Молдова та південний захід Одещини, вересень 2009 року.
День шостий: Ізмаїл -> Стара Некрасівка -> Кілія -> Вилкове -> Київ

Для збільшення зображення, що Вас зацікавило, натисніть на нього.
В разі будь-якого використання розміщених тут фото, гіперпосилання на цей сайт () є обов’язковим.

Молдавия и юго-запад Одесщины, сентябрь 2009 года.
День шестой: Измаил -> Старая Некрасовка -> Килия -> Вилково -> Киев

Для увеличения заинтересовавшего Вас изображения нажмите на него.
При любом использовании размещенных здесь фотографий, гиперссылка на этот сайт () является обязательной.


Мапа маршруту Ізмаїл -> Стара Некрасівка -> Кілія -> Вилкове -> Київ.
На цьому маршруті майже всі автошляхи Одещиною (до траси E-95 Київ-Одеса) залишають бажати набагато кращого (а біля Вилкового дороги - просто жахливі). Покриття самої E-95 - досить пристойне (за пострадянськими критеріями).
Того дня ми не зупинялися у Білгород-Дністровському, добре відомому фортецею XIII-XV століть; в Одесі; а також - в Умані та Білій Церкві, які відомі насамперед своїми славнозвісними парками («Софіївка» та «Олександрія»). Докладні розповіді про ці міста та парки подано окремими сторінками.


Схема маршрута Измаил -> Старая Некрасовка -> Килия -> Вилково -> Киев.
По этому маршруту почти все автодороги по Одесщине (до трассы E-95 Киев-Одесса) оставляют желать много лучшего (а возле Вилково дороги - просто ужасные). Покрытие самой E-95 - достаточно приличное (по постсоветским меркам).
В тот день мы не останавливались в Белгород-Днестровском, широко известном крепостью XIII-XV веков; в Одессе; а также - в Умани и Белой Церкви, известных прежде всего своими знаменитыми парками («Софиевка» и «Александрия»). Подробные рассказы об этих городах и парках даны отдельными страницами.


Стара Некрасівка - велике село (близько 3 тис. мешканців) Ізмаїльського району Одеської області. Розташоване біля краю заболоченої заплави на лівому березі Кілійського гирла Дунаю. Було засноване 1814 року російскими старообрядцями-липованами.
У Старій Некрасівці зберігся унікальний пам'ятний знак, що демонструє розвиток геодезії та практичної астрономії першої половини XIX століття - чотиригранна чавунна піраміда на кам'яному фундаменті. Це - найпівденніший пункт геодезичної дуги Струве («Російсько-Скандинавська дуга»), один з небагатьох в Україні об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. На ньому написано: «Південну межу дуги меридіана 25°20' від ріки Дунаю до океану Льодовитого через Росію, Швецію і Норвегію за велінням Найясніших Монархів Императорів Олександра І, Миколи І та короля Оскара І, постійно працюючи з 1816 по 1852, виміряли геометри трьох народів. Широта 45°20'28"».
Дуга Струве - це ланцюг тріанґуляційних пунктів. Дугу названо по імені видатного астронома і геодезиста, академіка Фрідріха Георга Вільгельма Струве (1793-1864) - організатора і першого директора Пулковської обсерваторії (у 1839-1862 роках). Це була його ідея побудувати такий ланцюг з кам'яних кубів, щоб потім виміряти параметри нашої планети: її форму та розміри. Протяжність Дуги Струве становила 2820 км і налічувала 265 пунктів з кубів. Найпівнічніший пункт був розташований у Норвегії, а самий південний - у селі Стара Некрасівка. Дуга Струве у ті часи допомогла з високою точністю визначити форму та розмір Землі.


Старая Некрасовка - большое село (около 3 тыс. жителей) Измаильского района Одесской области. Расположено около края заболоченной заводи на левом берегу Килийского устья Дуная. Было основано в 1814 году русскими старообрядцами-липованами.
В Старой Некрасивци сохранился уникальный памятный знак, демонстрирующий развитие геодезии и практической астрономии первой половины XIX века - четырехгранная чугунная пирамида на каменном фундаменте. Это - самый южный пункт геодезической дуги Струве («Российско-Скандинавская дуга»), один из немногих в Украине объектов всемирного наследия ЮНЕСКО. На нём написано: «Южный предел дуги меридиана 25°20' от реки Дуная до океана Ледовитого чрез Россию, Швецию и Норвегию по повелению Августейших Монархов Императоров Александра I, Николая I и Короля Оскара I, постоянно трудясь с 1816 по 1852, измерили геометры трех народов. Широта 45°20'28"».
Дуга Струве - это цепь триангуляционных пунктов. Дуга названа по имени выдающегося астронома и геодезиста, академика Фридриха Георга Вильгельма Струве (1793-1864) - организатора и первого директора Пулковской обсерватории (в 1839-1862 годах). Это была его идея построить такую цепь из каменных кубов, чтобы потом измерить параметры нашей планеты: ее форму и размеры. Протяжность Дуги Струве составляла 2820 км и насчитывала 265 пунктов из кубов. Самый северный пункт был расположен в Норвегии, а самый южный - в селе Старая Некрасовка. Дуга Струве в те времена помогла с высокой точностью определить форму и размер Земли.


