Фото липня 2003 року. |
Фото червня 2009 року. |
Пам’ятник Данилу Галицькому на Галицькій площі було встановлено у 2001 році.
Цей пам’ятник витворили скульптори Василь Ярич та Роман Романович, архітектор Ярема Чурилик.
Король Данило сидить на коні без корони, яка, разом з тризубом, прикріплена до постаменту під копитами.
На чотири сторони світу споглядають леви в кутах постаменту та грифони на сідлі вершника.
Памятник Данилу Галицкому на Галицкой площади был установлен в 2001 году. Этот памятник создали скульпторы Василий Ярич и Роман Романович, архитектор Ярема Чурилик. Король Даниил сидит на коне без короны, которая, вместе с тризубом, прикреплена к постаменту под копытами. На четыре стороны мира взирают львы в углах постамента и грифоны на седле всадника. Lviv. Monument to Danylo Halyts'kyi (Halyts'ka Sq.) |
Фото червня 2009 року. |
Фото липня 2008 року. |
Костел бернардинів (храм Святого Андрія Первозванного), вид з боку Галицької площі.
Костел бернардинцев (храм Святого Андрея Первозванного), вид со стороны Галицкой площади. Lviv. Ensemble of Bernardine church and monastery. |
Комплекс колишнього Бернардинського монастиря з храмом Св. Андрія (пл. Соборна, 3) є домінантою Соборної площі.
Дерев'яний монастир і костел ордену, заснованого в Італії Св. Бернардом із Сієни у 1415 році, почали будувати тут у 1460 році.
Ґрунт за міськими мурами надав воєвода подільський і староста львівський Андрій зі Спрови Одровонж.
Монастир і костел згоріли під час облоги Львова військом волоського господаря Богдана у 1509 році.
Кляштор відбудували у фахерверковому стилі.
Мурований костел почали будувати у 1600 році за проектами ченця-бернардинця Бернарда Авелідеса. Як писав Денис Зубрицький у "Хроніці міста Львова", у 1609 році "бернардини закінчили й перекрили передню частину костелу, й у день Св. Андрія вперше святкували це свято в новому костелі". Богослужіння для віруючих розпочались у 1613 році після завершення склепіння головної нави. Тоді ж розібрали старий дерев'яний костел, який все ще стояв у головній наві мурованого костелу. З 1613 року продовжив спорудження костелу будівничий Павло Римлянин, а з 1617 року - Амвросій Прихильний. У 1618 році будівництво продовжив вроцлавський архітектор Андреас Бемер, який спорудив вежу та фронтони. Нижні два яруси костелу до вінцевого карнизу збудовані у стилі ренесансу, з пілястрами тосканського ордену. А високі фронтони чільного та тильного фасадів стали неперевершеним зразком львівського маньєризму. Костел має три нави (нефи), з видовженою гранчастою апсидою, за планувальною структурою подібний до базиліки.
У нішах чільного фасаду вставлено скульптури Божої Матері з Дитятком (посередині) та Св. Петра і Св. Андрія, їх автором вважають Йоганна Пфістера. Вище, у ніші фронтону - скульптуру Христа, зліва від нього вміщено рельєф польського орла, а праворуч - литовської Погоні. На аттику південного бічного фасаду встановлено у XVII столітті кам'яні фігури святих Бернардинського ордену.
Комплекс бывшего Бернардинского монастыря с храмом Св. Андрея (пл. Соборная, 3) является доминантой Соборной площади. Деревянный монастырь и костел ордена, основанного в Италии Св. Бернардом из Сиены в 1415 году, начали строить здесь в 1460 году. Землю за городскими стенами предоставил воевода подольский и староста львовский Андрей из Спровы Одровонж. Монастырь и костел сгорели во время осады Львова войском валашского господаря Богдана в 1509 году. Монастырь отстроили в фахерверковом стиле.
Каменный костел начали строить в 1600 году по проектам монаха-бернардинца Бернарда Авелидеса. Как писал Денис Зубрицкий в "Хронике города Львова", в 1609 году "бернардины закончили и перекрыли переднюю часть костела, и в день Св. Андрея впервые праздновали этот праздник в новом костеле". Богослужения для верующих начались в 1613 году после завершения свода главного нефа. Тогда же разобрали старый деревянный костел, который все еще стоял в главном нефе каменного костела. С 1613 года продолжил сооружение костела зодчий Павел Римлянин, а с 1617 года - Амвросий Прихильний. В 1618 году строительство продолжил вроцлавский архитектор Андреас Бемер, который построил башню и фронтоны. Нижние два яруса костела до венечного карниза построены в стиле ренессанса, с пилястрами тосканского ордена. А высокие фронтоны главного и тыльного фасадов стали непревзойденным образцом львовского маньеризма. Костел имеет три нефа, с удлиненной граненой апсидой, за планировочной структурой подобный базилике.
В нишах главного фасада уставлены скульптуры Божьей Матери с Младенцем (посередине) и Св. Петра и Св. Андрея, их автором считают Иоганна Пфистера. Выше, в нише фронтона - скульптуру Христа, слева от него помещен рельеф польского орла, а справа - литовской Погони. На аттике южного бокового фасада установлены в XVII веке каменные фигуры святых Бернардинского ордена.
