Переяслав (з 12 жовтня 1943 до 30 жовтня 2019 року - Переяслав-Хмельницький) -
місто обласного підпорядкування Київської області, районний центр.
Розташований у південно-східній частині області, на берегах річок Трубіж і Альта.
Відстань до
Києва - 85 кілометрів.
Територія сучасного міста була заселена ще у стародавні часи, про що свідчать численні археологічні пам'ятки. Поблизу Переяслава, на березі Дніпра, виявлено залишки поселення доби бронзи (II тисячоліття до н.е.) та скіфських часів (V-III ст. до н.е.), у різних місцях знайдено 12 срібних давньоримських монет (II ст. н.е.). У межах міста досліджено могильник ранньослов'янської черняхівської культури (III-IV ст. н.е.), у якому розкопано 40 поховань. На місці злиття річок Альта та Трубіж збереглося городище X-XIII століть - залишки літописного міста Переяславля-Руського.
Вперше місто Переяслав згадується в угоді між Київською Руссю та Візантією 907 року як одне з трьох найбільших міст великої Київської держави. Переяслав був фортецею на її південних кордонах. Він відігравав значну роль у тогочасному економічному, соціально-політичному та культурному житті держави. Давній Переяслав складався з двох частин: дитинця - центральної укріпленої частини міста, у якій мешкала феодальна верхівка, а також розміщувалися князівський і єпископський двори, та посаду, заселеного в основному ремісниками і дрібними торгівцями. Після розгрому печенігів великий князь київський Володимир укріпив дитинець міцними стінами та вежами над проїзними брамами (Княжою, Єпископською, Ковальською), створивши тут міцну фортецю.
З другої половини XII століття Переяслав - центр великого удільного князівства, де правили Володимир Мономах, Юрій Долгорукий, Володимир Глібович та інші. Після прийняття християнства став центром Переяславської єпархії. Протягом XIII-XV століть Переяслав пережив кілька спустошень і руйнацій.
1654 року тут відбулася т.з. «Переяславська рада». 1738 року було відкрито колегіум, в якому 1753 року викладав видатний український філософ Григорій Сковорода. У місті деякий час жив Т. Г. Шевченко.
Зараз тут діє Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав».
Переяслав (с 12 октября 1943 до 30 октября 2019 года - Переяслав-Хмельницкий) - город областного подчинения Киевской области, районный центр. Расположен в юго-восточной части области, на берегах речек Трубеж и Альта. Расстояние до Киева - 85 километров.
Территория современного города была заселена еще в древние времена, о чем свидетельствуют многочисленные археологические памятники. Вблизи Переяслава, на берегу Днепра, обнаружены остатки поселения эпохи бронзы (II тысячелетие до н.э.) и скифских времен (V-III ст. до н.э.), в разных местах найдено 12 серебряных древнеримских монет (II ст. н.э.). В пределах города исследован могильник раннеславянской черняховской культуры (III-IV ст. н.э.), в котором раскопано 40 захоронений. На месте слияния рек Альта и Трубеж сохранилось городище X-XIII веков - остатки летописного города Переяславля-Руського.
Впервые город Переяслав упоминается в договоре между Киевской Русью и Византией в 907 году как один из трех самых больших городов великого Киевского государства. Переяслав был крепостью на его южных границах. Он играл значительную роль в тогдашней экономической, социально-политической и культурной жизни государства. Давний Переяслав состоял из двух частей: детинця - центральной укрепленной части города, в которой жила феодальная верхушка, а также размещались княжеский и епископский дворы, и посада, заселенного в основном ремесленниками и мелкими торгивцями. После разгрома печенегов великий князь киевский Владимир укрепил детинец крепкими стенами и башнями над проездными воратами (Княжеской, Епископской, Кузнечной), создав здесь мощную крепость.
Со второй половины XII века - центр большого удельного княжества, где правили Владимир Мономах, Юрий Долгорукий, Владимир Глебович и другие. После принятия христианства стал центром Переяславской епархии. На протяжении XIII-XV веков Переяслав испытал несколько опустошений и разрушений.
В 1654 здесь состоялась т.н. «Переяславская рада». В 1738 был открыт коллегиум, в котором в 1753 году преподавал выдающийся украинский философ Григорий Сковорода. В городе некоторое время жил Т. Г. Шевченко.
Ныне здесь действует Национальный историко-этнографический заповедник «Переяслав».
Територія сучасного міста була заселена ще у стародавні часи, про що свідчать численні археологічні пам'ятки. Поблизу Переяслава, на березі Дніпра, виявлено залишки поселення доби бронзи (II тисячоліття до н.е.) та скіфських часів (V-III ст. до н.е.), у різних місцях знайдено 12 срібних давньоримських монет (II ст. н.е.). У межах міста досліджено могильник ранньослов'янської черняхівської культури (III-IV ст. н.е.), у якому розкопано 40 поховань. На місці злиття річок Альта та Трубіж збереглося городище X-XIII століть - залишки літописного міста Переяславля-Руського.
Вперше місто Переяслав згадується в угоді між Київською Руссю та Візантією 907 року як одне з трьох найбільших міст великої Київської держави. Переяслав був фортецею на її південних кордонах. Він відігравав значну роль у тогочасному економічному, соціально-політичному та культурному житті держави. Давній Переяслав складався з двох частин: дитинця - центральної укріпленої частини міста, у якій мешкала феодальна верхівка, а також розміщувалися князівський і єпископський двори, та посаду, заселеного в основному ремісниками і дрібними торгівцями. Після розгрому печенігів великий князь київський Володимир укріпив дитинець міцними стінами та вежами над проїзними брамами (Княжою, Єпископською, Ковальською), створивши тут міцну фортецю.
З другої половини XII століття Переяслав - центр великого удільного князівства, де правили Володимир Мономах, Юрій Долгорукий, Володимир Глібович та інші. Після прийняття християнства став центром Переяславської єпархії. Протягом XIII-XV століть Переяслав пережив кілька спустошень і руйнацій.
1654 року тут відбулася т.з. «Переяславська рада». 1738 року було відкрито колегіум, в якому 1753 року викладав видатний український філософ Григорій Сковорода. У місті деякий час жив Т. Г. Шевченко.
Зараз тут діє Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав».
Переяслав (с 12 октября 1943 до 30 октября 2019 года - Переяслав-Хмельницкий) - город областного подчинения Киевской области, районный центр. Расположен в юго-восточной части области, на берегах речек Трубеж и Альта. Расстояние до Киева - 85 километров.
Территория современного города была заселена еще в древние времена, о чем свидетельствуют многочисленные археологические памятники. Вблизи Переяслава, на берегу Днепра, обнаружены остатки поселения эпохи бронзы (II тысячелетие до н.э.) и скифских времен (V-III ст. до н.э.), в разных местах найдено 12 серебряных древнеримских монет (II ст. н.э.). В пределах города исследован могильник раннеславянской черняховской культуры (III-IV ст. н.э.), в котором раскопано 40 захоронений. На месте слияния рек Альта и Трубеж сохранилось городище X-XIII веков - остатки летописного города Переяславля-Руського.
Впервые город Переяслав упоминается в договоре между Киевской Русью и Византией в 907 году как один из трех самых больших городов великого Киевского государства. Переяслав был крепостью на его южных границах. Он играл значительную роль в тогдашней экономической, социально-политической и культурной жизни государства. Давний Переяслав состоял из двух частей: детинця - центральной укрепленной части города, в которой жила феодальная верхушка, а также размещались княжеский и епископский дворы, и посада, заселенного в основном ремесленниками и мелкими торгивцями. После разгрома печенегов великий князь киевский Владимир укрепил детинец крепкими стенами и башнями над проездными воратами (Княжеской, Епископской, Кузнечной), создав здесь мощную крепость.
Со второй половины XII века - центр большого удельного княжества, где правили Владимир Мономах, Юрий Долгорукий, Владимир Глебович и другие. После принятия христианства стал центром Переяславской епархии. На протяжении XIII-XV веков Переяслав испытал несколько опустошений и разрушений.
В 1654 здесь состоялась т.н. «Переяславская рада». В 1738 был открыт коллегиум, в котором в 1753 году преподавал выдающийся украинский философ Григорий Сковорода. В городе некоторое время жил Т. Г. Шевченко.
Ныне здесь действует Национальный историко-этнографический заповедник «Переяслав».
Фото червня 2008 року. |
Переяслав.
План-схема центральної частини міста з позначенням головних пам’яток і музеїв.
На схемі позначено:
Переяслав. План-схема центральной части города с обозначением основных достопримечательностей и музеев. На схеме обозначены:
Pereyaslav-Khmelnytskyi. Plan-scheme (map) of central part of town. |
Фото серпня 2004 року. |
Фото червня 2008 року. |
Переяслав-Хмельницький. Дзвіниця (1776) Вознесенського монастиря (вул. Григорія Сковороди, 54).
Належить до ансамблю Вознесенського монастиря (XVII-XVIII), який є одним з найкращих в історії української архітектури;, будь-яка його споруда має велику історичну та художню цінність. Переяслав-Хмельницкий. Колокольня (1776) Вознесенского монастыря (ул. Григория Сковороды, 54). Входит в ансамбль Вознесенского монастыря (XVII-XVIII), который является одним из лучших в истории украинской архитектуры; любое его сооружение имеет большую историческую и художественную ценность. |
Фото серпня 2004 року. |
Фото червня 2008 року. |
Переяслав-Хмельницький. Вознесенський собор (1695-1700) було побудовано на кошти гетьмана І. Мазепи
Переяслав-Хмельницкий. Вознесенский собор (1695-1700) был построен на средства гетмана И. Мазепы |
Фото червня 2008 року.
У будівлі Вознесенського собору міститься музей-діорама
«Битва за Дніпро в районі Переяслава і створення Букринського плацдарму восени 1943 року».
В здании Вознесенского собора размещен музей-диорама «Битва за Днепр в районе Переяслава и создание Букринского плацдарма осенью 1943 года».
В здании Вознесенского собора размещен музей-диорама «Битва за Днепр в районе Переяслава и создание Букринского плацдарма осенью 1943 года».
Фото червня 2008 року. |
Діорама «Битва за Дніпро в районі Переяслава і створення Букринського плацдарму восени 1943 року».
Диорама «Битва за Днепр в районе Переяслава и создание Букринского плацдарма осенью 1943 года».
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Меморіальний музей українського філософа-просвітника Г. С. Сковороди (вул. Григорія Сковороди, 52).
Міститься у будівлі колишнього колегіуму (1753-1757) Вознесенського монастиря, де в 1753 році викладав великий український філософ і поет.
Пам'ятник Г. С. Сковороді біля музею. Мемориальный музей украинского философа-просветителя Г. С. Сковороды (ул. Григория Сковороды, 52). Размещен в здании бывшего коллегиума (1753-1757) Вознесенского монастыря, где в 1753 году преподавал великий украинский философ и поэт. Памятник Г. С. Сковороде возле музея. |
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Меморіальний музей українського філософа-просвітника Г. С. Сковороди (вул. Григорія Сковороди, 52).
Внутрішнє подвір'я.
Пам'ятник Г. С. Сковороді на подвір'ї музея. Мемориальный музей украинского философа-просветителя Г. С. Сковороды (ул. Григория Сковороды, 52). Вид со двора. Памятник Г. С. Сковороде во дворе музея. |
Фото червня 2008 року.
Пам'ятник полеглим у боях за звільнення землі Переяславської.
Памятник павшим в боях за освобождение земли Переяславской.
Памятник павшим в боях за освобождение земли Переяславской.
Фото червня 2008 року. |
Переяслав-Хмельницький, площа Богдана Хмельницького (панорама ~180°).
Переяслав-Хмельницкий, площадь Богдана Хмельницкого (панорама ~180°).
Фото червня 2008 року.
Переяслав-Хмельницький.
Монумент на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654-1954 р.р.) на площі Богдана Хмельницького
Переяслав-Хмельницкий.