Одесская область. Старая Некрасовка. Фото. Церковь Святого Иоанна Богослова (вид с трассы). Фото вересня 2009 року.
Стара Некрасівка. Церква Святого Івана Богослова (вид з траси).
Вже в перше десятиліття існування Некрасівку прикрасила велика церква Святого Івана Богослова (1823 рік). До наших часів від неї залишилася лише збудована в стилі класицизму дзвіниця, визнана пам'яткою архітектури. У роки незалежності України церкву було відбудовано і поряд з нею з'явилися нові церковні споруди.


Старая Некрасовка. Церковь Святого Иоанна Богослова (вид с трассы).
Уже в первое десятилетие существования Некрасовку украсила большая церковь Святого Ивана Богослова (1823 год). До наших времен от нее осталась лишь построенная в стиле классицизма колокольня, признанная памятником архитектуры. В годы независимости Украины церковь была отстроена и рядом с ней появились новые церковные сооружения.


Кілія - місто (близько 21 тис. жителів) і районний центр Одеської області. Розташоване на лівому березі Кілійського гирла Дунаю, за 200 км від від обласного центру - Одеси й за 47 кілометрів від берега Чорного моря. Історія міста налічує майже 2500 років і веде свій відлік від заснування тут греками факторії під назвою Псилон. У 334 році до н.е. Олександр Македонський в околицях Кілії встановив пам'ятник Зевсові Слов'янському та назвав місто ім'ям улюбленого героя стародавньо-грецького епосу - Ахілла. Пізніше Ахиллія трансформувалася в Хіллію, далі в Кіллію і, нарешті, в Кілію. Припускають, що в XI столітті тут було закладено фортецю, що контролювала гирло Дунаю і вихід у Чорне море. Цю фортецю назвали Лікостом (Вовча паща).
За часів Київської Русі місто було відоме під ім'ям Переяславець і стало другою столицею князя Святослава за часів його походів на Болгарію. У 1158 році лівобережжя північного русла дельти Дунаю дісталося князеві Галицькому - Ярославу Володимировичеві Осмомислу. За розсудом князя відкривалися головні ворота до центральної Європи через Дунай для вигоди князівства та Кілії. Розташоване на великому «Шовковому шляху», місто Кілія того часу насправді мало бути великим і важливим, щоб від нього отримав свою назву найпотужніший рукав дельти Дунаю - Кілійськоє гирло. Про Кілію заговорили письмові джерела та морські карти... У XIV столітті місто належало Золотій Орді та було найзахіднішим містом Орди. Кілія у той час була крупним центром генуезької торгівлі, де була розташована італійська колонія на чолі з консулом.
У 1352-1359 роках Кілія перебувала у складі Угорського королівства, а в 1359-1484 роках - у складі Молдавського князівства. Достовірно відомо, що молдавани значно розширили і зміцнили фортецю в Кілії. 1484 року після кількох невдалих спроб Туреччина захопила Кілію, яка незабаром почала приносити великі прибутки від рибних промислів і стягнення мита за продаж невільників у Туреччину, оскільки місто на Дунаї (поряд з Феодосією) було головним центром работоргівлі. У другій половині XVI століття на запрошення молдавського господаря у боротьбу з турками на Дунаї та Дністрі вступило запорізьке козацтво, представники якого впродовж наступних двох сторіч влаштовували численні походи за трофеями у ці місця.