Мурований костел почали будувати у 1600 році за проектами ченця-бернардинця Бернарда Авелідеса. Як писав Денис Зубрицький у "Хроніці міста Львова", у 1609 році "бернардини закінчили й перекрили передню частину костелу, й у день Св. Андрія вперше святкували це свято в новому костелі". Богослужіння для віруючих розпочались у 1613 році після завершення склепіння головної нави. Тоді ж розібрали старий дерев'яний костел, який все ще стояв у головній наві мурованого костелу. З 1613 року продовжив спорудження костелу будівничий Павло Римлянин, а з 1617 року - Амвросій Прихильний. У 1618 році будівництво продовжив вроцлавський архітектор Андреас Бемер, який спорудив вежу та фронтони. Нижні два яруси костелу до вінцевого карнизу збудовані у стилі ренесансу, з пілястрами тосканського ордену. А високі фронтони чільного та тильного фасадів стали неперевершеним зразком львівського маньєризму. Костел має три нави (нефи), з видовженою гранчастою апсидою, за планувальною структурою подібний до базиліки.
У нішах чільного фасаду вставлено скульптури Божої Матері з Дитятком (посередині) та Св. Петра і Св. Андрія, їх автором вважають Йоганна Пфістера. Вище, у ніші фронтону - скульптуру Христа, зліва від нього вміщено рельєф польського орла, а праворуч - литовської Погоні. На аттику південного бічного фасаду встановлено у XVII столітті кам'яні фігури святих Бернардинського ордену.
Комплекс бывшего Бернардинского монастыря с храмом Св. Андрея (пл. Соборная, 3) является доминантой Соборной площади. Деревянный монастырь и костел ордена, основанного в Италии Св. Бернардом из Сиены в 1415 году, начали строить здесь в 1460 году. Землю за городскими стенами предоставил воевода подольский и староста львовский Андрей из Спровы Одровонж. Монастырь и костел сгорели во время осады Львова войском валашского господаря Богдана в 1509 году. Монастырь отстроили в фахерверковом стиле.
Каменный костел начали строить в 1600 году по проектам монаха-бернардинца Бернарда Авелидеса. Как писал Денис Зубрицкий в "Хронике города Львова", в 1609 году "бернардины закончили и перекрыли переднюю часть костела, и в день Св. Андрея впервые праздновали этот праздник в новом костеле". Богослужения для верующих начались в 1613 году после завершения свода главного нефа. Тогда же разобрали старый деревянный костел, который все еще стоял в главном нефе каменного костела. С 1613 года продолжил сооружение костела зодчий Павел Римлянин, а с 1617 года - Амвросий Прихильний. В 1618 году строительство продолжил вроцлавский архитектор Андреас Бемер, который построил башню и фронтоны. Нижние два яруса костела до венечного карниза построены в стиле ренессанса, с пилястрами тосканского ордена. А высокие фронтоны главного и тыльного фасадов стали непревзойденным образцом львовского маньеризма. Костел имеет три нефа, с удлиненной граненой апсидой, за планировочной структурой подобный базилике.
В нишах главного фасада уставлены скульптуры Божьей Матери с Младенцем (посередине) и Св. Петра и Св. Андрея, их автором считают Иоганна Пфистера. Выше, в нише фронтона - скульптуру Христа, слева от него помещен рельеф польского орла, а справа - литовской Погони. На аттике южного бокового фасада установлены в XVII веке каменные фигуры святых Бернардинского ордена.
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Костел бернардинів (храм Святого Андрія Первозванного).
Костел бернардинцев (храм Святого Андрея Первозванного). Lviv. Bernardine church. |
Склепіння костелу розписане фресками Бенедиктом Мазуркевичем та його учнями у 1738-1740 роках.
В інтер'єрі встановлено кілька барокових дерев'яних різьблених вівтарів,
оформлених скульпторами з Ярослава Томашем Гуттером (1696 - близько 1745) і Конрадом Кученрайтером у 1736-1745 роках,
та надгробок Св. Яна з Дуклі, який був виготовлений близько 1610 року на замовлення Миколая Даниловича, Войцехом Капіносом.
Частково збереглися різьблені лави XVII століття.
До північно-східного кута костелу примикає восьмигранна вежа, завершена куполом. На вежі ще у 1753 році встановили дзиґар. У 1785-1817 роках, коли отців Бернардинів вигнали з монастиря, годинник стояв. Після того, як 1826 року завалилася ратуша, дзиґар на Бернардинській вежі був головним міським годинником - до 1835 року. За традицією, відремонтований у 1880-х роках в Празі, бернардинський дзиґар на 5 хвилин випереджав місцевий сонячний час, за яким функціонував дзиґар на ратушевій вежі. Ця традиція продовжувалася й після 1906 року, коли Львів перейшов з місцевого на середньоєвропейський час. Після Другої світової війни дзиґар знову зупинився. У 1988-1990 роках годинник відновили у Спеціальному конструкторському бюро ВО "Кінескоп" під керівництвом майстра Василя Котика. Годинник ходив до 2001 року, однак після смерті В. Котика нікому за ним доглядати і дзиґар стоїть донині без руху.
Свод костела расписан фресками Бенедиктом Мазуркевичем и его учениками в 1738-1740 годах. В интерьере установлено несколько барокковых деревянных резных алтарей, оформленных скульпторами из Ярослава Томашем Гуттером (1696 - около 1745) и Конрадом Кученрайтером в 1736-1745 годах, и надгробие Св. Яна из Дукли, которое было изготовлено около 1610 года на заказ Николая Данииловича, Войцехом Капиносом. Частично сохранились резные лавы XVII века.
