|
Мапа маршруту
Мигове -> Вижниця -> Сокільська скеля та водоспад Сикавка ->
«Буковинські водоспади» -> Виженка -> перевал Німчич -> Мигове.
На цьому маршруті покриття автошляху Р-62 в межах Івано-Франківської області - дуже пристойне, у Чернівецькій області - суттєво гірше. Місцеві автошляхи подекуди залишають бажати набагато кращого. Грунтові дороги від села Розтоки до водоспаду «Ворота» та від села Виженка на перевал Німчич - цілком проїзні. Схема маршрута Мигово -> Вижница -> Соколовская скала и водопад Сикавка -> «Буковинские водопады» -> Виженка -> перевал Немчич -> Мигово. На этом маршруте покрытие автодороги Р-62 в пределах Ивано-Франковской области - очень приличное, в Черновицкой области - существенно хуже. Местные автодороги кое-где оставляют желать много лучшего. Грунтовые дороги от села Розтоки к водопаду «Ворота» и от села Виженка на перевал Нимчич - вполне проездные. |
Вижниця - місто (близько 4 тис. мешканців) у Чернівецькій області,
адміністративний центр Вижницького району.
Розташована на межі Чернівецької та Івано-Франківської областей, на річках Черемош і Виженка, за 70 км від Чернівців.
Є версія, що Вижниця вперше згадується в літописах під 1158 роком як городок на Черемоші.
До 1774 року Вижниця входила до складу Молдовського князівства, після цього - Габсбурзької монархії.
Вижниця розвивалася як торговельне поселення, тісно пов'язане з гірськими та низинними районами Буковини.
Статус ярмаркового місця поселення отримало 1767 року.
Наприкінці XVIII століття Вижниця стала важливим пунктом торгівлі деревиною.
1855 року Вижниця стала повітовим центром.
Під час Першої світової війни місто сильно постраждало.
Vyzhnytsia is a town located in the historical region of Bukovina, on the Cheremosh River in Chernivtsi region /Bukovyna/ of Ukraine. It is the administrative center of Vyzhnytsia District. While the town was probably mentioned as early as 1158, the first unequivocal mention comes in 1501 in a Moldavian chronicle. From 1514 to 1574 the place was occupied by the Turks, after which it belonged to the Principality of Moldova until 1774. From 1774 to 1918 he was part of the Austrian Empire (from 1849 part of the crown land of Bukovina).
Vyzhnytsia is a town located in the historical region of Bukovina, on the Cheremosh River in Chernivtsi region /Bukovyna/ of Ukraine. It is the administrative center of Vyzhnytsia District. While the town was probably mentioned as early as 1158, the first unequivocal mention comes in 1501 in a Moldavian chronicle. From 1514 to 1574 the place was occupied by the Turks, after which it belonged to the Principality of Moldova until 1774. From 1774 to 1918 he was part of the Austrian Empire (from 1849 part of the crown land of Bukovina).
Фото травня 2021 року. |
Карта-схема «Вижниця туристична».
На цій схемі позначено такі об'єкти: Культові споруди: Свято-Троїцька церква, Свято-Михайлівська церква, Свято-Дмитрівська церква, Греко-католицька церква св. Петра і Павла, Римо-католицька церква св. Петра і Павла, молитовний будинок АСД, молитовний будинок ЄХБ, молитовний будинок ХВСП. Музеї та виставкові зали: Будинок художника, Краєзнавчий музей, Музей міста, Музей-садиба Н. Яремчука. Памʼятники: памʼятник Л. Кобилиці, памʼятник Т. Шевченка, Символ писанки, памʼятник Ю. Федьковича, памʼятник В. Шкрібляка, памʼятник Н. Яремчука, памʼятник визволителям м. Вижниця, Символічна могила "Борцям за волю України". Барельєфи: барельєф В. Івасюка, барельєф Н. Яремчука, барельєф І. Миколайчука, барельєф Л. Українки, О. Кобилянської, І. Франко, барельєф Т. Мельничука, барельєф М. Василька. Історичні будівлі: старий маслозавод, управління юстиції, приміщення суду, аптека, РВ УМВС, лікарня, Вижницька гімназія, пожежна вежа, музей ВКПМ, автовокзал, залізничний вокзал. |
Готелі, туристичні бази: готель, бар "Стожари", готель "Барвінок", готель "Ніка", спортивно-оздоровчий клуб "Богатир",
пансіонат "Черемош", турбаза "Над Черемошем", турбаза "Кремениця", турбаза "У Петричука".
Бари, ресторани: "Купальська ніч", бар "Європейський", бар "Експрес", ресторан "Черемош", бар "Фортуна", кафе "Карпатські барви", кавʼярня "Крайон", кафе "Горянка", бар "Панна".
Tourist map of Vyzhnytsia town.
Бари, ресторани: "Купальська ніч", бар "Європейський", бар "Експрес", ресторан "Черемош", бар "Фортуна", кафе "Карпатські барви", кавʼярня "Крайон", кафе "Горянка", бар "Панна".
Tourist map of Vyzhnytsia town.
Фото травня 2021 року. |
Місто Вижниця. Площа імені видатного живописця Темістокля Вірсти.