Монумент в честь 300-летия воссоединения Украины с Россией (1654-1954 г.г.) на площади Богдана Хмельницкого.
Монумент на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654-1954 р.р.) на площі Богдана Хмельницького
Переяслав-Хмельницкий.
Монумент в честь 300-летия воссоединения Украины с Россией (1654-1954 г.г.) на площади Богдана Хмельницкого.
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Пам'ятник кобзарям поряд з Музеєм кобзарського мистецтва (вул. Богдана Хмельницького, 20).
Памятник кобзарям возле Музея кобзарского искусства (ул. Богдана Хмельницкого, 20). |
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Пам'ятний знак на честь 1100-річчя літописної згадки про Переяслав: 907-2007 рр. (вул. Богдана Хмельницького).
Скульптор С. Ю. Куций, архітектор І. Л. Чапенко.
«В літо 907. Пішов Олег на Греків...
І зажадав Олег дати воям на дві тисячі кораблів по дванадцять гривень на кочет,
а потім давати углади на руські городи - спершу на Київ, а тоді на Чернігів, і на Переяславль...
І на інші городи, - бо по тих городах сиділи князі, під Олегом сущі.»
«Літопис руський» (переклад Л. Махновця)
Памятный знак в честь 1100-летия летописного упоминания о Переяславе: 907-2007 гг. (ул. Богдана Хмельницкого). Скульптор С. Ю. Куцый, архитектор И. Л. Чапенко.
«В лето 907. Пошел Олег на Греков...
И затребовал Олег дать воинам на две тысячи кораблей по двенадцать гривен на уключину,
а затем давать дань на руские города - сначала на Киев, а потом на Чернигов, и на Переяславль...
И на другие города, - потому что по тем городам сидели князья, под Олегом сущие.»
«Летопись руська» (перевод на Украинский язык Л. Махновца)
|
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Храм Воскресіння Христового (вул. Гімназійна, 18/12).
Відбудований у 1989-2008 роках на фундаменті храму XII століття. Освячений 30 грудня 2006 року Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом. Храм Воскресения Христова (ул. Гимназическая, 18/12). Отстроен в 1989-2008 годах на фундаменте храма XII века. Освящен 30 декабря 2006 года Патриархом Киевским и всея Руси-Украины Филаретом. |
Фото червня 2008 року.
Переяслав-Хмельницький. Вулицею Гімназійна.
Переяслав-Хмельницкий. На улице Гимназическая.
Переяслав-Хмельницкий. На улице Гимназическая.
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Троїцька церква, пам'ятка архітектури початку XIX століття (вул. Гімназійна, 1).
Троицкая церковь, памятник архитектуры начала XIX века (ул. Гимназическая, 1). |
Фото червня 2008 року.
Погруддя Т. Г. Шевченка перед Історичним музеєм (вул. Шевченка, 8).
Бюст Т. Г. Шевченко перед Историческим музеем (ул. Шевченко, 8).
Bust of T. H. Shevchenko before the Historical museum (str. Shevchenko, 8).
Бюст Т. Г. Шевченко перед Историческим музеем (ул. Шевченко, 8).
Bust of T. H. Shevchenko before the Historical museum (str. Shevchenko, 8).
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Пам'ятний знак «Слову о полку Ігоревому» (ріг вулиць Покровської та Богдана Хмельницького).
Памятный знак «Слову о полку Игореве» (угол улиц Покровской и Богдана Хмельницкого). Memorable sign to «Slovo o polku Ihorevim» («The Tale of Igor's Campaign»). |
Фото серпня 2004 року. |
Фото червня 2008 року. |
Переяслав-Хмельницький. Площа, на якій 1654 року відбулася т.з. «Переяславська Рада» (пл. Переяславської Ради).
8 (18) січня 1654 тут відбулася «Переяславська рада», на якій було ухвалено рішення про "приєднання" до Московського царства на засадах самоврядування (за сучасною термінологією - "на засадах конфедерації"). Запеклі суперечки щодо історичної доцільності цього вимушеного на той момент кроку Богдана Хмельницького не вщухають до наших часів. (Див., наприклад, статтю про Богдана Хмельницького, або один із моїх коментарів до деяких статей на порталі "Соотечественники".) Переяслав-Хмельницкий. Площадь, на которой в 1654 году состоялась т.н. «Переяславская Рада» (пл. Переяславской Рады). 8 (18) января 1654 здесь состоялась «Переяславская рада», на которой было принято решение о "присоединении" к Московскому царству на правах самоуправления (по современной терминологии - "на правах конфедерации"). Жаркие споры об исторической целесообразности этого вынужденного на тот момент шага Богдана Хмельницкого не утихают до сих пор. (См., например, статью про Богдана Хмельницкого, или один из моих комментариев к некоторым статьям на портале "Соотечественники".) Bohdan Zynoviy Mykhailovych Khmelnytsky was the Hetman of the Zaporozhian Host of the Crown of the Kingdom Poland in the Polish-Lithuanian Commonwealth. He led an uprising against the Commonwealth and its magnates (1648-1654) which resulted in the creation of a Cossack state. In 1654, he concluded the Treaty of Pereyaslav with the Tsardom of Russia. |
Фото серпня 2004 року. |
Фото червня 2008 року. |
Переяслав-Хмельницький. Монумент «Навіки разом» на честь т.з. «Переяславської ради» (пл. Переяславської Ради).
Скульптори Б. Є. Климушко, Є. Є. Горбань, Ю. Н. Гирич. Архітектор Н. М. Фещенко. Переяслав-Хмельницкий. Монумент «Навеки вместе» в честь т.н. «Переяславской рады» (пл. Переяславской Рады). Скульпторы Б. Е. Климушко, Е. Е. Горбань, Ю. Н. Гирич. Архитектор Н. М. Фещенко. |
Фото червня 2008 року.
Переяслав-Хмельницький. Пам'ятний камінь на місці, де 21 червня 1992 року українське козацтво
на чолі з гетьманом Вячеславом Чорноволом скасувало присягу московькому цареві,
дану Богданом Хмельницьким, частиною старшини та козацтва 8 січня 1654 року (пл. Переяславської Ради).
Переяслав-Хмельницкий. Памятный камень на месте, где 21 июня 1992 года украинское казачество во главе с гетманом Вячеславом Черноволом аннулировало присягу московькому царю, данную Богданом Хмельницким, частью старшины и казачества 8 января 1654 года (пл. Переяславской Рады).
«Присяги, даної на цьому місці, зрікаймося, в цьому хрест цілуємо -
гетьман українського козацтва і вся генеральна старшина, і отамани, і козаки».
Переяслав-Хмельницкий. Памятный камень на месте, где 21 июня 1992 года украинское казачество во главе с гетманом Вячеславом Черноволом аннулировало присягу московькому царю, данную Богданом Хмельницким, частью старшины и казачества 8 января 1654 года (пл. Переяславской Рады).
«От присяги, данной на этом месте, отрекаемся, в этом крест целуем -
гетман украинского казачества и вся генеральная старшина, и атаманы, и казаки».
Фото червня 2008 року.
Переяслав-Хмельницький. Свято-Успенська Воскресінська церква, кінець XIX століття (пл. Переяславської Ради).
Переяслав-Хмельницкий. Свято-Успенская Воскресенская церковь, конец XIX века (пл. Переяславской Рады).
Переяслав-Хмельницкий. Свято-Успенская Воскресенская церковь, конец XIX века (пл. Переяславской Рады).
Фото серпня 2004 року. |
Фото червня 2008 року. |
Переяслав-Хмельницький. Дзвіниця (1745) Михайлівської церкви (вул. Московська 34).
Переяслав-Хмельницкий. Колокольня (1745) Михайловской церкви (ул. Московская 34). |
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Переяслав-Хмельницький. Гармати та пам’ятний камінь перед дзвіницею Михайлівської церкви (вул. Московська 34).
На цьому місці в XI-XIII століттях містився Єпископський двір. До архітектурного ансамблю двору, оточеного кам'яним муром належали: Михайлівський собор, Єпископська брама та палац, церква Андрія, малі храми, майстерні, а також "строенье баньное камено, сего же не бысть прежде в Руси". Зараз тут розміщено експозиції національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»: - музей історії архітектури Переяслава часів Київської Русі; - музей народного одягу Середньої Наддніпрянщини. Переяслав-Хмельницкий. Пушки и памятный камень перед колокольней Михайловской церкви (ул. Московская 34). На этом месте в XI-XIII веках находился Епископский двор. В архитектурный ансамбль двора, окруженного каменной стеной входили: Михайловский собор, Епископские ворота и дворец, церковь Андрея, малые храмы, мастерские, а также "строенье баньное камено, сего же не бысть прежде в Руси". Сейчас здесь размещены экспозиции национального историко-этнографического заповедника «Переяслав»: - музей истории архитектуры Переяслава периода Киевской Руси; - музей народной одежды Среднего Приднепровья. |
Фото червня 2008 року. |
Переяслав-Хмельницький. Михайлівська церква (1646-1666).
У XI-XIII століттях в північній частині детінца Переяслава містився пятинефний Михайлівський собор, що неодноразово згадується в літописах і був зруйнований 1239 року під час навали хана Батия. Михайлівська церква побудована на місці зруйнованого собору. Споруда є рідкісним зразком української архітектури другої половини XVII століття. В інтер’єрі зберігся розпис XVIII-XIX століть, виконаний митцями київської школи живопису. Переяслав-Хмельницкий. Михайловская церковь (1646-1666). В XI-XIII веках в северной части детинца Переяслава находился пятинефный Михайловский собор, неоднократно упоминаемый в летописях и разрушенный в 1239 году при нашествии хана Батыя. Михайловская церковь построена на месте разрушенного собора. Сооружение является редчайшим образцом украинской архитектуры второй половины XVII века. В интерьере сохранилась роспись XVIII-XIX веков, выполненная художниками киевской школы живописи. |
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Скульптура на території музею історії архітектури Переяслава часів Київської Русі.
Скульптура на территории музея истории архитектуры Переяслава периода Киевской Руси. |
Фото червня 2008 року. |
Пам'ятний знак на честь давньоруського літописця Сильвестра, одного з авторів "Повісті минулих літ",
на території музею історії архітектури Переяслава часів Київської Русі.
З 1118 по 1123 рік літописець Сильвестр жив в Переяславі, був похований в Михайлівському соборі.
Памятный знак в честь древнерусского летописца Сильвестра, одного из авторов "Повести временных лет", на территории музея истории архитектуры Переяслава периода Киевской Руси. С 1118 по 1123 год летописец Сильвестр жил в Переяславе, был захоронен в Михайловском соборе. |
Фото червня 2008 року. |
Експозиція музею історії архітектури Переяслава часів Київської Русі.
Схематичний план укріплень та пам'яток архітектури Переяслава X-XIII століть. На схемі позначено:
Экспозиция музея истории архитектуры Переяслава периода Киевской Руси. Схематический план укреплений и памятников архитектуры Переяслава X-XIII веков. На схеме обозначены:
Pereyaslav-Khmelnytskyi. Plan-scheme (map) of the ancient town. |
Фото червня 2008 року. |
Експозиція музею історії архітектури Переяслава часів Київської Русі (загальний вид).
Цікаво, що музей розміщено безпосередньо серед залишків підвалин Михайлівського собору XI століття. Экспозиция музея истории архитектуры Переяслава периода Киевской Руси (общий вид). Интересно, что музей размещен непосредственно среди остатков фундамента Михайловского собора XI века. |
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Експозиція музею історії архітектури Переяслава часів Київської Русі.
Экспозиция музея истории архитектуры Переяслава периода Киевской Руси. |
Фото червня 2008 року. |
Експозиція музею історії архітектури Переяслава періоду Київської Русі (загальний вид).
Экспозиция музея истории архитектуры Переяслава периода Киевской Руси (общий вид). |
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Експозиція музею історії архітектури Переяслава часів Київської Русі, зокрема -
макети Михайлівського собору (реконструкція А. Пшеничного)
та «Київської» ротонди XII століття.
