Мапа першого дня маршруту.
Покриття магістральних автошляхів - досить пристойне. Місцеві автошляхи між селами подекуди залишають бажати кращого. Того дня я не зупинявся у Житомирі та Рівному, що були на моєму шляху. Фоторозповіді про ці міста подано окремими сторінками. Схема первого дня маршрута. Покрытие магистральных автодорог - достаточно приличное. Местные дороги между селами местами оставляют желать лучшего. В тот день я не останавливался в Житомире и Ровно, которые лежали на моем пути. Фоторассказы об этих городах даны отдельными страницами. |
|||||
Того дня спочатку я зупинився в місті Новоград-Волинський (Житомирська область). Фоторозповідь про Новоград-Волинський - на окремій сторінці. В тот день сначала я остановился в городе Новоград-Волынский (Житомирская область). Фоторассказ о Новоград-Волынском - на отдельной странице. |
|||||
Далі я зупинився в селищі Клевань (Рівненський район Рівненської області). Докладна фоторозповідь про Клевань та замок князів Чарторийських - на окремій сторінці. Затем я остановился в посёлке Клевань (Ровненский район Ровненской области). Подробный фоторассказ о Клевани и замке князей Чарторыйских - на отдельной странице. |
|||||
Олика - невелике селище (3,3 тис. жителів) міського типу Ківерцівського району
Волині,
розташоване біля злиття річок Осинище і Путилівка, на перехресті доріг з
Рівного,
Дубна та
Луцька.
Від траси Рівне-Луцьк до селища веде дуже якісна дорога, вимощена бруківкою.
Кажуть, що за розпорядженням одного з Радзивіллів селяни були зобов'язані відпрацювати кілька днів на будівництві дороги разом із власним гужовим транспортом.
Радзивіллів в Олиці вже давно немає, а дорога і зараз справно слугує людям.
Одразу при в'їзді до селища - залишки Луцької брами (перша половина XVII століття), яку було збудовано за часів Альбрехта Радзивілла.
Перша писемна згадка в Іпатіївському літописі про це давньоукраїнське городище датується 1149 роком. Першим відомим власником Олики був Ленько Зарубин (1433 рік). Його наступник, трокський воєвода і староста луцький Петро Янович Монтигердович (Білий), збудував у 1450 році костел Петра і Павла. По смерті Петра Білого Олика відійшла до його доньки - Ганни Монтигердовичовій, а потім до онуки - Ганни (доньки луцького старости І. Кішки), котра 1513 року одружилася з Яном Радзивіллом (Бородатим). Нарешті, маєток у спадок перейшов до її сина - луцького канцлера Миколи Радзивілла (Чорного). Так місто більш ніж на 400 років стало вотчиною магнатів Радзивіллів, головних поборників та захисників самостійності литовської держави. Олыка - небольшой поселок (3,3 тыс. жителей) городского типа Киверцовского района Волыни, расположенный около слияния рек Осинище и Путиливка, на перекрестке дорог из Ровно, Дубно и Луцка. От трассы Ровно-Луцк к поселку ведет очень качественная дорога, вымощенная брусчаткой. Говорят, что по распоряжению одного из Радзивиллов крестьяне были обязаны отработать несколько дней на строительстве дороги вместе с собственным гужевым транспортом. Радзивиллов в Олыке уже давно нет, а дорога и доныне исправно служит людям. Сразу при въезде в поселок - остатки Луцких ворот (первая половина XVII века), которые были построены во времена Альбрехта Радзивилла. Первое письменное упоминание в Ипатьевской летописи об этом древнеукраинском городище датируется 1149 годом. Первым известным владельцем Олыки был Ленько Зарубин (1433 год). Его преемник, трокский воевода и староста луцкий Петр Янович Монтигердович (Белый), построил в 1450 году костел Петра и Павла. После смерти Петра Белого Олыка отошла к его дочке - Анне Монтигердовичевой, а затем к внучке - Анне (дочке луцкого старосты И. Кошки), которая в 1513 году вступила в брак с Яном Радзивиллом (Бородатым). Наконец, имение в наследство перешло к ее сыну - луцкому канцлеру Николаю Радзивиллу (Черному). Так город более чем на 400 лет стал вотчиной магнатов Радзивиллов, главных поборников и защитников самостоятельности литовского государства. |
|||||
|
|||||
|
|||||
1564 року М. Радзивілл побудував в Олиці замок (архітектор Я. Франкейштейн) і вона одержала Магдебурзьке право.
Розташований на пагорбі над мальовничим ставом, замок в Олиці є одним з перших в Україні квадратних бастіонних замків.
Він складався з насипних валів, облицьованого цеглою рову, мав чотири зовнішні кутові бастіони з дозорними вежами (наразі частково збереглись два бастіони).
Кам'яний арковий міст і низка міцних брам ведуть до просторого внутрішнього подвір'я з доглянутим сквериком,
по периметру оточеного чотирма двоповерховими палацовими корпусами.
У глибині внутрішнього дворика розташована висока чотирьохярусна вежа з брамою, звідки можна потрапити до здичавілого зараз парку.
Замок унікальний тим, що ані татари, ані турки, ані козаки Б. Хмельницького, що брали його в облогу в 1591-1648 роках,
не змогли зломити його оборонців і змушені були відступити під вогнем 202 гармат фортеці.
Замок, який ґрунтовно ремонтувався в 1883 і 1914 роках, до встановлення радянської влади на Волині в 1939 році залишався резиденцією Радзивіллів.
