Революційна повстанська армія України («махновці») у боротьбі з військами Деникіна та здобутті Перекопу.

У роки Громадянської війни 1918-1921 років, перекопські укріплення стали останнім оплотом для Білої армії генерала П. М. Врангеля. За офіційною радянською версією в листопаді 1920 року ці укріплення штурмом здобула Червона армія під командуванням М. В. Фрунзе. При цьому старанно замовчувалося, що вирішальну роль у здобутті Перекопу та падінні всього «білого Криму» зіграла Революційна повстанська армія України («махновці», «армія батьки Махна» - Нестора Івановича Махно).
Слід нагадати, що у 1918-1920 роках повстанські війська «анархо-комуніста» Махно неодноразово виступали в якості ситуативного союзника Червоної армії (і проти німецько-австро-угорських окупантів, і проти денікінців та військ Антанти). У першій половині 1919 року повстанська армія Н. Махно та повстанські загони отамана М. Григор'єва навіть офіційно увійшли до складу «Першої Задніпровської дивізії» Червоної армії (командир - Павло Дибенко), а Махно та Григор'єв отримали звання комбригів Червоної Армії. За рейд на Маріуполь 27 березня 1919 року, що уповільнив наступ білих на Москву, комбрига Махно, за деякими відомостями, було нагороджено Орденом Червоного Прапора за номером 4 (пізніше в офіційній радянській історіографії вважалося, що цим орденом було нагороджено Яна Фабріціуса).
На початку червня 1919 року, не отримуючи з боку Червоної Армії жодної підтримки боєприпасами та спорядженням у боях з частинами Кавказької дивізії генерала А. Шкуро, Нестор Махно був вимушений розірвати угоду з урядом більшовиків, відступив углиб України та продовжив озброєний опір військам Денікіна. Протягом вересня-жовтня 1919 року повстанські загони Махно (яким співчувало місцеве населення) знищували окремі військові частини та руйнували тилові комунікації армії А. Денікіна. Війська Махно зайняли Катеринослав (нині - Дніпропетровськ), Гуляй-Поле, Олександрівськ (нині - Запоріжжя), Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ.
Після ліквідації денікінського фронту наприкінці 1919 року, в уряду більшовиків відпала потреба в союзі з повстанцями-анархістами, і за наказом Троцького 11 січня 1920 року Нестора Махна було оголошено поза законом (а махновська армія підлягала ліквідації). Проти повстанців направили великі сили Червоної армії під командуванням Йона Якіра. Ці частини Червоної армії не тільки вели бойові дії проти загонів Махно, але і здійснювали каральні операції проти місцевого населення, яке співчувало махновцям.
Проте, вже осінню 1920 року уряд більшовиків, бажаючи використати боєздатні частини повстанців у боротьбі проти Врангеля, знову запропонував Махно військовий союз. 2 листопада 1920 року Махно в черговий раз підписав угоду (Старобільську) з командуванням Червоної армії. У результаті цієї угоди було створено особливу Кримську групу військ Ради Революційних Повстанців України (махновців) під загальним командуванням Семена Каретника (Каретникова), яку було відправлено в район Перекопу.
8-го листопада кавалерійська бригада повстанців (3 тис. вершників) і кулеметний полк на тачанках (450 кулеметних тачанок) під шквальним вогнем білих форсували по дну Сиваш і вийшли на Литовський півострів у тил перекопських укріплень Врангеля. 9-го листопада Кримська група Каретника розгромила п'ятитисячний кавалерійський корпус генерала Барбовича під Юшунью та Карповою Балкою, що обумовило успіх всієї Кримської операції. Увірвавшись до Криму, Семен Каретник спрямував всі свої частини на Сімферополь, який було взято ними до середини листопада. Загони махновців брали участь у здобутті Євпаторії, Севастополя, Керчі, Ялти.
Кримська операція коштувала повстанцям великих жертв: за час операції група Каретника й інші загони махновців втратили убитими та пораненими до 6 тис. бійців. Та в ході операції махновці стали не тільки товаришами по зброї для союзників-червоноармійців, але й справжніми героями в їх очах. Популярність Кримської групи була такою великою, що, займаючи Севастополь, бійці 2-ої Кінної армії називали себе махновцями.
Природно, це абсолютно не влаштовувало уряд більшовиків, і після завершення військових дій у Криму командування Червоної Армії в черговий раз вирішило позбавитися від союзника, що став непотрібним. 24 листопада С. Каретника та начальника штабу Кримської групи П. Гавриленка було викликано до штабу Фрунзе. По прибуттю до міста Мелітополь, більшовики їх обох заарештували і 28 листопада 1920 року розстріляли. Штаб групи (близько 40 чоловік) блокували в Сімферополі та повністю знищили. Збирати суди й зачитувати вироки для червоних було справою дуже довгою, стомливою і тому непотрібною. Фрунзе мав на руках телеграму Леніна: «Всіх анархістів заарештувати, звинувативши їх в контрреволюційних злочинах!», і цього для нього було досить.
Махновці в Криму опинилися затиснутими частинами червоних. Вихід за межі півострова було відрізано. Командування повстанцями прийняв начальник кавалерії Марченко. Його частини знялися з позицій у Євпаторії та почали рух на північ. Деякі червоні частини, не бажаючи воювати проти своїх бойових товаришів, яких вони поважали за хоробрість і силу духу, не тільки розступалися перед ними, але і переходили на їх бік. Так, 28 листопада до махновців приєдналася група червоноармійців з 155-ої дивізії, їх соратників по переходу через Сиваш і боям на Литовському півострові. Однак, на плечах повстанців висіли латиські частини та червоні курсанти, від яких не було пощади нікому. Вже на виході з Криму страшного удару завдала махновцям легендарна 1-а Кінна армія, що терпляче очікувала їх там. Втрати повстанців були величезними. З Криму до Гуляй-Поля пробився тільки загін у 250 чоловік. «Батько, тепер ти знаєш, що таке більшовики!» - сказав Нестору Махно порубаний і поранений Марченко...

