Остер - місто (близько 7,1 тис. мешканців) у
Чернігівській області.
Розташоване на лівому березі
Десни
при впадінні до неї річки Остер.
Вперше згадується в літописі під 1098 як місто «на Въстри» («Град на Вострі», «Остерський Городець», «Юріїв град»).
Засновано Великим князем Київським Володимиром Мономахом під назвою Городець
як форпост на річці Востр (нині річка Остер) та центр збору полюддя в краї.
Пізніше місто перейшло до шостого сина Володимира Мономаха -
Юрія Довгорукого - засновника
Москви.
Втім, на території Остра та його околицях виявлено і більш давні поселення епохи бронзи (2 тис. до н.е.) та трипільської культури. «Въ лєто 6606 (1098) заложи Володимєр на Въстри Црквь жє при нєм стаго Михаила каменну, а вєрхъ ся дрєвомъ нарублєнъ» (Повість минулих літ). Місто Остер мало важливе стратегічне значення, бо було розташоване на перехресті важливих торгівельних шляхів з північних князівств до Візантії та великокняжої столиці Києва. Важливість Остра для захисту Київської Русі підтверджує відома приказка - «Держи спис стрілу на Вістрі, пропустиш під Остром, будеш мати січу під Києвом». 1240 року Остер був зруйнований монголо-татарами. Згодом тут виникло поселення, яке звалося Старим Остром, або Старогородкою. На початку XIV століття ближче до Десни виросло нове поселення під назвою Остер. Остёр - город (около 7,1 тыс. жителей) в Черниговской области. Расположен на левом берегу Десны при впадении в неё речки Остёр. Впервые упоминается в летописи под 1098 как город «на Въстри» («Град на Востри», «Остерський Городець», «Юриев град»). Основан Великим князем Киевским Владимиром Мономахом под названием Городец как форпост на реке Востр (ныне речка Остёр) и центр сбора дани с людей в крае. Позднее город перешёл к шостому сыну Владимира Мономаха - Юрию Долгорукому - основателю Москвы. Впрочем, на территории Остра и его околицах обнаружены и более давние поселения эпохи бронзы (2 тыс. до н.э.) и трипольской культуры. «Въ лєто 6606 (1098) заложи Володимєр на Въстри Црквь жє при нєм стаго Михаила каменну, а вєрхъ ся дрєвомъ нарублєнъ» (Повесть временных лет). Город Остёр имел важное стратегическое значение, поскольку был расположен на перекрёстке важных торговых путей из северных княжеств в Византию и великокняжескую столицу Киев. Важность Остра для защиты Киевской Руси подтверждает известная поговорка - «Держи копьё стрелу на Востре, пропустишь под Остром, будешь иметь сечу под Киевом». В 1240 году Остёр был разрушен монголо-татарами. Впоследствии тут возникло поселение, названное Старым Остром, или Старогородкой. В начале XIV века ближе к Десне возникло новое поселение под названием Остёр. |
||||
|
||||
З 1356 року Остер - під владою Великого князівства Литовського, а після Люблінської унії 1569 року - Польщі.
У першій половині XVII століття Остер був центром окремого Остерського староства.
Визволений 1648 року, Остер став сотенним містечком
переяславського полку.
З 1654 Остер - у складі Московського царства.
1662 року містечко отримало Магдебурзьке право, що надало Остру самоврядування на тому ж рівні, що й решті європейських міст.
1663 року після важких боїв польські війська оволоділи Остром,
але в лютому 1664 року при підтримці місцевого населення були вибиті козацькими і російськими полками.
У 1666 році Остер мав 19 водяних млинів, 42 просяні ступи та 21 сукновальню.
Ремісники і торгові люди становили 65% всього населення.
За часів Російської імперії Остер лишався важливим торгівельним центром - щорічно повз місто по Десні проходило більше 1000 барж.
У місті відбувалось 4 щорічних ярмарки, активно розвивались кравецтво, чоботарство, бондарство,
ковальство, ткацтво, кушнірство, котлярство, гончарство, іконопис, винокурництво та інші ремесла.
Остерські майстри різьби по дереву та виробники сіток і неводів вважались одними з найкращих на Лівобережній Україні.
В Острі прокладали дерев'яні настили для пішоходів на вулицях, була каналізація з дерев'яних труб,
по яких вода стікала з високих частин міста на нижчі.