Символічний знак всесвітньо відомому живописцю, скульптору, архітектору Темістоклю Вірсті. Темістокль Вірста народився у селі Іспас, що лише за 7 км від Вижниці. Тут минули його найкращі роки дитинства та юності. У 1940-х роках його сім'я була вимушена емігрувати до Румунії, а пізніше - до Югославії, Італії. 1950-го року Темістокль Вірста нарешті потрапив до міста митців - Парижа. Був одним із зачинателів нового напрямку в історії модернізму другої половини XX-го століття під назвою «Алегорична абстракція» чи «Алегоричний символізм» (у деяких джерелах «Лірична абстракція»). Після проголошення незалежності України Темістокль Вірста не раз приїжджав до історичної батьківщини. Майже рік подорожував Україною з музейним турне. У кожному музеї Вірста малював декілька картин і залишав їх там, на згадку. Виставлявся в Києві, Львові, Чернігові, Ужгороді, Одесі, Чернівцях. Активно підтримував українських художників. Спонсорував Вижницьку мистецьку школу, на фасаді якої зараз йому встановлено меморіальну дошку. Vyzhnytsia town. Themistocles Wirsta Square. Symbolic monument to the world famous artist, sculptor, architect Temistokl Virsta. Temistokl Vista was born in the village of Ispas, where he spent his best years of childhood and adolescence. In the 1940s, his family was faced to emigrate to Romania and later to Yugoslavia and Italy. Only in the 1950s, Virsta was lucky to get to the city of artists - Paris. He was one of the founders of a new trend in the history of modernism in art in the second half of the XX century. |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
Місто Вижниця.
Будинок народної творчості та дозвілля (будівля колишньої синагоги).
У цьому будинку в 1966 році було створено ВІА «Смерічка» під керівництвом Левка Дутківського. Меморіальна дошка Назарію Яремчуку. У цьому будинку в 1969 році розпочав творчу діяльнісь у складі ВІА «Смерічка» Народний артист України Назарій Яремчук. Vyzhnytsia town. Center of folk creativity and leisure (former synagogue building). Memorial plaque to Nazariy Yaremchuk. |
Фото травня 2021 року. |
Місто Вижниця. Бронзовий пам'ятник Валерію Васькову.
Цей пам'ятник було встановлено 2019 року перед міським Будинком культури, де працював Валерій Васьков. Автор - Народний художник України скульптор Володимир Шолудько. Валерій Васьков (1947-2015) був заслуженим працівником культури, хореографом, танцюристом, художником, почесним жителем Вижниці. В Україні пам'ятають про нього як про багаторічного керівника народного ансамблю танцю «Смеречина», саме у ньому починав свій творчий шлях Василь Зінкевич - задовго до появи «Червоної рути». Також Софія Ротару співпрацювала із цим колективом кілька років. Понад 30 років віддав Валерій Васьков знаному в цілому світі колективу «Смеречина», який ніколи не повертався з конкурсів без найвищих нагород. Валерій Васьков - це не просто хореограф, а знаний митець, який зробив значний внесок в хореографію Буковини. Створені Валерієм Васьковим композиції з натхненням танцює кілька поколінь колективу. «Смеречині» аплодували стоячи багато народів світу! Так сталось, що в складний період для країни Валерій Васьков був змушений виїхати з України. За роки непростої еміграції він увійшов до сотні найкращих митців - художників Європи. Його виставки відбулися у Європі, Канаді, США. Vyzhnytsia town. Bronze monument to Valery Vaskov, 2019. The sculptor is a People's Painter of Ukraine Volodymyr Sholudko. Valery Vaskov (1947-2015) was an honored cultural worker, choreographer, dancer, artist, and honorary resident of Vyzhnytsia. In Ukraine, he is remembered as the long-standing leader of the folk dance ensemble “Smerechyna”, in which Vasyl Zinkevich started his creative path - long before the appearance of “Chervona Ruta”. Sofia Rotaru has also worked with the team for several years. For more than 30 years Valery Vasko has devoted to the world-renowned Smerechyna team, which has never returned from competitions without victory. Valery Vaskov is not just a choreographer, but he is also a well-known artist who has made a significant contribution to Bukovina's choreography. The compositions created by Valery Vaskov are inspiredly danced by several generations of the ensemble. Many peoples of the world gave standing ovations to “Smerechyna”! It so happened that during a difficult period for the country Valery Vaskov was forced to leave Ukraine. During the years of difficult emigration he became one of the top 100 artists of Europe. His exhibitions have taken place in Europe, Canada, and the USA. |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
Вижниця. Центр міста – площа Ринок.
Скульптура «Писанка». Пам'ятник Тарасові Шевченку. Vyzhnytsia. The town center is Rynok square. Statue of Pysanka (an egg decorated using the wax-resist method - resist dyeing). Taras Shevchenko Monument. |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
Вижниця. Центр міста – площа Ринок.
Вид від будівлі колишньої ратуші. Будівля колишньої ратуші та пам'ятник Лук'янові Кобилиці. Vyzhnytsia. The town center is Rynok square. View from the former town hall building. Former town hall building and Lukyan Kobylica monument. |
Домінантою ансамблю площі Ринок є двоповерхова будівля колишньої ратуші, що розташована майже в кінці площі.
Вижницька ратуша датується початком XX століття, збудована в класичному стилі та має форму літери «П».
Архітектура будівлі поєднує в собі поміркованість і функціональність.
