Олесько (Olesko) - селище міського типу в Буському районі
Львівської області.
Розташоване за 23 км від районного центру.
Через селище проходить автошлях
Київ-Львів.
Олесько лежить на давньому рубежі між Галичиною та Волинню. Таке розташування ще в князівські часи визначило подальшу долю цього давньоукраїнського містечка. Олеско - посёлок городского типа в Буском районе Львовской области. Расположен в 23 км от районного центра. Через посёлок проходит автодорога Киев-Львов. Олеско находится на давнем рубеже между Галичиной и Волынью. Такое расположение еще в княжеские времена определило последующую судьбу этого древнеукраинского городка. |
|||||||
|
|||||||
|
|||||||
Вперше в історичних джерелах Олеський замок згадується під 1327 роком, коли являв із себе могутню давньоукраїнську фортецю.
Ця дата дозволяє припустити, що замок було побудовано одним із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича - Андрієм або Левом.
Це єдина в Україні фортеця часів Київської Русі, що хоч частково збереглася.
Саме тоді на високому природному пагорбі серед боліт побудували фортифікаційний мур, який у плані мав овальну форму. Довжина по зовнішньому периметру кладеної з кам'яних блоків стіни - 130 метрів; її висота сягає 10 метрів; ширина - до двох метрів. У мурах влаштовано бійниці. Конфігурація оборонного муру Олеського замку завершувала природну, такої ж овальної форми, маківку пагорба. Із північного боку замку було влаштовано в'їзну браму, а перед нею - звідний міст. Під'їзна дорога простягалася із заходу на схід і пролягала повз північну замкову стіну. Таке розташування дороги, ставило її під контроль захисників замку, а розміщення в'їзної брами з півночі не давало можливості здобути її за допомогою тарану - для нього тут бракувало місця. Підступи до замку прикривали земляні вали, рови та частоколи. Наприкінці XIII-XIV століть Олеський замок став досить потужною твердинею, про що свідчить півторамісячна, невдала для поляків, облога замку в 1431 році. 1971 року біля стародавнього муру замку було поставлено пам'ятник оборонцям Олеська тих часів (автори - М. Санич і М. Поскіра). Проте в 1432 р. Олеський замок після тривалої облоги був здобутий польськими військами і переданий разом із землями у "вічне володіння" Янові Сенінському, нащадки якого почали зватися Олеськими. Впервые в исторических источниках Олеский замок упоминается под 1327 годом, когда он был могучей древнеукраинской крепостью. Эта дата позволяет предположить, что замок был построен одним из сыновей галицко-волынского князя Юрия Львовича - Андреем или Львом. Это единственная в Украине крепость времен Киевской Руси, которая хоть частично сохранилась. Именно тогда на высоком естественном холме среди болот построили фортификационную стену, которая в плане имела овальную форму. Длина по внешнему периметру сложенной из каменных блоков стены - 130 метров; её высота достигает 10 метров; ширина - до двух метров. В стенах устроены бойницы. Конфигурация оборонной стены Олесского замка завершала естественную, такой же овальной формы, верхушку холма. С северной стороны замка были устроены въездные ворота, а перед ними - подъемный мост. Подъездная дорога шла с запада на восток и пролегала мимо северной замковой стены. Такое расположение дороги, ставило ее под контроль защитников замка, а размещение въездных ворот с севера не давало возможности взять их с помощью тарана - для него тут не хватало места. Подступы к замку прикрывали земляные валы, рвы и частоколы. В конце XIII-XIV веков Олеский замок стал достаточно мощной твердыней, о чем свидетельствует полуторамесячная, неудачная для поляков, осада замка в 1431 году. В 1971 году возле древней стены замка был поставлен памятник защитникам Олеска тех времен (авторы - М. Санич и М. Поскира). Однако в 1432 г. Олеский замок после длительной осады был взят польскими войсками и передан вместе с землями в "вечное владение" Яну Сенинскому, потомки которого начали зваться Олескими. |
|||||||
|
|||||||
Друга половина XV - перша половина XVI століть були важкими часами для олесьчан.
Тут неодноразово проходила татарська орда.
У 1512 році жителі Олеська зібрались на кріпосних мурах для оборони від татар, але фортеця облоги не витримала.
Після відходу татар почалася її відбудова.
У 1605 р. Олеський замок переходить до рук нащадка давнього українського боярського роду,
великого магната Івана Даниловича, "воєводи земель руських".
Саме при ньому Олеський замок перетворився не лише на розкішну магнатську резиденцію, а й став потужною твердинею.
Оборонні стіни нижньої (стародавньої) частини замку було мистецьки поєднано із надбудованими над ними різноманітними житловими,
представницькими та допоміжними приміщеннями.
