в парковый павильон, а в 1935 г. по проекту архитектора П. Г. Юрченко был надстроен второй этаж. Все погребения, кроме некоторых, перенесенных на другие кладбища, были уничтожены.
В 1998 г. церковь св. Николая возродилась: она была реконструирована и перестроена, а 22 мая ее освятили. Теперь она принадлежит греко-католической общине.
Назвавшись купцем варязьким, що прямує з Новгорода до Греції, Олег домігся аудієнції в князів. Аскольд і Дір вийшли до нього на виступ Печерської гори, і Олег, показавши їм малолітнього Ігоря, мовив: «Ви не князі й не знатного роду, але я князь, а це - син Рюрика!», і за його велінням Аскольда й Діра умертвили. Тіло Аскольда було поховане на місці його мученицької смерті, а тіло Діра віднесли, як засвідчує літописець Нестор, до Ірининського монастиря.
Відомо, що Аскольд і Дір в Константинополі прийняли святе хрещення, й Аскольда було наречено Миколаєм. Це був перший руський князь-християнин. Від часу поховання Аскольда місцевість та й називається «Аскольдовою могилою». На могилі Аскольда, через 50 років після його загибелі, велика княгиня Ольга побудувала церкву (дерев’яну) в ім'я св. Миколая.
Згодом на цьому місці був жіночий монастир, а з XII ст. - чоловічий. З'явився й монастирський цвинтар, що наприкінці XVIII ст. став міським.
1810 року за проектом архітектора Андрія Меленського (Келенського?) побудували муровану церкву-ротонду в стилі ампір. Гроші на її спорудження дав воронезький купець Самуїл Мещеряков, дружина якого за два роки перед тим прийшла до Києва на прощу, померла й похована на Аскольдовій могилі. Церква являла собою великий склеп, у якому було 77 окремих склепів, кожен для однієї труни.
З 1919 року на Аскольдовій могилі дозволялися лише підховання біля родичів, а 23 грудня 1934 р. президія міськради ухвалила: «Аскольдову могилу як кладовище ліквідувати, церкву, що є на цьому кладовищі, закрити, надмогильні пам'ятники використати як матеріал». Церкву було перероблено на парковий павільйон, а в 1935 р. за проектом архітектора П. Г. Юрченка було надбудовано другий поверх. Усі поховання, окрім деяких, перенесених на інші кладовища, було знищено.
1998 р. церква св. Миколи відродилася: її було реконструйовано й перебудовано і 22 травня освятили. Тепер вона належить греко-католицькій громаді.
Летописец повествует, что в 882 г. Олег, попечитель малолетнего Игоря, сына Рюрика, приплыл к высотам киевским и причалил свою флотилию против выступа Печерской возвышенности, спрятав воинов в ладьях. В то время Киевом владели Аскольд и Дир, витязи из дружины Рюрика.
Назвавшись купцом варяжским, направляющимся из Новгорода в Грецию, Олег добился аудиенции у князей. Аскольд и Дир вышли к нему на выступ Печерской горы, и Олег, показав им малолетнего Игоря, молвил: «Вы не князья и не знатного рода, но я князь, а это - сын Рюрика!», и по его повелению Аскольда и Дира умертвили. Тело Аскольда было похоронено на месте его мученической смерти, а тело Дира отнесли, как свидетельствует летописец Нестор, в Ирининский монастырь.
Известно, что Аскольд и Дир в Константинополе приняли святое крещение, и Аскольд был назван Николаем. Это был первый руський князь-христианин. Со времени погребения Аскольда местность эта и называется «Аскольдовой могилой». На могиле Аскольда, через 50 лет после его гибели, великая княгиня Ольга построила церковь (деревянную) во имя св. Николая.
Впоследствии на этом месте был женский монастырь, а с XII ст. - мужской. Появилось и монастырское кладбище, которое в конце XVIII ст. стало городским.
В 1810 году по проекту архитектора Андрея Меленского (Келенского?) построили каменную церковь-ротонду в стиле ампир. Деньги на ее сооружение дал воронежский купец Самуил Мещеряков, жена которого за два года перед тем пришла в Киев на богомолье, умерла и была похоронена на Аскольдовой могиле. Церковь представляла собой большой склеп, в котором было 77 отдельных склепов, каждый для одного гроба.
С 1919 года на Аскольдовой могиле разрешалось только подхоронение возле родственников, а 23 декабря 1934 г. президиум горсовета постановил: «Аскольдову могилу как кладбище ликвидировать, церковь, существующую на этом кладбище, закрыть, надмогильные памятники использовать как материал». Церковь была переделана в парковый павильон, а в 1935 г. по проекту архитектора П. Г. Юрченко был надстроен второй этаж. Все погребения, кроме некоторых, перенесенных на другие кладбища, были уничтожены.
В 1998 г. церковь св. Николая возродилась: она была реконструирована и перестроена, а 22 мая ее освятили. Теперь она принадлежит греко-католической общине.
Фото червня 2014 року.
План-схема парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Аскольдова Могила".
План-схема парка-памятника садово-паркового искусства местного значения "Аскольдова Могила".
На схемі умовно позначено:
1 - капличка Святого Миколая;
2 - "Зелений театр";
3 - ресторан "Зозуля";
4 - ресторан "Курені";
5 - туалет;
6 - будинок садівника.
На території парку "Аскольдова Могила" розташована також пам'ятка археології -
культурний шар села Угорського (розвинуте середньовіччя, Київська Русь, X-XIII століття).
План-схема парка-памятника садово-паркового искусства местного значения "Аскольдова Могила".
На схеме условно обозначены:
1 - часовня Святого Николая;
2 - "Зелёный театр";
3 - ресторан "Кукушка";
4 - ресторан "Курени";
5 - туалет;
6 - дом садовника.
На территории парка "Аскольдова Могила" находится также памятник археологии -
культурный слой села Венгерского (развитое средневековье, Киевская Русь, X-XIII века).
Фото червня 2014 року. |
Символічна могила та пам’ятний хрест Героям Крут на "Аскольдовій Могилі".
У березні 1918 року на Аскольдовій могилі перепоховали тіла 28 українських вояків-студентів, що потрапили в полон під час «Битви під Крутами» і були закатовані більшовиками. На церемонії громадської жалоби і поховання виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним. Символическая могила и памятный крест Героям Крут на "Аскольдовой Могиле". В марте 1918 года на Аскольдовой могиле перепоховали тела 28 украинских воинов-студентов, которые попали в плен во время «Битвы под Крутами» и были замучены большевиками. На церемонии гражданской панихиды и захоронения выступил Михаил Грушевский, который назвал этот поступок киевской молодежи героическим. |
Фото червня 2014 року. |
Фото червня 2014 року. |
Хресна дорога на "Аскольдовій Могилі", стація XIV («Тіло Ісуса вкладають до труни»).
Крестный путь на "Аскольдовой Могиле", стояние 14 («Тело Иисуса кладут в гроб»). |
Фото квітня 2013 року.
Скульптурна композиція «Вічний Київ» біля Палацу дітей та юнацтва на алеї Героїв Крут.
Виконаний у бронзі пам'ятник обертається на гранітному постаменті. Загальна висота - близько 4 метрів. Було урочисто відкрито 19 січня 2009 року. Автор - знаний німецько-британсько-ізраїльський архітектор і скульптор Франк Майслер (Frank Meisler).
Скульптурная композиция «Вечный Киев» около Дворца детей и юношества на аллее Героев Крут.
Выполненный в бронзе памятник вращается на гранитном постаменте. Общая высота - около 4 метров. Был торжественно открыт 19 января 2009 года. Автор - известный немецко-британско-израильский архитектор и скульптор Франк Майслер (Frank Meisler).
«Eternal Kyiv» sculpture, Frank Meisler.
Виконаний у бронзі пам'ятник обертається на гранітному постаменті. Загальна висота - близько 4 метрів. Було урочисто відкрито 19 січня 2009 року. Автор - знаний німецько-британсько-ізраїльський архітектор і скульптор Франк Майслер (Frank Meisler).
Скульптурная композиция «Вечный Киев» около Дворца детей и юношества на аллее Героев Крут.