К северо-восточному углу костела примыкает восьмигранная башня, завершенная куполом. На башне еще в 1753 году установили часы. В 1785-1817 годах, когда отцов Бернардинов выгнали из монастыря, часы стояли. После того, как в 1826 году завалилась ратуша, часы на Бернардинской башне были главными городскими часами - до 1835 года. По традиции, отремонтированные в 1880-х годах в Праге, бернардинские часы на 5 минут опережали местное солнечное время, по которому функционировали часы на ратушной башне. Эта традиция продолжалась и после 1906 года, когда Львов перешел из местного на среднеевропейское время. После Второй мировой войны часы опять остановились. В 1988-1990 годах часы восстановили в Специальном конструкторском бюро ПО "Кинескоп" под руководством мастера Василия Котика. Часы шли до 2001 года, однако после смерти В. Котика некому за ними присматривать и часы стоят доныне без движения.
До північно-східного кута костелу примикає восьмигранна вежа, завершена куполом. На вежі ще у 1753 році встановили дзиґар. У 1785-1817 роках, коли отців Бернардинів вигнали з монастиря, годинник стояв. Після того, як 1826 року завалилася ратуша, дзиґар на Бернардинській вежі був головним міським годинником - до 1835 року. За традицією, відремонтований у 1880-х роках в Празі, бернардинський дзиґар на 5 хвилин випереджав місцевий сонячний час, за яким функціонував дзиґар на ратушевій вежі. Ця традиція продовжувалася й після 1906 року, коли Львів перейшов з місцевого на середньоєвропейський час. Після Другої світової війни дзиґар знову зупинився. У 1988-1990 роках годинник відновили у Спеціальному конструкторському бюро ВО "Кінескоп" під керівництвом майстра Василя Котика. Годинник ходив до 2001 року, однак після смерті В. Котика нікому за ним доглядати і дзиґар стоїть донині без руху.
Свод костела расписан фресками Бенедиктом Мазуркевичем и его учениками в 1738-1740 годах. В интерьере установлено несколько барокковых деревянных резных алтарей, оформленных скульпторами из Ярослава Томашем Гуттером (1696 - около 1745) и Конрадом Кученрайтером в 1736-1745 годах, и надгробие Св. Яна из Дукли, которое было изготовлено около 1610 года на заказ Николая Данииловича, Войцехом Капиносом. Частично сохранились резные лавы XVII века.
К северо-восточному углу костела примыкает восьмигранная башня, завершенная куполом. На башне еще в 1753 году установили часы. В 1785-1817 годах, когда отцов Бернардинов выгнали из монастыря, часы стояли. После того, как в 1826 году завалилась ратуша, часы на Бернардинской башне были главными городскими часами - до 1835 года. По традиции, отремонтированные в 1880-х годах в Праге, бернардинские часы на 5 минут опережали местное солнечное время, по которому функционировали часы на ратушной башне. Эта традиция продолжалась и после 1906 года, когда Львов перешел из местного на среднеевропейское время. После Второй мировой войны часы опять остановились. В 1988-1990 годах часы восстановили в Специальном конструкторском бюро ПО "Кинескоп" под руководством мастера Василия Котика. Часы шли до 2001 года, однако после смерти В. Котика некому за ними присматривать и часы стоят доныне без движения.
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Костьол бернардинів та колодязь біля костьолу.
Костел бернардинцев и колодец около костела. |
У подвір'ї, між дзвіницею та костелом, був колодязь, над яким у 1761 році збудували ротонду-альтану, увінчану куполом з фігурою Св. Яна з Дуклі.
Перед костелом стоїть барокова колона, на вершині якої колись була скульптура Св. Яна з Дуклі. У 1950 році фігуру святого замінили вазою.
Довгий час вважалось, що цю колону спорудили у 1649 році, однак її було збудовано у 1736-1746 роках на кошти родини Жевуських,
які дуже поважали культ Св. Яна з Дуклі - першого львівського святого.
Св. Ян (Іван) народився близько 1414 року в місті Дукля на Лемківщині. Після студій у Кракові став близько 1440 року ченцем-францисканцем у Кросні. Згодом перейшов до монастиря отців Бернардинів у Львові, де прославився як проповідник. Помер у Львові 29 вересня 1484 року й був похований в костелі монастиря. Перекази після його смерті повідомляли про чисельні чудеса та оздоровлення. Біля його гробу молилися не лише католики, а й православні та вірмени. Мешканці Львова вважали Яна з Дуклі рятівником міста під час облоги військами Богдана Хмельницького та Тугай-бея. Він нібито відвертав від міста кулі та ядра, а також явився Б. Хмельницькому, який після того вирішив зняти облогу Львова. Цю сцену зобразив на своїй картині Ян Матейко.
У 1733 році Папа Климентій XII оголосив Яна з Дуклі блаженним, закінчивши 6еатифікаційний процес, який розпочався ще у XVI столітті, і він став покровителем Польської Корони і Литви, а також міста Львова. 10 червня 1997 року під час Богослужіння в Кросні Папа Іван Павло II оголосив Яна з Дуклі святим. Римо-католицька Церква відзначає День Св. Яна з Дуклі щороку 8 липня.
Во дворе, между колокольней и костелом, был колодец, над которым в 1761 году построили ротонду-альтанку, увенчанную куполом с фигурой Св. Яна из Дукли. Перед костелом стоит барокковая колонна, на вершине которой когда-то была скульптура Св. Яна из Дукли. В 1950 году фигуру святого заменили вазой. Длительное время считалось, что эту колонну построили в 1649 году, однако она была построена в 1736-1746 годах на средства семьи Жевуских, которые очень чтили культ Св. Яна из Дукли - первого львовского святого.