Килия - город (около 21 тыс. жителей) и районный центр Одесской области. Расположен на левом берегу Килийского устья Дуная, в 200 км от областного центра - Одессы и в 47 километрах от берега Чёрного моря. История города насчитывает почти 2500 лет и ведет свой отсчет от основания здесь греками фактории под названием Псилон. В 334 году до н.э. Александр Македонский в окрестностях Килии установил памятник Зевсу Славянскому и назвал город именем любимого героя древне-греческого эпоса - Ахилла. Позднее Ахиллия трансформировалась в Хиллию, далее в Киллию и, наконец, в Килию. Предполагают, что в XI веке здесь заложили крепость, контролировавшую устье Дуная и выход в Черное море. Эту крепость назвали Ликостом (Волчья пасть).
Во времена Киевской Руси город был известен под именем Переяславец и стал второй столицей князя Святослава во времена его походов на Болгарию. В 1158 году левобережье северного русла дельты Дуная досталось князю Галицкому - Ярославу Владимировичу Осмомыслу. По усмотрению князя открывались главные ворота в центральную Европу через Дунай для выгоды княжества и Килии. Расположенный на большом «Шёлковом пути», город Килия того времени действительно должен был быть большим и важным, чтобы от него получил своё название самый мощный рукав дельты Дуная - Килийское гирло. О Килии заговорили письменные источники и морские карты... В XIV веке город принадлежал Золотой Орде и был самым западным городом Орды. Килия в то время была крупным центром генуэзской торговли, где находилась итальянская колония во главе с консулом.
В 1352-1359 годах Килия находилась в составе Венгерского королевства, а в 1359-1484 годах - в составе Молдавского княжества. Достоверно известно, что молдаване значительно расширили и укрепили крепость в Килии. В 1484 году после нескольких неудачных попыток Турция захватила Килию, которая вскоре начала приносить большие прибыли от рыбных промыслов и взимания пошлины за продажу невольников в Турцию, поскольку город на Дунае (наряду с Феодосией) был главным центром работорговли. Во второй половине XVI века по приглашению молдавского хозяина в борьбу с турками на Дунае и Днестре вступило запорозьке казачество, представители которого на протяжении следующих двух столетий устраивали многочисленные походы за трофеями в эти места.


Одесская область. Килия. Фото. Покровский собор, 1836 год. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Килия. Фото. Покровский собор, 1836 год. Фото вересня 2009 року.
Кілія. Покровський собор, 1836 рік.

Килия. Покровский собор, 1836 год.

Kiliya. Church of the Intercession of the Holy Virgin.


Під час російсько-турецької війни 1877-1878 років фортецю Кілія, що контролювала нижню частину гирла Дунаю, було захоплено 18 жовтня 1790 року російськими військами під командуванням генерала І. В. Гудовіча. Фортецю було зруйновано, від неї залишився тільки водяний рів. Але до складу Російської імперії Кілія увійшла лише після Бухарестського мирного договору 1812 року. Після поразки Росії в Кримській війні, Кілія впродовж 1856-1859 років входила до складу Молдавського князівства, а в 1859-1878 роках - Румунії. Після російсько-турецької війни 1877-1878 років Кілія знову дісталося Російській імперії. У 1918-1940 роках ці території захопила Румунія, а 1940 року згідно пакту Молотова-ріббентропа вони увійшли до складу СРСР.

Во время русско-турецкой войны 1877-1878 годов крепость Килия, контролировавшая нижнюю часть устья Дуная, была взята 18 октября 1790 года русскими войсками под командованием генерала И. В. Гудовича. Крепость была разрушена, от неё остался только водяной ров. Но в состав Российской империи Килия вошла только после Бухарестского мирного договора 1812 года. После поражения России в Крымской войне, Килия на протяжении 1856-1859 годов входила в состав Молдавского княжества, а в 1859-1878 годах - Румынии. После русско-турецкой войны 1877-1878 годов Килия снова досталось Российской империи. В 1918-1940 годах эти территории захватила Румыния, а в 1940 году согласно пакту Молотова-Риббентропа они вошли в состав СССР.


Одесская область. Килия. Фото. В центре города. Фото вересня 2009 року.
Кілія. У центрі міста.
У XIX-XX століттях рештки Кілійської фортеці було розібрано місцевими мешканцями, позаяк вона втратила своє значення й ускладнювала зростання міста. Від фортеці залишилися лише два ставки на місці захисного рову. Зараз на місці фортеці розкинувся міський парк.


Килия. В центре города.
В XIX-XX веках остатки Килийской крепости были разобраны местными жителями, поскольку она потеряла свое значение и осложняла рост города. От крепости остались лишь два пруда на месте защитного рва. Ныне на месте крепости раскинулся городской парк.

Kiliya.


Одесская область. Килия. Фото. В центре города. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Килия. Фото. В центре города. Фото вересня 2009 року.
Кілія. У центрі міста.

