|
|||||
Село Тухля. Пам’ятник Іванові Франку.
Тухля - історичне село (2826 жителів) у Сколівському районі Львівської області, розташоване у вузькій долині річки Опір. У другій половині 1880-х років через село було прокладено залізницю від Стрия до Мукачевого. Село Тухля тісно пов’язане з життям і творчістю І. Франка. У селі Тухля є криниця Івана Франка, пам’ятник письменнику, а також церква, розписана Корнилом Устияновичем. Гірська місцевість навколо села є місцем історичних подій, які описані у творі Івана Франка «Захар Беркут». За однією з версій, назва села пов’язана саме з цими подіями: ніби саме на цьому місці було винищено чимале військо монголо-татар (затиснуте у вузькому гірському проході), і сморід від трупів, що розповсюджувався довгий час звідси, дав назву селу - Тухля. Село Тухля. Памятник Ивану Франко. Тухля - историческое село (2826 жителей) в Сколовском районе Львовской области, расположенное в узкой долине реки Опир. Во второй половине 1880-х годов через село была проложенажелезная дорога от Стрыя до Мукачево. Село Тухля тесно связано с жизнью и творчеством И. Франка. В селе Тухля есть колодец Ивана Франко, памятник писателю, а также церковь, расписанная Корнилом Устияновичем. Горная местность вокруг села является местом исторических событий, которые описаны в произведении Ивана Франко «Захар Беркут». По одной из версий, название села связано именно с єтими событиями: будто именно на этом месте было истреблено большое войско монголо-татар (зажатое в узком горном проходе), и вонь от трупов, которая распространялась долгое время отсюда, дала название селу - Тухля. |
|||||
Кажуть, що дерев’яний пам’ятник головному героєві твору «Захар Беркут» височить на горі неподалік від села -
там, де за народними переказами поховано цю історичну постать.
Однак при цьому називають різні гори.
За однією версією це - гора Либохор, що дійсно розташована трохи південніше Тухлі.
За іншою версією це - гора Захар Беркут (інша назва - Високий Верх),
що розташована в іншому місці - між
Славським,
Волосянкою та Верхньою Рожанкою.
Говорят, что деревянный памятник главному герою произведения «Захар Беркут» возвышается на горе неподалеку от села - там, где по народным преданиям похоронена эта историческая лисность. Однако при этом называют разные горы. По одной версии это - гора Либохор, которая действительно расположена немного южнее Тухли. По другой версии это - гора Захар Беркут (другое название - Высокий Верх), расположенная в другом месте - между Славским, Волосянкой и Верхней Рожанкой. |
|||||
|
|||||
|
|||||
Після того ми досить докладно ознайомились із містом Дрогобич. Розповідь про нього - окремою сторінкою. После того мы достаточно обстоятельно ознакомились с городом Дрогобыч. Рассказ о нем - на отдельной странице. |
|||||
Стрий - місто (близько 60 тис. жителів) обласного значення
Львівської області, центр Стрийського району.
Один із найголовніших та найбільших транспортних вузлів Західної України,
великий залізничний вузол,важливий економічний та культурний центр Львівської області.
Місто розташоване в галицькому Передкарпатті, на лівому березі річки Стрий.
Перша письмова згадка про Стрий датується 1385 роком. Вже тоді місто згадується як центр волості. 1387 року польський король Ягайло подарував Стрийщину своєму братові Свидригайлові. 1431 року місто одним із перших серед українських міст отримало Магдебурзьке право. 1523 року місто цілком знищили татарські набіги. Для захисту від них у місті в XVI столітті побудували замок, що проіснував до XVII століття. Під час Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького (1657 рік) козацьке військо прибуло до Стрия, щоб об'єднатися з полками угорського князя Ракоці. Внаслідок поділу Польщі 1772 року Стрий разом із всією Галичиною потрапив під владу Австро-Угорщини. У 1872-1875 роках у місті побудували залізницю. Тут створюються і діють паровозоремонтні майстерні, деревообробні підприємства, фабрика сірників «Ватра», заводи, що виготовляють обладнання для нафтовидобувної промисловості. З початком Першої світової війни в Стрию формується легіон Українських січових стрільців. З 1915 по 1944 роки місто кілька разів переходило від однієї держави до іншої, аж поки 5 серпня 1944 року в Стрий не вступили радянські війська, що захопили всю Західну Україну й включили її до складу СРСР. Стрый - город (около 60 тыс. жителей) областного значения Львовской области, центр Стрыйского района. Один из самых главных и наибольших транспортных узлов Западной Украины, крупный железнодорожный узел, важный экономический и культурный центр Львовской области. Город расположен в галицком Предкарпатье, на левом берегу речки Стрый. Первое письменное упоминание о Стрые датируется 1385 годом. Уже тогда город упоминается как центр волости. В 1387 году польский король Ягайло подарил Стрыйщину своему брату Свидригайло. В 1431 году город одним из первых среди украинских городов получил Магдебургское право. В 1523 году город полностью уничтожили татарские набеги. Для защиты от них в городе в XVI веке построили замок, который просуществовал до XVII века. Во время Освободительной войны под руководством Б. Хмельницкого (1657 год) казацкое войско прибыло в Стрый, чтобы объединиться с полками венгерского князя Ракоци. В результате деления Польши 1772 года Стрый вместе со всей Галичиной попал под власть Австро-Венгрии. В 1872-1875 годах в городе построили железную дорогу. Здесь создаются и действуют паровозоремонтные мастерские, деревообрабатывающие предприятия, спичечная фабрика «Ватра», заводы по изготовлению оборудования для нефтедобывающей промышленности. С началом Первой мировой войны в Стрыю формируется легион Украинских сечевых стрелков. С 1915 по 1944 года город несколько раз переходил от одного государства к другому, пока 5 августа 1944 года в Стрый не вступили советские войска, которые захватили всю Западную Украину и включили ее в состав СССР. |
|||||
|
|||||
Пам’ятник Ярославові Стецьку.