Єдиними прикрасами цієї будівлі є п'ять декоративних мансардних вікон, що імітують третій поверх,
а також чисто декоративну вежу-сигнатурку, що увінчана цибулинкою.
Пам'ятник Лук'яну Кобилиці, 2007 рік. Матеріал - бетон, камінь. Автори - Галина та Володимир Римарі, автор проекту - В. Жаворонков. Пам'ятник складається з погруддя на постаменті. У рисах обличчя, суворому погляді Лук'яна Кобилиці уособлено справжнього борця за волю народу цього краю.
Лук'ян Кобилиця (1812-1851) - ватажок народних повстань 1843-1844 і 1848-1849 років на Путильщині (Буковина), депутат австрійського парламенту (1848). Народився у родині селянина в селі Путила-Сторонець (нині селище міського типу Путила - центр колишнього Питильського району Чернівецької області). 1839 року був обраний селянами уповноваженим, якому доручалося відстоювати громадські інтереси. Проте, звернення його та інших уповноважених до державних установ залишалися без результатів. У 1843-1844 роках очолив виступи селян 22 громад, які рішуче відмовлялися відробляти панщину, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимоги відкриття українських шкіл, вільного користування лісами та пасовищами, зажадали надання їм статусу державних селян. Влада Буковини пообіцяла сплатити 1000 золотих тому, хто допоможе схопити Л. Кобилицю. Однак, зрадника не знайшлося. Повстання під проводом Кобилиці тривало півтора роки. Лише в березні 1844 року повстання було придушено австрійськими військами, а Лук'яна Кобилицю заарештовано й ув'язнено. Під час революційних подій 1848-1849 років у Австрійській імперії селяни Буковини обрали Л. Кобилицю депутатом австрійського парламенту від Вижницько-Путильського округу. У австрійському парламенті Лук'ян Кобилиця виступив за надання політичної автономії Буковині, вимагав скасування кріпацтва та передачу селянам землі без викупу. У листопаді 1848 року на багатолюдних зборах у Вижниці Л. Кобилицю закликав селян до повстання. Селянські виступи під його орудою тривали до літа 1849 року. Л. Кобилицю було вдруге заарештовано в Жаб'єму (нині смт. Верховина). Після катувань в ув'язненні він тяжко захворів. Його вислали до міста Ґура-Гумора (нині м. Ґура-Гуморолуй, Румунія), де він і помер 24 жовтня 1851 року внаслідок тяжкої хвороби, спричиненої катуваннями у в'язниці. Могила Лук'яна Кобилиці в місті Ґура-Гуморулуй не збереглася, оскільки кладовище було знесене, і сьогодні на тому місці розташована міська поліклініка.
The centerpiece in the architectural ensemble of Market Square is the former town hall building, located on the right side of the square. The construction dates back to the beginning of the 20th century. This two-story building is a centerpiece of the Bukovynian town. Vyzhnytsya Town Hall is built in the classical style and has the shape of the letter “П”. The building architecture combines moderate and functional features. The only decorations of this building are five decorative attic windows imitating the third floor as well as a purely decorative octagonal tower.
Monument to Lukjan Kobylytsia, 2007. Material - concrete, stone. The sculptors are Galina and Volodymyr Rymari, the project author is V. Zhavoronkov. The monument consists of a bust on a pedestal depicting a stern look, and represents a real freedom fighter for the people of this region.
Lukjan Kobylytsia (1612-1851) is the leader of the popular uprisings of 1843-1844 and 1848-1849 in Putyla region (Bukovyna), a Member of the Austrian Parliament (1848). He was born in the family of a peasant. In 1839 he was elected as a community commissioner in response to the ban on peasants to use forests, and in 1843 he led a rebellion of residents of 16 villages who refused the system of serfdom, and ended up expelling the landlords. The rebellion, however, was suppressed by the Austrian troops in the spring of 1844, and L. Kobylytsa was convicted. During the revolution of 1848-1849, the peasants of Bukovyna elected L. Kobylytsia as a Member of the Austrian Parliament. After the revolution, L. Kobylytsia organized an armed peasant detachment in Bukovyna, Which continued its struggle until the summer of 1849. In 1850, L. Kobylytsia was arrested for the second time in Żabie (now Verkhovyna) and sent to Gura-Humora (now Gura Humorlui, Romania), where he died as a result of a serious illness caused by torture in prison.
Пам'ятник Лук'яну Кобилиці, 2007 рік. Матеріал - бетон, камінь. Автори - Галина та Володимир Римарі, автор проекту - В. Жаворонков. Пам'ятник складається з погруддя на постаменті. У рисах обличчя, суворому погляді Лук'яна Кобилиці уособлено справжнього борця за волю народу цього краю.