У межах міста діяло багато церков - Воскресенська, Миколая Чудотворця, Петра і Павла,
Успіння Пресвятої Богородиці, Воздвиженська, Іванівська.
Після Андрусівського перемир’я 1667 року остерська сотня відійшла до Київського полку. За даними перепису 1766 року в Острі мешкало 2007 осіб, причому козаків було 1086. Після створення намісництва (1782) Остер - повітове місто київського намісництва, з 1797 - заштатне місто малоросійської губернії, з 1802 - Чернігівської губернії, з 1803 - повітове місто Чернігівської губернії. У XVIII столітті земельні володіння навколо Остра стали власністю князя О. А. Безбородька. Землями в цій місцевості володіли також представники козацької старшини - Забіли, Закревські та інші. Мешканці Остра були відомими майстрами різьблення по дереву; 1758 року майстер Я. Підліський з помічниками виготовив 7-ми ярусний іконостас для Успенського собору в Брянську. С 1356 года Остёр - под властью Великого княжества Литовского, а после Люблинской унии 1569 года - Польши. В первой половине XVII века Остёр был центром отдельного Остерського староства. Освобожденный в 1648 году, Остёр стал сотенным городком переяславского полка. С 1654 года Остёр - в составе Московского царства. В 1662 году городок получил Магдебургское право, которое дало Остру самоуправление на том же уровне, что и остальным европейским городам. В 1663 году после тяжелых боев польские войска овладели Остром, но в феврале 1664 года при поддержке местного населения были выбиты казацкими и российскими полками. В 1666 году Остёр имел 19 водяных мельниц, 42 просяных ступы и 21 сукновальню. Ремесленники и торговые люди составляли 65% всего населения. Во времена Росийской империи Остёр оставался важным торговым центром - ежегодно мимо города по Десне проходило больше 1000 барж. В городе проходило 4 ежегодных ярмарки, активно развивались портняжничество, сапожничество, бондарство, кузнечное ремесло, ткачество, скорняжничество, котельное ремесло, гончарство, иконопись, винокурение и другие ремесла. Остерські мастера резьбы по дереву и производители сеток и неводов считались одними из наилучших на Левобережной Украине. В Острі прокладывали деревянные настилы для пешеходов на улицах, была канализация из деревянных труб, по которым вода стекала из высоких частей города на более низкие. В пределах города действовало много церквей - Воскресенська, Николая Чудотворця, Петра и Павла, Успение Пресвятой Богородиці, Воздвиженская, Іванівська. После Андрусовского перемирия 1667 года остёрская сотня отошла к Киевскому полку. По данным переписи 1766 года в Остре проживало 2007 человек, причём казаков было 1086. После создания наместничества (1782) Остёр - уездный город киевского наместничества, с 1797 - заштатный город малороссийской губернии, с 1802 - Черниговской губернии, с 1803 - уездный город Черниговской губернии. В XVIII веке земельные владения вокруг Остра стали собственностью князя О. А. Безбородько. Землями этой местности владели также представители казацкой старшины - Забилы, Закревские и другие. Жители Остра были известными мастерами резьбы по дереву; в 1758 году мастер Я. Подлесский с помощниками изготовил 7-ми ярусный иконостас для Успенского собора в Брянске. |
||||
|
||||
Остер. Старогородка. На городищі літописного міста Городець (50°56'18"N, 30°52'27"E).
Панорама ~240°.
Остёр. Старогородка. На городище летописного города Городец (50°56'18"N, 30°52'27"E).
Панорама ~240°.
|
||||
|
||||
Остерська Михайлівська церква в ході історії неодноразово піддавалася руйнуванням.
Спочатку, в 1152 році вона постраждала від рук князя Ізяслава II Мстиславича, який спалив місто.
Була відновлена Всеволодом Юрійовичем («Велике Гніздо») в 1195 році.
Наступного разу Юр'єва божниця була зруйнована під час набігу татаро-монголів 1240 року.
Служба в церкві не проводилася аж до XVII століття.
У 1695 році церкву знову відновили і навіть влаштували додатковий вівтар в ім'я Святої Трійці на хорах.
У 1753 році під час грози в храм ударила блискавка, через що згорів дерев'яний верх,
до того ж почала руйнуватися кладка в результаті зрушення пагорба до річки.
Наприкінці XVIII - на початку XIX століть більша частина будівлі була розібрана через аварійний стан.
