Фото червня 2012 року. |
Фото червня 2012 року. |
Дніпрові схили: вид на Печерські кручі з моста Патона.
Печерськ - історична місцевість у центрі сучасного Києва. Розташована між Липками, Кловом, Звіринцем і Дніпровими схилами. Проте, фактично Липки, Звіринець та Клов вже давно стали частиною Печерську (тобто Печерського району) і будь-які, навіть умовні, межі цих історичних місцевостей (урочищ) стерті. Днепровские склоны: вид на Печерские кручи с моста Патона. Печерск - историческая местность в центре современного Киева. Расположена между Липками, Кловом, Зверинцем и Днепровскими склонами. Однако, фактически Липки, Зверинец и Клов, уже давно стали частью Печерска (то есть Печерского района) и любые, даже условные, границы этих исторических местностей (урочищ) стерты. |
Назва Печерськ пов’язана з печерами, що існували тут з найдавніших часів, ще до заснування Києва.
Наприкінці XII століття тут, на місці колишнього селища Берестове,
утворилося селище Печерське, що у XVI-XVII століттях мало назву Печерське містечко.
Після спорудження у XVIII столітті Старої Печерської фортеці та Маріїнського палацу, Печерськ став (до 30-40-х років XIX століття) адміністративним центром Києва.
На Печерську збереглися унікальні пам’ятки архітектури часів Київської Русі та наступних століть. Печерськ славиться чудовими парками на Дніпровських схилах. На схилах Дніпра розташована також Києво-Печерська Лавра - одна з найбільших святинь православного світу. Наразі Верхня Лавра є національним музеєм-заповідником, а нижня Лавра - діючим монастирем. На Печерську розташовано багато адміністративних будівель, в яких, зокрема, розміщено Адміністрацію Президента України, Верховну Раду, Уряд України та багато міністерств.
Название Печерск связано с пещерами, которые существовали здесь с самых давних времен, еще до основания Киева. В конце XII века здесь, на месте бывшего поселка Берестов, образовался поселок Печерское, который в XVI-XVII веках назывался Печерским местечком.
После сооружения в XVIII веке Старой Печерской крепости и Мариинского дворца, Печерск стал (до 30-40-х годов XIX века) административным центром Киева.
На Печерске сохранились уникальные памятники архитектуры времен Киевской Руси и последующих веков. Печерск славится замечательными парками на Днепровских склонах. На склонах Днепра расположена также Киево-Печерская Лавра - одна из наибольших святынь православного мира. Ныне Верхняя Лавра является национальным музеем-заповедником, а нижняя Лавра - действующим монастырем. На Печерске расположено много административных зданий, в которых, в частности, размещены Администрация Президента Украины, Верховная Рада, Правительство Украины и много министерств.
Після спорудження у XVIII столітті Старої Печерської фортеці та Маріїнського палацу, Печерськ став (до 30-40-х років XIX століття) адміністративним центром Києва.
На Печерську збереглися унікальні пам’ятки архітектури часів Київської Русі та наступних століть. Печерськ славиться чудовими парками на Дніпровських схилах. На схилах Дніпра розташована також Києво-Печерська Лавра - одна з найбільших святинь православного світу. Наразі Верхня Лавра є національним музеєм-заповідником, а нижня Лавра - діючим монастирем. На Печерську розташовано багато адміністративних будівель, в яких, зокрема, розміщено Адміністрацію Президента України, Верховну Раду, Уряд України та багато міністерств.
Название Печерск связано с пещерами, которые существовали здесь с самых давних времен, еще до основания Киева. В конце XII века здесь, на месте бывшего поселка Берестов, образовался поселок Печерское, который в XVI-XVII веках назывался Печерским местечком.
После сооружения в XVIII веке Старой Печерской крепости и Мариинского дворца, Печерск стал (до 30-40-х годов XIX века) административным центром Киева.
На Печерске сохранились уникальные памятники архитектуры времен Киевской Руси и последующих веков. Печерск славится замечательными парками на Днепровских склонах. На склонах Днепра расположена также Киево-Печерская Лавра - одна из наибольших святынь православного мира. Ныне Верхняя Лавра является национальным музеем-заповедником, а нижняя Лавра - действующим монастырем. На Печерске расположено много административных зданий, в которых, в частности, размещены Администрация Президента Украины, Верховная Рада, Правительство Украины и много министерств.
Фото грудня 2003 року.
Верхня Московська брама Старої Печерської фортеці (пам’ятник фортифікаційної архітектури, 1765).
Автор фото - Елла Клименко.
Південний в’їзд до Старої Печерської фортеці; пов’язаний зі Старою Наводницькою дорогою, що вела на Лівобережжя та Москву. Складаються з Верхньої брами, побудованої в 1765 на місці дерев’яної П’ятницької, та Нижньої, розташованої в поперечному валу Ближнього ретраншемента (споруджено в 1777-1779). Являють собою тунелі, фланкировані фасадними стінами. Архітектурні форми Верхньої брами характерні для стилю бароко; простіше вирішені фасади Нижньої брами, декоровані плоскими пілястрами та прямокутним аттиком. Реставровані в 1979-1980 за проектом архітектора І. М. Малакової.
Верхние Московские ворота Старой Печерской крепости (памятник фортификационной архитектуры, 1765).
Автор фото - Элла Клименко.
Южный въезд в Старую Печерскую крепость; связан со Старой Наводницкой дорогой, которая вела на Левобережье и Москву. Состоят из Верхних ворот, построенных в 1765 на месте деревянных Пятницких, и Нижних, расположенных в поперечном валу Ближнего ретраншемента (сооружены в 1777-1779). Представляют собой сводчатые туннели, фланкированные фасадными стенами. Архитектурные формы Верхних ворот характерны для стиля барокко; проще решены фасады Нижних ворот, декорированные плоскими пилястрами и прямоугольным аттиком. Реставрированы в 1979-1980 по проекту архитектора И. М. Малаковой.
Автор фото - Елла Клименко.
Південний в’їзд до Старої Печерської фортеці; пов’язаний зі Старою Наводницькою дорогою, що вела на Лівобережжя та Москву. Складаються з Верхньої брами, побудованої в 1765 на місці дерев’яної П’ятницької, та Нижньої, розташованої в поперечному валу Ближнього ретраншемента (споруджено в 1777-1779). Являють собою тунелі, фланкировані фасадними стінами. Архітектурні форми Верхньої брами характерні для стилю бароко; простіше вирішені фасади Нижньої брами, декоровані плоскими пілястрами та прямокутним аттиком. Реставровані в 1979-1980 за проектом архітектора І. М. Малакової.
Верхние Московские ворота Старой Печерской крепости (памятник фортификационной архитектуры, 1765).
Автор фото - Элла Клименко.
Южный въезд в Старую Печерскую крепость; связан со Старой Наводницкой дорогой, которая вела на Левобережье и Москву. Состоят из Верхних ворот, построенных в 1765 на месте деревянных Пятницких, и Нижних, расположенных в поперечном валу Ближнего ретраншемента (сооружены в 1777-1779). Представляют собой сводчатые туннели, фланкированные фасадными стенами. Архитектурные формы Верхних ворот характерны для стиля барокко; проще решены фасады Нижних ворот, декорированные плоскими пилястрами и прямоугольным аттиком. Реставрированы в 1979-1980 по проекту архитектора И. М. Малаковой.
Формування комплексу фортифікаційних споруд Київської фортеці розпочалося в перші роки XVIII ст.
з будівництва на Печерській височині довкруги
Києво-Печерського монастиря
земляної бастіонної фортеці, а завершилося у другій половині XIX ст. спорудженням форту на Лисій горі.
З часом укріплення вдосконалювалися. А коли будівництво у 40-х роках XIX століття завершувалося, Київська фортеця являла собою
складну систему оборонних споруд з бастіонів, равелінів, теналей, люнетів, ретраншаменту тощо.
На території фортеці були розташовані арсенал, порохові погреби, провіантські крамниці, казарми, будинки військового відомства, а також Києво-Печерський монастир та парафіяльні церкви. Аби посилити обороноздатність фортеці, додатково було споруджене Звіринецьке укріплення, винесене на певну відстань від основних укріплень цитаделі.
Наступним етапом у формуванні комплексу фортифікаційних споруд Київської фортеці стало будівництво довкруг Києво-Печерської цитаделі Головної фортеці. Вона зводилася за часів Миколи І і займала значну територію Печерського плато, обмеженого Кловським і Наводницьким ярами, а також крутим берегом Дніпра. Попри те, що Київська фортеця розвивалася як військово-оборонний комплекс протягом двох століть, вона не була задіяна в жодній з війн, чий перебіг і результати позначилися на еволюції її фортифікаційного комплексу. Крок за кроком Київська фортеця перетворювалася на тилову базу діючих армій, а ще згодом - на фортецю-склад. Такою ця грандіозна споруда увійшла у своє третє століття - XX-е, яке завдало їй більшої руйнації, ніж усі війни впродовж двох попередніх століть разом узяті.
Формирование комплекса фортификационных сооружений Киевской крепости началось в первые годы XVIII ст. со строительства на Печерской возвышенности вокруг Киево-Печерского монастыря земляной бастионной крепости, а завершилось во второй половине XIX ст. сооружением форта на Лысой горе. Со временем укрепления совершенствовались. А когда строительство в 40-х годах XIX века завершалось, Киевская крепость представляла собой сложную систему оборонных сооружений из бастионов, равелинов, теналей, люнетив, ретраншамента и т.д.
На территории крепости были расположены арсенал, пороховые погреба, провиантские магазины, казармы, дома военного ведомства, а также Киево-Печерский монастырь и парафиальные церкви. Для усиления обороноспособности крепости, дополнительно было построено Зверинецкое укрепление, вынесенное на некоторое расстояние от основных укреплений цитадели.
Следующим этапом в формировании комплекса фортификационных сооружений Киевской крепости стало строительство вокруг Киево-Печерской цитадели Главной крепости. Она возводилась во времена Николая І и занимала значительную территорию Печерского плато, ограниченного Кловским и Наводницким ярами, а также крутым берегом Днепра. Невзирая на то, что Киевская крепость развивалась как военно-оборонный комплекс на протяжении двух веков, она не была задействована ни в одной из войн, чей ход и результаты обозначились на эволюции ее фортификационного комплекса. Шаг за шагом Киевская крепость превращалась в тыловую базу действующих армий, а впоследствии - в крепость-склад. Таким это грандиозное сооружение вошло в свое третье столетие - XX-е, которое нанесло ей больше разрушений, чем все войны на протяжении двух предыдущих веков вместе взятые.
На території фортеці були розташовані арсенал, порохові погреби, провіантські крамниці, казарми, будинки військового відомства, а також Києво-Печерський монастир та парафіяльні церкви. Аби посилити обороноздатність фортеці, додатково було споруджене Звіринецьке укріплення, винесене на певну відстань від основних укріплень цитаделі.
Наступним етапом у формуванні комплексу фортифікаційних споруд Київської фортеці стало будівництво довкруг Києво-Печерської цитаделі Головної фортеці. Вона зводилася за часів Миколи І і займала значну територію Печерського плато, обмеженого Кловським і Наводницьким ярами, а також крутим берегом Дніпра. Попри те, що Київська фортеця розвивалася як військово-оборонний комплекс протягом двох століть, вона не була задіяна в жодній з війн, чий перебіг і результати позначилися на еволюції її фортифікаційного комплексу. Крок за кроком Київська фортеця перетворювалася на тилову базу діючих армій, а ще згодом - на фортецю-склад. Такою ця грандіозна споруда увійшла у своє третє століття - XX-е, яке завдало їй більшої руйнації, ніж усі війни впродовж двох попередніх століть разом узяті.
Формирование комплекса фортификационных сооружений Киевской крепости началось в первые годы XVIII ст. со строительства на Печерской возвышенности вокруг Киево-Печерского монастыря земляной бастионной крепости, а завершилось во второй половине XIX ст. сооружением форта на Лысой горе. Со временем укрепления совершенствовались. А когда строительство в 40-х годах XIX века завершалось, Киевская крепость представляла собой сложную систему оборонных сооружений из бастионов, равелинов, теналей, люнетив, ретраншамента и т.д.
На территории крепости были расположены арсенал, пороховые погреба, провиантские магазины, казармы, дома военного ведомства, а также Киево-Печерский монастырь и парафиальные церкви. Для усиления обороноспособности крепости, дополнительно было построено Зверинецкое укрепление, вынесенное на некоторое расстояние от основных укреплений цитадели.
Следующим этапом в формировании комплекса фортификационных сооружений Киевской крепости стало строительство вокруг Киево-Печерской цитадели Главной крепости. Она возводилась во времена Николая І и занимала значительную территорию Печерского плато, ограниченного Кловским и Наводницким ярами, а также крутым берегом Днепра. Невзирая на то, что Киевская крепость развивалась как военно-оборонный комплекс на протяжении двух веков, она не была задействована ни в одной из войн, чей ход и результаты обозначились на эволюции ее фортификационного комплекса. Шаг за шагом Киевская крепость превращалась в тыловую базу действующих армий, а впоследствии - в крепость-склад. Таким это грандиозное сооружение вошло в свое третье столетие - XX-е, которое нанесло ей больше разрушений, чем все войны на протяжении двух предыдущих веков вместе взятые.
Фото квітня 2008 року.
Будинок (вул. Івана Мазепи 44).
Зараз - Центральний музей прикордонної служби України (?)
Здание (ул. Ивана Мазепы 44).
В настоящий момент - Центральный музей пограничной службы Украины (?)
Зараз - Центральний музей прикордонної служби України (?)
Здание (ул. Ивана Мазепы 44).
В настоящий момент - Центральный музей пограничной службы Украины (?)
Фото квітня 2008 року. |
Колишня канцелярія Генерал-Губернатора,
пам’ятка архітектури 1780 року (вул. Івана Мазепи 29-А, з 2010 року - вул. Лаврська, 19).
Нині тут розташований Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара». Бывшая канцелярия Генерал-Губернатора, памятник архитектуры 1780 года (ул. Ивана Мазепы 29-А, с 2010 года - ул. Лаврская, 19). Ныне тут размещён Национальный центр народной культуры «Музей Ивана Гончара». Former office of governor General, monument of architecture, 1780. |
Фото червня 2020 року. |
Фото червня 2020 року. |
Колишня канцелярія Генерал-Губернатора.
Будинок має два поверхи. Фасади оздоблені в стилі пізнього бароко та початку класицизму. Наприкінці XVIII століття в будинку містилися губернські урядові установи, згодом - інтендантські склади. У 1806-1807 роках, будучи Київським військовим губернатором, у цьому будинку мешкав російський полководець М. І. Кутузов. Бывшая канцелярия Генерал-Губернатора. Здание - двухэтажное. Фасады отделаны в стиле позднего барокко и раннего классицизма. В конце XVIII века здесь размещались губернские правительственные учреждения, затем - интендантские склады. В 1806-1807 годах, будучи Киевским военным губернатором, в этом доме жил М. И. Кутузов. |
Фото червня 2020 року. |
Фото червня 2020 року. |
Фото червня 2020 року. |
Картини світових художників за тюремними ґратами - таким перформансом відкрилася
Виставка приватної колекції картин родини Петра та Марини Порошенків у Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара».
Картины мировых художников за тюремной решеткой - таким перформансом открылась Выставка частной коллекции картин семьи Петра и Марины Порошенко в Национальном центре народной культуры «Музей Ивана Гончара». |
Колекція родини Порошенків почала формуватися ще у 1980-1990-х роках з метою повернення в Україну шедеврів національного та світового мистецтва.
Однак, під час підготовки колекції до показу, вона набула невластивого для мистецтва звучання.
Обшук зі зламом в музеї та інші подібні дії «силових органів», які натомість покликані охороняти право,
порушують цивілізаційні питання - закону, мистецтва, свободи та гідності.
Коллекция семьи Порошенко начала формироваться еще в 1980-1990-х годах с целью возвращения в Украину шедевров национального и мирового искусства. Однако, во время подготовки коллекции к показу, она приобрела несвойственное для искусства звучание. Обыск со взломом в музее и другие подобные действия «силовых органов», которые вместо этого призваны охранять право, нарушают цивилизационные вопросы - закона, искусства, свободы и достоинства.
Коллекция семьи Порошенко начала формироваться еще в 1980-1990-х годах с целью возвращения в Украину шедевров национального и мирового искусства. Однако, во время подготовки коллекции к показу, она приобрела несвойственное для искусства звучание. Обыск со взломом в музее и другие подобные действия «силовых органов», которые вместо этого призваны охранять право, нарушают цивилизационные вопросы - закона, искусства, свободы и достоинства.
Фото червня 2020 року. |
Фото червня 2020 року. |
«Заґратоване мистецтво».
Виставка приватної колекції картин родини Петра та Марини Порошенків у Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара». На виставці представлено 43 твори живопису та графіки світових майстрів. Більшість представлених робіт мають безпосереднє відношення до України. «Искусство из-за решетки». Выставка частной коллекции картин семьи Петра и Марины Порошенко в Национальном центре народной культуры «Музей Ивана Гончара». На выставке представлены 43 произведения живописи и графики мировых мастеров. Большинство представленных работ имеют непосредственное отношение к Украине. |
Фото квітня 2008 року. |
Фото квітня 2008 року. |
Пам'ятник Воїнам-інтернаціоналістам
споруджено у невеличкому сквері напроти будинків №№ 23-27 по вул. Ивана Мазепи
(поблизу Києво-Печерської Лаври).