Саме на службі в Івана Даниловича в Олеську перебув Михайло Хмель, батько майбутнього гетьмана України Богдана Хмельницького. До цього Михайло Хмель перебував у Жовкві на службі у великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського (Stanislav Zolkiewski). Цілком ймовірно, що сам майбутній гетьман Богдан Хмельницький народився в 1595 році у Жовкві, однак в Олеську минули його дитячі роки. Перебуваючи в Олеському замку, Михайло Хмельницький деякий час виконував функції управителя. Мабуть, не одну стежину біля замку протоптали дитячі ноги малого Богдана. Деякий час Іван Данилович служив представником польського короля на Запорізькій Січі. Він старався підтримувати добрі стосунки із козаками, розуміючи їхню міць і силу. На початку XVII століття Іван Данилович став корсунським і чигиринським старостою, він володів великою кількістю земель на Чигиринщині. Саме І. Данилович призначив Михайла Хмельницького своїм чигиринським підстаростою і за службу подарував йому хутір Суботів. Цікавий історичний факт: під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти в 1648 році війська Б. Хмельницького ненадовго звільнили Олесько. Вторая половина XV - первая половина XVI веков были трудными временами для олесчан. Тут неоднократно проходила татарская орда. В 1512 г. жители Олеска собрались на крепостных стенах для обороны от татар, но крепость осады не выдержала. После отхода татар началось ее восстановление. В 1605 р. Олеский замок переходит в руки потомка древнего украинского боярского рода, великого магната Ивана Даниловича, "воеводы земель руських". Именно при нем Олеский замок превратился не только на роскошную магнатскую резиденцию, но и стал мощной твердыней. Оборонные стены нижней (древней) части замка были искусно соединены с надстроенными над ними разнообразными жилыми, представительскими и вспомогательными помещениями. Именно на службе Ивана Даниловича в Олеско пребывал Михаил Хмель, отец будущего гетмана Украины Богдана Хмельницкого. До этого Михаил Хмельницкий состоял в Жовкве на службе у великого коронного гетмана Станислава Жолкевского. Вполне вероятно, что сам будущий гетман Богдан Хмельницкий родился в 1595 году в Жовкве, однако в Олеско минули его детские годы. Пребывая в Олеском замке, Михаил Хмельницкий некоторое время выполнял функции управителя. Наверно, не одну тропинку возле замка протоптали детские ноги малого Богдана. Некоторое время Иван Данилович служил представителем польского короля на Запорожской Сечи. Он старался поддерживать хорошие отношения с казаками, понимая их мощь и силу. В начале XVII века Иван Данилович стал корсунским и чигиринским старостой, он владел большим количеством земель на Чигиринщине. Именно И. Данилович назначил Михаила Хмельницкого своим Чигиринским подстаростой и за службу подарил ему хутор Суботов. Интересный исторический факт: во время освободительной войны украинского народа против польской шляхты в 1648 году войска Б. Хмельницкого ненадолго освободили Олеско. |
|||||||
|
|||||||
У 1628 році донька нащадка давнього українського боярського роду І. Даниловича вийшла заміж за Якуба Собеського.
А в 1629 році в Олеському замку у подружжя народився син, майбутній польський король Ян Собеський (Jan III Sobieski).
Цей найвизначніший король Польщі відомий перш за все
як переможець знаменитої битви під Віднем 1683 року та рятівник Європи від турецької навали.
Збереглася кімната, де хрестили се немовля (цікава деталь -
на жах священика, під дитям тріснув мармуровий стіл, на який його поклали).
У 1681 році Ян III Собеський викупив замок у кредиторів руки та відремонтував його.