Св. Ян (Иван) родился около 1414 года в городе Дукля на Лемковщине. После студий в Кракове стал около 1440 года монахом-францисканцем в Кросне. Впоследствии перешел в монастырь отцов Бернардинов во Львове, где прославился как проповедник. Умер во Львове 29 сентября в 1484 году и был похоронен в костеле монастыря. Предания после его смерти сообщали о многочисленных чудесах и оздоровлениях. Около его гроба молились не только католики, но и православные и армяне. Обитатели Львова считали Яна из Дукли спасителем города во время осады войсками Богдана Хмельницкого и Тугай-бея. Он якобы отворачивал от города пули и ядра, а также представился Б. Хмельницкому, который после того решил снять осаду Львова. Эту сцену изобразил на своей картине Ян Матейко.
В 1733 году Папа Климентий XII объявил Яна из Дукли блаженным, закончив 6еатификационный процесс, который начался еще в XVI веке, и он стал покровителем Польской Короны и Литвы, а также города Львова. 10 июня 1997 года во время Богослужения в Кросне Папа Иван Павел II объявил Яна из Дукли святым. Римо-католицкая Церковь отмечает День Св. Яна из Дукли ежегодно 8 июля.
Св. Ян (Іван) народився близько 1414 року в місті Дукля на Лемківщині. Після студій у Кракові став близько 1440 року ченцем-францисканцем у Кросні. Згодом перейшов до монастиря отців Бернардинів у Львові, де прославився як проповідник. Помер у Львові 29 вересня 1484 року й був похований в костелі монастиря. Перекази після його смерті повідомляли про чисельні чудеса та оздоровлення. Біля його гробу молилися не лише католики, а й православні та вірмени. Мешканці Львова вважали Яна з Дуклі рятівником міста під час облоги військами Богдана Хмельницького та Тугай-бея. Він нібито відвертав від міста кулі та ядра, а також явився Б. Хмельницькому, який після того вирішив зняти облогу Львова. Цю сцену зобразив на своїй картині Ян Матейко.
У 1733 році Папа Климентій XII оголосив Яна з Дуклі блаженним, закінчивши 6еатифікаційний процес, який розпочався ще у XVI столітті, і він став покровителем Польської Корони і Литви, а також міста Львова. 10 червня 1997 року під час Богослужіння в Кросні Папа Іван Павло II оголосив Яна з Дуклі святим. Римо-католицька Церква відзначає День Св. Яна з Дуклі щороку 8 липня.
Во дворе, между колокольней и костелом, был колодец, над которым в 1761 году построили ротонду-альтанку, увенчанную куполом с фигурой Св. Яна из Дукли. Перед костелом стоит барокковая колонна, на вершине которой когда-то была скульптура Св. Яна из Дукли. В 1950 году фигуру святого заменили вазой. Длительное время считалось, что эту колонну построили в 1649 году, однако она была построена в 1736-1746 годах на средства семьи Жевуских, которые очень чтили культ Св. Яна из Дукли - первого львовского святого.
Св. Ян (Иван) родился около 1414 года в городе Дукля на Лемковщине. После студий в Кракове стал около 1440 года монахом-францисканцем в Кросне. Впоследствии перешел в монастырь отцов Бернардинов во Львове, где прославился как проповедник. Умер во Львове 29 сентября в 1484 году и был похоронен в костеле монастыря. Предания после его смерти сообщали о многочисленных чудесах и оздоровлениях. Около его гроба молились не только католики, но и православные и армяне. Обитатели Львова считали Яна из Дукли спасителем города во время осады войсками Богдана Хмельницкого и Тугай-бея. Он якобы отворачивал от города пули и ядра, а также представился Б. Хмельницкому, который после того решил снять осаду Львова. Эту сцену изобразил на своей картине Ян Матейко.
В 1733 году Папа Климентий XII объявил Яна из Дукли блаженным, закончив 6еатификационный процесс, который начался еще в XVI веке, и он стал покровителем Польской Короны и Литвы, а также города Львова. 10 июня 1997 года во время Богослужения в Кросне Папа Иван Павел II объявил Яна из Дукли святым. Римо-католицкая Церковь отмечает День Св. Яна из Дукли ежегодно 8 июля.
Фото червня 2009 року. |
Фото липня 2008 року. |
Внутрішнє подвір'я монастиря бернардинів.
Зараз приміщення монастиря належать Центральному державному історичному архіву у Львові, а храм святого Андрія Первозванного передано Українській греко-католицькій церкві. Внутренний двор монастыря бернардинцев. Ныне помещения монастыря принадлежат Центральному государственному историческому архиву во Львове, а храм святого Андрея Первозванного передан Украинской греко-католической церкви. Courtyard of Bernardines monastery. |
У 1610-1630 роках на північ від костелу спорудили муровані будівлі монастиря з квадратним внутрішнім подвір'ям.
В інтер'єрі збереглися портали XVII століття та фрагменти розписів XVIII століття.
Фронтон фасаду внутрішнього подвір'я повторює форму завершення фаціяти костелу.
Коли Бернардинський монастир закрили у 1783 році, костел став парафіяльним, а в будівлях кляштору планувалося відкрити пошту.
Однак тут розмістили архів (тепер Державний історичний архів України у Львові), а з боку вул. Валової - школу, потім гімназію
(зараз тут Педагогічний коледж ЛНУ їм. Івана Франка та Музей ідей).