За будівничими прийомами і формами храм належить до переяславської архітектурної школи. Це - єдина пам'ятка переяславської монументальної архітектури, що дійшла до наших днів (хоч і фрагментарно). Археологічні розкопки свідчать, що раніше це була прямокутна в плані церква довжиною (з апсидою) біля 16 метрів та шириною 10 метрів. Божниця мала два стовпи-пілони, на які, як і на виступи по боках апсиди, спирався купол на поперечних арках. Нині від величного храму зберіглася лише вівтарна частина - апсида та частина південно-східного муру. Остёрская Михайловская церковь в ходе истории неоднократно поддавалась разрушениям. Сначала, в 1152 году она пострадала от рук князя Изяслава II Мстиславича, который сжёг город. Была восстановлена Всеволодом Юриевичем («Большое Гнездо») в 1195 году. В следующий раз Юрьева божница была разрушена во время набега татаро-монголов в 1240 году. Служба в церкви не проводилась вплоть до XVII века. В 1695 году церковь опять восстановили и даже устроили дополнительный алтарь во имя Святой Троицы на хорах. В 1753 году во время грозы в храм ударила молния, из-за чего сгорел деревянный верх, к тому же начала разрушаться кладка в результате сдвига холма к реке. В конце XVIII - в начале XIX веков большая часть здания была разобрана из-за аварийного состояния. По строительным приёмам и формам храм относится к переяславской архитектурной школе. Это - единственный памятник переяславской монументальной архитектуры, который дошёл до наших дней (хотя и фрагментарно). Археологические раскопки свидетельствуют, что раньше это была прямоугольная в плане церковь длиной (с апсидой) около 16 метров и шириной 10 метров. Божница имела два столба-пилона, на которые, как и на выступы по сторонам апсиды, опирался купол на поперечных арках. В настоящее время от величественного храма сохранилась лишь алтарная часть - апсида и часть юго-восточной стены. |
||||
|
||||
Остер. «Юр’єва божниця» (Михайлівська церква). Фрески.
Ці розписи привернули увагу дослідників дуже пізно - на початку XX століття, коли вони зазнали великих руйнувань під впливом природних явищ - вітру, дощу і снігу. Попри великі пошкодження фресок часом і людьми, дослідникам вдалося розгледіти пошкоджені малюнки, виконані художником у класичному стилі. Вгорі вівтарної півсфери (конхи) він зобразив Оранту-Богоматір, яка молиться за гріхи людей. Обіч неї - архангели Гаврило і Михайло. Нижче Оранти - сцени причастя Спасителем хлібом і вином апостолів. Ще нижче - земні пророки, святителі. Інша частина апсиди (склепіння) покрита декоративним розписом. Складові композиційні сюжети пов'язані із зображенням Оранти, яка стоїть у молебній позі на невеличкому килимі, обличчям до людей, з описами її динамічної пози, вбрання, взуття. Причому, взуття Діви Марії в Остерзькому зображенні синього кольору, що є незвичним для того часу, адже загальновизнаним кольором був червоний. Орнаментальний розпис церкви св. Михайла в Острі (в основних рисах і найдрібніших деталях, до колориту включно) майже аналогічний розпису Софійського собору в Києві. Саме близька відстань острозького Городка до столиці Русі Києва, головним чином, сприяла впливу на городок. Скоріш за все, і розписи Юр’євої божниці було виконано київськими майстрами. Остёр. «Юрьева божница» (Михайловская церковь). Фрески. Эти росписи привлекли внимание исследователей очень поздно - в начале XX века, когда они подверглись значительным разрушениям под влиянием природных явлений - ветра, дождя и снега. Несмотря на большие повреждения фресок временем и людьми, исследователям удалось разглядеть поврежденные рисунки, выполненые художником в классическом стиле. Вверху алтарной полусферы (конхи) он изобразил Оранту-Богоматерь, которая молится за грехи людей. По сторонам от неё - архангелы Гаврило и Михаил. Ниже Оранты - сцены причащения Спасителем хлебом и вином апостолов. Ещё ниже - земные пророки, святители. Другая часть апсиды (свод) покрыта декоративной росписью. Составные композиционные сюжеты связаны с изображением Оранты, которая стоит в молебной позе на небольшом ковре, лицом к людям, с описанием ее динамической позы, одежды, обуви. Причем, обувь Девы Марии в Остёрском изображении синего цвета, что является необычным для того времени, ведь общепризнанным цветом был красный. Орнаментальная роспись церкви св. Михаила в Остре (в основных чертах и мельчайших деталях, до колорита включительно) почти аналогична росписи Софийского собора в Киеве. Именно близкое расстояние от острожского Городка до столицы Руси Киева, прежде всего, способствовала влиянию на городок. Скорее всего, росписи Юрьевой божницы были выполнены киевскими мастерами. |
||||
Протягом 1098-1538 років Остерський замок був розташований на пагорбі навколо Юрієвої Божниці.