Цікавий історичний факт: поруч із Олеськом, у Білому Камені, за деякими відомостями народився в 1639 році ще один польський король - Михайло Корибут Вишневецький, син Єремії та Гризельди із Замойських, князів Вишневецьких. У XVIII столітті замок перейшов до Жевуських. Воєвода С. Жевуський перетворив споруду на палац у стилі XVIII століття. При ньому в 30-х роках XVIII століття навпроти замку було побудовано монастир капуцинів, який був діючим до 1939 року (зараз у ньому розміщено фондосховища). Після смерті С. Жевуського замком з 1755 року по 1796 рік володів його брат Вацлав, який багато речей перевіз до Підгорецького замку. Згодом Олеський замок купив О. Зелінський, а через деякий час - родина Літинських. Це був час повільного руйнування замкових будівель. Великої шкоди завдав замкові землетрус у 1838 році. Остання власниця замку С. Літинська в 1882 році продала його. Замок перейшов у власність держави та до 1939 року використовувався під жіночу сільськогосподарську школу. У роки другої світової війни в замкових приміщеннях містилися склади. Війна, а в післявоєнний час - пожежа в замку довершили його руйнування. В 1628 году дочка потомка древнего украинского боярского рода И. Даниловича вышла замуж за Якуба Собеского. А в 1629 году в Олеском замке у супругов родился сын, будущий польский король Ян Собеский (Jan III Sobieski). Этот выдающийся король Польши известен прежде всего как победитель знаменитой битвы под Веной 1683 года и спаситель Европы от турецкого нашествия. Сохранилась комната, где крестили этого младенца (интересная деталь - к ужасу священника, под ребенком треснул мраморный стол, на который его положили). В 1681 году Ян III Собеский выкупил замок у кредиторов и отремонтировал его. Интересный исторический факт: рядом с Олеском, в Белом Камне, по некоторым сведениям родился в 1639 году еще один польский король - Михаил Корибут Вишневецкий, сын Еремеи и Гризельди из Замойских, князей Вишневецких. В XVIII веке замок перешел к Жевуским. Воевода С. Жевуский превратил сооружение во дворец в стиле XVIII века. При нём в 30-х годах XVIII века напротив замка был построен монастырь капуцинов, который был действующим до 1939 года (сейчас в нем размещено фондохранилище). После смерти С. Жевуского замком с 1755 года по 1796 год владел его брат Вацлав, который многие вещи перевез в Подгорецкий замок. Впоследствии Олеский замок купил О. Зелинский, а спустя некоторое время - семья Литинских. Это было время медленного разрушения замковых зданий. Большой вред нанесло замку землетрясение в 1838 году. Последняя владелица замка С. Литинская в 1882 году продала его. Замок перешел в собственность государства и до 1939 года использовался под женскую сельскохозяйственную школу. В годы второй мировой войны в замковых помещениях находились склады. Война, а в послевоенное время - пожар в замке довершили его разрушение. |
|||||||
|
|||||||
Дослідники вирізняють три періоди будівництва замку:
перший (кінець XIII - початок XIV століть) - створення давньоукраїнського фортечного муру;
другий (XV - початок XVI століть) - спорудження всередині мурів двоповерхових приміщень;
третій (кінець XVI - початок XVII століть) - подальше розширення замкових приміщень.
До замку можна було потрапити тільки пройшовши троє воріт. Перші, великі, знаходились внизу в частоколі, що оточував замок першим колом. Далі, дорогою, що прямувала вгору, підходили до замкового валу з ровом і частоколом (друге коло оборони). Через рів було перекинуто невеликий мурований міст, а в частоколі були другі невеликі ворота. До третьої великої дубової брами, що була розташована вже в надбрамній башті, попасти можна було лише дорогою, що йшла на шести мурованих аркадах і перед брамою закінчувалася звідним мостом. На початку XVII століття замок набув характеру житлової споруди з ознаками італійського Відродження. Історія не зберегла імен майстрів, що зводили цю споруду. Декотрих учасників будівництва згадує "Олеська городська книга", де кілька разів називається Альберто Мураторі, очевидно, - італієць за походженням, а також - муляр Войтіх. Припускають, що тут міг працювати й італієць Галеаццо Аппіані, який будував чудовий ренесансний замок у Красичині, що недалеко від Перемишля. Исследователи выделяют три периода строительства замка: первый (конец XIII - начало XIV веков) - создание древнеукраинской крепостной стены; второй (XV - начало XVI веков) - сооружение внутри стен двухэтажных помещений; третий (конец XVI - начало XVII веков) - последующее расширение замковых помещений. К замку можно было попасть только пройдя трое ворот. Первые, большие, находились внизу в частоколе, который окружал замок первым кольцом. Дальше, по дороге, шедшей вверх, подходили к замковому валу с рвом и частоколом (второй круг обороны). Через ров был переброшен небольшой каменный мост, а в частоколе были вторые небольшие ворота. К третьим большим дубовым вратам, находившимся уже в надвратной башне, попасть можно было только по дороге, которая шла на шести каменных аркадах и перед воротами заканчивалась разводным мостом. В начале XVII века замок приобрел характер жилого сооружения с признаками итальянского Возрождения. История не сохранила имен мастеров, которые возводили это сооружение. О некоторых участниках строительства упоминает "Олеская городская книга", где несколько раз называется Альберто Муратори, очевидно, - итальянец по происхождению, а также - штукатур Войтих. Предполагают, что здесь мог работать также и итальянец Галеаццо Аппиани, строивший прекрасный ренессансный замок в Красичине, неподалеку от Перемышля. |
|||||||
|
|||||||
У 1960 році відділ архітектури та будівництва виконкому Львівської обласної ради через міжобласні науково-реставраційні
виробничі майстерні за участю Львівської картинної галереї та обласної організації Українського товариства охорони
пам’ятників та культури розпочав відбудову замку (гол. архітектор - І. Р. Могитич).