Лук'ян Кобилиця (1812-1851) - ватажок народних повстань 1843-1844 і 1848-1849 років на Путильщині (Буковина), депутат австрійського парламенту (1848). Народився у родині селянина в селі Путила-Сторонець (нині селище міського типу Путила - центр колишнього Питильського району Чернівецької області). 1839 року був обраний селянами уповноваженим, якому доручалося відстоювати громадські інтереси. Проте, звернення його та інших уповноважених до державних установ залишалися без результатів. У 1843-1844 роках очолив виступи селян 22 громад, які рішуче відмовлялися відробляти панщину, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимоги відкриття українських шкіл, вільного користування лісами та пасовищами, зажадали надання їм статусу державних селян. Влада Буковини пообіцяла сплатити 1000 золотих тому, хто допоможе схопити Л. Кобилицю. Однак, зрадника не знайшлося. Повстання під проводом Кобилиці тривало півтора роки. Лише в березні 1844 року повстання було придушено австрійськими військами, а Лук'яна Кобилицю заарештовано й ув'язнено. Під час революційних подій 1848-1849 років у Австрійській імперії селяни Буковини обрали Л. Кобилицю депутатом австрійського парламенту від Вижницько-Путильського округу. У австрійському парламенті Лук'ян Кобилиця виступив за надання політичної автономії Буковині, вимагав скасування кріпацтва та передачу селянам землі без викупу. У листопаді 1848 року на багатолюдних зборах у Вижниці Л. Кобилицю закликав селян до повстання. Селянські виступи під його орудою тривали до літа 1849 року. Л. Кобилицю було вдруге заарештовано в Жаб'єму (нині смт. Верховина). Після катувань в ув'язненні він тяжко захворів. Його вислали до міста Ґура-Гумора (нині м. Ґура-Гуморолуй, Румунія), де він і помер 24 жовтня 1851 року внаслідок тяжкої хвороби, спричиненої катуваннями у в'язниці. Могила Лук'яна Кобилиці в місті Ґура-Гуморулуй не збереглася, оскільки кладовище було знесене, і сьогодні на тому місці розташована міська поліклініка.
The centerpiece in the architectural ensemble of Market Square is the former town hall building, located on the right side of the square. The construction dates back to the beginning of the 20th century. This two-story building is a centerpiece of the Bukovynian town. Vyzhnytsya Town Hall is built in the classical style and has the shape of the letter “П”. The building architecture combines moderate and functional features. The only decorations of this building are five decorative attic windows imitating the third floor as well as a purely decorative octagonal tower.
Monument to Lukjan Kobylytsia, 2007. Material - concrete, stone. The sculptors are Galina and Volodymyr Rymari, the project author is V. Zhavoronkov. The monument consists of a bust on a pedestal depicting a stern look, and represents a real freedom fighter for the people of this region.
Lukjan Kobylytsia (1612-1851) is the leader of the popular uprisings of 1843-1844 and 1848-1849 in Putyla region (Bukovyna), a Member of the Austrian Parliament (1848). He was born in the family of a peasant. In 1839 he was elected as a community commissioner in response to the ban on peasants to use forests, and in 1843 he led a rebellion of residents of 16 villages who refused the system of serfdom, and ended up expelling the landlords. The rebellion, however, was suppressed by the Austrian troops in the spring of 1844, and L. Kobylytsa was convicted. During the revolution of 1848-1849, the peasants of Bukovyna elected L. Kobylytsia as a Member of the Austrian Parliament. After the revolution, L. Kobylytsia organized an armed peasant detachment in Bukovyna, Which continued its struggle until the summer of 1849. In 1850, L. Kobylytsia was arrested for the second time in Żabie (now Verkhovyna) and sent to Gura-Humora (now Gura Humorlui, Romania), where he died as a result of a serious illness caused by torture in prison.
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
Місто Вижниця. Костел Святих Апостолів Петра і Павла (вул. Лук'яна Кобилиці, 10), пам'ятка архітектури місцевого значення.
Цей костел було зведено 1876 року в неоготичному стилі коштом тодішнього місцевого магната вірменського походження Григорія Айваса. Згідно з історичними даними, його збудували на місці старого дерев'яного храму, що був споруджений ще 1812 року польськими переселенцями на землях, наданих їм тодішньою Австро-Угорською імперією для колонізації та полонізації Карпатського краю. Vyzhnytsia town. Church of the Saint Apostles Peter and Paul (10 Lukjan Kobylytsia Street). It was built in 1876 in the Gothic style by the local tycoon of Armenian origin, Gregory Aywas. According to historical data, it was built on the place of an old wooden temple, which had been built in 1812 by Polish settlers on the lands given to them by the Austro-Hungarian Empire for the colonization and polonization of the Carpathian region. |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
Місто Вижниця. Костел Святих Апостолів Петра і Павла (вул. Лук'яна Кобилиці, 10), пам'ятка архітектури місцевого значення.
У період з 1947 по 1990 рік будівля костелу використовувалася як складське приміщення. З плином часу первісний вигляд костелу було втрачено, 1948 року було знищено орган та триаркову дзвіницю перед головним фасадом, ковану металеву огорожу навколо пам'ятки. Реставрований у 1991-1993 роках храм було повернуто римо-католицькій громаді міста, а згодом тут здійснили реставраційні роботи. Нині Костел Святих Апостолів Петра і Павла вважається типовою сакральною будівлею епохи Австро-Угорщини, є діючим храмом і належить до дієцезії римо-католицької церкви. Vyzhnytsia town. Church of the Saint Apostles Peter and Paul (10 Lukjana Kobylytsi Street). Between 1947 and 1990, the building was used as a warehouse. Over time, the original appearance of the church was lost. In 1948 the organ, the three-arched bell tower in front of the main facade, and the metal fence around the monument were also destroyed. The church was restored in 1991-1999, returned to the Roman Catholic community of the city, and the restoration works were subsequently carried out here. Nowadays the Church of the Holy Apostles Peter and Paul is a functioning temple, considered a typical sacral building of the Austro-Hungarian era, and belongs to the Diocese of the Roman Catholic Church. It is a monument of local architecture. |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
Місто Вижниця.
