Дрогобич - друге за чисельністю населення місто (78,6 тис. жителів)
Львівщини
обласного значення, районний центр, розташоване уздовж річки Тисмениця та її притоки Побук.
Щодо назви міста існує легенда: після того як половці спалили місто Бич,
неподалік було засновано новий, Другий Бич - Дрогобич.
Уперше Дрогобич згадується 1387 року, коли він входив до складу Галицького князівства,
як один із головних центрів солеваріння тогочасної Європи.
За княжих часів через місто проходив Великий соляний шлях, і це сприяло його економічному розвитку.
На гербі середньовічного міста зображено дев’ять топок солі, що символізують дев’ять солеварень.
У передмісті Дрогобича Зваричі досі працює один з найдавніших солеварних заводів.
Після захоплення Галицько-Волинського князівства польськими феодалами місто стало центром королівських маєтків Дрогобицького староства, що передавались у довічне володіння великим феодалам-старостам. У 1392 році на місці князівських палат почали будувати костел Святого Бартоломія, заснований Казимиром Великим, який разом з масивною похмурою оборонною вежею (згодом перебудованою на дзвіницю) нині є домінуючими спорудами центральної частини Дрогобича. Вони, разом з розташованим по сусідству костелом Вознесіння Господнього, закладеним в XV столітті, попри численні перебудови, є найстарішими спорудами міста. Завдяки видобуванню солі (три королівські колодязі давали розсіл для майже 80 солеварень) Дрогобич швидко розвивався і був у ті роки значним економічним центром краю.
Дрогобыч - второй по численности населения город (78,6 тыс. жителей) Львовщины областного значения, районный центр, расположенный вдоль реки Тысменица и ее притока Побук. Относительно названия города существует легенда: после того как половцы сожгли город Бич, неподалеку был основан новый, Второй Бич - Дрогобыч. Впервые Дрогобыч упоминается в 1387 году, когда он входил в состав Галицкого княжества, как один из главных центров солеварения тогдашней Европы. В княжеские времена через город проходил Большой соляной путь, и это способствовало его экономическому развитию. На гербе средневекового города изображено девять топок соли, символизирующих девять солеварен. В предместье Дрогобыча Зварыче до сих пор работает один из самых старых солеварных заводов.
После захвата Галицко-Волынского княжества польскими феодалами город стал центром королевских имений Дрогобычского староства, которые передавались в пожизненное владение крупным феодалам-старостам. В 1392 году на месте княжеских палат начали строить костел Святого Бартоломея, основанный Казимиром Великим, который вместе с массивной мрачной оборонной башней (впоследствии перестроенной в колокольню) ныне является доминирующими сооружениями центральной части Дрогобыча. Они, вместе с расположенным по соседству костелом Вознесения Господнего, заложенным в XV веке, невзирая на многочисленные перестройки, являются самыми старыми сооружениями города. Благодаря добыче соли (три королевских колодца давали рассол для почти 80 солеварен) Дрогобыч быстро развивался и был в те годы значительным экономическим центром края.
Після захоплення Галицько-Волинського князівства польськими феодалами місто стало центром королівських маєтків Дрогобицького староства, що передавались у довічне володіння великим феодалам-старостам. У 1392 році на місці князівських палат почали будувати костел Святого Бартоломія, заснований Казимиром Великим, який разом з масивною похмурою оборонною вежею (згодом перебудованою на дзвіницю) нині є домінуючими спорудами центральної частини Дрогобича. Вони, разом з розташованим по сусідству костелом Вознесіння Господнього, закладеним в XV столітті, попри численні перебудови, є найстарішими спорудами міста. Завдяки видобуванню солі (три королівські колодязі давали розсіл для майже 80 солеварень) Дрогобич швидко розвивався і був у ті роки значним економічним центром краю.
Дрогобыч - второй по численности населения город (78,6 тыс. жителей) Львовщины областного значения, районный центр, расположенный вдоль реки Тысменица и ее притока Побук. Относительно названия города существует легенда: после того как половцы сожгли город Бич, неподалеку был основан новый, Второй Бич - Дрогобыч. Впервые Дрогобыч упоминается в 1387 году, когда он входил в состав Галицкого княжества, как один из главных центров солеварения тогдашней Европы. В княжеские времена через город проходил Большой соляной путь, и это способствовало его экономическому развитию. На гербе средневекового города изображено девять топок соли, символизирующих девять солеварен. В предместье Дрогобыча Зварыче до сих пор работает один из самых старых солеварных заводов.
После захвата Галицко-Волынского княжества польскими феодалами город стал центром королевских имений Дрогобычского староства, которые передавались в пожизненное владение крупным феодалам-старостам. В 1392 году на месте княжеских палат начали строить костел Святого Бартоломея, основанный Казимиром Великим, который вместе с массивной мрачной оборонной башней (впоследствии перестроенной в колокольню) ныне является доминирующими сооружениями центральной части Дрогобыча. Они, вместе с расположенным по соседству костелом Вознесения Господнего, заложенным в XV веке, невзирая на многочисленные перестройки, являются самыми старыми сооружениями города. Благодаря добыче соли (три королевских колодца давали рассол для почти 80 солеварен) Дрогобыч быстро развивался и был в те годы значительным экономическим центром края.