Экспозиция музея истории архитектуры Переяслава периода Киевской Руси, в частности - макеты Михайловского собора (реконструкция А. Пшеничного) и «Киевской» ротонды XII века. |
Собор св. Архістратига Михаїла, 1089 рік.
Михайлівський собор був найвидатнішою кам'яною будівлею стародавнього Переяслава.
Він складав центральну ланку грандіозного архітектурного ансамблю «кам'яного граду», спорудженого наприкінці XI століття єпископом Єфремом.
Михайлівський собор неодноразово згадується в літописах.
Протягом XII століття в соборі ховали переяславських князів, про що є згадки за 1114, 1141, 1151 та 1187 роки.
Храм св. Архістратига Михаїла був катедральним, при ньому перебувала єпископська катедра однієї з найбільших
та найзначніших на Русі єпархій - Переяславської, тут велося літописання, зберігалися архів та бібліотека.
Після монгольського розгрому 1239 року будівля лежала в руїнах до середини XVII століття, коли на її місці над давніми фундаментами було збудовано нову кам'яну церкву (1649-1664 роки), що збереглася до наших днів.
Дослідження пам'ятки розпочав київський археолог-аматор А. С. Аннєнков у 1840 році, а продовжили відомі вчені-археологи: у 1945 році - Б. О. Рибаков, у 1949, 1952-1953 роках - М. К. Каргер. В 1974-1975 роках пам'ятка була повторно розкрита Переяслав-Хмельницьким історичним музеєм і досліджена експедицією під керівництвом архітектора та археолога В. О. Харламова. Дослідники відкрили рештки фундаментів та частково стіни давньої будівлі, виявили прибудови-усипальні та два додаткових притвори, були знайдені залишки чудових настінних мозаїк, мозаїчних підлог, фресок тощо.
Собор являв собою великий п'ятинефний, трьохапсидний храм складного хрестовокупольного типу, який походить від Софіївського собору Києва. Розміри храму: 33 х 27 м (без прибудов) та 37 х 40 м (з прибудовами).
Собор св. Архистратига Михаила, 1089 год. Михайловский собор был самым выдающимся каменным зданием древнего Переяслава. Он составлял центральное звено грандиозного архитектурного ансамбля «каменного града», построенного в конце XI века епископом Ефремом. Михайловский собор неоднократно упоминается в летописях. На протяжении XII века в соборе хоронили переяславских князей, о чем есть упоминания за 1114, 1141, 1151 и 1187 годы. Храм св. Архистратига Михаила был кафедральным, при нем находилась епископская кафедра одной из самых больших и самых значительных на Руси епархий - Переяславской, здесь велось летописание, сохранялись архив и библиотека.
После монгольского разгрома 1239 года здание лежало в руинах до середины XVII века, когда на его месте над древними фундаментами была построена новая каменная церковь (1649-1664 годы), которая сохранилась до наших дней.
Исследование памятника начал киевский археолог-любитель А. С. Анненков в 1840 году, а продолжили известные ученые-археологи: в 1945 году - Б. О. Рыбаков, в 1949, 1952-1953 годах - М. К. Каргер. В 1974-1975 годах памятник был повторно раскрыт Переяслав-Хмельницким историческим музеем и исследован экспедицией под руководством архитектора и археолога В. О. Харламова. Исследователи открыли остатки фундаментов и частично стены древнего здания, обнаружили пристройки-усыпальницы и два дополнительных притвора, были найдены остатки замечательных настенных мозаик, мозаичных полов, фресок, и тому подобное.
Собор представлял собой большой пятинефный, трехапсидный храм сложного крестовокупольного типа, который происходит от Софиевского собора Киева. Размеры храма: 33 х 27 м (без пристроек) и 37 х 40 м (с пристройками).
Після монгольського розгрому 1239 року будівля лежала в руїнах до середини XVII століття, коли на її місці над давніми фундаментами було збудовано нову кам'яну церкву (1649-1664 роки), що збереглася до наших днів.
Дослідження пам'ятки розпочав київський археолог-аматор А. С. Аннєнков у 1840 році, а продовжили відомі вчені-археологи: у 1945 році - Б. О. Рибаков, у 1949, 1952-1953 роках - М. К. Каргер. В 1974-1975 роках пам'ятка була повторно розкрита Переяслав-Хмельницьким історичним музеєм і досліджена експедицією під керівництвом архітектора та археолога В. О. Харламова. Дослідники відкрили рештки фундаментів та частково стіни давньої будівлі, виявили прибудови-усипальні та два додаткових притвори, були знайдені залишки чудових настінних мозаїк, мозаїчних підлог, фресок тощо.
Собор являв собою великий п'ятинефний, трьохапсидний храм складного хрестовокупольного типу, який походить від Софіївського собору Києва. Розміри храму: 33 х 27 м (без прибудов) та 37 х 40 м (з прибудовами).
Собор св. Архистратига Михаила, 1089 год. Михайловский собор был самым выдающимся каменным зданием древнего Переяслава. Он составлял центральное звено грандиозного архитектурного ансамбля «каменного града», построенного в конце XI века епископом Ефремом. Михайловский собор неоднократно упоминается в летописях. На протяжении XII века в соборе хоронили переяславских князей, о чем есть упоминания за 1114, 1141, 1151 и 1187 годы. Храм св. Архистратига Михаила был кафедральным, при нем находилась епископская кафедра одной из самых больших и самых значительных на Руси епархий - Переяславской, здесь велось летописание, сохранялись архив и библиотека.
После монгольского разгрома 1239 года здание лежало в руинах до середины XVII века, когда на его месте над древними фундаментами была построена новая каменная церковь (1649-1664 годы), которая сохранилась до наших дней.
Исследование памятника начал киевский археолог-любитель А. С. Анненков в 1840 году, а продолжили известные ученые-археологи: в 1945 году - Б. О. Рыбаков, в 1949, 1952-1953 годах - М. К. Каргер. В 1974-1975 годах памятник был повторно раскрыт Переяслав-Хмельницким историческим музеем и исследован экспедицией под руководством архитектора и археолога В. О. Харламова. Исследователи открыли остатки фундаментов и частично стены древнего здания, обнаружили пристройки-усыпальницы и два дополнительных притвора, были найдены остатки замечательных настенных мозаик, мозаичных полов, фресок, и тому подобное.
Собор представлял собой большой пятинефный, трехапсидный храм сложного крестовокупольного типа, который происходит от Софиевского собора Киева. Размеры храма: 33 х 27 м (без пристроек) и 37 х 40 м (с пристройками).
Фото червня 2008 року. |
Експозиція музею історії архітектури Переяслава періоду Київської Русі (загальний вид).
Экспозиция музея истории архитектуры Переяслава периода Киевской Руси (общий вид).
Фото червня 2008 року.
Переяслав-Хмельницький. Пожежна частина («Служба порятунку»).
Переяслав-Хмельницкий. Пожарная часть («Служба спасения»).
Переяслав-Хмельницкий. Пожарная часть («Служба спасения»).
Фото серпня 2004 року. |
Фото червня 2008 року. |
Переяслав-Хмельницький. Пам’ятний знак на честь першого літописного спомину назви «Україна» (вул. Богдана Хмельницького).
В Іпатіївському літописі під 1187 записано про князя Володимира Глібовича: "И плакашася по нєм вси Пєрєяславци ... о нєм жє Оукраина много постона." Це - перша відома літописна згадка слова «Україна». Переяслав-Хмельницкий. Памятный знак в честь первого летописного упоминания названия «Украина» (ул. Богдана Хмельницкого). В Ипатиевской летописи под 1187 годом сказано про князя Владимира Глебовича: "И плакашася по нєм вси Пєрєяславци ... о нєм жє Оукраина много постона." Это - первое известное летописное упоминание слова «Украина». |
Фото червня 2008 року. |
Фото червня 2008 року. |
Меморіал Великої Вітчизняної війни.
Мемориал Великой Отечественной войны. Memorial of World War II. |
У місті Переяслав діє перший в Україні, дуже популярний серед туристів Музей народної архiтектури та побуту.
Тут зібрані безцінні скарби українського народу, які розповідають про творчий геній народу, його талант, майстерність.
У музеї, що розташований на мальовничій околиці стародавнього Переяслава, представлено українське село Середньої Наддніпрянщини кінця ХІХ - початку ХХ століття. В оточенні садів та квітників з-за плетених тинів виглядають білостінні хати та гордовиті комори. Стрімко піднесли вгору свої куполи церкви. Широко розкинули крила, ніби приготувались злетіти до неба, вітряки. Археологічні знахідки, що експонуються у музеї, дають унікальну можливість ознайомитись із матеріальною культурою та духовним життям багатьох племен і народів, що населяли територію України з часів пізнього палеоліту до періоду Київської Русі. На території 30 га розміщено 12 тематичних музеїв, які є органічним продовженням експозиції музею-села. Оглянувши музей, ви ознайомитеся з народною культурою, архітектурою та творчістю, звичаями та обрядами українців Середньої Наддніпрянщини, і просто відпочинете, гуляючи етно-парком. До уваги відвідувачів 122 пам'ятки народної архітектури, понад 30 тис. пам'яток матеріальної та духовної культури, мальвничі краєвиди, створені за тематичним задумом, чисте повітря, соловейків спів весною та різнобарв'я квітників восени.
У музеї представлені селянські хати різних епох, знаряддя праці, речі, предмети побуту, кузні, колекція млинів XVIII століття та інші унікальні експонати.
Тут, на території заповідника розміщено також ряд спеціалізованих музеїв: - хліба; - історії сухопутного народного транспорту; - народно-прикладного мистецтва Київщини; - лікарських рослин; - українського рушника; - будинок, у якому 1919 року містився штаб Котовського; - Н. Н. Бенардоса, винахідника електродугового зварювання; - Шолом-Алейхема; - історії української православної церкви; - космонавтики; - та інші.
В городе Переяслав действует первый в Украине и очень популярный среди туристов музей народной архитектуры и быта. В нем представлены крестьянские хаты разных эпох, орудия труда, утварь, предметы быта, кузницы, коллекция мельниц XVIII века и другие уникальные экспонаты.
Здесь же, на территории заповедника, располагается ряд специализированных музеев: - хлеба; - истории сухопутного народного транспорта; - народно-прикладного искусства Киевщины; - лекарственных растений; - украинского рушника; - дом, в котором в 1919 году был штаб Котовского; - М. М. Бенардоса, изобретателя электродуговой сварки; - Шолом-Алейхема; - истории украинской православной церкви; - космонавтики; - и другие.
У музеї, що розташований на мальовничій околиці стародавнього Переяслава, представлено українське село Середньої Наддніпрянщини кінця ХІХ - початку ХХ століття. В оточенні садів та квітників з-за плетених тинів виглядають білостінні хати та гордовиті комори. Стрімко піднесли вгору свої куполи церкви. Широко розкинули крила, ніби приготувались злетіти до неба, вітряки. Археологічні знахідки, що експонуються у музеї, дають унікальну можливість ознайомитись із матеріальною культурою та духовним життям багатьох племен і народів, що населяли територію України з часів пізнього палеоліту до періоду Київської Русі. На території 30 га розміщено 12 тематичних музеїв, які є органічним продовженням експозиції музею-села. Оглянувши музей, ви ознайомитеся з народною культурою, архітектурою та творчістю, звичаями та обрядами українців Середньої Наддніпрянщини, і просто відпочинете, гуляючи етно-парком. До уваги відвідувачів 122 пам'ятки народної архітектури, понад 30 тис. пам'яток матеріальної та духовної культури, мальвничі краєвиди, створені за тематичним задумом, чисте повітря, соловейків спів весною та різнобарв'я квітників восени.
У музеї представлені селянські хати різних епох, знаряддя праці, речі, предмети побуту, кузні, колекція млинів XVIII століття та інші унікальні експонати.