Види на місто з вулиці Лук'яна Кобилиці. Vyzhnytsia town. View of the town from Lukjana Kobylytsi Street. |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
Місто Вижниця.
Будівля залізничного вокзалу. Vyzhnytsia town. The railway station building. |
Далі того дня ми проїхали лівим берегом Черемоша повз село Тюдів до Сокільської скелі та водоспаду Сикавка. Розповідь про них подано окремою сторінкою.
After that, we drove along the left bank of the Cheremosh River past Tiudiv village to Sokilska Cliff and Sykavka waterfall. The story about them is on the separate page.
Фото травня 2021 року. |
Село Розтоки.
Інформаційна табличка з описом «Буковинських водоспадів».
«Буковинські водоспади» (Смугарські водоспади) - група водоспадів у Покутсько-Буковинських Карпатах на ділянці довжиною 2 км, ландшафтний заказник місцевого значення. Розташовані на потоці Смугар та його притоках, на південний схід від села Розтоки. «Буковинські водоспади» складаються з восьми водоспадів різної потужності та висоти: # Ковбер - за шириною більший, ніж за висотою, що cягає 3,5 м. Названий на честь пана, який за Румунії побудував тут бетонну стінку для забору води для водяного млина. # Сич - на лівій притоці потоку Смугар за 200 м від злиття двох потоків. Вертикального типу заввишки 10,8 м. Назва зумовлена особливим шипінням води. # Нижній Гук - безпосередньо на Смугарі, трохи вище за течією від Ковбера. Каскадний вертикального типу, заввишки 9 м. # Ворота - майже на 1 км вище за течією від Нижнього Гуку, заввишки 3,5 м. Назва зумовлена формою скелі, яку перетинає потік. # Середній Гук - на лівій притоці потоку Смугар за 250 м від Воріт. Каскадний вертикального типу заввишки близько 11 м. # Великий Гук - на лівій притоці потоку Смугар за 500 м вище за течією від Середнього Гука. Це найкрасивіший і найвищий водоспад, його висота близько 19 м. # Підверхній Гук - на 200 м вище за течією від Великого Гука, заввишки близько 6 м. # Верхній Гук - останній, восьмий водоспад заввишки близько 7 м. Roztoky village. Information board with a description of “Bukovyna Waterfalls” (48°10'39"N, 25°07'54"E). |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
«Буковинські водоспади». Трохи нижче за течією від водоспаду Ворота (48°10'04"N, 25°08'30"E).
Від автошляху Т2601 (Чернівці - Путила) правим берегом потоку Смугар йде ґрунтова дорога, якою можна дістатися машиною майже до водоспаду Ворота. Вище за течією потоку дорога переходить у стежку, що пролягає річищем потоку та багаторазово перетинає сам потік. “Bukovyna Waterfalls”. Just downstream from Vorota waterfall (48°10'04"N, 25°08'30"E). |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
«Буковинські водоспади».
Водоспад Ворота (48°10'00"N, 25°08'34"E). “Bukovyna Waterfalls”. Vorota waterfall (48°10'00"N, 25°08'34"E). |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
«Буковинські водоспади».
Водоспад Ворота (48°10'00"N, 25°08'34"E). “Bukovyna Waterfalls”. Vorota waterfall (48°10'00"N, 25°08'34"E). |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
«Буковинські водоспади».
Водоспад Ворота зблизька (48°10'00"N, 25°08'34"E). “Bukovyna Waterfalls”. Vorota waterfall upclose (48°10'00"N, 25°08'34"E). |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
«Буковинські водоспади».
Трохи вище за течією від водоспаду Ворота (48°10'00"N, 25°08'34"E). “Bukovyna Waterfalls”. Just upstream from Vorota waterfall (48°10'00"N, 25°08'34"E). |
Виженка - село (близько 1,3 тис. мешканців) у Вижницькому районі
Чернівецької області.
Розташоване за 6 км на південь від Вижниці.
Село відоме з XVIII століття як Верхня Вижниця. З 1859 року і до Першої світової війни Виженка була австро-угорським курортом. Повз село пролягає шлях до перевалу Німчич (Турецька Вершадь).
1792 року в селі було збудовано дерев'яну Церкву Івана Сучавського в гуцульському стилі (48°13'32"N, 25°10'18"E). Нині церква св. Івана Сучавського є діючим храмом, належить до пам'яток архітектури національного значення.
Vyzhenka is a village in Vyzhnytsia district, Chernivtsi region. The village is located 6 km south of Vyzhnytsia town.
Село відоме з XVIII століття як Верхня Вижниця. З 1859 року і до Першої світової війни Виженка була австро-угорським курортом. Повз село пролягає шлях до перевалу Німчич (Турецька Вершадь).
1792 року в селі було збудовано дерев'яну Церкву Івана Сучавського в гуцульському стилі (48°13'32"N, 25°10'18"E). Нині церква св. Івана Сучавського є діючим храмом, належить до пам'яток архітектури національного значення.
Vyzhenka is a village in Vyzhnytsia district, Chernivtsi region. The village is located 6 km south of Vyzhnytsia town.
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
Село Виженка.