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Будинок колишньої Нормальної школи при василіанському монастирі (вул. Трускавецька, 2). Пам’ятна таблиця Іванові Франку.
У цій школі в 1864-1867 роках вчився видатний український письменник, поет, вчений, публіцист, перекладач, громадський і політичний діяч Іван Франко (1856-1916). Наразі тут розміщено Єпархіальне управління Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Здание бывшей Нормальной школы при василианском монастыре (ул. Трускавецкая, 2). Мемориальная доска Ивану Франко. В этой школе в 1864-1867 годах учился выдающийся украинский писатель, поэт, учёный, публицист, переводчик, общественный и политический деятель Иван Франко (1856-1916). Ныне здесь расположено Епархиальное управление Самбирско-Дрогобычской епархии УГКЦ. |
1460 року місто Дрогобич здобуло Магдебурзьке право.
Його населення брало активну участь у визвольній козацько-селянській боротьбі.
XVI-XVII століття залишило місту в спадщину два чудових дерев’яних храми із дзвіницями:
церкву Воздвиження Чесного Хреста і церкву Святого Юра.
Вважається, що вони були побудовані ще в XVI столітті, але перша була до невпізнанності перебудована в 1661 році,
а другу в 1657 році розібраною перевезли з села Надіїв і встановили у Дрогобичі.
У цих церквах, відреставрованих в 1970-х роках, збереглися розписи XVII-XVIII століть,
а в храмі Святого Юра - іконостас 1659 року і частина експозиції історико-краєзнавчого музею.
Після першого поділу Польщі в 1772 році Дрогобич опинився у складі Австрійської імперії. Новим імпульсом у його економічному розвитку стало відкриття нафтових промислів Передкарпаття. 1859 року тут уперше в Європі засновано рафінерію - нафтопереробну установку. У другій половині ХIХ століття і на початку XX століття Дрогобич став одним із центрів з переробки озокериту, парафіну і нафти. Разом з Бориславом тут у 1900-1910 роках добувалося близько 90% усієї нафти Галичини. Сюди ринув іноземний капітал, і незабаром смак французьких і німецьких бізнесменів визначав архітектурний вигляд центральної частини Дрогобича. Від цього етапу розвитку міста збереглися великий будинок ратуші, безліч створених у різних стилях особняків і своєрідна міська забудова, що вигідно вирізняє Дрогобич серед багатьох інших міст Західної України.
1914 року місто окупували російські війська, того ж таки року на австро-російську війну було відправлено загін Українських січових стрільців. 1918 року на цій територій було проголошено ЗУНР, через рік сюди знову повернулися поляки, а 1939 року Дрогобич увійшов до складу Радянської України. Можливо, і архітектурний вигляд поряд з історичним значенням міста в першій половині XX століття сприяли тому, що після приєднання західноукраїнських земель до СРСР Дрогобич протягом двох десятиліть (1939-1959 роки) був центром однойменної області.
В 1460 году город Дрогобыч получил Магдебургское право. Его население активно участвовало в освободительной казацко-крестьянской борьбе. XVI-XVII века оставили городу в наследство два замечательных деревянных храма с колокольнями: церковь Воздвиженья Честного Креста и церковь Святого Юра. Считается, что они были построены еще в XVI веке, но первая была до неузнаваемости перестроена в 1661 году, а вторую в 1657 году разобранной перевезли из села Надиев и установили в Дрогобыче. В этих церквях, отреставрированных в 1970-х годах, сохранились росписи XVII-XVIII веков, а в храме Святого Юра - иконостас 1659 года и часть экспозиции историко-краеведческого музея.
После первого раздела Польши в 1772 году Дрогобыч оказался в составе Австрийской империи. Новым импульсом в его экономическом развитии стало открытие нефтяных промыслов Прикарпатья. В 1859 году здесь впервые в Европе основали рафинерию - нефтеперерабатывающую установку. Во второй половине XIX века и в начале XX века Дрогобыч стал одним из центров переработки озокерита, парафина и нефти. Вместе с Бориславом здесь в 1900-1910 годах добывалось около 90% всей нефти Галичины. Сюда хлынул иностранный капитал, и вскоре вкус французских и немецких бизнесменов определял архитектурный вид центральной части Дрогобыча. От этого этапа развития города сохранились большое здание ратуши, множество созданных в разных стилях особняков и своеобразная городская застройка, которая выгодно выделяет Дрогобыч среди многих других городов Западной Украины.
В 1914 году город оккупировали российские войска, в том же году на австро-российскую войну был отправлен отряд Украинских сичевых стрелков. В 1918 году на этой территорий была провозглашена ЗУНР, через год сюда опять вернулись поляки, а в 1939 году Дрогобыч вошел в состав Советской Украины. Возможно, и архитектурный вид совместно с историческим значением города в первой половине XX века способствовали потому, что после присоединения западноукраинских земель к СССР Дрогобыч в течение двух десятилетий (1939-1959 годы) был центром одноименной области.