Выполненный в бронзе памятник вращается на гранитном постаменте. Общая высота - около 4 метров. Был торжественно открыт 19 января 2009 года. Автор - известный немецко-британско-израильский архитектор и скульптор Франк Майслер (Frank Meisler).
«Eternal Kyiv» sculpture, Frank Meisler.
Фото червня 2021 року.
Композиція «Шлях у майбутнє» (пам'ятник матері та дитині) біля Палацу дітей та юнацтва.
Первісно це були дві окремі бронзові скульптури «Материнство» та «Злітають птахи» (обидві 1981 року) відомої київської скульпторки Валентини Вікторівни Михайлевич. Їх було встановлено біля Палацу урочистих подій на Берестейському проспекті (колишній Брест-Литовський проспект). 2013 року ці скульптури перенесли до палацу дітей та юнацтва й об'єднали в одну композицію - «Шлях у майбутнє».
Композиція «Шлях у майбутнє» (памятник матери и ребенку) возле Дворца детей и юношества.
The composition “The way to the future” (monument to mother and child) near Kyiv Palace of Children and Youth.
Первісно це були дві окремі бронзові скульптури «Материнство» та «Злітають птахи» (обидві 1981 року) відомої київської скульпторки Валентини Вікторівни Михайлевич. Їх було встановлено біля Палацу урочистих подій на Берестейському проспекті (колишній Брест-Литовський проспект). 2013 року ці скульптури перенесли до палацу дітей та юнацтва й об'єднали в одну композицію - «Шлях у майбутнє».
Композиція «Шлях у майбутнє» (памятник матери и ребенку) возле Дворца детей и юношества.
The composition “The way to the future” (monument to mother and child) near Kyiv Palace of Children and Youth.
Фото травня 2004 року. |
Фото 24 серпня 2015 року. |
Вхід до Маріїнського парку та водограй.
Маріїнський парк (кол. Жертв Революції, Пролетарський, Радянський) - Mariinsky Park - пам’ятка садово-паркового мистецтва національного значення. Закладений 1874 року за проектом садівника О. Г. Недзельського на дніпровських схилах на місці колишнього Палацевого плацу, де відбувалися паради. Парк площею 8,9 га сплановано в пейзажному стилі. Вход в Мариинский парк и фонтан. Мариинский парк (быв Жертв революции, Пролетарский, Советский) - памятник садово-паркового искусства национального значения. Заложен в 1874 году по проекту садовника А. Г. Недзельского на склонах Днепра на месте бывшего Дворцового плаца, где проходили военные парады. Парк площадью 8,9 га спланирован в пейзажном стиле. |
Фото жовтня 2020 року. |
Фото жовтня 2020 року. |
Фото жовтня 2020 року. |
У Маріїнському парку ввечері.
В Мариинском парке вечером. |
Фото жовтня 2020 року. |
Фото жовтня 2020 року. |
Фото жовтня 2020 року. |
У Маріїнському парку ввечері.
В Мариинском парке вечером. |
Фото грудня 2004 року.
Пам'ятник учасникам Січневого збройного повстання 1918 року (в Маріїнському парку).
Скульптори В. П. Вінайкин і В. В. Климов, архітектор В. Г. Гнезділов; відкрито 21.XII.1967. Бронзова фігура робітника (висота - 4 м) на постаменті з чорного лабрадориту (висота - 2,5 м).
На постаменті - напис: "Вічна слава учасникам Січневого збройного повстання 1918 року в Києві, які загинули в боротьбі за Владу Рад".
Памятник участникам Январского вооруженного восстания 1918 года (в Мариинском парке).
Скульпторы В. П. Винайкин и В. В. Климов, архитектор В. Г. Гнездилов; открыт 21.XII.1967. Бронзовая фигура рабочего (высота - 4 м) на постаменте из черного лабрадорита (высота - 2,5 м).
На постаменте - надпись (на украинском языке): "Вечная слава участникам Январского вооруженного восстания 1918 года в Киеве, погибшим в борьбе за Власть Советов".
Скульптори В. П. Вінайкин і В. В. Климов, архітектор В. Г. Гнезділов; відкрито 21.XII.1967. Бронзова фігура робітника (висота - 4 м) на постаменті з чорного лабрадориту (висота - 2,5 м).
На постаменті - напис: "Вічна слава учасникам Січневого збройного повстання 1918 року в Києві, які загинули в боротьбі за Владу Рад".
Памятник участникам Январского вооруженного восстания 1918 года (в Мариинском парке).
Скульпторы В. П. Винайкин и В. В. Климов, архитектор В. Г. Гнездилов; открыт 21.XII.1967. Бронзовая фигура рабочего (высота - 4 м) на постаменте из черного лабрадорита (высота - 2,5 м).
На постаменте - надпись (на украинском языке): "Вечная слава участникам Январского вооруженного восстания 1918 года в Киеве, погибшим в борьбе за Власть Советов".
Фото грудня 2004 року. |
Фото травня 2010 року. |
Пам'ятник М. Ф. Ватутіну (в Маріїнському парку).
Скульптор Є. В. Вучетич, архітектор Я. Б. Білопольський; відкрито 25.I.1948 на могилі полководця. Фігуру М. Ф. Ватутіна з сірого граніту встановлено на постаменті з чорного лабрадориту. Стилобат пам'ятника покрито мозаїчним килимом. Загальна висота пам'ятника - 8,55 м. На постаменті - напис: "Герою Радянського Союзу генералові Ватутіну від українського народу". Памятник Н. Ф. Ватутину (в Мариинском парке). Скульптор Е. В. Вучетич, архитектор Я. Б. Белопольский; открыт 25.I.1948 на могиле полководца. Фигура Н. Ф. Ватутина из серого гранита установлена на постаменте из черного лабрадорита. Стилобат памятника покрыт мозаичным ковром. Общая высота памятника - 8,55 м. На постаменте - надпись (на украинском языке): "Герою Советского Союза генералу Ватутину от украинского народа". |
Ватутін Микола Федорович (1901-1944) - радянський полководець, генерал армії (1943), Герой Радянського Союзу (1965).
Закінчив у 1924 Київську Вищу об'єднану військову школу (містилася в будівлі № 25 по бульвару Л. Украинки; зараз тут - Київський Військовий ліцей).
У 1937-1938 працював у Києві заст.начальника і начальником штабу Київського Особливого військового округу.
У 1943-1944 командував 1-м Українським фронтом, війська якого
6.XI.1943 звільнили Київ.
Помер у Києві в шпиталі
(вул. Артема № 27) від поранення.
Ватутин Николай Федорович (1901-1944) - советский полководец, генерал армии (1943), Герой Советского Союза (1965). Окончил в 1924 Киевскую Высшую объединенную военную школу (размещалась в здании № 25 по бульвару Л. Украинки; ныне здесь - Киевский Военный лицей). В 1937-1938 работал в Киеве зам.начальника и начальником штаба Киевского Особого военного округа. В 1943-1944 командовал 1-м Украинским фронтом, войска которого 6.XI.1943 освободили Киев. Скончался в Киеве в госпитале (ул. Артема № 27) от ранения.
Ватутин Николай Федорович (1901-1944) - советский полководец, генерал армии (1943), Герой Советского Союза (1965). Окончил в 1924 Киевскую Высшую объединенную военную школу (размещалась в здании № 25 по бульвару Л. Украинки; ныне здесь - Киевский Военный лицей). В 1937-1938 работал в Киеве зам.начальника и начальником штаба Киевского Особого военного округа. В 1943-1944 командовал 1-м Украинским фронтом, войска которого 6.XI.1943 освободили Киев. Скончался в Киеве в госпитале (ул. Артема № 27) от ранения.
Фото травня 2004 року. |
Фото травня 2004 року. |
Південно-східний (нині - головний) фасад Маріїнського палацу.
