|
|
|
Мапа маршруту
Київ -> Житомир -> Любар -> Антоніни -> Ланівці ->
Тернопіль -> Струсів -> Тисмениця -> Черніїв ->
Яремче.
Покриття магістральних автошляхів - досить пристойне.
Місцеві автошляхи на цьому маршруті інколи залишають бажати набагато кращого, а подекуди є відверто поганими.
Дорогою ми тоді не зупинялися в
Житомирі,
Денишах,
Збаражі,
Тернополі,
Тисмениці,
Надвірній,
Делятині
та інших містах і селищах, що були на нашому шляху.
Фоторозповіді про них подано на інших сторінках.
Схема маршрута
Киев -> Житомир -> Любар -> Антонины -> Лановцы ->
Тернополь -> Струсов -> Тысменица -> Черниев ->
Яремче.
Покрытие магистральных автодорог - достаточно приличное.
Местные автодороги на этом маршруте иногда оставляют желать много лучшего, а кое-где являются откровенно плохими.
По дороге мы тогда не останавливались в
Житомире,
Денишах,
Збараже,
Тернополе,
Тысменице,
Надворной,
Делятине
и других городах и поселках, которые лежали на нашем пути.
Фоторассказы о них даны на других страницах.
|
|
|
|
Раніше ми багаторазово проїздили повз Любар, та зупинялися тут хіба що на АЗС.
Цього разу вирішили нарешті ознайомитися з деякими пам'ятками цього містечка.
Любар - селище міського типу (близько 2,2 тис. мешканців) і районний центр
Житомирської області.
Розташоване на берегах річки Случ.
Офіційно заснування Любара датується 1350 роком.
Та на території нинішнього Любара люди жили ще з давнини.
У селищі на мисі лівого берега річки Случ, збереглися сліди городища -
залишки літописного давньоруського міста Болохів, який згадується в Іпатіївському літописі за 1150 рік.
Цей літописний Болохів був зруйнований татарами у XIII столітті.
Десь у середині XIV століття князь Любарт, син литовського князя Гедиміна,
на правому березі річки Случ заснував укріплення та поселення, що отримало назву Любартів.
До 1569 року Любартів був центром удільного князівства Литовської держави.
Після Люблінської унії 1569 року Любартів став належати Польщі.
З 1589 року він потрапив у володіння князів Острозьких.
Вперше назва Любар зустрічається у документах за 1604 рік.
Найдавнішою зі вцілілих донині будівель Любара є частина Костелу святого Архангела Михаїла та святого Домініка
(мурована будівля в стилі бароко з елементами готики та ренесансу, 1752-1765 роки).
Ранее многократно проезжали мимо Любара, но останавливались здесь разве что на АЗС.
На этот раз решили наконец ознакомиться с некоторыми достопримечательностями этого городка.
Любар - поселок городского типа (около 2,2 тыс. жителей) и районный центр
Житомирской области.
Расположен на берегах речки Случь.
Официально основание Любара датируется 1350 годом.
Но на территории нынешнего Любара люди жили еще с давних времен.
В поселке на мысе левого берега речки Случь, сохранились следы городища -
остатки летописного древнеруського города Болохов, который упоминается в Ипатьевской летописи за 1150 год.
Этот летописный Болохов был разрушен татарами в XIII веке.
Где-то в середине XIV века князь Любарт, сын литовского князя Гедимина,
на правом берегу речки Случь основал укрепления и поселение, получившее название Любартов.
До 1569 года Любартов был центром удельного княжества Литовского государства.
После Люблинской унии 1569 года Любартов стал принадлежать Польше.
С 1589 года он попал во владение князей Острожских.
Впервые название Любар встречается в документах за 1604 год.
Древнейшим из уцелевших доныне строений Любара является часть костела святого Архангела Михаила и святого Доминика
(каменное здание в стиле барокко с элементами готики и ренессанса, 1752-1765 годы).
|
|
|
Фото вересня 2020 року.
|
Фото вересня 2020 року.
|
Любар. Будівля школи колишнього монастиря василіян (нині - технічний ліцей), 1775 рік.
Будівля у стилі бароко, цегляна, двоповерхова,
з асиметрично розташованим головним входом в триповерховому об'ємі, який завершує фігурний фронтон.
Стіни будівлі зміцнені контрфорсами.
Планування коридорне з однобічним розташуванням приміщень.
Любар. Здание школы бывшего монастыря василиан (ныне - технический лицей), 1775 год.
Здание в стиле барокко, кирпичное, двухэтажное,
с асимметрично расположенным главным входом в трехэтажном объеме, который завершает фигурный фронтон.
Стены здания укреплены контрфорсами.
Планировка коридорная с односторонним расположением помещений.
|
|
|
|
|
|
|
Фото вересня 2020 року.
|
Фото вересня 2020 року.
|
Любар. В'їзна брама колишнього маєтку графині Понінської, XIX століття (?).
Любар. Въездные ворота бывшего имения графини Понинской, XIX век (?).
|
|
|
|
Далі ми зупинилися в селищі міського типу Антоніни (близько 2,2 тис. мешканців) Красилівського району
Хмельницької області.
Тут ми оглянули залишки колишнього парково-палацового ансамблю і маєтку Санґушків/Потоцьких (друга половина XVIII століття),
зокрема - Антонінський парк, що є пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Дальше мы остановились в посёлке городского типа Антонины (около 2,2 тыс. жителей) Красиловского района
Хмельницкой области.