Після першого поділу Польщі в 1772 році Дрогобич опинився у складі Австрійської імперії. Новим імпульсом у його економічному розвитку стало відкриття нафтових промислів Передкарпаття. 1859 року тут уперше в Європі засновано рафінерію - нафтопереробну установку. У другій половині ХIХ століття і на початку XX століття Дрогобич став одним із центрів з переробки озокериту, парафіну і нафти. Разом з Бориславом тут у 1900-1910 роках добувалося близько 90% усієї нафти Галичини. Сюди ринув іноземний капітал, і незабаром смак французьких і німецьких бізнесменів визначав архітектурний вигляд центральної частини Дрогобича. Від цього етапу розвитку міста збереглися великий будинок ратуші, безліч створених у різних стилях особняків і своєрідна міська забудова, що вигідно вирізняє Дрогобич серед багатьох інших міст Західної України.
1914 року місто окупували російські війська, того ж таки року на австро-російську війну було відправлено загін Українських січових стрільців. 1918 року на цій територій було проголошено ЗУНР, через рік сюди знову повернулися поляки, а 1939 року Дрогобич увійшов до складу Радянської України. Можливо, і архітектурний вигляд поряд з історичним значенням міста в першій половині XX століття сприяли тому, що після приєднання західноукраїнських земель до СРСР Дрогобич протягом двох десятиліть (1939-1959 роки) був центром однойменної області.
В 1460 году город Дрогобыч получил Магдебургское право. Его население активно участвовало в освободительной казацко-крестьянской борьбе. XVI-XVII века оставили городу в наследство два замечательных деревянных храма с колокольнями: церковь Воздвиженья Честного Креста и церковь Святого Юра. Считается, что они были построены еще в XVI веке, но первая была до неузнаваемости перестроена в 1661 году, а вторую в 1657 году разобранной перевезли из села Надиев и установили в Дрогобыче. В этих церквях, отреставрированных в 1970-х годах, сохранились росписи XVII-XVIII веков, а в храме Святого Юра - иконостас 1659 года и часть экспозиции историко-краеведческого музея.
После первого раздела Польши в 1772 году Дрогобыч оказался в составе Австрийской империи. Новым импульсом в его экономическом развитии стало открытие нефтяных промыслов Прикарпатья. В 1859 году здесь впервые в Европе основали рафинерию - нефтеперерабатывающую установку. Во второй половине XIX века и в начале XX века Дрогобыч стал одним из центров переработки озокерита, парафина и нефти. Вместе с Бориславом здесь в 1900-1910 годах добывалось около 90% всей нефти Галичины. Сюда хлынул иностранный капитал, и вскоре вкус французских и немецких бизнесменов определял архитектурный вид центральной части Дрогобыча. От этого этапа развития города сохранились большое здание ратуши, множество созданных в разных стилях особняков и своеобразная городская застройка, которая выгодно выделяет Дрогобыч среди многих других городов Западной Украины.
В 1914 году город оккупировали российские войска, в том же году на австро-российскую войну был отправлен отряд Украинских сичевых стрелков. В 1918 году на этой территорий была провозглашена ЗУНР, через год сюда опять вернулись поляки, а в 1939 году Дрогобыч вошел в состав Советской Украины. Возможно, и архитектурный вид совместно с историческим значением города в первой половине XX века способствовали потому, что после присоединения западноукраинских земель к СССР Дрогобыч в течение двух десятилетий (1939-1959 годы) был центром одноименной области.
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Катедральний собор Пресвятої Трійці (вул. Трускавецька, 2).
Пам’ятна таблиця Маркіянові Шашкевичу. Кафедральный собор Святой Трицы (ул. Трускавецкая, 2). Мемориальная доска Маркиану Шашкевичу. Drohobych. Church of the Sainted Trinity. |
Нинішній храм Пересвятої Трійці було збудовано у 1690 році як римо-католицький костел,
а прилеглі приміщення було добудовано пізніше, як монастир отців-кармелітів.
У 1795 році австрійський цісар Йосиф II ліквідував цей монастир, а його майно націоналізував.
У 1808 році руська (українська) громада викупила у Австро-Угорського уряду
храм і приміщення під греко-католицьку церкву та школу.
Згодом цей духовний комплекс було віддано під опіку отців василіян, однак він і надалі залишався у власності міста.
Храм оновлювався у 1894-1905 роках. Розпис іконостасу в 1909 році здійснив талановитий галицький маляр Модест Сосенко.
У стінах храму молилися і навчалися багато світочів української нації, серед яких - видатний громадський діяч і письменник Іван Франко.
Маркіян Семенович Шашкевич (1811-1843) - український письменник, поет, зачинатель нової української літератури в Галичині, священик УГКЦ, культурно-громадський діяч, речник національного відродження західноукраїнських земель.