На плиті перед пам'ятником - напис:
«Вічна пам'ять мужнім синам України,
які полягли в Афганістані» Памятник Воинам-интернационалистам сооружен в небольшом сквере напротив домов №№ 23-27 по ул. Ивана Мазепы (вблизи Киево-Печерской Лавры). На плите перед памятником - надпись (на Украинском языке):
«Вечная память мужественным сыновьям Украины,
павшим в Афганистане» Monument of victims of the War in Afghanistan. |
Фото квітня 2008 року.
Пам'ятник Воїнам-інтернаціоналістам.
Центр композиції - скульптурна група з трьох молодих воїнів у формі того часу, які із сумом схилили голови за загиблими товарищами.
На постаменті пам'ятника накреслено такі вірші (російською мовою):
Памятник Воинам-интернационалистам. Центр композиции - скульптурная группа из трех молодых воинов в форме тех времен, которые с грустью склонили головы по погибшим товарищам.
На постаменте памятника начертаны такие стихи:
На постаменті пам'ятника накреслено такі вірші (російською мовою):
«Яких друзів війна мені подарувала,
Та тих, кого потім назад узяла
Мене хотіла вбити і убила
Що з того, що життя не забрала»
У безглуздій війні в Афганістані загинуло 3 тис. 280 українців. Із них 126 - кияни.
Та тих, кого потім назад узяла
Мене хотіла вбити і убила
Що з того, що життя не забрала»
Памятник Воинам-интернационалистам. Центр композиции - скульптурная группа из трех молодых воинов в форме тех времен, которые с грустью склонили головы по погибшим товарищам.
На постаменте памятника начертаны такие стихи:
«Каких друзей война мне подарила,
Да тех, кого потом назад взяла
Меня убить хотела и убила
Но что с того, что жизнь не забрала»
В бессмысленной войне в Афганистане погибли 3 тыс. 280 украинцев. Из них 126 - киевляне.
Да тех, кого потом назад взяла
Меня убить хотела и убила
Но что с того, что жизнь не забрала»
Далі, обминувши споруди
Святої Успенської Києво-Печерської Лаври,
можна пройти вулицями Цитадельна та Лейпцизька до вулиці Московська.
Московська вулиця пролягає від Арсенальної площі до вулиці Кутузова (Печерський район). Виникла на початку XVIII століття після спорудження 1708 року Старої Печерської фортеці. Назва пов'язана з дорогою, що проходила нею до дніпровської переправи і звідти на Москву. У першій половині XIX століття була однією з головних вулиць Печерська. Тут розміщувалися кращі галантерейні та мануфактурні магазини, швейні та годинникові майстерні тощо. У 40-50-х роках XIX століття на Московській вулиці будували казарми, військові майстерні, з 1854 - арсенал Нової Печерської фортеці. На Московській вулиці розташовані Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації НТУУ "КПІ" (№ 45/1, будівля колишнього Костянтинівського училища), Будинок культури заводу «Арсенал» (№ 3; приміщення колишньої жіночої гімназії), музей заводу Арсенал (№ 2), інші установи. На місці нинішнього будинку № 30 в XIX столітті стояв «Зелений готель», де в 20-х роках збиралися декабристи, зупинялося багато відомих поетів і письменників. На будинку № 5 встановлено меморіальну дошку льотчикові Нестерову П. М. і меморіальну дошку одному з керівників повстання саперів 1905 року підпоручикові Жаданівському Б. П.
Далее, миновав сооружения Святой Успенской Киево-Печерской Лавры, можна пройти по улицам Цитадельная и Лейпцигская до улицы Московская.
Московская улица пролегает от Арсенальной площади до улицы Кутузова (Печерский район). Возникла в начале XVIII века после сооружения в 1708 Старой Печерской крепости. Название связано с проходившей по ней дорогой к днепровской переправе и оттуда на Москву. В первой половине XIX века являлась одной из главных улиц Печерска. Здесь размещались лучшие галантерейные и мануфактурные магазины, швейные и часовые мастерские и пр. В 40-50-х годах XIX века на Московской улице строили казармы, военные мастерские, с 1854 - арсенал Новой Печерской крепости. На Московской улице расположены Военный институт телекоммуникаций и информатизации НТУУ "КПИ" (№ 45/1, здание бывшего Константиновского училища), Дом культуры завода «Арсенал» (№ 3; помещение бывшей женской гимназии), музей завода Арсенал (№ 2), другие учреждения. На месте нынешнего дома № 30 в XIX веке стояла «Зелёная гостиница», где в 20-х годах собирались декабристы, останавливались многие известные поэты и писатели. На доме № 5 установлены мемориальная доска лётчику Нестерову П. Н. и мемориальная доска одному из руководителей восстания сапёров 1905 года подпоручику Жадановскому Б. П.
Московська вулиця пролягає від Арсенальної площі до вулиці Кутузова (Печерський район). Виникла на початку XVIII століття після спорудження 1708 року Старої Печерської фортеці. Назва пов'язана з дорогою, що проходила нею до дніпровської переправи і звідти на Москву. У першій половині XIX століття була однією з головних вулиць Печерська. Тут розміщувалися кращі галантерейні та мануфактурні магазини, швейні та годинникові майстерні тощо. У 40-50-х роках XIX століття на Московській вулиці будували казарми, військові майстерні, з 1854 - арсенал Нової Печерської фортеці. На Московській вулиці розташовані Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації НТУУ "КПІ" (№ 45/1, будівля колишнього Костянтинівського училища), Будинок культури заводу «Арсенал» (№ 3; приміщення колишньої жіночої гімназії), музей заводу Арсенал (№ 2), інші установи. На місці нинішнього будинку № 30 в XIX столітті стояв «Зелений готель», де в 20-х роках збиралися декабристи, зупинялося багато відомих поетів і письменників. На будинку № 5 встановлено меморіальну дошку льотчикові Нестерову П. М. і меморіальну дошку одному з керівників повстання саперів 1905 року підпоручикові Жаданівському Б. П.
Далее, миновав сооружения Святой Успенской Киево-Печерской Лавры, можна пройти по улицам Цитадельная и Лейпцигская до улицы Московская.
Московская улица пролегает от Арсенальной площади до улицы Кутузова (Печерский район). Возникла в начале XVIII века после сооружения в 1708 Старой Печерской крепости. Название связано с проходившей по ней дорогой к днепровской переправе и оттуда на Москву. В первой половине XIX века являлась одной из главных улиц Печерска. Здесь размещались лучшие галантерейные и мануфактурные магазины, швейные и часовые мастерские и пр. В 40-50-х годах XIX века на Московской улице строили казармы, военные мастерские, с 1854 - арсенал Новой Печерской крепости. На Московской улице расположены Военный институт телекоммуникаций и информатизации НТУУ "КПИ" (№ 45/1, здание бывшего Константиновского училища), Дом культуры завода «Арсенал» (№ 3; помещение бывшей женской гимназии), музей завода Арсенал (№ 2), другие учреждения. На месте нынешнего дома № 30 в XIX веке стояла «Зелёная гостиница», где в 20-х годах собирались декабристы, останавливались многие известные поэты и писатели. На доме № 5 установлены мемориальная доска лётчику Нестерову П. Н. и мемориальная доска одному из руководителей восстания сапёров 1905 года подпоручику Жадановскому Б. П.
Фото березня 2012 року. |
Фото березня 2012 року. |
Фото березня 2012 року. |
Військовий інститут телекомуні- кацій та інформатиза- ції НТУУ "КПІ"
(Московська, 45/1). Военный институт телекоммуни- каций и информатиза- ции НТУУ "КПИ" (Московская, 45/1). |
Фото лютого 2006 року.
Пам’ятна дошка на честь міста-побратима Лейпціга на будинку № 2/37 по вулиці Лейпцизька.
Архітектор К. А. Сидоров, бронза, 1970.
На дошці - напис (українською та німецькою):
Памятная доска на в честь города-побратима Лейпцига на доме № 2/37 по ул. Лейпцигская.
Архитектор К. А. Сидоров, бронза, 1970.
На доске - надпись (на украинском и немецком языках):
«Diese Strasse erhielt inren Namen im Jahre 1962 zu Ehren der Partnerstadt Leipzig der Deutschen Demokratiscen Republik»
Архітектор К. А. Сидоров, бронза, 1970.
На дошці - напис (українською та німецькою):
«Ця вулиця в 1962 році названа на честь міста-побратима Лейпціга Німецької Демократичної Республіки»
Памятная доска на в честь города-побратима Лейпцига на доме № 2/37 по ул. Лейпцигская.
Архитектор К. А. Сидоров, бронза, 1970.
На доске - надпись (на украинском и немецком языках):
«Эта улица в 1962 году названа в честь города-побратима Лейпцига Немецкой Демократической Республики»
«Diese Strasse erhielt inren Namen im Jahre 1962 zu Ehren der Partnerstadt Leipzig der Deutschen Demokratiscen Republik»
Фото лютого 2006 року.
Введенська община, пам'ятка архітектури 1-ї половини XIX сторіччя (вул. Московська № 42).
Головна будівля колишнього жіночого Введенського монастиря (був заснований у 1877); споруджено у формах класицизму. Двоповерхова споруда, перший поверх якої обрамлений рустом; центральну напівсферичну частину будинку акцентовано шістьма тричвертними колонами.
Введенская община, памятник архитектуры 1-й половины XIX века (ул. Московская, № 42).
Главное здание бывшего женского Введенского монастыря (был основан в 1877); построено в формах классицизма. Представляет собой двухэтажное сооружение, первый этаж которого обрамлён рустом; центральная полусферическая часть дома акцентирована шестью трехчетвертными колоннами.
Головна будівля колишнього жіночого Введенського монастиря (був заснований у 1877); споруджено у формах класицизму. Двоповерхова споруда, перший поверх якої обрамлений рустом; центральну напівсферичну частину будинку акцентовано шістьма тричвертними колонами.
Введенская община, памятник архитектуры 1-й половины XIX века (ул. Московская, № 42).
Главное здание бывшего женского Введенского монастыря (был основан в 1877); построено в формах классицизма. Представляет собой двухэтажное сооружение, первый этаж которого обрамлён рустом; центральная полусферическая часть дома акцентирована шестью трехчетвертными колоннами.
Фото лютого 2006 року.
Житловий будинок, вул. Різницька № 3.
Досить непоганий зразок сучасної архітектури...
Жилой дом, ул. Резницкая № 3.
Относительно неплохой образец современной архитектуры...
Досить непоганий зразок сучасної архітектури...
Жилой дом, ул. Резницкая № 3.
Относительно неплохой образец современной архитектуры...
Фото листопада 2007 року.
Будинок № 5 по вулиці Московська.
Дом № 5 по улице Московская.
Дом № 5 по улице Московская.
Фото листопада 2007 року.
Пам'ятна дошка Жаданівському Б. П. на будинку № 5 по вулиці Московська.
На меморіальній дошці - напис: «У цьому будинку в 1905 році жив один з керівників збройного повстання саперів, що відбулось 18 листопада 1905 року, Борис Петрович Жаданівський».
Дошка - бронза; скульптор А.А.Банніков, архітектор А.А.Сніцарев; відкрито 1969 року.
Мемориальная доска Жадановскому Б. П. на доме № 5 по улице Московская.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): «В этом доме в 1905 году жил один из руководителей вооруженного восстания саперев, произошедшего 18 ноября 1905 года, Борис Петрович Жадановский».
Доска - бронза; скульптор А.А.Банников, архитектор А.А.Сницарев; открыта в 1969 году.
На меморіальній дошці - напис: «У цьому будинку в 1905 році жив один з керівників збройного повстання саперів, що відбулось 18 листопада 1905 року, Борис Петрович Жаданівський».
Дошка - бронза; скульптор А.А.Банніков, архітектор А.А.Сніцарев; відкрито 1969 року.
Мемориальная доска Жадановскому Б. П. на доме № 5 по улице Московская.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): «В этом доме в 1905 году жил один из руководителей вооруженного восстания саперев, произошедшего 18 ноября 1905 года, Борис Петрович Жадановский».
Доска - бронза; скульптор А.А.Банников, архитектор А.А.Сницарев; открыта в 1969 году.
Фото листопада 2007 року.
Пам'ятна дошка льотчику П. М. Нестерову на будинку № 5 по вулиці Московська.
На меморіальній дошці - напис: «У цьому будинку 1914 року жив відомий російський льотчик П. М. Нестеров, який уперше в історії авіації 1913 року зробив на своєму літаку "мертву петлю" і під час імперіалістичної війни 1914 року протаранив ворожого літака».
Нестеров Петро Миколайович (1887-1914) - військовий льотчик. Після закінчення в 1912 офіцерської повітроплавної школи в Гатчині, в 1913 - начальник авіазагону 7-ої повітроплавної роти в Києві, пізніше - начальник 11-го корпусного загону 3-ої київської роти. Очолив перший в історії авіації груповий політ з посадками на незнайомій території за маршрутом Київ - Остер - Ніжин - Київ [10-11(23-24) вересня 1913]. 27 серпня (9 вересня) 1913 вперше в світі описав на літаку над київським Святошинським (Сирецьким) аеродромом замкнуту криву («мертву петлю») у вертикальній площині, що отримала назву «Петлі Нестерова». У 1913-1914 здійснював декілька рекордних дальніх перельотів, в т.ч. Київ - Гатчина (травень 1914). 26 серпня (8 вересня) 1914 неподалік від Львова (містечко Жолква) вперше застосував повітряний таран. У тому ж бою загинув. Був похований у Києві на Аскольдовій могилі; згодом прах перенесено на Лук'янівське кладовище. Дошка відкрита 1947, заміна - 1977 (бронза, барельєф; скульптор К. А. Ковалів, архітектор В. Г. Гнєзділов).
Мемориальная доска летчику П. Н. Нестерову на доме № 5 по улице Московская.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): «В этом доме в 1914 году жил известный российский летчик П. Н. Нестеров, который впервые в истории авиации в 1913 году сделал на своем самолете "мертвую петлю" и во время империалистической войны в 1914 году протаранил вражеский самолет».
Нестеров Пётр Николаевич (1887-1914) - военный лётчик. По окончании в 1912 офицерской воздухоплавательной школы в Гатчине, в 1913 - начальник авиаотряда 7-й воздухоплавательной роты в Киеве, позже - начальник 11-го корпусного отряда 3-й киевской роты. Возглавил первый в истории авиации групповой полёт с посадками на незнакомой территории по маршруту Киев - Остёр - Нежин - Киев [10-11(23-24) сентября 1913]. 27 августа (9 сентября) 1913 впервые в мире описал на самолёте над киевским Святошинским (Сырецким) аэродромом замкнутую кривую («мёртвую петлю») в вертикальной плоскости, получившую название «петли Нестерова». В 1913-1914 совершал несколько рекордных дальних перелётов, в т.ч. Киев - Гатчина (май 1914). 26 августа (8 сентября) 1914 неподалёку от Львова (местечко Жолква) впервые применил воздушный таран. В том же бою погиб. Был похоронен в Киеве на Аскольдовой могиле; впоследствии прах перенесён на Лукьяновское кладбище. Доска открыта в 1947, замена - в 1977 (бронза, барельеф; скульптор К. А. Кузнецов, архитектор В. Г. Гнездилов).
На меморіальній дошці - напис: «У цьому будинку 1914 року жив відомий російський льотчик П. М. Нестеров, який уперше в історії авіації 1913 року зробив на своєму літаку "мертву петлю" і під час імперіалістичної війни 1914 року протаранив ворожого літака».
Нестеров Петро Миколайович (1887-1914) - військовий льотчик. Після закінчення в 1912 офіцерської повітроплавної школи в Гатчині, в 1913 - начальник авіазагону 7-ої повітроплавної роти в Києві, пізніше - начальник 11-го корпусного загону 3-ої київської роти. Очолив перший в історії авіації груповий політ з посадками на незнайомій території за маршрутом Київ - Остер - Ніжин - Київ [10-11(23-24) вересня 1913]. 27 серпня (9 вересня) 1913 вперше в світі описав на літаку над київським Святошинським (Сирецьким) аеродромом замкнуту криву («мертву петлю») у вертикальній площині, що отримала назву «Петлі Нестерова». У 1913-1914 здійснював декілька рекордних дальніх перельотів, в т.ч. Київ - Гатчина (травень 1914). 26 серпня (8 вересня) 1914 неподалік від Львова (містечко Жолква) вперше застосував повітряний таран. У тому ж бою загинув. Був похований у Києві на Аскольдовій могилі; згодом прах перенесено на Лук'янівське кладовище. Дошка відкрита 1947, заміна - 1977 (бронза, барельєф; скульптор К. А. Ковалів, архітектор В. Г. Гнєзділов).
Мемориальная доска летчику П. Н. Нестерову на доме № 5 по улице Московская.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): «В этом доме в 1914 году жил известный российский летчик П. Н. Нестеров, который впервые в истории авиации в 1913 году сделал на своем самолете "мертвую петлю" и во время империалистической войны в 1914 году протаранил вражеский самолет».