До 1960 року колишній монастирський корпус був огороджений від вул. Сербської та Валової високим цегляним муром.
У самому костелі після 1946 року влаштували склад, а 1990 року його було передано отцям Василіянам.
У 1994-1997 роках у вікнах храму встановлено нові вітражі.
Від Личаківського передмістя монастирський комплекс прикривав мур, збудований на початку XVII століття під наглядом інженерів Фридерика Гетканта та Павла Гродзіцького, який утворює велике замкнене подвір'я у плані трикутника. Мурована з каменю та цегли, покрита ґонтою, стіна з дерев'яним ґанком-галереєю та рядом вікон-бійниць у верхньому ярусі, була відреставрована разом з Глинянською брамою-вежею у 1976-1977 роках за проектом Андрія Ждана Новаківського та Костя Присяжного. У вежі та будівлях при стіні зараз містяться приміщення інституту "Укрзахідпроектреставрація".
З 1734 року південніше від костелу стоїть масивна, квадратна в плані, двоярусна вежа-дзвіниця з наметовим завершенням. На стіні дзвіниці прикріплено пам'ятну таблицю з написом: "На цій площі 16 квітня 1936 року поліцією була розстріляна масова антифашистська демонстрація трудящих міста Львова".
В 1610-1630 годах к северу от костела построили каменные здания монастыря с квадратным внутренним двором. В интерьере сохранились порталы XVII века и фрагменты росписей XVIII века. Фронтон фасада внутреннего двора повторяет форму завершения фасада костела. Когда Бернардинский монастырь закрыли в 1783 году, костел стал приходским, а в зданиях монастыря планировалось открыть почту. Однако здесь разместили архив (теперь Государственный исторический архив Украины во Львове), а со стороны ул. Валовой - школу, потом гимназию (в настоящий момент здесь Педагогический колледж ЛНУ им. Ивана Франко и Музей идей). До 1960 года бывший монастырский корпус был огражден от ул. Сербской и Валовой высокой кирпичной стеной. В самом костеле после 1946 года устроили склад, а в 1990 году он был передан отцам Василианам. В 1994-1997 годах в окнах храма были установлены новые витражи.
От Лычаковского предместья монастырский комплекс прикрывала стена, построенная в начале XVII века под надзором инженеров Фридерика Гетканта и Павла Гродзицкого, которая образует большой замкнутый двор в плане треугольный. Возведенная из камня и кирпича, покрытая гонтой, стена с деревянным крыльцом-галереей и рядом окон-бойниц в верхнем ярусе, была отреставрирована вместе с Глинянской надвратной башней в 1976-1977 годах по проекту Андрея Ждана Новаковского и Костя Присяжного. В башне и зданиях при стене ныне расположены помещения института "Укрзападпроектреставрация".
С 1734 года южнее от костела стоит массивная, квадратная в плане, двухъярусная башня-колокольня с палаточным завершением. На стене колокольни прикреплена памятная таблица с надписью: "На этой площади 16 апреля 1936 года полицией была расстреляна массовая антифашистская демонстрация трудящихся города Львова".
Від Личаківського передмістя монастирський комплекс прикривав мур, збудований на початку XVII століття під наглядом інженерів Фридерика Гетканта та Павла Гродзіцького, який утворює велике замкнене подвір'я у плані трикутника. Мурована з каменю та цегли, покрита ґонтою, стіна з дерев'яним ґанком-галереєю та рядом вікон-бійниць у верхньому ярусі, була відреставрована разом з Глинянською брамою-вежею у 1976-1977 роках за проектом Андрія Ждана Новаківського та Костя Присяжного. У вежі та будівлях при стіні зараз містяться приміщення інституту "Укрзахідпроектреставрація".
З 1734 року південніше від костелу стоїть масивна, квадратна в плані, двоярусна вежа-дзвіниця з наметовим завершенням. На стіні дзвіниці прикріплено пам'ятну таблицю з написом: "На цій площі 16 квітня 1936 року поліцією була розстріляна масова антифашистська демонстрація трудящих міста Львова".
В 1610-1630 годах к северу от костела построили каменные здания монастыря с квадратным внутренним двором. В интерьере сохранились порталы XVII века и фрагменты росписей XVIII века. Фронтон фасада внутреннего двора повторяет форму завершения фасада костела. Когда Бернардинский монастырь закрыли в 1783 году, костел стал приходским, а в зданиях монастыря планировалось открыть почту. Однако здесь разместили архив (теперь Государственный исторический архив Украины во Львове), а со стороны ул. Валовой - школу, потом гимназию (в настоящий момент здесь Педагогический колледж ЛНУ им. Ивана Франко и Музей идей). До 1960 года бывший монастырский корпус был огражден от ул. Сербской и Валовой высокой кирпичной стеной. В самом костеле после 1946 года устроили склад, а в 1990 году он был передан отцам Василианам. В 1994-1997 годах в окнах храма были установлены новые витражи.
От Лычаковского предместья монастырский комплекс прикрывала стена, построенная в начале XVII века под надзором инженеров Фридерика Гетканта и Павла Гродзицкого, которая образует большой замкнутый двор в плане треугольный. Возведенная из камня и кирпича, покрытая гонтой, стена с деревянным крыльцом-галереей и рядом окон-бойниц в верхнем ярусе, была отреставрирована вместе с Глинянской надвратной башней в 1976-1977 годах по проекту Андрея Ждана Новаковского и Костя Присяжного. В башне и зданиях при стене ныне расположены помещения института "Укрзападпроектреставрация".