Тут, на території заповідника розміщено також ряд спеціалізованих музеїв: - хліба; - історії сухопутного народного транспорту; - народно-прикладного мистецтва Київщини; - лікарських рослин; - українського рушника; - будинок, у якому 1919 року містився штаб Котовського; - Н. Н. Бенардоса, винахідника електродугового зварювання; - Шолом-Алейхема; - історії української православної церкви; - космонавтики; - та інші.
В городе Переяслав действует первый в Украине и очень популярный среди туристов музей народной архитектуры и быта. В нем представлены крестьянские хаты разных эпох, орудия труда, утварь, предметы быта, кузницы, коллекция мельниц XVIII века и другие уникальные экспонаты.
Здесь же, на территории заповедника, располагается ряд специализированных музеев: - хлеба; - истории сухопутного народного транспорта; - народно-прикладного искусства Киевщины; - лекарственных растений; - украинского рушника; - дом, в котором в 1919 году был штаб Котовского; - М. М. Бенардоса, изобретателя электродуговой сварки; - Шолом-Алейхема; - истории украинской православной церкви; - космонавтики; - и другие.
Фото серпня 2004 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Мапа музею. Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. План музея. Pereiaslav. Map of the folk architecture museum. |
На мапі музею позначено.
1. Водяний млин (початок XIX століття).
2. Двір бідняка (друга половина XIX століття).
3. Вітряки.
4. Кузня.
5. Двір ткача.
6. Двір столяра.
7. Двір гребінника.
8. Шишкосушарня.
9. Двір бондаря.
10. Музей історії лісового господарства Середньої Наддніпрянщини.
11. Туалет.
12. Корчма.
1З. Садиба заможного селянина-землевласника (початок XX століття).
14. Водяний млин (початок XX століття).
15. Музей українського рушника.
16. Туалет.
17. Садиба заможного селянина-промисловця (60-70 роки XIX століття).
18. Поліська хата (друга половина XIX століття).
19. Шинок (90 роки XIX століття).
20. Двір чинбаря.
21. Сільська управа (кінець XIX століття).
22. Базарна площа.
23. Мисливський будинок князя О. Горчакова (початок XX століття).
24. Андрушівська церква св. Георгія (1768 рік).
25. Двір середняка (друга половина XIX століття).
26. Крамниці.
27. Гамазей /комора для зерна та борошна/ (кінець XIX століття).
28. Двір гончаря (кінець XIX століття).
29. Гончарна піч.
30. Хата знахарки (реконструкція).
31. Музей історії бджільництва Середньої Наддніпрянщини.
32. Двір олійника.
33. Хата безземельника (кінець XIX століття).
34. Хата вдови (друга половина XIX століття).
35. Музей М. М. Бенардоса.
36. Ротонда.
37. Музей історії Української православної церкви.
38. Двір священника (кінець XIX століття).
39. Церковно-парафіяльна школа (початок XX століття).
40. Виставкова зала.
41. Музей декоративно-ужиткового мистецтва Київщини.
42. Церковна сторожка (початок XIX століття).
43. Дзвіниця (середина XVIII століття).
44. Покровська церква (1606 рік).
45. Музей українських обрядів.
46. Музей пам'яті Поліського району.
47. Музей космосу.
48. Музей народного сухопутного транспорту Середньої Наддніпрянщини.
49. Музей «Поштова станція».
50. Сільське житло XI століття (реконструкція).
51. Колодязі-зруби (XVII століття).
52. Реконструкція житлово-господарського комплексу X століття з Подолу (м. Києва).
53. Пізньополовецьке святилище кінець XII - початок XIII століття (реконструкція).
54. Ранньослов'янське житло (реконструкція).
55. Металургійні горни (І-ІІ століття).
56. Добраничівська пізньопалеолітична стоянка (реконструкція).
57. Павільйон «Залишки житлово-господарського комплексу X століття з Києва».
58. Експозиція «Пам'ятки найдавнішої монументальної архітектури на території України (степові кургани ІІІ-ІІ тис. до н.е.)».
59. Житло XIV століття з Києва (реконструкція).
60. Гончарна піч X століття.
61. Житло XI століття (реконструкція).
62. Кам'яні ідоли.
63. Музей класика єврейської літератури Шолом-Алейхема.
64. Ранньополовецьке святилище (кінець XI - початок XII століття).
65. Павільйон «Найдавніша монументальна кам'яна скульптура та поховальні скрині».
66. Козацький постій (реконструкція).
Фото липня 2004 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
У павільйоні "Добраничівська пізньопалеолітична стоянка". Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. В павильоне "Добраничевская позднепалеолитическая стоянка". |
Пізньопалеолітична стоянка (реконструкція), с. Добраничівка Яготинського району Київської області.
Розкопки стоянки здійснено у 1953, 1967, 1971, 1969 та 1971 роках під керівництвом І. Г. Підоплічка та І. Г. Шовкопляса.
У 1969 році до музею був перевезений один з чотирьох розкопаних житлово-господарських комплексів. Він складається із житла, трьох ям-комор з кістками мамонта та майстерні з обробки кременю. Житло реконструйоване за матеріалами розкопок, а ями-комори перевезені монолітом і встановлені відповідно їх розміщенню відносно житла на розколі. Музеєфікація пам'ятки здійснена у 1969 - 1970-х роках за проектом М. І. Сікорського та І. Г. Шовкопляса.
Житло має вигляд куреня або чуму, каркас якого зроблено з дерев'яних жердин, що зовні вкривалися шкурами тварин. Основу житла обставлено великими кістками мамонта, переважно черепами, в потиличні отвори яких вставлялися жердини. Для спорудження цоколя використано 10 черепів мамонта та близько 70 великих кісток. Цей своєрідний фундамент присипали землею, а похилі стіни вкривали шкурами тварин, які обкладали довгими і плескатими кістками: ребрами, лопатками, бивнями мамонтів та рогами північних оленів. У центрі містилося вогнище. Площа житла не перевищувала 12-15 кв.м. У ямах зберігали кістки впольованих мамонтів як запасну будівельну й опалювальну сировину.
На Добраничівській стоянці (13-12 тисяч років тому) проживав невеликий родовий колектив первісних мисливців, які пересувалися холодними степами слідом за стадами мамонтів і північних оленів, влаштувавши своє житло в захищеній від вітрів балці давньої долини річки Супій.
Розкопки стоянки здійснено у 1953, 1967, 1971, 1969 та 1971 роках під керівництвом І. Г. Підоплічка та І. Г. Шовкопляса.
У 1969 році до музею був перевезений один з чотирьох розкопаних житлово-господарських комплексів. Він складається із житла, трьох ям-комор з кістками мамонта та майстерні з обробки кременю. Житло реконструйоване за матеріалами розкопок, а ями-комори перевезені монолітом і встановлені відповідно їх розміщенню відносно житла на розколі. Музеєфікація пам'ятки здійснена у 1969 - 1970-х роках за проектом М. І. Сікорського та І. Г. Шовкопляса.
Житло має вигляд куреня або чуму, каркас якого зроблено з дерев'яних жердин, що зовні вкривалися шкурами тварин. Основу житла обставлено великими кістками мамонта, переважно черепами, в потиличні отвори яких вставлялися жердини. Для спорудження цоколя використано 10 черепів мамонта та близько 70 великих кісток. Цей своєрідний фундамент присипали землею, а похилі стіни вкривали шкурами тварин, які обкладали довгими і плескатими кістками: ребрами, лопатками, бивнями мамонтів та рогами північних оленів. У центрі містилося вогнище. Площа житла не перевищувала 12-15 кв.м. У ямах зберігали кістки впольованих мамонтів як запасну будівельну й опалювальну сировину.
На Добраничівській стоянці (13-12 тисяч років тому) проживав невеликий родовий колектив первісних мисливців, які пересувалися холодними степами слідом за стадами мамонтів і північних оленів, влаштувавши своє житло в захищеній від вітрів балці давньої долини річки Супій.
Фото липня 2004 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Житло ранніх слов'ян, III-V століття (реконструкція). Реконструкція виконана на основі узагальнених матеріалів досліджень залишків житлових споруд черняхівської та київської культур у 1971 році. Проект музеєфікації М. І. Сікорського. Відтворене житло у формі прямокутної напівземлянки розміром 2,5 на 3,5 м має глинобитну піч та лежанку, вирізану в глині. Стіни та вхідні двері житла плетені з лози і обмазані глиною. Долівка глинобитна, дах очеретяний, підтримується стовбуром розлогого дерева. Такі житла досліджені на поселеннях Переяславщини (розкопки М. І. Сікорського, Є. В. Махно). Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. Жилище ранних славян, III-V век (реконструкция). |
Фото серпня 2021 року.
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Язичницьке святилище слов'ян Х-ХІІІ століть (реконструкція), с. Городниця Гусятинського району Тернопільської обл.
Пам'ятка досліджена Прикарпатською експедицією Інституту археології АН СРСР під керівництвом І. П. Русанової, Б. О. Тимощука у 1984-1986 роках. Святилище розміщувалося на горі Богит (Бохит), у найвищій частині давньоруського городища. У центрі круглого підвищення була виявлена основа від кам'яного ідола. У восьми круглих заглибинах, які оточували підвищення, знайдені рештки вогнищ та ритуальні поховання.
На реконструйованому святилищі встановлена копія Збруцького ідола, знайденого у 1848 році в руслі ріки Збруч, неподалік від вищезгаданої гори Богит. Нині оригінал ідола знаходиться у Археологічному музеї міста Краків (Польща).
Збруцький ідол (представлена копія зі шамоту в натуральну величину) являє собою високий (2,7 м) 4-гранний стовп із зображенням давньослов'янських язичницьких богів: Лада - богиня весняного проростання та весіллів, Перун - бог неба та грому, Велес - бог підземного царства. Горизонтальні яруси зображень символізують поділ Світу на Небо - світ богів, Землю - світ людей та Підземний світ. Відтворено на території Музею у 1988 році.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Языческое святилище славян Х-ХІІІ веков (реконструкция).
Язичницьке святилище слов'ян Х-ХІІІ століть (реконструкція), с. Городниця Гусятинського району Тернопільської обл.
Пам'ятка досліджена Прикарпатською експедицією Інституту археології АН СРСР під керівництвом І. П. Русанової, Б. О. Тимощука у 1984-1986 роках. Святилище розміщувалося на горі Богит (Бохит), у найвищій частині давньоруського городища. У центрі круглого підвищення була виявлена основа від кам'яного ідола. У восьми круглих заглибинах, які оточували підвищення, знайдені рештки вогнищ та ритуальні поховання.
На реконструйованому святилищі встановлена копія Збруцького ідола, знайденого у 1848 році в руслі ріки Збруч, неподалік від вищезгаданої гори Богит. Нині оригінал ідола знаходиться у Археологічному музеї міста Краків (Польща).
Збруцький ідол (представлена копія зі шамоту в натуральну величину) являє собою високий (2,7 м) 4-гранний стовп із зображенням давньослов'янських язичницьких богів: Лада - богиня весняного проростання та весіллів, Перун - бог неба та грому, Велес - бог підземного царства. Горизонтальні яруси зображень символізують поділ Світу на Небо - світ богів, Землю - світ людей та Підземний світ. Відтворено на території Музею у 1988 році.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Языческое святилище славян Х-ХІІІ веков (реконструкция).
Фото липня 2004 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Житло XI століття (реконструкція), с. Соснова Переяслав-Хмельницького району Київської обл. Пам'ятка розкопана у 1981 році Переяслав-Хмельницькою археологічною експедицією під керівництвом М. І. Сікорського, Є. В. Махно, Г. М. Бузян. Рештки глинобитної печі перевезені монолітом з місця розкопок, а житло відновлено за матеріалами дослідження. Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. Жилище XI века (реконструкция). |
Для сільських поселень Подніпров'я XI - XIII століть був характерний спрощений тип заглибленого житла.
Житло розміром 3,2 х 2,4 м було орієнтовано вхідними дверима на схід, заглиблене в землю на 0,8 м.
Опорні стовпи (сохи) розміщені назовні, підтримують очеретяний двосхилий дах.