Церква Святого Миколая (48°12'46"N, 25°10'52"E). Її було збудовано у 1920-х роках. Церква дерев'яна, вкрита бляхою. Vyzhenka village. St. Nicholas Church (48°12'46"N, 25°10'52"E). It was built in the 1920s. The church is wooden, covered with sheet metal. |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
Село Виженка.
Каплиця початку XIX століття поруч із церквою Святого Миколая (48°12'46"N, 25°10'52"E). Споруду покрито ґонтом. На стіні каплиці збереглися написи зі скаргами на важке життя під панщиною на Буковині у 1820-х роках. Розповідається також про подальшу епідемію холери та голод. Vyzhenka village. The chapel of the beginning of the 19th century is next to St. Nicholas Church (48°12'46"N, 25°10'52"E). |
Німчич (48°11'21"N, 25°09'24"E) - гірський перевал у Покутсько-Буковинських Карпатах.
Століття тому цей перевал також називали Турецька Вершадь.
Розташований у Вижницькому районі Чернівецької області, на вододілі річок Виженка та Черемош.
Його висота сягає 586,3 м.н.р.м. (за іншими джерелами 580 м.н.р.м.)
Схили круті, тому шлях туди йде серпантином з багатьма поворотами.
Поблизу перевалу є виходи залізистих мінеральних вод.
Поширені низькогірні лісові ландшафти з ялиново-ялицево-буковими лісами.
Через перевал раніше проходив автошлях Чернівці - Вижниця - Путила. Та після прокладення нового відтинку автошляху Т2601 Вижниця - Підзахаричі - Хорови (вздовж річки Черемош) перевалом майже не користуються. Німчич є популярним об'єктом туризму, з нього ведуть пішохідні маршрути до пам'яток природи «Протяті Камені» та «Печера Довбуша». Північно-східні схили перевалу Німчич розташовані в межах Вижницького національного природного парку. Найближчі населені пункти - села Виженка та Хорови. Найвищими точками неподалік перевалу Німчич є Ростока (1084 м.н.р.м.), Магура (1017 м.н.р.м.) і Черешня (878 м.н.р.м.). За результатами перепису населення Австро-Угорської імперії у 1900 році, Німчич Лужанський налічував 5 будинків, у яких мешкало 27 осіб.
З тварин в районі перевалу Німчич можна зустріти ведмедя бурого, сарну («козулю»), кота лісового, рись, вивірку («білку»), гірського щура, вовка. З дрібних наземних тварин найхарактернішими є вуж, нориця, миша жовтогруда, тритони альпійські та карпатські, саламандра плямиста, жаби, ящірки. З птахів - глухар, орябок лісовий, сич волохатий, дятел, горіхівка, шишкар ялиновий, сова, снігур.
Nimchych Pass (48°11'21"N, 25°09'24"E) is a saddle in Ukraine and has an elevation of 580 metres. The pass is located in Vyzhnytsia district, Bukovyna (Chernivtsi region).
Через перевал раніше проходив автошлях Чернівці - Вижниця - Путила. Та після прокладення нового відтинку автошляху Т2601 Вижниця - Підзахаричі - Хорови (вздовж річки Черемош) перевалом майже не користуються. Німчич є популярним об'єктом туризму, з нього ведуть пішохідні маршрути до пам'яток природи «Протяті Камені» та «Печера Довбуша». Північно-східні схили перевалу Німчич розташовані в межах Вижницького національного природного парку. Найближчі населені пункти - села Виженка та Хорови. Найвищими точками неподалік перевалу Німчич є Ростока (1084 м.н.р.м.), Магура (1017 м.н.р.м.) і Черешня (878 м.н.р.м.). За результатами перепису населення Австро-Угорської імперії у 1900 році, Німчич Лужанський налічував 5 будинків, у яких мешкало 27 осіб.
З тварин в районі перевалу Німчич можна зустріти ведмедя бурого, сарну («козулю»), кота лісового, рись, вивірку («білку»), гірського щура, вовка. З дрібних наземних тварин найхарактернішими є вуж, нориця, миша жовтогруда, тритони альпійські та карпатські, саламандра плямиста, жаби, ящірки. З птахів - глухар, орябок лісовий, сич волохатий, дятел, горіхівка, шишкар ялиновий, сова, снігур.
Nimchych Pass (48°11'21"N, 25°09'24"E) is a saddle in Ukraine and has an elevation of 580 metres. The pass is located in Vyzhnytsia district, Bukovyna (Chernivtsi region).
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
На перевалі Німчич (48°11'21"N, 25°09'24"E).
On Nimchych Pass (48°11'21"N, 25°09'24"E). |
Інформаційні стенди, що встановлені на перевалі, розповідають деякі цікавинки цього краю.
Леся Українка в листі до Ольги Кобилянської від 1 серпня 1901 року так описувала своє враження від подорожі:
«Раз заїхали високо на гору Німчич і бачили звідси при заході сонця щось таке гарне і срібне як мрія, - кажуть, що зветься Ростоки, але я думаю, що то ніяк не зветься і що його вже тепер там нема, бо щось такого може показатись тільки раз і зникнути, а вже якби хто вдруге хотів би те саме побачити, то не знайшов би» (Л.У., т.11, с.261).
Безсмертний хіт - пісню «Червона Рута», що була написана Володимиром Івасюком 1970 року, - Софія Ротару виконала на перевалі Німчич у 1971 році. На цьому місці встановлено відповідний інформаційний стенд.