Юго-восточный (ныне - главный) фасад Мариинского дворца. Kyiv. The Mariinskyi Palace. Mariyinsky Palace was ordered to be constructed in 1744 by the Russian Empress Elizaveta Petrovna, and was designed by Bartolomeo Rastrelli, the most famous architect working in the Russian Empire at that time. This building is beautiful Baroque palace on the hilly bank of the Dnieper River. Large Mariyinsky Park was established off the southern side of the Mariyinsky Palace in 1874. On the opposite side of the palace is also enclosed by park. This Tsar's garden was established in 1748. Nowadays Mariyinsky Palace is the ceremonial residence of the President of Ukraine. |
Маріїнський палац - пам’ятка архітектури.
Споруджений у стилі бароко 1750-1755 за проектом архітектора В. Растеллі як резиденція імператриці Єлизавети.
У будівництві палацу приймали участь архітектори І. Ф. Мічурін, П. І. Неєлов,
пізніше - Ш. Г. Григорович-Барський та інші.
П-подібний у плані, палац є композицією з трьох корпусів: двоповерхового центрального та одноповерхових флігелів.
Південно-східний орієнтований на Маріїнський парк, а північно-західний - на Міський парк.
Фасади й інтер’єри відзначаються багатством декору.
Під час пожежі 1819 року другий (дерев’яний) поверх палацу згорів.
1870 року за проектом архітектора К. Я. Маєвського палац було відбудовано
в зв’язку з приїздом до Києва імператора Олександра II та імператриці Марії (звідки й назва палацу).
Протягом майже двох з половиною сторіч у палаці зупинялися члени імператорської родини,
мешкали військові губернатори та армійські командири, 1812 року тут утримувалися полонені французи і саксонці,
у 1834-1868 роках його орендувало акціонерне товариство штучних мінеральних вод.
Після 1917 року тут, змінюючи один одного, містилися всілякі комітети, ради, інші громадські, державні та просвітницькі установи. Нині Маріїнський палац, відбудований у 1945-1949 роках після руйнувань Другої світової війни і реставрований у 1980-і роки, використовується для урядових урочистостей.
Мариинский дворец - памятник архитектуры. Сооружен в стиле барокко 1750-1755 по проекту архитектора Б. Ф. Растелли как резиденция императрицы Елизаветы. В строительстве дворца принимали участие архитекторы И. Ф. Мичурин, П. И. Неёлов, позднее - Ш. Г. Григорович-Барский и другие. П-образный в плане, дворец является композицией из трех корпусов: двухэтажного центрального та одноэтажных флигелей. Юго-восточный фасад ориентирован на Мариинский парк, а северо-западный - на Городской парк. Фасады и интерьеры отличаются богатством декора. Во время пожара 1819 года второй (деревянный) этаж дворца сгорел. В 1870 году по проекту архитектора К. Я. Маевского дворец был отстроен в связи с приездом в Киев императора Александра II и императрицы Марии (отсюда и название дворца). На протяжении почти двух с половиной столетий во дворце останавливались члены императорской семьи, проживали военные губернаторы и армейские командиры, в 1812 году тут содержались пленные французы и саксонцы, в 1834-1868 годах его арендовало акционерное общество искусственных минеральных вод.
После 1917 года тут, сменяя один другого, размещались всевозможные комитеты, советы, другие общественные, государственные и просветительные учреждения. Ныне Мариинский дворец, отстроенный в 1945-1949 годах после повреждений Второй мировой войны и реставрированный в 1980-х годах, используется для правительственных торжеств.
Після 1917 року тут, змінюючи один одного, містилися всілякі комітети, ради, інші громадські, державні та просвітницькі установи. Нині Маріїнський палац, відбудований у 1945-1949 роках після руйнувань Другої світової війни і реставрований у 1980-і роки, використовується для урядових урочистостей.
Мариинский дворец - памятник архитектуры. Сооружен в стиле барокко 1750-1755 по проекту архитектора Б. Ф. Растелли как резиденция императрицы Елизаветы. В строительстве дворца принимали участие архитекторы И. Ф. Мичурин, П. И. Неёлов, позднее - Ш. Г. Григорович-Барский и другие. П-образный в плане, дворец является композицией из трех корпусов: двухэтажного центрального та одноэтажных флигелей. Юго-восточный фасад ориентирован на Мариинский парк, а северо-западный - на Городской парк. Фасады и интерьеры отличаются богатством декора. Во время пожара 1819 года второй (деревянный) этаж дворца сгорел. В 1870 году по проекту архитектора К. Я. Маевского дворец был отстроен в связи с приездом в Киев императора Александра II и императрицы Марии (отсюда и название дворца). На протяжении почти двух с половиной столетий во дворце останавливались члены императорской семьи, проживали военные губернаторы и армейские командиры, в 1812 году тут содержались пленные французы и саксонцы, в 1834-1868 годах его арендовало акционерное общество искусственных минеральных вод.
После 1917 года тут, сменяя один другого, размещались всевозможные комитеты, советы, другие общественные, государственные и просветительные учреждения. Ныне Мариинский дворец, отстроенный в 1945-1949 годах после повреждений Второй мировой войны и реставрированный в 1980-х годах, используется для правительственных торжеств.
Фото травня 2010 року. |
Краєвид (~90°) частини Лівобережжя з Печерських круч
(з оглядового майданчика біля Маріїнського палацу). Панорама (~90°) части Левобережья с Печерских круч (со смотровой площадки возле Мариинского дворца). The view of Left-bank Kyiv from the City Garden. |
Фото червня 2015 року. |
Краєвид частини Лівобережжя з Печерських круч
(з оглядового майданчика біля Маріїнського палацу). Панорама части Левобережья с Печерских круч (со смотровой площадки возле Мариинского дворца). The view of Left-bank Kyiv from the City Garden. |
Фото травня 2010 року. |
Фото травня 2010 року. |
Вхід до Міського парку з вулиці М. Грушевського (на розі з вулицею Садова).
Вход в Городской парк с улицы М. Грушевского (на углу с улицей Садовая). Kyiv. An entrance in the City Garden. |
Міський парк (кол. Царський, Першотравневий), пл. 11,7 га.
Закладений 1743 року за проектом архітектора В. В. Растреллі на основі старовинного Регулярного саду (заснованого Петром I).
У 1763 році в парку за участю садових майстрів
Д. Фока та Л. І. Гофмейстера висаджено плодові дерева, збудовано оранжереї.
У 1880-х роках парк перейшов до Міської Думи (звідсиnbsp;- назва Міський сад),
яка здала його в оренду купецтву (став називатися Купецьким садом).
Територія, де тепер розташований стадіон «Динамо», наз. «Долиною троян». Тут містився театр (кафешантан) Шато-де-Флер.
1912 року в парку було відкрито с.-г. виставку.
У 1902-1912 роках через парк проклали Петровську алею,
через неї 1904 року перекинули ажурний металевий Парковий міст (за проектом Є. О. Патона).
У парку бували М. В. Гоголь, П. І. Чайковський, М. В. Лисенко…
Городской парк (быв. Царский, Первомайский), пл. 11,7 га. Заложен в 1743 году по проекту архитектора Б. Ф. Растрелли на основе старинного Регулярного сада (основанного Петром I). В 1763 году в парке при участии мастеров садово-паркового искусства Д. Фока и Л. И. Гофмейстера были высажены плодовые деревья, построены оранжереи. В 1880-х годах парк перешел в ведение Городской Думы (отсюдаnbsp;- название Городской сад), которая сдала его в аренду купечеству (стал называться Купеческим садом). Территория нынешнего стадиона «Динамо» называлась «Долиной роз». Здесь находился кафешантан Шато-де-Флёр. В 1912 в парке была открыта с.-х. выставка. В 1902-1912 годах через парк проложили Петровскую аллею, через неё в 1904 году перекинули ажурный металлический Парковый мост (по проекту Е. О. Патона). В парке бывали Н. В. Гоголь, П. И. Чайковский, Н. В. Лысенко…
Городской парк (быв. Царский, Первомайский), пл. 11,7 га. Заложен в 1743 году по проекту архитектора Б. Ф. Растрелли на основе старинного Регулярного сада (основанного Петром I). В 1763 году в парке при участии мастеров садово-паркового искусства Д. Фока и Л. И. Гофмейстера были высажены плодовые деревья, построены оранжереи. В 1880-х годах парк перешел в ведение Городской Думы (отсюдаnbsp;- название Городской сад), которая сдала его в аренду купечеству (стал называться Купеческим садом). Территория нынешнего стадиона «Динамо» называлась «Долиной роз». Здесь находился кафешантан Шато-де-Флёр. В 1912 в парке была открыта с.-х. выставка. В 1902-1912 годах через парк проложили Петровскую аллею, через неё в 1904 году перекинули ажурный металлический Парковый мост (по проекту Е. О. Патона). В парке бывали Н. В. Гоголь, П. И. Чайковский, Н. В. Лысенко…
Фото травня 2010 року. |
Фото травня 2010 року. |
В Міському парку.