Стіни житла каркасно-стовпові, плетені з лози, мазані глиною та побілені.
Вхід у житло влаштовано за допомогою дерев'яних східців усередині.
Ліворуч від дверей у південно-східному куті розташовані оригінальні залишки глинобитної печі.
Вона має круглу форму, діаметр по нижній основі 1,4 м.
Склепіння зберіглося на висоту 0,2 м.
Черінь печі має 6 підмазок - результат довготривалого використання та багаторазових ремонтів.
Реконструкцію створено у 1982 році.
Фото серпня 2021 року.
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Житло XI століття з Переяслава (реконструкція), м. Переяслав Київської обл.
Пам'ятка розкопана у 1965 році Переяславською древньоруською експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом Р. О. Юри. Залишки житла XI століття були виявлені по вул. Б. Хмельницького, 8.
Реконструйоване житло являє собою однокамерну напівземлянку розміром 3,8 х 4 м. Стіни складені зі соснових тесаних колод у техніці горизонтального заповнення «у шули». Дах двосхилий з «коником» (гребнем) та жолобами для відводу води, вкритий тесом. «Волокові» вікна на ніч засовувалась дошками. Двері обертались на дерев'яній осі - «бігуні».
Відтворено інтер'єр: у правому кутку розташована глинобитна піч, що топилася «по чорному», ліворуч піл з дощок, під ним яма для зберігання продуктів, у центрі - стіл, виготовлений з вкопаного в землю дубового пня. Долівка житла глинобитна.
Житло було розташоване на посаді стародавнього Переяслава і є типовим для рядової забудови ремісничих кварталів міста.
Реконструкція створена у 1966 році (проект музеєфікації Р. О. Юри та М. І. Сікорського).
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Жилье XI века из Переяслава (реконструкция).
Житло XI століття з Переяслава (реконструкція), м. Переяслав Київської обл.
Пам'ятка розкопана у 1965 році Переяславською древньоруською експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом Р. О. Юри. Залишки житла XI століття були виявлені по вул. Б. Хмельницького, 8.
Реконструйоване житло являє собою однокамерну напівземлянку розміром 3,8 х 4 м. Стіни складені зі соснових тесаних колод у техніці горизонтального заповнення «у шули». Дах двосхилий з «коником» (гребнем) та жолобами для відводу води, вкритий тесом. «Волокові» вікна на ніч засовувалась дошками. Двері обертались на дерев'яній осі - «бігуні».
Відтворено інтер'єр: у правому кутку розташована глинобитна піч, що топилася «по чорному», ліворуч піл з дощок, під ним яма для зберігання продуктів, у центрі - стіл, виготовлений з вкопаного в землю дубового пня. Долівка житла глинобитна.
Житло було розташоване на посаді стародавнього Переяслава і є типовим для рядової забудови ремісничих кварталів міста.
Реконструкція створена у 1966 році (проект музеєфікації Р. О. Юри та М. І. Сікорського).
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Жилье XI века из Переяслава (реконструкция).
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Житлово-господарський комплекс з Подолу, кінець X - початок XI століття (реконструкція), м. Київ. Комплекс відтворено у 1980 році за матеріалами розкопок, оригінальні залишки яких експонуються в музеї у вигляді археологічної деревини. Проект реконструкції належить В. О. Харламову. Пам'ятка досліджена Київською постійно-діючою археологічною експедицією під керівництвом П. П. Толочка, К. М. Гупала, В. О. Харламова у 1973 році на Подолі, біля підніжжя Замкової гори (зруби № 7 та 8). Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. Жилищно-хозяйственный комплекс с Подола, конец X - начало XI века (реконструкция). |
Реконструкція садиби киянина з давнього Подолу
складається з житлової та господарської дерев'яних споруд, що оточені огорожею із частоколу.
Споруди складені зі соснових колод «у зруб». Дахи двосхилі.
Господарська будівля має два яруси, верхній ярус використовувався як комора, нижній - як саж для свиней.
Житло є дводільним: хата + сіни. Нижні колоди житлової частини лежать на землі та камінні, кути сіней підпирають дубові стояки. Підлога дощана. У житловому приміщенні відтворений інтер'єр (1992 рік). У кутку хати праворуч від дверей складено глинобитну піч з опічком, збитим з дощок, з дерев'яним димарем, що обмазаний зсередини глиною. У експозиції інтер'єру житла використані оригінальні речі XI-XIII століть з археологічних розкопок, матеріали етнографічних колекцій музею та реконструйовані меблі.
Систему засуву на дверях, конструкцію сходів відновлено з оригіналу, оздоблення споруд реконструйоване за матеріалами розкопок київської давньоруської архітектури.
Житло є дводільним: хата + сіни. Нижні колоди житлової частини лежать на землі та камінні, кути сіней підпирають дубові стояки. Підлога дощана. У житловому приміщенні відтворений інтер'єр (1992 рік). У кутку хати праворуч від дверей складено глинобитну піч з опічком, збитим з дощок, з дерев'яним димарем, що обмазаний зсередини глиною. У експозиції інтер'єру житла використані оригінальні речі XI-XIII століть з археологічних розкопок, матеріали етнографічних колекцій музею та реконструйовані меблі.
Систему засуву на дверях, конструкцію сходів відновлено з оригіналу, оздоблення споруд реконструйоване за матеріалами розкопок київської давньоруської архітектури.
Фото серпня 2021 року.
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Половецьке святилище, кінець XII - початок XIII століття (реконструкція), с. Нове Чаплинського району Херсонської обл.
Реконструкція унікального святилища пізніх половців із використанням оригінальних кам'яних половецьких «баб» виконана у 1984 році за матеріалами розкопок.
Пам'ятка досліджена Херсонською археологічною експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом А. І. Кубишева у 1982 році. Святилище було виявлено на вершині насипу більш раннього кургану і являло собою прямокутне, викладене каменем-вапняком заглиблення, в центрі якого були встановлені кам'яні статуї давніх половців - степових кочівників середньовічної доби, від яких залишились уламки. На дні заглиблення розкопаного святилища було знайдено рештки жертвоприношень - кістки тварин (коня, барана, бика), мідний казан та уламки амфор.
Представлені у святилищі скульптури належать до найбільш розвинутих і довершених типів XII - XIII століть та походять з розкопок півдня України. Такі святилища споруджувались половцями на честь предків - покровителів роду або орди (союзу кількох родів).
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Половецкое святилище, конец XII - начало XIII века (реконструкция).
Половецьке святилище, кінець XII - початок XIII століття (реконструкція), с. Нове Чаплинського району Херсонської обл.
Реконструкція унікального святилища пізніх половців із використанням оригінальних кам'яних половецьких «баб» виконана у 1984 році за матеріалами розкопок.
Пам'ятка досліджена Херсонською археологічною експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом А. І. Кубишева у 1982 році. Святилище було виявлено на вершині насипу більш раннього кургану і являло собою прямокутне, викладене каменем-вапняком заглиблення, в центрі якого були встановлені кам'яні статуї давніх половців - степових кочівників середньовічної доби, від яких залишились уламки. На дні заглиблення розкопаного святилища було знайдено рештки жертвоприношень - кістки тварин (коня, барана, бика), мідний казан та уламки амфор.
Представлені у святилищі скульптури належать до найбільш розвинутих і довершених типів XII - XIII століть та походять з розкопок півдня України. Такі святилища споруджувались половцями на честь предків - покровителів роду або орди (союзу кількох родів).
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Половецкое святилище, конец XII - начало XIII века (реконструкция).
Фото серпня 2021 року.
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Колодязі-зруби XVII століття, м. Переяслав Київської обл.
Залишки нижніх вінець двох колодязів-зрубів, досліджених на дні рову переяславської фортеці, перевезені та відновлені в музеї у 1979 році.
Пам'ятки розкопані у 1979 році Переяслав-Хмельницькою археологічною експедицією під керівництвом М. І. Сікорського на площі Переяславської ради, у котловані під будівництво історичного музею. Колодязі-зруби знаходились на дні рову дитинця давнього Переяслава. Датовані XVII століттям - часом відновлення Переяславської фортеці на місці давньоруських укріплень.
На дні рову на глибині 7 м і на відстані 8 - 9 м один від одного було виявлено декілька дерев'яних зрубів від колодязів. Колодязі складено з товстих глибоких колотих дубових плах «у зруб» у техніці т.зв. врубки «в лапу». Дно одного з колодязів викладено колотими дубовими плахами.
Колодязі-зруби експонуються у спеціально побудованому павільйоні-накритті.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Колодцы-срубы XVII века.
Колодязі-зруби XVII століття, м. Переяслав Київської обл.
Залишки нижніх вінець двох колодязів-зрубів, досліджених на дні рову переяславської фортеці, перевезені та відновлені в музеї у 1979 році.
Пам'ятки розкопані у 1979 році Переяслав-Хмельницькою археологічною експедицією під керівництвом М. І. Сікорського на площі Переяславської ради, у котловані під будівництво історичного музею. Колодязі-зруби знаходились на дні рову дитинця давнього Переяслава. Датовані XVII століттям - часом відновлення Переяславської фортеці на місці давньоруських укріплень.
На дні рову на глибині 7 м і на відстані 8 - 9 м один від одного було виявлено декілька дерев'яних зрубів від колодязів. Колодязі складено з товстих глибоких колотих дубових плах «у зруб» у техніці т.зв. врубки «в лапу». Дно одного з колодязів викладено колотими дубовими плахами.
Колодязі-зруби експонуються у спеціально побудованому павільйоні-накритті.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Колодцы-срубы XVII века.
Фото липня 2004 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці, 1606 рік, с. Острійки Білоцерківського району Київської обл. Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. Церковь Покрова Пресвятой Богородицы, 1606 год. |
Збудована місцевими майстрами на кошти козацької громади.
Церква тридільна, триверха, розміщена по осі схід-захід. Будівля зрубна, з дубових товстих пластин, вінці ретельно припасовані та покладені без лишку, шальована горизонтально, вкрита залізом.
Середній зруб (нава) у плані наближений до квадрата, зруб бабинця прямокутної форми, вівтар - гранчастий, побудований на п'яти сторонах восьмигранника. Стіни центрального зрубу вищі за зруб вівтаря і бабинця. Бокові зруби мають по одному залому, середній має два заломи, завдяки чому домінує над боковими. Маківки вивершено кованими хрестами. Одвірки вхідних дверей шестикутні (ознака архаїчності споруди), орнаментовані, з написом. Другі двері - вхід до вівтаря з південної сторони. Перед входом - ганок-паперть із фігурними стовпчиками. Фарбована олійною фарбою в сірий колір.
Підлога дощана, в шпунти, на дубових лагах. Внутрішнє облаштування не зберіглося, відновлено рослинно-геометричний розпис. У експозиції представлені ікони другої половини XIX - початку XX століть, фрагмент іконостасу II половини XIX століття із церкви с. Волошинівка Баришівського району Київської області.
На цвинтарі представлено хрести з кладовищ козацьких сіл Переяславщини: кам'яні (XVIII-XX століть) та дерев'яні ХІХ-ХХ столітстоліть, перевезені на територію Музею із зони затоплення Канівського водосховища та низки населених пунктів Переяславщини.
Центральний вхід до церковного дворуnbsp;- металеві ворота та дві хвіртки роботи ковалів с.nbsp;Карабчиїв Ружинського району Житомирської області IInbsp;половини XIXnbsp;століття. До Музею церкву перевезено в 1967nbsp;році.
Церква тридільна, триверха, розміщена по осі схід-захід. Будівля зрубна, з дубових товстих пластин, вінці ретельно припасовані та покладені без лишку, шальована горизонтально, вкрита залізом.