Першоджерела:
# Вікіпедія.
# Щотижневик «Первая крымская» №79, 24-30.06.2005, стаття «Кримська пастка для махновця Каретника», Сергій Ченник.

НазадДо фоторозповіді про Перекопський вал і фортецю Перекоп

Революционная повстанческая армия Украины («махновцы») в борьбе с войсками Деникина и взятии Перекопа.

В годы Гражданской войны 1918-1921 годов, перекопские укрепления стали последним оплотом для Белой армии генерала П. Н. Врангеля. По официальной советской версии в ноябре 1920 года эти укрепления штурмом взяла Красная армия под командованием М. В. Фрунзе. При этом старательно замалчивалось, что решающую роль во взятии Перекопа и падении всего «белого Крыма» сыграла Революционная повстанческая армия Украины («махновцы», «армия батьки Махно» - Нестора Ивановича Махно).
Следует напомнить, что в 1918-1920 годах повстанческие войска «анархо-коммуниста» Махно неоднократно выступали в качестве ситуативного союзника Красной армии (и против немецко-австро-венгерских оккупантов, и против деникинцев и войск Антанты). В первой половине 1919 года повстанческая армия Н. Махно и повстанческие отряды атамана М. Григорьева даже официально вошли в состав «Первой Заднепровской дивизии» Красной армии (командир - Павел Дыбенко), а Махно и Григорьев получили звание комбригов Красной Армии. За рейд на Мариуполь 27 марта 1919 года, замедливший наступление белых на Москву, комбриг Махно, по некоторым сведениям, был награждён Орденом Красного Знамени за номером 4 (позже в официальной советской историографии считалось, что этим орденом был награжден Ян Фабрициус).
В начале июня 1919 года, не получая со стороны Красной Армии никакой поддержки боеприпасами и снаряжением в боях с частями Кавказской дивизии генерала А. Шкуро, Нестор Махно был вынужден разорвать соглашение с правительством большевиков, отступил вглубь Украины и продолжил вооружённое сопротивление войскам Деникина. В течение сентября-октября 1919 года повстанческие отряды Махно (которым сочувствовало местное население) уничтожали отдельные военные части и разрушали тыловые коммуникации армии А. Деникина. Войска Махно заняли Екатеринослав (ныне - Днепропетровск), Гуляй-Поле, Александровск (ныне - Запорожье), Мариуполь, Никополь, Мелитополь, Бердянск.
После ликвидации деникинского фронта в конце 1919 года, у правительства большевиков отпала нужда в союзе с повстанцами-анархистами, и 11 января 1920 года приказом Троцкого Нестор Махно был объявлен вне закона (а махновская армия подлежала ликвидации). Против повстанцев направили крупные силы Красной армии под командованием Иона Якира. Эти части Красной армии не только вели боевые действия против отрядов Махно, но и осуществляли карательные операции против местного населения, которое сочувствовало махновцам.
Однако, уже осенью 1920 года правительство большевиков, желая использовать боеспособные части повстанцев в борьбе против Врангеля, вновь предложило Махно военный союз. 2 ноября 1920 года Махно в очередной раз подписал соглашение (Старобельское) с командованием Красной армии. В результате этого соглашения была создана особая Крымская группа войск Совета Революционных Повстанцев Украины (махновцев) под общим командованием Семёна Каретника (Каретникова), которая была отправлена в район Перекопа.