В Городском парке. Kyiv. In the City Garden. |
Фото травня 2004 року. |
Фото травня 2010 року. |
Лесі Українці паркова скульптура.
Встановлено 1965 навпроти Маріїнського палацу в Міському парку. Бронзова фігура поетеси (скульптор В. З. Бородай, архітектор А. Ф. Ігнащенко) - на невеликому гранітному подіумі. Загальна висота скульптури - 3,4 м. Леси Украинки парковая скульптура. Установлена в 1965 напротив Мариинского дворца в Городском парке. Бронзовая фигура поэтессы (скульптор В. З. Бородай, архитектор А. Ф. Игнащенко) - на небольшом гранитном подиуме. Общая высота скульптуры - 3,4 м. |
Фото травня 2004 року. |
Фото травня 2010 року. |
М. К. Заньковецької паркова скульптура.
Встановлено 1974 в Міському парку на честь народної артистки Заньковецької (Адасовської) Марії Костянтинівни (1854-1934). Бронзову фігуру (скульптор Г. Н. Кальченко, архітектор А. Ф. Ігнащенко; вис. - 2,7 м) встановлено на невеличкому гранітному подіумі. М. К. Заньковецкой парковая скульптура. Установлена в 1974 в Городском парке в память о народной артистке Заньковецкой (Адасовской) Марии Константиновне (1854-1934). Бронзовая фигура (скульптор Г. Н. Кальченко, архитектор А. Ф. Игнащенко; выс. - 2,7 м) установлена на небольшом гранитном подиуме. |
Фото квітня 2008 року. |
Фото травня 2010 року. |
Пам'ятник композиторові М. І. Глинці.
Пам'ятник було встановлено 1904 року в колишньому Музичному провулку проти будинку музичної школи Російського музичного товариства
(провулок і будинок зруйновано під час другої Світової війни).
Пам'ятник, що уцілів, 1955 року було перенесено до Міському парку (за тих часів - Першотравневий парк).
Погруддя - бронза, постамент - лабрадорит; архітектор В. Н. Николаєв, скульптор невідомий. Загальна висота 3,4 м.
Глинка Михайло Іванович (1804-1857) - російський композитор; автор опер «Іван Сусанін», «Руслан і Людмила» та інших творів, зокрема пісень на слова українського поета В. Забіли «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку». 1838 року приїздив до України, зокрема до Києва, з метою добору співаків для Придворної співацької капели. Тоді ж зустрів у Києві та запросив до Петербурга С. С. Гулака-Артемовського, який співав у хорі Михайлівського Золотоверхого монастиря. Памятник композитору М. И. Глинке. Памятник был установлен в 1904 году в бывшем Музыкальном переулке против здания музыкальной школы Русского музыкального общества (переулок и здание были разрушены во время второй Мировой войны). Уцелевший памятник в 1955 году был перенесён в Городской парк (тогда - Первомайский парк). Бюст - бронза, постамент - лабрадорит; архитектор В. Н. Николаев, скульптор неизвестен. Высота - 3,4 м. Глинка Михаил Иванович (1804-1857) - русский композитор; автор опер «Иван Сусанин», «Руслан и Людмила» и других произведений, в частности - песен на слова украинского поэта В. Н. Забилы «Гуде вітер вельми в полі» и «Не щебечи, соловейко». В 1838 году приезжал в Украину, в т.ч. в Киев, с целью отбора певцов для Придворной певческой капеллы. Тогда же встретил в Киеве и пригласил в Петербург С. С. Гулака-Артемовского, который пел в хоре Михайловского Златоверхого монастыря. Monument to the composer M. I. Glinka (1804-1857). |
Фото червня 2015 року. |
Фото червня 2015 року. |
«Мушля», також «Черепашка» - літня сцена (музична естрада),
яку було споруджено в 1981-1982 роках в Міському саду, поруч зі стадіоном «Динамо».
Архітектор - Юрій Серьогін.
«Ракушка» - летняя сцена (музыкальная эстрада), которая была построена в 1981-1982 годах в Городском саду, рядом со стадионом «Динамо». Архитектор - Юрий Серегин. Kyiv. In the City Garden. |
Фото жовтня 2020 року. |
Фото жовтня 2020 року. |
Фото жовтня 2020 року. |
У Міському парку ввечері. Вид від стадіону «Динамо» у бік Міського парку.
Ніч, парк, ліхтар, осіннє листя... Вхід до стадіону «Динамо» з боку Міського парку. Вид на Петрівську алею з пішохідного Паркового мосту. В Городском парке вечером. Вид от стадиона «Динамо» в сторону Городского парка. Ночь, парк, фонарь, осенняя листва... Вход на стадион «Динамо» со стороны Городского парка. Вид на Петровскую аллею с пешеходного Паркового моста. |
Фото січня 2006 року.
Пішохідний Парковий міст над Петрівською алеєю, сполучає Міський сад і Хрещатий парк.
Споруджено 1904 року за проектом Є. О. Патона. Міст перекинуто через Петрівськую алею. У 1983 році конструкції мосту були замінені точною копією, виконаною фахівцями інститутів «Укрпроектстальконструкція», «УкрПТКІмонтажспецбуд» та ін.
Пешеходный Парковый мост над Петровской аллеей, соединяет Городской сад и Крещатый парк.
Был сооружен в 1904 году по проекту Е. О. Патона. Мост переброшен через Петровскую аллею. В 1983 году конструкции моста заменены точной копией, выполненной специалистами институтов «Укрпроектстальконструкция», «УкрПТКИмонтажспецстрой» и др.
Споруджено 1904 року за проектом Є. О. Патона. Міст перекинуто через Петрівськую алею. У 1983 році конструкції мосту були замінені точною копією, виконаною фахівцями інститутів «Укрпроектстальконструкція», «УкрПТКІмонтажспецбуд» та ін.
Пешеходный Парковый мост над Петровской аллеей, соединяет Городской сад и Крещатый парк.
Был сооружен в 1904 году по проекту Е. О. Патона. Мост переброшен через Петровскую аллею. В 1983 году конструкции моста заменены точной копией, выполненной специалистами институтов «Укрпроектстальконструкция», «УкрПТКИмонтажспецстрой» и др.
Фото липня 2013 року.
Скульптурна композиція «Історія Кохання» (Луїджи та Мокрина) біля пішохідного Паркового мосту над Петрівською алеєю.
Автори: Олександр Моргацький, Григорій Костюков.
Це було у 1943 році. Він - італійський полонений солдат, вона - українка, вивезена на примусові роботи. Луїджі Педуто і Мокрина Юрзук познайомилися в австрійському таборі для військовополонених. Разом вони були два роки. Їх поєднала та розлучила війна. Луїджі пам'ятатиме українську красуню з ямочками на щоках все життя... І знайде її через 60 років. Вони зустрінуться у 2004 році в студії програми «Жди меня» («Чекай мене»), щоб розказати всім, що любов більша, ніж відстань, довша за час і сильніша за війну.
Скульптурная композиция «История Любви» (Луиджи и Мокрина) у пешеходного Паркового моста над Петровской аллеей. Авторы: Александр Моргацкий, Григорий Костюков.
Это было в 1943 году. Он - итальянский пленный солдат, она - украинка, вывезенная на принудительные работы. Луиджи Педуто и Мокрина Юрзук познакомились в австрийском лагере для военнопленных. Вместе они были два года. Их содинила и разлучила война. Луиджи будет помнить украинскую красавицу с луночками на щеках всю жизнь... И найдёт её через 60 лет. Они встретятся в 2004 году в студии программы «Жди меня», чтобы рассказать всем, что любовь больше, чем расстояние, длиннее времени и сильнее войны.