Нестеров Пётр Николаевич (1887-1914) - военный лётчик. По окончании в 1912 офицерской воздухоплавательной школы в Гатчине, в 1913 - начальник авиаотряда 7-й воздухоплавательной роты в Киеве, позже - начальник 11-го корпусного отряда 3-й киевской роты. Возглавил первый в истории авиации групповой полёт с посадками на незнакомой территории по маршруту Киев - Остёр - Нежин - Киев [10-11(23-24) сентября 1913]. 27 августа (9 сентября) 1913 впервые в мире описал на самолёте над киевским Святошинским (Сырецким) аэродромом замкнутую кривую («мёртвую петлю») в вертикальной плоскости, получившую название «петли Нестерова». В 1913-1914 совершал несколько рекордных дальних перелётов, в т.ч. Киев - Гатчина (май 1914). 26 августа (8 сентября) 1914 неподалёку от Львова (местечко Жолква) впервые применил воздушный таран. В том же бою погиб. Был похоронен в Киеве на Аскольдовой могиле; впоследствии прах перенесён на Лукьяновское кладбище. Доска открыта в 1947, замена - в 1977 (бронза, барельеф; скульптор К. А. Кузнецов, архитектор В. Г. Гнездилов).
Фото січня 2021 року.
Садиба Іпсіланті ввечері, пам'ятка архітектури кінця XVIII століття (вул. Івана Мазепи № 6).
Будинок було споруджено 1798 року в стилі класицизму для коменданта Печерської фортеці П. Л. Вігеля. У 1807-1816 роках в цьому будинку оселився з родиною К. Іпсіланті - господар Молдови (1799-1802) та Валахії (1802-1806), учасник грецького антитурецького визвольного руху. Знайшов у Києві притулок після придушення турками визвольного повстання у Молдові та Валахії.
1979 року будівлі-садибі надали статус пам'ятки архітектури. Восени 2020 року було завершено реконструкцію та повернення споруді первісного вигляду.
Усадьба Ипсиланти вечером, памятник архитектуры конца XVIII века (ул. Ивана Мазепы № 6).
Здание было построено в 1798 году в стиле классицизма для коменданта Печерской крепости П. Л. Вигеля. В 1807-1816 годах в этом доме поселился с семьей К. Ипсиланти - господарь Молдовы (1799-1802) и Валахии (1802-1806), участник греческого антитурецкого освободительного движения. Нашел в Киеве убежище после подавления турками освободительного восстания в Молдове и Валахии.
В 1979 году зданию-усадьбе предоставили статус памятника архитектуры. Осенью 2020 года были завершены реконструкция и возвращение сооружению первоначального вида.
Будинок було споруджено 1798 року в стилі класицизму для коменданта Печерської фортеці П. Л. Вігеля. У 1807-1816 роках в цьому будинку оселився з родиною К. Іпсіланті - господар Молдови (1799-1802) та Валахії (1802-1806), учасник грецького антитурецького визвольного руху. Знайшов у Києві притулок після придушення турками визвольного повстання у Молдові та Валахії.
1979 року будівлі-садибі надали статус пам'ятки архітектури. Восени 2020 року було завершено реконструкцію та повернення споруді первісного вигляду.
Усадьба Ипсиланти вечером, памятник архитектуры конца XVIII века (ул. Ивана Мазепы № 6).
Здание было построено в 1798 году в стиле классицизма для коменданта Печерской крепости П. Л. Вигеля. В 1807-1816 годах в этом доме поселился с семьей К. Ипсиланти - господарь Молдовы (1799-1802) и Валахии (1802-1806), участник греческого антитурецкого освободительного движения. Нашел в Киеве убежище после подавления турками освободительного восстания в Молдове и Валахии.
В 1979 году зданию-усадьбе предоставили статус памятника архитектуры. Осенью 2020 года были завершены реконструкция и возвращение сооружению первоначального вида.
Фото жовтня 2020 року. |
Фото жовтня 2020 року. |
«KyivFoodMarket» та низка ресторанів
у колишній будівлі заводу «Арсенал» (вул. Московська 2). «KyivFoodMarket» и ряд ресторанов в бывшем здании завода «Арсенал» (ул. Московская 2). |
Фото лютого 2006 року.
Горельєф «Арсенальці на барикадах» на будівлі заводу «Арсенал»
(вул. Московська № 2, Арсенальна площа) нагадує про бурхливі події 1917-1918 років.
Горельєф виготовлено з бронзи; скульптори Н. П. Ковтун і М. П. Короткевич; відкрито в 1961 році.
Горельеф «Арсенальцы на баррикадах» на здании завода «Арсенал» (ул. Московская № 2, Арсенальная площадь) напоминает о бурных событиях 1917-1918 годов.
Горельеф выполнен из бронзы; скульпторы Н. П. Ковтун и М. П. Короткевич; открыт в 1961 году.
Горельеф «Арсенальцы на баррикадах» на здании завода «Арсенал» (ул. Московская № 2, Арсенальная площадь) напоминает о бурных событиях 1917-1918 годов.
Горельеф выполнен из бронзы; скульпторы Н. П. Ковтун и М. П. Короткевич; открыт в 1961 году.
Від Арсенальної площі до Європейської площі веде вулиця Михайла Грушевського
(частина колишньої вулиці Олександрівської; вулиця Революції; вулиця Кірова).
Вулиця відома з XVI століття як частина дороги з
Подолу на Печерськ (т.зв. Стара дорога).
Забудова вулиці почалася з середини XVIII століття; у 1750-1755 було споруджено царський
Маріїнський палац.
У 60-х роках XIX століття вулицю, що доходила тоді до нинішньої
Контрактової площі, назвали Олександрівською
(за ім’ям імператора Олександра I). У березні 1919 її перейменували у вул. Революції.
У 1934 вона отримала назву вул. Кірова на честь Кірова Сергія Мироновича (1886-1934) -
партійного і державного діяча СРСР. У 1955 вулицю Кірова було розділено: від площі Ленінського Комсомолу
(нині - Європейська) до Поштової площі -
Володимирський узвіз;
від Поштової площі до Червоної площі (нині - Контрактова) - вулиця Жданова (нині -
Петра Сагайдачного); від площі Ленінського Комсомолу
в глухий кут біля музею Українського образотворчого мистецтва (нині - Національний художній музей України) -
Музейний провулок; від площі Ленінського Комсомолу до площі Героїв Арсеналу (нині - Арсенальна) - вул. Кірова.
Свою сучасну назву вулиця отримала на честь видатного державного і громадського діяча,
українського історика, першого президента Української Народної Республіки (УНР)
Михайла Сергійовича Грушевського.
От Арсенальной площади до Европейской площади ведет улица Михаила Грушевского (часть бывшей улицы Александровской; улица Революции; улица Кирова). Улица известна с XVI века как часть дороги с Подола на Печерск (т.н. Старая дорога). Застройка улицы началась с середины XVIII века; в 1750-1755 был сооружён царский Мариинский дворец. В 60-х годах XIX века улицу, доходившую тогда до нынешней Контрактовой площади, назвали Александровской (по имени императора Александра I). В марте 1919 её переименовали в ул. Революции. В 1934 она получила название ул. Кирова в честь Кирова Сергея Мироновича (1886-1934) - партийного и государственного деятеля СССР. В 1955 улица Кирова была разделена: от площади Ленинского Комсомола (ныне - Европейская) до Почтовой площади - Владимирский спуск; от Почтовой площади до Красной площади (ныне - Контрактовая) - улица Жданова (ныне - Петра Сагайдачного); от площади Ленинского Комсомола в тупик возле музея Украинского изобразительного искусства (ныне - Национальный художественный музей Украины) - Музейный переулок; от площади Ленинского Комсомола до площади Героев Арсенала (ныне - Арсенальная) - ул. Кирова. Свое современное название улица получила в честь выдающегося государственного и общественного деятеля, украинского историка, первого президента Украинской Народной Республики (УНР) Михаила Сергеевича Грушевского.
От Арсенальной площади до Европейской площади ведет улица Михаила Грушевского (часть бывшей улицы Александровской; улица Революции; улица Кирова). Улица известна с XVI века как часть дороги с Подола на Печерск (т.н. Старая дорога). Застройка улицы началась с середины XVIII века; в 1750-1755 был сооружён царский Мариинский дворец. В 60-х годах XIX века улицу, доходившую тогда до нынешней Контрактовой площади, назвали Александровской (по имени императора Александра I). В марте 1919 её переименовали в ул. Революции. В 1934 она получила название ул. Кирова в честь Кирова Сергея Мироновича (1886-1934) - партийного и государственного деятеля СССР. В 1955 улица Кирова была разделена: от площади Ленинского Комсомола (ныне - Европейская) до Почтовой площади - Владимирский спуск; от Почтовой площади до Красной площади (ныне - Контрактовая) - улица Жданова (ныне - Петра Сагайдачного); от площади Ленинского Комсомола в тупик возле музея Украинского изобразительного искусства (ныне - Национальный художественный музей Украины) - Музейный переулок; от площади Ленинского Комсомола до площади Героев Арсенала (ныне - Арсенальная) - ул. Кирова. Свое современное название улица получила в честь выдающегося государственного и общественного деятеля, украинского историка, первого президента Украинской Народной Республики (УНР) Михаила Сергеевича Грушевского.
Фото грудня 2004 року.
Меморіальна дошка національному герою Дагестану Шамілю на будинку № 28/2 по вул. Грушевського.
На цьому місці стояла садиба князів Уросових, де у 60-х роках XIX ст. мешкав полонений Шаміль.
На меморіальній дошці - напис: "Тут був будинок, де у 1868-69 рр. жив один із засновників дружби українського і дагестанського народів національний герой Дагестану Шаміль".
Мемориальная доска национальному герою Дагестана Шамилю на доме № 28/2 по ул. Грушевского.
На этом месте стояла усадьба князей Уросовых, где в 60-х годах XIX в. жил пленный Шамиль.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): "Здесь был дом, где в 1868-69 гг. жил один из основателей дружбы украинского и дагестанского народов национальный герой Дагестана Шамиль".
На цьому місці стояла садиба князів Уросових, де у 60-х роках XIX ст. мешкав полонений Шаміль.
На меморіальній дошці - напис: "Тут був будинок, де у 1868-69 рр. жив один із засновників дружби українського і дагестанського народів національний герой Дагестану Шаміль".
Мемориальная доска национальному герою Дагестана Шамилю на доме № 28/2 по ул. Грушевского.
На этом месте стояла усадьба князей Уросовых, где в 60-х годах XIX в. жил пленный Шамиль.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): "Здесь был дом, где в 1868-69 гг. жил один из основателей дружбы украинского и дагестанского народов национальный герой Дагестана Шамиль".
Фото січня 2005 року.
Пам’ятник архітектури - особняк 1896 р. (будинок № 2 по вул.Липська).
Памятник архитектуры - особняк 1896 г. (дом № 2 по ул.Липской).
Памятник архитектуры - особняк 1896 г. (дом № 2 по ул.Липской).
Фото грудня 2004 року.
Пам'ятник Д. З. Мануїльському (на розі вулиць Інститутська та Липська).
Скульптори М. К. Вронський і А. П. Олійник, архітектори М. Т. Катернога і Я. Ф. Ковбаса; відкрито в 1966. Бронзова напівфігура на постаменті з граніту; висота - 5,1 м.
Памятник Д. З. Мануильскому (на пересечении улиц Институтская и Липская).
Скульпторы М. К. Вронский и А. П. Олейник, архитекторы М. Т. Катернога и Я. Ф. Ковбаса; открыт в 1966. Бронзовая полуфигура на постаменте из гранита; высота - 5,1 м.
Скульптори М. К. Вронський і А. П. Олійник, архітектори М. Т. Катернога і Я. Ф. Ковбаса; відкрито в 1966. Бронзова напівфігура на постаменті з граніту; висота - 5,1 м.
Памятник Д. З. Мануильскому (на пересечении улиц Институтская и Липская).
Скульпторы М. К. Вронский и А. П. Олейник, архитекторы М. Т. Катернога и Я. Ф. Ковбаса; открыт в 1966. Бронзовая полуфигура на постаменте из гранита; высота - 5,1 м.
Фото грудня 2004 року.
Меморіальна дошка Сидіру Артемовичу Ковпаку на фасаді будинку № 12/5 по вул. Липська.
Скульптор В.В.Сухенко, архітектор С.П.Тутученко; відкрито в 1980.
На меморіальній дошці - напис: "У цьому будинку в 1960-1967 рр. жив визначний державний і громадський діяч, видатний організатор партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни, двічі Герой Радянського Союзу Сидір Артемович Ковпак".
Ковпак Сидір Артемович (1887-1967) - один із організаторів партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, генерал-майор, двічі Герой Радянського Союзу (1942, 1944). З 1947 - заступник голови Президії Верховної Ради УРСР. Депутат Верховних Рад СРСР та УРСР 2-7-го скликань. Після війни до 1960 жив у Києві на вул. Чапаєва № 14; у 1960-67 - на вул. Липська (тоді - вул. Рози Люксембург) в будинку № 12/5. Похований на Байковому кладовищі.
Мемориальная доска Сидиру Артемовичу Ковпаку на фасаде дома № 12/5 по ул. Липская.
Скульптор В.В.Сухенко, архитектор С.П.Тутученко; открыта в 1980.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): "В этом доме в 1960-1967nbsp;гг. жил видный государственный и общественный деятель, выдающийся организатор партизанского движения на Украине в годы Великой Отечественной войны, дважды Герой Советского Союза Сидор Артемович Ковпак".
Ковпак Сидор Артемьевич (1887-1967) - один из организаторов партизанского движения в Украине в годы Великой Отечественной войны, генерал-майор, дважды Герой Советского Союза (1942, 1944). С 1947 - заместитель председателя Президиума Верховного Совета УССР. Депутат Верховных Советов СССР и УССР 2-7-го созывов. После войны до 1960 жил в Киеве на ул. Чапаева № 14; в 1960-67 - на ул. Липская (тогда - ул. Розы Люксембург) в доме № 12/5. Похоронен на Байковом кладбище.
Скульптор В.В.Сухенко, архітектор С.П.Тутученко; відкрито в 1980.
На меморіальній дошці - напис: "У цьому будинку в 1960-1967 рр. жив визначний державний і громадський діяч, видатний організатор партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни, двічі Герой Радянського Союзу Сидір Артемович Ковпак".
Ковпак Сидір Артемович (1887-1967) - один із організаторів партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, генерал-майор, двічі Герой Радянського Союзу (1942, 1944). З 1947 - заступник голови Президії Верховної Ради УРСР. Депутат Верховних Рад СРСР та УРСР 2-7-го скликань. Після війни до 1960 жив у Києві на вул. Чапаєва № 14; у 1960-67 - на вул. Липська (тоді - вул. Рози Люксембург) в будинку № 12/5. Похований на Байковому кладовищі.
Мемориальная доска Сидиру Артемовичу Ковпаку на фасаде дома № 12/5 по ул. Липская.
Скульптор В.В.Сухенко, архитектор С.П.Тутученко; открыта в 1980.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): "В этом доме в 1960-1967nbsp;гг. жил видный государственный и общественный деятель, выдающийся организатор партизанского движения на Украине в годы Великой Отечественной войны, дважды Герой Советского Союза Сидор Артемович Ковпак".
Ковпак Сидор Артемьевич (1887-1967) - один из организаторов партизанского движения в Украине в годы Великой Отечественной войны, генерал-майор, дважды Герой Советского Союза (1942, 1944). С 1947 - заместитель председателя Президиума Верховного Совета УССР. Депутат Верховных Советов СССР и УССР 2-7-го созывов. После войны до 1960 жил в Киеве на ул. Чапаева № 14; в 1960-67 - на ул. Липская (тогда - ул. Розы Люксембург) в доме № 12/5. Похоронен на Байковом кладбище.
Фото червня 2017 року. |
На розі вулиць Пилипа Орлика й Академіка Богомольця.
На углу улиц Пилипа Орлика и Академика Богомольца. |
Фото травня 2010 року. |
Фото травня 2010 року. |
Вулиця Липська, вид від перетину з вулицею Пилипа Орлика.
На камені - напис:
«На цьому місці буде встановлено пам'ятник автору першої української конституції
гетьману Пилипу Орлику»
Улица Липская, вид от пересечения с улицей Пилипа Орлика. На камне - надпись (на Украинском языке):
«На этом месте будет установлен памятник автору первой украинской конституции
гетману Пилипу Орлику»
|
Фото травня 2010 року. |
Фото травня 2010 року. |
Вулиця Пилипа Орлика, будинок №5 (на розі з вулицею Липська).
Улица Пилипа Орлика, дом №5 (на углу с улицей Липская). |
Фото травня 2010 року. |
Фото травня 2010 року. |
Вулиця Пилипа Орлика, будинки №3 та №5.
Улица Пилипа Орлика, дома №3 и №5. |
Фото травня 2010 року. |
Фото травня 2010 року. |
Вулиця Пилипа Орлика, будинки №1 та №3.