Замок мав три лінії укріплень і контролював переправу через Десну.
Нині від Старого Остерського замку лишились городище та залишки валів.
Через зміну русла Десни, яка відійшла від городища, та обміління річки Остерки в 1571 році поляки
збудували на березі Десни Новий Остерський замок, в якому розмістили 44 гармати та 150 жовнірів.
Замок, або «мале місто», де розміщувалися старостинський палац з управою та військовий гарнізон,
від «великого міста» відокремлював широкий рів та вал із частоколом.
На території «великого міста», що розкинулось між теперішньою пристанню, складами хлібоприймального підприємства
і нинішньою вулицею В. Зайцева, містилися міські храми, важлива торгівельна площа, магістрат.
Місто було обнесене валом та дубовою стіною (замок - подвійною).
У цій стіні було декілька воріт.
Нині на місці Нового замку розташована садиба загальноосвітньої школи № 2 ім. Юрія Збанацького. В течение 1098-1538 годов Остёрский замок располагался на холме вокруг Юрьевой Божницы. Замок имел три линии укреплений и контролировал переправу через Десну. В настоящее время от Старого Остёрского замка остались городище и остатки валов. Из-за изменения русла Десны, которая отошла от городища, и обмеления реки Остёрки в 1571 году поляки построили на берегу Десны Новый Остеёрский замок, в котором разместили 44 пушки и 150 жолнёров (солдат). Замок, или «малый город», где размещались дворец старосты с управой и военный гарнизон, от «большого города» отделял широкий ров и вал с частоколом. На территории «большого города», который раскинулся между нынешней пристанью, складами хлебоприёмного предприятия и нынешней улицей В. Зайцева, были расположены городские храмы, важная торговая площадь, магистрат. Город был обнесён валом и дубовой стеной (замок - двойной). В этой стене было несколько ворот. Ныне на месте Нового замка расположена усадьба общеобразовательной школы № 2 им. Юрия Збанацького. |
||||
|
||||
У XX столітті місто сильно постраждало від комуністів та фашистів.
У 1930-ті роки від комуністичних репресій та Голодомору постраждало не менше половини остерців та мешканців навколишніх сіл.
Під час другої Світової Війни німецькі зондеркоманди влаштували етнічні чистки серед українського,
єврейського та циганського населення, розстрілювали та морили голодом радянських військовополонених.
Було звіряче вбито сотні невинних людей.
У другій половині 1970-х - першій половині 1980-х років улітку в Острі було велелюдно. Десна з її мальовничими берегами та чудовими пляжами притягувала відпочивальників не лише з України, але й з інших регіонів колишнього СРСР. Та внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС Остер потрапив до IV зони радіоактивного забруднення. Було закрито турбази, будинок відпочинку, піонерські табори. До міста перестали приїздити потенційні відпочивальники. Припинила роботу пристань... На жаль, Остер і досі переживає не кращі часи. Триває демографічна криза, кількість населення міста щороку зменшується... В XX веке город сильно пострадал от коммунистов и фашистов. В 1930-ые годы от коммунистических репрессий и Голодомора пострадало не менее половины остерців и жителей окружающих сел. Во время второй Мировой Войны немецкие зондеркоманди устроили этнические чистки среди украинского, еврейского и цыганского населения, расстреливали и морили голодом советских военнопленных. Было звериным убиты сотни невинных людей. Во второй половине 1970-х - первой половине 1980-х годов летом в Острі было многолюдно. Десна с ее живописными берегами и замечательными пляжами притягивала отдыхающих не только из Украины, но и из других регионов бывшего СССР. Но в результате катастрофы на Чернобыльской АЭС Остер попал к IV зоны радиоактивного загрязнения. Были закрыты турбазы, дом отдыха, пионерские лагеря. К городу перестали приезжать потенциальные отдыхающие. Прекратила работу пристань... |
||||
|
||||
|
||||
|
||||
|
||||
|
||||
|
||||
|
||||
Першоджерела:
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів. |
||||
Усі права застережено. © 2003-2017 Сергій Клименко |
|
|
|
|