Середній зруб (нава) у плані наближений до квадрата, зруб бабинця прямокутної форми, вівтар - гранчастий, побудований на п'яти сторонах восьмигранника. Стіни центрального зрубу вищі за зруб вівтаря і бабинця. Бокові зруби мають по одному залому, середній має два заломи, завдяки чому домінує над боковими. Маківки вивершено кованими хрестами. Одвірки вхідних дверей шестикутні (ознака архаїчності споруди), орнаментовані, з написом. Другі двері - вхід до вівтаря з південної сторони. Перед входом - ганок-паперть із фігурними стовпчиками. Фарбована олійною фарбою в сірий колір.
Підлога дощана, в шпунти, на дубових лагах. Внутрішнє облаштування не зберіглося, відновлено рослинно-геометричний розпис. У експозиції представлені ікони другої половини XIX - початку XX століть, фрагмент іконостасу II половини XIX століття із церкви с. Волошинівка Баришівського району Київської області.
На цвинтарі представлено хрести з кладовищ козацьких сіл Переяславщини: кам'яні (XVIII-XX століть) та дерев'яні ХІХ-ХХ столітстоліть, перевезені на територію Музею із зони затоплення Канівського водосховища та низки населених пунктів Переяславщини.
Центральний вхід до церковного дворуnbsp;- металеві ворота та дві хвіртки роботи ковалів с.nbsp;Карабчиїв Ружинського району Житомирської області IInbsp;половини XIXnbsp;століття. До Музею церкву перевезено в 1967nbsp;році.
Фото серпня 2021 року.
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Дзвіниця, 1760 рік, с. Бушеве (Пруси) Рокитнянського району Київської обл.
Дерев'яна триярусна зрубна будівля встановлена на дубових плахах, що лежать на землі. Нижній ярус (в плані наближений до квадрата) з дубових, тесаних, щільно припасованих плах, покладених у «замок з лишком», із «галереєю-опасанням». Підлога на дубових лагах, із обаполів. Кожен наступний ярус в основі звужується. Другий і третій яруси шальовані вертикально. Перекриття між ярусами дощане, на соснових сволоках. Третій ярус має чотири віконниці (голосники), орієнтовані на сторони світу. На третьому ярусі підвішений двадцятип'ятипудовий дзвін. Зовні, з південної сторони, від першого до третього ярусу розміщені драбинчасті східці. Чотирисхила покрівля вигином переходить у баню, над нею - восьмигранний глухий ліхтар. Над ліхтарем - маківка, над нею - кований хрест.
Основне призначення споруди - приміщення для підвішування дзвонів. Традиційно дзвіниця споруджувалась окремо від церкви, а з початку XIX століття їх почали ставити над бабинцем. Дзвіниці використовувались по традиції також як сторожові вежі, громадські комори, в яких зберігали збіжжя, зібране парафіянами для громадських обідів, мед із церковної пасіки, образи зі старих іконостасів.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Колокольня, 1760 год.
Дзвіниця, 1760 рік, с. Бушеве (Пруси) Рокитнянського району Київської обл.
Дерев'яна триярусна зрубна будівля встановлена на дубових плахах, що лежать на землі. Нижній ярус (в плані наближений до квадрата) з дубових, тесаних, щільно припасованих плах, покладених у «замок з лишком», із «галереєю-опасанням». Підлога на дубових лагах, із обаполів. Кожен наступний ярус в основі звужується. Другий і третій яруси шальовані вертикально. Перекриття між ярусами дощане, на соснових сволоках. Третій ярус має чотири віконниці (голосники), орієнтовані на сторони світу. На третьому ярусі підвішений двадцятип'ятипудовий дзвін. Зовні, з південної сторони, від першого до третього ярусу розміщені драбинчасті східці. Чотирисхила покрівля вигином переходить у баню, над нею - восьмигранний глухий ліхтар. Над ліхтарем - маківка, над нею - кований хрест.
Основне призначення споруди - приміщення для підвішування дзвонів. Традиційно дзвіниця споруджувалась окремо від церкви, а з початку XIX століття їх почали ставити над бабинцем. Дзвіниці використовувались по традиції також як сторожові вежі, громадські комори, в яких зберігали збіжжя, зібране парафіянами для громадських обідів, мед із церковної пасіки, образи зі старих іконостасів.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Колокольня, 1760 год.
Фото серпня 2021 року.
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Церковна сторожка, початок XIX століття, с. Рудяків Бориспільського району Київської обл.
Церковна сторожка - житло для церковного сторожа, який охороняв церкву, прибирав у церковному дворі, на цвинтарі, а також виконував обов'язки дзвонаря. Церковний сторож був на утриманні сільської громади і звільнявся від тілесних покарань та сплати натуральних повинностей.
Хата збудована на початку XIX століття у с. Рудяків Переяславського повіту Полтавської губернії (с. Рудяків Бориспільського району Київської обл.) місцевими майстрами.
Облаштування в хаті традиційне: піч на стовпчиках, що характерно для Наддніпрянських сіл, які підтоплювалися повенями, велика кількість ікон на божницях, прикрашених різьбою. Рушники, вишиті рушниковими швами з унікальними узорами: стилізованими хрестами, богинями-берегинями. У хаті - поздовжній різьблений сволок, на якому вирізьблено три хрести - символ християнства, літери ІНЦІ - Ісус Назаретянин Цар Іудейський.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Церковная сторожка, начало XIX века.
Церковна сторожка, початок XIX століття, с. Рудяків Бориспільського району Київської обл.
Церковна сторожка - житло для церковного сторожа, який охороняв церкву, прибирав у церковному дворі, на цвинтарі, а також виконував обов'язки дзвонаря. Церковний сторож був на утриманні сільської громади і звільнявся від тілесних покарань та сплати натуральних повинностей.
Хата збудована на початку XIX століття у с. Рудяків Переяславського повіту Полтавської губернії (с. Рудяків Бориспільського району Київської обл.) місцевими майстрами.
Облаштування в хаті традиційне: піч на стовпчиках, що характерно для Наддніпрянських сіл, які підтоплювалися повенями, велика кількість ікон на божницях, прикрашених різьбою. Рушники, вишиті рушниковими швами з унікальними узорами: стилізованими хрестами, богинями-берегинями. У хаті - поздовжній різьблений сволок, на якому вирізьблено три хрести - символ християнства, літери ІНЦІ - Ісус Назаретянин Цар Іудейський.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Церковная сторожка, начало XIX века.
Фото серпня 2021 року.
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
На одному зі ставків.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
На одном из прудов.
На одному зі ставків.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
На одном из прудов.
Фото липня 2004 року.
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту.
Церква св. Георгія з села Андруші Переяславського полку, 1768. Збудовано на кошти сільської громади. Однобанна споруда, до якої в 30-х роках прибудовано дзвіницю. 1845 року Т. Г. Шевченком цю церкву було зображено на малюнку "Верби в Андрушах".
Церква в Україні крім культових відправлень слугувала головним осередком громадського спілкування та святкового дозвілля. Постійне відвідування церкви було обов`язковою ознакою порядності і доброчинності. Як твердиня православної віри церква відігравала значну роль у збереженні пам`яток історії та мистецтва України, духовних засад її населення.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Церковь св. Георгия из села Андруши Переяславского полка, 1768. Построена на средства сельской общины. Однобанное сооружение, к которому в 30-х годах пристроили колокольню. В 1845 году Т. Г. Шевченко эту церковь изобразил на рисунке "Вербы в Андрушах".
Церковь в Украине кроме культовых отправлений служила главным очагом общественного общения и праздничного досуга. Постоянное посещение церкви было обязательным признаком порядочности и благчинности. Как твердыня православной веры церковь играла значительную роль в сохранении памятников истории и искусства Украины, духовных основ ее населения.
Церква св. Георгія з села Андруші Переяславського полку, 1768. Збудовано на кошти сільської громади. Однобанна споруда, до якої в 30-х роках прибудовано дзвіницю. 1845 року Т. Г. Шевченком цю церкву було зображено на малюнку "Верби в Андрушах".
Церква в Україні крім культових відправлень слугувала головним осередком громадського спілкування та святкового дозвілля. Постійне відвідування церкви було обов`язковою ознакою порядності і доброчинності. Як твердиня православної віри церква відігравала значну роль у збереженні пам`яток історії та мистецтва України, духовних засад її населення.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Церковь св. Георгия из села Андруши Переяславского полка, 1768. Построена на средства сельской общины. Однобанное сооружение, к которому в 30-х годах пристроили колокольню. В 1845 году Т. Г. Шевченко эту церковь изобразил на рисунке "Вербы в Андрушах".
Церковь в Украине кроме культовых отправлений служила главным очагом общественного общения и праздничного досуга. Постоянное посещение церкви было обязательным признаком порядочности и благчинности. Как твердыня православной веры церковь играла значительную роль в сохранении памятников истории и искусства Украины, духовных основ ее населения.
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Хата знахарки (реконструкція). Із давніх часів носіями народних медичних знань були знахарі. Наприкінці XIX - на початку XX століть роль знахарства зменшилася під впливом земської медицини. Та селяни продовжували звергатися до знахарів, бо вірили у їх надприродну силу. Однокамерна, шестигранна будівля зведена на пеньках дерев дверима на північ. Стіни плетені з лози, обмазані глиною і побілені. Дах конусоподібної форми, критий очеретом. У такій примітивній споруді знахарка сушила і зберігала лікарську сировину. Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. Дом знахарки (реконструкция). |
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Музей історії бджільництва Середньої Наддніпрянщини. Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. Музей истории пчеловодства Среднего Приднепровья. |
Бортництво Полісся.
Бортництво - стародавня форма бджільництва, що проіснувала на теренах України з давніх часів до сьогодення.
Цей традиційний промисел внесений до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України наказом Міністерства культури України від 30.05.2018 року № 465.
У хаті Федота Хвостика, спадкового пасічника із села Помоклі Переяслав-Хмельницького району розташовано Музей історії бджільництва Середньої Наддніпрянщини. Частина експонатів належить до регіону Полісся та проливає світло на історичні віхи розвитку бортницької системи бджолярства. Тут є борті початку XIX століття, вулик-колода для утримання двох бджолиних сімей, що було великою на той час рідкістю, колесо та плетінка для піднімання бортів на дерево. Представлено сидіння, на якому бортник підіймався на дерево для роботи з бортю.
Honey Hunting of Polissya.
Honey hunting or wild honey farming is an ancient form of beekeeping that has existed in Ukraine from ancient times to the present.
This traditional craft is included in the National list of elements of the intangible cultural heritage of Ukraine by the order of the Ministry of Culture of Ukraine dated 30.05.2018 № 465.
The Museum of the History of Beekeeping of the Middle Dnieper Region is located in the house of Fedot Khvostyk, a hereditary beekeeper from the village of Pomokli, Pereyaslav-Khmelnytskyi district. Some of the exhibits belong to the Polissya region and shed light on the historical milestones in the development of the beekeeping system. The exposition contains the 'bort' hives of the early 19th century, a beehive-log for keeping two bee families, which was extremely rare at that time. A wheel and a 'braid' for lifting 'bort' hives up a tree. There is a seat on which the wild honey farmer - beekeeper climbed a tree to work with the 'bort'.
Бортництво - стародавня форма бджільництва, що проіснувала на теренах України з давніх часів до сьогодення.
Цей традиційний промисел внесений до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України наказом Міністерства культури України від 30.05.2018 року № 465.
У хаті Федота Хвостика, спадкового пасічника із села Помоклі Переяслав-Хмельницького району розташовано Музей історії бджільництва Середньої Наддніпрянщини. Частина експонатів належить до регіону Полісся та проливає світло на історичні віхи розвитку бортницької системи бджолярства. Тут є борті початку XIX століття, вулик-колода для утримання двох бджолиних сімей, що було великою на той час рідкістю, колесо та плетінка для піднімання бортів на дерево. Представлено сидіння, на якому бортник підіймався на дерево для роботи з бортю.
Honey Hunting of Polissya.
Honey hunting or wild honey farming is an ancient form of beekeeping that has existed in Ukraine from ancient times to the present.
This traditional craft is included in the National list of elements of the intangible cultural heritage of Ukraine by the order of the Ministry of Culture of Ukraine dated 30.05.2018 № 465.