Будинок №3 - пам'ятка архітектури кінця XIX - початку XX століття. Зараз у будинку №3 міститься Академія правових наук України (київський регіональний центр). Улица Пилипа Орлика, дома №1 и №3. Nowadays this is Academy of the law sciences of Ukraine (Kyiv regional centre). |
Фото травня 2010 року. |
Фото травня 2010 року. |
Вулиця Пилипа Орлика, будинок №1.
Портал дверей та пам'ятна дошка Пилипу Орлику. На дошці - напис:
«Пилип Орлик (21.X.1672р. - 26.V.1742р.)
Видатний державний і політичний діяч, гетьман України 1710-1742рр., автор першої української Конституції 1710р. Разом з гетьманом І.Мазепою та кошовим отаманом Війська Запорізького К.Гордієнком боровся за утвердження незалежної української держави.» Улица Пилипа Орлика, дом №1. Портал дверей и мемориальная доска Пилипу Орлику. |
Фото травня 2010 року.
Вулиця Пилипа Орлика, будинок №1 (на розі з вулицею Шовковична).
Улица Пилипа Орлика, дом №1 (на углу с улицей Шовковичная).
Улица Пилипа Орлика, дом №1 (на углу с улицей Шовковичная).
Фото травня 2010 року.
Вулиця Шовковична, будинок №16.
Пам'ятка архітектури 1912 року.
Улица Шовковичная, дом №16.
Памятник архитектуры 1912 года.
Пам'ятка архітектури 1912 року.
Улица Шовковичная, дом №16.
Памятник архитектуры 1912 года.
Фото травня 2010 року. |
Фото травня 2010 року. |
Сквер та фонтан у дворі будинків на розі вулиць Шовковична й Інститутська.
Сквер и фонтан во дворе домов на углу улиц Шовковичная и Институтская. |
Фото січня 2005 року.
Пам’ятник А. Б. Солов’яненку перед будинком № 18 по вулиці Інститутська.
Видатний український тенор жив у цьому будинку.
Складається враження, ніби він ось-ось почне виконувати арію, відкриваючи свій бенефіс. Цей пам'ятник було встановлено 26 вересня 2001 року. Його створили скульптор Микола Рапай і архітектор Вячеслав Дормідонтов.
Памятник А. Б. Соловьяненко перед домом № 18 по улице Институтская. Выдающийся украинский тенор жил в этом доме.
Создается впечатление, будто он вот-вот начнет исполнять арию, открывая свой бенефис. Этот памятник был установлен 26 сентября 2001 года. Его создали скульптор Николай Рапай и архитектор Вячеслав Дормидонтов.
Складається враження, ніби він ось-ось почне виконувати арію, відкриваючи свій бенефіс. Цей пам'ятник було встановлено 26 вересня 2001 року. Його створили скульптор Микола Рапай і архітектор Вячеслав Дормідонтов.
Памятник А. Б. Соловьяненко перед домом № 18 по улице Институтская. Выдающийся украинский тенор жил в этом доме.
Создается впечатление, будто он вот-вот начнет исполнять арию, открывая свой бенефис. Этот памятник был установлен 26 сентября 2001 года. Его создали скульптор Николай Рапай и архитектор Вячеслав Дормидонтов.
Солов’яненко Анатолій Борисович (1932-1999) - видатний український співак (тенор).
Народився 25 вересня 1932 року в
Донецьку, в сім’ї шахтаря.
Музика з дитячих років була його незмінним супутником.
Проте, 1954 року він закінчив Донецький політехнічний інститут.
1962 року на огляді народних талантів в Києві Соловьяненко настільки упевнено і професійно виконав
твори з репертуару всесвітньо відомих тенорів, що викликав подив компетентного жюрі.
Його запросили в один із кращих оперних театрів країни: 1962 року Анатолія Соловьяненко було прийнято стажистом
до Державного академічного театру опери і балету ім. Т. Г. Шевченка.
А вже 1963 року співак під керівництвом відомого маестро Барра
пізнав школу італійського бельканто в міланському театрі «Ла Скала».
Соловьяненко став першим радянським тенором, який отримав запрошення співати в провідному театрі США:
протягом сезону 1977-1978 років він брав участь у 12 спектаклях «Метрополітен-опера».
1978 року, вже будучи Народним артистом СРСР, Соловьяненко закінчив Київську консерваторію.
За 30 років роботи солістом Державного академічного театру опери і балету ім. Т. Г. Шевченка
(1965-1995 роки) тенор співав 18 партій, записав 18 грамплатівок з аріями, романсами та піснями,
став лауреатом Ленінської премії (1980 рік), Народним артистом України,
лауреатом Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1997 рік),
командором Італійської республіки, кавалером багатьох орденів і медалей.
Соловьяненко Анатолий Борисович (1932-1999) - выдающийся украинский певец (тенор). Родился 25 сентября 1932 года в Донецке, в семье шахтера. Музыка с детских лет была его неизменным спутником. И, тем не менее, он в 1954 году окончил Донецкий политехнический институт. В 1962 году на смотре народных талантов в Киеве Соловьяненко настолько уверенно и профессионально исполнил произведения из репертуара всемирно известных теноров, что вызвал изумление компетентного жюри. Его пригласили в один из лучших оперных театров страны: в 1962 году Анатолий Соловьяненко был принят стажером в Государственный академический театр оперы и балета им. Т. Г. Шевченко. А уже в 1963 году певец под руководством известного маэстро Барра познал школу итальянского бельканто в миланском театре «Ла Скала». Соловьяненко стал первым советским тенором, получившим приглашение петь в ведущем театре США: в течение сезона 1977-1978 годов он участвовал в 12 спектаклях «Метрополитен-опера». В 1978 году, уже будучи Народным артистом СССР, Соловьяненко окончил Киевскую консерваторию. За 30 лет работы солистом Государственного академического театра оперы и балета им. Т. Г. Шевченко (1965-1995 годы) тенор спел 18 партий, записал 18 грампластинок с ариями, романсами и песнями, стал лауреатом Ленинской премии (1980 год), Народным артистом Украины, лауреатом Государственной премии им. Т. Г. Шевченко (1997 год), командором Итальянской республики, кавалером многих орденов и медалей.
Соловьяненко Анатолий Борисович (1932-1999) - выдающийся украинский певец (тенор). Родился 25 сентября 1932 года в Донецке, в семье шахтера. Музыка с детских лет была его неизменным спутником. И, тем не менее, он в 1954 году окончил Донецкий политехнический институт. В 1962 году на смотре народных талантов в Киеве Соловьяненко настолько уверенно и профессионально исполнил произведения из репертуара всемирно известных теноров, что вызвал изумление компетентного жюри. Его пригласили в один из лучших оперных театров страны: в 1962 году Анатолий Соловьяненко был принят стажером в Государственный академический театр оперы и балета им. Т. Г. Шевченко. А уже в 1963 году певец под руководством известного маэстро Барра познал школу итальянского бельканто в миланском театре «Ла Скала». Соловьяненко стал первым советским тенором, получившим приглашение петь в ведущем театре США: в течение сезона 1977-1978 годов он участвовал в 12 спектаклях «Метрополитен-опера». В 1978 году, уже будучи Народным артистом СССР, Соловьяненко окончил Киевскую консерваторию. За 30 лет работы солистом Государственного академического театра оперы и балета им. Т. Г. Шевченко (1965-1995 годы) тенор спел 18 партий, записал 18 грампластинок с ариями, романсами и песнями, стал лауреатом Ленинской премии (1980 год), Народным артистом Украины, лауреатом Государственной премии им. Т. Г. Шевченко (1997 год), командором Итальянской республики, кавалером многих орденов и медалей.
Фото травня 2010 року.
Будинок Верховної Ради України (вул. Грушевського №5).
Здание Верховного Совета Украины (ул. Грушевского №5).
Здание Верховного Совета Украины (ул. Грушевского №5).
Фото травня 2010 року.
Будинок Національного банку України (вул. Інститутська №9).
Здание Национального банка Украины (ул. Институтская №9).
Здание Национального банка Украины (ул. Институтская №9).
Фото січня 2005 року.
Будівля Національного банку України (будинок № 9 по вул. Інститутська).
Побудовано в 1902-1905, архітектори О. В. Кобелєв і А. М. Вербицький. Надбудовано в 1934, архітектори О. В. Кобелєв і В. Н. Риков; фасад і внутрішнє оздоблення - скульптори Е. Саль і Ф. П. Соколов.
Цьому будинку пощастило народитися двічі. Спочатку було зведено будівлю на два поверхи, а через 30 років вона стала удвічі вищою і виглядає так природно, наче була такою від першого дня свого народження.
Починалося з того, що Київській конторі Державного банку стало замало приміщень у будинку, що вона мала поруч, і керуючий конторою доктор історії Г.О.Афанасьєв у 1894 порушив питання щодо будівництва більш просторого корпусу. Були різні пропозиції стосовно нової ділянки в зручному місці, але все ж вирішили не зраджувати власній садибі на Інститутській вулиці. Оголосили конкурс на кращий проект банківської будівлі, й журі віддало перевагу розробці київського архітектора Олександра Кобелєва (1860-1942).
Будівельні роботи розпочалися у жовтні 1902, а у серпні 1905 банківські службовці вже зайняли нові апартаменти. Урочисте ж освячення відбулося по закінченні усіх опоряджувальних робіт - 22 січня 1906 року.
Двоповерховий (з вулиці) будинок, зведений за зразками італійського Відродження, вражав своєю казковою красою. Його фасади та внутрішнє оздоблення виконані у флорентійському стилі з романськими, готичними та класичними формами. Головною окрасою є скульптури та ліплення італійця Еліа Саля, який залишив свої автографи також на інших відомих київських спорудах. Центральне місце у будівлі відведено операційній залі з кольоровими вітражами у вікнах і скляним плафоном.
Через 30 років Кобелєв знову повернувся до свого творіння, тепер вже у парі з архітектором Валеріаном Риковим (1874-1942). Розроблений ними проект реконструкції з надбудовою двох поверхів був реалізований протягом 1934 року - за десять місяців. Той, хто бачить цей будинок уперше, навіть не здогадується, що той зводився у два етапи з перервою на три десятиріччя.
Побудовано в 1902-1905, архітектори О. В. Кобелєв і А. М. Вербицький. Надбудовано в 1934, архітектори О. В. Кобелєв і В. Н. Риков; фасад і внутрішнє оздоблення - скульптори Е. Саль і Ф. П. Соколов.
Цьому будинку пощастило народитися двічі. Спочатку було зведено будівлю на два поверхи, а через 30 років вона стала удвічі вищою і виглядає так природно, наче була такою від першого дня свого народження.
Починалося з того, що Київській конторі Державного банку стало замало приміщень у будинку, що вона мала поруч, і керуючий конторою доктор історії Г.О.Афанасьєв у 1894 порушив питання щодо будівництва більш просторого корпусу. Були різні пропозиції стосовно нової ділянки в зручному місці, але все ж вирішили не зраджувати власній садибі на Інститутській вулиці. Оголосили конкурс на кращий проект банківської будівлі, й журі віддало перевагу розробці київського архітектора Олександра Кобелєва (1860-1942).
Будівельні роботи розпочалися у жовтні 1902, а у серпні 1905 банківські службовці вже зайняли нові апартаменти. Урочисте ж освячення відбулося по закінченні усіх опоряджувальних робіт - 22 січня 1906 року.
Двоповерховий (з вулиці) будинок, зведений за зразками італійського Відродження, вражав своєю казковою красою. Його фасади та внутрішнє оздоблення виконані у флорентійському стилі з романськими, готичними та класичними формами. Головною окрасою є скульптури та ліплення італійця Еліа Саля, який залишив свої автографи також на інших відомих київських спорудах. Центральне місце у будівлі відведено операційній залі з кольоровими вітражами у вікнах і скляним плафоном.
Через 30 років Кобелєв знову повернувся до свого творіння, тепер вже у парі з архітектором Валеріаном Риковим (1874-1942). Розроблений ними проект реконструкції з надбудовою двох поверхів був реалізований протягом 1934 року - за десять місяців. Той, хто бачить цей будинок уперше, навіть не здогадується, що той зводився у два етапи з перервою на три десятиріччя.
Фото січня 2005 року.
Здание Национального банка Украины (дом № 9 по ул. Институтская).
Построено в 1902-1905, архитекторы А. В. Кобелев и А. М. Вербицкий. Надстроено в 1934, архитекторы А. В. Кобелев и В. Н. Рыков; фасад и внутренняя отделка - скульпторы Э. Саль и Ф. П. Соколов.
Этому строению повезло родиться дважды. Сначала было возведено здание на два этажа, а через 30 лет оно стало вдвое выше и выглядит так естественно, как будто было таковам с первого дня своего рождения.
Начиналось с того, что Киевской конторе Государственного банка стало мало помещений в доме, который она занимала рядом, и управляющий конторой доктор истории Г.О.Афанасьев в 1894 поднял вопрос о строительстве более просторного корпуса. Были различные предложения относительно нового участка в удобном месте, но все же решили не изменять своей усадьбе на улице Институтской. Объявили конкурс на лучший проект здания банка, и жюри отдало предпочтение проекту киевского архитектора Александра Кобелева (1860-1942).
Строительные работы начались в октябре 1902, а в августе 1905 банковские служащие уже заняли новые апартаменты. Торжественное же освящение состоялось по окончании всех отделочных работ - 22 января 1906 года.
Двухэтажный (с улицы) дом, построенный в соответствии с лучшими образцами итальянского Возрождения, поражал своей сказочной красотой. Его фасады и внутренняя отделка выполнены в флорентийском стиле с романскими, готическими и классическими формами. Главным украшением являются скульптуры и лепки итальянца Елиа Саля, который оставил свои автографы также на других известных киевских сооружениях. Центральное место в здании отведено операционному залу с цветными витражами в окнах и стеклянным плафоном.
Через 30 лет Кобелев снова вернулся к своему творению, теперь уже в паре с архитектором Валерианом Рыковым (1874-1942). Разработанный ими проект реконструкции с надстройкой двух этажей был реализован на протяжении 1934 года - за десять месяцев. Тот, кто видит это здание впервые, даже не догадывается, что оно возводилось в два этапа с перерывом в три десятилетия.
Построено в 1902-1905, архитекторы А. В. Кобелев и А. М. Вербицкий. Надстроено в 1934, архитекторы А. В. Кобелев и В. Н. Рыков; фасад и внутренняя отделка - скульпторы Э. Саль и Ф. П. Соколов.
Этому строению повезло родиться дважды. Сначала было возведено здание на два этажа, а через 30 лет оно стало вдвое выше и выглядит так естественно, как будто было таковам с первого дня своего рождения.
Начиналось с того, что Киевской конторе Государственного банка стало мало помещений в доме, который она занимала рядом, и управляющий конторой доктор истории Г.О.Афанасьев в 1894 поднял вопрос о строительстве более просторного корпуса. Были различные предложения относительно нового участка в удобном месте, но все же решили не изменять своей усадьбе на улице Институтской. Объявили конкурс на лучший проект здания банка, и жюри отдало предпочтение проекту киевского архитектора Александра Кобелева (1860-1942).
Строительные работы начались в октябре 1902, а в августе 1905 банковские служащие уже заняли новые апартаменты. Торжественное же освящение состоялось по окончании всех отделочных работ - 22 января 1906 года.
Двухэтажный (с улицы) дом, построенный в соответствии с лучшими образцами итальянского Возрождения, поражал своей сказочной красотой. Его фасады и внутренняя отделка выполнены в флорентийском стиле с романскими, готическими и классическими формами. Главным украшением являются скульптуры и лепки итальянца Елиа Саля, который оставил свои автографы также на других известных киевских сооружениях. Центральное место в здании отведено операционному залу с цветными витражами в окнах и стеклянным плафоном.
Через 30 лет Кобелев снова вернулся к своему творению, теперь уже в паре с архитектором Валерианом Рыковым (1874-1942). Разработанный ими проект реконструкции с надстройкой двух этажей был реализован на протяжении 1934 года - за десять месяцев. Тот, кто видит это здание впервые, даже не догадывается, что оно возводилось в два этапа с перерывом в три десятилетия.
Фото січня 2006 року.
Будинок за адресою вул. Інститутська 7, пам'ятка архітектури 1873 р.
Це - перша будівля біржі. Споруджено в 1873 за проектом архітектора А. Я. Шилле. Згодом тут знаходився Земельний банк. За радянських часів тут розміщувався Клуб Ради Міністрів УРСР; нині використовується Кабінетом Міністрів України.
Фундаторами біржі були відомі громадські діячі професор Н. А. Бунге та видавець І. І. Завадський.
Для біржі в 1882-83 на розі вулиць Хрещатик й Інститутська було побудовано нову будівлю. Цю будівлю, споруджену за проектом архітектора П. І. Шлейфера у формах пізнього ренесансу, було зруйновано в роки другої світової війни.
Здание по адресу ул. Институтская 7, памятник архитектуры 1873 г.
Это - первое здание биржи. Сооружено в 1873 по проекту архитектора А. Я. Шилле. Впоследствии здесь находился Земельный банк. В советское время здесь размещался Клуб Совета Министров УССР; в настоящее время используется Кабинетом Министров Украины.
Основателями биржи были известные общественные деятели профессор Н. А. Бунге и издатель И. И. Завадский.
Для биржи в 1882-83 на пересечении улиц Крещатик и Институтской было построено новое здание. Это здание, сооруженное по проекту архитектора П. И. Шлейфера в формах позднего ренессанса, было разрушено в годы второй мировой войны.