Здесь мы осмотрели остатки бывшего парково-дворцового ансамбля и усадьбы Сангушко/Потоцких (вторая половина XVIII века),
в частности - Антонинский парк, который является памятником садово-паркового искусства общегосударственного значения.
|
|
|
|
|
|
Фото вересня 2020 року.
|
Фото вересня 2020 року.
|
Селище Антоніни. Колишній маєток Санґушків/Потоцьких.
Флігель палацу - «возівня», вид від вулиці.
Сам палац, збудований у XVIII столітті, та перебудований за проектом архітектора Франсуа Арво в 1897 році у стилі необароко, був спалений в 1919 році.
Нині на його місці - стадіон.
Посёлок Антонины. Бывшее имение Сангушко/Потоцких.
Флигель дворца - «возовня», вид от улицы.
Сам дворец, построенный в XVIII веке, и перестроенный по проекту архитектора Франсуа Арво в 1897 году в стиле необарокко, был сожжен в 1919 году.
Ныне на его месте - стадион.
|
|
|
|
Фото вересня 2020 року.
|
Фото вересня 2020 року.
|
Селище Антоніни. Колишній маєток Санґушків/Потоцьких.
Флігель палацу - «возівня», вид від парку.
Посёлок Антонины. Бывшее имение Сангушко/Потоцких.
Флигель дворца - «возовня», вид от парка.
|
|
|
|
Фото вересня 2020 року.
|
Фото вересня 2020 року.
|
Селище Антоніни. Колишній маєток Санґушків/Потоцьких.
Кінний манеж і східна брама, вид від парку.
Посёлок Антонины. Бывшее имение Сангушко/Потоцких.
Конный манеж и восточные ворота, вид от парка.
|
|
|
|
Фото вересня 2020 року.
|
Фото вересня 2020 року.
|
Селище Антоніни. Колишній маєток Санґушків/Потоцьких.
Прибудова до флігеля палацу та кінний манеж.
На обрії - Храм Святої Великомучениці Параскеви П’ятниці.
Посёлок Антонины. Бывшее имение Сангушко/Потоцких.
Пристройка к флигелю дворца и конный манеж.
На горизонте - Храм Святой Великомученицы Параскевы Пятницы.
|
|
|
|
Фото вересня 2020 року.
|
Фото вересня 2020 року.
|
Селище Антоніни.
Храм Святої Великомучениці Параскеви П’ятниці.
Посёлок Антонины.
Храм Святой Великомученицы Параскевы Пятницы.
|
|
|
|
Фото вересня 2020 року.
|
Фото вересня 2020 року.
|
Селище Антоніни. Антонінський парк.
Західна (головна) брама та вартівниця колишнього маєтку Санґушків/Потоцьких.
Посёлок Антонины. Антонинский парк.
Западные (главные) ворота и сторожка бывшего имения Сангушко/Потоцких.
|
|
|
|
Фото вересня 2020 року.
|
Селище Антоніни. Антонінський парк.
Скульптура левиці з левеням та фазанник, вид від південно-західної брами колишнього маєтку Санґушків/Потоцьких.
Цю скульптуру встановили на згадку про поїздку Юзефа Потоцького до Судану на африканське сафарі.
На той час парк був витвором садово-паркового мистецтва.
Відвідавши Антоніни, у 1901 році Стефан Бояновський писав:
«...багатий англійський парк, старанно і фахово доглянутий ... англійський шик, французька елегантність, голландська чистота».
Посёлок Антонины. Антонинский парк.
Скульптура львицы с львенком и фазанник, вид от юго-западных ворот бывшего имения Сангушко/Потоцких.
Эту скульптуру установили в память о поездке Юзефа Потоцкого в Судан на африканское сафари.
В то время парк был произведением садово-паркового искусства.
Посетив Антонины, в 1901 году Стефан Бояновский писал:
«... богатый английский парк, старательно и профессионально ухоженный ... английский шик, французская элегантность, голландская чистота».
|
|
|
|
Фото вересня 2020 року.
|
Фото вересня 2020 року.
|
Селище Антоніни. Антонінський парк.
Південно-західна брама колишнього маєтку Санґушків/Потоцьких, вид від вулиці.
Ставок поруч із південно-західною брамою.
Посёлок Антонины. Антонинский парк.
Юго-западные ворота бывшего имения Сангушко/Потоцких, вид от улицы.
Пруд возле юго-западных ворот.
|
|
|
|
Фото вересня 2020 року.
|
Селище Антоніни.
Став на річці Ікопоть поруч із південно-західною брамою колишнього маєтку Санґушків/Потоцьких.
Посёлок Антонины.
Пруд на речке Икопоть возле юго-западных ворот бывшего имения Сангушко/Потоцких.
|
|
|
|
|
|
|
Фото вересня 2020 року.
|
Фото вересня 2020 року.
|
Селище Антоніни.
За часів Потоцьких тут було збудовано багато будиночків для «офіціалістів» - графських службовців.
Усі вони будувалися в єдиному готичному стилі - справжні замки в мініатюрі.
Колишній будинок пасічника.
Колишня канцелярія Цукроварні (нині тут функціонує Школа мистецтв).
Посёлок Антонины.
Во времена Потоцких здесь было построено много домиков для «официалистов» - графских служащих.
Все они строились в едином готическом стиле - настоящие замки в миниатюре.
Бывший дом пасечника.
Бывшая канцелярия Сахарного завода (ныне здесь функционирует Школа искусств).
|
|
|
|
|
На першому поверсі будівлі були крамниці для місцевого населення, а на другому могли проживати продавці тих крамниць.
На первом этаже здания были лавки для местного населения, а на втором могли проживать продавцы тех магазинов.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Першоджерела:
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
|
|
|
|
|
|
Інші сторінки маршруту "На захід від Києва, вересень 2020 року":
|
|
|
|
|
|
|
|