The Museum of the History of Beekeeping of the Middle Dnieper Region is located in the house of Fedot Khvostyk, a hereditary beekeeper from the village of Pomokli, Pereyaslav-Khmelnytskyi district. Some of the exhibits belong to the Polissya region and shed light on the historical milestones in the development of the beekeeping system. The exposition contains the 'bort' hives of the early 19th century, a beehive-log for keeping two bee families, which was extremely rare at that time. A wheel and a 'braid' for lifting 'bort' hives up a tree. There is a seat on which the wild honey farmer - beekeeper climbed a tree to work with the 'bort'.
Фото липня 2004 року.
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту.
Хата II половини XIX століття (Полісся).
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Хата II половины XIX века (Полесье).
Хата II половини XIX століття (Полісся).
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Хата II половины XIX века (Полесье).
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Над-дніпрянщини.
Двір чинбаря. Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. Двор кожевника. |
Чинбарство - давнє ремесло кустарної промисловості з обробки шкіри (вичинка шкір волів та коней).
Майстер який займався цим промислом звався чинбар, гарбар, кожум’яка.
Згодом з чинбарства виділилися окремі промисли:
# кушнірство - вичинка шкіри овець для отримання овчини, з якої шили одяг;
# лимарство - вичинка шкіри напівфабрикату, так званої сириці, яка йшла на виготовлення збруї (предметів упряжі);
# шевство - пошиття взуття (чобіт).
Хата II половини XIX століття, збудована у с. В'юнище Переяславського повіту Полтавської губернії (с. В'юнище Переяслав-Хмельницького району Київської обл.). Інтер'єр житла традиційний. У хаті представлений унікальний сволок, оздоблений різьбою, який датується початком XVIII століття. У сінях розташовані знаряддя праці чинбаря, серед яких виділяється барабан для обробки шкірок.
У дворі господарські будівлі:
# комора (с. Соснова Переяслав-Хмельницького району Київської обл.), слугувала для зберігання зерна та господарського реманенту;
# повітка (с. Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської обл.), в експозиції для дублення шкір, топчаки для подрібнення дубової кори;
# саж (с. Мала Полівка Хорольського району Полтавської обл.), слугував для відгодівлі свиней.
# кушнірство - вичинка шкіри овець для отримання овчини, з якої шили одяг;
# лимарство - вичинка шкіри напівфабрикату, так званої сириці, яка йшла на виготовлення збруї (предметів упряжі);
# шевство - пошиття взуття (чобіт).
Хата II половини XIX століття, збудована у с. В'юнище Переяславського повіту Полтавської губернії (с. В'юнище Переяслав-Хмельницького району Київської обл.). Інтер'єр житла традиційний. У хаті представлений унікальний сволок, оздоблений різьбою, який датується початком XVIII століття. У сінях розташовані знаряддя праці чинбаря, серед яких виділяється барабан для обробки шкірок.
У дворі господарські будівлі:
# комора (с. Соснова Переяслав-Хмельницького району Київської обл.), слугувала для зберігання зерна та господарського реманенту;
# повітка (с. Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської обл.), в експозиції для дублення шкір, топчаки для подрібнення дубової кори;
# саж (с. Мала Полівка Хорольського району Полтавської обл.), слугував для відгодівлі свиней.
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Сільська управа. Сільська управа - орган сільського самоврядування, який забезпечував збір державних податків, нагляд за відбуванням повинностей селянами, за справністю мостів, шляхів, станом посівів зернових, лісів, водоймищ, за дотриманням громадського порядку. Надавала допомогу при пожежах та повенях, розділяла землю між общинниками, вирішувала питання окремих господарств у громаді, питання будівництва, утримання шкіл та шпиталів. Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. Сельская управа. |
Розпорядчим органом сільської громади був сільський схід - збори представників від усіх домогосподарств.
Керівництво управою здійснювали староста та писар.
Хата II половини XIX століття із с. В'юнище Переяславського повіту Полтавської губернії (с. В'юнище Переяслав-Хмельницького району Київської області).
План управи: канцелярія + сіни + холодна + комора.
У канцелярії та холодній представлені манекени старости, писаря та заарештованого.
Керівництво управою здійснювали староста та писар.
Хата II половини XIX століття із с. В'юнище Переяславського повіту Полтавської губернії (с. В'юнище Переяслав-Хмельницького району Київської області).
План управи: канцелярія + сіни + холодна + комора.
У канцелярії та холодній представлені манекени старости, писаря та заарештованого.
Фото липня 2004 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Над-дніпрянщини.
Ярмарковий майдан. Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. Ярмарочная площадь. |
У селах, що стояли на торгових шляхах, або були осередками промислів, облаштовувались базари та проводились ярмарки.
Ярмарковий майдан - композиційний центр музею народної архітектури та побуту. Він обладнаний торговими рядами, місцями для продажу товарів. Поруч зі ставом - конов'язь, ярмарковий стовп з іконою св. Варвари. У центрі майдану - колодязь із журавлем, гойдалка (реконструкція за малюнком XVIII століття).
Селяни привозили на продаж: збіжжя, городину, садовину, тютюн, молочні продукти, птицю; виводили: корів, волів, коней, овець, кіз, свиней тощо.
На сільські ярмарки приїжджали дрібні купці, ремісники, міщани. Вони вигідно купували сільськогосподарську продукцію, вироби сільських ремісників та продавали текстильно-галантерейні, металеві, бакалійні, інші товари, тут же укладали взаємовигідні угоди, контракти.
Ярмарковий майдан - композиційний центр музею народної архітектури та побуту. Він обладнаний торговими рядами, місцями для продажу товарів. Поруч зі ставом - конов'язь, ярмарковий стовп з іконою св. Варвари. У центрі майдану - колодязь із журавлем, гойдалка (реконструкція за малюнком XVIII століття).
Селяни привозили на продаж: збіжжя, городину, садовину, тютюн, молочні продукти, птицю; виводили: корів, волів, коней, овець, кіз, свиней тощо.
На сільські ярмарки приїжджали дрібні купці, ремісники, міщани. Вони вигідно купували сільськогосподарську продукцію, вироби сільських ремісників та продавали текстильно-галантерейні, металеві, бакалійні, інші товари, тут же укладали взаємовигідні угоди, контракти.
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Катальпа бігнонієвидна, чи Індіанське бобове дерево (Catalpa bignonioides) та ставок поруч із ярмарковим майданом. Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. Катальпа бигнониевидная и пруд рядом с ярмарочной площадью. |
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Двір вдови. На подвір'ї - маленька недобудована хата. У ній могла проживати одинока вдова, або бідна сім'я, чи молодята, в яких не вистачало коштів для прибудови сіней. Вже наприкінці XIX століття житла такого типу будували рідко. Дуже часто сільська молодь за домовленістю з господинею знімали хату під вечорниці та досвітки. Ще з вулиці видно на воротах півня та веретено - емблему досвіток. Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. Двор вдовы. |
Хата кінця XIX століття, збудована у с. В'юнище Переяславського повіту Полтавської губернії
(с. В'юнище Переяслав-Хмельницького району Київської області).
Однокамерна будівля, вхід до хати прямо з двору.
Поруч із вхідними дверима над отвором димоходу - димар, плетений з лози і обмазаний зовні та всередині глиною.
Інтер'єр - традиційний. У експозиції представлені кілька прядок, гребенів, мотовил, вишивки. Біля хати - невелика ділянка землі.
З господарських будівель двору - курник зі с. В'юнище Переяславського повіту Полтавської губернії (с. В'юнище Переяслав-Хмельницького району Київської обл.), що використовувався для утримування домашньої птиці.
Інтер'єр - традиційний. У експозиції представлені кілька прядок, гребенів, мотовил, вишивки. Біля хати - невелика ділянка землі.
З господарських будівель двору - курник зі с. В'юнище Переяславського повіту Полтавської губернії (с. В'юнище Переяслав-Хмельницького району Київської обл.), що використовувався для утримування домашньої птиці.
Фото серпня 2021 року.
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Колони Херсонеса Таврійського, VIII-XI століття, м. Севастополь, АР Крим.
Передані у 1973 році з Херсонеського музею (нині Національний історико-археологічний заповідник Херсонес Таврійський). Встановлені на території музею у 1974 році як оздоблення парку.
Колони слугували в античний та ранньосередньовічний час несучими конструкціями храмів або будівель громадського призначення. Представлені дві колони складаються з бази та стовбура, а одна з колон завершується капітеллю. Виготовлені з місцевого кримського вапняку. Датуються візантійським часом (VIII-XI століття).
У XVIII-XIX століттях такі колони були оздобою панських маєтків та парків.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Колонны Херсонеса Таврического, VIII-XI век, г. Севастополь, АР Крым.
Колони Херсонеса Таврійського, VIII-XI століття, м. Севастополь, АР Крим.
Передані у 1973 році з Херсонеського музею (нині Національний історико-археологічний заповідник Херсонес Таврійський). Встановлені на території музею у 1974 році як оздоблення парку.
Колони слугували в античний та ранньосередньовічний час несучими конструкціями храмів або будівель громадського призначення. Представлені дві колони складаються з бази та стовбура, а одна з колон завершується капітеллю. Виготовлені з місцевого кримського вапняку. Датуються візантійським часом (VIII-XI століття).
У XVIII-XIX століттях такі колони були оздобою панських маєтків та парків.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Колонны Херсонеса Таврического, VIII-XI век, г. Севастополь, АР Крым.
Фото липня 2004 року.
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту.
Церква св. Параскеви (1891 рік) зі с. В’юнище.
У її приміщенні розміщено експозицію Музею космосу. ;)
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Церковь св. Параскевы (1891 год) из с. Вьюнище.
В ее помещении размещена экспозиция Музея космоса. ;)
Pereyaslav-Khmelnytskyi. Museum of Outer space.
Церква св. Параскеви (1891 рік) зі с. В’юнище.
У її приміщенні розміщено експозицію Музею космосу. ;)
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Церковь св. Параскевы (1891 год) из с. Вьюнище.
В ее помещении размещена экспозиция Музея космоса. ;)
Pereyaslav-Khmelnytskyi. Museum of Outer space.
Фото серпня 2021 року.
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Музей українських обрядів.
Експозиція висвітлює календарну, родинну та громадську обрядовість українців кінця XIX - початку XX століття. У розділі календарних народних свят та обрядів всебічно і широко представлені свята зимового циклу з їх атрибутами: Свят-вечірній стіл, Різдвяний вертеп, гурт ряджених, Йорданський хрест та інші. Серед розмаїтих весняних обрядодійств центральне місце в експозиції відводиться темі Великодня. Привертає увагу колекція писанок, порцеляновий підсвічник у вигляді великоднього яйця із зображенням Пресвятої Богородиці. Літньо-осінню обрядовість яскраво висвітлено Зеленими святами, купальськими обрядодіями, жниварською звичаєвістю, осіннім Спасом. На особливу увагу заслуговує одне з головних дійств сімейної обрядовості - весілля, багатство та розмаїтість якого широко відображено в експозиції. Розпочинається все із молодіжних зібрань - вечорниць, дівочих ворожінь, продовжується сватанням і, врешті, справа доходить до власне весілля - експонуються зразки весільного печива, головних уборів, прикрас нареченої. Представлені також атрибути родильної та поховальної обрядодій сімейної звичаєвості. Завершують експозицію обряди громадського циклу та тематичні виставки.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. Музей украинских обрядов.