8-го ноября кавалерийская бригада повстанцев (3 тыс. всадников) и пулеметный полк на тачанках (450 пулеметных тачанок) под шквальным огнем белых форсировали по дну Сиваш и вышли на Литовский полуостров в тыл перекопских укреплений Врангеля. 9-го ноября Крымская группа Каретника разгромила пятитысячный кавалерийский корпус генерала Барбовича под Юшунью и Карповой Балкой, что предрешило успех всей Крымской операции. Ворвавшись в Крым, Семен Каретник двинул все свои части прямо на Симферополь, который был взят ими к середине ноября. Отряды махновцев участвовали во взятии Евпатории, Севастополя, Керчи, Ялты.
Крымская операция стоила повстанцам больших жертв: за время операции группа Каретника и другие отряды махновцев потеряли убитыми и ранеными до 6 тыс. бойцов. Но в процессе операции махновцы стали не только товарищами по оружию для союзников-красноармейцев, но и настоящими героями в их глазах. Популярность Крымской группы была столь велика, что, занимая Севастополь, бойцы 2-й Конной армии называли себя махновцами.
Естественно, это абсолютно не устраивало правительство большевиков, и после завершения военных действий в Крыму командование Красной Армии в очередной раз решило избавиться от ставшего ненужным союзника. 24 ноября С. Каретник и начальник штаба Крымской группы П. Гавриленко были вызваны в штаб Фрунзе. По прибытию в город Мелитополь они оба были арестованы большевиками и 28 ноября 1920 года расстреляны. Штаб группы (около 40 человек) блокировали в Симферополе и полностью уничтожили. Собирать суды и зачитывать приговоры для красных было делом слишком долгим, утомительным и потому ненужным. Фрунзе имел на руках телеграмму Ленина: «Всех анархистов арестовать, обвинив их в контрреволюционных преступлениях!», и этого для него было достаточно.
Махновцы в Крыму оказались зажатыми частями красных. Выход за пределы полуострова был отрезан. Командование повстанцами принял начальник кавалерии Марченко. Его части снялись с позиций у Евпатории и начали движение на север. Некоторые красные части, не желая воевать против своих боевых товарищей, которых они уважали за храбрость и силу духа, не только расступались перед ними, но и переходили на их сторону. Так, 28 ноября к махновцам присоединилась группа красноармейцев из 155-й дивизии, их соратников по переходу через Сиваш и боям на Литовском полуострове. Но на плечах повстанцев висели латышские части и красные курсанты, от которых не было пощады никому. Уже на выходе из Крыма страшный удар нанесла махновцам терпеливо поджидавшая их там легендарная 1-я Конная армия. Потери повстанцев были огромными. Из Крыма в Гуляй-Поле пробился только отряд в 250 человек. «Батько, теперь ты знаешь, что такое большевики!» - сказал Нестору Махно изрубленный и израненный Марченко...

Первоисточники:
# Вікіпедія.
# Еженедельник «Первая крымская» №79, 24-30.06.2005, статья «Крымская западня для махновца Каретника», Сергей Ченнык.

НазадК фоторасказу о Перекопском вале и крепости Перекоп




Rambler's Top100