Тут працювали досвідчені майстри Є. Марушка, М. Ковальчук, С. Собків та інші.
Замкові повертався вигляд, який він мав у XVII столітті,
а більш ранні інтер'єри нижнього поверху відтворювалися відповідно часу їх створення.
З 1969 по 1975 рік у відреставрованих приміщеннях колективом Львівської картинної галереї
монтувалася експозиція музею-заповідника.
Надбанням стали художні твори, які були виявлені шляхом численних експедиційних пошуків.
Після реставрації більшість експонованих творів вперше постала перед очима відвідувачів завдяки рукам реставраторів
В. Овсійчука, Л. Волкової, Л. Возницької, Є. Кормакова, В. Мокрія, Ю. Поповича, Д. Ганачівського.
21 грудня 1975 року в замку відчинив двері музей - відділ Львівської картинної галереї, де створено експозицію мистецтва та культури західноукраїнських земель XIV-XVIII століть, відновлено інтер'єри. Стіни однієї з кімнат прикрашають дві унікальні шпалери (розпис по тканині), "сестри" яких красуються в Луврі. У замку зберігається й дерев'яна скульптура деякого Пінзеля, який прибув до Львова інкогніто та назвався чужим ім'ям. Наваявши безліч скульптур, у тому числі й для собору св. Юра, майстер відбув до Європи. Із часом з'ясувалося, що роботи його виконані в стилі візантійської школи й нічого подібного в світі (!) немає. За рівнем майстерності Пінзель - номер два в світі після Мікеланжело. Зараз над загадкою творця та з'ясуванням його справжнього імені б'ється багато вчених у всьому світі. Тут знаходиться й найбільше зібрання портретів XVI-XVII століть. Всього ж в Україні таких полотен 250 (для порівняння: в Росії їх налічується лише три). В 1960 году отдел архитектуры и строительства исполкома Львовского областного совета через межобластные научно-реставрационные производственные мастерские при участии Львовской картинной галереи и областной организации Украинского общества охраны памятников и культуры начал восстановление замка (гл. архитектор - И. Р. Могитич). Здесь работали опытные мастера Е. Марушка, М. Ковальчук, С. Собкив и другие. Замку возвращался вид, какой он имел в XVII веке, а более ранние интерьеры нижнего этажа воспроизводились в соответствии времени их создания. С 1969 по 1975 г. в отреставрированных помещениях коллективом Львовской картинной галереи монтировалась экспозиция музея-заповедника. Достоянием стали художественные произведения, выявленные путем многочисленных экспедиционных поисков. После реставрации большинство экспонируемых произведений впервые предстало перед глазами посетителей благодаря рукам реставраторов В. Овсийчука, Л. Волковой, Л. Возницкой, Е. Кормакова, В. Мокрия, Ю. Поповича, Д. Ганачевского. 21 декабря 1975 г. в замке отворил двери музей - отдел Львовской картинной галереи, где создана экспозиция искусства и культуры западноукраинских земель XIV-XVIII веков, восстановлены интерьеры. Стены одной из комнат украшают две уникальные шпалеры (роспись по ткани), "сестры" которых красуются в Лувре. В замке хранится и деревянная скульптура некоего Пинзеля, который прибыл во Львов инкогнито и назвался чужим именем. Наваяв множество скульптур, в том числе и для собора св. Юра, мастер отбыл в Европу. Со временем выяснилось, что работы его выполнены в стиле византийской школы и ничего подобного в мире (!) нет. По уровню мастерства Пинзель - номер два в мире после Микеланжело. Сейчас над загадкой ваятеля и выяснением его настоящего имени бьются многие ученые во всем мире. Здесь хранится и самое большое собрание портретов XVI-XVII веков. Всего же в Украине таких полотен 250 (для сравнения: в России их насчитывается только три). |
|||||||
|
Олеський замок. Барельєф над в’їзною брамою.