Це - перша будівля біржі. Споруджено в 1873 за проектом архітектора А. Я. Шилле. Згодом тут знаходився Земельний банк. За радянських часів тут розміщувався Клуб Ради Міністрів УРСР; нині використовується Кабінетом Міністрів України.
Фундаторами біржі були відомі громадські діячі професор Н. А. Бунге та видавець І. І. Завадський.
Для біржі в 1882-83 на розі вулиць Хрещатик й Інститутська було побудовано нову будівлю. Цю будівлю, споруджену за проектом архітектора П. І. Шлейфера у формах пізнього ренесансу, було зруйновано в роки другої світової війни.
Здание по адресу ул. Институтская 7, памятник архитектуры 1873 г.
Это - первое здание биржи. Сооружено в 1873 по проекту архитектора А. Я. Шилле. Впоследствии здесь находился Земельный банк. В советское время здесь размещался Клуб Совета Министров УССР; в настоящее время используется Кабинетом Министров Украины.
Основателями биржи были известные общественные деятели профессор Н. А. Бунге и издатель И. И. Завадский.
Для биржи в 1882-83 на пересечении улиц Крещатик и Институтской было построено новое здание. Это здание, сооруженное по проекту архитектора П. И. Шлейфера в формах позднего ренессанса, было разрушено в годы второй мировой войны.
Фото квітня 2006 року.
«Будинок із химерами» - власний будинок київського архітектора
Городецького Владислава Владиславовича (1863-1930).
Пам'ятка архітектури 1901-1903 років (будинок № 10 по вул. Банкова).
1901 року архітектор В. В. Городецький купив непридатну для будівництва ділянку і розпочав на ній спорудження свого 7-поверхового прибуткового будинку. Для такого будинку потрібні були відповідні фундаменти і тому були застосовані набивні палі розроблені інженером Л. Е. Страусом. Їх забили близько 40 штук, а для більшої безпеки зверху паль було покладено бетонні "подушки".
Побудований Городецьким у формі куба, з характерним для модерна еклектичним використанням різних стилів. Фасади споруди оформлені скульптурними прикрасами (автор - друг і соратник Владислава Городецького італійський скульптор Еліо Саля /Elia Sala/) на теми стародавніх міфів і полювання, виконаними з цементу, що вироблявся на київському заводі «Фор» (його співвласником був В. В. Городецький). Оскільки цемент у той час не був популярний, архітектор використав його з метою реклами. Інтер'єри будинку оформлені екзотичними сюжетами.
«Дом с химерами» - собственный дом киевского архитектора Городецкого Владислава Владиславовича (1863-1930). Памятник архитектуры 1901-1903 годов (дом № 10 по ул. Банковая).
В 1901 году архитектор В. В. Городецкий купил непригодный для строительства участок и начал на ней сооружение своего 7-этажного прибыльного дома. Для такого дома были нужны соответствующие фундаменты и поэтому были применены набивные сваи, разработанные инженером Л. Е. Страусом. Их забили около 40 штук, а для большей безопасности сверху свай были положены бетонные "подушки".
Построен Городецким в форме куба, с характерным для модерна эклектичным использованием разных стилей. Фасады строения оформлены скульптурными украшениями (автор - друг и соратник Владислава Городецкого итальянский скульптор Элио Саля /Elia Sala/) на темы древних мифов и охоты, выполненными из цемента, который производился на киевском заводе «Фор» (его совладельцем был В. В. Городецкий). Поскольку цемент в то время не был популярен, архитектор использовал его с целью рекламы. Интерьеры дома оформлены экзотическими сюжетами.
1901 року архітектор В. В. Городецький купив непридатну для будівництва ділянку і розпочав на ній спорудження свого 7-поверхового прибуткового будинку. Для такого будинку потрібні були відповідні фундаменти і тому були застосовані набивні палі розроблені інженером Л. Е. Страусом. Їх забили близько 40 штук, а для більшої безпеки зверху паль було покладено бетонні "подушки".
Побудований Городецьким у формі куба, з характерним для модерна еклектичним використанням різних стилів. Фасади споруди оформлені скульптурними прикрасами (автор - друг і соратник Владислава Городецького італійський скульптор Еліо Саля /Elia Sala/) на теми стародавніх міфів і полювання, виконаними з цементу, що вироблявся на київському заводі «Фор» (його співвласником був В. В. Городецький). Оскільки цемент у той час не був популярний, архітектор використав його з метою реклами. Інтер'єри будинку оформлені екзотичними сюжетами.
«Дом с химерами» - собственный дом киевского архитектора Городецкого Владислава Владиславовича (1863-1930). Памятник архитектуры 1901-1903 годов (дом № 10 по ул. Банковая).
В 1901 году архитектор В. В. Городецкий купил непригодный для строительства участок и начал на ней сооружение своего 7-этажного прибыльного дома. Для такого дома были нужны соответствующие фундаменты и поэтому были применены набивные сваи, разработанные инженером Л. Е. Страусом. Их забили около 40 штук, а для большей безопасности сверху свай были положены бетонные "подушки".
Построен Городецким в форме куба, с характерным для модерна эклектичным использованием разных стилей. Фасады строения оформлены скульптурными украшениями (автор - друг и соратник Владислава Городецкого итальянский скульптор Элио Саля /Elia Sala/) на темы древних мифов и охоты, выполненными из цемента, который производился на киевском заводе «Фор» (его совладельцем был В. В. Городецкий). Поскольку цемент в то время не был популярен, архитектор использовал его с целью рекламы. Интерьеры дома оформлены экзотическими сюжетами.
Фото квітня 2006 року.
«Будинок із химерами», пам'ятка архітектури 1901-1903 років (вул. Банкова № 10).
У 1903 році всі роботи були закінчені, крім оздоблення парадних сходів, і в квартирі, що виходила в першому рівні на Банківську вулицю, жила сім'я власника будинку - архітектора В. В. Городецького. Заселення будинку мешканцями відбулося у 1904 році. Після 1919 року в цьому будинку розміщувалися штаб військово-трудової дружини та Ветеринарне управління КВО. Після 1943 року тут знаходилася поліклініка № 1.
Самобутнє об'ємно - просторове та декоративне рішення будинку В. В. Городецького є унікальним зразком архітектури раннього модерну на території України. Особливе сприйняття світу тварин В. В. Городецьким в контексті символічного трактування архітектурою модерну, згодом дали споруді назву «Будинок із химерами».
«Дом с химерами», памятник архитектуры 1901-1903 годов (ул. Банковая № 10).
В 1903 году все работы были окончены, кроме отделки парадной лестницы, и в квартире, которая выходила в первом уровне на Банковскую улицу, жила семья владельца дома - архитектора В. В. Городецкого. Заселение дома жителями произошло в 1904 году. После 1919 года в этом доме размещались штаб военно-трудовой дружины и Ветеринарное управление КВО. После 1943 года здесь находилась поликлиника № 1.
Самобытное объемно-пространственное и декоративное решение дома В. В. Городецкого является уникальным образцом архитектуры раннего модерна на территории Украины. Особое восприятие мира животных В. В. Городецким в контексте символичной трактовки архитектурой модерна, впоследствии дали сооружению название «Дом с химерами».
У 1903 році всі роботи були закінчені, крім оздоблення парадних сходів, і в квартирі, що виходила в першому рівні на Банківську вулицю, жила сім'я власника будинку - архітектора В. В. Городецького. Заселення будинку мешканцями відбулося у 1904 році. Після 1919 року в цьому будинку розміщувалися штаб військово-трудової дружини та Ветеринарне управління КВО. Після 1943 року тут знаходилася поліклініка № 1.
Самобутнє об'ємно - просторове та декоративне рішення будинку В. В. Городецького є унікальним зразком архітектури раннього модерну на території України. Особливе сприйняття світу тварин В. В. Городецьким в контексті символічного трактування архітектурою модерну, згодом дали споруді назву «Будинок із химерами».
«Дом с химерами», памятник архитектуры 1901-1903 годов (ул. Банковая № 10).
В 1903 году все работы были окончены, кроме отделки парадной лестницы, и в квартире, которая выходила в первом уровне на Банковскую улицу, жила семья владельца дома - архитектора В. В. Городецкого. Заселение дома жителями произошло в 1904 году. После 1919 года в этом доме размещались штаб военно-трудовой дружины и Ветеринарное управление КВО. После 1943 года здесь находилась поликлиника № 1.
Самобытное объемно-пространственное и декоративное решение дома В. В. Городецкого является уникальным образцом архитектуры раннего модерна на территории Украины. Особое восприятие мира животных В. В. Городецким в контексте символичной трактовки архитектурой модерна, впоследствии дали сооружению название «Дом с химерами».
Фото квітня 2006 року.
«Будинок із химерами», пам'ятка архітектури 1901-1903 років (вул. Банкова № 10).
В. В. Городецький жив у Києві до 1920. Спорудив також будівлі: музею Українського образотворчого мистецтва (вул. Грушевського № 6), Миколаївського костьолу (вул. Велика Васильківська № 75), кенаси (вул. Ярославів Вал № 7), житлового будинку № 23 на вулиці Гоголівській, а також - ряд павільйонів для Всеросійської виставки, що проходила в Києві в 1913 (не збереглися), склепи графів Вітте на Байковому кладовищі та інженера Н. С. Лелявського в Видубецькому монастирі.
«Дом с химерами», памятник архитектуры 1901-1903 годов (ул. Банковая № 10).
В. В. Городецкий жил в Киеве до 1920. Построил также здания: музея Украинского изобразительного искусства (ул. Грушевского № 6), Николаевского костела (ул. Большая Васильковская № 75), кенасы (ул. Ярославов Вал № 7), жилого дома № 23 на улице Гоголевской, а также - ряд павильонов для Всероссийской выставки, проходившей в Киеве в 1913 (не сохранились), склепы графов Витте на Байковом кладбище и инженера Н. С. Лелявского в Выдубицком монастыре.
В. В. Городецький жив у Києві до 1920. Спорудив також будівлі: музею Українського образотворчого мистецтва (вул. Грушевського № 6), Миколаївського костьолу (вул. Велика Васильківська № 75), кенаси (вул. Ярославів Вал № 7), житлового будинку № 23 на вулиці Гоголівській, а також - ряд павільйонів для Всеросійської виставки, що проходила в Києві в 1913 (не збереглися), склепи графів Вітте на Байковому кладовищі та інженера Н. С. Лелявського в Видубецькому монастирі.
«Дом с химерами», памятник архитектуры 1901-1903 годов (ул. Банковая № 10).
В. В. Городецкий жил в Киеве до 1920. Построил также здания: музея Украинского изобразительного искусства (ул. Грушевского № 6), Николаевского костела (ул. Большая Васильковская № 75), кенасы (ул. Ярославов Вал № 7), жилого дома № 23 на улице Гоголевской, а также - ряд павильонов для Всероссийской выставки, проходившей в Киеве в 1913 (не сохранились), склепы графов Витте на Байковом кладбище и инженера Н. С. Лелявского в Выдубицком монастыре.
Фото січня 2005 року.
«Будинок із химерами» назвали так завдяки скульптурним прикрасам - суходільним і морським тваринам, казковим істотам.
У 1901-1903 роках його збудував архітектор Владислав Городецький як прибутковий будинок із помешканням для власної родини.
Зовнішній вид «Будинку із химерами» породив безліч легенд.
Нині будинок є резиденцією Президента України.
«Дом с химерами» получил свое название из-за скульптурных украшений. Их тематика - наземный и подводный миры, сказочные существа. Архитектор Владислав Городецкий построил его в 1901-1903 годах как доходный дом с помещением для собственной семьи. Внешний вид «Дома с химерами» породил множество легенд. Ныне здание используется в качестве резиденции Президента Украины.
«House with Chimeras» was named due to sculptural decoration. These are terrestrial and marine animals, fabulous creatures. It was built in 1901-1903 by architect Wladyslaw Horodecki as an apartment house with an accommodation for his family. Nowadays here is situated residence of the President of Ukraine.
«Дом с химерами» получил свое название из-за скульптурных украшений. Их тематика - наземный и подводный миры, сказочные существа. Архитектор Владислав Городецкий построил его в 1901-1903 годах как доходный дом с помещением для собственной семьи. Внешний вид «Дома с химерами» породил множество легенд. Ныне здание используется в качестве резиденции Президента Украины.
«House with Chimeras» was named due to sculptural decoration. These are terrestrial and marine animals, fabulous creatures. It was built in 1901-1903 by architect Wladyslaw Horodecki as an apartment house with an accommodation for his family. Nowadays here is situated residence of the President of Ukraine.
Комплексну реконструкцію та реставрацію пам'ятки архітектури і монументального мистецтва державного значення
(охор. № 906) будинку В. В. Городецького з пристосуванням під Державну Резиденцію України
було виконано у 2000-2002 роках згідно Розпорядження Голови Київської міської державної адміністрації
№ 1636 від 14.09.2000 року.
Замовник: Головне управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт.
Генпідрядник: Корпорація "Укрреставрація".
Генпроектувальник: Інститут "УкрНДІпроектреставрація".
Будинок знаходиться у верхній частині зсувонебезпечного схилу Хрещатицької долини, в несучих стінах будинку перед початком реставраційних робіт утворилися і прогресували у великій кількості тріщини зсувного та осадового характеру, що вказувало на незадовільну роботу фундаментів; стан несучих стін споруди, а також дерев'яних перекриттів над всіма поверхами був незадовільний, простінок стіни південно-західного фасаду з цокольного по другий поверхи знаходився в аварійному стані. Загальний технічний стан конструкцій будинку був незадовільний, а деякі елементи знаходилися в аварійному стані. При проведенні реставрації дотримувалися: збереження первісного архітектурно-планувального рішення парадних приміщень та фасадів будинку; забезпечення будинку високоефективним інженерним обладнанням, що надало надійне функціонування державній установі; використання історично традиційних матеріалів високої якості, екологічно безпечних та відповідних функції будинку; опорядження приміщень меблями та аксесуарами відповідно до архітектурного стилю, функціонального призначення приміщень; ремонтно-реставраційні та реабілітаційні роботи по збереженню первісних архітектурно-конструктивних та декоративних елементів з відновленням втрачених за зразком первісних.
Комплексная реконструкция и реставрация памятника архитектуры и монументального искусства государственного значения (охр. № 906) дома В. В. Городецкого с приспособлением под Государственную Резиденцию Украины выполнена в 2000-2002 годах согласно Распоряжению Главы Киевской городской государственной администрации № 1636 от 14.09.2000 года. Заказчик: Главное управление охраны культурного наследия и реставрационно-восстановительных работ. Генподрядчик: Корпорация "Укрреставрация". Генпроектировщик: Институт "УкрНИИпроектреставрация".
Здание находится в верхней части оползнеопасного склона Крещатицкой долины, в несущих стенах дома перед началом реставрационных работ образовались и прогрессировали в большом количестве трещины оползневого и осадочного характера, что указывало на неудовлетворительную работу фундаментов; состояние несущих стен сооружения, а также деревянных перекрытий над всеми этажами было неудовлетворительным, простенок стены юго-западного фасада от цокольного по второй этажи находился в аварийном состоянии. Общее техническое состояние конструкций дома было неудовлетворительным, а некоторые элементы находились в аварийном состоянии. При проведении реставрации придерживались: сохранения первичного архитектурно-планировочного решения парадных помещений и фасадов дома; обеспечение дома высокоэффективным инженерным оборудованием, обеспечивающим надежное функционирование государственного учреждения; использование исторически традиционных материалов высокого качества, экологически безопасных и соответствующих функции дома; обустройство помещений мебелью и аксессуарами, соответствующими архитектурному стилю, функциональному назначению помещений; ремонтно-реставрационные и реабилитационные работы по сохранению первичных архитектурно-конструктивных и декоративных элементов с восстановлением утраченных по образцу первичых.
Будинок знаходиться у верхній частині зсувонебезпечного схилу Хрещатицької долини, в несучих стінах будинку перед початком реставраційних робіт утворилися і прогресували у великій кількості тріщини зсувного та осадового характеру, що вказувало на незадовільну роботу фундаментів; стан несучих стін споруди, а також дерев'яних перекриттів над всіма поверхами був незадовільний, простінок стіни південно-західного фасаду з цокольного по другий поверхи знаходився в аварійному стані. Загальний технічний стан конструкцій будинку був незадовільний, а деякі елементи знаходилися в аварійному стані. При проведенні реставрації дотримувалися: збереження первісного архітектурно-планувального рішення парадних приміщень та фасадів будинку; забезпечення будинку високоефективним інженерним обладнанням, що надало надійне функціонування державній установі; використання історично традиційних матеріалів високої якості, екологічно безпечних та відповідних функції будинку; опорядження приміщень меблями та аксесуарами відповідно до архітектурного стилю, функціонального призначення приміщень; ремонтно-реставраційні та реабілітаційні роботи по збереженню первісних архітектурно-конструктивних та декоративних елементів з відновленням втрачених за зразком первісних.
