Звягель (у 1795÷2022 - Новоград-Волинський) - місто (56 тис. мешканців) обласного значення
Житомирської області та районний центр,
розташоване на крутих скелястих берегах річки Случ.
Вперше Звягель (перша назва) згадується в Іпатіївському літописі 1257 року як місто Галицько-Волинського князівства.
Первісна назва поселення - Звягель (Взвягль) - була чинною до 1795 року.
З середини XIV століття, коли місто перебувало під владою Литви, ним володіли князі Звягельські. Після смерті звягельських князів Василя та Андрія Семеновичів 1502 року великий князь Литовський подарував Звягель князеві Костянтинові Острозькому, а за п'ять років на крутому лівому березі ріки розпочалося будівництво замку. Після утворення Речі Посполитої Звягель підпав під владу Польщі та задля насадження католицизму тут було побудовано костел (1600 рік). Під час Визвольної війни українського народу костел і замок було зруйновано в 1648 році загоном М. Кривоноса, а поляків вигнано з міста. Руїни Звягельського замку-фортеці збереглися на високому урвистому гранітному березі Случа, де встановлено пам'ятний знак. З 1658 року Звягель перейшов до роду Любомирських. Після приєднання Правобережної України до Російської імперії (1793 рік), царський уряд викупив у них Звягель, маючи намір перетворити його на адміністративний центр новоствореної Волинської губернії. Місто навіть в 1795 році перейменували відповідно до цього наміру на Новоград-Волинський, але з технічних причин (нестача будинків для адміністративних установ) губернським центром став Житомир. У 1806 році в Новограді-Волинському розміщувалася штаб-квартира М. Кутузова, і з тих часів довгі роки через близькість державного кордону, а в радянський час - за традицією, у місті квартирували військові підрозділи, що не могло не позначитися на його зовнішньому вигляді. Протягом 1823-1825 років Новоград-Волинський був одним із центрів руху декабристів.
У Новограді-Волинському народилася Лариса Косач-Квітка (1871-1913), відома за літературним псевдонімом Леся Українка - видатна українська поетеса та письменниця, перекладач, культурний діяч. Вона прожила в місті 8 років, доки батьки не переїхали до Колодяжного. Тут збереглося два будинки, де жили Косачі. В одному з них зараз розташований літературно-меморіальний музей Лесі Українки (вул. К. Маркса, 94).
2022 року місту було повернуто історичну назву Звягель.
У правобережній частині міста збереглася незвичайна геологічна пам'ятка - «Кам'яний гриб», що утворений вивітрюванням із двох величезних брил рожевого граніту.
Звягель (в 1795÷2022 - Новоград-Волынский) - город (56 тыс. жителей) областного значения Житомирской области и районный центр, расположен на крутых скалистых берегах реки Случ. Впервые Звягель (первое название) упоминается в Ипатьевской летописи под 1257 годом как город Галицко-Волынского княжества. Первичное название поселения - Звягель (Взвягль) - действовало до 1795 года.
С середины XIV века, когда город находился под властью Литвы, им владели князья Звягельские. После смерти звягельських князей Василия и Андрея Семеновичей в 1502 году великий князь Литовский подарил Звягель князю Константину Острожскому, а через пять лет на крутом левом берегу реки началось строительство замка. После образования Речи Посполитой Звягель подпал под власть Польши и для насаждения католицизма здесь был построен костел (1600 год). Во время Освободительной войны украинского народа костел и замок были разрушены в 1648 году отрядом М. Кривоноса, а поляки изгнаны из города. Руины Звягельского замка-крепости сохранились на высоком обрывистом гранитном берегу Случа, где установлен памятный знак. С 1658 года Звягель перешел роду Любомирских. После присоединения Правобережной Украины к Российской империи (1793 год), царское правительство выкупило у них Звягель, намереваясь превратить его в административный центр новосозданной Волынской губернии. Город даже в 1795 году переименовали в соответствии с этим намерением в Новоград-Волынский, но по техническим причинам (нехватка домов для административных учреждений) губернским центром стал Житомир. В 1806 году в Новограде-Волынском размещалась штаб-квартира М. Кутузова, и с тех времен долгие годы из-за близости государственной границы, а в советское время - по традиции, в городе квартировали воинские подразделения, что не могло не отразиться на его внешнем виде. В течение 1823-1825 годов Новоград-Волынский был одним из центров движения декабристов.