Над в'їзною брамою вмонтовано різьблений з каменю великий прямокутний барельєф, пишно прикрашений портретами, символічними постатями людей, зображеннями тварин і химер. Його основу складають дві прямокутні пілястри, з'єднані у верхній частині трикутним фронтом із різьбленим зображенням Бога Отця. Під фронтоном, у верхній частині пілястрів, зображено символічні постаті Віри (ліворуч) і Справедливості (праворуч). Під барельєфами Віри і Справедливості розташовані медальйонні портрети шістьох польських королів. Пілястри і фронтон мистецьки підпирають округлі картуші, увінчані головами двох оскалених химер. У центрі барельєфа розташований круглий щит з картушевим обрамленням, який підтримують два янголи. Поле щита розділене на чотири частини, у кожну з яких вмонтовано зображення родинних гербів власників Олеського замку. У верхній частині - Сас і Топір, у нижній - Гербурт і Корчак. Ангели-охоронці, які утримують картуш гербового зображення, стоять на двох лежачих левах - символах сили і могутності. Між двома пілястрами під трикутним фронтоном, якраз над гербовим щитом, розташовані три символічні постаті амурів. Верхні частини пілястрів двома заокругленими картушами поєднані з трикутним фронтоном, головним елементом якого є зображення Бога Отця. Всевишній у лівій руці тримає яблуко - символ заповідей Божих, а піднята правиця застерігає людей від порушення їх. Зображення Всевишнього домінує в усій барельєфній композиції - такий був задум: Бог є Життя, Правда, Сила і Любов. Барельєф над в'їзною брамою вмонтували на замовлення Івана Даниловича під час реконструкції Олеського замку в кінці XVI - на початку XVII століття. Попри те, що час і природні явища дещо згладили зображення, все одно барельєф зберігся напрочуд добре, і кожен, хто входить на подвір'я замку, мимохідь зупиняється, споглядаючи його. Олеский замок. Барельеф над въездными воротами. Над въездными воротами вмонтирован резной из камня большой прямоугольный барельеф, пышно украшенный портретами, символичными фигурами людей, изображениями животных и химер. Его основу составляют два прямоугольных пилястра, соединенных в верхней части треугольным фронтом с резным изображением Бога Отца. Под фронтоном, в верхней части пилястров, изображены символичные фигуры Веры (слева) и Справедливости (справа). Под барельефами Веры и Справедливости расположены медальонные портреты шести польских королей. Пилястры и фронтон искусно подпирают округлые картуши, увенчанные головами двух оскаленных химер. В центре барельефа расположен круглый щит с картушневым обрамлением, который поддерживают два ангела. Поле щита разделено на четыре части, в каждую из которых вмонтировано изображение семейных гербов владельцев Олеского замка. В верхней части - Сас и Топир, в нижней - Гербурт и Корчак. Ангелы-хранители, которые удерживают картуш гербового изображения, стоят на двух лежащих львах - символах силы и могущества. Между двумя пилястрами под треугольным фронтоном, как раз над гербовым щитом, расположены три символичные фигуры амуров. Верхние части пилястров двумя закругленными картушами соединены с треугольным фронтоном, главным элементом которого является изображение Бога Отца. Всевышний в левой руке держит яблоко - символ заповедей Божьих, а поднятая десница предостерегает людей от нарушения их. Изображение Всевышнего доминирует во всей барельефной композиции - такой был замысел: Бог есть Жизнь, Правда, Сила и Любовь. Барельеф над въездными воротами вмонтировали по заказу Ивана Даниловича во время реконструкции Олесского замка в конце XVI - начале XVII века. Несмотря на то, что время и природные явления несколько сгладили изображение, все равно барельеф сохранился на удивление хорошо, и каждый входящий во двор замка невольно останавливается, созерцая его. |
||||||
|
|||||||
|
|||||||
|
|||||||
|
|||||||
|
|||||||
|
|||||||
Олеський замок. Замковий колодязь, вид з підземелля замку (вертикальна панорама ~90°).
Під час реконструкції Олеського замку кінця XVI - початку XVII століть було вміло і напрочуд гармонійно поєднано давні оборонні стіни з новими спорудами. При цьому давні мури посилено, в замку збудовано велику кількість житлових кімнат, просторих палат та допоміжних приміщень. В'їзну браму прикрасила нова вежа. Олеський замок перетворився на розкішну магнатську резиденцію та став міцною фортецею. Тоді він набрав майже тих самих обрисів, які збереглися досі. Кожна палата мала свою назву. «Портретна» - називалась так від намальованих на стінах портретів королів; «європейська» - бо плафон стелі прикрашала міфологічна сцена «Викрадення Європи»; «віденська» - бо центральне місце у ній займала велика картина «Битва під Віднем»; у «дзеркальній» стіни були мистецьки оздоблені дзеркалами, а «жовтою» називали палату, пофарбовану в насичений жовтий колір. На другому поверсі було влаштовано великий світлий