Це - єдина магнатська латифундія (загальною площею 750 кв. км) на українських землях, до якої входили Олика і 35 сіл, що проіснувала так довго.
У післявоєнний період у відремонтованому замку відкрили психіатричну лікарню (Волинська обласна психіатрична лікарня № 2), що міститься тут донині.
Від міських укріплень, якими Олику оточили в 1630-х роках, збереглася лише в'їзна (Луцька) брама,
що сиротливо притулилася на узбіччі сучасного автомобільного шляху.
В 1635-1640 роках у місті на кошти Альбрехта Радзивілла за проектом відомих архітекторів Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна було зведено величезний колегіатський Троїцький костел, оточений стінами з вежами на кутах, і дзвіницю. Цю культову споруду деякі дослідники вважають своєрідним повторенням знаменитого храму Іль Джезу в Римі. У крипті колегіати була усипальниця магнатської родини Радзивіллів. Троїцький костел вважався найкрасивішим костелом Польщі, виконаним в стилі бароко. Раніше костел був багато оздоблений ліпниною та скульптурами майстра з Вроцлава М. Ерленберга, учня знаменитого майстра Я. Пфістера зі Львова. Костел сильно постраждав під час обох світових воєн і на десятиліття був кинутий напризволяще. Під час Першої світової війни російські війська обдерли мідний дах костелу. Решту знищила вже радянська влада. Проте костел встояв, зберігши навіть деякі елементи зовнішнього декору, а в 1990-ті роки почалася його неспішна реставрація. 1997 року святиню передали римо-католицькій громаді. В 1564 году М. Радзивилл построил в Олыке замок (архитектор Я. Франкейштейн) и она получила Магдебургское право. Расположенный на холме над живописным прудом, замок в Олыке является одним из первых в Украине квадратных бастионных замков. Он состоял из насыпных валов, облицованного кирпичом рва, имел четыре внешних угловых бастиона с дозорными башнями (доныне частично сохранились два бастиона). Каменный арочный мост и ряд крепких ворот ведут к просторному внутреннему двору с ухоженным сквериком, по периметру окруженному четырьмя двухэтажными дворцовыми корпусами. В глубине внутреннего дворика расположена высокая четырехъярусная башня с воротами, откуда можно попасть в одичавший ныне парк. Замок уникален тем, что ни татары, ни турки, ни казаки Б. Хмельницкого, бравшие его в осаду в 1591-1648 годах, не смогли сломить его защитников, и вынуждены были отступить под огнем 202 пушек крепости. Замок, который обстоятельно ремонтировался в 1883 и 1914 годах, до установления советской власти на Волыни в 1939 году оставался резиденцией Радзивиллов. Это - единственная магнатская латифундия (общей площадью 750 кв. км) на украинских землях, в которую входили Олыка и 35 сел, просуществовавшая так долго. В послевоенный период в отремонтированном замке открыли психиатрическую больницу (Волынская областная психиатрическая больница № 2), которая размещается здесь и сейчас. От городских укреплений, которыми Олыку окружили в 1630-х годах, сохранились лишь въездные (Луцкие) ворота, которые сиротливо приютились на обочине современной автомобильной дороги. В 1635-1640 годах в городе на средства Альбрехта Радзивилла по проекту известных архитекторов Бенедетто Молли и Джованни Маливерна были возведены огромный коллегиальный Троицкий костел, окруженный стенами с башнями по углам, и колокольня. Это культовое сооружение некоторые исследователи считают своеобразным повторением знаменитого храма Иль Джезу в Риме. В крипте колегиаты была усыпальница магнатской семьи Радзивиллов. Троицкий костел считался самым красивым костелом Польши, выполненным в стиле барокко. Раньше костел был богато украшен лепниной и скульптурами мастера из Вроцлава М. Ерленберга, ученика знаменитого мастера Я. Пфистера из Львова. Костел сильно пострадал во время обеих мировых войн и на десятилетие был брошен на произвол судьбы. Во время Первой мировой войны русские войска ободрали медную крышу костела. Остальное уничтожила уже советская власть. Однако костел устоял, сохранив даже некоторые элементы внешнего декора, а в 1990-ые годы началась его неспешная реставрация. В 1997 году святыню передали римо-католической общине. |
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
Останнє місто, відвідини якого були заплановані на той день, - стародавній Луцьк, у якому я не бував рівно п’ять років. Докладна фоторозповідь про Луцьк та Луцький замок - на окремій сторінці. Последний город, посещение которого было запланировано на тот день, - старинный Луцк, в котором я не был ровно пять лет. Подробный фоторассказ о Луцке и Луцком замке - на отдельной странице. |
|||||
До Львова того разу я їхав по справах. Докладна фоторозповідь про це величне місто - на окремих сторінках. Во Львов в тот раз я ехал по делам. Подробный фоторассказ об этом величественном городе - на отдельных страницах. |
|||||
Першоджерела:
# Путівник «Вся Україна»; Андрій Івченко; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2006.
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба; Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007. # Путівник «Автомобільна прогулянка Україною»; І.Лилько, Ю.Ференцева, А.Глазовий, І.Чеховський; «Балтія-Друк»; Київ-2008. # Вікіпедія. # Інформаційні таблиці відповідних об’єктів. |
|||||
Інші сторінки маршруту "На захід від Києва (липень 2008 року)":
|
|||||
Усі права застережено. © 2003-2014 Сергій Клименко |
|
|
|
|