В Новограде-Волынском родилась Лариса Косач-Квитка (1871-1913), известная под литературным псевдонимом Леся Украинка - выдающаяся украинская поэтесса и писательница, переводчик, культурный деятель. Она прожила в городе 8 лет, пока родители не переехали в Колодяжное. Здесь сохранились два дома, где жили Косачи. В одном из них ныне расположен литературно-мемориальный музей Леси Украинки (ул. К. Маркса, 94).
В 2022 году городу было возвращено историческое название Звягель.
В правобережной части города сохранилась необычная геологическая достопримечательность - «Каменный гриб», образованный выветриванием из двух огромных глыб розового гранита.
З середини XIV століття, коли місто перебувало під владою Литви, ним володіли князі Звягельські. Після смерті звягельських князів Василя та Андрія Семеновичів 1502 року великий князь Литовський подарував Звягель князеві Костянтинові Острозькому, а за п'ять років на крутому лівому березі ріки розпочалося будівництво замку. Після утворення Речі Посполитої Звягель підпав під владу Польщі та задля насадження католицизму тут було побудовано костел (1600 рік). Під час Визвольної війни українського народу костел і замок було зруйновано в 1648 році загоном М. Кривоноса, а поляків вигнано з міста. Руїни Звягельського замку-фортеці збереглися на високому урвистому гранітному березі Случа, де встановлено пам'ятний знак. З 1658 року Звягель перейшов до роду Любомирських. Після приєднання Правобережної України до Російської імперії (1793 рік), царський уряд викупив у них Звягель, маючи намір перетворити його на адміністративний центр новоствореної Волинської губернії. Місто навіть в 1795 році перейменували відповідно до цього наміру на Новоград-Волинський, але з технічних причин (нестача будинків для адміністративних установ) губернським центром став Житомир. У 1806 році в Новограді-Волинському розміщувалася штаб-квартира М. Кутузова, і з тих часів довгі роки через близькість державного кордону, а в радянський час - за традицією, у місті квартирували військові підрозділи, що не могло не позначитися на його зовнішньому вигляді. Протягом 1823-1825 років Новоград-Волинський був одним із центрів руху декабристів.
У Новограді-Волинському народилася Лариса Косач-Квітка (1871-1913), відома за літературним псевдонімом Леся Українка - видатна українська поетеса та письменниця, перекладач, культурний діяч. Вона прожила в місті 8 років, доки батьки не переїхали до Колодяжного. Тут збереглося два будинки, де жили Косачі. В одному з них зараз розташований літературно-меморіальний музей Лесі Українки (вул. К. Маркса, 94).
2022 року місту було повернуто історичну назву Звягель.
У правобережній частині міста збереглася незвичайна геологічна пам'ятка - «Кам'яний гриб», що утворений вивітрюванням із двох величезних брил рожевого граніту.
Звягель (в 1795÷2022 - Новоград-Волынский) - город (56 тыс. жителей) областного значения Житомирской области и районный центр, расположен на крутых скалистых берегах реки Случ. Впервые Звягель (первое название) упоминается в Ипатьевской летописи под 1257 годом как город Галицко-Волынского княжества. Первичное название поселения - Звягель (Взвягль) - действовало до 1795 года.
С середины XIV века, когда город находился под властью Литвы, им владели князья Звягельские. После смерти звягельських князей Василия и Андрея Семеновичей в 1502 году великий князь Литовский подарил Звягель князю Константину Острожскому, а через пять лет на крутом левом берегу реки началось строительство замка. После образования Речи Посполитой Звягель подпал под власть Польши и для насаждения католицизма здесь был построен костел (1600 год). Во время Освободительной войны украинского народа костел и замок были разрушены в 1648 году отрядом М. Кривоноса, а поляки изгнаны из города. Руины Звягельского замка-крепости сохранились на высоком обрывистом гранитном берегу Случа, где установлен памятный знак. С 1658 года Звягель перешел роду Любомирских. После присоединения Правобережной Украины к Российской империи (1793 год), царское правительство выкупило у них Звягель, намереваясь превратить его в административный центр новосозданной Волынской губернии. Город даже в 1795 году переименовали в соответствии с этим намерением в Новоград-Волынский, но по техническим причинам (нехватка домов для административных учреждений) губернским центром стал Житомир. В 1806 году в Новограде-Волынском размещалась штаб-квартира М. Кутузова, и с тех времен долгие годы из-за близости государственной границы, а в советское время - по традиции, в городе квартировали воинские подразделения, что не могло не отразиться на его внешнем виде. В течение 1823-1825 годов Новоград-Волынский был одним из центров движения декабристов.