Леся Українка в листі до Ольги Кобилянської від 1 серпня 1901 року так описувала своє враження від подорожі:
«Раз заїхали високо на гору Німчич і бачили звідси при заході сонця щось таке гарне і срібне як мрія, - кажуть, що зветься Ростоки, але я думаю, що то ніяк не зветься і що його вже тепер там нема, бо щось такого може показатись тільки раз і зникнути, а вже якби хто вдруге хотів би те саме побачити, то не знайшов би» (Л.У., т.11, с.261).
Безсмертний хіт - пісню «Червона Рута», що була написана Володимиром Івасюком 1970 року, - Софія Ротару виконала на перевалі Німчич у 1971 році. На цьому місці встановлено відповідний інформаційний стенд.
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
На перевалі Німчич (48°11'21"N, 25°09'24"E).
On Nimchych Pass (48°11'21"N, 25°09'24"E). |
Культова пісня «Марічка» була написана в смт. Путила (нині Вижницький район
Чернівецької області).
Влітку 1954 року Михайло Ткач (згодом відомий український поет), уродженець колишнього Кельменецького району (нині його територія увійшла до новоутвореного Дністровського району) Чернівецької області навчався в Чернівецькому Державному медичному інституті. Коли він проходив медичну практику в Путильській районній лікарні, то там працювала місцева гуцулка на ім'я Марічка (Марія Киселиця).
Сам Михайло Ткач згадує про це так: «У той час я перебував на фельдшерській практиці в лікарні у Путилі, там кухаркою працювала дівчина із цим тоді дивним ім'ям. Картина у пісні відтворена так, як було насправді. Навпроти лікарні кладка через річку Путилку, на горі ми збиралися вечорами, співали пісні. Родом я зі степової частини Буковини, тож не переставав дивуватися: йдеш на гору і думаєш, що там, на вершині, яку бачиш, гора й кінчається, та чим вище піднімаєшся, тим вищими здаються гори, які постають на шляху знов і знов. Гора за горою, а між ними - хати, хати. Ці картини бентежили, хотілося "вкласти" їх у вірші. А тут і однокурсники підбучують: напиши Марічці вірша...»
Михайло Ткач написав вірш «Марічка», який у 1955 році поклав на музику композитор Степан Сабадаш. Так і народилася славнозвісна пісня «Марічка».
Влітку 1954 року Михайло Ткач (згодом відомий український поет), уродженець колишнього Кельменецького району (нині його територія увійшла до новоутвореного Дністровського району) Чернівецької області навчався в Чернівецькому Державному медичному інституті. Коли він проходив медичну практику в Путильській районній лікарні, то там працювала місцева гуцулка на ім'я Марічка (Марія Киселиця).
Сам Михайло Ткач згадує про це так: «У той час я перебував на фельдшерській практиці в лікарні у Путилі, там кухаркою працювала дівчина із цим тоді дивним ім'ям. Картина у пісні відтворена так, як було насправді. Навпроти лікарні кладка через річку Путилку, на горі ми збиралися вечорами, співали пісні. Родом я зі степової частини Буковини, тож не переставав дивуватися: йдеш на гору і думаєш, що там, на вершині, яку бачиш, гора й кінчається, та чим вище піднімаєшся, тим вищими здаються гори, які постають на шляху знов і знов. Гора за горою, а між ними - хати, хати. Ці картини бентежили, хотілося "вкласти" їх у вірші. А тут і однокурсники підбучують: напиши Марічці вірша...»
Михайло Ткач написав вірш «Марічка», який у 1955 році поклав на музику композитор Степан Сабадаш. Так і народилася славнозвісна пісня «Марічка».
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
На перевалі Німчич (48°11'21"N, 25°09'24"E).
On Nimchych Pass (48°11'21"N, 25°09'24"E). |
Перевал Німчич під час Національно-визвольної боротьби на Буковині.
Українська повстанська армія на Буковині почала діяти в квітні 1944 року, і продовжувала боротьбу з радянською владою та комуністичним режимом до 23 травня 1952 року. На Путильщині починаючи із серпня-вересня 1944 року майже в кожному селі діяли боївки УПА. 216 жителів Путильського району загинули тоді в боях за Українську державну незалежність. Всього ж за роки Національно-визвольної боротьби на Буковині загинуло 1613 вояків УПА. 2511 бійців УПА було захоплено внутрішніми військами та чекістськими групами. З них 257 членів ОУН та УПА було засуджено до розстрілу, а 10 осіб засуджено до страти через повішання. Із тих, що відбували покарання у виправно-трудових таборах НКВС/МВС СРСР, померло в неволі 1042 вояків УПА. Отже, загальні безповоротні втрати УПА Буковини склали 2922 особи вояків і старшин.
Українська повстанська армія на Буковині почала діяти в квітні 1944 року, і продовжувала боротьбу з радянською владою та комуністичним режимом до 23 травня 1952 року. На Путильщині починаючи із серпня-вересня 1944 року майже в кожному селі діяли боївки УПА. 216 жителів Путильського району загинули тоді в боях за Українську державну незалежність. Всього ж за роки Національно-визвольної боротьби на Буковині загинуло 1613 вояків УПА. 2511 бійців УПА було захоплено внутрішніми військами та чекістськими групами. З них 257 членів ОУН та УПА було засуджено до розстрілу, а 10 осіб засуджено до страти через повішання. Із тих, що відбували покарання у виправно-трудових таборах НКВС/МВС СРСР, померло в неволі 1042 вояків УПА. Отже, загальні безповоротні втрати УПА Буковини склали 2922 особи вояків і старшин.