Килия. В центре города.

Kiliya.


Вилкове - місто (близько 8,5 тис. мешканців) Кілійського району Одеської області. Розташоване на лівому березі Кілійського гирла Дунаю біля його розвилки на Очаківське та Старостамбульське гирла, приблизно за 200 км від від обласного центру - Одеси й за 18 кілометрів від берега Чорного моря.
Ця трохи підвищена ділянка заплави найбільшої ріки Західної Європи, що з усіх боків оточена заболоченими ділянками, здавна приваблювала різних утікачів. За переказами, 1746 року російські розкольники - липовани, які рятувалися від релігійних переслідувань, заснували тут село Липованське, що вперше з’явилося на географічних картах лише через тридцять років. Жителі, нині благовиді та добросерді, були філиповцями. За століття назва «філипони» перетворилося на «липовани».
Після розгрому царськими військами Запорозької Січі сюди також перебралася частина запорізьких козаків. Вони назвали це селище Вилкове (бо тут Кілійський рукав Дунаю ділиться на три гирла як виделка). І до 1805 року Вилкове стало одним з найбільших поселень запорожців.
Нині Вилкове досить часто називають «українською Венецією», бо місто прорізають численні протоки («єрики») й історично основним видом транспорту місцевих мешканців є човен. І в наші часи вилківські «гондольєри» залюбки возять туристів у човнах по «єриках» до Дунаю і далі - до пам’ятника «0 км», який встановлено у тому місці, де Дунай впадає в Чорне море. А проводжає всіх, хто пливе Дунаєм, пам’ятник І. Липованину, встановлений старообрядцями біля річкового причалу.


Вилково - город (около 8,5 тыс. жителей) Килийского района Одесской области. Расположен на левом берегу Килийского устья Дуная возле его развилки на Очаковское и Старостамбульское устья, приблизительно в 200 км от областного центра - Одессы и в 18 километрах от берега Чёрного моря.
Этот немного повышенный участок поймы самой большой реки Западной Европы, который со всех сторон окружен заболоченными участками, издавна привлекал разных беглецов. По преданию, в 1746 году российские раскольники - липоване, спасавшиеся от религиозных преследований, основали здесь село Липованское, которое впервые появилось на географических картах только через тридцать лет. Жители, ныне благообразные и добросердечные, были филипповцами. За века имя «филиппоны» преобразовалось в «липоване».
После разгрома царскими войсками Запорожской Сечи, сюда также перебралась часть запорожских казаков. Они назвали этот поселок Вилково (здесь Килийский рукав Дуная делится на три устья как вилка). И к 1805 году Вилково стало одним из наибольших поселений запорожцев.
Ныне Вилково достаточно часто называют «украинской Венецией», поскольку город прорезают многочисленные протоки («ерики») и исторически основным видом транспорта местных жителей является лодка. И в наше время вилковские «гондольеры» охотно возят туристов в лодках по «ерикам» к Дунаю и дальше - к памятнику «0 км», установленному в том месте, где Дунай впадает в Чёрное море. А провожает всех, кто плывет Дунаем, памятник И. Липованину, установленный старообрядцами около речного причала.


Одесская область. Вилково. Фото. Старообрядческий Храм Рождества Пресвятой Богородицы. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Старообрядчеський Храм Різдва Пресвятої Богородиці.
Це - головний храм старообрядців міста.
Його побудували в 50-і роки XIX століття, а 32-метрову дзвіницю прибудували в 1873 році.
За розпорядженням радянської влади церкву Різдва в 1962 році закрили. Частину ікон жителі розібрали по домах, а ті, що залишилися, перенесли до іншої старообрядчеської церкви - Микільської.


Вилково. Старообрядческий Храм Рождества Пресвятой Богородицы.
Является главным храмом старообрядцев города.
Его построили в 50-е годы XIX века, а 32-метровую колокольню пристроили в 1873 году.
По распоряжению советской власти Рождественскую церковь в 1962 году закрыли. Часть икон жители разобрали по домам, а оставшиеся перенесли в другую старообрядческую церковь - Никольскую.

Vylkove. Church of the Nativity of the Virgin Mary (Old Believers' /Lipovans'/).