С 1734 года южнее от костела стоит массивная, квадратная в плане, двухъярусная башня-колокольня с палаточным завершением. На стене колокольни прикреплена памятная таблица с надписью: "На этой площади 16 апреля 1936 года полицией была расстреляна массовая антифашистская демонстрация трудящихся города Львова".
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Внутрішнє подвір'я монастиря бернардинів.
Внутренний двор монастыря бернардинцев. Courtyard of Bernardines monastery. |
Фото липня 2008 року. |
Брама Глинянської вежі монастиря бернардинів (вид з внутрішнього подвір'я монастиря).
Ворота Глинянской башни монастыря бернардинцев (вид из внутреннего двора монастыря). Lviv. The gates of the Bernardines Monastery. |
Фото липня 2003 року. |
Фото червня 2009 року. |
Глинянська вежа монастиря бернардинів.
Вид з боку Митної площі. Глинянская башня монастыря бернардинцев. Вид со стороны Мытной ("таможенной") площади. Lviv. Ensemble of Bernardine Church and Monastery. |
Фото червня 2009 року. |
Панорама Митної площі. Вид на монастир бернардинців.
Ансамбль споруд монастиря бернардинців є історико-архітектурною пам'яткою XVII-XVIII століть. Панорама Мытной ("таможенной") площади. Вид на монастырь бернардинцев. Ансамбль сооружений монастиря бернардинцев является историко-архитектурным памятником XVII-XVIII веков. Lviv. Ensemble of Bernardine church and monastery. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Глинянська вежа монастиря бернардинів.
Вид з боку Митної площі.
Глинянская башня монастыря бернардинцев. Вид со стороны Мытной ("таможенной") площади. Lviv. Ensemble of Bernardine monastery. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Колишній костел ордену Кларисок (вул. Личаківська, 2 та пл. Митна, 2), вид від монастиря бернардинців.
Бывший костел ордена Кларисок (ул. Лычаковская, 2 и пл. Митна, 2), вид от монастыря бернардинцев. |
Першим будівничим мурованого костелу Кларисок був близько 1607 року Павло Римлянин (Паоло Домінічі Романус).
Від тих часів збереглися ренесансні елементи бічного фасаду костелу від вул. Личаківської (пілястри тосканського ордеру та доричний фриз).
У 1740-х роках костел зазнав реконструкції в бароковому стилі.
У 1760-х роках склепіння храму прикрасили розписи Мартина Строїнського, майже цілком збережені.
Окремі сюжети у південній наві в 1898 році малював Тадеуш Попель, зокрема "В'їзд Яна III Собєського до Львова після битви під Журавном в 1676 р."
Вежа дзвіниці над чільним фасадом костелу була споруджена у 1938-1939 роках у модернізованому стилі з елементами бароко за проектом Антонія Лобоса.
Після касації (ліквідації) монастиря Кларисок австрійським урядом у 1780-х роках в храмі розмістили склад тютюну, а в монастирі - цловий (митний) уряд.
У XIX столітті храм повернули римо-католицькій церкві.
Наприкінці 1940-х його знову пристосували під склад, а в 1980-х стали використовувати як виставковий зал сучасного мистецтва.
Зараз тут Музей сакральної барокової скульптури XVIII століття Йоганна Ґеорга Пінзеля Львівської галереї мистецтв.
Ще на початку XX століття костел відділяв від вулиці високий цегляний мур.
Первым строителем каменного костела Кларисок был около 1607 года Павел Римлянин (Паоло Доминичи Романус). От тех времен сохранились ренессансные элементы бокового фасада костела со стороны ул. Лычаковской (пилястры тосканского ордера и дорический фриз). В 1740-х годах костел испытал реконструкцию в стиле барокко. В 1760-х годах свод храма украсили росписи Мартына Строинского, почти полностью сохраненные. Отдельные сюжеты в южном нефе в 1898 году рисовал Тадеуш Попель, в частности "Въезд Яна III Собеского во Львов после битвы под Журавном в 1676 г." Башня колокольни над главным фасадом костела была построена в 1938-1939 годах в модерновом стиле с элементами барокко по проекту Антония Лобоса. После кассации (ликвидации) монастыря Кларисок австрийским правительством в 1780-х годах в храме разместили склад табака, а в монастыре - таможенное правительство. В XIX веке храм вернули римо-католицкой церкви. В конце 1940-х его опять приспособили под склад, а в 1980-х стали использовать в качестве выставочного зала современного искусства. Ныне здесь Музей сакральной барокковой скульптуры XVIII века Иоганна Георга Пинзеля Львовской галереи искусств. Еще в начале XX века костел отделяла от улицы высокая кирпичная стена.
Первым строителем каменного костела Кларисок был около 1607 года Павел Римлянин (Паоло Доминичи Романус). От тех времен сохранились ренессансные элементы бокового фасада костела со стороны ул. Лычаковской (пилястры тосканского ордера и дорический фриз). В 1740-х годах костел испытал реконструкцию в стиле барокко. В 1760-х годах свод храма украсили росписи Мартына Строинского, почти полностью сохраненные. Отдельные сюжеты в южном нефе в 1898 году рисовал Тадеуш Попель, в частности "Въезд Яна III Собеского во Львов после битвы под Журавном в 1676 г." Башня колокольни над главным фасадом костела была построена в 1938-1939 годах в модерновом стиле с элементами барокко по проекту Антония Лобоса. После кассации (ликвидации) монастыря Кларисок австрийским правительством в 1780-х годах в храме разместили склад табака, а в монастыре - таможенное правительство. В XIX веке храм вернули римо-католицкой церкви. В конце 1940-х его опять приспособили под склад, а в 1980-х стали использовать в качестве выставочного зала современного искусства. Ныне здесь Музей сакральной барокковой скульптуры XVIII века Иоганна Георга Пинзеля Львовской галереи искусств. Еще в начале XX века костел отделяла от улицы высокая кирпичная стена.