В Новограде-Волынском родилась Лариса Косач-Квитка (1871-1913), известная под литературным псевдонимом Леся Украинка - выдающаяся украинская поэтесса и писательница, переводчик, культурный деятель. Она прожила в городе 8 лет, пока родители не переехали в Колодяжное. Здесь сохранились два дома, где жили Косачи. В одном из них ныне расположен литературно-мемориальный музей Леси Украинки (ул. К. Маркса, 94).
В 2022 году городу было возвращено историческое название Звягель.
В правобережной части города сохранилась необычная геологическая достопримечательность - «Каменный гриб», образованный выветриванием из двух огромных глыб розового гранита.
Фото липня 2008 року. |
Фото травня 2024 року. |
Фото липня 2008 року. |
Звягель. Пам'ятник Лесі Українці в центрі міста (1971 рік, скульптор В. Дяченко).
Звягель. Памятник Лесе Украинке в центре города (1971 год, скульптор В. Дьяченко). |
Фото липня 2008 року.
Звягель. Свято-Троїцький кафедральний собор (вул. Волі, 19/17).
Храм зведено у 1990-1998 роках, належить Православній Церкві (Московський Патріархат).
Звягель. Свято-Троицкий кафедральный собор (ул. Воли, 19/17).
Храм возведен в 1990-1998 годах, принадлежит Православной Церкви (Московский Патриархат).
Храм зведено у 1990-1998 роках, належить Православній Церкві (Московський Патріархат).
Звягель. Свято-Троицкий кафедральный собор (ул. Воли, 19/17).
Храм возведен в 1990-1998 годах, принадлежит Православной Церкви (Московский Патриархат).
Фото липня 2008 року. |
Звягель. Музей-садиба родини Косачів (вул. К. Маркса, 94).
Зараз тут діє літературно-меморіальний музей Лесі Українки. Звягель. Музей-усадьба семьи Косачей (ул. К. Маркса, 94). Ныне здесь действует литературно-мемориальный музей Леси Украинки. |
Фото липня 2008 року.
Звягель. Пам'ятник Лесі Українці на терирорії музею-садиби родини Косачів.
Музей-садиба родини Косачів є візитівкою міста. В одній з кімнат - портрети славетної родини: батька Лесі Українки - Петра Косача, матері - Олени Косач, уродженої Драгоманової. Мати Лариси Косач (справжнє ім'я Лесі Українки) була дитячою письменницею та поетесою, що працювала під псевдонімом Олена Пчілка. Друга кімната будинку - дитяча кімната Лесі Українки, де вона мешкала протягом 1871-1879 років.
Звягель. Памятник Лесе Украинке на территории музея-усадьбы семьи Косачей.
Музей-усадьба семьи Косачей является визиткой города. В одной из комнат - портреты знаменитой семьи: отца Леси Украинки - Петра Косача, матери - Елены Косач, урождённой Драгомановой. Мать Ларисы Косач (настоящее имя Леси Украинки) была детской писательницей и поэтессой, которая работала под псевдонимом Елена Пчилка. Вторая комната дома - детская комната Леси Украинки, где она жила на протяжении 1871-1879 годов.
Музей-садиба родини Косачів є візитівкою міста. В одній з кімнат - портрети славетної родини: батька Лесі Українки - Петра Косача, матері - Олени Косач, уродженої Драгоманової. Мати Лариси Косач (справжнє ім'я Лесі Українки) була дитячою письменницею та поетесою, що працювала під псевдонімом Олена Пчілка. Друга кімната будинку - дитяча кімната Лесі Українки, де вона мешкала протягом 1871-1879 років.
Звягель. Памятник Лесе Украинке на территории музея-усадьбы семьи Косачей.
Музей-усадьба семьи Косачей является визиткой города. В одной из комнат - портреты знаменитой семьи: отца Леси Украинки - Петра Косача, матери - Елены Косач, урождённой Драгомановой. Мать Ларисы Косач (настоящее имя Леси Украинки) была детской писательницей и поэтессой, которая работала под псевдонимом Елена Пчилка. Вторая комната дома - детская комната Леси Украинки, где она жила на протяжении 1871-1879 годов.
Фото липня 2008 року. |
Звягель. Панорама правого берега річки Случ.
Звягель. Панорама правого берега речки Случ. |
Фото липня 2008 року.
Звягель. Високий урвистий (лівий) гранітний берег Случа.
Звягель. Высокий обрывистый (левый) гранитный берег Случа.
Звягель. Высокий обрывистый (левый) гранитный берег Случа.