Одесская область. Вилково. Фото. Старообрядческий Храм Рождества Пресвятой Богородицы. Колокол 1881 года. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Старообрядческий Храм Рождества Пресвятой Богородицы. Колокол 1898 года. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Старообрядчеський Храм Різдва Пресвятої Богородиці. Старі дзвони.
1962 року під час закриття Різдвяної церкви з неї, насамперед, скинули 2 головних дзвони. Після здобуття Україною незалежності, Храм Різдва Пресвятої Богородиці було відновлено в 1990-1993 роках. Для храму купили нові дзвони, а старі поставили на постаменти. Один із цих дзвонів було виготовлено в Ярославлі в 1881 році, куплено на пожертви людей Бессарабськой губернії і даровано храму на честь возз'єднання південної Бесарабії з Росією. Інший дзвін було виготовлено в Ростові-на-Дону і пожертвувано храму купцем Дубовським Степаном Єгоровичем у 1898 році.


Вилково. Старообрядческий Храм Рождества Пресвятой Богородицы. Старые колокола.
В 1962 году во время закрытия Рождественской церкви с неё, в первую очередь, сбросили 2 главных колокола. После обретения Украиной независимости, Храм Рождества Пресвятой Богородицы был восстановлен в 1990-1993 годах. Для храма купили новые колокола, а старые поставили на постаменты. Один из этих колоколов был изготовлен в Ярославле в 1881 году, куплен на пожертвования людей Бессарабской губернии и подарен храму в честь воссоединения южной Бессарабии с Россией. Другой колокол был изготовлен в Ростове-на-Дону и пожертвован храму купцом Дубовским Степаном Егоровичем в 1898 году.

Vylkove. Church of the Nativity of the Virgin Mary (Old Believers' /Lipovans'/).


Одесская область. Вилково. Фото. Старообрядческий Храм Святого Николы-Чудотворца (1906-1913 годы). Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Старообрядческий Храм Святого Николы-Чудотворца (1906-1913 годы). Фрагмент. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Старообрядчеський Храм Святого Миколи-Чудотворця (1906-1913 роки).

Вилково. Старообрядческий Храм Святого Николы-Чудотворца (1906-1913 годы).

Vylkove. Church of the St. Nicolas the Miracle-Worker (Old Believers' /Lipovans'/).


Одесская область. Вилково. Фото. Свято-Николаевская православная церковь (1899-1902 годы). Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Свято-Николаевская православная церковь (1899-1902 годы). Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Свято-Миколаївська православна церква (1899-1902 роки).

Вилково. Свято-Николаевская православная церковь (1899-1902 годы).

Vylkove. Church of the St. Nicolas (Orthodoxal).


Одесская область. Вилково. Фото. Памятник рыбаку в центре города. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Памятник рыбаку в центре города. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Пам’ятник рибалці в центрі міста.
У Вилковому жартують, що це - єдиний чоловік, що тут не п’є.


Вилково. ТПамятник рыбаку в центре города.
В Вилково шутят, что это - единственный мужчина, который здесь не пьет.

Vylkove.


Одесская область. Вилково. Фото. Вилковский дом культуры. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Ресторан «Венеция». Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Вулицями міста:
Вилківський будинок культури та ресторан «Венеція».


Вилково. Улицами города:
Вилковский дом культуры и ресторан «Венеция».

Vylkove.


Площа Вилкового - близько 460 гектарів. Дунай, на якому виросло місто, тут розбитий на мережу вузьких каналів між «житловими кварталами». Канали називають єриками (від турецького «арик»). Уздовж єриків - дерев’яні трапи. Це вулиці, місцевою говіркою - кладки. Стоять високо над водою, бо весняна повінь заливає острови. Місцеві жителі стверджують, що якщо скрізь п’яні хитаються з боку на бік, то п’яний вилковчанин хитається лише уперед-назад. Якщо хто в єрик звалився, то це - точно не місцевий.
Спочатку люди селилися між Білгородським і Очаківським гирлами (зараз це називається «Старим містом») і з протилежного берега Очаківського гирла - на островах Очаківський і Анкудінов. Перші мешканці Вилкового освоювали незаймані плавні й для того, щоб побудувати будинок і посадити сад і город, спочатку слід було побудувати штучний острівець. Будівельний матеріал брали тут же, викопуючи навколо острівця канал. І сьогодні населення старого міста продовжує жити на цих же островах, кожен з яких оточений «єриками». Традиційний вилківський будинок має особливу конструкцію. Каркас будинку роблять з лісу, а потім у каркас встановлюють снопи очерету. Зсередини та ззовні будинок обмазують дунайським мулом, змішаним з рубаним очеретом або соломою, а останні верхні шари - з тирсою. Такий будинок-термос взимку добре зберігає тепло, а влітку прохолоду. До того ж такі будинки - на подив міцні: деякі стоять сто років і більше.
З часом містечко почало рости у бік материка, і сьогодні від колишніх поселень залишилося всього декілька будинків старовірів на Анкудіновому острові. Нині основна частина Вилкового розташована на твердій землі, по містечку їздять велосипеди і скутери, машини й автобуси. А ось городи у багатьох вилковчан є не тільки поряд із будинком, але і на сусідніх островах. І добратися туди можна тільки на човнах. Традиційні вилківські човни дуже своєрідні та чимось нагадують козацькі «чайки». Споконвіку в цих місцях існує саме такий тип човна - смоляний, з високо піднятими носом і кормою, з низьким бортом з якого зручно закидати і вибирати рибальські сітки. Така форма човна спричинена специфікою місцевих умов: у гирлі, де морські води стрічаються з дунайськими, хвилі б’ють безладно та сильніше, ніж у відкритому морі. Щоб не заливало човен, його ніс і корму піднімають вище звичайного.