Фото червня 2009 року. |
Комплекс монастиря бернардинів.
Вид з рогу вулиць Підвальна та Валова. Комплекс монастыря бернардинцев. Вид с угла улиц Подвальная и Валовая. Lviv. Ensemble of the Bernardine Monastery. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Комплекс монастиря та костелу бернардинів (пл. Соборна, 3-А). Вид з боку вулиці Валова.
Це - пам’ятка ренесансу, маньєризму і бароко 1600-1630 років,
цілісний середньовічний монастирський комплекс з фортифікаційними укріпленнями.
Комплекс монастыря и костела бернардинцев (пл. Соборная, 3-А). Вид со стороны улицы Валовая. Это - памятник ренессанса, маньеризма и барокко 1600-1630 годов, целостный средневековый монастырский комплекс с фортификационными укреплениями. Lviv. Ensemble of Bernardines monastery. |
Фото липня 2003 року.
Львів. Вулицею Пекарською.
Вулиця Пекарська була важливою артерією Личаківського передмістя. Під цією назвою вона відома ще з кінця XVII сторіччя і з того часу не змінювала своєї назви, хоча в Середмісті також була Пекарська вулиця (частина нинішніх вулиць Вірменської та Театральної). Вулиця утворилась на місці дороги, яка була прокладена паралельно до лінії міських бастіонних фортифікацій, що споруджувались у 1670-1690-х роках. Вал одного з бастіонів визначив напрямок нижньої частини цієї вулиці. Подальша траса вул. Пекарської (за нинішньою вул. Вітвера) відповідає межі між міськими ланами на початку XVII століття.
Довжина нинішньої Пекарської вулиці становить близько 1,5 км. Вулиця орієнтована із заходу на схід, покрита бруківкою, обсаджена деревами. На початку вулиці здавна стояли два готелі. Ліворуч - "Краківський", а праворуч - "Метрополь". Обидві будівлі після війни втратили свої готельні функції.
Львов. По улице Пекарской.
Улица Пекарская была важной артерией Лычаковского предместья. Под этим названием она известна еще с конца XVII столетия и с того времени не меняла своего названия, хотя в Средместье также была Пекарская улица (часть нынешних улиц Армянской и Театральной). Улица образовалась на месте дороги, которая была проложена параллельно линии городских бастионных фортификаций, которые сооружались в 1670-1690-х годах. Вал одного из бастионов определил направление нижней части этой улицы. Дальнейшая трасса ул. Пекарской (по нынешней ул. Витвера) соответствует границе между городскими полями в начале XVII века.
Длина нынешней Пекарской улицы составляет около 1,5 км. Улица ориентирована с запада на восток, покрыта мостовой, обсажена деревьями. В начале улицы издавна стояли две гостиницы. Слева - "Краковская", а справа - "Метрополь". Оба здания после войны утратили свои гостиничные функции.
Вулиця Пекарська була важливою артерією Личаківського передмістя. Під цією назвою вона відома ще з кінця XVII сторіччя і з того часу не змінювала своєї назви, хоча в Середмісті також була Пекарська вулиця (частина нинішніх вулиць Вірменської та Театральної). Вулиця утворилась на місці дороги, яка була прокладена паралельно до лінії міських бастіонних фортифікацій, що споруджувались у 1670-1690-х роках. Вал одного з бастіонів визначив напрямок нижньої частини цієї вулиці. Подальша траса вул. Пекарської (за нинішньою вул. Вітвера) відповідає межі між міськими ланами на початку XVII століття.
Довжина нинішньої Пекарської вулиці становить близько 1,5 км. Вулиця орієнтована із заходу на схід, покрита бруківкою, обсаджена деревами. На початку вулиці здавна стояли два готелі. Ліворуч - "Краківський", а праворуч - "Метрополь". Обидві будівлі після війни втратили свої готельні функції.
Львов. По улице Пекарской.
Улица Пекарская была важной артерией Лычаковского предместья. Под этим названием она известна еще с конца XVII столетия и с того времени не меняла своего названия, хотя в Средместье также была Пекарская улица (часть нынешних улиц Армянской и Театральной). Улица образовалась на месте дороги, которая была проложена параллельно линии городских бастионных фортификаций, которые сооружались в 1670-1690-х годах. Вал одного из бастионов определил направление нижней части этой улицы. Дальнейшая трасса ул. Пекарской (по нынешней ул. Витвера) соответствует границе между городскими полями в начале XVII века.
Длина нынешней Пекарской улицы составляет около 1,5 км. Улица ориентирована с запада на восток, покрыта мостовой, обсажена деревьями. В начале улицы издавна стояли две гостиницы. Слева - "Краковская", а справа - "Метрополь". Оба здания после войны утратили свои гостиничные функции.
Фото липня 2003 року.
Львів. Личаківський цвинтар.