Ярослав Семенович Стецько (19.01.1912-5.07.1986) - активний діяч ОУН. Народився у Тернополі в родині священика. З відзнакою закінчив гімназію в Тернополі, в 1929-1934 вивчав право та філософію в Краківському та Львівському університетах. З 1941 року - перший заступник провідника ОУН-Б Степана Бандери. З січня 1942 по вересень 1944 року утримувався у в’язниці Целленбау на території німецького концтабору Заксенхаузен, призначеній для політиків європейських країн. Після звільнення, крайова конференція ОУН-Б у 1945 році обрала Я. Стецька членом бюро Проводу ОУН, до якого належали ще Степан Бандера та генерал Роман Шухевич. 1946 року Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН), президентом якого був до кінця свого життя. З ініціативи Я. Стецька постала також Європейська рада свободи, яка обрала його довічним членом почесної президії ЄРС. У 1968 році Ярослава Стецька було обрано головою Проводу ОУН-Б, який він очолював до кінця свого життя. Помер у Мюнхені. Памятник Ярославу Стецько. Ярослав Семёнович Стецько (19.01.1912-5.07.1986) - активный деятель ОУН. Родился в Тернополе в семье священника. С отличием окончил гимназию в Тернополе, в 1929-1934 изучал право и философию в Краковском и Львовском университетах. С 1941 года - первый заместитель руководителя ОУН-Б Степана Бандеры. С января 1942 по сентябрь 1944 года содержался в тюрьме Целленбау на территории немецкого концлагеря Заксенхаузен, предназначенной для политиков европейских стран. После освобождения, краевая конференция ОУН-Б в 1945 году избирала Я. Стецька членом бюро Провода ОУН, к которому принадлежали еще Степан Бандера и генерал Роман Шухевич. В 1946 году Ярослав Стецько возглавил Антибольшевистский блок народов (АБН), президентом которого был до конца своей жизни. По инициативе Я. Стецько появился также Европейский совет свободы, который избрал его пожизненным членом почетного президиума ЕСС. В 1968 году Ярослав Стецько был избран председателем Провода ОУН-Б, который он возглавлял до конца своей жизни. Умер в Мюнхене. |
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
Будинки по вулиці Незалежності (від перехрестя з вулицею Народна).
Дома по улице Независимости (от перекрестка с улицей Народная). |
|||||
|
|||||
|
|||||
Будинок на розі вулиць Шевченка та Франка.
Дом на углу улиц Шевченко и Франко. |
|||||
|
|||||
Цю в’язницю було збудовано наприкінці XIX століття.
З 1919 по 1939 рік використовувалась за прямим призначенням польською владою,
а з 1939 по 1941 рік була в'язницею НКВД.
Під час німецької окупації та після Другої світової війни до 1963 року вона була кримінальною тюрмою.
Далі тут організували виправну колонію для дівчат, яку було закрито влітку 1990 року.
1991 року після розкопок тут було споруджено Стіну скорботи та могилу-саркофаг.
Протягом наступних 13 років приміщення в’язниці використовували податкова інспекція та інші міські служби.
19 червня 2005 року на місці колишньої в'язниці було відкрито меморіальний комплекс «Борцям за волю України».
Автори проекту - архітектор Орест Скоп та скульптор Василь Ярич.
Эта тюрьма была построена в конце XIX века. С 1919 по 1939 год использовалась по прямому назначению польской властью, а с 1939 по 1941 год была тюрьмой НКВД. Во время немецкой оккупации и после Второй мировой войны до 1963 года она была криминальной тюрьмой. Далее здесь организовали исправительную колонию для девушек, которая была закрыта летом 1990 года. В 1991 году после раскопок здесь были сооружены Стена скорби и могила-саркофаг. В течение последующих 13 лет помещения тюрьмы использовали налоговая инспекция и другие городские службы. 19 июня 2005 года на месте бывшей тюрьмы был открыт мемориальный комплекс «Борцам за волю Украины». Авторы проекта - архитектор Орест Скоп и скульптор Василий Ярыч. |
|||||
|
|||||
Першоджерела:
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба; Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів. # Вікіпедія. |
|||||
Інші сторінки маршруту "Карпати, червень 2009 року":
|
|||||
Усі права застережено. © 2003-2012 Сергій Клименко |
|
|
|
|