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
Фото травня 2021 року. |
На перевалі Німчич (48°11'21"N, 25°09'24"E).
On Nimchych Pass (48°11'21"N, 25°09'24"E). |
Тадеуш Долега-Мостович (пол. Tadeusz Dolega-Mostovicz, псевдонім T.M.) - письменник, автор роману «Знахар».
Фільм польського режисера Єжи Гофмана «Знахар» відомий по всьому світу, але мало хто знає письменника, який написав цей роман. Тадеуш Долега-Мостович - польський письменник, журналіст, сценарист - народився 10 серпня 1898 року в Окуневе (нині Вітебська область, Білорусь), а загинув 22 вересня 1939 року, Кути (смт в Косівському районі Івано-Франківської області).
Початкову освіту Тадеуш отримав вдома, потім вчився у Віленській гімназії, яку закінчив 1915 року. Поступив до Київського університету на юридичне відділення, брав участь у польській військовій організації. Під час громадянської війни і розпаду колишньої Російської імперії, Окулеве опинилося за межами Польщі, і родина вирушила на батьківщину. 1918 року Тадеуш Мостович вступив добровольцем до лав польської армії, де служив до 1922 року. Роман «Знахар» був написаний ним в 1928 році. Під час Другої світової війни його було мобілізовано як офіцера захищати польсько - румунський кордон по ріці Черемош (м. Кути), де він організував міліцію. Був застрелений співробітниками НКВС 22 вересня 1939 року на мосту Кути - Вижниця. Похований на кладовищі в селищі Кути. У 1980-х роках останки письменника було перепоховано на кладовищі в місті Краків (Польща).
Фільм польського режисера Єжи Гофмана «Знахар» відомий по всьому світу, але мало хто знає письменника, який написав цей роман. Тадеуш Долега-Мостович - польський письменник, журналіст, сценарист - народився 10 серпня 1898 року в Окуневе (нині Вітебська область, Білорусь), а загинув 22 вересня 1939 року, Кути (смт в Косівському районі Івано-Франківської області).
Початкову освіту Тадеуш отримав вдома, потім вчився у Віленській гімназії, яку закінчив 1915 року. Поступив до Київського університету на юридичне відділення, брав участь у польській військовій організації. Під час громадянської війни і розпаду колишньої Російської імперії, Окулеве опинилося за межами Польщі, і родина вирушила на батьківщину. 1918 року Тадеуш Мостович вступив добровольцем до лав польської армії, де служив до 1922 року. Роман «Знахар» був написаний ним в 1928 році. Під час Другої світової війни його було мобілізовано як офіцера захищати польсько - румунський кордон по ріці Черемош (м. Кути), де він організував міліцію. Був застрелений співробітниками НКВС 22 вересня 1939 року на мосту Кути - Вижниця. Похований на кладовищі в селищі Кути. У 1980-х роках останки письменника було перепоховано на кладовищі в місті Краків (Польща).
Фото травня 2021 року. |
На перевалі Німчич (48°11'21"N, 25°09'24"E).
Панорама ~180° On Nimchych Pass (48°11'21"N, 25°09'24"E). Panorama ~180° |
«Закам’яніла багачка» - геологічна пам’ятка природи місцевого значення.
Цей рідкісний випадок форми вивітрювання каменю пов’язаний з народною легендою. Має наукове та естетичне значення. Від перевалу Німчич знаходиться на відстані 40 км. У селі Усть-Путила височить скеля «Кам’яна багачка», або «Заклякла скеля», про яку на Гуцульщині живе легенда.
Володіла колись усіма багатствами цього краю жорстока поміщиця-скнара. Одного разу попросила в неї голодна вдова шматок хліба. Люта багачка жбурнула їй каменюку. «А бодай ти сама скам’яніла!» - гнівно кинула їй вдовиця. І сталося диво: на очах у людей багачка вмить перетворилася на камінь і назавжди застигла біля дороги на березі річки Черемош.
Цей рідкісний випадок форми вивітрювання каменю пов’язаний з народною легендою. Має наукове та естетичне значення. Від перевалу Німчич знаходиться на відстані 40 км. У селі Усть-Путила височить скеля «Кам’яна багачка», або «Заклякла скеля», про яку на Гуцульщині живе легенда.
Володіла колись усіма багатствами цього краю жорстока поміщиця-скнара. Одного разу попросила в неї голодна вдова шматок хліба. Люта багачка жбурнула їй каменюку. «А бодай ти сама скам’яніла!» - гнівно кинула їй вдовиця. І сталося диво: на очах у людей багачка вмить перетворилася на камінь і назавжди застигла біля дороги на березі річки Черемош.
Фото травня 2021 року. |
На перевалі Німчич (48°11'21"N, 25°09'24"E).
Панорама ~180° On Nimchych Pass (48°11'21"N, 25°09'24"E). Panorama ~180° |
Першоджерела:
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
Інші сторінки маршруту «Буковиною та Поділлям, травень 2021 року»:
До переліку фотосерій