Нынешний храм Святой Троицы был построен в 1690 году как римо-католицкий костел, а прилегающие помещения были достроены позже, как монастырь отцов-кармелитов. В 1795 году австрийский цесарь Иосиф II ликвидировал этот монастырь, а его имущество национализировал. В 1808 году руськая (украинская) община выкупила у Австро-Венгерского правительства храм и помещения под греко-католическую церковь и школу. Впоследствии этот духовный комплекс был отдан под опеку отцов василиан, однако он и далее оставался в собственности города. Храм обновлялся в 1894-1905 годах. Роспись иконостаса в 1909 году осуществил талантливый галицкий худлжник Модест Сосенко. В стенах храма молились и учились много светочей украинской нации, среди которых - выдающийся общественный деятель и писатель Иван Франко.
Маркиян Семенович Шашкевич (1811-1843) - украинский писатель, поэт, зачинатель новой украинской литературы в Галичине, священник УГКЦ, культурно-общественный деятель, глашатай национального возрождения западноукраинских земель.
Маркіян Семенович Шашкевич (1811-1843) - український письменник, поет, зачинатель нової української літератури в Галичині, священик УГКЦ, культурно-громадський діяч, речник національного відродження західноукраїнських земель.
Нынешний храм Святой Троицы был построен в 1690 году как римо-католицкий костел, а прилегающие помещения были достроены позже, как монастырь отцов-кармелитов. В 1795 году австрийский цесарь Иосиф II ликвидировал этот монастырь, а его имущество национализировал. В 1808 году руськая (украинская) община выкупила у Австро-Венгерского правительства храм и помещения под греко-католическую церковь и школу. Впоследствии этот духовный комплекс был отдан под опеку отцов василиан, однако он и далее оставался в собственности города. Храм обновлялся в 1894-1905 годах. Роспись иконостаса в 1909 году осуществил талантливый галицкий худлжник Модест Сосенко. В стенах храма молились и учились много светочей украинской нации, среди которых - выдающийся общественный деятель и писатель Иван Франко.
Маркиян Семенович Шашкевич (1811-1843) - украинский писатель, поэт, зачинатель новой украинской литературы в Галичине, священник УГКЦ, культурно-общественный деятель, глашатай национального возрождения западноукраинских земель.
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Історична забудова центральної частини Дрогобича (початок вулиці Трускавецька).
Историческая застройка центральной части Дрогобыча (начало улицы Трускавецкая). |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Пам’ятник Василю Стефанику.
Стефаник Василь Семенович (1871-1936) - український письменник, майстер експресіоністичної новели, депутат Австрійського парламенту від Галичини. Памятник Василию Стефанику. Стефаник Василий Семёнович (1871-1936) - украинский писатель, мастер экспрессионистической новеллы, депутат Австрийского парламента от Галичины. Drohobych. Vasyl Stefanyk monument. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Міська ратуша (пл. Ринок, 1).
Цю будівлю було споруджено у 20-х роках ХХ століття за проектом архітектора Мар'яна Нікодемовича.
Ратушу збудовано з цегли, вона має три поверхи та вежу, що добре проглядається звідусіль у середмісті.
Колись на фасаді ратуші красувались скульптури грифонів, але їх було знято за радянської влади.
Наразі, як і раніше, тут міститься місцевий орган самоврядування - Дрогобицька міська рада.
Городская ратуша (пл. Рынок, 1). Это здание было построено в 20-х годах ХХ века по проекту архитектора Марьяна Никодемовича. Ратуша построена из кирпича, она имеет три этажа и башню, которая хорошо просматривается отовсюду в центре города. Когда-то на фасаде ратуши красовались скульптуры грифонов, но они были сняты при советской власти. Теперь, как и раньше, здесь находится местный орган самоуправления - Дрогобычский городской совет. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Історична забудова центральної частини Дрогобича (площа Ринок).
Историческая застройка центральной части Дрогобыча (площадь Рынок). |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Історична забудова центральної частини Дрогобича (вулиця Івана Мазепи).
Историческая застройка центральной части Дрогобыча (улица Ивана Мазепы). |
Фото червня 2009 року. |
Львiвський обласний академічний музично-драматичний театр iмені Юрія Дрогобича (пл. Театральна, 1).
Театр має понад 70-річну історію. Статус академічного було присвоєно театрові в 2009 році на честь 70-річчя колективу та за здобутки на театральній ниві. Львовский областной академический музыкально-драматичный театр имени Юрия Дрогобича (пл. Театральная, 1). Театр имеет более чем 70-летнюю историю. Статус академического был присвоен театру в 2009 году в честь 70-летия коллектива и за достижения на театральной ниве. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Колишній готель «Європа» (на розі вулиць Степана Бандери та Ковальська) та
Меморіал жертвам терору (вул. Ковальська, на розі з вулицею Шевська).
Тут, під стіною навпроти колишнього готелю «Європа», у 1943-1944 роках гітлерівці знищили безліч людей. Більшість скараних на смерть було українськими повстанцями (членами ОУН, УПА) чи їх підтримували. Бывший отель «Европа» (на углу улиц Степана Бандеры и Ковальская) и Мемориал жертвам террора (ул. Ковальская, на углу с улицей Шевская). Здесь, под стеной напротив бывшего отеля «Европа», в 1943-1944 годах гитлеровцы уничтожили множество людей. Большинство казненных были украинскими повстанцами (членами ОУН, УПА) либо их поддерживали. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Давньоруська оборонна вежа, пізніше надбудована дзвіницею (пл. Замкова Гора).