зал із шістьма вікнами і підлогою з тесаного каменю. Безумовно, окрасою музейного комплексу "Олеський замок" є картина Мартина Альтомонте "Битва під Віднем". Робота над картиною "Битва під Віднем" була завершена автором у 1692 році - до десятиріччя знаменної події. Розмір полотна 7,65x7,31 м. Попри драматизм бою, на творі не видно крові, адже картина мала прикрашати родинну святиню короля Яна III Собеського - жовківський парафіяльний костел Св. Лаврентія і за задумом мала нести високі ідеали гуманізму. Олеский замок. Замковый колодец, вид из подземелья замка (вертикальная панорама ~90°). Во время реконструкции Олеского замка конца XVI - начала XVII веков были умело и на удивление гармонично объединены древние оборонные стены с новыми сооружениями. При этом древние стены были усилены, в замке построено большое количество жилых комнат, просторных палат и вспомогательных помещений. Въездные врата украсила новая башня. Олеский замок превратился в роскошную магнатскую резиденцию и стал мощной крепостью. Тогда он приобрел почти те же очертания, какие сохранились до наших дней. Каждая палата имела свое название. «Портретная» - называлась так от нарисованных на стенах портретов королей; «европейская» - потому что плафон потолка украшала мифологическая сцена «Похищения Европы»; «венская» - потому что центральное место в ней занимала большая картина «Битва под Веной»; в «зеркальной» стены были талантливо украшены зеркалами, а «желтой» называли палату, окрашенную в насыщенный желтый цвет. На втором этаже был устроен большой светлый зал с шестью окнами и полом из тесаного камня. Безусловно, украшением музейного комплекса "Олеский замок" является картина Мартино Альтамонте "Битва под Веной". Работа над картиной "Битва под Веной" была завершена автором в 1692 году - к десятилетию знаменательного события. Размер полотна 7,65x7,31 м. Невзирая на драматизм боя, на картине не видно крови, ведь картина должна была украшать родовую святыню короля Яна III Собеского - жовкевский парафиальный костёл Св. Лаврентия и по замыслу должна нести высокие идеалы гуманизма. |
|||||||
|
|||||||
|
|||||||
Упродовж значного часу територія Олеського замку слугувала знімальним майданчиком для
кіностудій України, Білорусі, Росії та Польщі.
Київська кіностудія ім. Довженка знімала тут фільми "Овод", "На крутизні", "Козаки йдуть", "Час збирати каміння". Білоруські кінематографісти здійснювали зйомки фільмів "Дике полювання короля Стаха", "Королева Бона", "Пастух Янко". Студія "Мосфільм" в Олеському замку відзняла етюди фільму "Три мушкетери". Та наймасштабніші зйомки провели польські кінематографісти ще на початку 70-х років: тут та в сусідньому Підгорецькому замку було створено багато фрагментів чотирисерійної кіноепопеї "Потоп". Знімалось в Олеську і немало документальних кінострічок, дитячих фільмів. Не раз замок добре слугував і телевізійникам. На протяжении значительного времени территория Олеского замка служила съемочной площадкой для киностудий Украины, Беларуси, России и Польши. Киевская киностудия им. Довженко снимала здесь фильмы "Овод", "На горе", "Казаки идут", "Время собирать камни". Белорусские кинематографисты осуществляли съемки фильмов "Дикая охота короля Стаха", "Королева Бона", "Пастух Янко". Студия "Мосфильм" в Олеском замке отсняла этюды фильма "Три мушкетера". Но самые масштабные съемки провели польские кинематографисты еще в начале 70-х годов: здесь и в соседнем Подгорецком замке были создано много фрагментов четырехсерийной киноэпопеи "Потоп". Снималось в Олеско и немало документальных кинолент, детских фильмов. Не раз замок хорошо служил и телевизионщикам. |
|||||||
|
|||||||
|
|||||||
|
|||||||
Олесько. У парку навколо Олеського замку, скульптури.
З 15.VII по 25.VIII 1996 року на базі музею "Олеський замок" працював міжнародний пленер скульпторів "Неоліт-96" (керівник - член спілки художників України - В. Ропецький). На території замку залишилися роботи скульпторів:
1. Козлов Л.Л. (Київ) - "Відпочинок".
2. Татарський В.Я. (Косів) - "Русалочка".
3. Пантелєєв В.І. (Гродно) - "Біла мадонна".
4. Булавицький І.В. (Миколаїв) - "Я закохана в Сапфо".
5. Кузнєцов В.В. (Київ) - "Форма-96".
6. Куций С.Ю. (Переясляв-Хмельницький) - "Кобзарська дума".
7. Ропецький В.А. (Львів) - "Обереги чину".
8. Капустяк О.В. (Львів) - "Спокуса".
9. Протас В.М. (Київ) - "Народження Афродіти".
10. Чайковський Р.Я. (Київ) - "Колісниця Кроноса".
11. Дяченко О.І. (Київ) - "Піраміда".
Олеско. В парке вокруг Олеского замка, скульптуры. С 15.VII по 25.VIII 1996 году на базе музея "Олеский замок" работал международный пленэр скульпторов "Неолит-96" (руководитель - член союза художников Украины - В. Ропецкий). На территории замка остались работы скульпторов:
1. Козлов Л.Л. (Киев) - "Отдых".
2. Татарский В.Я. (Косив) - "Русалочка".
3. Пантелеев В.И. (Гродно) - "Белая мадонна".