Sculpture «Love Story (Luigi and Mokryna)». Authors: Alexander Morhatskyy, Gregory Kostjukov.
It was in 1943. He - an Italian PoW, she - a Ukrainian displaced worker. Luigi Peduto and Mokryna Yurzuk met in an Austrian war camp to spend two years together. The war bonded them, and the war did them apart. Luigi will remember the Ukrainian beauty with dimples on her cheeks for all his life... And will find her after 60 years. They will meet in 2004, on Inter TV Channel's show "Zhdi menya" ("Wait me"), to reveal to the world that love conquers distances, overpowers time and outfights wars!
Це було у 1943 році. Він - італійський полонений солдат, вона - українка, вивезена на примусові роботи. Луїджі Педуто і Мокрина Юрзук познайомилися в австрійському таборі для військовополонених. Разом вони були два роки. Їх поєднала та розлучила війна. Луїджі пам'ятатиме українську красуню з ямочками на щоках все життя... І знайде її через 60 років. Вони зустрінуться у 2004 році в студії програми «Жди меня» («Чекай мене»), щоб розказати всім, що любов більша, ніж відстань, довша за час і сильніша за війну.
Скульптурная композиция «История Любви» (Луиджи и Мокрина) у пешеходного Паркового моста над Петровской аллеей. Авторы: Александр Моргацкий, Григорий Костюков.
Это было в 1943 году. Он - итальянский пленный солдат, она - украинка, вывезенная на принудительные работы. Луиджи Педуто и Мокрина Юрзук познакомились в австрийском лагере для военнопленных. Вместе они были два года. Их содинила и разлучила война. Луиджи будет помнить украинскую красавицу с луночками на щеках всю жизнь... И найдёт её через 60 лет. Они встретятся в 2004 году в студии программы «Жди меня», чтобы рассказать всем, что любовь больше, чем расстояние, длиннее времени и сильнее войны.
Sculpture «Love Story (Luigi and Mokryna)». Authors: Alexander Morhatskyy, Gregory Kostjukov.
It was in 1943. He - an Italian PoW, she - a Ukrainian displaced worker. Luigi Peduto and Mokryna Yurzuk met in an Austrian war camp to spend two years together. The war bonded them, and the war did them apart. Luigi will remember the Ukrainian beauty with dimples on her cheeks for all his life... And will find her after 60 years. They will meet in 2004, on Inter TV Channel's show "Zhdi menya" ("Wait me"), to reveal to the world that love conquers distances, overpowers time and outfights wars!
Фото жовтня 2003 року.
В Міському парку восени. Автор фото - Елла Клименко.
В Городском парке осенью. Автор фото - Элла Клименко.
В Городском парке осенью. Автор фото - Элла Клименко.
Фото червня 2005 року. |
Фото червня 2005 року. |
Водно-Інформаційний центр у Міському парку Києва
було урочисто відкрито 24 травня 2003 року.
Центр створений за участю Київської міської державної адміністрації та за підтримки Міністерства довкілля Данії. Центр спрямований на покращення поінформованості громадян України стосовно цінності водних ресурсів та поглиблення усвідомлення важливості їх збереження та раціонального використання. Водно-Информационный центр в Городском парке Киева был торжественно открыт 24 мая 2003 года. Центр создан при участии Киевской городской государственной администрации и при поддержке Министерства окружающей среды Дании. Центр нацелен на улучшение осведомленности граждан Украины населения относительно ценности водных ресурсов и углубление осознания важности их сохранения и рационального использования. Water Information Centre in the City Garden of Kyiv (Kiev) was inaugurated on the 24th of May 2003. The Centre is established with the participation of Kyiv City State Administration and on the support Danish Ministry of the Environment. The Centre is aiming at providing information of the citizens of Ukraine on the value of water resources and for making citizens conscious about importance of water saving and conservation. |
Водно-Інформаційний центр розміщено у відновлених спорудах першого централізованого водогону міста Києва,
побудованих у 1872-1876 рр.
Перший же достовірно відомий київський
водогін, центральною частиною якого був фонтан «Самсон»,
побудував на Подолі архітектор І. Г. Григорович-Барський у 1749.
Водно-Информационный центр размещён в восстановленных сооружениях первого централизованного водопровода города Киева, построенных в 1872-1876 гг. Первый же достоверно известный киевский водопровод, центральной частью которого был фонтан «Самсон», построил на Подоле архитектор И. Г. Григорович-Барский в 1749.
The Water Information Centre is located in the renovated constructions of the first centralized water supply in Kyiv, built in 1872-1876.
Водно-Информационный центр размещён в восстановленных сооружениях первого централизованного водопровода города Киева, построенных в 1872-1876 гг. Первый же достоверно известный киевский водопровод, центральной частью которого был фонтан «Самсон», построил на Подоле архитектор И. Г. Григорович-Барский в 1749.
The Water Information Centre is located in the renovated constructions of the first centralized water supply in Kyiv, built in 1872-1876.
Фото квітня 2008 року.
Новозбудований Театр Ляльок (вул. Грушевського 1-А). Головний фасад.
Київський державний академічний театр ляльок - найстаріший ляльковий театр України. Нині він розташований у спеціально спорудженому 2005 року приміщенні, в самому середмісті. Споруда театру схожа на казковий палац. Прилегла до будівлі територія також оформлена як справжнє дитяче казкове містечко.
Докладніше про історію Театру Ляльок див. у серії "Київ театральний".
Новое здание Кукольного театра (ул. Грушевского 1-А). Главный фасад.
Киевский государственный академический театр кукол - старейший кукольный театр Украины. Ныне он расположен в специально построенном в 2005 году помещении, в самом центре города. Строение театра похоже на сказочный дворец. Прилегающая к зданию территория также оформлена как настоящий детский сказочный городок.
Подробнее об истории Кукольного театра см. в серии "Киев театральный".
It is the main facade of the Puppet-play in Kyiv.
Kyiv Academic Puppet Theatre is the oldest puppet theater in Ukraine. Nowadays it located in a specially erected building in 2005, in the center of city. The building of the theater has a fantastic image of the palace. The area that adjacent to the building, also framed as a real baby fairy town.
Київський державний академічний театр ляльок - найстаріший ляльковий театр України. Нині він розташований у спеціально спорудженому 2005 року приміщенні, в самому середмісті. Споруда театру схожа на казковий палац. Прилегла до будівлі територія також оформлена як справжнє дитяче казкове містечко.
Докладніше про історію Театру Ляльок див. у серії "Київ театральний".
Новое здание Кукольного театра (ул. Грушевского 1-А). Главный фасад.
Киевский государственный академический театр кукол - старейший кукольный театр Украины. Ныне он расположен в специально построенном в 2005 году помещении, в самом центре города. Строение театра похоже на сказочный дворец. Прилегающая к зданию территория также оформлена как настоящий детский сказочный городок.
Подробнее об истории Кукольного театра см. в серии "Киев театральный".
It is the main facade of the Puppet-play in Kyiv.
Kyiv Academic Puppet Theatre is the oldest puppet theater in Ukraine. Nowadays it located in a specially erected building in 2005, in the center of city. The building of the theater has a fantastic image of the palace. The area that adjacent to the building, also framed as a real baby fairy town.
Фото квітня 2008 року. |
Фото квітня 2008 року. |
Дюймовочка та Буратіно вітають дітлахів перед головним фасадом Театру Ляльок.
Дюймовочка и Буратино приветствуют детвору перед главным фасадом Кукольного театра. Thumberlina & Pinocchio are welcoming children in front of the main facade of the Puppet-play. |
Фото квітня 2008 року. |
Фото квітня 2008 року. |
Котигорошок боронить казковий палац-театр від усілякої нечисті.
Котигорошек защищает сказочный дворец-театр от всяческой нечисти. Kotygoroshok are defending the fairy-tale palace-theater from any evil spirits. |
Фото квітня 2008 року. |
Фото квітня 2008 року. |
Фото квітня 2008 року. |
Звісно ж, біля Театру Ляльок завжди можна зустріти Тата Карло, П'єро та Мальвіну з пуделем Артемоном.