Фото липня 2008 року. |
Фото травня 2024 року. |
Звягель. Руїни Звягельського замку-фортеці, що збереглися на високому лівому березі Случа.
На згадку про колись могутню фортецю наприкінці 1980-х років було реконструйовано фортечний мур і одну з оборонних веж, а прилеглу територію упорядковано та перетворено на зону відпочинку. Та всі елементи сучасної будівлі не мають нічого спільного з оригінальними старовинними спорудами. Звягель. Руины Звягельского замка-крепости, сохранившиеся на высоком левом берегу Случа. |
Інформаційна таблиця сповіщає, що Звягельський замок є пам'яткою архітектури та містобудування XVI століття.
Належить він до типу бастіонних замків, характерних для оборонних споруд епохи пізнього Ренесансу.
1499 року Звягель було подаровано «на вічні часи» князю Костянтину Івановичу Острозькому - великому гетьману Литовському, родинна династія якого володіла містом більше сторіччя. 1507 року князь дав вказівку звести на лівому березі річки Случ замок. Відома точна дата завершення будівництва - 11 червня 1595 року.
Замок був споруджений в унікальному староіталійському бастейно-бастіонному стилі та являв собою фортифікаційну споруду з високими мурами. До наших днів замок зберігся лише частково.
Нині територія замку слугує парковою зоною та є одним із головних об'єктів туристичної привабливості міста Звягель.
A commemorative plaque announces that Zviahel Fortress is a monument of architecture and urban planning (16th century). It belongs to the type of bastioh castles characteristic of fortifications of the late Renaissance.
In 1499, Zviahel was presented "forever" to Prince Konstantin Ivanovich Ostrozhsky, the great Hetman of Lithuania, whose family dynasty owned the city for more than a century. In 1507 the prince instructed to build a castle on the left bank of the river Siuch. The exact date of completion of construction is known - June 11, 1595.
The castle was built in a unique old Italian bastion style and was a fortification with high stone walls. To this day it has been partially preserved.
Now the castle serves as a park area and is one of the main tourist attractions of Zviahel.
1499 року Звягель було подаровано «на вічні часи» князю Костянтину Івановичу Острозькому - великому гетьману Литовському, родинна династія якого володіла містом більше сторіччя. 1507 року князь дав вказівку звести на лівому березі річки Случ замок. Відома точна дата завершення будівництва - 11 червня 1595 року.
Замок був споруджений в унікальному староіталійському бастейно-бастіонному стилі та являв собою фортифікаційну споруду з високими мурами. До наших днів замок зберігся лише частково.
Нині територія замку слугує парковою зоною та є одним із головних об'єктів туристичної привабливості міста Звягель.
A commemorative plaque announces that Zviahel Fortress is a monument of architecture and urban planning (16th century). It belongs to the type of bastioh castles characteristic of fortifications of the late Renaissance.
In 1499, Zviahel was presented "forever" to Prince Konstantin Ivanovich Ostrozhsky, the great Hetman of Lithuania, whose family dynasty owned the city for more than a century. In 1507 the prince instructed to build a castle on the left bank of the river Siuch. The exact date of completion of construction is known - June 11, 1595.
The castle was built in a unique old Italian bastion style and was a fortification with high stone walls. To this day it has been partially preserved.
Now the castle serves as a park area and is one of the main tourist attractions of Zviahel.
Фото липня 2008 року. |
Фото травня 2024 року. |
Звягель. Руїни Звягельського замку-фортеці, що збереглися на високому лівому березі Случа.
Звягель. Руины Звягельского замка-крепости, сохранившиеся на высоком левом берегу Случа. |
Фото травня 2024 року. |
Фото травня 2024 року. |
Звягель. Руїни Звягельського замку-фортеці, що збереглися на високому лівому березі Случа.
Звягель. Руины Звягельского замка-крепости, сохранившиеся на высоком левом берегу Случа. |
Фото травня 2024 року. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Звягель. Фонтан зі скульптурою «Лукаш і Мавка» біля руїн Звягельського замку-фортеці.
Звягель. Фонтан со скульптурой «Лукаш и Мавка» возле руин Звягельского замка-крепости. |
Фото липня 2008 року. |
Звягель. Панорама правого берега річки Случ з високого лівого берега.
Звягель. Панорама правого берега речки Случ с высокого левого берега. |
Фото травня 2024 року. |
Звягель. Панорама (~180°) правого берега річки Случ з високого лівого берега.
Звягель. Панорама (~180°) правого берега речки Случ с высокого левого берега. |
Першоджерела:
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
До переліку фотосерій