4. Булавицкий И.В. (Николаев) - "Я влюблена в Сапфо".
5. Кузнецов В.В. (Киев) - "Форма-96".
6. Куций С.Ю. (Переясляв-Хмельницький) - "Кобзарская дума".
7. Ропецкий В.А. (Львов) - "Обереги чина".
8. Капустяк О.В. (Львов) - "Искушение".
9. Протас В.М. (Киев) - "Рождение Афродиты".
10. Чайковский Р.Я. (Киев) - "Колесница Кроноса".
11. Дяченко О.И. (Киев) - "Пирамида".
|
|||||||
|
|||||||
|
|||||||
Капуцини - монахи католицького чернечого ордену, який виник у XVI столітті.
Назва ордену походить від обов’язкової деталі чернечого одягу - головного убору,
що мав вигляд загостреного вгорі капюшона (італійською - "cappucio").
Капуцини з'явилися на території Польщі ще за часів Яна III Собеського.
Коли С. Жевуський закликав їх до Олеська,
він був упевнений, що вони найкраще придатні для роботи серед місцевого населення, яке було схильне до бунтів.
Отже, Северин Жевуський не шкодував коштів на спорудження монастиря. Він запросив досвідченого архітектора з Поділля Мартина Добравського. Саме за його планами в 1737 році було завершено будівництво класичного барокового комплексу будівель монастиря, композиційним центром якого є костел Святого Антонія. Будову зводили так, щоб вона гарно сприймалася з боку замку, на який орієнтовано головний фасад храму. Із півдня до костелу прилягає квадратний у плані (35х35 м) корпус монастиря з келіями на першому і другому поверхах. Капуцины - монахи католического монашеского ордена, возникшего в XVI веке. Название ордена произошло от обязательной детали монашеской одежды - головного убора, который имел вид заостренного кверху капюшона (на итальянском - "cappucio"). Капуцины появились на территории Польши еще во времена Яна III Собесского. Когда С. Жевусский пригласил их в Олеско, он был уверен, что они наилучше подходят для работы среди местного населения, склонного к бунтам. Поэтому Северин Жевусский не жалел средств на сооружение монастыря. Он пригласил опытного архитектора с Подолья Мартина Добравского. Именно по его планам в 1737 году было завершено строительство классического бароккового комплекса зданий монастыря, композиционным центром которого является костел Святого Антония. Строение возводили так, чтобы оно хорошо воспринималась со стороны замка, на который ориентирован главный фасад храма. С юга к костелу прилегает квадратный в плане (35х35 м) корпус монастыря с кельями на первом и втором этажах. |
|||||||
|
|||||||
Монастирський корпус має замкнуте внутрішнє подвір'я.
З південного боку монастир замикався трапезною і кухнею з криницею.
Перед фасадом костелу на відкритому подвір'ї скульптор Леблан, який працював в Олеському замку,
створив три кам'яні скульптури, що зображали Святих Марію, Антонія та Онуфрія.
Всередині костел прикрашали живописні роботи художника Симона Чеховича.
Всю територію монастиря оточував мур висотою до трьох метрів. В'їзна брама була розташована з боку головного фасаду. На подвір'ї попід стінами колись влаштували п'ять мурованих капличок (тепер відновлено тільки дві). На території монастиря було викопано два ставки, висаджено фруктові дерева, розбито ділянки для вирощування городини та лікарських рослин. Монастырский корпус имеет замкнутый внутренний двор. С южной стороны монастырь замыкался трапезной и кухней с колодцем. Перед фасадом костела на открытом дворе скульптор Леблан, который работал в Олеском замке, создал три каменные скульптуры, изображавшие Святых Марию, Антония и Ануфрия. Внутри костел украшали живописные работы художника Симона Чеховича. Всю территорию монастыря окружала стена высотой до трех метров. Въездные врата находились со стороны главного фасада. Во дворе под стенами когда-то устроили пять каменных часовен (теперь восстановлены только две). На территории монастыря были выкопаны два пруда, высажены фруктовые деревья, разбиты участки для выращивания огородины и лекарственных растений. |
|||||||
|
|||||||
|
|||||||
У самому монастирі зберігалися архів та чудова бібліотека, діяла аптека із різноманітними ліками.
Жевуські невпинно дбали про утримання монастиря.
Навколишні села були зобов'язані постачати монастиреві:
"...пшениці на муку - 24 корці, жита на муку - 24 корці, крупів ячмінних, гречаних, пшона - по 3 корці,
гороху - 3 корці, маку - одну чверть корця, пива - 96 бочок, свиней - 4, баранів - 6, індиків - 4,
телят - 8, курей - 256, гусок - 32, качок - 32, дров - 912 возів, оселедців - 4 бочки..." тощо.
В Олеський монастир монахи потрапляли різними шляхами.