Конечно же, возле Кукольного театра всегда можно встретить Папу Карло, Пьеро и Мальвину с пуделем Артемоном. Dad Charles, Pierrot and Malvine with the poodle Artemon near the Puppet-play. |
Фото квітня 2008 року. |
Фото квітня 2008 року. |
Театральна афіша Київського Театру Ляльок.
У репертуарі театру - понад 40 вітчизняних і зарубіжних вистав. Театральная афиша Киевского Кукольного театра. Репертуар театра насчитывает более 40 отечественных и зарубежных спектаклей. Playbill of the Puppet-play in Kyiv. Repertory Theatre playbill includes more than 40 national and international performances. |
Фото 2003 року.
Будинок Національної філармонії з Колонною залою імені М. В. Лисенка
(колишнє приміщення Купецьких зборів).
Вид з Володимирської гірки.
Автор фото - Елла Клименко.
Будівлю було споруджено 1882 року за проектом архітектора Володимира Ніколаєва для Київського купецького зібрання. Концертний зал Купецького зібрання мав чудову акустику, тому найвідоміші співаки та виконавці завжди відгукувалися на пропозиції виступити в ньому. Не погіршилася акустика Колонного залу ім. М. В. Лисенка й після реконструкції будинку в 1995-1996 роках. Починаючи з 1919 року в колишньому Купецькому зібранні містилися різні установи культурно-просвітницького характеру - Пролетарський будинок мистецтв, клуб «Більшовик», Будинок комуністичної просвіти, Всеукраїнський радіокомітет і радіотеатр, Палац піонерів.
Здание Национальной филармонии с Колонным залом имени Н. В. Лысенко (бывшее помещение Купеческого собрания). Вид с Владимирской горки. Автор фото - Элла Клименко.
Здание было построено в 1882 году по проекту архитектора Владимира Николаева для Киевского купеческого собрания. Концертный зал Купеческого собрания имел прекрасную акустику, поэтому самые известные певцы и исполнители всегда откликались на предложения выступить в нем. Не ухудшилась акустика Колонного зала им. Н. В. Лысенко и после реконструкции дома в 1995-1996 годах. Начиная с 1919 года в бывшем Купеческом собрании размещались различные учреждения культурно-просветительского характера - Пролетарский дом искусств, клуб «Большевик», Дом коммунистического просвещения, Всеукраинский радиокомитет и радиотеатр, Дворец пионеров.
Будівлю було споруджено 1882 року за проектом архітектора Володимира Ніколаєва для Київського купецького зібрання. Концертний зал Купецького зібрання мав чудову акустику, тому найвідоміші співаки та виконавці завжди відгукувалися на пропозиції виступити в ньому. Не погіршилася акустика Колонного залу ім. М. В. Лисенка й після реконструкції будинку в 1995-1996 роках. Починаючи з 1919 року в колишньому Купецькому зібранні містилися різні установи культурно-просвітницького характеру - Пролетарський будинок мистецтв, клуб «Більшовик», Будинок комуністичної просвіти, Всеукраїнський радіокомітет і радіотеатр, Палац піонерів.
Здание Национальной филармонии с Колонным залом имени Н. В. Лысенко (бывшее помещение Купеческого собрания). Вид с Владимирской горки. Автор фото - Элла Клименко.
Здание было построено в 1882 году по проекту архитектора Владимира Николаева для Киевского купеческого собрания. Концертный зал Купеческого собрания имел прекрасную акустику, поэтому самые известные певцы и исполнители всегда откликались на предложения выступить в нем. Не ухудшилась акустика Колонного зала им. Н. В. Лысенко и после реконструкции дома в 1995-1996 годах. Начиная с 1919 года в бывшем Купеческом собрании размещались различные учреждения культурно-просветительского характера - Пролетарский дом искусств, клуб «Большевик», Дом коммунистического просвещения, Всеукраинский радиокомитет и радиотеатр, Дворец пионеров.
Двічі за свою історію ця чудова будівля була під загрозою зруйнування.
Перша пропозиція знести будинок вносилася 1932 року, коли обговорювали план створення грандіозного парку культури.
За задумом, він мав простягатися від схилів Дніпра до Львівської площі, а будівля, на думку одного з діячів культури,
має «нікчемний» вигляд і заважає спорудженню парадних сходів від Хрещатика до набережної.
Вдруге доля будинку обговорювалася наприкінці 1970-х років у зв'язку із спорудженням
нового приміщення Київського філіалу Центрального музею В. І. Леніна (нині - «Український дім»).
Аргументи були майже такі самі, та, на щастя, колишнє Купецьке зібрання вистояло.
Адреса: Володимирський узвіз № 2 (Європейська площа).
Дважды за свою историю это прекрасное здание было под угрозой разрушения. Первое предложение снести дом вносилась в 1932 году, когда обсуждали план создания грандиозного парка культуры. По замыслу, он должен был простираться от склонов Днепра до Львовской площади, а здание, по мнению одного из деятелей культуры, имеет «никудышный» вид и мешает сооружению парадной лестницы от Крещатика до набережной. Во второй раз участь дома обсуждалась в конце 1970-х годов в связи с сооружением нового помещения Киевского филиала Центрального музея В. И. Ленина (ныне - «Украинский дом»). Аргументы были почти теми же, но, к счастью, бывшее Купеческое собрание выстояло.
Адрес: Владимирский спуск № 2 (Европейская площадь).
Адреса: Володимирський узвіз № 2 (Європейська площа).
Дважды за свою историю это прекрасное здание было под угрозой разрушения. Первое предложение снести дом вносилась в 1932 году, когда обсуждали план создания грандиозного парка культуры. По замыслу, он должен был простираться от склонов Днепра до Львовской площади, а здание, по мнению одного из деятелей культуры, имеет «никудышный» вид и мешает сооружению парадной лестницы от Крещатика до набережной. Во второй раз участь дома обсуждалась в конце 1970-х годов в связи с сооружением нового помещения Киевского филиала Центрального музея В. И. Ленина (ныне - «Украинский дом»). Аргументы были почти теми же, но, к счастью, бывшее Купеческое собрание выстояло.
Адрес: Владимирский спуск № 2 (Европейская площадь).
Фото червня 2005 року.
Монумент «Возз'єднання України з Росією». Монумент виконано з металу, граніту і бронзи.
Відкрито в 1982 (скульптор А. П. Скобліков, архітектори І. Н. Іванов, С. Н. Міргородський та К. А. Сидоров). Є двохфігурною композицією (висота - 6,2 м) робітників - росіянина й українця, що спільно піднесли вгору стрічку з орденом «Дружби народів». Трохи далі - витягнута в довжину стела з багатофігурною групою, в центрі якої - Богдан Хмельницький і боярин - російський посол. Цю групу створено за мотивами історичної події, що відбулася 8 (18) січня 1654, - Переяславської ради, й вона подає тлумачення цієї події, яке нав’язувалось пануючою ідеологією тих часів. Запеклі суперечки щодо історичної доцільності цього вимушеного на той момент кроку Богдана Хмельницького не вщухають до наших часів (див., наприклад, статтю про Богдана Хмельницького, або один із моїх коментарів до деяких статей на порталі "Соотечественники"). Обидві скульптурні групи зв'язує арка-веселка («Арка Дружби Народів»), що за задумом авторів має символізувати єднання братських народів. Враження деякої «опереточності» цього монументу підсилює те, що площі перед монументом надано форму амфітеатру.
Монумент «Воссоединения Украины с Россией». Монумент выполнен из металла, гранита и бронзы.