Це - найстаріша споруда міста, пам'ятка архітектури національного значення. Спорудження її датується кінцем XIII - початком XV століть. Первісно служила оборонною вежою замку руського воєводи. Із побудовою поряд костелу св. Варфоломія (кінець XIV - XVI століття), вежу було пристосовано під потреби дзвіниці костелу. Древнерусская оборонная башня XII века, позже надстроенная колокольней (пл. Замковая Гора). Это - самое старое сооружение города, памятник архитектуры национального значения. Сооружение ее датируется концом XIII - началом XV веков. Первоначально служила оборонной башней замка руського воеводы. С постройкой рядом костела св. Варфоломея (конец XIV - XVI век), башню приспособили под потребности колокольни костела. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Пам'ятник Юрієві Дрогобичу (пл. Замкова Гора).
На камені - напис:
«Юрій Дрогобич (Котермак), бл. 1450 - 4.2.1494.
Видатний український учений, гуманіст, доктор філософії та медицини,
ректор найстарішого в Європі Болонського (Італія) і декан Краківського (Польща) університетів.
Перший з України-Руси автор друкованої книжки (1483).
Народився в Дрогобичі, помер і похований у Кракові».
Памятник Юрию Дрогобичу (пл. Замковая Гора). На камне - надпись (на Украинском языке):
«Юрий Дрогобич (Котермак), ок. 1450 - 4.2.1494.
Выдающийся украинский ученый, гуманист, доктор философии и медицины,
ректор самого старого в Европе Болонского (Италия) и декан Краковского (Польша) университетов.
Первый из Украины-Руси автор печатной книжки (1483).
Родился в Дрогобыче, умер и похоронен в Кракове».
|
Близько 1450 року в місті народився і одержав початкову освіту Юрій Дрогобич (Котермак),
майбутній український учений, доктор медицини й філософії,
професор Краківського університету та перший український ректор Болонського університету.
Вважається, що видана ним у Римі латинською мовою під псевдонімом «Юрій з Дрогобича»
книга «Прогностична оцінка» (1483 рік) є першим друкованим твором вітчизняного автора.
Около 1450 года в городе родился и получил начальное образование Юрий Дрогобыч (Котермак), будущий украинский ученый, доктор медицины и философии, профессор Краковского университета и первый украинский ректор Болонского университета. Считается, что изданная им в Риме на латинском языке под псевдонимом «Юрий из Дрогобыча» книга «Прогностическая оценка» (1483 год) является первым печатным произведением отечественного автора.
Около 1450 года в городе родился и получил начальное образование Юрий Дрогобыч (Котермак), будущий украинский ученый, доктор медицины и философии, профессор Краковского университета и первый украинский ректор Болонского университета. Считается, что изданная им в Риме на латинском языке под псевдонимом «Юрий из Дрогобыча» книга «Прогностическая оценка» (1483 год) является первым печатным произведением отечественного автора.
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Костел святого Варфоломія (вул. Галицька, 12).
Це - одна з найстаріших зі збережених споруд Дрогобича, історико-архітектурна пам'ятка національного значення. Костел було збудовано на місці терему княжого воєводи. Його спорудження датується кінцем XIV - початком XVI століть. Храм є давнім духовним осередком католіцизму на землях Галичини, взірцем архітектури готики. Інтер'єри храму було заново розписано в стилі пізнього бароко під час відновлювальних робіт, що проводились у костелі в XVІІІ столітті. Фрески було виконано близько 1800 року. Вітражі виготовлено вже у ХІХ столітті. Костел святого Варфоломея (ул. Галицкая, 12). Это - одно из самых старых из сохранившихся сооружений Дрогобыча, историко-архитектурный памятник национального значения. Костел был построен на месте терема княжеского воеводы. Его сооружение датируется концом XIV - началом XVI веков. Храм является давней духовной ячейкой католицизма на землях Галичины, образцом архитектуры готики. Интерьеры храма были заново расписаны в стиле позднего барокко во время обновительных работ, которые проводились в костеле в XVІІІ веке. Фрески были выполнены около 1800 года. Витражи изготовлены уже в ХІХ веке. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Пам'ятник Папі Римському Йоану Павлу II (1920-2005) біля костелу святого Варфоломія
та пам'ятна таблиця подіям 1648 року під час Визвольної війни Українського народу - на стіні дзвіниці. Памятник Папе Римскому Иоану Павлу II (1920-2005) возле костела святого Варфоломея и мемориальная доска событиям 1648 года во время Освободительной войны Украинского народа - на стене колокольни. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Будинок (вул. Шевченка, 12).