Тут вони проводили довгі літа; в монастирі вони закінчували свій земний шлях, тут їх і хоронили.
Монахом став і сам архітектор Мартин Добравський.
Траплялись серед монахів і досить освічені люди, як, наприклад, умілий лікар і управитель аптеки монах Агрипін Капуцин.
У 1755 році з великими почестями в монастирі поховали його засновника, власника Олеського замку Северина Жевуського.
В самом монастыре сохранялись архив и прекрасная библиотека, действовала аптека с разнообразными лекарствами. Жевусские непрестанно заботились о содержании монастыря. Окружающие села были обязаны поставлять монастырю:
"...пшеницы на муку - 24 корцы, ржи на муку - 24 корцы, круп ячменных, гречишных, пшена - по 3 корцы,
гороха - 3 корцы, мака - одну четверть корцы, пива - 96 бочек, свиней - 4, баранов - 6, индюков - 4,
телят - 8, кур - 256, гусынь - 32, уток - 32, дров - 912 телег, селедки - 4 бочки..." и тому подобное.
В Олесский монастырь монахи попадали различными путями.
Здесь они проводили долгие годы; в монастыре они заканчивали
свой земной путь, здесь их и хоронили. Монахом стал и сам архитектор Мартин Добравский.
Случались среди монахов и достаточно образованные люди, как, например, умелый врач и управитель аптеки монах Агрипин Капуцин.
В 1755 году с большими почестями в монастыре похоронили его основателя, владельца Олесского замка Северина Жевусского.
|
|||||||
|
|||||||
|
|||||||
|
|||||||
А в 1941-му вже німці створили тут табір для радянських військовополонених, згодом тут діяло єврейське гетто,
а потім містилися німецькі військові склади. Монастирські будівлі зазнали нових втрат і пошкоджень,
було понищено живопис у костелі, понівечено скульптури, знищено каплиці, вирізано сад і декоративні насадження, закидано ставки.
До 80-х років XX століття в приміщеннях монастиря діяло сільськогосподарське училище. Тут знаходилися класні кімнати, гуртожиток, їдальня, спортзал, котельня. На подвір'ї стояла сільськогосподарська техніка. Після завершення будівництва нового навчального корпусу, в 1980-х роках, училище звільнило монастир, який передали музею «Олеський замок». Тепер тут проведено ремонтні роботи всередині та ззовні, частково відновлено монастирське подвір'я, відбудовано дві з п'яти капличок, гарно впорядковано територію, насаджено дерева та декоративні кущі. Фоторозповідь про музейну експозицію в монастирі капуцинів подано окремою сторінкою. А в 1941-м уже немцы создали здесь лагерь для советских военнопленных, впоследствии тут действовало еврейское гетто, а затем находились немецкие военные склады. Монастырские строения понесли новые потери и повреждения, была уничтожена живопись в костеле, изувечены скульптуры, уничтожены часовни, вырезан сад и декоративные насаждения, засыпаны пруды. До 80-х годов XX века в помещениях монастыря действовало сельскохозяйственное училище. Тут находились классные комнаты, общежитие, столовая, спортзал, котельная. Во дворе стояла сельскохозяйственная техника. После завершения строительства нового учебного корпуса, в 1980-х годах, училище освободило монастырь, который передали музею «Олесский замок». Теперь здесь проведены ремонтные работы внутри и снаружи, частично восстановлен монастырский двор, отстроены две из пяти часовен, хорошо упорядочена территория, насажены деревья и декоративные кусты. Фоторассказ о музейной экспозиции в монастыре капуцинов дан на отдельной странице. |
|||||||
|
|||||||
|
|||||||
Олесько. Пам`ятник неподалік Троїцкого костьолу.
На пам`ятнику - табличка з написом:
«Тут в кінці 1944 р. від рук НКВС страчені (через повішання) два герої ОУН-УПА Олег та Василь.
Слава Україні! Героям слава!» Олеско. Памятник вблизи от Троицкого костела. На памятнике - табличка с надписью (на украинском языке):
«Здесь в конце 1944 г. от рук НКВД казнены (через повешение) два героя ОУН-УПА Олег и Василий.
Слава Украине! Героям слава!» |
|||||||
|
|||||||
|
|||||||
Першоджерела:
# «Золота підкова. Подорож Львівщиною», видавництво «Центр Європи», Львів-2002.
# «Олеський замок. Ілюстрований історико-архітектурний нарис», видавництво «Просвіта», Броди-2004. # Сайт «Асоціація міст України». # Сайт «Наш край». # Сайт «Замки та храми України». # Вікіпедія. # Інформаційні таблиці відповідних об’єктів. |
|||||||
Усі права застережено. © 2003-2017 Сергій Клименко |
|
|
|
|