Площадь Вилково - около 460 гектаров. Дунай, на котором вырос город, тут разбит на сеть узких каналов между «жилыми кварталами». Каналы называют ериками (от турецкого «арык»). Вдоль ериков - деревянные трапы. Это улицы, на местном наречии - кладки. Стоят высоко над водой - весеннее половодье заливает острова. Местные жители утверждают, что если везде пьяные шатаются с боку на бок, то пьяный вилковчанин шатается исключительно вперёд-назад. Если кто в ерик рухнул, то это - точно не местный.
Первоначально люди селились между Белгородским и Очаковским устьями (сейчас это называется «старым городом») и с противоположного берега Очаковского гырла - на островах Очаковский и Анкудинов. Первые жители Вилково осваивали нетронутые плавни и для того, чтобы построить дом и разбить сад и огород, сначала нужно было построить искусственный островок. Строительный материал брали тут же, выкапывая вокруг островка канал. И сегодня население старого города продолжает жить на этих же островах, каждый из которых окружен «ериками». Традиционный вилковский дом имеет особую конструкцию. Каркас дома делают из леса, а затем в каркас устанавливают снопы тростника. Изнутри и снаружи дом обмазывают дунайским илом, смешанным с рубленым тростником или соломой, а последние верхние слои - с опилками. Такой дом-термос зимой хорошо сохраняет тепло, а летом прохладу. При этом подобные дома - на удивление прочные: некоторые стоят сто и больше лет.
Со временем городок стал расти в сторону материка, и сегодня от прежних поселений осталось всего несколько домов староверов на Анкудиновом острове. Ныне основная часть Вилково расположена на твёрдой земле, по городку ездят велосипеды и скутеры, машины и автобусы. А вот огороды у многих вилковчан находятся не только рядом с домом, но и на соседних островах. И добраться туда можно только на лодках. Традиционные вилковские лодки очень своеобразны и отдалённо напоминают казацкие «чайки». Испокон веков в этих местах существует именно такой тип лодки - смоляной, с высоко поднятыми носом и кормой, с низким бортом с которого удобно забрасывать и выбирать рыбацкие сети. Такая форма лодки вызвана спецификой местных условий: в устье, где морские воды встречаются с дунайскими, волны бьют беспорядочно и сильнее, чем в открытом море. Чтобы не заливало лодку, её нос и корму поднимают выше обычного.


Одесская область. Вилково. Фото. Белгородский канал - центральная «улица» города. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Белгородский канал - центральная «улица» города. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Белгородский канал - центральная «улица» города. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Білгородський канал - центральна «вулиця» міста.

Вилково. Белгородский канал - центральная «улица» города.

Vylkove.


Одесская область. Вилково. Фото. Идем по Белгородскому каналу - центральной «улице» города. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Идем по Белгородскому каналу - центральной «улице» города. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Идем по Белгородскому каналу - центральной «улице» города. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Йдемо Білгородським каналом - центральною «вулицею» міста.

Вилково. Идем по Белгородскому каналу - центральной «улице» города.

Vylkove.


Одесская область. Вилково. Фото. Идем по Белгородскому каналу - центральной «улице» города. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Идем по Белгородскому каналу - центральной «улице» города. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Идем по Белгородскому каналу - центральной «улице» города. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Йдемо Білгородським каналом - центральною «вулицею» міста.

Вилково. Идем по Белгородскому каналу - центральной «улице» города.

Vylkove.


Одесская область. Вилково. Фото. Идем по Белгородскому каналу - центральной «улице» города. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Идем по Белгородскому каналу - центральной «улице» города. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Идем по Белгородскому каналу - центральной «улице» города. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Йдемо Білгородським каналом - центральною «вулицею» міста.