Открыт в 1982 (скульптор А. П. Скобликов, архитекторы И. Н. Иванов, С. Н. Миргородский и К. А. Сидоров). Представляет собой двухфигурную композицию (высота - 6,2 м) рабочих - русского и украинца, совместно поднявших ленту с орденом «Дружбы народов». Несколько поодаль - вытянутая по горизонтали стела с многофигурной группой, в центре которой - Богдан Хмельницкий и боярин - русский посол. Эта группа создана по мотивам исторического события, произошедшего 8 (18) января 1654, - Переяславской рады, и она дает толкование этого события, которое навязывалось господствующей идеологией тех времен. Жаркие споры об исторической целесообразности этого вынужденного на тот момент шага Богдана Хмельницкого не утихают до сих пор (см., например, статью о Богдане Хмельницком, или один из моих комментариев к некоторым статьям на портале "Соотечественники"). Скульптурные группы связывает арка-радуга («Арка Дружбы Народов»), которая по замыслу авторов должна символизировать единение братских народов. Впечатление некоторой «опереточности» этого монумента усиливается тем, что площади перед монументом придана форма амфитеатра.
Відкрито в 1982 (скульптор А. П. Скобліков, архітектори І. Н. Іванов, С. Н. Міргородський та К. А. Сидоров). Є двохфігурною композицією (висота - 6,2 м) робітників - росіянина й українця, що спільно піднесли вгору стрічку з орденом «Дружби народів». Трохи далі - витягнута в довжину стела з багатофігурною групою, в центрі якої - Богдан Хмельницький і боярин - російський посол. Цю групу створено за мотивами історичної події, що відбулася 8 (18) січня 1654, - Переяславської ради, й вона подає тлумачення цієї події, яке нав’язувалось пануючою ідеологією тих часів. Запеклі суперечки щодо історичної доцільності цього вимушеного на той момент кроку Богдана Хмельницького не вщухають до наших часів (див., наприклад, статтю про Богдана Хмельницького, або один із моїх коментарів до деяких статей на порталі "Соотечественники"). Обидві скульптурні групи зв'язує арка-веселка («Арка Дружби Народів»), що за задумом авторів має символізувати єднання братських народів. Враження деякої «опереточності» цього монументу підсилює те, що площі перед монументом надано форму амфітеатру.
Монумент «Воссоединения Украины с Россией». Монумент выполнен из металла, гранита и бронзы.
Открыт в 1982 (скульптор А. П. Скобликов, архитекторы И. Н. Иванов, С. Н. Миргородский и К. А. Сидоров). Представляет собой двухфигурную композицию (высота - 6,2 м) рабочих - русского и украинца, совместно поднявших ленту с орденом «Дружбы народов». Несколько поодаль - вытянутая по горизонтали стела с многофигурной группой, в центре которой - Богдан Хмельницкий и боярин - русский посол. Эта группа создана по мотивам исторического события, произошедшего 8 (18) января 1654, - Переяславской рады, и она дает толкование этого события, которое навязывалось господствующей идеологией тех времен. Жаркие споры об исторической целесообразности этого вынужденного на тот момент шага Богдана Хмельницкого не утихают до сих пор (см., например, статью о Богдане Хмельницком, или один из моих комментариев к некоторым статьям на портале "Соотечественники"). Скульптурные группы связывает арка-радуга («Арка Дружбы Народов»), которая по замыслу авторов должна символизировать единение братских народов. Впечатление некоторой «опереточности» этого монумента усиливается тем, что площади перед монументом придана форма амфитеатра.
Фото червня 2005 року. |
Фото 24 серпня 2015 року. |
Пішохідний Парковий міст через Дніпро, що сполучає центр міста з Трухановим островом (зоною відпочинку та пляжем),
вид з Печерських круч (з Міського парку).
Споруджено в 1956-1957 (інженери В. І. Киреєнко, Л. І. Гомін, М. Н. Константінов, Б. П. Петров, В. А. Сич і Г. Т. Фень). Загальна довжина Паркового мосту - близько 400 м, ширина - 7 м; він піднесений над рівнем ріки на 26 м, що забезпечує прохід під ним судів у період найвищого підйому води. Пешеходный Парковый мост через Днепр, соединяющий центр города с Трухановым островом (зоной отдыха и пляжем), вид с Печерских круч (из Городского парка). Сооружён в 1956-1957 (инженеры В. И. Киреенко, Л. И. Гомин, М. Н. Константинов, Б. П. Петров, В. А. Сыч и Г. Т. Фень). Общая длина Паркового моста - около 400 м, ширина - 7 м; он поднят над уровнем реки на 26 м, что обеспечивает проход под ним судов в период наивысшего подъёма воды. |
Фото червня 2005 року.
Пам’ятник на відзнаку повернення Києву Магдебурзького права - найдавніший пам'ятник Києва.
Споруджено в 1802-1808 роках (архітектор А. І. Міленський) на кошти киян на дніпровських схилах, біля Набережного шосе на відзнаку повернення Києву в 1797 році Магдебурзького права.
Пам'ятник - 18-метрова колона тосканського ордера, що увінчана невеликою главою. Основа колони (близько 5 м) - з трьома арковими отворами. У арковому постаменті знаходився восьмигранний басейн із фонтаном, що живився від водозбірника-колодязя. 1862 року в постаменті було влаштовано каплицю, в 1867 - зроблено новий басейн у формі чаші. Існують й інші (неточні) назви пам'ятника на відзнаку повернення Києву Магдебурзького права - «пам'ятник хрещення Русі», «нижній пам'ятник князю Володимиру».
Памятник в честь возвращения Киеву Магдебургского права - самый древний памятник Киева.
Сооружен в 1802-1808 годах (архитектор А. И. Меленский) на средства киевлян на днепровских склонах, у Набережного шоссе в честь возвращения Киеву в 1797 году Магдебургского права.
Памятник - 18-метровая колонна тосканского ордера, увенчанная небольшой главкой. Основание колонны (около 5 м) - с тремя арочными проёмами. В арочном постаменте находился восьмигранный бассейн с фонтаном, питаемый от водосборника-колодца. В 1862 году в постаменте была устроена часовня, в 1867 - сделан новый бассейн в форме чаши. Бытуют и другие (неточные) названия памятника в честь возвращения Киеву Магдебургского права - «памятник крещения Руси», «нижний памятник князю Владимиру».
Споруджено в 1802-1808 роках (архітектор А. І. Міленський) на кошти киян на дніпровських схилах, біля Набережного шосе на відзнаку повернення Києву в 1797 році Магдебурзького права.
Пам'ятник - 18-метрова колона тосканського ордера, що увінчана невеликою главою. Основа колони (близько 5 м) - з трьома арковими отворами. У арковому постаменті знаходився восьмигранний басейн із фонтаном, що живився від водозбірника-колодязя. 1862 року в постаменті було влаштовано каплицю, в 1867 - зроблено новий басейн у формі чаші. Існують й інші (неточні) назви пам'ятника на відзнаку повернення Києву Магдебурзького права - «пам'ятник хрещення Русі», «нижній пам'ятник князю Володимиру».
Памятник в честь возвращения Киеву Магдебургского права - самый древний памятник Киева.
Сооружен в 1802-1808 годах (архитектор А. И. Меленский) на средства киевлян на днепровских склонах, у Набережного шоссе в честь возвращения Киеву в 1797 году Магдебургского права.
Памятник - 18-метровая колонна тосканского ордера, увенчанная небольшой главкой. Основание колонны (около 5 м) - с тремя арочными проёмами. В арочном постаменте находился восьмигранный бассейн с фонтаном, питаемый от водосборника-колодца. В 1862 году в постаменте была устроена часовня, в 1867 - сделан новый бассейн в форме чаши. Бытуют и другие (неточные) названия памятника в честь возвращения Киеву Магдебургского права - «памятник крещения Руси», «нижний памятник князю Владимиру».
Магдебурзьке право.
Феодальне міське право, по якому міста звільнялися від управління та суду феодалів.
Закріплювало права міських верств - купців, міщан, ремісників, встановлювало порядок обрання і функції
органів міського самоврядування, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкоємства, визначало покарання за окремі види злочинів.
Вперше виникло в XIII столітті в німецькому місті Магдебург (звідси й назва).
Київ мав Магдебурзьке право з початку XV століття; воно було підтверджене спеціальним привілеєм 1494.
Магдебурзьке право в Києві після введення в 1781 році «Установи про губернії» й інших урядових указів, поступово обмежувалося.
1797 року місту повернули Магдебурзьке право.
На відзнаку цієї події було споруджено пам'ятник Магдебурзькому праву.