Комплексная реконструкция и реставрация памятника архитектуры и монументального искусства государственного значения (охр. № 906) дома В. В. Городецкого с приспособлением под Государственную Резиденцию Украины выполнена в 2000-2002 годах согласно Распоряжению Главы Киевской городской государственной администрации № 1636 от 14.09.2000 года. Заказчик: Главное управление охраны культурного наследия и реставрационно-восстановительных работ. Генподрядчик: Корпорация "Укрреставрация". Генпроектировщик: Институт "УкрНИИпроектреставрация".
Здание находится в верхней части оползнеопасного склона Крещатицкой долины, в несущих стенах дома перед началом реставрационных работ образовались и прогрессировали в большом количестве трещины оползневого и осадочного характера, что указывало на неудовлетворительную работу фундаментов; состояние несущих стен сооружения, а также деревянных перекрытий над всеми этажами было неудовлетворительным, простенок стены юго-западного фасада от цокольного по второй этажи находился в аварийном состоянии. Общее техническое состояние конструкций дома было неудовлетворительным, а некоторые элементы находились в аварийном состоянии. При проведении реставрации придерживались: сохранения первичного архитектурно-планировочного решения парадных помещений и фасадов дома; обеспечение дома высокоэффективным инженерным оборудованием, обеспечивающим надежное функционирование государственного учреждения; использование исторически традиционных материалов высокого качества, экологически безопасных и соответствующих функции дома; обустройство помещений мебелью и аксессуарами, соответствующими архитектурному стилю, функциональному назначению помещений; ремонтно-реставрационные и реабилитационные работы по сохранению первичных архитектурно-конструктивных и декоративных элементов с восстановлением утраченных по образцу первичых.
Фото січня 2005 року.
Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка (площа І. Франка № 3).
Будівлю театру (1105 місць) споруджено в 1898 (архітектори Г. П. Шлейфер і Е. П. Брадтман) для театру «Соловцов»; третій поверх було надбудовано в 1959-60 (архітектор В. М. Колчинській). У приміщенні в різні часи працювали Другий театр Української Радянської Республіки імені Леніна, театр «Березіль».
Див. також статтю «Театр ім. Івана Франка» про історію трупи театру.
Национальный академический драматический театр им. Ивана Франко (площадь И. Франко № 3).
Здание театра (1105 мест) сооружено в 1898 (архитекторы Г. П. Шлейфер и Э. П. Брадтман) для театра «Соловцов»; третий этаж был надстроен в 1959-60 (архитектор В. М. Колчинский). В помещении в разное время работали Второй театр Украинской Советской Республики имени Ленина, театр «Березиль».
См. также статью «Театр им. Ивана Франко» об истории труппы театра.
Будівлю театру (1105 місць) споруджено в 1898 (архітектори Г. П. Шлейфер і Е. П. Брадтман) для театру «Соловцов»; третій поверх було надбудовано в 1959-60 (архітектор В. М. Колчинській). У приміщенні в різні часи працювали Другий театр Української Радянської Республіки імені Леніна, театр «Березіль».
Див. також статтю «Театр ім. Івана Франка» про історію трупи театру.
Национальный академический драматический театр им. Ивана Франко (площадь И. Франко № 3).
Здание театра (1105 мест) сооружено в 1898 (архитекторы Г. П. Шлейфер и Э. П. Брадтман) для театра «Соловцов»; третий этаж был надстроен в 1959-60 (архитектор В. М. Колчинский). В помещении в разное время работали Второй театр Украинской Советской Республики имени Ленина, театр «Березиль».
См. также статью «Театр им. Ивана Франко» об истории труппы театра.
Фото червня 2019 року. |
Фото червня 2019 року. |
Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка. Камерна сцена імені Сергія Данченка.
Фонтан у сквері перед театром ім. Івана Франка (площа І. Франка). Национальный академический драматический театр им. Ивана Франко. Камерная сцена имени Сергея Данченко. Фонтан в сквере перед театром им. Ивана Франко (площадь И. Франко). |
Фото квітня 2019 року. |
Фото квітня 2019 року. |
Пам'ятник Гнату Юрі в ролі Швейка перед театром ім. Івана Франка (площа І. Франка).
Гнат Петрович Юра був засновником театру ім. Івана Франка. Автори пам'ятника - скульптори Володимир та Олексій Чепелики. Пам'ятник встановлено 2011 року. Памятник Гнату Юра в роли Швейка перед театром им. Ивана Франко (площадь И. Франко). Гнат Петрович Юра был основателем театра им. Ивана Франко. Авторы памятника - скульпторы Владимир и Алексей Чепелики/ Памятник установлен в 2011 году. Monument to Hnat Yura (Gnat Yura). |
Фото січня 2005 року.
Пам’ятник Іванові Франку поруч із театром ім. Івана Франка (площа І. Франка).
Пам'ятник відкрито 28.VIII 1956 на ознаменування 100-річчя з дня народження Івана Франка (скульптори О. А. Супрун і А. Є. Белостоцький, архітектор Н. К. Іванченко). Бронзову напівфігуру письменника встановлено на постаменті з червоного граніту. Загальна висота пам'ятника - 4,5 м.
Памятник Івану Франко рядом с театром им. Ивана Франко (площадь И. Франко).
Памятник открыт 28.VIII 1956 в ознаменование 100-летия со дня рождения Ивана Франко (скульпторы О. А. Супрун и А. Е. Белостоцкий, архитектор Н. К. Иванченко). Бронзовая полуфигура писателя установлена на постаменте из красного гранита. Общая высота памятника - 4,5 м.
Пам'ятник відкрито 28.VIII 1956 на ознаменування 100-річчя з дня народження Івана Франка (скульптори О. А. Супрун і А. Є. Белостоцький, архітектор Н. К. Іванченко). Бронзову напівфігуру письменника встановлено на постаменті з червоного граніту. Загальна висота пам'ятника - 4,5 м.
Памятник Івану Франко рядом с театром им. Ивана Франко (площадь И. Франко).
Памятник открыт 28.VIII 1956 в ознаменование 100-летия со дня рождения Ивана Франко (скульпторы О. А. Супрун и А. Е. Белостоцкий, архитектор Н. К. Иванченко). Бронзовая полуфигура писателя установлена на постаменте из красного гранита. Общая высота памятника - 4,5 м.
Франко Іван Якович (1856-1916) - видатний український письменник, вчений, суспільний і політичний діяч. Вперше Франко відвідав Київ у лютому 1885. Поселився у викладача колегії Павла Галагана Е. К. Трегубова на вул. Фундуклеївській № 9 (нині вул. Б. Хмельницького); бував у приміщенні колегії (№ 11), користувався її бібліотекою. Другий раз письменник приїхав до Києва в квітні 1886. Зустрічався з М. В. Лисенко, В. І. Самійленко, Оленою Бджілкою, бував у М. Н. Старицького на вул. Шулявській № 35 (нині вул. Льва Толстого). В травні одружувався з О. Хоружінською. Вінчання відбулося в церкві колегії Павла Галагана. Бував у будинку № 8 в Несторівському провулку в родича по лінії дружини В. В. Ігнатовича. Франко відвідував також квартиру вченого-філолога П. І. Житецького на розі вул. Львівської та Вознесенського узвозу № 10/1 (нині вул. Артема). Був у Києві також і в квітні 1909. Зупинявся в Трегубових (тепер бульв. Т. Шевченка № 31) і на вул. Маріїнсько-Благовещенській № 56 (нині вул. Саксаганського). Цей приїзд був пов'язаний з похоронами друга І. Я. Франка - П. А. Косача (батька Лесі Українки). Письменник перебував у місті близько трьох тижнів. Відвідував «Український клуб» (вул. Володимирська № 42), книжковий магазин «Київської старовини» по вул. Безаковськой № 8 (нині вул. Комінтерну) і вул. Фундуклеївській № 12 (нині вул. Б. Хмельницького), дивився спектакль «Вкрадене щастя» в Театрі Миколи Садовського (нині приміщення театру Оперети).
У Києві ім'ям І. Я. Франка 1926 року було названо вулицю, а 1944 - площу, Національний академічний драматичний театр тощо.
Франко Иван Яковлевич (1856-1916) - выдающийся украинский писатель, учёный, общественный и политический деятель. Впервые Франко посетил Киев в феврале 1885. Поселился у преподавателя коллегии Павла Галагана Е. К. Трегубова на ул. Фундуклеевской № 9 (ныне ул. Б. Хмельницкого); бывал в помещении коллегии (№ 11), пользовался её библиотекой. Второй раз писатель приехал в Киев в апреле 1886. Встречался с Н. В. Лысенко, В. И. Самийленко, Оленой Пчелкой, бывал у М. Н. Старицкого на ул. Шулявской № 35 (ныне ул. Льва Толстого). В мае женился на О. Хоружинской. Венчание состоялось в церкви коллегии Павла Галагана. Бывал в доме № 8 на Несторовском переулке у родственника по линии жены В. В. Игнатовича. Франко посещал также квартиру учёного-филолога П. И. Житецкого на углу ул. Львовской и Вознесенского спуска № 10/1 (ныне ул. Артёма). Был в Киеве также и в апреле 1909. Останавливался у Трегубовых (теперь бульв. Т. Шевченко № 31) и на ул. Мариинско-Благовещенской № 56 (ныне ул. Саксаганского). Этот приезд был связан с похоронами друга И. Я. Франко - П. А. Косача (отца Леси Украинки). Писатель находился в городе около трёх недель. Посещал «Український клуб» (ул. Владимирская № 42), книжный магазин «Киевской старины» по ул. Безаковской № 8 (ныне ул. Коминтерна) и ул. Фундуклеевской № 12 (ныне ул. Б. Хмельницкого), смотрел спектакль «Украденное счастье» в Театре Николая Садовского (ныне помещение театра Оперетты).
В Киеве именем И. Я. Франко в 1926 названа улица, а в 1944 - площадь, Национальный академический драматический театр и др.
Фото січня 2005 року.
Пам’ятник Народному артисту Миколі Федоровичу Яковченко
(«пам'ятник людині з собакою») на площі Івана Франка
перед театром Івана Франка, на сцені якого актор грав з 1928 року.
Пам'ятник було створено в 2000 році до 100-річчя з дня народження Миколи Яковченко. Артист сидить на лавці, а у його ніг розташувався його улюблений пес - такса Фан-Фан.
Яковченко Микола Федорович (1900-1976) - комедійний актор українського театру та кіно. У кіно актор дебютував в 1952 році в ролі Довгоносика у фільмі "В степах України". Серед інших кіно ролей Миколи Яковченко: Війт ("Вкрадене щастя"), Кіндрат Перепелиця ("Максим Перепелиця"), Лопата ("Королева бензоколонки"), Прокоп (батько Проні, "За двома зайцями"), Пацюк ("Вечори на хуторі поблизу Диканьки"), Свирид ("Вій").
Памятник Народному артисту Николаю Федоровичу Яковченко («памятник человеку с собакой») на площади Ивана Франко перед театром Ивана Франко, на сцене которого актер играл с 1928 года.
Памятник был создан в 2000 году к 100-летию со дня рождения Николая Яковченко. Артист сидит на лавочке, а у его ног расположился его любимый пес - такса Фан-Фан.
Яковченко Николай Федорович (1900-1976) - комедийный актер украинского театра и кино. В кино актер дебютировал в 1952 году ролью Долгоносика в фильме "В степях Украины". Среди других кино ролей Николая Яковченко: Войт ("Украденное счастье"), Кондрат Перепелица ("Максим Перепелица"), Лопата ("Королева бензоколонки"), Прокоп (отец Прони, "За двумя зайцами"), Пацюк ("Вечера на хуторе близ Диканьки"), Спирид ("Вий").
Пам'ятник було створено в 2000 році до 100-річчя з дня народження Миколи Яковченко. Артист сидить на лавці, а у його ніг розташувався його улюблений пес - такса Фан-Фан.
Яковченко Микола Федорович (1900-1976) - комедійний актор українського театру та кіно. У кіно актор дебютував в 1952 році в ролі Довгоносика у фільмі "В степах України". Серед інших кіно ролей Миколи Яковченко: Війт ("Вкрадене щастя"), Кіндрат Перепелиця ("Максим Перепелиця"), Лопата ("Королева бензоколонки"), Прокоп (батько Проні, "За двома зайцями"), Пацюк ("Вечори на хуторі поблизу Диканьки"), Свирид ("Вій").
Памятник Народному артисту Николаю Федоровичу Яковченко («памятник человеку с собакой») на площади Ивана Франко перед театром Ивана Франко, на сцене которого актер играл с 1928 года.
Памятник был создан в 2000 году к 100-летию со дня рождения Николая Яковченко. Артист сидит на лавочке, а у его ног расположился его любимый пес - такса Фан-Фан.
Яковченко Николай Федорович (1900-1976) - комедийный актер украинского театра и кино. В кино актер дебютировал в 1952 году ролью Долгоносика в фильме "В степях Украины". Среди других кино ролей Николая Яковченко: Войт ("Украденное счастье"), Кондрат Перепелица ("Максим Перепелица"), Лопата ("Королева бензоколонки"), Прокоп (отец Прони, "За двумя зайцами"), Пацюк ("Вечера на хуторе близ Диканьки"), Спирид ("Вий").
Фото грудня 2015 року.
Будинок за адресою вул. Лютеранська, № 25.
Здание по адресу ул. Лютеранская, № 25.
Здание по адресу ул. Лютеранская, № 25.
Фото грудня 2015 року. |
Фото грудня 2015 року. |
«Дім невтішної вдови», або «Дім вдови, що плаче» - особняк Аршавського (вул. Лютеранська, № 23).
Цю пам'ятку архітектури було збудовано у 1907-1908 роках за проектом архітектора Едуарда-Фердинандовича Брадтмана в стилі раннього модерну для купця 2-ї гільдії Сергія Олександровича Аршавського. «Дом плачущей вдовы» - особняк Аршавского (ул. Лютеранская, № 23). Этот памятник архитектур был построен в 1907-1908 годах по проекту архитектора Эдуарда-Фердинандовича Брадтмана в стиле раннего модерна для купца 2-и гильдии Сергея Александровича Аршавского. |
Фото грудня 2015 року. |
Фото грудня 2015 року. |
«Дім невтішної вдови» (вул. Лютеранська, № 23).
Центральний фрагмент головного фасаду та маскарон. Будівля відома під поетичною назвою «Дім невтішної вдови», вірогідно, через те, що його головний фасад вінчає жіноча маска і під час дощу кам'яними щоками сумної красуні невпинно течуть сльози. «Дом плачущей вдовы» (ул. Лютеранская, № 23). Центральный фрагмент главного фасада и маскарон. Здание известно под поэтическим названием «Дом плачущей вдовы», вероятно, из-за того, что его главный фасад венчает женская маска и во время дождя по каменным щекам грустной красавицы непрестанно текут слёзы. |
Фото грудня 2015 року. |
Фото грудня 2015 року. |
«Дім невтішної вдови», або «Дім вдови, що плаче» - особняк Аршавського (вул. Лютеранська, № 23).
З 1994 року будівля є однією з офіційних резиденцій Президента України. «Дом плачущей вдовы» - особняк Аршавского (ул. Лютеранская, № 23). С 1994 года здание является одной из официальных резиденций Президента Украины. |
Фото грудня 2015 року. |
Фото грудня 2015 року. |
Лютеранська кірха Святої Катерини (вул. Лютеранська, № 22).
Споруджено за проектом архітектора Івана Штрома. Здійснив будівництво та внутрішнє оздоблення Павло Шлейфер. Закладено будівлю було 19 червня 1855 року, а освячено 4 серпня 1857 року. Лютеранская кирха Святой Екатерины (ул. Лютеранская, № 22). Построена по проекту архитектора Ивана Штрома. Осуществил строительство и внутреннюю отделку Павел Шлейфер. Здание было заложено 19 июня 1855 года, а освящено 4 августа 1857 года. |
Фото грудня 2015 року. |
«Скорботний ангел» біля лютеранської кірхи Святої Катерини - меморіал репресованим німцям.
Відкрито 28 серпня 2011 року, скульптор Микола Зноба. «Скорбящий ангел» возле лютеранской кирхи Святой Екатерины - мемориал репрессированным немцам. Открыт 28 августа 2011 года, скульптор Николай Зноба. |
Фото грудня 2015 року.
«Сулимівка» - колишня богадільня, пам'ятка архітектури й історії (вул. Лютеранська, № 16).
Ця будівля нині є найдавнішою на Лютеранській вулиці: її було побудовано в 1833-1835 роках для чиновника у відставці Якима Якимовича Сулими (нащадка гетьмана Івана Сулими) і його дружини Ульяни Степанівни. Проект палацу в класичному стилі Аким Сулима розробив самостійно (згодом цей проект було допрацьовано архітектором Людвіком Станзані).
1840 року Аким Сулима помер так і не завершивши будівництво. Згодом, згідно заповіту Ульяни Сулими, будівля стала власністю Київського добродійного товариства, яке відкрило тут притулок для людей похилого віку та сиріт. Так будинок, що первісно будувався як розкішний палац, став богодільнею, яку кияни охрестили «Сулимівкою».
1919 року благодійне товариство припинило своє існування. Деякий час Сулимівський комплекс стояв пусткою, а 1928 року його було перетворено на житловий. Тепер споруда житлова, частину його приміщень займають різні установи.
«Сулимовка» - бывшая богадельня, памятник архитектуры и истории (ул. Лютеранская, № 16).