Історико-культурний музей-заповідник «Личаківський цвинтар» - найвідоміше меморіальне кладовище у Львові площею 40 га. Головний вхід на кладовище розташований на вулиці Мечникова 33, напроти - кінець вулиці Пекарської. На цвинтарі - близько 300 тис. поховань, розташованих на 86 полях, споруджено понад 2 тисячі гробівців, встановлено на могилах близько 500 скульптур та рельєфів.
Львов. Лычаковское кладбище.
Историко-культурный музей-заповедник «Лычаковское кладбище» - самое известное мемориальное кладбище во Львове площадью 40 гектаров. Главный вход на кладбище расположен на улице Мечникова 33, напротив - конец улицы Пекарской. На кладбище - около 300 тыс. захоронений, расположенных на 86 полях, построено свыше 2 тысяч гробниц, установлено на могилах около 500 скульптур и рельефов.
Історико-культурний музей-заповідник «Личаківський цвинтар» - найвідоміше меморіальне кладовище у Львові площею 40 га. Головний вхід на кладовище розташований на вулиці Мечникова 33, напроти - кінець вулиці Пекарської. На цвинтарі - близько 300 тис. поховань, розташованих на 86 полях, споруджено понад 2 тисячі гробівців, встановлено на могилах близько 500 скульптур та рельєфів.
Львов. Лычаковское кладбище.
Историко-культурный музей-заповедник «Лычаковское кладбище» - самое известное мемориальное кладбище во Львове площадью 40 гектаров. Главный вход на кладбище расположен на улице Мечникова 33, напротив - конец улицы Пекарской. На кладбище - около 300 тыс. захоронений, расположенных на 86 полях, построено свыше 2 тысяч гробниц, установлено на могилах около 500 скульптур и рельефов.
Личаківський цвинтар існує з 1786 року - після того, як розпорядження цісарської влади від 9 вересня 1784 року
зобов'язувало винести усі цвинтарі із Середмістя за межі міста та ліквідувати кладовища при церквах, монастирях і костелах.
Личаківський цвинтар призначався для Середмістя та Бродівського фіртеля. На цвинтарі ховали здебільшого заможних і видатних жителів міста.
Тут поховано багато відомих людей, зокрема: Іван Франко, Маркіян Шашкевич, Григорій Тютюнник, Михайло Рудницький, Василь Левицький, Володимир Івасюк, Ігор Білозір, Володимир Барвінський, Соломія Крушельницька та інші. 10 липня 1990 року ухвалою Львівської міської Ради народних депутатів територію Личаківського кладовища було оголошено історико-культурним заповідником місцевого значення.
Лычаковское кладбище существует с 1786 года - после того, как распоряжение цесарской власти от 9 сентября 1784 года обязывало вынести все кладбища из Средместья за пределы города и ликвидировать кладбища при церквях, монастырях и костелах. Лычаковское кладбище предназначалось для Средместья и Бродовского фиртеля. На кладбище хоронили преимущественно зажиточных и выдающихся жителей города.
Здесь похоронено много известных людей, в частности: Иван Франко, Маркиян Шашкевич, Григорий Тютюнник, Михаил Рудницкий, Василий Левицкий, Владимир Ивасюк, Игорь Билозир, Владимир Барвинский, Соломыя Крушельницкая и другие. 10 июля 1990 года постановлением Львовского городского Совета народных депутатов территория Лычаковского кладбища была объявлена историко-культурным заповедником местного значения.
Тут поховано багато відомих людей, зокрема: Іван Франко, Маркіян Шашкевич, Григорій Тютюнник, Михайло Рудницький, Василь Левицький, Володимир Івасюк, Ігор Білозір, Володимир Барвінський, Соломія Крушельницька та інші. 10 липня 1990 року ухвалою Львівської міської Ради народних депутатів територію Личаківського кладовища було оголошено історико-культурним заповідником місцевого значення.
Лычаковское кладбище существует с 1786 года - после того, как распоряжение цесарской власти от 9 сентября 1784 года обязывало вынести все кладбища из Средместья за пределы города и ликвидировать кладбища при церквях, монастырях и костелах. Лычаковское кладбище предназначалось для Средместья и Бродовского фиртеля. На кладбище хоронили преимущественно зажиточных и выдающихся жителей города.
Здесь похоронено много известных людей, в частности: Иван Франко, Маркиян Шашкевич, Григорий Тютюнник, Михаил Рудницкий, Василий Левицкий, Владимир Ивасюк, Игорь Билозир, Владимир Барвинский, Соломыя Крушельницкая и другие. 10 июля 1990 года постановлением Львовского городского Совета народных депутатов территория Лычаковского кладбища была объявлена историко-культурным заповедником местного значения.
Пропоную також інші сторінки моєї фоторозповіді про Львів:
Першоджерела:
# Путівник «Вся Україна»; Андрій Івченко; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2006.
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба;Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Автомобільна прогулянка Україною»; І.Лилько, Ю.Ференцева, А.Глазовий, І.Чеховський; «Балтія-Друк»; Київ-2008.
# «Львівські вулиці і кам’яниці...»; Ігор Мельник; видавництво «Центр Європи»; Львів-2008.
# «Львів - план міста»; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2003.
# «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР».
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба;Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Автомобільна прогулянка Україною»; І.Лилько, Ю.Ференцева, А.Глазовий, І.Чеховський; «Балтія-Друк»; Київ-2008.
# «Львівські вулиці і кам’яниці...»; Ігор Мельник; видавництво «Центр Європи»; Львів-2008.
# «Львів - план міста»; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2003.
# «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР».
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
До переліку фотосерій