Експозиція висвітлює календарну, родинну та громадську обрядовість українців кінця XIX - початку XX століття. У розділі календарних народних свят та обрядів всебічно і широко представлені свята зимового циклу з їх атрибутами: Свят-вечірній стіл, Різдвяний вертеп, гурт ряджених, Йорданський хрест та інші. Серед розмаїтих весняних обрядодійств центральне місце в експозиції відводиться темі Великодня. Привертає увагу колекція писанок, порцеляновий підсвічник у вигляді великоднього яйця із зображенням Пресвятої Богородиці. Літньо-осінню обрядовість яскраво висвітлено Зеленими святами, купальськими обрядодіями, жниварською звичаєвістю, осіннім Спасом. На особливу увагу заслуговує одне з головних дійств сімейної обрядовості - весілля, багатство та розмаїтість якого широко відображено в експозиції. Розпочинається все із молодіжних зібрань - вечорниць, дівочих ворожінь, продовжується сватанням і, врешті, справа доходить до власне весілля - експонуються зразки весільного печива, головних уборів, прикрас нареченої. Представлені також атрибути родильної та поховальної обрядодій сімейної звичаєвості. Завершують експозицію обряди громадського циклу та тематичні виставки.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. Музей украинских обрядов.
Фото липня 2004 року.
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту.
Музей «Поштова станція» відкрив свої двері 1993 року в приміщенні колишнього міщанського будинку XIX століття.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Музей «Почтовая станция» открыл свои двери в 1993 году в помещении бывшего мещанского дома XIX века.
Pereyaslav-Khmelnytskyi. Post station 18-19th centuries.
Музей «Поштова станція» відкрив свої двері 1993 року в приміщенні колишнього міщанського будинку XIX століття.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Музей «Почтовая станция» открыл свои двери в 1993 году в помещении бывшего мещанского дома XIX века.
Pereyaslav-Khmelnytskyi. Post station 18-19th centuries.
Фото липня 2004 року.
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту.
Козацький постій - реконструкція козацької залоги (фортеця XVII-XVIII століть).
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Казацкий постой – реконструкция казацкой заставы (крепость XVII-XVIII веков).
Pereyaslav-Khmelnytskyi.
The reconstruction of the Cossacks' fort (fortress 17-18th centuries).
Козацький постій - реконструкція козацької залоги (фортеця XVII-XVIII століть).
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Казацкий постой – реконструкция казацкой заставы (крепость XVII-XVIII веков).
Pereyaslav-Khmelnytskyi.
The reconstruction of the Cossacks' fort (fortress 17-18th centuries).
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Вітряки. Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. Ветряные мельницы. |
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Фото серпня 2021 року. |
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Вивірка звичайна, або «білка» (Sciurus vulgaris) з горіхом на дереві. Царство: Тварини - Animalia (Metazoa). Тип: Хордові - Chordata. Клас: Ссавці - Mammalia. Ряд: Гризуни - Rodentia. Родина: Вивіркові - Sciuridae. Рід: Вивірка - Sciurus. Вид: Вивірка звичайна - Sciurus vulgaris. Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья. Обыкновенная белка (Sciurus vulgaris) с орехом на дереве. Царство: Животные - Animalia (Metazoa). Тип: Хордовые - Chordata. Класс: Млекопитающие - Mammalia. Отряд: Грызуны - Rodentia. Семейство: Беличьи - Sciuridae. Род: Белки - Sciurus. Вид: Обыкновенная белка - Sciurus vulgaris. Pereiaslav. Museum of Folk Architecture and Household Traditions in Middle Naddnipryanschina. Red squirrel (Sciurus vulgaris) on a tree. |
Вивірка звичайна, або Вивірка лісова, або Вивірка руда (Sciurus vulgaris)
поширена по всій лісовій зоні Євразії, включаючи гірські райони.
Цей вид також відомий як «білиця» та «білка».
В Україні вивірки мешкають переважно в межах лісової зони (Полісся, Лісостеп),
проте завдяки численним спробам їх розселення зустрічаються у паркових зонах і приміських лісах багатьох районів.
Вид є надзвичайно мінливим за забарвленням і особливостями біології та екології.
Зокрема, у Карпатах та багатьох інших гірських регіонах мешкають темно-бурі (майже чорні) вивірки.
На сході Європи мешкають світлі форми.
Вивірка не проявляє статевий диморфізм у розмірах або кольорі хутра. Довжина тіла тварини становить 206-250 мм, довжина хвоста 150-205 мм. Спинне хутро рівномірно темне, та варіює в кольорі від темно-коричневого до червоно-коричневого, або від яскраво-каштанового до сіро-коричневого чи майже чорного. Зимове хутро товсте, від темно-червоного до коричневого, сірого чи майже чорного кольору на верхніх частинах тіла. Черевце бліде, біле чи кремове. Літнє хутро зверху червонувато-коричневого або каштанового кольору; хвіст негусто вкритий волоссям від каштанового до кремово-білого кольору.
Система парування полігамно-безладна. Спаровування може відбуватись з грудня-січня (коли самці та самиці віком 9-10 місяців і старші стають сексуально активними) до серпня-початку жовтня (коли останній виводок перестає годуватись молоком). Двом пікам спаровування взимку і навесні відповідають весняні (лютий-квітень) і літні (травень-серпень) приплоди. Вагітність триває 38-39 днів, народжується від 4 до 10 (найчастіше 5-7) дитинчат. Малюки народжуються сліпими, глухими та голими, їхня маса 10-15 г. Годування молоком триває 8-10 тижнів і більше.
Обыкновенная белка, или Векша (Sciurus vulgaris) распространена по всей лесной зоне Евразии, включая горные районы. Этот вид также известен как «рыжая белка». В Украине обыкновенные белки живут преимущественно в пределах лесной зоны (Полесье, Лесостепь), однако благодаря многочисленным попыткам их расселения встречаются в парковых зонах и пригородных лесах многих районов. Вид является чрезвычайно изменчивым по расцветке и особенностями биологии и экологии. В частности, в Карпатах и многих других горных регионах живут тёмно-бурые (почти чёрные) белки. На востоке Европы живут светлые формы.
Обыкновенная белка не проявляет полового диморфизма в размерах или цвете меха. Длина тела животного составляет 206-250 мм, длина хвоста 150-205 мм. Спинной мех равномерно тёмный, варьирует в цвете от тёмно-коричневого до красно-коричневого, или от ярко-каштанового до серо-коричневого или почти чёрного. Зимний мех толстый, от тёмно-красного до коричневого, серого или почти чёрного цвета на верхних частях тела. Брюшко бледное, белое или кремовое. Летний мех сверху красновато-коричневого или каштанового цвета; хвост негусто покрыт волосами от каштанового до кремово-белого цвета.
Система спаривания полигамно-беспорядочная. Спаривание может происходить с декабря-января (когда самцы и самки возрастом 9-10 месяцев и старше становятся сексуально активными) до августа-начала октября (когда последний выводок перестает кормиться молоком). Двум пикам спаривания зимой и весной соответствуют весенние (февраль-апрель) и летние (май-август) приплоды. Беременность длится 38-39 дней, рождается от 4 до 10 (чаще 5-7) детёнышей. Малыши рождаются слепыми, глухими и голыми, их масса 10-15 граммов. Кормление молоком длится 8-10 недель и больше.
Вивірка не проявляє статевий диморфізм у розмірах або кольорі хутра. Довжина тіла тварини становить 206-250 мм, довжина хвоста 150-205 мм. Спинне хутро рівномірно темне, та варіює в кольорі від темно-коричневого до червоно-коричневого, або від яскраво-каштанового до сіро-коричневого чи майже чорного. Зимове хутро товсте, від темно-червоного до коричневого, сірого чи майже чорного кольору на верхніх частинах тіла. Черевце бліде, біле чи кремове. Літнє хутро зверху червонувато-коричневого або каштанового кольору; хвіст негусто вкритий волоссям від каштанового до кремово-білого кольору.
Система парування полігамно-безладна. Спаровування може відбуватись з грудня-січня (коли самці та самиці віком 9-10 місяців і старші стають сексуально активними) до серпня-початку жовтня (коли останній виводок перестає годуватись молоком). Двом пікам спаровування взимку і навесні відповідають весняні (лютий-квітень) і літні (травень-серпень) приплоди. Вагітність триває 38-39 днів, народжується від 4 до 10 (найчастіше 5-7) дитинчат. Малюки народжуються сліпими, глухими та голими, їхня маса 10-15 г. Годування молоком триває 8-10 тижнів і більше.
Обыкновенная белка, или Векша (Sciurus vulgaris) распространена по всей лесной зоне Евразии, включая горные районы. Этот вид также известен как «рыжая белка». В Украине обыкновенные белки живут преимущественно в пределах лесной зоны (Полесье, Лесостепь), однако благодаря многочисленным попыткам их расселения встречаются в парковых зонах и пригородных лесах многих районов. Вид является чрезвычайно изменчивым по расцветке и особенностями биологии и экологии. В частности, в Карпатах и многих других горных регионах живут тёмно-бурые (почти чёрные) белки. На востоке Европы живут светлые формы.
Обыкновенная белка не проявляет полового диморфизма в размерах или цвете меха. Длина тела животного составляет 206-250 мм, длина хвоста 150-205 мм. Спинной мех равномерно тёмный, варьирует в цвете от тёмно-коричневого до красно-коричневого, или от ярко-каштанового до серо-коричневого или почти чёрного. Зимний мех толстый, от тёмно-красного до коричневого, серого или почти чёрного цвета на верхних частях тела. Брюшко бледное, белое или кремовое. Летний мех сверху красновато-коричневого или каштанового цвета; хвост негусто покрыт волосами от каштанового до кремово-белого цвета.
Система спаривания полигамно-беспорядочная. Спаривание может происходить с декабря-января (когда самцы и самки возрастом 9-10 месяцев и старше становятся сексуально активными) до августа-начала октября (когда последний выводок перестает кормиться молоком). Двум пикам спаривания зимой и весной соответствуют весенние (февраль-апрель) и летние (май-август) приплоды. Беременность длится 38-39 дней, рождается от 4 до 10 (чаще 5-7) детёнышей. Малыши рождаются слепыми, глухими и голыми, их масса 10-15 граммов. Кормление молоком длится 8-10 недель и больше.
Фото серпня 2021 року.
Переяслав. Музей народної архiтектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Паркова скульптура.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Парковая скульптура.
Паркова скульптура.
Переяслав. Музей народной архитектуры и быта Среднего Приднепровья.
Парковая скульптура.
Окрім показаного вище, у Переяславі також цікаво оглянути:
- земляні укріплення дитинця та міста, XI-XII століття, на території впадіння річки Альта в Трубіж (дитинець було оточено ровами та валами висотою 17-18 м та шириною 18 м.);
- Борисоглібську церкву (1839), побудовану в стилі пізнього класицизму з рисами провінційної архітектури.
Кроме представленного выше, в Переяславе также интересно осмотреть:
- земляные укрепления детинца и города, XI-XII века, на территории впадения реки Альты в реку Трубеж (детинец был окружен рвами и валами высотой 17-18 м и шириной 18 м.);
- Борисоглебскую церковь (1839), построенную в стиле позднего классицизма с чертами провинциальной архитектуры.
- земляні укріплення дитинця та міста, XI-XII століття, на території впадіння річки Альта в Трубіж (дитинець було оточено ровами та валами висотою 17-18 м та шириною 18 м.);
- Борисоглібську церкву (1839), побудовану в стилі пізнього класицизму з рисами провінційної архітектури.
Кроме представленного выше, в Переяславе также интересно осмотреть:
- земляные укрепления детинца и города, XI-XII века, на территории впадения реки Альты в реку Трубеж (детинец был окружен рвами и валами высотой 17-18 м и шириной 18 м.);
- Борисоглебскую церковь (1839), построенную в стиле позднего классицизма с чертами провинциальной архитектуры.
Фото червня 2008 року.
А на самому виїзді з Переяслава у бік Києва був дуже пристойний ресторан «Козачок» (мережа «Козирна карта»).
А на самом выезде из Переяслава в сторону Киева был очень приличный ресторан «Козачок» (сеть «Козырная карта»).
А на самом выезде из Переяслава в сторону Киева был очень приличный ресторан «Козачок» (сеть «Козырная карта»).
Першоджерела:
# «Переяслав-Хмельницький - план міста», ДНВП "Картографія", Київ-2007.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Сайт «Наш край».
# «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР».
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Сайт «Наш край».
# «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР».
До переліку фотосерій