Это здание ныне является старейшим на Лютеранской улице: оно было построено в 1833-1835 годах для чиновника в отставке Акима Акимовича Сулимы (потомка гетмана Ивана Сулимы) и его жены Ульяны Степановны. Проект дворца в классическом стиле Аким Сулима разработал самостоятельно (впоследствии этот проект был доработан архитектором Людвиком Станзани).
В 1840 году Аким Сулима умер так и не завершив строительство. Впоследствии, согласно завещанию Ульяны Сулимы, здание стало собственностью Киевского благотворительного общества, открывшего здесь приют для стариков и сирот. Так дом, изначально строившийся как роскошный дворец, стал богодельней, которую киевляне окрестили «Сулимовкой».
В 1919 году благотворительное общество прекратило свое существование. Некоторое время Сулимовский комплекс пустовал, а в 1928 году он был превращё в жилой. Теперь сооружение жилое, часть его помещений занимают разные учреждения.
Ця будівля нині є найдавнішою на Лютеранській вулиці: її було побудовано в 1833-1835 роках для чиновника у відставці Якима Якимовича Сулими (нащадка гетьмана Івана Сулими) і його дружини Ульяни Степанівни. Проект палацу в класичному стилі Аким Сулима розробив самостійно (згодом цей проект було допрацьовано архітектором Людвіком Станзані).
1840 року Аким Сулима помер так і не завершивши будівництво. Згодом, згідно заповіту Ульяни Сулими, будівля стала власністю Київського добродійного товариства, яке відкрило тут притулок для людей похилого віку та сиріт. Так будинок, що первісно будувався як розкішний палац, став богодільнею, яку кияни охрестили «Сулимівкою».
1919 року благодійне товариство припинило своє існування. Деякий час Сулимівський комплекс стояв пусткою, а 1928 року його було перетворено на житловий. Тепер споруда житлова, частину його приміщень займають різні установи.
«Сулимовка» - бывшая богадельня, памятник архитектуры и истории (ул. Лютеранская, № 16).
Это здание ныне является старейшим на Лютеранской улице: оно было построено в 1833-1835 годах для чиновника в отставке Акима Акимовича Сулимы (потомка гетмана Ивана Сулимы) и его жены Ульяны Степановны. Проект дворца в классическом стиле Аким Сулима разработал самостоятельно (впоследствии этот проект был доработан архитектором Людвиком Станзани).
В 1840 году Аким Сулима умер так и не завершив строительство. Впоследствии, согласно завещанию Ульяны Сулимы, здание стало собственностью Киевского благотворительного общества, открывшего здесь приют для стариков и сирот. Так дом, изначально строившийся как роскошный дворец, стал богодельней, которую киевляне окрестили «Сулимовкой».
В 1919 году благотворительное общество прекратило свое существование. Некоторое время Сулимовский комплекс пустовал, а в 1928 году он был превращё в жилой. Теперь сооружение жилое, часть его помещений занимают разные учреждения.
Фото січня 2006 року. |
Будинок Уряду України (вул. Грушевського 12).
Споруджено в 1936-1938 за проектом архітектора І. А. Фоміна, за участю архітектора П. В. Абросімова. Головний напівкруглий фасад будівлі рівномірно розчленований високими колонами коринфського ордеру. Капітелі (заввишки 2,5 м) та бази цих колон відлито з чавуну. Нижні поверхи будівлі фанеровані великими необробленими блоками тульчинського лабрадориту, а цоколь, поясочки та портали - полірованим гранітом. Центральна частина будівлі налічує 10 поверхів, бокові частини - по 8 і 7 поверхів. Литі металеві флагштоки й ажурні ворота виконані в 1947. Здание Правительства Украины (ул. Грушевского 12). Построено в 1936-1938 по проекту архитектора И. А. Фомина, при участии архитектора П. В. Абросимова. Главный полукруглый фасад здания равномерно расчленён высокими колоннами коринфского ордера. Капители (высотой 2,5 м) и базы этих колонн отлиты из чугуна. Нижние этажи здания облицованы крупными необработанными блоками тульчинского лабрадорита, а цоколь, пояски и порталы - полированным гранитом. Центральная часть здания насчитывает 10 этажей, боковые части - по 8 и 7 этажей. Литые металлические флагштоки и ажурные ворота выполнены в 1947. |
Фото грудня 2006 року.
Національний художній музей України (вул. Грушевського 6).
1 серпня 1899 року на першому поверсі новозбудованого музею Київського товариства старожитностей і мистецтв відкрилася виставка з нагоди XI Всеросійського археологічного з'їзду. Цей день вважається датою заснування музею, офіційно відкритого тільки 30 грудня 1904 року під назвою Київський художньо-промисловий і науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича. З 1936 - Київський державний музей українського мистецтва, з 1964 - Державний музей українського образотворчого мистецтва УРСР. У 1954 було створено філію музею, де зібрані витвори декоративно-прикладного мистецтва (з 1964 - Українського прикладного мистецтва музей). Тепер це - Національний художній музей України.
Национальный художественный музей Украины (ул. Грушевского 12).
1 августа 1899 года на первом этаже новопостроенного музея Киевского общества древностей и искусств открылась выставка по случаю XI Всероссийского археологического съезда. Этот день считается датой основания музея, официально открытого только 30 декабря 1904 года под названием Киевский художественно-промышленный и научный музей имени государя императора Николая Александровича. С 1936 - Киевский государственный музей украинского искусства, с 1964 - Государственный музей украинского изобразительного искусства УССР. В 1954 был создан филиал музея, где собраны произведения декоративно-прикладного искусства (с 1964 - Украинского прикладного искусства музей). С 1936 - Киевский государственный музей украинского искусства, с 1964 - Государственный музей украинского изобразительного искусства УССР. В 1954 был создан филиал музея, где собраны произведения декоративно-прикладного искусства (с 1964 - Украинского прикладного искусства музей). Теперь это - Национальный художественный музей Украины.
National Art Museum of Ukraine.
1 серпня 1899 року на першому поверсі новозбудованого музею Київського товариства старожитностей і мистецтв відкрилася виставка з нагоди XI Всеросійського археологічного з'їзду. Цей день вважається датою заснування музею, офіційно відкритого тільки 30 грудня 1904 року під назвою Київський художньо-промисловий і науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича. З 1936 - Київський державний музей українського мистецтва, з 1964 - Державний музей українського образотворчого мистецтва УРСР. У 1954 було створено філію музею, де зібрані витвори декоративно-прикладного мистецтва (з 1964 - Українського прикладного мистецтва музей). Тепер це - Національний художній музей України.
Национальный художественный музей Украины (ул. Грушевского 12).
1 августа 1899 года на первом этаже новопостроенного музея Киевского общества древностей и искусств открылась выставка по случаю XI Всероссийского археологического съезда. Этот день считается датой основания музея, официально открытого только 30 декабря 1904 года под названием Киевский художественно-промышленный и научный музей имени государя императора Николая Александровича. С 1936 - Киевский государственный музей украинского искусства, с 1964 - Государственный музей украинского изобразительного искусства УССР. В 1954 был создан филиал музея, где собраны произведения декоративно-прикладного искусства (с 1964 - Украинского прикладного искусства музей). С 1936 - Киевский государственный музей украинского искусства, с 1964 - Государственный музей украинского изобразительного искусства УССР. В 1954 был создан филиал музея, где собраны произведения декоративно-прикладного искусства (с 1964 - Украинского прикладного искусства музей). Теперь это - Национальный художественный музей Украины.
National Art Museum of Ukraine.
Коли комітет з будівництва музею, очолюваний відомим меценатом-колекціонером
Богданом Ханенком,
обирав місце для нього, розглядалося кілька варіантів. Міська дума спочатку виділила землю у Маріїнському парку,
між палацом
та Олександро-Невською церквою, на місці якої
похований генерал М. Ф. Ватутін.
Проте з цією ділянкою не погодилися з огляду на просвітницькі завдання майбутнього музею.
Товариство старожитностей і мистецтв звернулося до генерал-губернатора з поясненням:
«Колекції різних предметів, що мають надійти до Музею, призначаються не для задоволення лише цікавості,
але для освіти та розвитку естетичного смаку в суспільстві й головним чином в учнівської молоді,
а для досягнення цієї мети Музей повинен розміщуватися в центральній місцевості міста.
Проте відведене під забудову місце в Палацовому сквері не тільки віддалене від центру міста,
а й від головніших його навчальних закладів».
Прохання було задоволене, і Товариство старожитностей і мистецтв одержало зручнішу ділянку.
З-поміж надісланих на конкурс проектів журі зупинилося на пропозиції московського архітектора Петра Бойцова, а керував будівництвом архітектор Владислав Городецький. Скульптуру виконав Е. Саля. Спорудження музею коштувало 249 тис. рублів, з яких уряд дав 100 тисяч, і члени родини Терещенків - 108 тис. рублів. Богдан Ханенко подарував свою археологічну колекцію з 3145 предметів, яка оцінювалася у 70 тис. рублів, або більше половини вартості усіх експонатів музею на час його відкриття.
Зараз тут - одна з найбільших скарбниць українського живопису, скульптури і графіки. У експозиції музею представлені твори починаючи з XIII століття. Серед них - колекція українського іконопису XIV-XVIII століть, портрет XVIII століття, народні картини XVII-XVIII століть, твори відомих українських майстрів - Т. Г. Шевченка, М. М. Сажина, Л. М. Жемчужникова, К. А. Трутовського, С. І. Васильківського, Н. К. Пімоненка, С. І. Светославського, Г. П. Світлицького, В. Д. Орловського, К. К. Костанді, Н. І. Мурашко. У музеї широко представлена творчість Г. І. Нарбута, І. П. Похитонова, П. Г. Волокидіна, А. X. Новаковського, Н. І. Івасюка, І. І. Труша, Н. С. Самокиша, І. І. Бокшая, Е. Л. Кульчицкої, Ф. Г. Кричевського, А. Г. Петрицького, М. Г. Дерегуса, В. І. Касіяна, К. Д. Трохименко, І. С. Їжакевича, А. С. Пащенко, С. А. Григор’єва, М. М. Божія, А. А. Шовкуненко, Т. Н. Яблонської, скульпторів Л. В. Позена, М. Г. Лисенко, Г. Н. Кальченко, А. А. Ковальова, І. П. Кавалерідзе, В. 3. Бородая, А. П. Скобликова та ін.
Когда комитет по строительству музея, возглавляемый известным меценатом-коллекционером Богданом Ханенко, выбирал место для него, рассматривалось несколько вариантов. Городская дума сначала выделила землю в Мариинском парке, между дворцом и Александро-Невской церковью, на месте которой похоронен генерал Н. Ф. Ватутин. Однако с этим участком не согласились, учитывая просветительские задачи будущего музея. Общество древностей и искусств обратилось к генерал-губернатору с объяснением: «Коллекции разных предметов, которые должны поступить в Музей, предназначаются не для удовлетворения лишь любопытства, но для образования и развития эстетического вкуса в обществе и главным образом у ученической молодежи, а для достижения этой цели Музей должен размещаться в центральной местности города. Однако отведенное под застройку место в Дворцовом сквере не только удалено от центра города, но и от самых главных его учебных заведений». Просьба была удовлетворена, и Общество древностей и искусств получило более удобный участок.
Среди присланных на конкурс проектов жюри остановилось на предложении московского архитектора Петра Бойцова, а руководил строительством архитектор Владислав Городецкий. Скульптуру выполнил Э. Саля. Сооружение музея стоило 249 тыс. рублей, из которых правительство дало 100 тысяч, и члены семьи Терещенко - 108 тыс. рублей. Богдан Ханенко подарил свою археологическую коллекцию из 3145 предметов, которая оценивалась в 70 тыс. рублей, или более половины стоимости всех экспонатов музея на время его открытия.
Сейчас здесь - одна из самых больших сокровищниц украинской живописи, скульптуры и графики. В экспозиции музея представлены произведения начиная с XIII века. Среди них - коллекция украинской иконописи XIV-XVIII веков, портрет XVIII века, народные картины XVII-XVIII веков, произведения известных украинских мастеров - Т. Г. Шевченко, М. М. Сажина, Л. М. Жемчужникова, К. А. Трутовского, С. И. Васильковского, Н. К. Пимоненко, С. И. Светославского, Г. П. Светлицкого, В. Д. Орловского, К. К. Костанди, Н. И. Мурашко.
В музее широко представлено творчество Г. И. Нарбута, И. П. Похитонова, П. Г. Волокидина, А. X. Новаковского, Н. И. Ивасюка, И. И. Труша, Н. С. Самокиша, И. И. Бокшая, Е. Л. Кульчицкой, Ф. Г. Кричевского, А. Г. Петрицкого, М. Г. Дерегуса, В. И. Касияна, К. Д. Трохименко, И. С. Ижакевича, А. С. Пащенко, С. А. Григорьева, М. М. Божия, А. А. Шовкуненко, Т. Н. Яблонской, скульпторов Л. В. Позена, М. Г. Лысенко, Г. Н. Кальченко, А. А. Ковалёва, И. П. Кавалеридзе, В. 3. Бородая, А. П. Скобликова и др.
З-поміж надісланих на конкурс проектів журі зупинилося на пропозиції московського архітектора Петра Бойцова, а керував будівництвом архітектор Владислав Городецький. Скульптуру виконав Е. Саля. Спорудження музею коштувало 249 тис. рублів, з яких уряд дав 100 тисяч, і члени родини Терещенків - 108 тис. рублів. Богдан Ханенко подарував свою археологічну колекцію з 3145 предметів, яка оцінювалася у 70 тис. рублів, або більше половини вартості усіх експонатів музею на час його відкриття.
Зараз тут - одна з найбільших скарбниць українського живопису, скульптури і графіки. У експозиції музею представлені твори починаючи з XIII століття. Серед них - колекція українського іконопису XIV-XVIII століть, портрет XVIII століття, народні картини XVII-XVIII століть, твори відомих українських майстрів - Т. Г. Шевченка, М. М. Сажина, Л. М. Жемчужникова, К. А. Трутовського, С. І. Васильківського, Н. К. Пімоненка, С. І. Светославського, Г. П. Світлицького, В. Д. Орловського, К. К. Костанді, Н. І. Мурашко. У музеї широко представлена творчість Г. І. Нарбута, І. П. Похитонова, П. Г. Волокидіна, А. X. Новаковського, Н. І. Івасюка, І. І. Труша, Н. С. Самокиша, І. І. Бокшая, Е. Л. Кульчицкої, Ф. Г. Кричевського, А. Г. Петрицького, М. Г. Дерегуса, В. І. Касіяна, К. Д. Трохименко, І. С. Їжакевича, А. С. Пащенко, С. А. Григор’єва, М. М. Божія, А. А. Шовкуненко, Т. Н. Яблонської, скульпторів Л. В. Позена, М. Г. Лисенко, Г. Н. Кальченко, А. А. Ковальова, І. П. Кавалерідзе, В. 3. Бородая, А. П. Скобликова та ін.
Когда комитет по строительству музея, возглавляемый известным меценатом-коллекционером Богданом Ханенко, выбирал место для него, рассматривалось несколько вариантов. Городская дума сначала выделила землю в Мариинском парке, между дворцом и Александро-Невской церковью, на месте которой похоронен генерал Н. Ф. Ватутин. Однако с этим участком не согласились, учитывая просветительские задачи будущего музея. Общество древностей и искусств обратилось к генерал-губернатору с объяснением: «Коллекции разных предметов, которые должны поступить в Музей, предназначаются не для удовлетворения лишь любопытства, но для образования и развития эстетического вкуса в обществе и главным образом у ученической молодежи, а для достижения этой цели Музей должен размещаться в центральной местности города. Однако отведенное под застройку место в Дворцовом сквере не только удалено от центра города, но и от самых главных его учебных заведений». Просьба была удовлетворена, и Общество древностей и искусств получило более удобный участок.
Среди присланных на конкурс проектов жюри остановилось на предложении московского архитектора Петра Бойцова, а руководил строительством архитектор Владислав Городецкий. Скульптуру выполнил Э. Саля. Сооружение музея стоило 249 тыс. рублей, из которых правительство дало 100 тысяч, и члены семьи Терещенко - 108 тыс. рублей. Богдан Ханенко подарил свою археологическую коллекцию из 3145 предметов, которая оценивалась в 70 тыс. рублей, или более половины стоимости всех экспонатов музея на время его открытия.
Сейчас здесь - одна из самых больших сокровищниц украинской живописи, скульптуры и графики. В экспозиции музея представлены произведения начиная с XIII века. Среди них - коллекция украинской иконописи XIV-XVIII веков, портрет XVIII века, народные картины XVII-XVIII веков, произведения известных украинских мастеров - Т. Г. Шевченко, М. М. Сажина, Л. М. Жемчужникова, К. А. Трутовского, С. И. Васильковского, Н. К. Пимоненко, С. И. Светославского, Г. П. Светлицкого, В. Д. Орловского, К. К. Костанди, Н. И. Мурашко.