Закладини цього будинку в 1873 році, свідком яких був Іван Франко, стали художнім поштовхом при написанні роману «Борислав сміється». Наразі - Львівська обласна Рада профспілки працівників нафтової та газової промисловості Всеукраїнської профспілки працівників нафтової та газової промисловості України. Дом (ул. Шевченко, 12). Закладка этого дома в 1873 году, свидетелем которой был Иван Франко, стала художественным толчком при написании романа «Борислав смеется». Ныне - Львовский областной Совет профсоюза работников нефтяной и газовой промышленности Всеукраинского профсоюза работников нефтяной и газовой промышленности Украины. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Історична забудова центральної частини Дрогобича (вулиця Івана Франка).
Историческая застройка центральной части Дрогобыча (улица Ивана Франко). |
Фото червня 2009 року. |
Пам’ятник Іванові Франку (пл. Театральна, 1).
Іван Франко (1856-1916) видатний український письменник, поет, вчений, публіцист, перекладач, громадський і політичний діяч. Народився в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту. Памятник Ивану Франко (пл. Театральная, 1). Иван Франко (1856-1916) - выдающийся украинский писатель, поэт, учёный, публицист, переводчик, общественный и политический деятель. Родился в селе Нагуевичи Дрогобычского уезда. Drohobych. Franko monument. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Історична забудова центральної частини Дрогобича (вулиця Івана Франка).
Историческая застройка центральной части Дрогобыча (улица Ивана Франко). |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Пам’ятник Степанові Бандері в парку імені Степана Бандери.
Відкрито 14 жовтня 2001 року, скульптор Любомир Яремчук.
Степан Андрійович Бандера (1.01.1909-15.10.1959) - український політичний діяч, ідеолог українського націоналiстичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів - голова Проводу ОУН-Б. Народився у селі Старий Угринів (Калуського району Івано-Франківської області). Був убитий агентом КДБ у Мюнхені 15 жовтня 1959 року. Памятник Степану Бандере в парке имени Степана Бандеры. Открыт 14 октября 2001 года, скульптор Любомир Яремчук. Степан Андреевич Бандера (1.01.1909-15.10.1959) - украинский политический деятель, идеолог украинского националистического движения XX века, после раскола Организации украинских националистов - руководитель Провода ОУН-Б. Родился в селе Старый Угринов (Калушского района Ивано-Франковской области). Был убит агентом КГБ в Мюнхене 15 октября 1959 года. Drohobych. Stepan Bandera monument. |
20 січня 2010 року Степанові Бандері Указом Президента України було присвоєно звання Герой України (посмертно).
Це рішення викликало неоднозначну реакцію як в Україні, так і поза її межами.
2 квітня 2010 року Донецький окружний адмiнiстративний суд визнав незаконним та скасував цей Указ,
оскільки «...таке звання може присуджуватися тільки громадянам держави ...
Бандера Степан Андрійович помер у 1959 році, тому він не є громадянином України».
На це рішення Донецького суду різними людьми було подано низку апеляційних та касаційних скарг,
однак усі вони були залишені без задоволення.
У відповідь на позбавлення звання Герой України, низка міст західної України присвоїла Степанові Бандері
звання почесного громадянина (більше 20-ти міст, зокрема -
чотири обласних центри: Тернопіль, Івано-Франківськ, Львів, Луцьк).
20 января 2010 года Степану Бандере Указом Президента Украины было присвоено звание Герой Украины (посмертно). Это решение вызывало неоднозначную реакцию как в Украине, так и за ее пределами. 2 апреля 2010 года Донецкий окружной административный суд признал незаконным и упразднил этот Указ, поскольку «...такре звание может присуждаться только гражданам государства ... Бандера Степан Андреевич умер в 1959 году, потому он не является гражданином Украины». На это решение Донецкого суда разными людьми был подан ряд апелляционных и кассационных жалоб, однако все они были оставлены без удоволетворения. В ответ на лишение звания Герой Украины, ряд городов западной Украины присвоили Степану Бандере звание почетного гражданина (больше 20-ти городов, в частности - четыре областных центра: Тернополь, Ивано-Франковск, Львов, Луцк).
20 января 2010 года Степану Бандере Указом Президента Украины было присвоено звание Герой Украины (посмертно). Это решение вызывало неоднозначную реакцию как в Украине, так и за ее пределами. 2 апреля 2010 года Донецкий окружной административный суд признал незаконным и упразднил этот Указ, поскольку «...такре звание может присуждаться только гражданам государства ... Бандера Степан Андреевич умер в 1959 году, потому он не является гражданином Украины». На это решение Донецкого суда разными людьми был подан ряд апелляционных и кассационных жалоб, однако все они были оставлены без удоволетворения. В ответ на лишение звания Герой Украины, ряд городов западной Украины присвоили Степану Бандере звание почетного гражданина (больше 20-ти городов, в частности - четыре областных центра: Тернополь, Ивано-Франковск, Львов, Луцк).
Фото червня 2009 року. |
Пам’ятник Тарасові Григоровичу Шевченку (пл. Шевченка).
Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) видатний український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський діяч, фольклорист, етнограф, історик. Академік російської Імператорської Академії мистецтв (1860 рік). За громадську діяльність і, перш за все, - за вірші, в яких висловлювався гнівний осуд поневолення українського народу царською Росією і які справили велике враження на українське суспільство, Поета кілька разів арештовували та заслали в солдати.
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу, Що проклену святого бога, За неї душу погублю!
Сон («Гори мої високії…»)
Памятник Тарасу Григорьевичу Шевченко (пл. Шевченко). Тарас Григорьевич Шевченко (1814-1861) - величайший украинский поэт, писатель (драматург, прозаик), художник (живописец, гравер), общественный деятель, фольклорист, этнограф, историк. Академик российской Императорской Академии художеств (1860 год). За общественную деятельность и, прежде всего - за стихи, в которых высказывалось гневное осуждение порабощения украинского народа царской Россией и которые произвели большое впечатление на украинское общество, Поэта несколько раз арестовывали и заслали в солдаты. Drohobych. Taras Shevchenko monument. |
Фото червня 2009 року. |
Хоральна синагога (вул. Пилипа Орлика).
Пам’ятка архітектури та культури. Синагогу зводили у 1842-1865 роках в єврейському передмісті Дрогобича - Лан, за основу її зовнішнього оздоблення брали німецьку синагогу в Касселі. Після завершення Другої світової війни в цій будівлі розмістили склад солі, потім - мебельний магазин, в прибудовах - продуктові склади. У 1990-х роках будівлю передали общині іудаїстів. У червні 2009 року будівля перебувала у вкрай занедбаному та відверто аварійному стані. Хоральная синагога (ул. Пилипа Орлика). Памятник архитектуры и культуры. Синагогу возводили в 1842-1865 годах в еврейском предместье Дрогобыча - Лан, за основу ее внешней отделки брали немецкую синагогу в Кассели. После завершения Второй мировой войны в этом здании разместили склад соли, потом - мебельний магазин, в пристройках - продуктовые склады. В 1990-х годах здание передали общине иудаистов. В июне 2009 года здание находилось в крайне запущенном и откровенно аварийном состоянии. Drohobych. Synagogue. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Монастир святих Апостолів Петра і Павла (вул. Стрийська, 1) -
монастир Василіянського Чину святого Йосафата Української Греко-Католицької Церкви.
Зведення храму датується 1825-1828 роками.
Величний мурований храм є одним із найрозкішніших взірців сакральної архітектури міста
і країни XIX століття, історико-архітектурною пам'яткою.
Монастырь святых Апостолов Петра и Павла (ул. Стрыйская, 1) - монастырь Василианского Чина святого Йосафата Украинской Греко-Католической Церкви. Возведение храма датируется 1825-1828 годами. Величественный каменный храм является одним из самых роскошных образцов сакральной архитектуры города и страны XIX века, историко-архитектурныс памятником. Drohobych. Church of Sts. Peter and Paul, prime Apostles. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Інститут фізики, математики та інформатики Дрогобицького ДПУ
імені Івана Франка (вул. Стрийська, 3).
Це - будівля колишньої гімназії, пізніше - в'язниця НКВС, катівня гестапо. Пам'ятна таблиця закликає:
«Перехожий!
Зупинись на мить і схили голову.
Тут у 1941 році містилася катівня НКВС.
Кров'ю невинних замордованих синів і дочок Дрогобиччини просякнуті мури цього будинку.
Вона волає справедливості!»
Институт физики, математики и информатики Дрогобычского ГПУ имени Ивана Франко (ул. Стрыйская, 3). Это - здание бывшей гимназии, позже - тюрьма НКВД, застенок гестапо. Мемориальная доска призывает (на Украинском языке):
«Прохожий!
Остановись на мгновение и склони голову.
Здесь в 1941 году размещался застенок НКВД.
Кровью невинных замученных сыновей и дочерей Дрогобыччины пропитаны стены этого дома.
Она взывает о справедливости!»
|
Фото червня 2009 року. |
Будинок (вул. Стрийська, 22).
Зараз тут містяться Дрогобицьке міськрайонне управління ГУМВС України у Львівській області та Дрогобицький МВ ГУМВС України у Львівській області. Дом (ул. Стрыйская 22). Ныне здесь находятся Дрогобычское горрайонное управление ГУМВД Украины во Львовской области и Дрогобычское МО ГУМВД Украины во Львовской области. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Дерев'яна церква Святого Юра (вул. Солоний Ставок, 23).
Пам'ятка сакральної архітектури національного значення. Дерев'яна тридільна (тризрубна) церква кінця XV - початку XVI століття з квадратною головною навою і двома гранчастими бічними криласами (конхами) та гранчастими зрубами вівтаря і притвору (бабинцями). Була споруджена у стилі українського Відродження в селі Надіїв, а 1657 року її розібраною було перевезено до Дрогобича. В інтер'єрі збереглися іконостас 1659 року та розписи XVII століття. Архітектура церкви Св. Юра є одним з найяскравіших взірців галицької школи народної архітектури, яка втілила в собі мистецькі засади бароко. Деревянная церковь Святого Юра (ул. Солёный Ставок, 23). Памятник сакральной архитектуры национального значения. Деревянная трехдольная (трехсрубная) церковь конца XV - начала XVI века с квадратным главным нефом и двумя гранеными боковыми клиросами и гранеными срубами алтаря и притвора (бабинцами). Была построена в стиле украинского Возрождения в селе Надиев, а в 1657 году её разобранной перевезли в Дрогобыч. В интерьере сохранились иконостас 1659 года и росписи XVII века. Архитектура церкви Св. Юра является одним из самых ярких образцов галицкой школы народной архитектуры, воплотившим в себе художественные принципы барокко. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Інтер'єр церкви Святого Юра:
іконостас (1659 рік) та бабинець.