Вилково. Идем по Белгородскому каналу - центральной «улице» города.

Vylkove.


Одесская область. Вилково. Схема размещения туристических объектов дельты Дуная. Схема з буклета туроператора «Вилково-Тур».
Дунайський біосферний заповідник було створено 1998 року в Кілійському районі на основі заповідника «Дунайські плавні», заснованого у 1981 році. Його територія оточує Вилкове і тягнеться в Килійськую дельту до самого Чорного моря. Нинішня площа заповідника становить 464,03 кв.км, з яких сьома частина - це акваторія Чорного моря. Територія заповідника займає північну ділянку дельти ріки Дунай і розташована вздовж Кілійського гирла, що належить Україні. Над рівною поверхнею заповідника, порізаною масою рукавів і проток, ледь виділяються приморський і прирічний вали та найбільш підвищена ділянка заповідної території - Жебріянська піщана гряда, по якій проходить автодорога Вилкове-Татарбунари. Дунайська дельта - перлина Придунав'я, остання в Європі «жива» дельта, що зростає та розвивається. Дельта славиться своїм багатим й унікальним твариним і рослинним світом. Дельта складена річковим піском, принесеним Дунаєм в останні сотні років, і більша її частина вкрита півметровим шаром води. Тут багато островів, найбільші з яких Єрмаков, Кубанський, Анкудінов, Полуденний, Стамбульський. З висоти пташиного польоту заповідник виглядає як суцільне зелене очеретяне море з рідкими плямами озер і стрічечками проток, обрамлених по берегах вузькими смужками тополиних гайків. З деревних рослин є ще посадки кримської сосни на Жебріянській гряді. У заповіднику налічується 950 видів судинних рослин.

Дунайский биосферный заповедник был создан в 1998 году в Килийскому районе на основе заповедника «Дунайские плавни», основанного в 1981 году. Его территория окружает Вилково и простирается в Килийскую дельту до самого Черного моря. Нынешняя площадь заповедника составляет 464,03 кв.км, из которых седьмая часть - это акватория Черного моря. Территория заповедника занимает северный участок дельты реки Дунай и расположена вдоль Килийского устья, принадлежащего Украине. Над ровной поверхностью заповедника, порезанной массой рукавов и проливов, едва выделяются приморский и приречный валы и наиболее повышенный участок заповедной территории - Жебрианская песчаная гряда, по которой проходит автодорога Вилково-Татарбунари. Дунайская дельта - жемчужина Придунавья, последняя в Европе «живая» дельта, растущая и развивающаяся. Дельта славится своим богатым и уникальным животным и растительным миром. Дельта сложена из речного песка, принесенного Дунаем в последние сотни лет, и большая ее часть покрыта полуметровым слоем воды. Здесь много островов, наибольшие из которых Ермаков, Кубанский, Анкудинов, Полуденный, Стамбульский. С высоты птичьего полета заповедник выглядит как сплошное зеленое камышовое море с редкими пятнами озер и лентами проливов, обрамленных по берегам узкими полосками тополиных рощиц. Из древесных растений есть еще посадки крымской сосны на Жебрианской гряде. В заповеднике насчитывается 950 видов сосудистых растений.

Map of the Danube Biosphere Reserve in Ukraine.


Тваринний світ заповідника на 90% складається з комах, яких тут налічується 4500 видів. На них полюють понад 250 видів птахів і майже сотня видів риб. Серед птахів є рідкісні види: білі, жовті та сірі чаплі, які створюють тут колонії. Заповідник - райське місце для ентомологів, орнітологів, іхтіологів, а також пізнавальне і чудове видовище для всіх інших. Зустріч з водами великої європейської ріки, що пронесла їх майже три тисячі кілометрів через чотирнадцять країн, біля пам’ятника «Нульовому кілометру», нікого не залишить байдужим.

Животный мир заповедника на 90% состоит из насекомых, которых здесь насчитывается 4500 видов. На них охотятся свыше 250 видов птиц и почти сотня видов рыб. Среди птиц есть редкие виды: белые, желтые и серые цапли, образующие здесь колонии. Заповедник - райское место для энтомологов, орнитологов, ихтиологов, а также познавательное и замечательное зрелище для всех других. Встреча с водами великой европейской реки, которая пронесла их почти три тысячи километров через четырнадцать стран, около памятника «Нулевому километру», никого не оставит безразличным.


Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Дунайські плавні.

Вилково. Дунайские плавни.

Vylkove. Danube Delta.


Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Вдали - пожар. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Дунайські плавні.

Вилково. Дунайские плавни.

Vylkove. Danube Delta.


Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Заходимо в один з бічних єриків.

Вилково. Заходим в один из боковых ериков.

Vylkove. Danube Delta.


Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Дунайські плавні.

Вилково. Дунайские плавни.

Vylkove. Danube Delta.


Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Плодороднейшая земля: везде в корзинах - собранный виноград. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Плодороднейшая земля: везде в корзинах - собранный виноград. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Плодороднейшая земля: везде в корзинах - собранный виноград. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Найродючіша земля: скрізь у кошиках - зібраний виноград.

Вилково. Плодороднейшая земля: везде в корзинах - собранный виноград.

Vylkove.


Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Везде заметны следы хозяйствования человека. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Везде заметны следы хозяйствования человека. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Дунайські плавні. Скрізь помітні сліди господарювання людини.

Вилково. Дунайские плавни. Везде заметны следы хозяйствования человека.

Vylkove.


Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Люди на лодках вывозят урожай. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Люди на лодках вывозят урожай. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Дунайские плавни. Плодороднейшая земля: везде - виноградники. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Дунайські плавні. Люди човнами вивозять врожай.

Вилково. Дунайские плавни. Люди на лодках вывозят урожай.

Vylkove.


Одесская область. Вилково. Фото. Одним из ериков идем к Дунаю. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Выходим в Дунай. На той стороне - Румыния. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. На Дунае. На правом берегу - Румыния. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Одним з єриків йдемо до Дунаю і виходимо у Дунай.

Вилково. Одним из ериков идем к Дунаю и выходим в Дунай.

Region Vylkove, Danube river.


Одесская область. Вилково. Фото. На Дунае. Впереди горят плавни. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. На Дунае. Впереди горят плавни. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. С Дуная возвращаемся в ерик. Фото вересня 2009 року.
Вилкове.
На Дунаї
.
Неподалік горять плавні.


Вилково.
На Дунае
.
Невдалеке горят плавни.

Region Vylkove, Danube river.


Одесская область. Вилково. Фото. По ерикам возвращаемся к Вилково. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. По ерикам возвращаемся к Вилково. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Люди на лодках по ерикам вывозят урожай. Фото вересня 2009 року.
Вилкове.
Єриками повертаємось до Вилкового.


Вилково.
По ерикам возвращаемся к Вилково.

Region Vylkove. Danube Delta.


Одесская область. Вилково. Фото. Вдоль водных «улиц» города - «тротуары» (приподнятые деревянные настилы). Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Вдоль водных «улиц» города - «тротуары» (приподнятые деревянные настилы). Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Вдоль водных «улиц» города - «тротуары» (приподнятые деревянные настилы). Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Уздовж водних «вулиць» міста - «тротуари»
(трохи підняті дерев'яні настили).


Вилково. Вдоль водных «улиц» города - «тротуары»
(приподнятые деревянные настилы).


Одесская область. Вилково. Фото. Белгородский канал - центральная «улица» города. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Белгородский канал - центральная «улица» города. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Белгородский канал - центральная «улица» города. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Білгородський канал - центральна «вулиця» міста.

Вилково. Белгородский канал - центральная «улица» города.

Vylkove.


Одесская область. Вилково. Фото. Белгородский канал - центральная «улица» города. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Белгородский канал - центральная «улица» города. Фото вересня 2009 року.
Одесская область. Вилково. Фото. Белгородский канал - центральная «улица» города. Самосвалы справа - пункт заготовки винограда. Фото вересня 2009 року.
Вилкове. Білгородський канал.
Самоскиди праворуч - пункт заготівлі винограду.


Вилково. Белгородский канал.
Самосвалы справа - пункт заготовки винограда.


Одесская область. Беляевский район. Фото. Колосится пшеница. Фото травня 2008 року.
Одеська область. Біляївський район.
Колоситься пшениця.


Одесская область. Беляевский район.
Колосится пшеница



Першоджерела:
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба; Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Вся Україна»; А.С. Івченко; ДНВП «Картографія»; Київ-2006.
# Буклет туроператора «Вилково-Тур».
# Вікіпедія.
# Сайт «Килия.info».
# Сайт «Vilkovo.net».





Інші сторінки маршруту «Молдова та південний захід Одещини, вересень 2009 року»:


Усі права застережено. © 2003-2014 Сергій Клименко




Rambler's Top100