Магдебурзьке право в Києві зберігалося до 23.XII.1834.
Магдебургское право. Феодальное городское право, по которому города освобождались от управления и суда феодалов. Закрепляло права городских сословий - купцов, мещан, ремесленников, устанавливало порядок избрания и функции органов городского самоуправления, регулировало вопросы торговли, опеки, наследования, определяло наказание за отдельные виды преступлений. Впервые возникло в XIII веке в германском городе Магдебурге (отсюда и название). Киев пользовался Магдебургским правом с начала XV века; оно было подтверждено специальным привилеем 1494. Магдебургское право в Киеве после введения в 1781 году «Учреждения о губерниях» и других правительственных указов, постепенно ограничивалось. В 1797 году городу вернули Магдебургское право. В честь этого события был сооружён памятник Магдебургскому праву. Магдебургское право в Киеве сохранялось до 23.XII.1834.
Магдебургское право. Феодальное городское право, по которому города освобождались от управления и суда феодалов. Закрепляло права городских сословий - купцов, мещан, ремесленников, устанавливало порядок избрания и функции органов городского самоуправления, регулировало вопросы торговли, опеки, наследования, определяло наказание за отдельные виды преступлений. Впервые возникло в XIII веке в германском городе Магдебурге (отсюда и название). Киев пользовался Магдебургским правом с начала XV века; оно было подтверждено специальным привилеем 1494. Магдебургское право в Киеве после введения в 1781 году «Учреждения о губерниях» и других правительственных указов, постепенно ограничивалось. В 1797 году городу вернули Магдебургское право. В честь этого события был сооружён памятник Магдебургскому праву. Магдебургское право в Киеве сохранялось до 23.XII.1834.
Фото червня 2005 року.
Пам’ятник на відзнаку повернення Києву Магдебурзького права - найдавніший пам'ятник Києва.
Органом самоврядування Києва на основі магдебурзького права був Магістрат, який існував з XV століття до 1835 року (з перервами). Київським Магістратом керували виборні війт і бурмістр, 6 радників («райців») і 6 засідателів («лавників»). Магістрат відав адміністративними, господарськими, фінансовими, поліцейськими, судовими справами. З утворенням Міської думи (1785 рік) Магістрат виконував лише судові функції. Магістрат мав у своєму розпорядженні власні збройні сили. Гордістю киян була кавалерія Магістрату - «Золота корогва». До штату Магістрату входив і архітектор, який здійснював забудову міста. Будівля Магістрату називалася ратушею й знаходилася на Подолі, на Контрактовій площі. До середини XVII століття будівля була дерев'яною. Із часом спорудили кам'яну будівлю в стилі українського бароко з живописними фронтонами та двох'ярусним дахом. Прикрашена пілястрами башта в кілька поверхів підносилася на 30 м. На ній встановили годинник («дзигар») із мідною скульптурою заступника Києва архангела Михайла, що вражає списом змія. Інша мідна скульптура - богині правосуддя Феміди, стояла на виступі башти біля головного входу до магістрату. В будівлі була галерея для хорової капели й оркестру. Ця споруда постраждала від пожежі 1811 року, після чого Магістрат розмістився напроти Воскресенської церкви (на вулиці Спаська), потім (1838-1878) знаходився в будинку Назарія Сухоти (вулиця Покровська № 8).
Памятник в честь возвращения Киеву Магдебургского права - самый древний памятник Киева.
Органом самоуправления Киева на основе магдебургского права был Магистрат, который существовал с XV века до 1835 года (с перерывами). Киевским Магистратом руководили выборные войт и бурмистр, 6 советников («райцев») и 6 заседателей («лавников»). Магистрат ведал административными, хозяйственными, финансовыми, полицейскими, судебными делами. С образованием Городской думы (1785 год) Магистрат исполнял только судебные функции. Магистрат располагал собственными вооруженными силами. Гордостью киевлян была кавалерия Магистрата - «Золотая хоругвь». В штат Магистрата входил и зодчий, осуществлявший застройку города. Здание Магистрата называлось ратушей и находилось на Подоле, на Контрактовой площади. До середины XVII века здание было деревянным. Со временем соорудили каменное здание в стиле украинского барокко с живописными фронтонами и двухъярусной крышей. Украшенная пилястрами башня в несколько этажей возвышалась на 30 м. На ней установили часы («дзыгар») с медной скульптурой покровителя Киева архангела Михаила, поражавшего копьём змея. Другая медная скульптура - богини правосудия Фемиды, стояла на выступе башни у главного входа в магистрат. В здании имелась галерея для хоровой капеллы и оркестра. Это сооружение пострадало от пожара 1811 года, после чего Магистрат разместился напротив Воскресенской церкви (на улице Спасская), затем (1838-1878) находился в доме Назария Сухоты (улица Покровская № 8).
Органом самоврядування Києва на основі магдебурзького права був Магістрат, який існував з XV століття до 1835 року (з перервами). Київським Магістратом керували виборні війт і бурмістр, 6 радників («райців») і 6 засідателів («лавників»). Магістрат відав адміністративними, господарськими, фінансовими, поліцейськими, судовими справами. З утворенням Міської думи (1785 рік) Магістрат виконував лише судові функції. Магістрат мав у своєму розпорядженні власні збройні сили. Гордістю киян була кавалерія Магістрату - «Золота корогва». До штату Магістрату входив і архітектор, який здійснював забудову міста. Будівля Магістрату називалася ратушею й знаходилася на Подолі, на Контрактовій площі. До середини XVII століття будівля була дерев'яною. Із часом спорудили кам'яну будівлю в стилі українського бароко з живописними фронтонами та двох'ярусним дахом. Прикрашена пілястрами башта в кілька поверхів підносилася на 30 м. На ній встановили годинник («дзигар») із мідною скульптурою заступника Києва архангела Михайла, що вражає списом змія. Інша мідна скульптура - богині правосуддя Феміди, стояла на виступі башти біля головного входу до магістрату. В будівлі була галерея для хорової капели й оркестру. Ця споруда постраждала від пожежі 1811 року, після чого Магістрат розмістився напроти Воскресенської церкви (на вулиці Спаська), потім (1838-1878) знаходився в будинку Назарія Сухоти (вулиця Покровська № 8).
Памятник в честь возвращения Киеву Магдебургского права - самый древний памятник Киева.
Органом самоуправления Киева на основе магдебургского права был Магистрат, который существовал с XV века до 1835 года (с перерывами). Киевским Магистратом руководили выборные войт и бурмистр, 6 советников («райцев») и 6 заседателей («лавников»). Магистрат ведал административными, хозяйственными, финансовыми, полицейскими, судебными делами. С образованием Городской думы (1785 год) Магистрат исполнял только судебные функции. Магистрат располагал собственными вооруженными силами. Гордостью киевлян была кавалерия Магистрата - «Золотая хоругвь». В штат Магистрата входил и зодчий, осуществлявший застройку города. Здание Магистрата называлось ратушей и находилось на Подоле, на Контрактовой площади. До середины XVII века здание было деревянным. Со временем соорудили каменное здание в стиле украинского барокко с живописными фронтонами и двухъярусной крышей. Украшенная пилястрами башня в несколько этажей возвышалась на 30 м. На ней установили часы («дзыгар») с медной скульптурой покровителя Киева архангела Михаила, поражавшего копьём змея. Другая медная скульптура - богини правосудия Фемиды, стояла на выступе башни у главного входа в магистрат. В здании имелась галерея для хоровой капеллы и оркестра. Это сооружение пострадало от пожара 1811 года, после чего Магистрат разместился напротив Воскресенской церкви (на улице Спасская), затем (1838-1878) находился в доме Назария Сухоты (улица Покровская № 8).
Першоджерела:
“Київ. Енциклопедичний довідник”, Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
“Печерськ сьогодні. Довідник”, видавництво “Довіра”, Київ-1999.
“Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Вікіпедія.
“Київ. Енциклопедичний довідник”, Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
“Печерськ сьогодні. Довідник”, видавництво “Довіра”, Київ-1999.
“Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Вікіпедія.
Пропоную мої інші тематичні колекції про Київ:
До розділу "Як тебе не любити, Києве мій!"