Интерьер церкви Святого Юра: иконостас (1659 год) и бабинець. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Інтер'єр церкви Святого Юра.
«Акафіст Богоматері» розміщено на північній стороні, «Акафіст Христу» - на південній. Інтер'єр церкви розписаний під керівництвом Стефана Маляра, поповича Медицького. Крім релігійних композицій (Страсті Христові), цікавим є багатий декоративний орнамент переважно рослинного характеру. Іконостас та ікони того самого маляра («Акафист Богоматері», «Діяння апостола Павла», «Відсічення голови Великомученика Юрія») виконано в коричнево-вохристій та оливково-зеленій гамі; скромними малярськими засобами митець надав індивідуального, майже портретного виразу зображуваним постатям. Интерьер церкви Святого Юра. «Акафист Богоматери» размещен на северной стороне, «Акафист Христу» - на южной. Интерьер церкви расписан под руководством Стефана Маляра, поповича Медицкого. Кроме религиозных композиций (Страсти Христовы), интересен богатый декоративный орнамент преимущественно растительного характера. Иконостас и иконы того же маляра («Акафист Богоматери», «Деяния апостола Павла», «Отсечение главы Великомученика Юрия») выполнены в коричнево охровой и оливково-зеленой гами; скромными живописными средствами художник придал индивидуальное, почти портретное выражение изображаемым фигурам. |
Фото червня 2009 року. |
Дзвіниця церкви Святого Юра, 1678 рік (вул. Солоний Ставок, 23).
З південно-західної сторони церкви розмістилася дерев’яна квадратна у плані, каркасна дзвіниця, збудована в 1670 році. Вона має чотири рівні, які завершуються бароковим куполом. У 1678 та 1711 роках дзвіницю перебудовували. Нахил стін досередини й широка галерея з підсябиттям на третьому рівні надають їй рис оборонної дерев’яної вежі. Четвертий рівень утворений восьмигранним зрубом і завершується бароковим куполом. Таке завершення єднає її з верхами церкви. Дзвіниця разом із церквою Св. Юра творять єдиний архітектурний ансамбль. Після проведеної в 1974-1975 роках реставрації тут розмістився відділ пам'яток дерев'яної архітектури краєзнавчого музею «Дрогобиччина». Обидві споруди взяті на облік як пам'ятки сакральної архітектури загальнонаціонального значення. Йде оформлення документів для внесення церкви у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Колокольня церкви Святого Юра, 1678 год (ул. Солёный Ставок, 23). С юго-западной стороны церкви разместилась деревянная квадратная в плане, каркасная колокольня, построенная в 1670 году. Она имеет четыре уровня, которые завершаются барочным куполом. В 1678 и 1711 году колокольня перестраивалась. Наклон стен внутрь и широкая галерея с бойницами вертикального боя на третьем уровне придают ей черты оборонной деревянной башни. Четвертый уровень образован восьмигранным срубом и завершается барочным куполом. Такое завершение объединяет её с верхами церкви. Колокольня вместе с церковью Св. Юра создают единственный архитектурный ансамбль. После проведенной в 1974-1975 годах реставрации здесь разместился отдел памятников деревянной архитектуры краеведческого музея «Дрогобыччина». Оба сооружения взяты на учет как памятники сакральной архитектуры общенационального значения. Идет оформление документов для внесения церкви в Список всемирного наследия ЮНЕСКО. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Дерев'яна церква Здвиження Чесного Хреста (вул. Зварицька, 7).
Збудовано 1613 року, взірець сакральної архітектури українського Відродження. Пам'ятка архітектури національного значення. Дзвiницю церкви Здвиження Чесного Хреста було зведено 1661 року. Будівля дерев'яна, квадратова в плані. Також є пам'яткою архітектури національного значення. Деревянная церковь Воздвиженья Честного Креста (ул. Зварычская, 7). Построена в 1613 году, образец сакральной архитектуры украинского Возрождения. Памятник архитектуры национального значения. Колокольня церкви Воздвиженья Честного Креста была возведена в 1661 году. Здание деревянное, квадратне в плане. Также является памятником архитектуры национального значения. |
Першоджерела:
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба; Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Вся Україна»; А.С. Івченко; ДНВП «Картографія»; Київ-2006.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Вікіпедія.
# Путівник «Вся Україна»; А.С. Івченко; ДНВП «Картографія»; Київ-2006.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Вікіпедія.
До переліку фотосерій