В музее широко представлено творчество Г. И. Нарбута, И. П. Похитонова, П. Г. Волокидина, А. X. Новаковского, Н. И. Ивасюка, И. И. Труша, Н. С. Самокиша, И. И. Бокшая, Е. Л. Кульчицкой, Ф. Г. Кричевского, А. Г. Петрицкого, М. Г. Дерегуса, В. И. Касияна, К. Д. Трохименко, И. С. Ижакевича, А. С. Пащенко, С. А. Григорьева, М. М. Божия, А. А. Шовкуненко, Т. Н. Яблонской, скульпторов Л. В. Позена, М. Г. Лысенко, Г. Н. Кальченко, А. А. Ковалёва, И. П. Кавалеридзе, В. 3. Бородая, А. П. Скобликова и др.
Фото грудня 2006 року. |
Національний художній музей України (вул. Грушевського 6).
У 1967-1972 музей було добудовано, внаслідок чого експозиційна площа збільшилася майже удвічі. Национальный художественный музей Украины (ул. Грушевского 12). В 1967-1972 музей был достроен, в результате чего экспозиционная площадь увеличилась почти вдвое. National Art Museum of Ukraine. |
Фото грудня 2006 року. |
Фото березня 2014 року. |
Пам’ятник В’ячеславові Чорноволу (24.12.1937-25.03.1999) поблизу Національного художнього музею України.
Пам’ятник Герою України, видатному державному і громадському діячеві В'ячеславу Чорноволу було відкрито 23 серпня 2006 року. Це - бронзова скульптура заввишки 5 метрів і вагою 6,5 тонн. Скульптор - Богдан Мазур, архітектор - Юрій Мельничук. Замовник - дирекція реставраційно-відновлювальних робіт КМДА, виконавець - творче виробниче об’єднання «Художник» Національної спілки художників України.
«Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні - маючи,
щоб не довелося потім гірко любити - втративши»
В’ячеслав Чорновіл
Памятник Вячеславу Чорноволу (24.12.1937-25.03.1999) около Национального художественного музея Украины. Памятник Герою Украины, выдающемуся государственному и общественному деятелю Вячеславу Черноволу был открыт 23 августа 2006 года. Это - бронзовая скульптура высотой 5 метров и весом 6,5 тонн. Скульптор - Богдан Мазур, архитектор - Юрий Мельничук. Заказчик - дирекция реставрационно-восстановительных работ КГГА, исполнитель - творческое производственное объединение «Художник» Национального союза художников Украины. |
Фото січня 2006 року.
Пам’ятник Григорію Івановичу Петровському.
Пам'ятник відкрито 1970 року на вул. Грушевського (на той час називалася вул. Кірова) біля будівлі Парламентської бібліотеки на честь Петровського Григорія Івановича (1878-1958) - радянського партійного і державного діяча. Працював у Києві в березні-серпні 1919 та в 1934-1938, будучи головою ВУЦВК. У 1920-1938 - член Політбюро ЦК КП(б)У.
Пам'ятник - напівфігура на постаменті; габбро; загальна висота - 4,5 м. Скульптор А. П. Олейник, архітектор І. С. Ланько.
2009 року цей монумент було демонтовано.
Памятник Григорию Ивановичу Петровскому.
Памятник открыт в 1970 году на ул. Грушевского (в то время называлась ул. Кирова) у здания Парламентской библиотеки в честь Петровского Григория Ивановича (1878-1958) - советского партийного и государственного деятеля. Работал в Киеве в марте-августе 1919 и в 1934-1938, будучи председателем ВУЦИК. В 1920-1938 - член Политбюро ЦК КП(б)У.
Памятник - полуфигура на постаменте; габбро; общая высота - 4,5 м. Скульптор А. П. Олейник, архитектор И. С. Ланько.
В 2009 году этот монумент был демонтирован.
Пам'ятник відкрито 1970 року на вул. Грушевського (на той час називалася вул. Кірова) біля будівлі Парламентської бібліотеки на честь Петровського Григорія Івановича (1878-1958) - радянського партійного і державного діяча. Працював у Києві в березні-серпні 1919 та в 1934-1938, будучи головою ВУЦВК. У 1920-1938 - член Політбюро ЦК КП(б)У.
Пам'ятник - напівфігура на постаменті; габбро; загальна висота - 4,5 м. Скульптор А. П. Олейник, архітектор І. С. Ланько.
2009 року цей монумент було демонтовано.
Памятник Григорию Ивановичу Петровскому.
Памятник открыт в 1970 году на ул. Грушевского (в то время называлась ул. Кирова) у здания Парламентской библиотеки в честь Петровского Григория Ивановича (1878-1958) - советского партийного и государственного деятеля. Работал в Киеве в марте-августе 1919 и в 1934-1938, будучи председателем ВУЦИК. В 1920-1938 - член Политбюро ЦК КП(б)У.
Памятник - полуфигура на постаменте; габбро; общая высота - 4,5 м. Скульптор А. П. Олейник, архитектор И. С. Ланько.
В 2009 году этот монумент был демонтирован.
Фото березня 2008 року.
Пам’ятник жертвам тероризму на Кловській площі.
Скульптор М. Рева, архітектор В. Рубштейн.
На пам'ятнику - напис:
Памятник жертвам терроризма на Кловской площади.
Скульптор М. Рева, архитектор В. Рубштейн.
На памятнике - надпись (на Украинском языке):
Скульптор М. Рева, архітектор В. Рубштейн.
На пам'ятнику - напис:
«Пам’яті жертв тероризму в усьому світі
11 вересня 2005 року»
11 вересня 2005 року»
Памятник жертвам терроризма на Кловской площади.
Скульптор М. Рева, архитектор В. Рубштейн.
На памятнике - надпись (на Украинском языке):
«Памяти жертв терроризма во всем мире
11 сентября 2005 года»
11 сентября 2005 года»
Фото березня 2008 року. |
Башта № 5 Київської фортеці, вул. Рибальска № 24/16 (на перетині з Печерським узвозом).
Пам'ятка фортифікаційної архітектури. Належала до комплексу споруд «Нової Печерської фортеці». Збудована у 1833-1846 роках. Башня № 5 Киевской крепости, ул. Рибальская № 24/16 (на пересечении с Печерским спуском). Памятник фортификационной архитектуры. Принадлежала к комплексу сооружений «Новой Печерской крепости». Построена в 1833-1846 годах. |
Фото березня 2008 року. |
Башта № 5 Київської фортеці, вул. Рибальска № 24/16.
Складається з круглої в плані основної частини, до якої примикають два різновеликих крила, які разом з круглою частиною утворюють кут трохи більший за 90°. Зовнішній бік споруди орієнтований на Кловське урочище і розташований вздовж Печерського узвозу. Споруда довгий час використовувалася для військових потреб, потім з відання Міноборони була передана на баланс приватної структури. Башня № 5 Киевской крепости, ул. Рибальская № 24/16. Представляет собой круглую в плане основную часть, к которой примыкают два разновеликих крыла, которые совместно с круглой частью образуют угол немного больший 90°. Внешняя сторона сооружения ориентирована на Кловское урочище и расположенна вдоль Печерского спуска. Сооружение долгое время использовалось для военных потребностей, потом из ведения Минобороны была передана на баланс частной структуре. |
Фото жовтня 2017 року. |
Фото жовтня 2017 року. |
Пам'ятний знак «За Європейську співдружність».
Було встановлено на честь відкриття «Алеї дружби країн світу» 14 жовтня 2001 року. Розташований на Госпітальному провулку перед Конгрес-холом «Президент-Готелю». Памятный знак «За Европейское содружество». Был установлен в честь открытия «Аллеи дружбы стран мира» 14 октября 2001 года. Расположен на Госпитальном переулке перед Конгресс-холлом «Президент-Отеля». |
Фото червня 2019 року. |
Фото червня 2019 року. |
Мініатюрний пам'ятник «Київський трамвай» (проект «Шукай!»).
Встановлено біля входу до багатофункціонального комплексу «Gulliver» (Спортивна площа № 1). Скульптор Дар'я Вовк. Миниатюрный памятник «Киевский трамвай» (проект «Шукай!»). Установлен возле входа в многофункциональный комплекс «Gulliver» (Спортивная площадь № 1). Скульптор Дарья Вовк. «Kyiv Tram» (project «Shukai!»). Sculptor Daria Vovk. |
Фото червня 2019 року. |
Фото червня 2019 року. |
Мініатюрний пам'ятник «Київський грамофон» (проект «Шукай!»).
Встановлено біля входу до Старокиївської ресторації «Первак» (вулиця Рогнідинська № 2). Скульптор Дар'я Вовк. Музика, що лунає із цього грамофона - «Як тебе не любити, Києве мій». Миниатюрный памятник «Киевский грамофон» (проект «Шукай!»). Установлен возле входа в Старокиевскую ресторацию «Первак» (улица Рогнединская № 2). Скульптор Дарья Вовк. Музика, звучащая из этого граммофона - «Як тебе не любити, Києве мій». «Kyiv Gramophone» (project «Shukai!»). Sculptor Daria Vovk. |
Фото березня 2008 року. |
Кругла башта № 4 Київської фортеці (вул. Старонаводницька № 2).
Належала до комплексу фортифікаційних споруд «Нової Печерської фортеці». Споруда довгий час використовувалася для військових потреб, потім стояла пусткою. 2002 року башта увійшла до складу музею «Київська фортеця», а навесні 2007 року її було передано приватній компанії для проведення реставраційно-реконструкційних робіт і створення там музейної експозиції. Круглая башня № 4 Киевской крепости (ул. Старонаводницкая № 2). Принадлежала к комплексу фортификационных сооружений «Новой Печерской крепости». Сооружение долгое время использовалось для военных потребностей, потом стояло пустым. В 2002 году башня вошла в состав музея «Киевская крепость», а весной 2007 года ее передали частной компании для проведения реставрационно-реконструкционных работ и создания там музейной экспозиции. |
Фото березня 2008 року. |
Фото березня 2008 року. |
Пам'ятник Лесі Українці на площі Лесі Українки.
Бронзову постать видатної поетеси (висотою 5 м) встановлено на постаменті з чорного лабрадориту. Скульптор Г. Н. Кальченко, архітектор А. Ф. Ігнащенко. Пам'ятник було відкрито 3.09.1973. Біля пам'ятника - декоративна водойма, яку оточує група дерев, привезених з батьківщини видатної поетеси. Загальна висота пам'ятника 10 м. На постаменті пам'ятника накреслені вірші Лесі Українки:
«Як я умру, на світі запалає
На другому плані - будівля Центральної виборчої комісії України.
Покинутий вогонь моїх пісень. І стримуваний пломінь засіяє; Вночі запалений, горітиме удень.
Леся Українка»
Памятник Лесе Украинке на площади Леси Украинки. Бронзовая фигура выдающейся поэтессы (высотой 5 м) установлена на постаменте из чёрного лабрадорита. Скульптор Г. Н. Кальченко, архитектор А. Ф. Игнащенко. Памятник был открыт 3.09.1973. Возле памятника - декоративный водоём, который окружают деревья, привезенные с родины поэтессы. Общая высота памятника 10 м. На втором плане - здание Центральной избирательной комиссии Украины. |
Фото березня 2008 року. |
Кругла башта № 2 Київської фортеці
(вид з бульвару Лесі Українки). Пам'ятка фортифікаційної архітектури. Зведена 1833 року, добудовувалася до 1844. Призначалася для оборонної казарми на батальйон солдат залоги. Круглая башня № 2 Киевской крепости (вид с бульвара Леси Украинки). Памятник фортификационной архитектуры. Возведена в 1833 году, достраивалась до 1844. Предназначалась для батальона солдат гарнизона. |
Башта №2 належала до комплексу фортифікаційних споруд Васильківського укріплення Київської фортеці («Нової Печерської фортеці»).
Була з'єднана оборонним муром з редюїтом № 1.
Кругла башта - двоповерхова монументальна споруда з невеликим внутрішнім подвір'ям-плацом, з вузькими амбразурами на зовнішній стіні.
Вікна казарм виходили у внутрішній двір башти.
З 1863 року ряд приміщень Круглої башти використовувався як політична в'язниця.
1897 року на зовнішніх фасадах на другому поверсі замість бійниць і амбразур розтесали вікна.
Збереглися рештки бойового валу, що впритул прилягає до башти.
Розташована за адресою вул. Щорса № 44 (фактично - на бульварі Лесі України).
Башня №2 входила в комплекс фортификационных сооружений Васильковского укрепления Киевской крепости («Новой Печерской крепости»). Была соединена оборонительной стеной с редюитом № 1. Круглая башня - двухэтажное монументальное сооружение с небольшим внутренним двором-плацем, с узкими амбразурами на наружной стене. Окна казарм выходили во внутренний двор башни. С 1863 года ряд помещений Круглой башни использовался как политическая тюрьма. В 1897 году на наружных фасадах на втором этаже вместо бойниц и амбразур были растёсаны окна. Сохранились остатки боевого вала, вплотную прилегавшего к башне. Находится по адресу ул. Щорса № 44 (фактически - на бульваре Леси Украинки).
Башня №2 входила в комплекс фортификационных сооружений Васильковского укрепления Киевской крепости («Новой Печерской крепости»). Была соединена оборонительной стеной с редюитом № 1. Круглая башня - двухэтажное монументальное сооружение с небольшим внутренним двором-плацем, с узкими амбразурами на наружной стене. Окна казарм выходили во внутренний двор башни. С 1863 года ряд помещений Круглой башни использовался как политическая тюрьма. В 1897 году на наружных фасадах на втором этаже вместо бойниц и амбразур были растёсаны окна. Сохранились остатки боевого вала, вплотную прилегавшего к башне. Находится по адресу ул. Щорса № 44 (фактически - на бульваре Леси Украинки).
Фото березня 2008 року.
Пам'ятник О. В. Суворову перед Київським військовим ліцеєм імені Івана Богуна
/колишнє Київське Суворовське військове училище/ (бульвар Лесі Українки № 25).
Постать полководця (висотою 3,2 м) з карбованої міді встановлено на постаменті з штучного граніту (висотою 3,1 м). Скульптор І. С. Зарічний. Пам'ятник було відкрито 15.09.1974.
Памятник А. В. Суворову перед Киевским военным лицеем имени Ивана Богуна /бывшее Киевское Суворовское военное училище/ (бульвар Леси Украинки № 25).
Фигура полководца (высотой 3,2 м) из чеканной меди установлена на постаменте из искусственного гранита (высотой 3,1 м). Скульптор И. С. Заречный. Памятник был открыт 15.09.1974.
Постать полководця (висотою 3,2 м) з карбованої міді встановлено на постаменті з штучного граніту (висотою 3,1 м). Скульптор І. С. Зарічний. Пам'ятник було відкрито 15.09.1974.
Памятник А. В. Суворову перед Киевским военным лицеем имени Ивана Богуна /бывшее Киевское Суворовское военное училище/ (бульвар Леси Украинки № 25).
Фигура полководца (высотой 3,2 м) из чеканной меди установлена на постаменте из искусственного гранита (высотой 3,1 м). Скульптор И. С. Заречный. Памятник был открыт 15.09.1974.
Фото серпня 2019 року.
Бульвар Марії Приймаченко, вид з боку вулиці Іоанна Павла II.
Бульвар пролягає від вулиці Іоанна Павла II до бульвару Лесі Українки.
Виник у 1950-х роках під назвою Нова вулиця. У 1957-2009 роках мав назву бульвар Лихачова.
Сучасна назва на честь художниці Марії Приймаченко - з 2009 року.
Бульвар Марии Приймаченко, вид со стороны улицы Иоанна Павла II.
Бульвар пролегает от улицы Иоанна Павла II до бульвара Леси Украинки.
Возник в 1950-е годы под названием Новая улица. В 1957-2009 годах имел название бульвар Лихачёва.
Современное название в честь художницы Марии Приймаченко - с 2009 года.
Бульвар пролягає від вулиці Іоанна Павла II до бульвару Лесі Українки.
Виник у 1950-х роках під назвою Нова вулиця. У 1957-2009 роках мав назву бульвар Лихачова.
Сучасна назва на честь художниці Марії Приймаченко - з 2009 року.
Бульвар Марии Приймаченко, вид со стороны улицы Иоанна Павла II.
Бульвар пролегает от улицы Иоанна Павла II до бульвара Леси Украинки.
Возник в 1950-е годы под названием Новая улица. В 1957-2009 годах имел название бульвар Лихачёва.
Современное название в честь художницы Марии Приймаченко - с 2009 года.
Першоджерела:
# “Київ. Енциклопедичний довідник”, Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
# “Печерськ сьогодні. Довідник”, видавництво “Довіра", Київ-1999.
# “Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Стаття «Вулиця Грушевського», Людмила Таран, газета «Вечірній Київ» від 16.12.2004.
# Стаття «Великий тенор в бронзе», Наталія Остапенко, «Обзор газета».
# Сайт «MyKiev».
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об'єктів.
# “Київ. Енциклопедичний довідник”, Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
# “Печерськ сьогодні. Довідник”, видавництво “Довіра", Київ-1999.
# “Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Стаття «Вулиця Грушевського», Людмила Таран, газета «Вечірній Київ» від 16.12.2004.
# Стаття «Великий тенор в бронзе», Наталія Остапенко, «Обзор газета».
# Сайт «MyKiev».
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об'єктів.
Пропоную мої інші тематичні колекції про Київ:
До розділу "Як тебе не любити, Києве мій!"